Постанова

від 29.10.2024 по справі 370/2251/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2024 року місто Київ

Справа № 370/2251/23

Апеляційне провадження № 22-ц/824/17012/2024

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Желепи О.В., суддів: Мазурик О.Ф., Немировської О.В.

за участю секретаря судового засідання Рябошапки М. О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою Корбут Тамари Євгенівни в інтересах ОСОБА_2 на рішення Макарівського районного суду Київської області від 29 липня 2024 року (ухвалено у складі судді Косенко А.В., повний текст рішення складено 02 серпня 2024 року)

у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , треті особи: Макарівська селищна рада, держаний реєстратор виконавчого комітету Броварської міської ради Броварського району Київської області Крупко Олександр Григоровича, про визнання недійсним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку

та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод права користування та розпоряджання земельної ділянки та визнання права власності

ВСТАНОВИВ

Короткий зміст первісного та зустрічного позовів

У 2023 році ОСОБА_3 звернулась до суду із позовом, у якому з урахуванням заяви про зміну предмету позову, просила:

1) визнати недійсним та скасувати Державний акт на право власності на земельну ділянку від 13 квітня 2011 року серія ЯЛ №595042, виданий на ім`я ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0, 254 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222784600:05:005:0009, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 322270001000790;

2) скасувати державну реєстрацію права власності на частину земельної ділянки площею 0, 254 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222784600:05:005:0009, від 08.09.2023 на ім`я ОСОБА_2 .

Позов мотивований тим, що рішенням Макарівського районного суду Київської області від 02 квітня 2013 року визнано недійсними договори купівлі-продажу, за якими відповідач набув право власності на всю спірну земельну ділянку. Цим же рішенням за ОСОБА_3 визнано право власності на спірної земельної ділянки. Не зважаючи на це, відповідач продовжує претендувати на всю спірну земельну ділянку апелюючи тим, що в Державному акті на право власності, виданим на підставі недійсного договору купівлі-продажу, він записаний як одноособовий власник усієї спірної земельної ділянки.

Враховуючи систематичне порушення зареєстрованого права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку, позивач просила визнати недійсним і скасувати вказаний державний акт та державну реєстрацію права власності відповідача на частину земельної ділянки.

Також у 2023 році ОСОБА_2 подав зустрічний позов, у якому з урахуванням уточнень, просив:

1) зобов`язати ОСОБА_3 не чинити перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном частиною земельної ділянки 0, 2536 га, з кадастровим номером 3222784600:05:005:0009;

2) визнати за ОСОБА_2 в порядку ст. 392 ЦК України для підтвердження вже існуючого права на землю - право власності на частину земельної ділянки 0, 2536 га, з кадастровим номером 3222784600:05:005:0009, про що зареєстровано в реєстрі речових прав на нерухоме майно згідно витягу від 08 вересня 2023 року.

Зустрічний позов мотивований тим, що ОСОБА_2 на праві приватної власності належить частина земельної ділянки відповідно до державного акта на неї. На цій земельній ділянці ОСОБА_2 збудував житловий будинок, на який за ним визнано право власності. На цей час право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку зареєстровано в реєстрі речових прав на нерухоме майно, а також інформація є в державному земельному кадастрі. Проте, відповідач ОСОБА_3 систематично звертається до суду з позовами, якими оспорює право власності на будинок та частину земельної ділянки ОСОБА_2 , не зважаючи на те, що рішенням суду вже підтверджено право власності ОСОБА_2 на ці об`єкти.

ОСОБА_3 створює умови, за яким ОСОБА_2 не може в повній мірі здійснювати права власника щодо свого майна, а тому є необхідність в усуненні перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання своїм майном та визнання права власності на земельну ділянку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 29 липня 2024 року позовні вимоги за первісним позовом - задоволено.

Визнано недійсним та скасовано Державний акт на право власності на земельну ділянку від 13 квітня 2011 року серія ЯЛ №595042, виданий на ім`я ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0, 254 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222784600:05:005:0009, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 322270001000790.

Скасовано державну реєстрацію права власності на частину земельної ділянки площею 0, 254 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222784600:05:005:0009, від 08.09.2023 на ім`я ОСОБА_2 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 сплачений судовий збір в загальній сумі 1 073,60 грн.

У задоволенні позовних вимог за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 - відмовлено.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись з таким рішенням, Корбут Т.Є. в інтересах ОСОБА_2 10 вересня 2024 року засобами поштового зв`язку подала через Макарівський районний суд Київської області апеляційну скаргу, у якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволені первісного позову відмовити в повному обсязі та задовольнити зустрічний позов.

Узагальненні доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції при ухвалені оскаржуваного рішення неповно з`ясував всі обставини справи, не надав належної оцінки доказам, що мають значення для справи, не врахував рішень інших судів, що набрали законної сили та стосуються спірних правовідносин.

Указує, що оспорюваний державний акт не порушує права власності ОСОБА_3 на частину земельної ділянки, оскільки таке її право зареєстровано в реєстрі речових прав без подання такого акта.

Звертає увагу на пропуск позовної давності, оскільки вважає, що позивачу стало відмово про існування оскаржуваного акта ще в 2014 році при розгляді справи про право власності на житловий будник, що збудований на спірній земельній ділянці.

Зазначає, що суд не вказав, які саме права ОСОБА_3 були порушені видачою акта, враховуючи, що він не оспорювався нею 13 років.

Вважає невмотивованою відмову суду в задоволені зустрічного позову, оскільки факт порушення прав ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку ним належним чином обґрунтовано та вбачається з рішень судів.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Представник ОСОБА_3 у відзиві на апеляційну скаргу заперечувала проти апеляційної скарги, вважала її такою, що не підлягає задоволенню, а рішення Макарівського районного суду Київської області від 29 липня 2024 року таким, що ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Оскаржуване рішення ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Позиція учасників справи, які з`явилися в судове засідання

У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Корбут Т.Є. доводи апеляційної скарги підтримала в повному обсязі з підстав, викладених у ній, просила задовольнити. Додатково пояснила, що перешкоди в користуванні земельною ділянкою полягають у тому, що ОСОБА_2 не може поставити паркан, оскільки ОСОБА_3 заперечує проти його встановлення через наявність спору щодо меж земельних ділянок. Указала, що ОСОБА_4 1/2 земельної ділянки після скасування договорів купівлі-продажу від не повернулася в порядку ст. 216 ЦК України, оскільки він таких вимог не заявляв, а тому право власності на цю частину земельної ділянки залишилося за ОСОБА_2 .

Позивач ОСОБА_3 та її представник - адвокат Агбонгале Л.С. проти апеляційної скарги заперечували, просило відмовити у її задоволенні з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Cудом встановлено, що ОСОБА_3 , перебуваючи у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 , набула на праві спільної сумісної власності земельну ділянку площею 0, 254 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222784600:05:005:0009.

Після розлучення, 07.12.2010, колишній чоловік позивача здійснив відчуження зазначеної земельної ділянки без згоди позивача третім особам.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 10.10.2010, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , предмет договору земельна ділянка площею 0,254 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222784600:05:005:009, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Яремчук М.В., зареєстрованого в реєстрі за № 1747, земельна ділянка продана ОСОБА_5 .

Відповідно договору купівлі-продажу від 10.12.2010, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , предмет договору земельна площею 0, 254 га, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222784600:05:005:0009, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Яремчук М.В., зареєстрований в реєстрі № 2154, земельна ділянка продана ОСОБА_2 .

Договір купівлі-продажу № 2154 від 10.12.2010, відповідачем було подано до Маковищанської сільської ради, яка на підставі нього видала Державний акт на право власності на земельну ділянку від 13 квітня 2011 року серія ЯЛ №595042, на ім`я ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0, 254 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222784600:05:005:0009, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 322270001000790.

Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 02 квітня 2013 року частково задоволено позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Яремчук М.В., приватний нотаріус Макарівського районного нотаріального округу Київської області Корнієвська Н.В. про поділ спільного майна та визнання недійсним правочинів.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 10.10.2010, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 щодо земельної ділянки площею 0,254 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222784600:05:005:009, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Яремчук М.В., зареєстрованого в реєстрі за № 1747.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 10.12.2010, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , щодо земельної ділянки площею 0, 254 га, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222784600:05:005:0009, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Яремчук М.В., зареєстрований в реєстрі № 2154.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на частину земельної ділянки загальною площею 0,254 га, що розташована за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222784600:05:005:0009.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 17 жовтня 2011 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 05 лютого 2014 року вказане рішення суду залишено без змін.

Держаним реєстратором Виконавчого комітету Броварської міської ради Броварського району Київської області Крупкою Олександром Григоровичем, 08.09.2023 зареєстровано право власності на частину земельної ділянки площею 0, 254 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222784600:05:005:0009 за ОСОБА_2 .

Право власності зареєстровано на підставі оскаржуваного Державного акту Серія ЯЛ №595042 від 13.04.2011 виданого Маковищанською сільською радою Макарівського району Київської області на право власності на земельну ділянку площею 0, 254 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222784600:05:005:0009.

Позиція суду апеляційної інстанції

Заслухавши доповідь головуючого судді Желепи О. В., пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга має бути задоволена частково.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

За правилами ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Указаним вимогам рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_3 про визнання недійсним державного акта та скасування державної реєстрації не відповідає з огляду на таке.

Щодо вимог за первісним позовом

Задовольняючи позовні вимоги за первісним позовом суд першої інстанції виходив із того, що державний акт на право власності на земельну ділянку від 13 квітня 2011 року серія ЯЛ №595042, виданий на підставі договору купівлі-продажу №2154 від 10.12.2010, який рішенням Макарівського районного суду Київської області від 02 квітня 2013 року визнано недійсним, а тому і державний акт підлягає визнанню недійсним та скасуванню. Що стосується вимоги про скасування державної реєстрації права власності на частину земельної ділянки площею 0, 254 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222784600:05:005:0009, від 08.09.2023 на ім`я ОСОБА_2 , то суд першої інстанції вказав, що така реєстрація права власності проведена на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку від 13 квітня 2011 року серія ЯЛ №595042, який визнано судом недійсним, а тому дана вимога також підлягає задоволенню.

Колегія суддів не погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду таке.

Відповідно до частини четвертої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно зі статтею 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.

Згідно з частиною першої статті 126 ЗК України (в редакції, чинній на момент видачі оспорюваного державного акта на право власності на земельну ділянку) право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд ураховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постановах Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 362/884/16-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 758/3921/15-ц, від 26 травня 2021 року в справі № 607/2263/16 зроблено висновок, що «належними відповідачами у справах про визнання недійсними актів про право власності на земельну ділянку є особа, якій видано державний акт про право власності на відповідну земельну ділянку та орган місцевого самоврядування чи орган виконавчої влади, що прийняв рішення про його видачу».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц зроблено висновок, що «пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження».

Тобто, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

У справі, що переглядається, порушуючи питання про визнання державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 595042, виданого 13 квітня 2011 року на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки № 2154 від 10.12.2010 Маковищанською сільською радою, правонаступником якої є Макарівська селищна рада Маковищанського старостинського округу, недійсним, ОСОБА_3 позовних вимог до Маковищанської сільської ради чи її правонаступника - Макарівської селищної ради Маковищанського старостинського округу, не пред`явила, вказала їх як третіх осіб, клопотання про залучення їх як співвідповідачів не подала, а тому в задоволенні вказаної позовної вимоги слід було відмовити з підстав неналежного складу співвідповідачів.

Вирішуючи позовну вимогу про скасування державної реєстрації за ОСОБА_2 права власності на частину спірної земельної ділянки, апеляційний суд враховує, що підставою набуття земельної ділянки у власність є рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування (у випадку набуття земельної ділянки із земель комунальної чи державної власності) або відповідний правочин (у випадку набуття земельної ділянки із земель, які перебувають у приватній власності), а не державний акт на право власності на земельну ділянку чи свідоцтво про право власності на нерухоме майно, які лише посвідчують відповідне право та не мають самостійного юридичного значення.

Подібний висновок сформульовано у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2023 року в справі № 346/3383/21.

Відтак підставою для проведення державної реєстрація права власності на половину спірної земельної ділянки за ОСОБА_2 мав би бути договір купівлі-продажу від 10 грудня 2010 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , який рішенням Макарівського районного суду Київської області від 02 квітня 2013 року визнано недійсним. Водночас цим же рішенням питання про витребування земельної ділянки (чи її частини) з власності відповідача не вирішувалося.

Відтак державна реєстрація речового права за відповідачем здійснена з певними дефектами та без урахування обставин, установлених рішенням Макарівського районного суду Київської області від 02 квітня 2013 року.

Водночас колегія суддів наголошує, що кожна особа має право на захист свого цивільного права лише у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відтак позивачка повинна була довести не тільки ознаку протиправності чи дефектності проведеної за відповідачем державної реєстрації речового права, а й факт порушення її прав внаслідок такої реєстрації.

Колегія суддів ураховує, що за змістом рішення Макарівського районного суду Київської області від 02 квітня 2013 року визнано недійсним усі правочини щодо вибуття земельної ділянки із власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Крім того, визнано за ОСОБА_3 право власності на частину спірної земельної ділянки.

Отже, з огляду на ухвалення вказаного судового рішення спірна земельна ділянка у разі застосування наслідків недійсності правочинів може бути фактично повернута у спільну власність подружжя із визначенням їх часток у праві спільної власності, а саме за кожним.

З огляду на викладене реєстрація за ОСОБА_2 права власності на частину цієї ж земельної ділянки апріорі може порушувати права лише ОСОБА_4 , оскільки частка ОСОБА_3 на вказану земельну ділянку зареєстрована у встановленому законом порядку та ніким не оспорюється.

Водночас ОСОБА_4 будь-яких вимог до ОСОБА_2 в межах цієї справи не пред`явив. Також судом встановлено, що ОСОБА_4 після ухвалення рішення про визнання недійсним, укладеного ним правочину не повертав у свою власність свою половину майна в порядку реституції.

При вирішенні спору суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес: якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку суд відмовляє у задоволенні позову. При цьому відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові незалежно від інших встановлених судом обставин.

Оскільки позивачка згідно із судовим рішенням має право власності лише на частину спірної земельної ділянки, на яку ОСОБА_2 не претендує, а за відповідачем фактично зареєстровано право власності на частину земельної ділянки, яка раніше належала ОСОБА_4 , то апеляційний суд констатує, що права ОСОБА_3 унаслідок проведення оспорюваної в цій справі державної реєстрації речового права не порушуються, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Щодо вимог за зустрічним позовом

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом суд першої інстанції виходив із того, що позивач не надав суду жодного належного та допустимого доказу на підтвердження своїх вимог, а також позивачем не доведено порушення відповідачем його прав, свобод чи інтересів.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За приписами норм статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У постанові Верховного Суду від 03 липня 2020 року у справі № 619/3982/16-ц зроблено висновок, що «правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Вирішуючи переданий на розгляд спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем. При цьому обов`язком позивача є доведення/підтвердження в установленому законом порядку наявності факту порушення та/або оспорювання його прав та інтересів».

Колегія суддів зазначає, що таке порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи - позивача з боку відповідача, який стверджує про їх порушення.

Як уже зазначалося, відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

У зустрічному позові ОСОБА_2 зокрема просить визнати за ним право власності на частину земельної ділянки, яке вже за ним зареєстровано, про що містяться відомості у відповідних державних реєстрах.

Колегія суддів зауважує, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (частини перша-друга статті 328 ЦК України).

Набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти. Суд повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб особа набула право власності на спірний об`єкт і чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному позивачем.

Згідно з нормами ЦК України до первинного способу набуття права власності, зокрема, належить набуття права власності на новостворену річ, на яку раніше не було і не могло бути встановлене нічиє право власності (стаття 331 ЦК України). Таким чином, підставою первинного способу набуття права власності є правопороджуючі юридичні факти, а похідного - правовідносини, які виникли на підставі відповідних юридичних фактів.

Власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (стаття 392 ЦК України).

Тлумачення статті 392 ЦК України свідчить, що особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності: якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов`язальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобов`язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов`язального права); у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Передумовою для застосування статті 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року в справі № 522/1029/18, провадження № 14-270цс19).

Суть державної реєстрації прав - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, які вже мали місце на підставі рішень відповідних органів, договорів чи інших правовстановлюючих документів, шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру прав, а не безпосереднє створення таких фактів зазначеними записами.

У постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) Велика Палата Верховного Суду зауважила, що володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно в установленому законом порядку. Факт володіння нерухомим майном може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно в установленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння). Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи. Наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про право іпотеки чи іншого речового права створює презумпцію належності права особі, яка ним володіє внаслідок державної реєстрації (buchbesitz (нім. - книжкове володіння).

Оскільки право власності ОСОБА_2 на частину земельної ділянки зареєстровано за ним, про що містяться відомості у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, то відсутні підстави для додаткового підтвердження в судовому порядку відповідного права позивача за зустрічним позовом.

Задоволення судом такої вимоги не відповідатиме завданням цивільного судочинства, визначеними у статті 2 ЦПК України.

Аргументи зустрічного позову про те, що ОСОБА_3 систематично звертається із необґрунтованими позовами, оспорюючи право власності ОСОБА_2 на землю, колегія суддів відхиляє, оскільки стверджувана неправомірна процесуальна поведінка ОСОБА_3 щодо звернення до суду із позовами може бути підставою для застосування заходів процесуального примусу та наслідків зловживання правами, проте не свідчить про існування необхідності підтверджувати право власності ОСОБА_2 на спірну частину земельної ділянки з підстав викладених вище.

Недоведеними є також і вимоги зустрічного позову про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельної ділянки, оскільки ОСОБА_2 не визначено, у чому конкретно полягають перешкоди в користуванні та розпорядженні його майном з боку ОСОБА_3 . Пояснення представника ОСОБА_2 про перешкоди у встановлені паркану не підтвердженні доказами, а тому не беруться колегією суддів до уваги.

З огляду на неспростовану правомірність державної реєстрації речових прав на земельну ділянку висновки суду першої інстанції про відмову в задоволенні зустрічного позову є обґрунтованими.

Доводи апеляційної скарги вказаного висновку не спростовують, а тому колегія суддів їх відхилила.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки оскаржене судове рішення в частині задоволених позовних вимог за первісним позовом ухвалено з порушенням норм процесуального права, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення Макарівського районного суду Київської області від 29 липня 2024 року - скасуванню в цій частині з ухваленням нового рішення в цій частині про відмову в задоволенні первісного позову ОСОБА_3 .

Рішення Макарівського районного суду Київської області від 29 липня 2024 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому в цій частині залишається без змін.

Судові витрати

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За правилами ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено в повному обсязі, а тому сплачений за подання позовів судовий збір несуть відповідні позивачі. При цьому рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог за первісним позовом скасовано за апеляційною скаргою відповідача за первісним позовом, а тому з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню сплачений ним судовий збір за оскарження двох вимог немайнового характеру, а саме у розмірі 3 220,80 грн.

Керуючись статтями 141, 259, 263, 268, 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Корбут Тамари Євгенівни в інтересах ОСОБА_2 на рішення Макарівського районного суду Київської області від 29 липня 2024 року - задовольнити частково.

Рішення Макарівського районного суду Київської області від 29 липня 2024 року в частині задоволення позовних вимог за первісним позовом ОСОБА_3 про визнання недійсним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку - скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні цих вимог відмовити.

Рішення Макарівського районного суду Київської області від 29 липня 2024 року в частині відмови в задоволенні вимог зустрічного позову - залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 3 220,80 грн.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 31 жовтня 2024 року.

Головуючий О.В. Желепа Судді: О. Ф. Мазурик О. В. Немировська