Рішення

від 30.10.2024 по справі 926/2194/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м.Чернівці

30 жовтня 2024 року Справа № 926/2194/24

Суддя Господарського суду Чернівецької області Гушилик С.М., за участі секретаря судового засідання Петровської В.С., розглянувши справу №926/2194/24

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Імперія Жирів (45312, Волинська обл., Володимирський р-н, с.Стара Лішня, вул.Шкільна, 7)

До відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Снектрейд-2013 (58018, м.Чернівці, вул.В.Чкалова, б.34)

Про стягнення заборгованості за договором поставки в сумі 95390,88 грн

За участю представників:

Від позивача: Колєснік Н.В. адвокат (ордер №1107603)

Від відповідача: Жулінський Г.Г. - представник (наказ №4-к від 16.09.2024р.)

Судове засідання проведене в режимі відеоконференції в системі відеоконференцзв`язку "EasyCom"

СУТЬ СПОРУ: Товариство з обмеженою відповідальністю Імперія Жирів звернувся до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Снектрейд-2013 про стягнення заборгованості за договором поставки №П-171 від 23.11.2020 року в сумі 95390,88 грн, з яких: 38500,00 грн основна заборгованість, 16795,38 грн інфляційних втрат, 36626,25 грн пені та 3469,25 грн 3% річних.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що в межах договірних відносин він поставив відповідачу товар по накладним №№833, 834, 894, за які останній провів розрахунок частково, що призвело до виникнення боргу в сумі 38500,00 грн та нарахування пені в сумі 36626,25 грн, інфляційних в сумі 16795,38 грн та 3% річних в сумі 3469,25 грн, які просить стягнути у судовому порядку.

29.08.2024 року відділом документального та інформаційного забезпечення суду зареєстровано матеріали позовної заяви за вх.№2194.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.08.2024 року позовну заяву передано судді Гушилик С.М.

Ухвалою суду від 30.08.2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено розгляд справи на 17.09.2024 року.

13.09.2024 року від відповідача надійшов відзив на позов (вх.№2743), в якому останній заперечує проти позовних вимог, посилаючись на те, що поставка товару по накладним №№832, 833 здійснювалась не в межах договору №П-171 від 23.11.2020 року, а відтак нарахування штрафних санкцій є безпідставним, поставки товару за накладною №894 не відбулося, а відтак просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Ухвалою суду від 17.09.2024 року відкладено судове засідання на 30.09.2024 року.

25.09.2024 року від представника позивача надійшло клопотання про відкладення судового засідання (вх.№2435).

26.09.2024 року від представника позивача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції (вх.№2240), в якій ухвалою суду від 26.09.2024 року було відмовлено.

27.09.2024 року до суду від позивача надійшли оригінали документів (вх.№2910), які витребувані ухвалою суду від 17.09.2024 року.

До початку судового засідання 30.09.2024 року від відповідача надійшли клопотання про ознайомлення з матеріалами справи (вх.№2916) та клопотання про долучення доказів (вх.№2917).

Ухвалою суду від 30.09.2024 року відкладено судове засідання на 15.10.2024 року.

Від представника позивача 01.10.2024 року надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції (вх.№2482), яка ухвалою від 02.10.2024 року була задоволена.

08.10.2024 року від позивача надійшло клопотання про повернення оригіналів письмових документів (вх.№3053), які були надані суду за вх.№2910 від 27.09.2024 року.

10.10.2024 року від директора позивача надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції (вх.№2572), яке ухвалою суду від 10.10.2024 року залишено без задоволення.

11.10.2024 року від відповідача надійшла заява про визнання доказів неналежними та недостовірними (вх.№2592), посилаючись на те, що скан-копії специфікації та довіреності надані позивачем не містять підпису постачальника та його печатки.

У зв`язку з оголошеною повітряною тривогою 15.10.2024 року, суд змушений був припинити судове засідання та оголосити перерву до 30.10.2024 року.

У судовому засіданні 30.10.2024 року представник позивача свої вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.

В свою чергу, представник відповідача заперечував задоволення позовних вимог.

Дослідивши всі докази та з`ясувавши обставини справи, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна вимога, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

23.11.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Імперія Жирів (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Снектрейд-2013 (покупець) укладено договір поставки №П-171 (далі - договір), на умовах якого позивач здійснював поставку товарів, а відповідач зобов`язався прийняти і оплатити поставлений товар (пункт 1.1 договору) (а.с.6-8).

Відповідно до пункту 1.2 договору асортимент, кількість і ціна товару вказується постачальником у специфікаціях, що підписуються повноваженими представниками сторін на кожну партію товару, і які є невід`ємними частинами договору. Сторони погодили, що специфікації на партію товару, підписані сторонами і направлені одна одній по факсу, мають силу оригіналу і обов`язкові для виконання.

Згідно п.2.1 договору, ціна та загальна вартість товару зазначається у специфікації на кожну партію товару окремо та є невід`ємною частиною цього договору.

Покупець по мірі потреби у товарі повинен надсилати замовлення на відвантаження товару, викладене у письмовому вигляді, підписане уповноваженими особами покупця та постачальника, скріплене круглою печаткою покупця та передане на електронну адресу, що вказана в договорі або факсом, номер якого вказано у цьому договорі або особисто. Якщо постачальник не може виконати замовлення на поставку товару, він зобов`язаний письмово повідомити про це покупця протягом 5 робочих днів після дати отримання замовлення, в іншому випадку замовлення вважається прийнятим і повинно бути виконаним. На підставі замовлення продавцем формується специфікація на партію товару (п.п. 3.1.1, 3.1.2, 3.1.3 договору).

Постачальник поставляє товари разом з усією відповідною документацією, а саме: декларації виробника, сертифікати відповідності, рахунок-фактура, реалізаційна накладна, товарно-транспортна накладна, тощо (п.3.2 договору).

Якщо умови поставки не зазначені в специфікації на партію товару продавець поставляє товар покупцю на умовах DAP-Україна, м.Чернівці, вул.Чкалова, б.34, - Інкотермс 2020 (п.п.3.4.1 договору).

За умовами п.п.3.4.3 договору покупець зобов`язаний надати оригінал належним чином оформленої довіреності на отримання матеріальних цінностей при отриманні товару на складі та попередньо скинувши її по факсу, в якій обов`язково повинні бути вказані паспортні дані та повноваження осіб на приймання товару, які належним чином представляють покупця.

Приймання передача товару по кількості та якості здійснюється представником покупця на складі покупця згідно Інструкції №№ П-6, П-7 (п.п.3.5.1 договору).

Оплата виконується шляхом банківського переказу на рахунок постачальника, зазначений у статті 12 цього договору, на умовах попередньої оплати в розмірі 100 відсотків вартості товару. Платіжне зобов`язання вважається виконаним покупцем після списання коштів з його банківського рахунку (п.п.4.1, 4.2 договору).

За невиконання або неналежне виконання зобов`язання по цьому договору сторони несуть відповідальність у відповідності до законодавства України та цього договору (п.5.1 договору).

Пунктом 5.4 встановлено, що у випадку порушення строків здійснення платежів по цьому договору (несплати, неповної оплати), покупець зобов`язаний сплатити покупцю пеню у розмірі подвійної ставки Національного банку України, яка діяла в період за який сплачується пеня. Пеня розраховується від суми заборгованості за кожен день прострочення. Нарахування пені здійснюється незалежно від строку на який буде прострочення виконання зобов`язання, і припиняється лише в момент повного виконання покупцем зобов`язання.

Згідно пункту 10.10 договору, цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31 грудня 2021 року, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами зобов`язань. Зобов`язання, які виникли з цього договору припиняються належним виконанням.

Відповідно до п.10.11 договору, якщо дію цього договору не буде припинено до дня закінчення дії цього договору, письмовим сповіщенням однієї зі сторін, відправленим не пізніше ніж за 30 днів до закінчення дії договору, договір залишається діючим і ще на один календарний рік і так щороку.

Договір підписаний уповноваженими представниками сторін, скріплений печатками. Доказів недійсності договору сторонами не надано.

Судом встановлено, що докази розірвання договору відсутні, письмове сповіщення про його припинення відсутнє, а відтак, його дія продовжена.

08.06.2021 року позивач поставив відповідачу товар по видаткові накладній №832 - олію пальмову рафіновану-дезодоровану кількістю 680 кг. на суму 31620,00 грн, по видаткові накладній № 833 - Жир загального призначення «Loren Шортенінг 99,7% у кількості 40 кг. на суму 1860,00 грн та 23.06.2021 року за твердженням позивача, поставлено відповідачу олію пальмову рафіновану-дезодоровану у кількості 720 кг. на суму 33480,00 грн, що підтверджується товарно-транспортною накладною №10790623191110 та податковою накладною №69 від 22.06.2021 року (а.с.9-16).

Відповідач в період з 23.06.2021 року по 27.10.2022 року здійснював часткову оплату за отриманий товар по накладній №832 на загальну суму 28460 грн, що підтверджуються платіжними дорученнями: №1891 від 23.06.2021 року, №1954 від 14.07.2021 року, №1995 від 30.07.2021 року, №2041 від 18.08.2021 року, № 2077 від 31.08.2021 року, №2121 від 09.09.2021 року, №2146 від 17.09.2021 року, №2176 від 24.09.2021 року, №2213 від 08.10.2021 року, №2295 від 02.11.2021 року, №2358 від 03.12.2021 року, № 2842 від 15.09.2022 року, №2859 від 20.09.2022 року та №2932 від 27.10.2022 року (а.с.17-24, 86-94).

Позовні вимоги ТОВ Імперія Жирів обґрунтовує тим, що відповідач за отриманий товар провів розрахунок частково, а тому за ним існує заборгованість в сумі 38500,00 грн, в тому числі по накладній №832 в сумі 3160,00 грн, по накладній №833 в сумі 1860,00 грн, по накладній №984 в сумі 33480,00 грн. За порушення умов договору позивач нарахував пеню в сумі 36626,25 грн, в тому числі по накладній №833 за період з 10.06.2024 року по 28.08.2024 року в сумі 105,91 грн та по накладній №894 за період з 24.06.2021 року по 28.08.2024 року в сумі 36520,34 грн, а також ним нараховано за період з 28.08.2021 року по 28.08.2024 року збитки завдані інфляцією в сумі 16795,38 грн та 3% річних в сумі 3469,25 грн (а.с. 25-26).

Відповідач у свою чергу проти позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що поставка товару по накладним №№832, 833 здійснювалась не в межах договору №П-171 від 23.11.2020 року, а відтак нарахування штрафних санкцій є безпідставним, поставки товару за накладною №894 не відбулося.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Вказані положення Цивільного кодексу України кореспондуються з положеннями ст.20 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Відповідно до ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав і обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Однією з підстав виникнення господарського зобов`язання згідно ст.174 Господарського кодексу України (далі-ГК України) є господарський договір.

Відповідно до ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч.2 ст.205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

В силу п.1 ч.1 ст.208 ЦК України для правочинів між юридичними особами встановлена письмова форма.

Згідно ч.1 ст.218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку (ч.1 ст.207 ЦК України ).

При цьому в силу ч.7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

В силу ч.2 ст.180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов; істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч.1 ст.181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

За приписами ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Аналогічна норма викладена і в ч.1, 6 ст.265 ГК України відповідно до якої, за договором поставки одна сторона - постачальник, зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих Господарським кодексу України, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами частини 1 статті 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з частиною 1 статті 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до статті 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У відповідності до норм частини 1 статті 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За умовами ч.1 ст.692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За умовами ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В якості доказу виникнення між сторонами правовідносин з поставки товару позивач посилається договір № П-171 від 28.11.2020 року, на видаткові накладні від 08.06.2021 року № 832, № 833 та товарно-транспортні накладні №10790623191110, № №523 від 08.06.2021 року, № 107910608154810 від 08.06.2021 року, № 5243 від 08.06.2021 року, податкові накладні № 22 від 08.06.201 року та №69 від 22.06.2021 року (а.с.6-16, 71-83).

Як вбачається з матеріалів справи:

- на видатковій накладній № 832 від 08.06.2021 року підставою отримання товару (олія пальмова рафінована-дезодорована кількістю 680 кг. на суму 31620,00 грн) є договір № П-171 від 23.11.2020 року, яка отримана ОСОБА_1 , стоїть підпис та печатка підприємства ТОВ Снектрейд-2013 для документів;

- на видатковій накладній №833 від 08.06.2021 року підставою отримання товару (Жир загального призначення «Loren Шортенінг 99,7% у кількості 40 кг. на суму 1860,00 грн) є договір № П-171 від 23.11.2020 року, яка отримана ОСОБА_1 , стоїть підпис та печатка підприємства ТОВ Снектрейд-2013 для документів;

- на товарно-транспортній накладній №10790623191110 від 23.06.2021 року в графі вантажоодержувач - Снектрейд-2013 та пункт розвантаження - м.Черніцві, вул.Чкалова, 34, в графі супровідні документи на вантаж значиться накл.№ 894, в графі найменування вантажу значиться - пальмова олія у кількості 720кг. та міститься підпис без прізвища і стоїть печатка для документів ТОВ Снектрейд-2013;

- на товарно-транспортній накладній від 08.06.2021 року № 523 значиться вантажоодержувач ТОВ Рабен Україна та пункт розвантаження м.Львів вул.Пластова, буд.11-б, вказана накладна не підписана вантажодоержувачем;

- на товарно-транспортній накладній від 08.06.2021 року № 107910608154810 в графі супровідні документи на вантаж значиться накл. № 832, 833 в графі найменування вантажу значиться маргарин у кількості 720кг. та міститься підпис без прізвища і стоїть печатка для документів ТОВ Снектрейд-2013; на від 08.06.2021 року № 524 значиться вантажоодержувач ТОВ Рабен Україна та пункт розвантаження м.Львів вул. Пластова, буд.11-б, вказана накладна не підписана вантажодоержувачем;

- на податковій накладній № 22 від 08.06.2021 року значиться товар - олія пальмова рафінована-дезодорована у кількості 680 на суму 31620 грн;

- на податковій накладній № 69 від 22.06.2021 року значиться товар - олія пальмова рафінована-дезодорована у кількості 720 на суму 33480 грн.

В підтвердження замовлення товару позивачем було надано копію специфікації від 22.06.2021 року, згідно якої відповідачу було поставлено олію пальмову рафіновану-дезодоровану у кількості 720 кг на суму 33480 грн та надано копію довіреності на отримання товару (а.с. 61-63).

Слід зазначити, що судом у позивача було витребувано оригінали документів для огляду у судовому засіданні, які за його клопотанням були повернуті йому після огляду. При цьому, до оригіналів поданих документів було подано саме фотокопії зазначеної вище специфікації та довіреності.

Отже, як встановлено судом, на виконання умов укладеного договору поставки, відповідач 08.06.2021 року поставив, а позивач прийняв передбачений договором товар, що підтверджується видатковими накладними, які були підписані сторонами, №832 на суму 31620,00 грн, №833 на суму 1860,00 грн, при цьому, як вже було зазначено вище, в накладних №№832, 833 зазначено, що поставка відбувається на підставі договору №П-171 від 23.11.2020 року.

ТОВ Снектрейд-2013 в період з 23.06.2021 року по 27.10.2022 року на підставі платіжних доручень №1891 від 23.06.2021, №1954 від 14.07.2021, №1995 від 30.07.2021, №2041 від 18.08.2021, № 2077 від 31.08.2021, №2121 від 09.09.2021, №2146 від 17.09.2021, №2176 від 24.09.2021, №2213 від 08.10.2021, №2295 від 02.11.2021, №2358 від 03.12.2021, № 2842 від 15.09.2022, №2859 від 20.09.2022, №2932 від 27.10.2022 здійснив часткову оплату за отриманий товар на загальну суму 28460 грн, і призначенні платежу вказано за олію згідно накладної № 832 від 08.06.2021р.

Таким чином, з наведено слідує, що відповідач отримав товар від відповідача по накладним №№ 832, 833 та навіть провів частковий розрахунок.

Як вже було зазначено вище, відповідач не заперечує факту отримання товару по накладним №832, №833, а лише заперечує, що товар був поставлений в межах договірних відносин.

Проте, таке заперечення відповідача спростовується самими накладними №832 і №833 де зазначено договір №П-171 від 23.11.2020 року, а також тим, що останній проводив оплату по накладній №832 на загальну суму 28460,00 грн.

З огляду на вищевикладене, суд встановив, що між сторонами укладено договір поставки №П-171 від 23.11.2020 року, який виконувався сторонами, що є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст.ст.11, 509 ЦК України, і згідно ст.629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами, а відтак вимога про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 5020,00 грн, в тому числі по видатковій накладній № 832 від 08.06.2021 року в сумі 3160,00 грн та по видатковій накладній № 83 від 08.06.2021 року в сумі 1860,00 грн є обґрунтованою і такою що підлягає задоволенню.

Що ж до твердження позивача стосовно поставки товару по накладній №894 слід відмітити, що така накладна в матеріалах справи відсутня, а як доказ, останній посилається на те, що отримання товару підтверджене товарно-транспортною накладною №10790623191110 від 23.06.2021 року та ним було сформовано податкову накладну № 69, яка підтверджує факт отримання товару (а.с.11, 16, 80).

Проте, таке твердження спростовується наступним.

Стаття 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон), передбачає, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до п.п.2.1 ч.2 Положення "Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку", затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 року №88 (далі - Положення) первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Враховуючи вимоги процесуального законодавства, належними та допустимими доказами, які підтверджують факт поставки відповідачу товару, можуть бути належним чином оформлені видаткова накладна, товарно-транспортна накладна, акти приймання товарів і послуг та інші документи.

Відтак, наведене свідчить, що видаткова накладна в розумінні положень чинного законодавства може виступати доказом здійснення господарської операції, оскільки є первинним документом, який є підставою для оприбуткування товару.

Відповідно до ст.9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно абз.1 п.2.4 Положення первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Положеннями абз.1 п.2.5. Положення передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо (ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні").

Отже, обов`язковою умовою, що може бути доказом здійснення господарської операції саме з конкретним контрагентом, є наявність у первинному документі даних про осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, а також даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції з боку саме цього контрагента та дані, що дають змогу визначити повноваження такої особи на вчинення вказаних дій.

При цьому, як вбачається з поданої товарно-транспортної накладної на ній стоїть підпис не встановленої особи, відсутні дані про прізвище та ім`я підписанта та міститься відтиск печатки для документів ТОВ Снектрейд-2013, яка не є офіційною печаткою товариства.

Як слідує з копії специфікації від 22.06.2021р. та копії довіреності на отримання товару від 22.06.2021р., які позивач подав до суду, між сторонами існували договірні відносини, і велась переписка між ними, але саме ці документи не підтверджують факту отримання товару, так як за умовами п.3.4.3 договору покупець зобов`язаний надати оригінал довіреності на отримання матеріальних цінностей при отриманні товару, проте, такого оригіналу довіреності позивач не надав.

Таким чином, сама по собі товарно-транспортна накладна не є документом, що підтверджує факт придбання або продажу товарно-матеріальних цінностей, оскільки її обов`язковість передбачена лише у випадку надання послуг перевезення, натомість факт придбання товару та відповідно набуття права власності на нього має підтверджуватися видатковою накладною, проте, такий документ матеріали справи не місять.

Щодо податкової накладної № 69, яка сформована ТОВ Імперія Жирів та зареєстрована у ЄР податкових накладних, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03.06.2022 у справі №922/2115/19, конкретизувавши висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладений у постанові від 28.08.2020 у справі № 922/2081/19 про те, що податкові декларації підтверджують лише порядок оподаткування господарської операції, оскільки сам факт вчинення оподаткування не свідчить про наявність господарської операції, зазначив наступне: податкова накладна (в залежності від фактичних обставин певної справи) може бути допустимим доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним, якщо сторона, яка заперечує факт поставки вчинила юридично значимі дії: зареєструвала податкову накладну; сформувала податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом тощо, оскільки підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є факт лише реального (фактичного) здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності.

Доказів реєстрації податкових накладних на придбання товарів від постачальника та формування відповідачем, як покупцем, податкового кредиту за фактом поставки товару на підставі спірних видаткових накладних, суду не надано.

Таким чином, позивач не подав до суду допустимих доказів щодо вчинення відповідачем юридично значимих дій з оподаткування та не звертався до суду з клопотанням про витребування відповідних доказів (зокрема, матеріалів податкової звітності відповідача) відповідно до ст.ст.74, 81 ГПК України.

Відтак, суду не доведено вчинення відповідачем дій з реєстрації податкових накладних та правову підставу виникнення в платника права на податковий кредит з ПДВ за цими накладними, а відтак не доведено засвідчення волі сторони до настання відповідних правових наслідків, оскільки податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (постачальником) на постачання послуг на користь другої сторони (покупця), може бути допустимим доказом факту прийняття товару від контрагента на визначену суму, якщо покупець вчинив юридично значимі дії, зокрема, відобразив податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом, доказів чого суду не надано.

Таким чином, за даних обставин справи, додані до позову копії податкових накладних не підтверджують здійснення між сторонами господарської діяльності за спірною накладною, яка до того ж відсутня, і як факт заперечується самим покупцем.

Інших первинних документів на підтвердження доставки товару покупцю за спірною накладною суду не надано, відповідачем факт отримання товару по накладній № 894 заперечується, докази вчинення покупцем інших дій, які б підтердили факт отримання товару відсутні, а відтак, з огляду на викладене, позивачем не доведено здійснення поставки товару відповідачу за накладною №894 на суму 33480,00 грн, а відтак підстав для задоволення позовних вимог в цій частині суд не вбачає.

Щодо нарахування позивачем пені в сумі 36626,25 грн, в тому числі по накладній №833 за період з 10.06.2024 року по 28.08.2024 року в сумі 105,91 грн та по накладній №894 за період з 24.06.2021 року по 28.08.2024 року в сумі 36520,34 грн суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 1 статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до статті 611 ЦК України одним із наслідків порушення зобов`язання є сплата неустойки.

Згідно з нормами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до пункту 5.4 договору поставки №П-171 від 23.11.2021 року сторони обумовили, що у випадку порушення строків здійснення платежів по цьому договору (несплати, неповної оплати), покупець зобов`язаний сплатити покупцю пеню у розмірі подвійної ставки Національного банку України, яка діяла в період за який сплачується пеня. Пеня розраховується від суми заборгованості за кожен день прострочення. Нарахування пені здійснюється незалежно від строку на який буде прострочення виконання зобов`язання, і припиняється лише в момент повного виконання покупцем зобов`язання.

Отже, сторонами договору встановлено інший строк нарахування пені.

З урахуванням того, що судом встановлено, що за відповідачем існує заборгованість по накладним №832, №833, яка виникла внаслідок порушенням умов договору поставки №П-171 від 23.11.2020 року, суд вважає, що з відповідача слід стягнути пеню в сумі 105,91 грн, яка розрахована по накладній №833, тоді як по нарахованій пені в сумі 36520,34 грн по накладній № 894, слід відмовити.

Що ж стосується нарахування інфляційних втрат в сумі 36626,25 грн та 3% річних в сумі 3469,25 грн, суд зазначає наступне.

Згідно ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

В силу приписів ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши розрахунок позивача, щодо нарахваних інфляційних та 3% річних, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача за період з 28.08.2021 року по 28.08.2024 року збитків завданих інфляцією в сумі 16795,38 грн та 3% річних в сумі 3469,25 грн підлягають частковому задоволенню, з урахуванням того, що за відповідачем існує заборгованість лише по накладним №№832, 833, тоді як по накладній № 894 борг не доведений, суд здійснив власний розрахунок, а саме по накладній № 833 на суму заборгованості 1860 грн: 3% річних за період з 28.08.2021 року по 28.08.2024 року становлять 105,91 грн та інфляційні витрати за аналогічний період становлять 827,44 грн, які і підлягають стягненню, тоді як в решті нарахованих сум слід відмовити.

Відповідно до ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно з п.4 ч.3 ст.129 Конституції України та ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Верховний Суд зазначає, що згідно з частинами першою та третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно зі статтею 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Сстаттею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи наведені законодавчі приписи та з огляду на позицію сторін, здійснивши відповідну юридичну оцінку всіх доказів, на які посилаються сторони, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, зокрема стягненню з відповідача підлягає сума основного боргу в розмірі 5020,00 грн, яка виникла внаслідок несплати за товар, який отриманий за накладними №№832, 833, пеня в розмірі 105,91 грн, інфляційні в розмірі 827,44 грн та 3% річних в сумі 167,60 грн. В решті позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відтак, відшкодування витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору, покладається на сторін пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись статями 2, 4, 5, 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 194, 232, 233, 236 238, 240 241, 247 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Імперія Жирів (45312, Волинська обл., Володимирський р-н, с.Стара Лішня, вул.Шкільна, 7) до Товариства з обмеженою відповідальністю Снектрейд-2013 (58018, м.Чернівці, вул.В.Чкалова, 34) про стягнення заборгованості за договором поставки в сумі 95390,88 грн - задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Снектрейд-2013 (58018, м.Чернівці, вул.В.Чкалова, 34, код 38596018) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Імперія Жирів (45312, Волинська обл., Володимирський р-н, с.Стара Лішня, вул.Шкільна, 7, код 35354060) 5020,00 грн суму основного боргу, пеню в сумі 105,91 грн, 3% річних в сумі 167,60 грн, інфляційні втрати в сумі 827,44 грн та 155,52 грн судового збору.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Відповідно до статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).

Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб адресою: http://cv.arbitr.gov.ua/sud5027/.

Повний текст рішення складено та підписано 01.11.2024 року

Суддя С.М. Гушилик