Постанова

від 21.01.2025 по справі 926/2194/24

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" січня 2025 р. Справа №926/2194/24

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого суддіКравчук Н.М.

суддівСкрипчук О.С.

Матущак О.І.

розглянувшив порядку письмового провадження апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю Імперія Жирів</a> б/н від

18.11.2024 (вх.. № ЗАГС 01-05/3342/24 від 19.11.2024)

на рішення Господарського суду Чернівецької області від 30.10.2024 року

(повний текст рішення виготовлено 01.11.2024, суддя Гушилик С.М.) у справі №926/2194/24

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Імперія Жирів</a> (надалі

ТзОВ Імперія Жирів), Волинська обл., Володимирський р-н,

с.Стара Лішня

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Снектрейд-2013 (надалі

ТзОВ Снектрейд-2013), м. Чернівці

про: стягнення заборгованості за договором поставки в сумі 95390,88 грн.

ВСТАНОВИВ:

ТзОВ «Імперія Жирів» звернулося до Господарського суду Чернівецької області з позовома до ТОВ «Снектрейд-2013» про стягнення 95 390,88 грн., з яких: 38500,00 грн. основний борг, 16795,38 грн. інфляційні втрати, 36 626,25 грн. пеня, 3469,25 грн. 3% річних .

Дані позовні вимоги мотивовано тим, що на виконання умов договору поставки №П-171 від 23.11.2020 відповідачу поставлено товар по накладних № №833, 834, 894, за який, як вказує позивач, відповідач провів розрахунок частково, що призвело до виникнення боргу в сумі 38500,00 грн., який в добровільному порядку не сплачений. Керуючись п.5.4 договору, позивачем нараховано пеню в сумі 36626,25 грн., а на підставі ст. 625 ЦК України нараховано 16795,38 грн. інфляційних та 3469,25 грн. 3% річних.

В обґрунтування позовних вимог посилається на положення ст. ст. 193 ГК України та ст. ст. 509, 525, 526, 530, 549, 610-612, 629, 665, 691, 692, 712 ЦК України.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 30 жовтня 2024 року у справі № 926/2194/24 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ТзОВ «Снектрейд-2013» на користь ТзОВ «Імперія Жирів» 5020,00 грн. суму основного боргу, пеню в сумі 105,91 грн., 3% річних в сумі 167,60 грн., інфляційні втрати в сумі 827,44 грн. та 155,52 грн. судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Дане рішення мотивоване наявністю договірних відносин саме по договору поставки №П-171 від 23.11.2020, який виконувався сторонами, що відповідно є підставою для виникнення у сторін господарського зобов`язання, а саме майново-господарських зобов`язань згідно положень ст. ст. 11, 509 ЦК України та відповідно до ст. 629 ЦК України є обов`язковими для виконання сторонами, а відтак вимога про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 5020,00 грн., в тому числі по видатковій накладній №832 від 08.06.2021 в сумі 3160,00 грн. та по видатковій накладній №83 від 08.06.2021 в сумі 1860,00 грн. визнано обґрунтованою і такою, що підлягає до задоволення. Відповідно до цього, згідно перерахунку стягнуто з відповідача на користь позивача пеню в сумі 105,91 грн. за період з 10.06.2024 по 28.08.2024, 3% річних за період з 28.08.2021 по 28.08.2024 в сумі 105,91 грн. та інфляційні втрати за аналогічний період в сумі 827,44 грн.

Щодо стягнення заборгованості по накладній №894 в сумі 33480,00 грн., то суд першої інстанції зазначив, що первинних документів на підтвердження поставки по такій не надано, відповідач факт отримання товару по накладній заперечує, відтак, зроблено висновок, що позивачем не доведено здійснення поставки товару відповідачу по накладній №894, тому в задоволенні позову в цій частині відмовлено, відповідно, і в стягненні 3% річних, інфляційних та пені по такій також відмовлено за необґрунтованістю.

Не погоджуючись частково з вказаним рішенням, ТзОВ «Імперія Жирів» звернулося до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що рішення Господарського суду Чернівецької області від 30.10.2024 у справі №926/2194/24 прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин справи та неналежною оцінкою доказів у справі.

Скаржник звертає увагу, що оригінал видаткової накладної № 894 від 22.06.2021 було відправлено на адресу відповідача разом з товаром як супровідний документ, в підтвердження чого посилається на ТТН №107910623191110 від 23.06.2021, однак, як стверджує, відповідач не повернув таку після підписання, посилаючись на недобросовісну поведінку останнього. Також скаржник зауважує, що судом не в повній мірі досліджено ту обставину, що факт поставки товару за вказаною накладною №894 підтверджується оригіналом ТТН перевізника №10790623191110 від 23.06.2021, в якій зазначено вантажоодержувача «Снектрейд-2013» та пункт розвантаження м. Чернівці, вул. Чкалова , 34. Судом не дано належної оцінки тому факту, що відповідач не надав суду доказів того, що ним не було сформованого податкового кредиту за фактом поставки товару на підставі спірної видаткової накладної та не надав доказів неприйняття податкової накладної у податковому обліку. На думку скаржника судом не було з`ясовано повно та всебічно обставини справи, зроблено передчасний висновок про відсутність факту поставки товару за спірною накладною, так як не з`ясовано чи отримувались покупцем податкові накладні при здійсненні операцій щодо спірної поставки товару на підставі наявної у матеріалах справи податкової накладної, а відповідачем не було надано суду уточнювальної декларації щодо безпідставного нарахування податкового кредиту продавцем за спірною накладною. Просить скасувати рішення Господарського суду Чернівецької області від 30.10.2024 у справі №926/2194/24 в частині відмови в задоволенні вимог у розмірі 87911,18 грн., ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі, стягнути з відповідача суму боргу за договором поставки в розмірі 94 032,13 грн., з яких: 38500,00 грн. сума основного боргу, 15721,39 грн. інфляційні втрати, 36626,25 грн. пені та 3184,49 грн. 3% річних.

Відповідач ТОВ «Снектрейд-2013» проти доводів апеляційної скарги заперечує з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу. Зокрема, зазначає, що наведені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та зводяться до переоцінки встановлених господарським судом обставин справи. Вважає, що судом першої інстанції повно та всебічно досліджено фактичні обставини справи, здійснено перевірку наявних доказів з урахуванням визначених меж позовних вимог та вірно застосовано законодавство. Просить рішення Господарського суду Чернівецької області від 30.10.2024 в даній справі залишити без змін.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 22 листопада 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Імперія Жирів», б/н від 18.11.2024 на рішення Господарського суду Чернівецької області від 30.10.2024 у справі №926/2194/24 в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи № 926/2194/24 в порядку письмового провадження шляхом надсилання ухвали суду від 22.11.2024 до електронних кабінетів, докази чого містяться в матеріалах справи.

Згідно статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Вивчивши апеляційну скаргу, здійснивши оцінку доказів, що містяться в матеріалах справи, Західний апеляційний господарський встановив таке.

23.11.2020 між ТзОВ «Імперія Жирів» (постачальник) та ТзОВ «Снектрейд-2013» (покупець) укладено договір поставки №П-171 (а.с.6-8), згідно п.1.1. якого постачальник постачає і передає у власність покупця, а покупець приймає та оплачує товар згідно з замовленнями покупця та товаросупровідною документацією, які складають невід`ємну частину цього договору та на умовах цього договору.

Пунктом 1.2 договору встановлено, що асортимент, кількість і ціна товару вказується постачальником у специфікаціях, що підписуються повноваженими представниками сторін на кожну партію товару, і які є невід`ємними частинами договору. Сторони погодили, що специфікації на партію товару, підписані сторонами і направлені одна одній по факсу, мають силу оригіналу і обов`язкові для виконання.

Згідно з п.2.1 договору ціна та загальна вартість товару зазначається у специфікації на кожну партію товару окремо та є невід`ємною частиною цього договору.

Постачальник поставляє товари разом з усією відповідною документацією, а саме: декларації виробника, сертифікати відповідності, рахунок-фактура, реалізаційна накладна, товарно-транспортна накладна, тощо (п.3.2 договору).

Підпунктом 3.4.1. договору визначено, що якщо умови поставки не зазначені в специфікації на партію товару продавець поставляє товар покупцю на умовах DAP-Україна, м. Чернівці, вул. Чкалова, б.34, - Інкотермс 2020 .

Як зазначає позивач в позовній заяві, 08.06.2021 ТзОВ «Імперія Жирів» поставило відповідачу товар по видатковій накладній №832 - олію пальмову рафіновану-дезодоровану кількістю 680 кг. на суму 31620,00 грн., по видатковій накладній №833 - жир загального призначення «Loren Шортенінг 99,7% у кількості 40 кг. на суму 1860,00 грн. та 23.06.2021 олію пальмову рафіновану-дезодоровану у кількості 720 кг. на суму 33480,00 грн., в підтвердження чого посилається на товарно-транспортну накладну №10790623191110 та податкову накладну №69 від 22.06.2021 року (а.с.9-16).

Відповідач, як стверджує позивач, в період з 23.06.2021 по 27.10.2022 здійснював часткову оплату за отриманий товар по накладній №832 на загальну суму 28460 грн., в підтвердження чого посилається на платіжні доручення: №1891 від 23.06.2021, №1954 від 14.07.2021, №1995 від 30.07.2021, №2041 від 18.08.2021, № 2077 від 31.08.2021, №2121 від 09.09.2021, №2146 від 17.09.2021, №2176 від 24.09.2021, №2213 від 08.10.2021, №2295 від 02.11.2021, №2358 від 03.12.2021, № 2842 від 15.09.2022, №2859 від 20.09.2022 та №2932 від 27.10.2022 (а.с.17-24, 86-94).

За отриманий товар відповідач розрахувався частково , у зв`язку з чим в останнього виникла заборгованість в сумі 38 500,00 грн., в тому числі: по накладній № 832 в сумі 3160,00 грн., по накладній № 833 в сумі 1 860,00 грн. та по накладній № 984 в сумі 33480,00 грн.

Згідно з п. 5.4. договору у випадку порушення строків здійснення платежів по цьому договору (несплати, неповної оплати) покупець зобов`язаний оплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня. Пеня розраховується від суми заборгованості за кожен день прострочення. Нарахування пені здійснюється незалежно від строку, на який буде прострочено виконання зобов`язання, і припиняється лише в момент повного виконання покупцем зобов`язання.

За порушення умов договору позивач нарахував пеню в сумі 36626,25 грн., в тому числі по накладній № 833 за період з 10.06.2024 по 28.08.2024 в сумі 105,91 грн., по накладній № 894 за період з 24.06.2021 по 28.08.2024 в сумі 36520,34 грн., а також нараховано за період з 28.08.2021 по 28.08.2024 збитки завдані інфляцією в сумі 16795,38 грн. та 3% річних в сумі 3469,25 грн. (а.с.25-26).

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до місцевого господарського суду з позовом для захисту своїх інтересів.

При винесенні постанови колегія суддів керувалася таким.

Як зазначалося вище, позивач оскаржує рішення Господарського суду Чернівецької області від 30.10.2024 в частині відмови у стягненні суми боргу за договором поставки в розмірі 94 032,13 грн., з яких 38 500, 00 грн. сума основного боргу, 15721,39 грн. інфляційні втрати, 36626,25 грн. пеня та 3184,49 грн. 3% річних.

Отже, суд апеляційної інстанції, керуючись положеннями ст. 269 ГПК України, переглядає справу в межах вимог і доводів апеляційної скарги.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього кодексу (ч.ч.1-2 ст. 509 ЦК України).

Статтею 627 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як вже зазначалося, 23.11.2020 сторонами укладено договір поставки №П-171 (а.с.6-8), згідно з п.1.1. якого постачальник постачає і передає у власність покупця, а покупець приймає та оплачує товар згідно замовленнями покупця та товаросупровідною документацією, які складають невід`ємну частину цього договору та на умовах цього договору.

Згідно з вимогами ч. ч. 1-2 ст. 712 ЦК України, що кореспондується положенням ст. 265 ГК Україно, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Відповідно до вимог ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За умовами ч.1 ст.692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Судом встановлено, що на виконання умов укладеного договору поставки, відповідач 08.06.2021 поставив, а позивач прийняв передбачений договором товар, що підтверджується видатковими накладними №832 на суму 31620,00 грн., № 833 на суму 1860,00 грн., які були підписані сторонами і в яких зазначено, що поставка відбувається на підставі договору №П-171 від 23.11.2020.

Відповідач по вказаних накладних здійснив оплату частково на 28460,0 грн, у зв`язку з чим неоплаченою залишилась сума 5020,00 грн. , а саме: по видатковій накладній № 832 від 08.06.2021 в сумі 3160,00 грн. по видатковій накладній №83 від 08.06.2021 в сумі 1860,00 грн.

Окрім того, позивачем заявлено до стягнення 36626,25 грн інфляційних втрат та 3% річних в сумі 3469,25 грн.

Суд першої інстанції, здійснивши перерахунок пені, інфляційних втрат та 3% річних, дійшов обгрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині, відтак, стягненню підлягає 106,9 грн пені, 167,60 грн. 3% річних за період з 10.06.2024 по 28.08.2024 та 827,44 грн. інфляційних втрат за період з 28.08.2021 по 28.08.2024 (а.с.25-26).

Щодо тверджень позивача про поставку товару по видатковій накладній № 894 «олія пальмова рафінована-дезодорована кількістю 720 кг» на суму 33480,00 грн., суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Як вбачається з матеріалів справи, така накладна в матеріалах справи відсутня. Покликання позивача на те, що отримання товару підтверджується ТТН №10790623191110 від 23.06.2021 та сформованою податковою накладною №69 (а.с.11, 16, 80), суд вважає їх є необгрунтованими.

Згідно з ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Згідно ч.1 ст.77 ГПК України встановлено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відтак, з врахуванням процесуальних норм в сукупності з положеннями ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.п. 2.1. ч. 2 Положення «Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку» доказами, які підтверджують факт поставки відповідачу товару можуть бути належним чином оформлені видаткова накладна, товарно-транспортна накладна, акти приймання товарів і послуг.

Згідно з ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо (ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні").

З наявної в матеріалах справи товарно-транспортної накладної від 23.06.2021 (а.с.11) вбачається, що на такій стоїть підпис не встановленої особи, відсутні дані про прізвище та ім`я підписанта та міститься відтиск печатки для документів ТОВ «Снектрейд-2013», яка не є офіційною печаткою товариства.

При цьому, з копії специфікації від 22.06.2021 (а.с.72-А) та копії довіреності на отримання товару від 22.06.2021 (а.с.79 зворот), є висновок, що між сторонами існували договірні відносини і велась переписка між ними, але саме ці документи не підтверджують факту отримання товару.

У відповідності до п.3.4.3 договору покупець зобов`язаний надати оригінал довіреності на отримання матеріальних цінностей при отриманні товару.

Суд першої інстанції було встановлено, що позивачем не подано оригіналу такої довіреності.

Отже, з врахуванням наведеного, обґрунтованим є висновок місцевого господарського суду про те, що сама по собі товарно-транспортна накладна не є документом, що підтверджує факт придбання або продажу товарно-матеріальних цінностей, оскільки її обов`язковість передбачена лише у випадку надання послуг перевезення, натомість факт придбання товару та відповідно набуття права власності на нього має підтверджуватися видатковою накладною, яка в матеріалах справи відсутня.

Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.06.2022 у справі №922/2115/19, де конкретизувавши висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладений у постанові від 28.08.2020 у справі № 922/2081/19 вказано про те, що податкові декларації підтверджують лише порядок оподаткування господарської операції, оскільки сам факт вчинення оподаткування не свідчить про наявність господарської операції. Верховний Суд зазначив, що податкова накладна (в залежності від фактичних обставин певної справи) може бути допустимим доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним, якщо сторона, яка заперечує факт поставки вчинила юридично значимі дії: зареєструвала податкову накладну; сформувала податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом тощо, оскільки підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є факт лише реального (фактичного) здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності.

Доказів реєстрації податкових накладних на придбання товарів від постачальника та формування відповідачем, як покупцем, податкового кредиту за фактом поставки товару на підставі спірної видаткової накладної матеріали справи не містять, а позивач не звертався до суду з клопотанням про витребування відповідних доказів (зокрема, матеріалів податкової звітності відповідача).

Отже, враховуючи описане вище та обставини справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не доведено вчинення відповідачем дій з реєстрації податкових накладних, а відтак наявності правових підстав виникнення в платника права на податковий кредит з ПДВ за цією накладною. Не доведено засвідчення волі сторони до настання відповідних правових наслідків, з огляду на те, що податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (постачальником) на постачання послуг на користь другої сторони (покупця), може бути допустимим доказом факту прийняття товару від контрагента на визначену суму, якщо покупець вчинив юридично значимі дії, зокрема, відобразив податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом, доказів даного матеріали справи не містять.

Доводи скаржника про те, що оригінал видаткової накладної №894 від 22.06.2021 було відправлено на адресу відповідача разом з товаром як супровідний документ не підтверджені жодними доказами.

З врахуванням наведеного, обґрунтованим є висновок місцевого господарського суду про відмову в позові щодо стягнення по накладній № 894 заборгованості в сумі 94032,13 грн., з яких: 38 500, 00 грн. сума основного боргу та, відповідно, нарахованих штрафних санкцій у відповідності до п. 5.3 договору та положень ст. 625 ЦК України в сумі 36626,25 грн. пені, 15721,39 грн. інфляційних втрат та 3184,49 грн. 3% річних.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що по суті обґрунтування апеляційної скарги зводиться до переоцінки доказів та не спростовує висновків суду першої інстанції і свідчить про незгоду скаржника із правовою оцінкою суду першої інстанції обставин справи.

З врахуванням наведеного, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого господарського суду, викладених в рішенні Господарського суду Чернівецької області від 30 жовтня 2024 року в даній справі.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п.1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Суд апеляційної інстанції вважає, що Господарський суд Чернівецької області ухвалив рішення від 30 жовтня 2024 року у справі №926/2194/24 з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, рішення Господарського суд Чернівецької області від 30 жовтня 2024 року у справі №926/2194/24 належить залишити без змін, апеляційну скаргу ТОВ «Імперія Жирів» без задоволення.

Згідно з п.2 ч.1 ст.129 ГПК України у спорах, що виникають виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд апеляційної інстанції не змінює рішення, та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК України). Відтак, згідно ст.129 ГПК України сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги слід залишити за скаржником.

Керуючись ст. ст. 129, 236, 269, 275, 276, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Імперія Жирів</a> б/н від 18.11.2024 (вх.. № ЗАГС 01-05/3342/24 від 19.11.2024) залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду Чернівецької області від 30 жовтня 2024 року у справі №926/2194/24 - залишити без змін.

3.Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на ТзОВ «Імперія Жирів».

4.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду.

5.Матеріали справи №926/2194/24 повернути Господарському суду Чернівецької області.

Головуючий суддяН.М. Кравчук

СуддяО.С. Скрипчук

СуддяО.І. Матущак