Постанова

від 29.10.2024 по справі 916/2159/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/2159/24Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Л.В. Поліщук,

суддів: К.В. Богатиря, А.І. Ярош,

секретар судового засідання В.М. Волковінська,

за участю представників сторін:

від позивача: А.О. Яковлева

від відповідача: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Бабаєва Васіфа Назіма Огли

на рішення Господарського суду Одеської області від 08.07.2024 (суддя Ю.І.Мостепаненко, м.Одеса)

у справі №916/2159/24

за позовом Одеського обласного комунального підприємства «Видавництво «Чорномор`я»

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Бабаєва Васіфа Назіма Огли

про стягнення 387244,11 грн,

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст та обґрунтування позовних вимог

У травні 2024 року Одеське обласне комунальне підприємство «Видавництво «Чорномор`я» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою про стягнення з Фізичної особи-підприємця Бабаєва Васіфа Назіма Огли неустойки за прострочення повернення об`єкта оренди в розмірі 387244,11 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач послався на неповернення відповідачем орендованого нежитлового приміщення другого поверху виробничого корпусу №3-101, загальною площею 188,1 кв.м, розташованого за адресою: м.Одеса, пл. Бориса Дерев`янка, 1, після припинення дії договору оренди майна від 24.05.2016 (з додатковими угодами до нього), що стало підставою для нарахування позивачем неустойки на підставі частини другої статті 785 Цивільного кодексу України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Одеської області від 08.07.2024 позов задоволено повністю. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Бабаєва Васіфа Назіма Огли на користь Одеського обласного комунального підприємства «Видавництво «Чорномор`я» неустойку за прострочення повернення орендованого майна у розмірі 387244,11 грн та витрати по сплаті судового збору в сумі 4646,93 грн.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки укладений між сторонами у справі договір оренди майна від 24.05.2016 припинив свою дію 24.05.2021, а відповідно до пункту 9.5. договору у разі припинення цього договору майно повертається орендарем орендодавцеві не пізніше трьох робочих днів, що було здійснено 28.10.2022 шляхом підписання акту повернення, у позивача виникло право вимагати сплати відповідачем неустойки за несвоєчасне повернення орендованого майна.

Водночас, місцевий господарський суд встановив, що позивачем невірно визначено період нарахування неустойки, а також такий розрахунок здійснено без урахування встановленої у договорі базової ставки орендної плати за місяць, яка підлягала б сплаті, якби договір діяв, а з урахуванням розміру орендної плати за травень 2021 без подальшої індексації.

За розрахунком суду, неустойка за несвоєчасне повернення орендованого майна за період з 28.05.2021 по 28.10.2022 складає 428404,70 грн, однак враховуючи, що господарський суд позбавлений можливості виходити за межі заявлених позовних вимог, суд задовольнив позовні вимоги шляхом стягнення з відповідача 387244,11 грн неустойки за прострочення повернення об`єкта оренди за період з 28.05.2021 по 28.10.2022.

Короткий зміст та обґрунтування вимог апеляційної скарги

Не погодившись з ухваленим рішенням суду, Фізична особа-підприємець Бабаєв Васіф Назім Огли звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просив рішення Господарського суду Одеської області від 08.07.2024 у справі №916/2159/24 скасувати частково; позов Одеського обласного комунального підприємства «Видавництво «Чорномор`я» задовольнити частково; стягнути з Фізичної особи-підприємця Бабаєва Васіфа Назіма на користь Одеського обласного комунального підприємства «Видавництво «Чорномор`я» неустойку за прострочення повернення орендованого майна у розмірі 200049,89 грн.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт послався на те, що після 25.05.2021, тобто після припинення дії договору оренди, а саме, у період з 25.05.2021 до 12.10.2022, відповідачем сплачено на користь позивача 115214,38 грн орендної плати та 77338,19 грн компенсації. Отже, після 25.05.2021 позивачем отримані від відповідача кошти в загальному розмірі 187194,22 грн (115214,38 грн + 71979,84 грн = 187194,22 грн). Скаржник зазначив, що вказані обставини не були враховані судом при здійсненні розрахунку неустойки за прострочення повернення об`єкта оренди за період з 28.05.2021 по 28.10.2022, що є підставою для зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню, тобто вона повинна складати 200049,89 грн (387244,11 грн - 187194,22 грн = 200049,89 грн).

Апелянтом до апеляційної скарги долучено додаткові докази у справі, а саме, копію позовної заяви Одеського обласного комунального підприємства «Видавництво «Чорномор`я» про стягнення 307300,95 грн та копії актів звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2017 по 03.05.2023 за договором оренди від 24.05.2016 та за договором оренди (компенсація), як на підтвердження того, що після 25.05.2021 позивач отримав від відповідача кошти в загальному розмірі 187194,22 грн.

Як вказав відповідач, наведені обставини не були враховані судом при здійсненні розрахунку неустойки за прострочення повернення об`єкта оренди за період з 28.05.2021 по 28.10.2022, що є підставою для зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню, тобто остання повинна складати 200049,89 грн (387244,11 грн - 187194,22 грн = 200049,89грн).

При цьому скаржником у тексті апеляційної скарги в якості поважних причин неподання доказів до суду першої інстанції зазначено про те, що відповідач участі у розгляді справи не приймав та не отримував жодного документа у справі, що підтверджується матеріалами справи.

Позиція позивача щодо апеляційної скарги

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просив залишити оскаржуване рішення суду без змін, а у задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, позивач зазначив, що за усталеною практикою Верховного Суду акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій, має інформаційний характер та не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій.

Також позивач зауважив на тому, що додані до апеляційної скарги акти звірки підписані тільки Одеським обласним комунальним підприємством «Видавництво «Чорномор`я» та останні жодним чином не підтверджують періоди, за якими здійснювалися платежі, не містять призначення платежу, та крім того, не спростовують розмір неустойки, що підлягає стягненню з відповідача на підставі оскаржуваного рішення. При цьому позивач зазначив, що відповідач здійснював оплати після припинення договору оренди за попередні періоди, але тим самим погашав заборгованість, що утворилася за ним.

Щодо заявленого апелянтом клопотання про долучення додаткових доказів позивач зазначив, що наведене відповідачем у апеляційній скарзі обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції не є належним та достатнім, не підтверджує поважних причин пропуску строків на подання доказів, з огляду на що просив долучені до апеляційної скарги додаткові докази залишити без розгляду.

Рух справи, заяви, клопотання, інші процесуальні дії в суді апеляційної інстанції

Апеляційна скарга подана представником скаржника 22.08.2024 через систему «Електронний суд», зареєстрована судом 22.08.2024 за вх.№ 3246/24.

Одночасно скаржником заявлено клопотання (вх.№3248/24 від 22.08.2024) про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.08.2024 для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Л.В.Поліщук, суддів: К.В. Богатиря, А.І. Ярош.

Також 22.08.2024 скаржником подано заяву (вх.№3246/24/Д1), до якої додано докази сплати судового збору.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.08.2024 відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Бабаєва Васіфа Назіма Огли на рішення Господарського суду Одеської області від 08.07.2024 у справі №916/2159/24 до надходження матеріалів справи на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду. Доручено Господарському суду Одеської області надіслати матеріали справи №916/2159/24 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.

29.08.2024 до суду апеляційної інстанції надійшли матеріали справи №916/2159/24.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.09.2024 апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Бабаєва Васіфа Назіма Огли на рішення Господарського суду Одеської області від 08.07.2024 у справі №916/2159/24 залишено без руху з метою надання скаржнику можливості усунути недоліки, допущені при її поданні, а саме, надати належні докази, що посвідчують повноваження адвоката Вергелеса Юрія Олександровича на представництво Фізичної особи-підприємця Бабаєва Васіфа Назіма Огли у Південно-західному апеляційному господарському суді, оскільки в ордері на надання правничої (правової) допомоги серії ВН №1358033, який видано адвокатом 22.08.2024, відсутній такий обов`язковий реквізит, як підпис адвоката. Встановлено скаржнику строк для усунення недоліків, виявлених при поданні апеляційної скарги, протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.

В межах встановленого ухвалою від 03.09.2024 строку від скаржника надійшла заява (вх.№ 3246/24/Д2 від 05.09.2024) про усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.09.2024 поновлено Фізичній особі-підприємцю Бабаєву Васіфу Назіму Огли пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Одеської області від 08.07.2024 у справі №916/2159/24. Відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою. Встановлено позивачу строк до 25.09.2024 для подання відзиву на апеляційну скаргу та роз`яснено учасникам справи про їх право у цей же строк подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, оформлені відповідно до статті 170 Господарського процесуального кодексу України, разом з доказами направлення копій таких заяв чи клопотань іншим учасникам справи. Зупинено дію рішення Господарського суду Одеської області від 08.07.2024 у справі №916/2159/24. Запропоновано позивачу у строк до 25.09.2024 подати свої міркування або заперечення щодо долучених до апеляційної скарги додаткових доказів.

25.09.2024 представником Одеського обласного комунального підприємства «Видавництво «Чорномор`я» - Яковлевою Анастасією Олександрівною через систему «Електронний суд» подано відзив на апеляційну скаргу (вх.№3246/24/Д4 від 25.09.2024).

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.10.2024 відмовлено у задоволенні клопотання Фізичної особи-підприємця Бабаєва Васіфа Назіма Огли про поновлення строку на подання додаткових доказів, викладеного у тексті апеляційної скарги, а долучені до апеляційної скарги додаткові докази, а саме: копію позовної заяви Одеського обласного комунального підприємства «Видавництво «Чорномор`я» про стягнення 307300,95 грн та копії актів звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2017 по 03.05.2023 за договором оренди від 24.05.2016 та за договором оренди (компенсація) - залишено без розгляду, виходячи з наступного.

Як зазначалось, в якості поважних причин неподання доказів до суду першої інстанції скаржником зазначено про те, що відповідач участі у розгляді справи не приймав та не отримував жодного документа у справі.

Колегія суддів зауважує на тому, що змагальність сторін є однією з основних засад (принципів) господарського судочинства (пункт 4 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України), зміст якої розкривають положення статті 13 цього Кодексу.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини третя та четверта статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 113 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

За змістом частин першої та третьої статті 165 Господарського процесуального кодексу України заперечення проти позову відповідач викладає у відзиві, який повинен містити, зокрема заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права.

Відповідно до приписів частини восьмої статті 165 Господарського процесуального кодексу України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Приписами статті 178 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідач має право надіслати суду - відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Апеляційний суд зауважує, що відповідно до пункту 6 частини другої статті 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 43 Господарського процесуального кодексу України).

На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. Під добросовісністю треба розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборону зловживати наданими правами.

Поряд з цим, згідно із частиною першою, другою статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Господарського суду Одеської області від 21.05.2024, серед іншого, відкрито провадження у справі №916/2159/24. Справу постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження. Постановлено зробити офіційне оприлюднення оголошення щодо розгляду даної справи. Запропоновано відповідачу подати відзив на позов в порядку статті 165 Господарського процесуального кодексу України, встановивши строк для надання відзиву та його надіслання позивачу протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.Вказану ухвалу було надіслано судом Фізичній особі-підприємцю Бабаєву Васіфу Назіму Огли за його місцезнаходженням: АДРЕСА_1 , яка зазначена у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.70-71), а також повідомлена скаржником у апеляційній скарзі.

Однак вказане поштове відправлення повернулось до Господарського суду Одеської області оператором поштового зв`язку з довідкою: «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 82).

Відповідно до частин третьої та сьомої статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Порядок вручення судових рішень визначено у статті 242 Господарського процесуального кодексу України, за змістом частини п`ятої якої учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з положеннями частини шостої статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Порядок надання послуг поштового зв`язку, права та обов`язки операторів поштового зв`язку і користувачів послуг поштового зв`язку визначають Правила надання послуг поштового зв`язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 10.10.2023 №1071), і які регулюють відносини між ними, надалі Правила надання послуг поштового зв`язку.

За приписами підпункту 13 пункту 2, пункту 15 Правил надання послуг поштового зв`язку рекомендоване поштове відправлення - поштове відправлення, яке приймається для пересилання без оцінки відправником вартості його вкладення, відстежується в системі оператора поштового зв`язку на шляху пересилання відправлення та вручається одержувачу з підтвердженням вручення. Рекомендовані (реєстровані) листи з позначкою «Судова повістка» приймаються для пересилання лише з повідомленням про їх вручення згідно із законодавством.

Адресат реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу інформується про надходження адресованого йому поштового відправлення, поштового переказу шляхом надсилання текстового повідомлення з використанням технічних засобів оператора поштового зв`язку, повідомленням, що підтримується засобами Інтернету, або повідомленням у паперовій формі за встановленою оператором поштового зв`язку формою (пункт 18 Правил надання послуг поштового зв`язку).

Інформація про надходження реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу, повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу надсилається адресату у вигляді текстового повідомлення за номером телефону мобільного зв`язку, зазначеним на поштовому відправленні, поштовому переказі, а в разі відсутності номера телефону мобільного зв`язку - шляхом вкладення до абонентської поштової скриньки бланка повідомлення про надходження поштового відправлення або в інший спосіб, встановлений оператором поштового зв`язку (пункт 73 Правил надання послуг поштового зв`язку).

Пунктом 82 Правил надання послуг поштового зв`язку визначено, що рекомендовані листи з позначкою «Судова повістка», адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату (одержувачу), а в разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім`ї, який проживає разом з адресатом (одержувачем). У разі відсутності адресата (одержувача), будь-кого з повнолітніх членів його сім`ї за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник об`єкта поштового зв`язку інформує адресата (одержувача) за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка». Якщо протягом трьох робочих днів після інформування відділенням поштового зв`язку адресат (одержувач) не з`явився для одержання рекомендованого (реєстрованого) листа з позначкою «Судова повістка», працівник об`єкта поштового зв`язку робить позначку «адресат відсутній за зазначеною адресою», яка засвідчується підписом з проставленням відбитка поштового пристрою, порядок використання якого встановлюється призначеним оператором поштового зв`язку, і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає такий лист до суду.

Встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.

Колегія суддів звертає увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Колегія суддів також зауважує, що до повноважень господарських судів не віднесено визначення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників справи на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників справи, наявними в матеріалах справи. Якщо ж фактичне місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників справи з якихось причин не відповідає його місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників справи, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю особу.

За таких обставин, Господарський суд Одеської області вжив належних та необхідних заходів для повідомлення відповідача про наявне судове провадження щодо нього, направляючи рекомендованою кореспонденцією відповідну ухвалу за адресою, наявною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань.

Враховуючи відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження порушення оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, колегія суддів дійшла висновку, що в силу приписів пункту 5 частини шостої статті 242 Господарського процесуального кодексу України ухвала Господарського суду Одеської області від 21.05.2023 у справі №916/2159/24 вважається врученою скаржнику 10.06.2024, тобто у дату проставлення оператором поштового зв`язку у довідці про причини повернення відмітки про відсутність адресата.

Поряд з цим, колегія суддів зазначає, що межі перегляду в суді апеляційної інстанції передбачено у статті 269 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до частини першої якої суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною третьою статті 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Наведені положення передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як «винятковість випадку» та «причини, що об`єктивно не залежать від особи», і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою). Близька за змістом правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.04.2021 у справі №909/722/14.

Відповідно до висновку щодо застосування приписів статей 80, 269 Господарського процесуального кодексу України, викладеного Верховним Судом, зокрема, у постановах від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17 та від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному разі - позивача).

При цьому, як зазначалось, за імперативним приписом частини четвертої статті 13 названого Кодексу кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.

Прийняття судом апеляційної інстанції додатково поданих доказів без урахування наведених вище критеріїв у вирішенні питання про прийняття судом апеляційної інстанції таких доказів матиме наслідком порушення приписів статті 269 Господарського процесуального кодексу України, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.07.2021 у справі №46/603.

З урахуванням викладеного вище, колегія суддів зазначає, що сам лише факт неотримання заявником поштової кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу про відкриття провадження у справі за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом з причини відсутності за адресою, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки це зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції.

Таким чином, скаржник у своїй заяві не навів належних обґрунтувань пропуску процесуального строку, які можна було б вважати непереборними та пов`язаними з істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальної дії з подання доказів у справі, з огляду на що клопотання відповідача про долучення до матеріалів справи додаткових доказів слід відхилити, а долучені до апеляційної скарги додаткові докази залишити без розгляду.

Крім того, ухвалою суду апеляційної інстанції від 01.10.2024 розгляд справи №916/2159/24 призначено на 29.10.2024 о 14:00 год.

Скаржник про дату, час та місце проведення судового засідання, призначеного на 29.10.2024, повідомлений належним чином, проте участі не брав.

Приймаючи до уваги, що матеріали справи містять обсяг відомостей, достатній для розгляду апеляційної скарги, обов`язкова явка учасників справи в судове засідання апеляційної інстанції Південно-західним апеляційним господарським судом не визнавалась, а частиною 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності в судовому засіданні представника апелянта.

Заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзивів на неї, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційна інстанція встановила наступне.

Фактичні обставини справи

24.05.2016 між Одеським обласним комунальним підприємством «Видавництво «Чорномор`я» (орендодавцем) і Фізичною особою-підприємцем Бабаєвим Васіфом Назімом Огли (орендарем) укладено договір оренди майна (надалі договір), відповідно до пункту 1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення другого поверху виробничого корпусу №3-101, загальною площею 188,1 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Одеса, пл. Бориса Дерев`янка, 1, вартість якого згідно з незалежною оцінкою від 13.04.2016 становить 700150,00 грн (майно), з метою розміщення швейного виробництва.

За умовами пункту 2.1. договору орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний в цьому договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі майна.

Передача майна в оренду не спричиняє передачу орендарю права власності на це майно, орендоване майно залишається об`єктом спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює обласна рада (пункт 2.2. договору).

Згідно із пунктом 2.3. договору майно вважається поверненим орендодавцю з часу підписання сторонами акта приймання-передачі (повернення майна).

Пунктом 3.1. договору передбачено, що орендна плата перераховується орендодавцю щомісячно, не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним, та визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України, і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку (березень 2016 року) - 8751,87 грн. Орендна плата за перший місяць оренди - травень 2016 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекси інфляції за квітень та травень 2016 року, після їх повідомлення Держкомстатом. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Вказана у пункті 3.1. договору орендна плата не враховує ПДВ, експлуатаційні витрати орендодавця по утриманню об`єкта оренди, податок на землю тощо, які сплачуються орендарем окремо, на підставі виставлених орендодавцем рахунків за ставками, що діють на час сплати (пункт 3.5. договору).

Відповідно до пункту 8.1. договору за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та умовами цього договору.

У пункті 9.1. договору термін його дії визначено з 24.05.2016 до 24.05.2017.

За положеннями пункту 9.4. договору дія договору оренди припиняється внаслідок, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.

У разі припинення цього договору майно повертається орендарем орендодавцеві не пізніше трьох робочих днів. У разі, якщо орендар затримав повернення майна, він несе ризик його випадкової загибелі або пошкодження та сплачує орендодавцеві неустойку у розмірі подвійної плати за користування майном, визначеної відповідно до пункту 3.1. цього договору за весь час прострочення (пункт 9.5. договору).

Як вбачається із акту приймання-передачі приміщення від 24.05.2016, у день укладення договору орендарю передано нежитлове приміщення другого поверху виробничого корпусу №3-101, загальною площею 188,1 кв.м., яке розташоване за адресою: м. Одеса, пл. Бориса Дерев`янка, 1, вартістю згідно з незалежною оцінкою від 13.06.2016 700150,00 грн.

В подальшому, сторонами неодноразово вносились зміни до договору оренди від 24.05.2016, а саме:

-додатковою угодою від 24.05.2017 продовжено термін дії договору оренди майна до 24.05.2018;

-додатковою угодою від 24.05.2018 продовжено термін дії договору оренди майна до 24.05.2019;

-додатковою угодою від 24.05.2019 продовжено термін дії договору оренди майна до 24.05.2020; викладено пункт 1.1. договору в наступній редакції: « 1.1.Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення другого поверху виробничого корпусу № 3-101 загальною площею 188,1 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Одеса, пл. Бориса Дерев`янка, 1, вартість якого згідно з незалежною оцінкою від 06.05.2019 року становить 798702,00 грн, з метою розміщення швейного виробництва»; викладено пункт 3.1. договору в наступній редакції: « 3.1.Орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України, і перераховується Орендодавцю щомісячно не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним, та становить без ПДВ за базовий місяць - квітень 2019 року -10083,61 грн. Орендна плата за перший місяць оренди - травень 2019 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекси інфляції за травень 2019 року після його повідомлення Держкомстатом. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць»;

-додатковою угодою від 22.05.2020 продовжено термін дії договору оренди майна до 24.05.2021 (включно).

28.10.2022 сторонами підписано акт повернення з оренди орендованого майна, відповідно до якого орендар передав, а орендодавець прийняв нерухоме майно, що належить до комунальної власності, а саме: нежитлове приміщення другого поверху виробничого корпусу №3-101, загальною площею 188,1 кв.м, яке розташоване за адресою: м. Одеса, пл. Бориса Дерев`янка, 1, що перебуває на балансі орендодавця та належить до сфери управління Управління обласної ради з майнових відносин.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 21.12.2023 у справі №916/2171/23 відмовлено повністю у задоволенні позову Одеського обласного комунального підприємства «Видавництво «Чорномор`я» до Фізичної особи - підприємця Бабаєва Васіфа Назіма Огли про стягнення 307300,95 грн заборгованості, яка складається з суми заборгованості зі сплати орендної плати у розмірі 140858,98 грн, суми заборгованості зі сплати експлуатаційних витрат у розмірі 88857,40 грн, суми пені у розмірі 30819,53 грн, суми штрафу у розмірі 16547,45 грн, суми інфляційних витрат у розмірі 24934,90 грн та суми 3 % річних у розмірі 5282,69 грн за укладеним між сторонами договором оренди майна від 24.05.2016.

Вирішуючи спір у справі № 916/2171/23 між цими ж сторонами, судом було встановлено, зокрема, що договір оренди припинив свою дію 24.05.2021. При цьому обставини проведення відповідачем оплат за договором оренди майна від 24.05.2016 у справі №916/2171/23 не встановлювались.

Вказане судове рішення набрало законної сили 06.02.2024, про що свідчать дані Єдиного державного реєстру судових рішень.

З огляду на неповернення орендованого майна після припинення договору оренди майна від 24.05.2016, у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено, до підписання сторонами акту повернення від 28.10.2022, позивач звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом стягнення 387244,11 грн неустойки за прострочення повернення об`єкта оренди.

Позиція суду апеляційної інстанції

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Так, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно із частиною першою статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом пункту 3 частини першої статті 3 (свобода договору як засада цивільного законодавства), пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 509, частини першої статті 627 Цивільного кодексу України укладення договору із погодженням сторонами його умов, що визначені на розсуд сторін з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, та становлять зміст договору, зобов`язує сторони виконувати зобов`язання за цим договором належним чином відповідно до його умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526, частина перша статті 628, стаття 629 Цивільного кодексу України).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що за договором від 24.05.2016 між сторонами виникли орендні правовідносини.

Правовідносини оренди (найму) врегульовані положеннями глави 58 «Найм (оренда)» розділу ІІІ «Окремі види зобов`язань» книги п`ятої «Зобов`язальне право» Цивільного кодексу України та статей 283- 291 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Аналогічні положення містяться у частині першій статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до частини першої статті 638 Цивільного кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У частині першій статті 284 Господарського кодексу України законодавець як істотні умови договору оренди визначив, зокрема, строк, на який укладається договір оренди; орендну плату з урахуванням її індексації; умови повернення орендованого майна або викупу.

Частиною першою статті 763 Цивільного кодексу України встановлене загальне правило, за яким договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Термін дії укладеного між сторонами договору оренди, з урахуванням додаткових угод до нього, визначено до 24.05.2021.

При цьому, рішенням Господарського суду Одеської області від 21.12.2023 у справі №916/2171/23 встановлені обставини припинення дії договору оренди майна від 24.05.2016 з 24.05.2021.

Відповідно до частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, виходячи, що спір у справі №916/2171/23 виник між тими ж сторонами, що і у даній справі, обставини щодо припинення дії договору оренди майна від 24.05.2016 з 24.05.2021 не підлягають доказуванню у цій справі №916/2159/24.

Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

Згідно із частиною першою статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

З огляду на те, що спірні правовідносини стосуються оренди комунального майна, то до них підлягають застосуванню положення Закону України «Про оренду державного та комунального майна», який регулює правові, економічні та організаційні відносини, пов`язані з передачею майна державної та комунальної власності в оренду та відносини між орендарем та орендодавцем.

Відповідно до частини першої статті 25 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» Закону України від 03.10.2019 № 157-IX у разі припинення договору оренди орендар зобов`язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.

Пунктом 9.5. договору оренди від 24.05.2016 передбачено, що у разі припинення цього договору майно повертається орендарем орендодавцеві не пізніше трьох робочих днів.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач повернув позивачу орендоване майно 28.10.2022, про що свідчить підписаний сторонами акт повернення з оренди орендованого майна від 28.10.2022.

Відповідно до частини другої статті 785 Цивільного кодексу України, якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.

Отже, законодавство у сфері орендних правовідносин пов`язує припинення обов`язків орендаря з фактом повернення об`єкту договору оренди, тобто з моментом підписання акта приймання-передачі. У разі невиконання обов`язку, передбаченого частиною першою статті 785 Цивільного кодексу України, цивільним законодавством визначена можливість стягнення неустойки за весь час прострочення виконання зобов`язання щодо повернення об`єкта оренди. Таким чином, право на стягнення неустойки, встановленої частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, пов`язується з простроченням орендарем виконання зобов`язання з повернення орендованого майна за актом приймання-передачі.

Частина друга статті 785 Цивільного кодексу України передбачає особливий вид майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, який полягає у сплаті наймачем, який не виконує обов`язку з повернення речі, неустойки у вигляді подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Особливий статус зазначеної неустойки обумовлений тим, що зобов`язання наймача (орендаря) з повернення об`єкта оренди виникає після закінчення дії договору оренди і наймодавець (орендодавець) в цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші засоби стимулювання до виконання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.

За змістом статей 610, 611, 612 Цивільного кодексу України невиконання зобов`язання у погоджений сторонами в договорі строк є порушенням зобов`язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, встановлених договором або законом, зокрема, неустойки згідно з частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України. У частині першій статті 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Для застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов`язання, відповідно до вимог статті 614 Цивільного кодексу України. Тобто, судам необхідно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов`язку не виконав.

Такого правового висновку дійшов Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові 11.04.2018 у справі № 914/4238/15, постанові від 24.04.2018 у справі №910/14032/17 та у постанові від 09.09.2019 у справі № 910/16362/18 (пункт 51).

Таким чином, оскільки укладений між сторонами у справі договір оренди майна від 24.05.2016 припинив свою дію 24.05.2021, а відповідно до пункту 9.5. договору у разі припинення цього договору майно повертається орендарем орендодавцеві не пізніше трьох робочих днів, що було здійснено лише 28.10.2022 шляхом підписання акту повернення, а також враховуючи недоведення відповідачем вжиття заходів щодо належного виконання зобов`язання стосовно повернення орендованого майна та відсутності своєї вини у невиконанні обов`язку з повернення майна після закінчення строку дії договору оренди, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає про наявність правових підстав для стягнення з Фізичної особи-підприємця Бабаєва Васіфа Назіма Огли неустойки за період невиконання обов`язку з повернення майна в розмірі подвійної орендної плати за користування майном.

Позивачем визначено неустойку за невиконання обов`язку з повернення майна у загальному розмірі 387244,11 грн за період з 25.05.2021 по 27.05.2021.

Суд першої інстанції, перевіривши розрахунок неустойки, здійснений позивачем при зверненні до суду з даним позовом, виходячи з умов договору оренди майна від 24.05.2016 щодо обов`язку відповідача повернути орендоване майно протягом 3 робочих днів після закінчення строку дії договору, встановив, що позивачем неправомірно нараховано відповідачу неустойку за період з 25.05.2021 по 27.05.2021, оскільки правомірним є нарахування відповідачу неустойки за несвоєчасне повернення орендованого майна за період з 28.05.2021 по 28.10.2022.

Крім того, перевіряючи здійснений позивачем розрахунок неустойки, місцевий господарський суд правильно врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 25.06.2019 у справі №916/1916/18 та від 28.05.2021 у справі №916/1665/20 щодо нарахування неустойки з урахуванням встановленої у договорі базової ставки орендної плати за місяць, яка підлягала б сплаті, якби договір діяв, а також правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 20.11.2020 у справі №916/1319/19, стосовно того, що неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення є штрафною санкцією, яка передбачена статтею 230 Господарського кодексу України, та відповідно до статті 185 Податкового кодексу України не є об`єктом оподаткування та нарахування ПДВ.

Встановивши, що позивачем невірно визначено період нарахування неустойки, а також такий розрахунок здійснено без урахування встановленої у договорі базової ставки орендної плати за місяць, яка підлягала б сплаті, якби договір діяв, а з урахуванням розміру орендної плати за травень 2021 без подальшої індексації, суд першої інстанції здійснив власний розрахунок неустойки.

За розрахунком суду, неустойка за несвоєчасне повернення орендованого майна за період з 28.05.2021 по 28.10.2022 складає 428404,70 грн, однак враховуючи, що господарський суд позбавлений можливості виходити за межі заявлених позовних вимог, суд задовольнив позовні вимоги шляхом стягнення з відповідача 387244,11 грн неустойки за прострочення повернення об`єкта оренди за період з 28.05.2021 по 28.10.2022.

У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.

Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.06.2020 у справі №920/528/19.

Доводи скаржника щодо неповноти судового рішення із посиланням на те, що місцевим господарським судом при здійсненні розрахунку неустойки за прострочення повернення об`єкта оренди за період з 28.05.2021 по 28.10.2022 не було враховано обставин сплати відповідачем після припинення дії договору оренди, а саме, у період з 25.05.2021 до 12.10.2022, на користь позивача 115214,38 грн орендної плати та 77 338,19 грн компенсації, колегія суддів не бере до уваги, оскільки такі твердження Фізичної особи-підприємця Бабаєва Васіфа Назіма Огли не підтверджені належними та допустимими доказами.

Висновки суду апеляційної інстанції

В силу приписів статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків місцевого суду та не доводять їх помилковість, а тому не можуть бути підставою для скасування судового рішення, у зв`язку з чим колегія суддів відмовляє у задоволенні апеляційної скарги.

Розподіл судових витрат

У зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за її подання та розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 276, 281 - 284 ГПК України,

Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Бабаєва Васіфа Назіма Огли залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду Одеської області від 08.07.2024 у справі №916/2159/24 залишити без змін.

3.Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст.287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 04.11.2024.

Головуючий суддяЛ.В. Поліщук

Суддя К.В. Богатир

СуддяА.І. Ярош