Постанова

від 29.10.2024 по справі 912/3258/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2024 року

м. Київ

cправа № 912/3258/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І. М. (головуючий), Ємця А. А., Колос І. Б.,

за участю секретаря судового засідання Росущан К. О.,

представників учасників справи:

позивача - Кожокар М. Ю. (адвокат)

відповідача - не з`явився

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Приватного підприємства "Строй-Арсенал"

на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2024 та

постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2024

за позовом Приватного підприємства "Строй-Арсенал"

до Державного підприємства "Об`єднана компанія "Укрвуглереструктуризація"

про стягнення 4 347 836,60 грн.

1. Короткий зміст позовних вимог

Приватне підприємство "Строй-Арсенал" (далі - ПП "Строй-Арсенал", позивач) звернулося до суду з позовом до Державного підприємства "Об`єднана компанія "Укрвуглереструктуризація" (далі - ДП "Укрвуглереструктуризація", відповідач) та, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, просило стягнути з відповідача 4 347 836,60 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов договору підряду №6/ОР-21 на виконання робіт від 04.06.2021 позивач виконав частину передбачених договором робіт, однак відповідач акти виконаних робіт безпідставно не підписав, а фактично виконані роботи не оплатив.

2. Короткий зміст рішень суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.04.2024 (суддя Спичак О.М.) позовні вимоги задоволено повністю.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 15.05.2024 (суддя Спичак О.М.) заяву ПП "Строй-Арсенал" задоволено частково. Стягнуто з ДП "Укрвуглереструктуризація" на користь ПП "Строй-Арсенал" витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 40 000 (сорок тисяч) грн 00 коп. В іншій частині заяви відмовлено.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2024 (колегія суддів: Козир Т.П., Мальченко А.О., Гончаров С.А.) апеляційну скаргу ДП "Укрвуглереструктуризація" залишено без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2024 - без змін. Апеляційну скаргу ПП "Строй-Арсенал" залишено без задоволення, а додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2024 - без змін.

Додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.09.2024 (колегія суддів: Козир Т.П., Мальченко А.О., Гончаров С.А.) задоволено частково заяву представника ПП "Строй-Арсенал" про відшкодування витрат на правову допомогу. Стягнуто з ДП "Укрвуглереструктуризація" на користь ПП "Строй-Арсенал" - 30 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

ПП "Строй-Арсенал", не погоджуючись із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій в частині додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2024 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2024 на це рішення, звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить: скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2024 повністю та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2024 в частині залишення без задоволення апеляційної скарги ПП "Строй-Арсенал" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2024; ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву ПП "Строй-Арсенал" про долучення доказів в підтвердження понесених витрат на правничу допомогу від 26.04.2024 повністю та задовольнити її повністю.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ПП "Строй-Арсенал" подана на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції висновків (щодо застосування статей 126, 129 ГПК України), викладених у постановах:

- Верховного Суду від 31.03.2021 у справі № 910/9916/17;

- Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21;

- Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 918/1045/20;

- Верховного Суду від 25.04.2023 у справі № 910/21424/21;

- Верховного Суду від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17;

- Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19;

- Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц;

- Верховного Суду від 24.11.2020 у справі №911/4242/15;

- Верховного Суду від 04.02.2021 у справі № 922/743/20;

- Верховного Суду від 02.11.2020 у справі № 922/3548/15;

- Верховного Суду від 18.11.2020 у справі № 923/1121/17.

5. Доводи інших учасників справи

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

6. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

7. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Предметом касаційного оскарження є додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2024 та постанова Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2024 (в частині перегляду додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2024).

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 1 та частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Щодо застосування норми права без урахування висновку щодо застосування якої, викладеного у постанові Верховного Суду, Суд відзначає, що наявність самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Таким чином, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі (така правова позиція є сталою і послідовною, та викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 11.04.2023 у справі №910/12405/21, від 21.03.2023 у справі №908/125/18, від 19.04.2023 у справі №921/64/22, від 06.06.2023 у справі №914/217/22, від 09.04.2024 у справі №910/6316/23).

При встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду кожен правовий висновок Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин. У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого судового рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних норм права.

Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

Скаржником вказано низку постанов Верховного Суду (див. розділ 4 цієї постанови), в яких зазначені правові висновки, які, на думку скаржника, не були враховані судами попередніх інстанцій.

У контексті доводів касаційної скарги та висновків судів попередніх інстанцій Суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Отже, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, є принципом господарського судочинства, а статті 123, 129 ГПК України - нормами процесуального права, які регламентують види судових витрат, розподіл судових витрат та визначають оптимальний порядок застосування.

Відповідно до статті 131 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

Стаття 16 ГПК України вказує, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

За пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

У частинах першій, другій статті 126 ГПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини восьмої статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частинами третьою-п`ятою статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (див. постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).

Згідно з частиною п`ятою статті 129 ГПК під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України щодо співмірності господарському суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 ГПК України).

Верховний Суд, застосовуючи частину шосту статті 126 ГПК України, неодноразово зазначав, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, постанови Верховного Суду від 09.04.2019 у справі №826/2689/15; від 03.10.2019 у справі №922/445/19).

Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами.

Суди попередніх інстанцій зазначили, що рішенням Господарського суду міста Києва від 24.04.2024 позовні вимоги задоволено повністю.

Судами встановлено, зокрема, що у позовній заяві позивач вказав, що орієнтовний розрахунок судових витрат, які позивач поніс та які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, складає 85 838,13 грн (витрати на професійну правничу допомогу адвоката, 32 000,00 грн витрати на проведення судової експертизи та 53 838,13 грн витрати на сплату судового збору). Під час підготовчого провадження (зокрема, у додаткових письмових поясненнях, поданих до суду 22.02.2022) позивач повідомив, що відповідно до частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України належні докази понесених позивачем витрат на правову допомогу адвоката будуть подані ним до закінчення судових дебатів або протягом 5-ти днів після ухвалення судом рішення.

Як установлено судами попередніх інстанцій, на підтвердження понесення судових витрат на професійну правничу допомогу позивач надав:

- копію договору про надання правової допомоги від 05.01.2022 №05/01-22, укладений між Адвокатським об`єднанням "АГАРД", як виконавцем, та позивачем, як замовником/клієнтом;

- копію акта надання послуг від 26.04.2024 №1 на суму 150 000,00 грн;

- копію додаткового договору від 05.01.2022 №1 до договору про надання правової допомоги від 05.01.2022 №05/01-22;

- копію додаткової угоди;

- копію платіжної інструкції від 26.04.2024 №10939 на суму 150 000,00 грн;

- копію рахунку-фактури №01/05/01-22 на суму 150 000,00 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно умов договору про надання правової допомоги від 05.01.2022 № 05/01-22 виконавець зобов`язується надати замовнику визначені цим договором юридичні та адвокатські послуги щодо захисту інтересів та надання правової допомоги замовнику.

Вартість послуг виконавця залежить від обсягу та видів наданих послуг, складності робіт, часу необхідного для їх виконання та об`ємів матеріалів, а також можливих негативних ризиків для клієнта. В кожному випадку вартість надання правової допомоги визначається сторонами окремо в Додаткових угодах до цього договору, які є його невід`ємною частиною (пункт 4.1 Договору про надання правової допомоги).

Як вбачається з Додаткової угоди від 05.01.2022 №1 до Договору про надання правової допомоги, сторони погодили, що вартість наданих адвокатським об`єднанням послуг у справі № 912/3258/21 становить фіксовану суму 150 000,00 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та адвокатським об`єднанням 26.04.2024 складено акт надання послуг №01 на суму 150 000,00 грн з детальним переліком наданих послуг, та 26.04.2024 позивач сплатив на користь адвокатського об`єднання гонорар у розмірі 150 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 26.04.2024 №10939.

Крім того, суди попередніх інстанцій встановили, що правову допомогу позивачу у суді першої інстанції надавали адвокати Круковська Р.І., Кожокар М.Ю., які діяли на підставі ордерів, виданих Адвокатським об`єднанням "АГАРД".

Суди попередніх інстанцій зазначили також про те, що договором визначено суму гонорару саме у фіксований спосіб - 150 000,00 грн, а тому судом зауважено, що позивач не зобов`язаний посилатися на час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг). Обґрунтованість розміру витрат на оплату послуг адвоката в такому разі визначається на підставі наявних доказів. Судом також було встановлено, що відповідач не скористався правом заявити клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу.

Місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване додаткове рішення, беручи до уваги критерії реальності/розумності/співмірності/необхідності, а також зважаючи на предмет спору, наявні в матеріалах справи заяви по суті спору, їх змісту, дійшов висновку про те, що заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді першої інстанції є завищеним та дійшов висновку про те, що обґрунтованими та розумними на правову допомогу адвоката у розмір 40 000,00 грн.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін оскаржуване додаткове рішення, погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив про те, що судом першої інстанції при розгляді питання щодо розподілу витрат на правничу допомогу було враховано характер спору, складність справи, сталість правового регулювання та судової практики у подібних справах, обсяг наданих позивачу по справі адвокатом послуг, а також розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу, та встановлено, що справа не є складною, оскільки відноситься до категорії спорів, що виникають у зв`язку із неналежним виконанням договорів і регулюються нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають. Таким чином, погодився з висновком суду першої інстанції про те, що розумним, пропорційним і обґрунтованим розміром витрат на послуги адвоката за розгляд справи у суді першої інстанції у цьому спорі є сума 40 000,00 грн, і вказаний висновок суду першої інстанції повністю узгоджується з наведеними нормами Господарського процесуального кодексу України та правовими позиціями Верховного Суду, які підлягають врахуванню всіма судами.

Отже, зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що судами попередніх інстанцій досліджені надані докази, здійснена їх оцінка з огляду на предмет і підставу позову, необхідності, складності, доцільності таких дій, співмірності, обґрунтованості та розумності, з дотриманням статей 2, 86, 123, 126, 129, 210 ГПК України.

Верховний Суд зазначає, що критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема, наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо. Сама лише незгода скаржника з наданою судом оцінкою відповідним доказам, які підтверджують факт надання професійної правничої допомоги, а також оцінкою обставин критерію реальності адвокатських витрат, критерію розумності їх розміру тощо, не свідчить про незаконність оскаржуваних судових рішень.

З доводів касаційної скарги не вбачається того, у зв`язку з чим Суд міг би замінити висновки судів першої та апеляційної інстанцій власною оцінкою, визначити інший розмір судових витрат, ніж той, що був доведений стороною в судах попередніх інстанцій.

Здійснивши аналіз постанов Верховного Суду, висновки яких, на думку скаржника, не було враховано судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень, Суд дійшов висновку, про те, що застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права в оскаржуваних судових рішеннях не суперечить жодному з вказаних скаржником висновків суду касаційної інстанції. У відповідних постановах питання можливості розподілу витрат на професійну правничу допомогу залежало від обґрунтованості і співмірності відповідних витрат, обсягу наданих до суду доказів на підтвердження здійснення таких витрат у кожній конкретній справі, а також дослідження та оцінки відповідних доказів в силу статей 86, 210 ГПК України.

Щодо аргумента скаржника про те, що суд не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу з власної ініціативи, то слід зазначити таке.

За пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 вказаного вище Закону).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.

У постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 Верховний Суд вказав про те, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Критерії реальності та розумності застосовує і Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

Тобто, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (пункти 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі №909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі №915/237/18).

До того ж, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 сформовано правовий висновок про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписами статей 123 - 130 ГПК України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд у постанові від 30.03.2021 у справі № 906/432/19 відмітив, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Такі докази, відповідно до частини першої статті 86 ГПК України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому згідно з статтею 74 ГПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75-79 ГПК України.

Як убачається зі змісту оскаржуваних додаткового рішення та постанови, надаючи оцінку наведеному заявником розрахунку витрат на правову допомогу, з урахуванням наданих ним доказів на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації та фактичного обсягу наданих послуг правничої допомоги у суді першої інстанції, а також беручи до уваги принципи диспозитивності та змагальності господарського судочинства, критерії реальності, співмірності та розумності судових витрат, що узгоджується з процесуальними нормами права, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що обґрунтованою сумою витрат на правничу допомогу є саме 40 000,00 грн.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів попередніх інстанцій не спростовують та зводяться до переоцінки доказів у цій частині.

Аргумент скаржника про порушення судами попередніх інстанцій статті 126 ГПК України Судом відхиляється, адже з оскаржуваного судового рішення вбачається, що суд першої інстанції керувався саме критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу.

Верховний Суд при касаційному перегляді оскаржуваних судових рішень не виявив у діях судів попередніх інстанцій порушень приписів статей 123, 126, 129 ГПК України, неправильного застосування норм процесуального права, які б призвели до ухвалення судами незаконних рішень, а додатково перевіряти докази з огляду на статтю 300 ГПК України Верховний Суд не має права. Порушень судами попередніх інстанцій статей 86 та 210 ГПК України Судом також не встановлено, а доводи скаржника фактично зводяться до заперечень наданої судами оцінки доказам, тобто процесуальних дій суду під час ухвалення оскаржуваних судових рішень.

Аргументи скаржника щодо неправильної оцінки судом доказів щодо обставин надання послуг професійної правничої допомоги, процесуальних дій, зводяться до їх переоцінки і не можуть бути предметом розгляду в касаційному порядку, оскільки відповідно до частини другої статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Сама лише незгода скаржника з наданою судом оцінкою обставин справи та відповідних доказів не вказує на те, що така оцінка була проведена з порушенням норм права.

Враховуючи спірний характер правовідносин сторін, наведена міра обґрунтування даного судового рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати скаржнику, що він був почутий.

Отже, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, Судом не встановлено порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, як необхідної передумови для скасування ухвалених судових рішень, а відтак підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

З урахуванням наведеного, доводи касаційної скарги відхиляються Верховним Судом.

Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності. Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.

Колегія суддів касаційної інстанції, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм права при ухваленні оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку не знайшли свого підтвердження з мотивів, викладених у розділі 7 цієї постанови.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки за результатами касаційного перегляду Судом не встановлено неправильного застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін через відсутність передбачених процесуальним законом підстав для їх скасування.

Керуючись статтями 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Строй-Арсенал" залишити без задоволення, а додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2024 (в оскаржуваній частині) у справі № 912/3258/21 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя А. Ємець

Суддя І. Колос