Рішення

від 29.10.2024 по справі 953/2588/24

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 953/2588/24

н/п 2/953/2106/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2024 року м.Харків

Київський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді Демченко С. В.,

за участю:

представника відповідача адвоката Заярного О. С.,

секретар судового засідання Кошова О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного біотехнологічного університету про скасування наказу та стягнення заборгованості з виплати заробітної плати,

У С Т А Н О В И В:

01 квітня 2024 року ОСОБА_2 , який діє у тому числі в інтересах ОСОБА_1 на підставі довіреності, звернувся до суду з позовною заявою до Державного біотехнологічного університету, в якій просить стягнути з відповідача на користь позивачки заборгованість з виплати заробітної плати за період з квітня 2022 року по лютий 2023 року.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що ОСОБА_1 була прийнята на роботу до Державного біотехнологічного університету на посаду чергового студентського гуртожитку сектору з обслуговування студентських гуртожитків у порядку переведення з Харківського національного аграрного університету ім. В. В. Докучаєва. З того часу як позивачку було зараховано до штату Державного біотехнологічного університету, вона працювала у гуртожитку № НОМЕР_1 , що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , отримувала заробітну плату за фактично відпрацьований час. З квітня 2022 року відповідач припинив виплачувати позивачці заробітну плату, незважаючи на те, що фактично позивачка продовжувала виконувати свої трудові обов`язки. Восени 2022 року працівникам Державного біотехнологічного університету стало відомо про те, що на підставі наказу в.о. ректора Державного біотехнологічного університету від 31 березня 2022 року з ними призупинено дію трудових договорів, однак зазначений наказ позивачка не отримувала та не була ознайомлена з його змістом. 24 березня 2023 року позивачка звернулася до відповідача із запитом про надання інформації щодо призупинення трудових відносин на підставі вищезазначеного наказу, але відповідь не отримала. Посилаючись на вказані обставини, представник позивачки просив суд стягнути з Державного біотехнологічного університету на користь позивачки заборгованість з виплати заробітної плати за період з квітня 2022 року по лютий 2023 року.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 08 квітня 2024 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 відкрито, розгляд справи ухвалено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з викликом сторін. Відповідачу запропоновано надати відзив на позовну заяву.

26квітня 2024року наадресу судувід представникавідповідача адвоката ЗаярногоО.С.надійшов відзивна позовнузаяву,в якомупросив відмовитиу задоволенніпозовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про стягненнязаборгованості звиплати заробітноїплати. Зауважив на тому, що наказ про призупинення дії трудового договору був прийнятий відповідачем в умовах воєнного стану у зв`язку із військовою агресією РФ проти України, що очевидно впливало на безпечні та належні умови праці працівників Державного біотехнологічного університету. Зауважив на тому, що з початку повномасштабного вторгнення РФ на територію України м. Харків перебувало під масивними обстрілами. Вказані обставини свідчать про те, що станом на 31 березня 2022 року існувала реальна загроза руйнування гуртожитку № 7, де працювала позивачка, враховуючи те, що територія, де розташований гуртожиток, у той час знаходилася під постійними обстрілами. Вказані обставини істотним чином вплинули на експлуатацію гуртожитку, а також на можливість Університету, як роботодавця, повноцінно забезпечувати роботою працівників. Таким чином, прийняття відповідачем наказу про призупинення дії трудових договорів з деякими працівниками було обумовлено, з одного боку, забезпеченням безпеки працівників, в умовах воєнного стану, а з іншого боку - неможливістю повноцінно забезпечувати працівників роботою, що відповідає підставам для припинення дії трудового договору, визначеним у ч. 1 ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Зауважив на тому, що твердження позивачки про те, що впродовж усього 2022 року вона продовжувала виконувати свої трудові обов`язки не відповідають дійсності, оскільки станом на час призупинення дії трудового договору гуртожиток університету не експлуатувався. На переконання сторони відповідача, відсутні порушення трудових прав, у тому числі позивачки ОСОБА_1 внаслідок винесення відповідачем оскаржуваного наказу. Вказав, що представник ОСОБА_2 , звертаючись до суду з вказаною позовною заявою, не заявляє вимогу про скасування наказу про призупинення дії трудового договору, що в свою чергу свідчить про те, що такий наказ є правомірним, тому підстави для нарахування та стягнення заробітної плати на користь, у тому числі позивачки ОСОБА_1 , відсутні. Зазначив, що доводи представника ОСОБА_2 щодо не ознайомлення, у тому числі позивачки ОСОБА_1 , зі змістом наказу про призупинення дії трудового договору не відповідають дійсності, оскільки всі працівники Університету були ознайомлені зі змістом наказу у встановлений законом спосіб. Звернув увагу на те, що представник ОСОБА_2 звернувся до суду за захистом прав позивачів, у тому числі ОСОБА_1 , з порушенням встановленого законодавством тримісячного строку. Разом з тим жодних поважних причин пропуску зазначеного строку представник ОСОБА_2 не зазначає, а посилання на висновки, викладені в постановах Верховного Суду, як на підтвердження дотримання строку звернення до суду, є безпідставним, оскільки правовідносини у зазначених справах не є подібними до правовідносин, які склалися між сторонами у цій справі.

29квітня 2024року засобом«Електронний суд»від представника ОСОБА_2 надійшла відповідьна відзив,в якійзазначив,що викладеністороною відповідачадоводи увідзиві напозовну заявуне містятьоб`єктивного правовогообґрунтування запереченьз приводузаявлених позивачкоюпозовних вимог.Вказав,що твердженнясторони відповідачапро ознайомлення,у томучислі позивачки ОСОБА_1 ,зі змістомнаказу пропризупинення діїтрудового договоруне відповідаютьдійсності.Зауважив натому,що позивачка ОСОБА_1 разом з іншими працівниками Університету продовжували виконувати свої трудові обов`язки, а тому посилання представника відповідача на неможливість Університету забезпечити, зокрема позивачку ОСОБА_1 роботою, не відповідають дійсності. Звернув увагу на те, що сторона відповідача не надала жодних доказів на підтвердження того, що гуртожиток, де працювала позивачка, у період з квітня 2022 року по лютий 2023 року не експлуатувався.

29 квітня 2024 року засобом «Електронний суд» від представника ОСОБА_2 надійшла заява про зміну предмету позову, в якій просив визнати протиправним та скасувати наказ в.о. ректора Державного біотехнологічного університету Тихонченка Р. № 01-01/74 від 31 березня 2022 року «Про призупинення дії трудових договорів», у тому числі в частині призупинення дії трудових відносин з ОСОБА_1 , а також стягнути з Державного біотехнологічного університету заборгованість з виплати, зокрема ОСОБА_1 заробітної плати за період з квітня 2022 року по лютий 2023 року у розмірі 37554 грн.

В обґрунтування заяви про зміну предмету позову посилався на те, що наказом в.о. ректора Державного біотехнологічного університету Тихонченка Р. № 01/74 «Про призупинення дії трудових договорів» від 31 березня 2022 року зупинено дію трудового договору, у тому числі з ОСОБА_1 . Позивачка зі змістом вищевказаного наказу ознайомлена не була, жодних повідомлень від роботодавця про призупинення з нею трудових відносин не отримувала. ОСОБА_1 упродовж всього 2022 року фактично продовжувала виконувати свої трудові обов`язки, при цьому заробітну плату за фактично виконану роботу не отримувала. 15 березня 2022 року був прийнятий Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», яким визначені особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану». Положеннями вказаного закону встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до ст. 43, 44 Конституції України. Відповідно до ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» призупинення дії трудового договору це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв`язку із збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором. Представник позивачки зауважив на тому, що вказана спеціальна норма права надає роботодавцю право тимчасово призупинити дію трудового договору з працівником у разі неможливості у зв`язку із військовою агресією проти України забезпечити працівника роботою. Водночас таке право не є абсолютним. Для застосування цієї норми права роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати працівнику роботу, а працівник не може виконати роботу. Зокрема, у випадку, якщо необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціювання з об`єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо. Акцентував увагу на тому, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» обмежено дію положення Конституції України виключно на своєчасну виплату заробітної плати, проте не обмежено право працівника на отримання заробітної плати за фактично виконану роботу. З огляду на те, що позивачка продовжувала виконувати свої трудові обов`язки, у відповідача відповідно виник обов`язок щодо оплати праці за фактично відпрацьований позивачкою час. Обґрунтовуючи дотримання позивачем строків звернення до суду з даними позовом, представник позивачки вказав, що спірні правовідносини виникли між позивачкою та відповідачем у квітні 2022 року. Разом з тим станом на травень 2022 року положення ч. 2 ст. 233 КЗпПУ не обмежували працівника жодним строком для звернення до суду з позовом щодо стягнення заборгованості з виплати заробітної плати. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", ст. 233 КЗпП України викладено в такій редакції: «працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті». Посилаючись на практику Верховного суду, та беручи до уваги те, що правовідносини виникли між сторонами до внесення змін у ст. 233 КЗпПУ, якою передбачалося, що працівник не обмежений певним строком для звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати, а тому позивач звернувся у встановлені законом строки.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 07 травня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до Державного біотехнологічного університету про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати роз`єднано. Виділено в самостійне провадження позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного біотехнологічного університету про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати.

20травня 2024року засобом «Електронний суд» від представника відповідача ОСОБА_7 надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Вказав, що у заяві про зміну предмету позову від 28 квітня 2024 року сторона позивача, заявляючи вимогу про скасування наказу про призупинення дії трудового договору, не зазначає обставини, які є підставою для скасування наказу та не посилається на відповідні норми законодавства, які підлягають застосуванню у цьому випадку. При цьому, викладені у заяві норми законодавства не визначають підстав для скасування наказу. Зауважив на тому, що наказ про призупинення дії трудового договору був прийнятий відповідачем в умовах воєнного стану у зв`язку із військовою агресією РФ проти України, що очевидно впливало на безпечні та належні умови праці працівників Державного біотехнологічного університету, що також визнала у позовній заяві позивачка. Зауважив на тому, що з початку повномасштабного вторгнення РФ на територію України м. Харків перебувало під масивними обстрілами. Вказані обставини свідчать про те, що станом на 31 березня 2022 року існувала реальна загроза руйнування гуртожитку № 7, де працювала позивачка, враховуючи те, що територія, де розташований гуртожиток, у той час знаходилася під постійними обстрілами. Звернув увагу на те, що значна частина мешканців, які проживали у гуртожитку Державного біотехнологічного університету, вимушені були евакуюватися. Вказані обставини істотним чином вплинули на експлуатацію гуртожитку, а також обсяги оплати мешканцями гуртожитку за надані комунальні послуги, а також на можливість Університету, як роботодавця, повноцінно забезпечувати роботою працівників. Таким чином, прийняття відповідачем наказу про призупинення дії трудових договорів з деякими працівниками було обумовлено, з одного боку, забезпеченням безпеки працівників, в умовах воєнного стану, а з іншого боку - неможливістю повноцінно забезпечувати працівників роботою, що відповідає підставам для припинення дії трудового договору, визначеним у ч. 1 ст. 13 Закону України « Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Зауважив на тому, що твердження позивачки про те, що впродовж усього 2022 року вона продовжувала виконувати свої трудові обов`язки не відповідають дійсності, оскільки станом на час призупинення дії трудового договору гуртожиток університету не експлуатувався. На переконання сторони відповідача, відсутні порушення трудових прав позивачки внаслідок винесення відповідачем оскаржуваного наказу. Звернув увагу на те, що позивачка звернулася до суду за захистом своїх прав з порушенням встановленого законодавством тримісячного строку. Разом з тим жодних поважних причин пропуску зазначеного строку позивачка не зазначає, а посилання на висновки, викладені в постановах Верховного Суду, як на підтвердження дотримання строку звернення до суду, є безпідставним, оскільки правовідносини у зазначених справах не є подібними до правовідносин, які склалися між сторонами у цій справі.

27 травня 2024 року засобом «Електронний суд» від представника ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , надійшла заява про зміну предмету позову, в якій просив визнати протиправним та скасувати наказ в.о. ректора Державного біотехнологічного університету Тихонченка Р. № 01-01/74 від 31 березня 2022 року «Про призупинення дії трудових договорів» у частині призупинення дії трудових відносин з ОСОБА_1 , а також стягнути з Державного біотехнологічного університету заборгованість з виплати заробітної плати за період з квітня 2022 року по лютий 2023 року у розмірі 37554 грн.

27 травня 2024 року засобом «Електронний суд» від представника позивачки ОСОБА_2 надійшло уточнення до позовної заяви про стягнення заборгованості із заробітної плати.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 27 червня 2024 року прийнято до розгляду заяву представника позивачки про зміну предмету позову, подану 27 травня 2024 року. Уточнену позовну заяву представника позивачки від 27 травня 2024 року повернуто позивачу.

01 липня 2024 року на адресу суду від представника позивачки ОСОБА_2 надійшла заява про виклик та допит свідків.

Протокольною ухвалою від 24 липня 2024 року суд задовольнив клопотання сторони позивача про виклик та допит свідків.

26 липня 2024 року засобом «Електронний суд» від представника відповідача ОСОБА_7 надійшло клопотання про огляд у судовому засіданні судової справи № 953/6821/23 за позовом ОСОБА_1 до Державного біотехнологічного університету про стягнення заборгованості з заробітної плати.

У судовому засіданні 17 вересня 2024 року були допитані як свідки ОСОБА_8 , ОСОБА_9 . Від допиту інших свідків представник позивача відмовився і його відмова була прийнята судом протокольною ухвалою від 17 вересня 2024 року.

14 жовтня 2024 року засобом «Електронний суд» від представника відповідача ОСОБА_7 надійшли додаткові пояснення, в яких зазначив, що сторона позивача була ознайомлена зі змістом оскаржуваного наказу ще у вересні 2023 року під час розгляду цивільної справи № 953/6816/23, що підтверджується тим, що лише після ознайомлення зі змістом відзиву на позовну заяву та змістом оскаржуваного наказу, сторона позивача заявила клопотання про виклик та допит свідків, які зобов`язані були вчинити дії щодо ознайомлення працівників зі змістом оскаржуваного наказу.

Крім того, 14 жовтня 2024 року засобом «Електронний суд» від представника відповідача ОСОБА_7 надійшли додаткові пояснення, в яких зазначив, що в липні 2023 року представник позивачки вперше звернувся до Київського районного суду м. Харкова з колективним позовом про стягнення з Державного біотехнологічного університету заборгованості по заробітній платі. Серед позивачів у вказаній позовній заяві також була зазначена ОСОБА_1 . Зауважив на тому, що позивачі, заявляючи вимогу про стягнення заборгованості по заробітній платі, не заявляли вимогу про скасування наказу про призупинення дії трудового договору. Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 19 липня 2023 року у справі № 953/4313/23 вищевказану позовну заяву було повернуто позивачам. 05 серпня 2023 року ОСОБА_1 вдруге звернулася до Київського районного суду м. Харкова з аналогічним позовом, в якому вимогу про скасування наказу про призупинення дії трудового договору також заявлено не було. Окрім того, позивачка не зверталася до суду з клопотаннями про витребування копії вищевказаного наказу. У зв`язку з поданням представником позивача клопотання про залишення позову без розгляду, позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без розгляду. 31 березня 2024 року ОСОБА_1 втретє звернулася до суду з аналогічним позовом, при цьому вимогу про скасування наказу про призупинення дії трудового договору також заявлено не було. Тобто, позивачка, тричі звертаючись до суду з тотожними позовами, жодного разу не заявляла вимогу про скасування вищезазначеного наказу, оскільки вважала його законним. Лише 25 травня 2024 року представник позивача подав до суду заяву про зміну предмета позову, у якій просив визнати протиправним та скасувати наказ в.о. ректора Державного біотехнологічного університету Тихонченка Р. № 01-01/74 від 31 березня 2022 року «Про призупинення дії трудових договорів». Зауважив на тому, що позивачка була ознайомлена зі змістом оскаржуваного наказу ще під час розгляду цивільної справи № 953/6816/23, оскільки копія оскаржуваного наказу була долучена до відзиву на позовну заяву у вказаній справі. На переконання сторони відповідача, позивачка звернулася до суду із зазначеним позовом з порушенням встановленого законодавством тримісячного строку, враховуючи те, що позивачка довідалася про порушення свого права на оплату праці ще у 2022 році.

Представник відповідача адвокат Заярний О. С. у судовому засіданні заперечував щодо задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що позивачка пропустила строк на звернення до суду з вказаним позовом, оскільки законодавець встановив тримісячний строк для звернення до суду з такими вимогами. Зазначив, що 19 липня 2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яким викладено у новій редакції ч. 1 та 2 ст. 233 КЗпП, за змістом яких працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Таким чином положеннями ч. 1. ст. 233 КЗпП у новій редакції обмежений строк, протягом якого працівник має право звернутися до суду з позовом, до трьох місяців з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Позивачка, не отримавши заробітну плату за квітень 2022 року, могла дізнатися про вірогідне порушення її права на оплату праці та звернутися до суду без обмеження строку на таке звернення до 19 липня 2022 року. Починаючи з 19 липня 2022 року позивачка мала звернутися до суду відповідно до ч. 1. ст. 233 КЗпП у тримісячний строк з дня, коли вона дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Враховуючи, що позивачка повинна була дізнатися про порушення свого права з травня 2022 року, а норма закону, яка обмежує строк звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати, набрала чинності з 19 липня 2022 року, то останній день строку звернення до суду припадає на 20 жовтня 2022 року. Просив суд взяти до уваги ту обставину, що сторона позивача ознайомилася зі змістом оскаржуваного наказу ще у вересні 2023 року, що підтверджується клопотання, поданими під час розгляду цивільної справи № 953/6816/23.

Представник позивачки ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, надав до суду заяву, в якій просив розглядати справу за його відсутності.

Позивачка у судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася своєчасно та належним чином.

Суд, заслухавши думку представників сторін, допитавши свідків, дослідивши надані докази у їх сукупності, встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини, що виникли між сторонами.

Суд встановив, що ОСОБА_1 була прийнята до Державного біотехнологічного університету на повну ставку посади чергового студентського гуртожитку сектору з обслуговування студентських гуртожитків з 07 грудня 2021 року з посадовим окладом 3414 грн + 35% за роботу в нічний час в місяць (3 тарифний розряд) з оплатою праці по спеціальному фонду в порядку переведення з Харківського національного аграрного університету ім. В. В. Докучаєва за основним місцем праці, що підтверджується Витягом з наказу в.о. ректора Державного біотехнологічного університету Тихонченка Р. «Про прийняття на роботу співробітників університету» № 331-к від 06 грудня 2021 року.

Зі змісту рапорту директора студмістечка Державного біотехнологічного університету Майбороди А. від 28 березня 2022 року вбачається, що у зв`язку з повномасштабною російською збройною агресією, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, знаходженням м. Харкова в зоні активних бойових дій та постійними обстрілами міста, значна частина мешканців гуртожитків Державного біотехнологічного університету покинули свої помешкання та були вимушені евакуюватися. Зазначені обставини істотним чином вливаються на функціонування та експлуатацію гуртожитку, обсяг оплати мешканцями за надані комунальні послуги, а також можливість університету, як роботодавця, повноцінно забезпечити роботою осіб, що працюють у гуртожитку (комендант, чергові, прибиральники). З огляду на викладені обставини було запропоновано розглянути питання про призупинення дії трудових договорів з працівниками гуртожитку № 7 на час дії воєнного стану або до моменту відновлення експлуатації гуртожитку у звичному режимі, зокрема належного заповнення ліжко-місць у гуртожитку.

31 березня 2022 року в.о. ректора Державного біотехнологічного університету Тихонченко Р. видав наказ «Про призупинення дії трудових договорів» № 01-01/74, відповідно до якого призупинено дію трудових договорів з працівниками Державного біотехнологічного університету, відповідно до додатку № 1 до цього наказу.

Як вбачається зі змісту наказу № 01-01/24 від 31 березня 2022 року, підставою для видання такого наказу став Указ Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Зі змісту списку працівників Державного біотехнологічного університету, з якими призупинено дію трудового договору, який є додатком № 1 до наказу № 01-01/74 від 31 березня 2022 року, вбачається, що під № 541 зазначено прізвище позивачки - ОСОБА_1 .

Таким чином, на підставі наказу № 01-01/74 від 31 березня 2022 року у зв`язку з неможливістю надання та виконання роботи дія трудового договору з ОСОБА_1 була призупинена з 01 квітня 2022 року на підставі ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Зі змісту рапорту директора студмістечка Державного біотехнологічного університету ОСОБА_10 від 01 квітня 2022 року вбачається, що на виконання п. 2 наказу в.о. ректора Державного біотехнологічного університету Тихонченка Р. «Про призупинення дії трудових договорів» № 01-01/74 від 31 березня 2022 року до відома коменданта гуртожитку № 7 ОСОБА_11 доведений зміст вказаного наказу та повідомлено його про обов`язок довести зміст цього наказу до співробітників, які працюють в гуртожитку № 7, які визначені у додатку № 1 до цього наказу, всіма можливими та допустимими засобами ( повідомлення у месенджерах, електронна адреса тощо).

Відповідно до акту від 01 квітня 2022 року, складеного та підписаного директором студмістечка Державного біотехнологічного університету ОСОБА_12 , провідним фахівцем підрозділу внутрішнього аудиту ОСОБА_13 та комендантом гуртожитку № 3 Кирилюком А., 01 квітня 2022 року на виконання п. 2 наказу в.о. ректора Державного біотехнологічного університету ОСОБА_14 «Про призупинення дії трудових договорів» № 01-01/74 від 31 березня 2022 року, зазначеними вище особами було доведено до відома коменданта гуртожитка № 7 ОСОБА_11 зміст наказу та повідомлено його про обов`язок довести зміст цього наказу до співробітників, які працюють в гуртожитку № 7, які визначені у додатку № 1 до цього наказу, всіма можливими та допустимими засобами (повідомлення у месенджерах, електронна адреса тощо), згідно зі списком.

Як вбачається зі змісту списку працівників гуртожитку № НОМЕР_1 , з якими призупинено дію трудового договору, серед працівників зазначене прізвище позивачки - ОСОБА_1 .

24 лютого 2023 року працівники гуртожитку № 7 Державного біотехнологічного університету, у тому числі ОСОБА_1 звернулися до керівника Секретаріату Уповноваженого Верховної ради України з питань прав людини ОСОБА_15 з колективною скаргою, в якій зокрема повідомляли про те, що працівники гуртожитку № 7 Державного біотехнологічного університету не були ознайомлені зі змістом наказу в.о. ректора Державного біотехнологічного університету Тихонченка Р. «Про призупинення дії трудових договорів» № 01-01/74 від 31 березня 2022 року. Станом на лютий 2023 року колектив сумлінно відпрацював 11 місяців, а в січні 2023 року випадково дізнався про видання вищезазначеного наказу. Останню заробітну плату (за березень 2022 року) співробітникам гуртожитку № 7 виплатили у грудні 2022 року. Заробітна плата за період з квітня 2022 року по січень 2023 року не нараховувалася з підстав призупинення дії трудових договорів з працівниками гуртожитку.

З аналогічними зверненнями працівники гуртожитку № 7 Державного біотехнологічного університету, у тому числі ОСОБА_1 , зверталися до Міністерства освіти і науки України, Державного біотехнологічного університету.

Зі змісту листа в.о. ректора Державного біотехнологічного університету ОСОБА_16 від 10 березня 2023 року, адресованого до Міністерства освіти і науки України на виконання листа Міністерства, вбачається, що Державний біотехнологічний університет розглянув колективне звернення працівників гуртожитку № 7 Державного біотехнологічного університету, за результатами розгляду якого повідомив, що призупинення дії трудових договорів з працівниками гуртожитку № 7 було зумовлено, зокрема: неможливістю забезпечення роботою працівників, міркуваннями безпеки, враховуючи що гуртожиток № 7 станом на час видання наказу знаходився у зоні активних бойових дій та обстрілів.

На підставі наказу в.о. ректора Державного біотехнологічного університету Кудряшова А. № 06-08/96 від 19 квітня 2023 року ОСОБА_1 , чергового студентського гуртожитку сектору з обслуговування студентських гуртожитків звільнено 28 квітня 2023 року за власним бажанням, на підставі ст. 38 КЗпП України.

Зі змісту вищевказаного наказу вбачається, що при звільненні ОСОБА_1 сплаченого компенсацію за 28 календарних днів невикористаної основної щорічної відпустки (21 календарний день за минулі роки, ХНАУ, та 7 календарних днів за період роботи з 07.12.2021 по 28.04.2023).

Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до таких висновків.

Статтею 2 ЦПК України встановлено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За змістом ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до положень ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

За приписами статей 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Розглядаючи вимоги позивачки у частині визнання незаконним наказу про призупинення дії трудового договору, суд зазначає таке.

Основоположні засади реалізації права на працю визначені положеннями статті 43 Конституції України, якою закріплено, що кожен має право на працю.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, в Україні введено воєнний стан, який діє на теперішній час.

Відповідно до п. 3 Указу, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України.

15 березня 2022 року прийнятий Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», яким визначені особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Частинами 1, 2 ст. 1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Згідно з п. 2 Прикінцевих положень КЗпП України, під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Відповідно до ч. 1 та 4 ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» призупинення дії трудового договору це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв`язку із збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором.

Призупинення дії трудового договору може здійснюватися за ініціативи однієї із сторін на строк не більше ніж на період дії воєнного стану. У разі прийняття рішення про скасування призупинення дії трудового договору до припинення або скасування воєнного стану роботодавець повинен за 10 календарних днів до відновлення дії трудового договору повідомити працівника про необхідність стати до роботи.

Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.

Призупинення дії трудового договору не може бути прихованим покаранням і не застосовується до керівників та заступників керівників державних органів, а також посадових осіб місцевого самоврядування, які обіймають виборні посади.

Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України.

Отже, наведена спеціальна норма права надає роботодавцю право тимчасово призупинити дію трудового договору з працівником у разі неможливості у зв`язку із військовою агресією проти України забезпечити працівника роботою.

З аналізу положень ч. 1 ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» вбачається, що таке право роботодавця настає за певних умов. Такими умовами призупинення трудового договору з працівником є абсолютна неможливість через збройну агресію: роботодавцем надати роботу, а працівником виконувати її. До того ж побудова цієї норми закону вказує на те, що законодавець передбачив одночасне настання як неможливості роботодавцем надати роботу, так і неможливість виконувати цю роботу працівником.

Щодо абсолютної неможливості надавати роботу та виконувати її, то роботодавець має перебувати в таких обставинах коли він не може надати роботу працівнику, у свою чергу працівник не може виконати роботу. Про абсолютну неможливість надання роботодавцем роботи в контексті призупинення трудового договору можуть свідчити випадки неможливості забезпечувати працівників умовами праці, внаслідок того, що необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціювання з об`єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо.

Тому за умови, що працівник бажає та може виконувати роботу, а роботодавець може надати роботу, відсутні підстави для призупинення дії трудового договору.

Вказане узгоджується з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 149/1089/22 (провадження № 61-292св23).

Міністерство економіки України розмістило на сайті міністерства коментар до ст.13 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану", зокрема про те, що у зв`язку з призупиненням дії трудового договору працівник звільняється від обов`язку виконувати роботу, визначену трудовим договором, а роботодавець звільняється від обов`язку забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи. Головною умовою для призупинення дії трудового договору є абсолютна неможливість надання роботодавцем та виконання працівником відповідної роботи. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин, а також виконання інших обов`язків, передбачених трудовим договором.

Як на підставу для призупинення дії трудового договору, у тому числі з ОСОБА_1 , відповідач в оскаржуваному наказі посилався на військову агресію проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи, у відповідності до Указу Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Жодного обґрунтування абсолютної неможливості надання Університетом позивачці роботи чергового студентського гуртожитку та виконання нею цих функцій у наказі не зазначено.

Крім того, обставини неможливості надання Університетом роботи позивачці ОСОБА_1 , про які стверджує відповідач, спростовуються показаннями свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , допитаних під час судового розгляду, які підтвердили той факт, що гуртожиток № 7 після 24 лютого 2022 року продовжував функціонувати, у гуртожитку залишалися проживати частина мешканців, яким надавались комунальні послуги, зокрема: теплопостачання, електропостачання. Свідки підтвердили, що з початку повномасштабного вторгнення черговий ОСОБА_1 продовжувала працювати, вона перебувала на своєму робочому місці та виконувала свої функції як чергового.

При цьому відповідач не надав належних та допустимих доказів, які б спростовували твердження сторони позивача про продовження функціонування гуртожитку № 7 і свідчили б про неможливість виконання відповідачем своїх обов`язків як роботодавця по відношенню до працівників, призупинення його діяльності, а також про неможливість виконання ОСОБА_1 значених трудовим договором обов`язків.

Суд також враховує, що трудові відносини відповідач призупинив вибірково з окремими працівниками, а не з усіма: з комендантом гуртожитку № 7 ОСОБА_11 , у якому працювала позивачка, відповідач дію трудового договору не призупиняв. Принцип такої вибірковості Державного біотехнологічного університету суду відповідач не обґрунтував.

На підставі викладеного, надавши належну правову оцінку поданим сторонами доказам і їх доводам, допитавши свідків, установивши фактичні обставини справи, суд встановив, що станом на час винесення оскаржуваного наказу про призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 Державний біотехнологічний університет здійснював діяльність і гуртожиток № НОМЕР_1 , де працювала позивачка, продовжував функціонувати.

Отже, відповідач не надав доказів на підтвердження існування, передбачених статтею 13 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" підстав для тимчасового призупинення дії трудового договору, неможливості надати позивачці роботу в гуртожитку та неможливості нею виконувати таку роботу.

За наведених обставин суд вважає обґрунтованими вимоги позивачки про визнання незаконним наказу в.о. ректора Державного біотехнологічного університету Тихонченка Р. № 01-01/74 від 31 березня 2022 року «Про призупинення дії трудових договорів» у частині призупинення дії трудових відносин з ОСОБА_1 .

Вирішуючи питання про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості з виплати заробітної плати, суд виходить з такого.

Стаття 43 Конституції України гарантує право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

У КЗпП України відсутня норма права, яка б у цій ситуації регулювала питання виплати середнього заробітку за час незаконного призупинення дії трудового договору, так як це не є ні простоєм, ні звільненням працівника.

Водночас частиною дев`ятою статті 10 ЦПК України передбачено, що якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

Згідно з ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Середній заробіток за ч. 2 ст. 235 КЗпП України за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин, оскільки особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.

Враховуючи, що незаконні дії відповідача призвели до порушення конституційного права ОСОБА_1 на своєчасне одержання винагороди за працю, суд дійшов висновку про можливість застосування до спірних правовідносин норму ч. 2 ст. 235 КЗпП України, яка регулює подібні за змістом відносини.

За наведених обставин, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивачки у частині стягнення з відповідача на її користь заборгованості з виплати заробітної плати за період з квітня 2022 року по лютий 2023 року, та бере до уваги наданий стороною позивача розрахунок заборгованості, відповідно до якого, заборгованість відповідача перед позивачем по заробітній платі становить 37554 грн.

Суд враховує, що сторона відповідача, заперечуючи щодо задоволення позовних вимог позивача у частині стягнення заборгованості по заробітній платі за період з квітня 2022 року по лютий 2023 року у розмірі 37554 грн, не надав власного розрахунку та жодним чином не спростував розрахунок, наданий стороною позивача.

Доказів повного розрахунку Державного біотехнологічного університету з позивачкою представник відповідача суду не надав.

Виходячи з встановлених обставин, суд дійшов висновку, що права позивача були порушені та підлягають захисту у заявлений ним спосіб.

Вирішуючи питання дотримання позивачкою передбаченого законом строку звернення до суду із позовом, суд зазначає таке.

Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору є складовою механізму реалізації права на судовий захист та однією із основних гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.

Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішені судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції, наголошує, що термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу».

Правова природа строку звернення до суду дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого особа може звернутися до суду з позовом, обумовлена передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід`ємною складовою верховенства права.

Забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися встановлених законом правил при прийнятті процесуальних рішень.

У п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, що встановлені ст. 228, 223 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений ст.233 КЗпП місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Частина 2 статті 233 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, передбачала, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Однак, 19 липня 2022 року набрав чинності Закон України від 01 липня 2022 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яким внесені зміни до законодавства про працю. Зокрема, змін зазнали ч. 1 та 2 ст. 233 КЗпП України, оскільки були викладені у наступній редакції: «працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Представник позивача, обґрунтовуючи дотримання строків звернення до суду з відповідною позовною заявою посилався на те, що спірні правовідносини виникли між сторонами восени 2022 року, а тому на позовні вимоги позивачки поширюється дія норми ч. 2 ст. 233 КЗпП України (в редакції до 19 липня 2022 року), відповідно до яких у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Зазначив, що за загальним правилом закон зворотної сили не має. Це означає, що закони поширюють свою дію лише на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Закон України № 2352-IX від 01.07.2022 не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, тобто, його норми не мають зворотної дії в часі. Отже, вказаний Закон містить норми прямої дії та поширює свою дію тільки на ті правовідносини, які виникли та існують після набрання ним чинності, зокрема з 19 липня 2022 року.

На переконання представника позивачки, правила обчислення строку звернення до суду працівника про стягнення належної їй заробітної плати визначаються за тими правилами, які були чинними на момент початку перебігу відповідного строку, а тому підстав для застосування змін, внесених згідно з Законом України № 2352-IX від 01.07.2022 до приписів ст. 233 КЗпП України, які набрали чинності з 19 липня 2022 року, немає.

Разом з тим суд зазначає, що у контексті вирішення цієї справи вимога позивачки про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати є похідною від вимоги про визнання незаконним та скасування наказу в.о. ректора Державного біотехнологічного університету Тихонченка Р. № 01-01/74 від 31 березня 2022 року «Про призупинення дії трудових договорів», тому, вирішуючи питання про дотримання позивачем строків звернення до суду з вказаним позовом, суд перш за все пов`язує відлік встановленого законом тримісячного строку на звернення до суду з дня ознайомлення позивачки зі змістом оскаржуваного наказу.

Представник позивачки у судовому засіданні стверджував про те, що сторона позивача ознайомилася зі змістом оскаржуваного наказу лише у квітні 2024 року отримавши відзив на позовну заяву у цій справі. Зазначив, що позивачка не була належним чином ознайомлена зі змістом оскаржуваного наказу, враховуючи при цьому те, що позивачка вживала всіх можливих заходів з метою отримання копії вищезазначеного наказу, однак жодних позитивних результатів це не дало.

Представник відповідача у судовому засіданні пояснив, що до відома всіх працівників гуртожитку № 7 був доведений зміст оскаржуваного наказу всіма можливими способами та засобами (поштою, електронною поштою, телефоном тощо). Звернув увагу на те, що нормами чинного законодавства імперативно не встановлено обов`язковість під підпис ознайомлювати працівника про призупинення дії трудового договору.

Суд також бере до уваги роз`яснення, що містяться у листі Держпраці від 09.05.2022 р. № 1922/4/4.1-ЗВ-22а, відповідно до яких про призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб.

З огляду на те, що положеннями чинного законодавства чітко не врегульований порядок ознайомлення працівника з наказом про призупинення дії трудового, тому суд під час розгляду вказаних справ, повинен встановити фактичне отримання (ознайомлення) відповідного наказу.

За клопотанням сторони відповідача у судовому засіданні була оглянута цивільна справа № 953/6816/23 за позовом ОСОБА_1 до Державного біотехнологічного університету про стягнення заборгованості із заробітної плати.

У матеріалах цивільної справи № 953/6816/23 міститься відзив представника відповідача Державного біотехнологічного університету на позовну заяву, датований 04 вересня 2023 року, до якого долучений Витяг з наказу в.о. ректора Державного біотехнологічного університету Тихонченком Р. видано наказ «Про призупинення дії трудових договорів» № 01-01/74.

З наявних в цивільній справі № 953/6816/23 матеріалів, зокрема квитанції № 223751 про доставку документів до зареєстрованого Електронного кабінету користувача ЄСІТС вбачається, що 04 вересня 2023 року о 14 годині 04 хвилини представник відповідача направив до електронного кабінету представника позивача відзив на позовну заяву, додатком до якого є копія наказу в.о. ректора Державного біотехнологічного університету Тихонченка Р. № 01-01/74 від 31 березня 2022 року «Про призупинення дії трудових договорів».

Суд встановив, що в матеріалах цивільної справи № 953/6816/23 міститься клопотання представника позивачки, датоване 24 листопада 2023 року, в якій представник позивача зазначив: «згідно даних, які відповідач надав до суду разом із відзивом».

За таких обставин, суд вважає обґрунтованими твердження представника відповідача про те, що сторона позивача була обізнана зі змістом оскаржуваного наказу станом на 24 листопада 2023 року, а тому тримісячний строк на звернення до суду з вказаною позовною заявою повинен рахуватися з листопада 2023 року, та відповідно сплинув лютому 2024 року.

Враховуючи вищевикладене суд критично оцінює твердження представника позивача про те, що оскільки позивачка отримала спірний наказ лише в квітні 2024 року, тому строки звернення із заявою про вирішення трудового спору не сплив.

Таким чином, суд встановив, що позивачка звернулася до суду із заявою про вирішення трудового спору зі спливом встановлених ст. 233 КЗпП України строків, при цьому клопотання про поновлення пропущеного строку позивачкою та її представником не заявлялось.

Поважних причин пропуску такого строку представник позивачки не зазначив, не встановленого таких причин і судом.

У разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 КЗпП України, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року (стаття 234 КЗпП України).

Стаття 234 КЗпП України не передбачає переліку поважних причин для поновлення строку, оскільки їх поважність визначається в кожному окремому випадку, залежно від конкретних обставин. Вочевидь, що як поважні причини пропущення строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами. Відмовити в позові через пропуск без поважних причин строку звернення до суду можна лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог при пропуску строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Окрім того, ст. 234 КЗпП України не пов`язує можливість поновлення пропущеного строку звернення із поданням клопотання про поновлення строку на звернення до суду. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

З огляду на наведені обставини та враховуючи, що позивачкою не наведено поважних причин пропуску строку звернення до суду, суд вважає такий строк пропущеним.

Суд також бере до уваги те, що відмовити в позові через пропуск без поважних причин строку звернення до суду можливо лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі необґрунтованості позовних вимог при пропуску строку звернення до суду в позові належить відмовити на підставі необґрунтованості позовних вимог; строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін.

Виходячи із вищевикладеного, суд, оцінивши докази, надані сторонами у справі, їх належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, відповідно до ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є обґрунтованими, однак, оскільки позивачка звернулася до суду зі спливом, встановлених ст. 233 КЗпП України строків, тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити у повному обсязі.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України у зв`язку із відмовою у позові понесені позивачем судові витрати відшкодуванню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.12, 13, 81, 141, 263-265, 268, 273-275 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Державного біотехнологічного університету про скасування наказу та стягнення заборгованості з виплати заробітної плати - відмовити.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування): АДРЕСА_2 .

Відповідач Державний біотехнологічний університет, код ЄДРПОУ: 44234755, місцезнаходження: м. Харків, вул. Алчевських, буд. 44.

Повний текст рішення складений 01 листопада 2024 року.

Суддя С. В. Демченко