Постанова

від 31.10.2024 по справі 947/30465/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 947/30465/23

провадження № 61-7398св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: Перший київський відділ державної виконавчої служби, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Фролова Руслана Валеріївна, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Дімітрова Тетяна Андріївна,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Перший київський відділ державної виконавчої служби, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Фролова Руслана Валеріївна, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Дімітрова Тетяна Андріївна, про стягнення боргу за договором позики, за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову

за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Сільницького Ігоря Володимировича на постанову Одеського апеляційного суду від 29 квітня 2024 року у складі колегії суддів: Коновалової В. А., Карташова О. Ю., Назарової М. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви та заяви про забезпечення позову

У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила стягнути з ОСОБА_2 на свою користь борг за договором позики у загальному розмірі 1 058 492,51 грн, який складається із: основного боргу простроченого станом на 08 лютого 2022 року в розмірі 780 873,47 грн; інфляційних втрат за період з 09 лютого 2022 року до 01 липня 2023 року в розмірі 239 752,04 грн, 3 % річних за період з 09 лютого 2022 року до 22 вересня 2023 року в розмірі 37 867,00 грн, зазначивши у виконавчому документі про нарахування 3 % річних на суму боргу 780 873,47 грн.

Разом із позовною заявою, ОСОБА_1 подала заяву про забезпечення позову, в якій просила вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на все нерухоме та рухоме майно, що належить ОСОБА_2 із забороною всім суб`єктам державної реєстрації та державним реєстраторам, які уповноважені відповідно до законодавства України здійснювати реєстраційні дії, в тому числі нотаріусам, державним реєстраторам, які уповноважені відповідно до законодавства України здійснювати реєстраційні дії, в тому числі нотаріусам, державним реєстраторам, іншим акредитованим суб`єктам, посадовим особам, які уповноважені здійснювати реєстраційні дії, вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо усього майна, належного ОСОБА_2 , в тому числі в Єдиному Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта.

Обґрунтовуючи вимоги заяви про забезпечення позову, ОСОБА_1 посилалася на те, що є всі підстави вважати, що відповідачка уникає обов`язку з повернення коштів за договором позики, при цьому намагається відчужити нерухоме майно, а тому, на думку позивачки, невжиття заходів забезпечення позову може призвести до неможливості виконання рішення суду.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Київський районний суд м. Одеси ухвалою від 27 вересня 2023 року, з урахуванням ухвали від 05 жовтня 2023 року про виправлення описки, заяву задовольнив. Наклав арешт на все нерухоме та рухоме майно, що належить ОСОБА_2 , із забороною всім суб`єктам державної реєстрації та державним реєстраторам, які уповноважені відповідно до законодавства України здійснювати реєстраційні дії, вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо усього майна, належного ОСОБА_2 .

Ухвала місцевого суду мотивована тим, що заходи забезпечення позову, які просить вжити позивач відповідають заявленим позовним вимогам, а невжиття таких заходів може мати наслідком унеможливлення виконання рішення суду.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Одеський апеляційний суд постановою від 29 квітня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник Сільницький І. В. , задовольнив частково. Ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 27 вересня 2023 року, з урахування ухвали від 05 жовтня 2023 року про виправлення описки, змінив, доповнив абзац другий резолютивної частини після слів та цифр «належного ОСОБА_2 » словами та цифрами «у межах суми позову 1 058 492,00 грн». В іншій частині ухвалу суду залишив без змін.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про забезпечення позову у зазначений позивачем спосіб. Однак, апеляційний суд вважав, що вжите місцевим судом забезпечення позову підлягає застосуванню у межах суми позову 1 058 492,00 грн, оскільки відповідатиме вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовних вимог, доведеності обставин щодо ймовірності ускладнення виконання рішення суду та ефективного захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивачів в разі невжиття таких заходів та буде співмірним і не призведе до невиправданого обмеження прав відповідача.

Також суд зазначив, що обраний позивачем вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідачки, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпорядження ним.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У травні 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Сільницький І. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись порушення апеляційним судом норм процесуального права, просив скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 29 квітня 2024 року та справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень посилався на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 183/5864/17; в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід (пункт 2 частини першої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не надали оцінку доводам відповідача щодо необхідності вжиття відповідних заходів, не з`ясували розмірності виду забезпечення позову, який просив застосувати позивач, позовним вимогам, не оцінили рівності заходів забезпечення позову змісту заявлених вимог, жодним чином не обґрунтували необхідності вжиття таких заходів, пославшись лише на загальні норми процесуального права та доводи позивача.

Крім того, розгляд апеляційної скарги здійснено в складі колегії суддів де головуючим суддею була Коновалова В. А., якій було заявлено відвід.

У липні 2024 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, у якому просила залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки ці судові рішення є законними і обґрунтованими, суди правильно застосували норми процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дали їм належну правову оцінку.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 червня 2024 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

22 липня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили, що 12 січня 2015 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 був укладений договір позики серії НАК № 748887, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Р. В., який зареєстрований в реєстрі за № 19.

Згідно з пунктом 1 вказаного договору позики ОСОБА_1 передала у власність ОСОБА_2 , а ОСОБА_2 прийняла у власність від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 200 000,00 грн, що за офіційним курсом НБУ 1574,95 гривні за 100 доларів США, є еквівалентом 12698,41 дол. США за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, встановленим на момент укладення даного договору. Позичальник зобов`язалася повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів, а саме 200 000,00 грн, що за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України є еквівалентом 12 698,41 дол. США, встановленим на момент повернення грошових коштів за вимогою позикодавця.

01 лютого 2022 року ОСОБА_1 надіслала ОСОБА_2 лист-вимогу про повернення боргу в розмірі 12 698,41 дол. США у семиденний строк з дня пред`явлення листа-вимоги.

Надсилання вказаної вимоги підтверджується рекомендованим листом Акціонерного товариства «Укрпошта» від 01 лютого 2022 року № 6500907287380 та описом поштового вкладення за № 6500907287380, в якому зазначено найменування вкладення - вимога від 01 лютого 2022 року.

16 червня 2022 року приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Дімітрова Т. А. вчинила виконавчий напис про звернення стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 невиплачені у строк на підставі договору позики, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Р. В. грошові кошти у розмірі 355 552,94 грн.

Київський районний суд м. Одеси рішенням від 19 вересня 2023 року у справі № 947/14376/22 визнав таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 16 червня 2022 року № 608, вчинений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дімітровою Т. А. про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості у розмірі 355 552,94 грн.

Також з Єдиного державного реєстру судових рішень відомо, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 14 листопада 2023 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 01 квітня 2024 року та постановою Верховного Суду від 27 вересня 2024 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору позики від 12 січня 2015 року недійсним.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з абзацом другим частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування апеляційним судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до частин першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно з пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання.

Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.

Вирішуючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Невжиття заходів забезпечення позову не повинно мати наслідком заподіяння шкоди позивачу, а вжиття таких заходів не повинно мати наслідком заподіяння шкоди заінтересованим особам.

Однією з підстав задоволення заяви про забезпечення позову є спроможна вірогідність повідомлених обставин, що можуть перешкодити виконанню судового рішення у разі задоволення позову.

Тобто підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом залежно від конкретних обставин.

При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову і захистити інтереси позивача.

Фундаментальними критеріями, які формують висновок про наявність дійсних підстав для забезпечення позову, є логічний та юридичний аналіз обставин справи, на які посилається позивач, доводи заяви про забезпечення позову та заперечення іншої сторони. Процесуальні норми лише вказують на порядок вчинення дій.

Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийнято на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод чи інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Правова природа арешту майна чи іншого обмеження стосовно майна, вчиненого у зв`язку із провадженням у цивільній справі, полягає у обмеженні права розпорядженні ним (продаж, дарування, відчуження в інший спосіб, передання в заставу, іпотеку, укладення інших правочинів чи перероблення майна), при цьому за власником зберігається право користування. Таке обмеження допускається, якщо воно передбачене законом і є обґрунтованим.

Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвіднесення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони вчиняти певні дії.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову. Суд повинен лише пересвідчитися, що між сторонами виник спір.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) дійшла висновку, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними для захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу».

Подібні правові висновки сформульовані у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2020 року у справі № 910/1200/20 та від 31 січня 2023 року у справі № 295/5244/22.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно виходив з того, що ефективним заходом забезпечення позову у цій справі є накладення на все нерухоме та рухоме майно, що належить ОСОБА_2 , із забороною всім суб`єктам державної реєстрації та державним реєстраторам, які уповноважені відповідно до законодавства України здійснювати реєстраційні дії, вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо такого майна. При цьому, апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що забезпечення позову повинно застосовуватися в межах ціни позову.

Такі заходи забезпечення позову є необхідними та співмірними із заявленими вимогами та забезпечать поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача в разі задоволення позову.

Разом з цим, колегія суддів враховує, що у разі звернення з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач, однак суди попередніх інстанцій не встановили таких обставин.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не взяв до уваги інформацію з ухвали слідчого судді Новоодеського районного суду Миколаївської області від 19 липня 2023 року у справі № 482/1601/23 є безпідставними, оскільки апеляційний суд зазначив, що вона не береться до уваги, адже не стосується предмета розгляду у цій справі.

Враховуючи, що предметом спору у цій справі є стягнення боргу за двором позики, Верховний Суд вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про необхідність часткового задоволення заяви позивача про забезпечення позову у цій справі.

Колегія суддів відхиляє аргументи касаційної скарги про те, що розгляд апеляційної скарги здійснено в складі колегії суддів де головуючим суддею була Коновалова В. А., якій було заявлено відвід.

Згідно з частиною третьою статті 39 ЦПК України відвід повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Самовідвід може бути заявлений не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Після спливу вказаного строку заявляти відвід (самовідвід) дозволяється лише у виняткових випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) заявнику не могло бути відомо до спливу вказаного строку, але не пізніше двох днів із дня, коли заявник дізнався про таку підставу .

Відповідно до частини першої, другої статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення (частина перша статті 127 ЦПК України).

З урахуванням того, що заява про відвід подана з порушенням строку, визначеного частиною третьою статті 39 ЦПК України, і без клопотання про поновлення строку, суд першої інстанції з дотриманням вимог процесуального права постановив ухвалу від 29 квітня 2024 року про залишення заяви про відвід без розгляду у зв`язку з порушенням строків її подання.

Таким чином, вирішення питання про відвід судді відбулося з дотриманням визначеного процесуальним законом порядку, а тому доводи касаційної скарги про розгляд і вирішення справи в апеляційному суді неповноважним складом суду не заслуговують на увагу.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає вимогам закону, і підстав для її скасування немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Сільницького Ігоря Володимировича залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 29 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко М. Ю. Тітов