Окрема думка

від 18.09.2024 по справі 918/1043/21

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

18 вересня 2024 року

м. Київ

ОКРЕМА ДУМКА

судді Великої Палати Верховного Суду Банаська О. О.

Справа № 918/1043/21

Провадження № 12-35гс23

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст і підстави наведених у позові вимог та заперечень відповідача

1. У листопаді 2021 року Невірківський ліцей Великомежиріцької сільської ради

(далі - Невірківський ліцей, позивач) звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до Приватного підприємства "Фірма "ДАН" (далі - ПП "Фірма "ДАН", відповідач) про визнання недійсним договору поставки мережевого обладнання від 21 грудня 2019 року № 38 (далі - договір поставки) та стягнення

199 850,40 грн.

2. Позов Невірківського ліцею мотивований з посиланням на приписи статті 3, частини першої статті 203, частин першої, другої статті 215, частин першої,

другої, п`ятої статті 216, частини третьої статті 228, статей 230, 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), частини першої статті 2 Закону України

"Про публічні закупівлі"тим, що Невірківський навчально-виховний комплекс "Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - дошкільний навчальний заклад" Корецької районної ради Рівненської області, правонаступником якого є Невірківський ліцей, не був обізнаний з реальною вартістю товару за договором та купив у відповідача мережеве обладнанняза ціною, яка значно перевищує таку вартість. Водночас

ПП "Фірма "ДАН", яке купувало обладнання за значно нижчою ціною, не могло не знати про реальну його вартість, а тому з метою отримання надприбутку навмисно зазначило в договорі поставки завищену ціну обладнання. Оскільки товар за договором поставки був придбаний за державні кошти, зазначений правочин суперечить інтересам держави і суспільства, у зв`язку із чим має бути визнаний недійсним, а сплачені за ним кошти - стягнуті з відповідача.

3. ПП "Фірма "ДАН" у відзиві на позовну заяву щодо позову Невірківського ліцею заперечує, зазначаючи, зокрема, що позивач не навів жодних доказів чи обставин, які б свідчили як про введення його в оману відповідачем під час укладення оспорюваного договору, так і доказів самого факту обману, наявності умислу в діях відповідача. Укладення договору відбулось унаслідок вільного волевиявлення сторін, здійсненого в порядку статті 627 ЦК України. Відповідач вчасно, якісно та в повному обсязі виконав усі зобов`язання за договором, факт чого не оспорюється позивачем та підтверджується актом приймання-передачі.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

4. 26 квітня 2022 року Господарський суд Рівненської області ухвалив рішення у справі № 918/1043/21, яким позов задовольнив. Визнав недійсним договір. Стягнув з ПП "Фірма "ДАН" на користь Невірківського ліцею 199 850,40 грн та 5 267,80 грн судового збору.

5. Суд першої інстанції врахував, що Невірківський ліцей всупереч положенням частини першої статті 48 Бюджетного кодексу України (далі - БК України), пункту 13 Положення про формування та виконання Національної програми інформатизації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 серпня 1998 року № 1352 (далі - Положення), та пункту 3 Методики визначення належності бюджетних програм до сфери інформатизації, затвердженої наказом Державного агентства з питань електронного урядування України від 14 травня 2019 року № 35 (далі - Методика), не погодив із генеральним державним замовником взяття зобов`язань за договором, а тому не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності на вчинення зазначеного правочину.

6. Також суд зазначив, що метою правочину з боку відповідача було прагнення реалізувати обладнання за значно завищеною ціною, що не відповідає інтересам держави і суспільства.

7. Водночас місцевий господарський суд зауважив про неможливість з`ясування наявності умислу позивача на вчинення правочину з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, оскільки за відсутності у позивача належних повноважень на вчинення правочину (відсутнє погодження із генеральним державним замовником) наявність наміру у юридичної особи не може вважатися встановленою.

8. Ураховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов висновку про невідповідність договору положенням статей 203, 228 ЦК України, оскільки він вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства за наявності у ПП "Фірма "ДАН" відповідного умислу та відсутності у позивача необхідного обсягу цивільної дієздатності на вчинення такого правочину.

9. Окрім того, місцевий господарський суд визнав обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, вимоги позивача про стягнення грошових коштів в

сумі 199 850,40 грн, оскільки відповідно до статті 228 ЦК України при наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

10. Натомість суд першої інстанції відхилив доводи Невірківського ліцею щодо вчинення оспорюваного правочину під впливом помилки та під впливом обману, оскільки позивач не довів передбачених статтями 229, 230 ЦК України обставин щодо помилки, якостей і властивостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням, та щодо введення його в оману стосовно обставин, які мають істотне значення, а також не надав доказів, які доводять наявність обману в діях відповідача.

Короткий зміст постановисуду апеляційної інстанції

11. Постановою від 25 серпня 2022 року Північно-західний апеляційний господарський суд рішення Господарського суду Рівненської області від 26 квітня 2024 року у справі № 918/1043/21 залишив без змін. Стягнув з ПП "Фірма "ДАН"

на користь Невірківського ліцею 1 800,00 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

12. Апеляційний господарський суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для визнання оспорюваного договору недійсним з підстав його невідповідності положенням статей 203, 228 ЦК України.

13. Водночас суд апеляційної інстанції відхилив доводи відповідача про відсутність вимоги погоджувати роботи / послуги, які виконуються в межах бюджетних програм, що належать до сфери інформатизації, та/або контракти (договори), вартість яких не дорівнює / не перевищує 500 тис. грн, зазначивши, що до правовідносин, які виникли на підставі оспорюваного договору, застосовуються положення Закону України "Про Національну програму інформатизації", зокрема і Положення щодо обов`язкового погодження договору з генеральним державним замовником.

14. Окрім того, апеляційний господарський суд відхилив доводи відповідача, обґрунтовані посиланнями на статтю 1311 Конституції України, щодо відсутності

у Невірківського ліцею повноважень на звернення до суду з позовом в інтересах держави, оскільки позивач є установою комунальної форми власності, правонаступником сторони договору, а відповідно до частини третьої

статті 215 ЦК України дійсність правочину може заперечуватись як однією зі сторін, так і іншою заінтересованою особою. До того ж стаття 228 ЦК України не містить жодних положень, які б установлювали коло осіб, що можуть звернутись до суду з позовом з визначених нею підстав. Водночас у прокурора відсутні підстави для представництва інтересів держави в суді, оскільки навчальний заклад самостійно звернувся з позовом до суду.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги, підстави касаційного оскарження та узагальнені доводи скаржника (ПП "Фірма "ДАН")

15. ПП "Фірма "ДАН" у поданій до Верховного Суду касаційній скарзі просить скасувати рішення Господарського суду Рівненської області від 26 квітня 2022 року і постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 25 серпня

2022 року у справі № 918/1043/21 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

16. На обґрунтування доводів касаційної скарги ПП "Фірма "ДАН"посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права та в аспекті визначених ним пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) підстав касаційного оскарження зазначає про неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Касаційного господарського суду

у складі Верховного Суду від 08 липня 2020 року у справах № 910/13840/18 та

№ 910/12608/18, від 12 грудня 2019 року у справі № 910/13266/18, від 10 грудня 2019 року у справі № 910/13891/18, від 05 листопада 2019 року у справі № 910/14113/18 та від 23 жовтня 2019 року у справі № 910/13263/18, зокрема, щодо кола

осіб, які мають право здійснювати захист інтересів держави в суді. Тому суди не мали підстав для визнання договору недійсним, керуючись частиною третьою

статті 228 ЦК України, оскільки Невірківський ліцей не є особою, яка в силу закону наділена повноваженнями на звернення з позовом в інтересах держави.

17. ПП "Фірма "ДАН" стверджує, що суди попередніх інстанцій дійшли висновку про недійсність договору відповідно до частини третьої статті 228 ЦК України виходячи з єдиного критерію, який, на їхню думку, завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а саме ціни договору, оскільки вважали її занадто високою. Однак існуючі правові висновки Верховного Суду щодо ознак та критеріїв

наявності / відсутності факту порушення інтересів держави є нечіткими та допускають широке коло різнотлумачень і правову невизначеність. Тож існує необхідність формування Верховним Судом правового висновку щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК України, а саме: чи може ціна договору бути єдиним необхідним і достатнім критерієм віднесення правочину до категорії таких, що суперечать інтересам держави.

18. Крім того, скаржник зазначає, що суди не врахували висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 30 червня 2020 року у справі

№ 333/6816/17, щодо недопустимості ініціювання позовного провадження з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у кримінальному провадженні, чи з метою створення поза його межами передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, неналежним або недопустимим.

ПП "Фірма "ДАН" у заявах по суті справи неодноразово посилалось на факти, які дають підстави вважати, що позов у цій справі було ініційовано з метою

оцінки / переоцінки обставин, які становлять предмет доказування у кримінальному провадженні. Зокрема, обставини, які досліджуються в цій справі (щодо повноважень службових осіб замовника, їх дій щодо укладення договору

та ін.), перевіряються в межах кримінального провадження.

19. Окрім того, за твердженням скаржника, суди попередніх інстанцій не дослідили й інших зібраних у справі доказів, а натомість зазначили, що у матеріалах справи відсутні докази погодження позивачем зобов`язань за договором з генеральним державним замовником, з урахуванням чого дійшли висновку про те, що позивач не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності на вчинення зазначеного правочину. Водночас за змістом пункту 13 Положення погодження з генеральним державним замовником потребують проєкти, вартість яких дорівнює або перевищує

500 тис. грн. Проте ціна договору не дорівнює та не перевищує 500 тис. грн та предметом цього правочину є поставка товару, а не надання послуг. Суд першої інстанції цієї обставини не дослідив узагалі, а суд апеляційної інстанції оцінив її критично та зазначив, що сторони уклали між собою два договори: на поставку мережевого обладнання та на виконання робіт із забезпечення доступу до Інтернету, які взаємопов`язані та спрямовані на досягнення однієї мети. Однак апеляційний суд не дослідив та не оцінив тієї обставини, що договір на виконання робіт із забезпечення доступу до мережі "Інтернет"повністю виконаний сторонами, його результати прийняті і цей правочин не оспорювався.

20. Також суди не дослідили і не надали оцінки положенням договору, зокрема пунктам 11.1.3 та 11.1.4, за змістом яких сторони гарантували одна одній, що вони мають право підписувати та виконувати договір, а також пункту 6.2.6, відповідно до якого замовник мав право отримувати необхідні пояснення та консультації щодо предмета договору, його виконання тощо (у тому числі щодо формування

ціни), однак таким правом не скористався. Не було досліджено також

наявності / відсутності претензій від генерального державного замовника щодо договору.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

(Невірківський ліцей)

21. Невірківський ліцей у відзиві на касаційну скаргу не погоджується з доводами скарги відповідача та просить суд відмовити у задоволенні її вимог, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, зазначаючи, зокрема, що правовідносини у справах № 910/13840/18, № 910/12608/18, № 910/13266/18, № 910/13891/18,

№ 910/14113/18 та № 910/13263/18, на висновки Верховного Суду в яких посилається відповідач у касаційній скарзі, не є подібними з правовідносинами справи, яка переглядається. У наведених справах позивачами були особи, які не були сторонами оспорюваних договорів факторингу. Оскільки судами у цих справах не було встановлено заборон на укладення спірних договорів факторингу

(стаття 515 ЦК України), Верховний Суд зазначив, що позивачі не мають повноважень на захист інтересів держави, а тому не можуть звертатися з такими позовами до суду.

22. Натомість у справі, яка переглядається: 1) позивач є стороною договору, яка в силу статті 215 ЦК України може оскаржувати його з будь-яких підстав, визначених у законі, зокрема передбачених статтею 228 ЦК України; 2) позивач є бюджетною установою та фінансується за рахунок бюджетних коштів, а тому захист прав бюджетної установи нерозривно пов`язаний із захистом інтересів держави;

3) у прокурора відсутні передбачені частиною третьою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" підстави для представництва інтересів держави в суді, оскільки Невірківський ліцей самостійно звернувся з позовом до суду; 4) окрім встановлення того, що договір було вчинено з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства, суди також встановили невідповідність цього правочину вимогам закону, оскільки він уклався в межах фінансування бюджетної програми інформатизації, однак не був погоджений із генеральним державним замовником, а тому позивач не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності для його укладення, що згідно зі статтею 215 ЦК України є достатньою підставою для визнання договору недійсним.

23. Також Невірківський ліцейзауважує, що позов у цій справі подано з метою захисту інтересів як позивача, так і держави, а не з метою оцінки обставин у кримінальному провадженні, хоч саме з матеріалів кримінального провадження позивачу стало відомо про наявні порушення та продаж товару відповідачем за значно завищеними цінами. При цьому надані суду акти перевірки та висновки експертиз є належними доказами у цій справі виходячи із правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 01 березня 2021 року у справі

№ 927/375/19, відповідно до якої визнано належним доказом наданий прокурором у господарській справі висновок експерта, зроблений у межах кримінального провадження. Окрім цього, відповідно до висновків Верховного Суду, зроблених у постанові від 18 лютого 2020 року у справі № 910/1784/16, акт ревізії є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення законодавства суб`єктами господарювання. Водночас висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суд від 30 червня 2020 року у справі

№ 333/6816/17, на які посилається відповідач у касаційній скарзі, зроблені за інших правовідносин.

24. Крім того, позивач вважає безпідставними доводи відповідача про те, що суди не дослідили зібраних у справі доказів, оскільки впродовж усього розгляду справи скаржник займав пасивну позицію, не прибував у жодне із судових засідань у судах першої та апеляційної інстанцій, а також не додав жодного доказу до заяв по суті справи, апеляційної та касаційної скарг. ПП "Фірма "ДАН"жодним доказом не спростовує встановлених судами обставин, а лише вдається до аналізу змісту договору та вважає, що цей доказ має перевагу над іншими доказами у справі.

Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції

25. 13 жовтня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду постановив ухвалу, якою відкрив касаційне провадження у справі № 918/1043/21 за касаційною скаргою ПП "Фірма "ДАН" на рішення Господарського суду Рівненської області від 26 квітня 2022 року та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 25 серпня 2022 року; призначив касаційну скаргу до розгляду.

26. 13 червня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду постановив ухвалу, якою передав справу № 918/1043/21

на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених

статтею 302 ГПК України, зокрема зазначив про наявність виключної правової проблеми у застосуванні частини третьої статті 228 ЦК України з урахуванням статей 203, 216 цього Кодексу та статті 208 Господарського кодексу України

(далі - ГК України), вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права

та формування єдиної правозастосовної практики, а також стверджував про необхідність відступити від висновку Великої Палати Верховного Суду,

викладеного у постанові від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20, щодо застосування односторонньої реституції замість двосторонньої (частина третя статті 216 ЦК України).

27. На думку колегії, у цій справі існує виключна правова проблема, пов`язана із застосуванням статті 216 і частини третьої статті 228 ЦК України, які містять різні наслідки недійсності договору за умови, що позивач у позові, посилаючись

на невідповідність договору інтересам держави і суспільства, просив застосувати наслідки недійсності договору, встановлені саме частиною першою статті 216 цього Кодексу.

28. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду здійснила аналіз статей 216, 228 ЦК України та дійшла висновку про те, що

стаття 203 цього Кодексу встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема що зміст правочину не може суперечити інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

29. Водночас, як зазначає колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду,приписами статті 228 ЦК України визначено цивільно-правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, а не підстави недійсності оспорюваного договору. Проте за буквального тлумачення частини третьої

статті 228 ЦК України такий критерій, як умисел у однієї зі сторін чи в обох на вчинення правочину, який суперечить інтересам держави і суспільства (встановивши наявність умислу лише у ПП "Фірма "ДАН", суди визнали договір недійсним), має значення не для підстав визнання договору недійсним, а є критерієм, який застосовується для визначення наслідків недійсності правочину.

30. Колегія суддів також звертає увагу на те, що частина третя

статті 228 ЦК України у порівнянні зі статтею 216 цього Кодексу, яка закріплює загальні правові наслідки недійсності договору, визначає інший правовий наслідок недійсності договору, який суперечить інтересам держави і суспільства та застосування якого ставиться в залежність від наявності умислу у сторін. Проте, на переконання колегії, закріплення в частині третій статті 216 ЦК України норми про те, що правові наслідки, передбачені частинами першою і другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування, не може беззаперечно свідчити, що у випадку визнання договору недійсним з

підстав невідповідності його інтересам держави і суспільства мають застосовуватись лише наслідки його недійсності, встановлені частиною третьою статті 228 ЦК України, якщо у позові підставою для стягнення цих коштів зазначено саме частину першу статті 216, а не частину третю статті 228 цього Кодексу.

31. Крім того, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Судузазначає, що у цій справі позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь кошти на підставі частини першої статті 216 ЦК України, а суди попередніх інстанцій їх стягнули на підставі частини третьої статті 228 цього Кодексу. При цьому, встановивши умисел на вчинення такого правочину лише у відповідача, суди не звернули уваги на те, що за цією нормою суд не лише повинен повернути позивачу все одержане відповідачем за договором, а й одержане позивачем або належне йому на відшкодування виконаного за рішенням суду стягнути в дохід держави (фактично в частині третій статті 228 ЦК України закріплено двосторонню реституцію, але на користь держави), і таке стягнення в дохід держави відбувається в силу закону, а не залежить від наявності чи відсутності заявлення такої

вимоги. Зазначене, на думку колегії суддів, свідчить про те, що суди попередніх

інстанцій, незважаючи на обґрунтування Невірківським ліцеємпозову

статтею 216 ЦК України, яка передбачає двосторонню реституцію, фактично застосували односторонню, пославшись на частину третю статті 228 цього Кодексу, яка теж містить норму про "двосторонню реституцію на користь держави".

32. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважала, що наразі відсутня стала судова практика щодо застосування статті 203, частини першої статті 216, частини третьої статті 228 ЦК України, а також частини першої статті 208 ГК України. При цьому на розгляді в судах першої та апеляційної інстанцій перебуває значна кількість справ з ідентичними до цієї справи предметом і підставами позову.

33. Обґрунтовуючи необхідність відступлення від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 20 липня 2022 року у справі

№ 923/196/20, щодо можливості застосування односторонньої реституції замість двосторонньої у випадку визнання договору недійсним або якщо він є

нікчемним, колегія суддів Касаційного господарського суду, зокрема, зазначила,

що запроваджений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20 липня

2022 року у справі № 923/196/20 підхід до застосування наслідків

недійсності / нікчемності договору фактично нівелює інститут двосторонньої реституції, закріплений у статті 216 ЦК України, а також не відповідає принципу процесуальної економії, оскільки орієнтує відповідачів у такій категорії справ на те, що їм належить ініціювати окреме провадження для розгляду їх вимоги, яка ґрунтуватиметься на обставинах, уже встановлених у розглянутій справі.

34. Окрім того, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Судувважає, що існує необхідність у викладенні однозначного висновку Великої Палати Верховного Суду щодо того, хто може звертатися з позовом про визнання правочину недійсним, якщо підставою його недійсності зазначається порушення інтересів держави і суспільства, - органи державної влади, місцевого самоврядування, інші суб`єкти владних повноважень, до компетенції яких віднесені відповідні повноваження, а в разі відсутності такого органу - прокурор, чи таке право мають й інші суб`єкти цивільних правовідносин, якщо, зокрема, обґрунтують наявність порушених прав / інтересів шляхом вчинення правочину, який порушує інтереси держави і суспільства.

35. Ухвалою від 02 серпня 2023 року Велика Палата Верховного Суду прийняла та призначила справу № 918/1043/21 до розгляду.

Короткий зміст постанови Великої Палати Верховного Суду

36. 18 вересня 2024 року Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову,

якою касаційну скаргу ПП "Фірма "ДАН" задовольнила частково: рішення Господарського суду Рівненської області від 26 квітня 2022 року та постанову

Північно-західного апеляційного господарського суду від 25 серпня 2022 року

у справі № 918/1043/21 змінила, доповнивши резолютивну частину рішення пунктом 4 такого змісту: "Повернути від Невірківського ліцею на користь ПП "Фірма "ДАН" майно, отримане на виконання договору поставки мережевого обладнання

від 21.12.2019 № 38 за видатковою накладною № РН-000013 від 24.12.2019, а

саме: оптичний мережевий термінал GEPON NGpon Е 104 - 1 шт.; кабель оптичний

ОКТ-Д(1,0)П-1Е1-0,36Ф3,5/0,22Н18-1 - 115,5 м; анкерний затискач Ho3(F) - 4 шт.; пигтейл SC 1,5 m - 2 шт.; кабель КПП-ВП (100) 2х2х0,50 (UTP - кат. 5) - 0,05 км; конектор RJ 45 STP (P88U-C) 5E-C1) - 8 шт.; бокс-міні FOR-02 - 1 шт.; роз`єм оптичний Fast connector SC/UPC FTTH-02 - 1 шт.; гільза FTTH 60 мм з двома проволоками -

2 шт.; роутер WiFi TP-LINK TL-WR841ND 4xLAN(10/100) 1xWAN 300 Mbps (802,11n) IGMP ProxySnooping - 1 шт."; в іншій частині рішення та постанову залишила без змін.

Висновки Великої Палати Верховного Суду

Щодо суб`єктів наділених правом на звернення з позовом про визнання недійсним правочину з підстав невідповідності його положення статті 228 ЦК України

37. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що оскільки в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, а також беручи до уваги, що "інтереси держави" є специфічним оціночним поняттям та можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами інших учасників суспільних відносин, зокрема, комунальних підприємств, установ, які розпоряджаються бюджетними коштами, ? визначати, в чому полягає чи може полягати порушення інтересів держави та оспорювати на цій підставі правочин у суді може тільки суб`єкт, наділений у спірних правовідносинах владними повноваженнями (незалежно від наявності статусу юридичної особи), або прокурор, який у встановленому порядку, виконуючи субсидіарну роль, може представляти державу в судовому провадженні замість відповідного компетентного суб`єкта, який усупереч вимогам закону не здійснює захист інтересів держави або робить це неналежно.

38. За наведеного Велика Палата Верховного Суду визнала неправильними висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для визнання недійсним договору відповідно до положень частини третьої статті 228 ЦК України з огляду на недодержання вимог щодо відповідності умов цього правочину інтересам держави, оскільки Невірківський ліцей не є особою, яка наділена повноваженнями на звернення до суду з позовом в інтересах держави.

39. Крім того, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що Невірківський ліцей у цій справі не стверджує про недійсність договору як такого, що був укладений з перевищенням повноважень представником, який діяв від імені позивача, поєднаним зі зловмисною домовленістю з посадовими особами ПП "Фірма "ДАН", спрямованою на незаконне заволодіння майном комунальної установи,

або про те, що договір сторони уклали без наміру створити обумовлені ним

правові наслідки (фіктивний правочин). Таким чином, доводи ПП "Фірма "ДАН" про неправильне застосування судами частини третьої статті 228 ЦК України та неврахування ними висновків Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (зокрема, щодо кола осіб, які мають право здійснювати захист інтересів держави в суді) знайшли своє підтвердження під час касаційного розгляду.

40. Також Велика Палата Верховного Суду зауважила, що оскільки нею зроблено висновок про відсутність у Невірківського ліцею повноважень на звернення до суду з позовом в інтересах держави, вона надалі не досліджує доводів ПП "Фірма "ДАН" стосовно критеріїв застосування частини третьої статті 228 ЦК України та не робить із цього приводу висновків.

Щодо підстав недійсності оспорюваного правочину

41. Окрім того, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що суди визнали недійсним договір також з підстав невідповідності його статті 203 ЦК України, частині першій статті 48 БК України, пункту 13 Положення та пункту 3 розділу І Методики, оскільки позивач не погодив з генеральним державним замовником взяття зобов`язань за цим правочином, а тому не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності на його вчинення. Проте з огляду на обмеження, передбачені

статтею 300 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду не досліджує наведені висновки судів попередніх інстанцій та не робить із цього приводу власних висновків, оскільки касаційна скарга ПП "Фірма "ДАН"відповідними підставами не обґрунтовувалась, зокрема скарга не містить доводів про неправильне застосування судами попередніх інстанцій статті 203 ЦК України та частини першої статті 48 БК України в контексті того, що перевищення Невірківським ліцеєм повноважень не має самостійного значення для визнання недійсним договору з описаних вище підстав, а ПП "Фірма "ДАН"є добросовісним контрагентом, який не може нести негативні наслідки від такого порушення.

Щодо двосторонньої реституції та відступу від висновків Великої Палати

Верховного Суду

42. Також Велика Палата Верховного Суду підтвердила правильність своїх висновків, викладених у пунктах 66 - 70 постанови від 20 липня 2022 року у справі

№ 923/196/20, зокрема, про те, що за недійсності правочину взаємне повернення сторонами одержаного за ним (двостороння реституція) є юридичним обов`язком, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину. Однак Велика Палата Верховного Суду зауважила, що підхід до застосування наслідків недійсності правочину (стаття 216 ЦК України), сформульований у пунктах 72 та 81.2 згаданої постанови, потребує узгодження з висновком про двосторонню реституцію як юридичний обов`язок сторін недійсного правочину, адже створює низку серйозних процесуальних проблем, оскільки відповідач у такій категорії справ, щоб домогтися двосторонньої реституції, має заявляти зустрічний позов або звертатись з окремим позовом.

43. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду відступила від

своїх висновків, викладених у пунктах 72 та 81.2 постанови від 20 липня 2022 року

у справі № 923/196/20, та виходячи з буквального тлумачення змісту

статті 216 ЦК України виснувала, що, якщо законом не встановлені особливі умови застосування правових наслідків недійсності правочину або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів, позивач, який заявляє вимогу про повернення йому в натурі переданого за недійсним правочином або відшкодування вартості переданого, заявляє реституційну вимогу, яку суд за існування для того підстав задовольняє, застосовуючи двосторонню реституцію. У цьому випадку відповідач є стягувачем у частині рішення про повернення йому переданого ним за недійсним правочином майна або відшкодування вартості.

44. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду визнала неправильними висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для застосування двосторонньої реституції, зроблені з посиланням на те, що в межах цього спору не пред`являлися вимоги щодо стягнення з Невірківського ліцею обладнання, одержаного ним за договором. Оскільки суди встановили обставини виконання сторонами договору (передачу майна у власність позивача за видатковою накладною та сплату на користь відповідача 199 850,40 грн його ціни за платіжним дорученням) та не встановлювали обставини, які б унеможливлювали двосторонню реституцію, а сторони про них не стверджували, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що, задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсним договору та стягнення з відповідача на користь позивача 199 850,40 грн, сплачених за платіжним дорученням, суди також мали повернути від Невірківського ліцею на користь ПП "Фірма "ДАН" майно, передане за видатковою накладною.

СУТЬ ОКРЕМОЇ ДУМКИ

45. У справі, яка переглядалася, з урахування предмета заявленого позову, правового регулювання спірних правовідносин, висновків судів попередніх інстанцій та аргументів сторін спору, доводів та вимог касаційної скарги Велика Палата Верховного Суду мала вирішити питання:

1) який суб`єкт (суб`єкти) наділений правом на звернення до суду з позовом про визнання недійсним правочину з тих підстав, що його зміст суперечить інтересам держави і суспільства або що його вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства?

2) чи встановлює закон особливі умови застосування правових наслідків недійсності правочину, зміст якого суперечить інтересам держави і суспільства, або особливі правові наслідки недійсності такого правочину?

3) за яких умов суд застосовує двосторонню реституцію як правовий наслідок недійсності правочину (чи є необхідним для цього пред`явлення кожною зі сторін недійсного правочину (заінтересованою особою) окремих реституційних позовних вимог (у тому числі зустрічних), які стосуються повернення / відшкодування всього, що інша сторона (сторони) одержала на виконання такого правочину)?

Висновки Великої Палати, з якими погоджуюсь у цій окремій думці

Щодо суб`єктів наділених правом на звернення до суду з позовом про визнання недійсним правочину з тих підстав, що його зміст суперечить інтересам держави і суспільства або що його вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства

46. Погоджуюсь із висновками більшості суддів Великої Палати Верховного Суду про те, що оскільки в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, а також беручи до уваги, що "інтереси держави" є специфічним оціночним поняттям та можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами інших учасників суспільних відносин, зокрема, комунальних підприємств, установ, які розпоряджаються бюджетними коштами, ? визначати, в чому полягає чи може полягати порушення інтересів держави та оспорювати на цій підставі правочин у суді може тільки суб`єкт, наділений у спірних правовідносинах владними повноваженнями (незалежно від наявності статусу юридичної особи), або прокурор, який у встановленому порядку, виконуючи субсидіарну роль, може представляти державу в судовому провадженні замість відповідного компетентного суб`єкта, який усупереч вимогам закону не здійснює захист інтересів держави або робить це неналежно.

47. Крім того, Велика Палата Верховного Суду обґрунтовано врахувала, що за статутом Невірківський ліцей є комунальним закладом, знаходиться у власності Великомежиріцької сільської ради та є правонаступником майна, прав та обов`язків Невірківської школи, а джерелом фінансування за договором були кошти субвенції з державного бюджету. Тобто Невірківський ліцей не здійснює владних управлінських функцій, а тому не є суб`єктом владних повноважень. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду обґрунтовано визнала помилковими висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для визнання недійсним договору відповідно до положень частини третьої статті 228 ЦК України з огляду на недодержання вимог щодо відповідності умов цього правочину інтересам держави, оскільки Невірківський ліцей не є особою, яка наділена повноваженнями на звернення до суду з позовом в інтересах держави.

Щодо застосування двосторонньої реституції як правового наслідку недійсності правочину та відступу від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у пунктах 72 та 81.2 постанови від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20

48. Велика Палата Верховного Суду врахувала, що за змістом статті 216 ЦК України наслідком недійсності правочину є застосування двосторонньої реституції незалежно від добросовісності сторін правочину. Однак за результатами розгляду справи № 923/196/20 Велика Палата Верховного Суду замість передбаченої

статтею 216 ЦК України двосторонньої реституції, тобто приведення обох сторін у попередній стан, зобов`язала лише відповідача повернути спірні земельні ділянки до комунальної власності, обґрунтувавши своє рішення тим, що про це просив позивач, а вимогу про повернення коштів, сплачених за спірним договором купівлі-продажу позивачеві, відповідач не заявив. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що приписи статей 216 і 228 ЦК України забезпечують справедливий баланс між інтересами позивача та відповідача, який вимогу про повернення сплачених коштів не заявив.

49. Водночас Велика Палата Верховного Суду зауважила, що сформульований Великою Палатою Верховного Суду у пунктах 72 та 81.2 постанови від 20 липня

2022 року у справі № 923/196/20 висновок створює низку серйозних процесуальних проблем, оскільки відповідач у такій категорії справ, щоб домогтися двосторонньої реституції, має заявляти зустрічний позов або звертатись з окремим позовом. Однак такий "зустрічний" позов у цьому випадку суперечитиме суті категорії зустрічного позову, який за змістом частини другої статті 180 ГПК України приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов`язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Натомість у цьому разі "зустрічним" буде позов, спрямований не на противагу основному, а навпаки - його задоволення буде можливим тільки у випадку задоволення первісного. Якщо ж відповідач має заявити окремий позов, без відповіді залишається питання, чому цей позов не може бути заявлений у цій же справі, адже він однозначно пов`язаний з її розглядом. Це повертатиме суди до необхідності розгляду вказаного позову як зустрічного, яким він не є.

50. Розгляд вимоги відповідача в наступному окремому позові, як зазначила Велика Палата Верховного Суду, також невиправдано поставить його у становище, коли він уже зобов`язаний за судовим рішенням повернути майно, однак позивач у первинній справі хоч і має в силу закону обов`язок так само здійснити повернення одержаного ним за правочином, але такий обов`язок не забезпечений примусом держави і може бути не виконаний без окремого судового рішення. Окрім того, цей підхід не враховує принципу процесуальної економії, оскільки орієнтує відповідачів у такій категорії справ на те, що їм належить ініціювати окреме провадження для розгляду їх вимоги, яка ґрунтуватиметься на обставинах, уже встановлених у розглянутій справі.

51. З урахуванням наведеного, Велика Палата Верховного Суду вмотивовано відступила від своїх висновків, викладених у пунктах 72 та 81.2 постанови

від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20, щодо наслідків недійсності правочину (стаття 216 ЦК України), виснувавши, що, якщо законом не встановлені особливі умови застосування правових наслідків недійсності правочину або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів, позивач, який заявляє вимогу про повернення йому в натурі переданого за недійсним правочином або відшкодування вартості переданого, заявляє реституційну вимогу, яку суд за існування для того підстав задовольняє, застосовуючи двосторонню реституцію. У цьому випадку відповідач є стягувачем у частині рішення про повернення йому переданого ним за недійсним правочином майна або відшкодування його вартості.

Висновки Великої Палати Верховного Суду, щодо яких висловлено незгоду у цій окремій думці, її мотиви

52. Вважаю, що Велика Палата Верховного Суду:

1) залишила без належної уваги та інтерпретації правові наслідки недійсності правочину, зокрема правочину, який порушує публічний порядок, вчиненого з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, його моральним засадам;

2) не в повній мірі розкрила склад суб`єктів, наділених повноваженнями на заявлення вимог про застосування наслідків недійсності такого правочину;

3) помилково дійшла висновку про наявність підстав для визнання недійсним договору поставки з мотивів його невідповідності статті 203 ЦК України, частині першій статті 48 БК України, пункту 13 Положення та пункту 3 розділу І Методики;

4) необґрунтовано виснувала про наявність підстав для наявності підстав для повернення від Невірківського ліцею на користь ПП "Фірма "ДАН" майна, отриманого на виконання договору поставки мережевого обладнання.

53. Щодо наведених висновків висловлюю окрему думку виходячи з таких міркувань.

Щодо особливих умов застосування правових наслідків недійсності правочину, зміст якого суперечить інтересам держави і суспільства, або особливі правові наслідки недійсності такого правочину

54. Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

55. Згідно із частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою статті 203 цього Кодексу.

56. Правові наслідки недійсного (в тому числі нікчемного) правочину визначені статтею 216 ЦК України. За загальним правилом, що міститься у частинах першій і другій цієї статті:

- недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю;

- у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування;

- якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

57. Загальним / основним видом майнових наслідків недійсності правочинів, передбачених законодавством, є двостороння реституція - повернення сторін недійсного правочину до попереднього стану, тобто становища, яке існувало до вчинення правочину (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України).

58. Реституція застосовується виключно між сторонами недійсного правочину і не залежить від того, який суб`єкт (сторони правочину чи заінтересована особа) порушив спір про визнання правочину недійсним, не має правового значення також добросовісність сторони-набувача.

59. Окрім загальних наслідків недійсності правочинів, застосовуються також:

- спеціальні наслідки - у вигляді покладання обов`язку відшкодувати збитки та моральну шкоду, яку понесла одна із сторін внаслідок вчинення та виконання недійсного правочину;

- додаткові наслідки - використовуються стосовно сторони, яка винна в обмані, насильстві, зловмисній домовленості та яка скористалась помилкою чи збігом тяжких обставин.

60. Відповідно до частини третьої статті 216 ЦК України правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

61. Щодо окремих недійсних правочинів законодавець передбачає: а) особливі умови застосування правових наслідків, передбачених частинами першою і другою статті 216 ЦК України; б) особливі правові наслідки вчинення окремих видів недійсних правочинів.

62. Особливі умови застосування частин першої і другої статті 216 ЦК України - це фактичні обставини (підстави), за яких основні (реституційні) та спеціальні (відшкодування збитків та моральної шкоди) наслідки застосовуються залежно від особливостей певних видів недійсності правочинів (вади суб`єктного складу, вади волі, вади форми).

63. Особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів - це додаткові наслідки недійсності правочину, що полягають у посиленій відповідальності особи, винної у вчиненні недійсного правочину.

64. Тобто в першому випадку йдеться про особливості диспозиції статей

ЦК України, що визначають правові наслідки окремих видів недійсних правочинів, тоді як у другому випадку - про особливості санкції відповідних статей.

65. Одним з цих правочинів є правочин, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, його моральним засадам для його недійсності встановлені особливі умови застосування та особливі правові наслідки недійсності.

66. За частинами першою, другою статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

67. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (частина третя статті 228 ЦК України).

68. Тлумачення положень статті 228 ЦК України свідчить, що наведена норма охоплює в собі три види "антипублічних" правочинів:

1) "звичайний" недійсний правочин, що порушує публічний порядок (нікчемний), із застосуванням загальних наслідків недійсності правочинів;

2) правочин, який може бути визнаний недійсним у разі його невідповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, із застосуванням загальних наслідків недійсності правочинів;

3) правочин, який завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, із застосуванням конфіскаційних наслідків.

69. При цьому правовими наслідками недійсності правочину, вчиненого

всупереч інтересам держави і суспільства, є: 1) двостороння реституція - якщо не встановлено волі сторін діяти саме з таким наміром, але наявна його

суперечність інтересам держави і суспільства (речення перше частини третьої

статті 228 ЦК України); 2) одностороння реституція - якщо з таким наміром діяла одна сторона (речення третє частини третьої статті 228 ЦК України); 3) недопущення реституції і стягнення всього отриманого в дохід держбюджету - якщо з таким наміром діяли обидві сторони (речення друге частини третьої статті 228 ЦК України).

70. Отже, положення частини другої статті 228 ЦК України, що визначають нікчемним правочин, який порушує публічний порядок, а також положення

речення першого частини третьої статті 228 цього Кодексу, які визначають можливість визнання недійсним правочину в разі його невідповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, кореспондуються з приписами статті 216 ЦК України щодо загальних правових наслідків недійсності правочину.

71. Водночас речення друге, третє частини третьої статті 228 ЦК України встановлює особливі умови застосування правових наслідків недійсності правочину, вчиненого з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, за наявності умислу на вчинення такого правочину в однієї або обох сторін недійсного правочину. Особливі правові наслідки недійсності такого правочину полягають у стягненні в дохід держави отриманого за правочином однією або обома сторонами за недійсним правочином.

72. Положення статті 216 ЦК України щодо правових наслідків недійсності правочину є загальними до положень речень другого, третього частини третьої статті 228 ЦК України щодо особливих правових наслідків недійсності правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, за наявності умислу однієї чи обох сторін на вчинення такого правочину, а тому наведені норми співвідносяться між собою як загальні та спеціальні.

73. Утім Велика Палата Верховного Суду, на моє переконання, залишила без належної уваги та інтерпретації розмежування правових наслідків недійсності правочину, що 1) не сприяє розумній передбачуваності судових рішень, адже не забезпечує формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування, зокрема, положень статті 228 ЦК України, 2) зумовлює надалі неузгодженість у судовій практиці щодо застосування правових наслідків недійсності правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, що в майбутньому, цілком вірогідно, зрештою зумовить необхідність передачі іншої справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для формування висновків щодо застосування цих норм у спірних правовідносинах.

74. Однак саме Верховний Суд має бути джерелом визначеності судової практики, і саме судові рішення касаційного суду мають бути розумно передбачуваними, що безпосередньо слідує з положень частини першої статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

75. До того ж формування єдиної правозастосовчої практики за статтею 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є одним із завдань Великої Палати Верховного Суду.

76. Тож цілком очевидно, на мою думку, що подібне (залишення без належної уваги та інтерпретації розмежування правових наслідків недійсності правочину) на практиці не забезпечуватиме правової визначеності в застосуванні положень

статті 228 ЦК України та розумної передбачуваності судових рішень, ухвалених із застосуванням положень цієї норми.

Щодо суб`єктів, наділених правом на оспорення правочину, вчиненого з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства

77. Велика Палата Верховного Суду у цій постанові виснувала, що визначати, в чому полягає чи може полягати порушення інтересів держави, та оспорювати на цій підставі правочин у суді може тільки суб`єкт, наділений у спірних правовідносинах владними повноваженнями (незалежно від наявності статусу юридичної особи), або прокурор, який у встановленому порядку, виконуючи субсидіарну роль, може представляти державу в судовому провадженні замість відповідного компетентного суб`єкта, який усупереч вимогам закону не здійснює захист інтересів держави або робить це неналежно.

78. Проте, на моє переконання, такий висновок на практиці може бути сприйнятий як узагальнений, який у цілому стосується положень статті 228 ЦК України.

79. Водночас, як зазначалося вище, положення статті 228 ЦК України охоплюють як правочин, який може бути визнаний недійсним у разі його невідповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, із застосуванням загальних наслідків недійсності правочинів, так і правочин, який завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, із застосуванням конфіскаційних наслідків, а також правочин, що порушує публічний порядок, із застосуванням загальних наслідків недійсності правочинів (частина друга, речення перше частини третьої статті 228 ЦК України).

80. Згідно з положеннями частини третьої статті 215 ЦК України дійсність правочину може заперечуватись як однією зі сторін, так і іншою заінтересованою особою.

81. Інтерес особи може бути процесуальним чи матеріальним. Останній має полягати у факті порушення, невизнання чи оспорювання суб`єктивного цивільного права чи законного інтересу позивача внаслідок факту вчинення оспорюваного правочину та/або факту нездійснення реституції як наслідку недійсності оспорюваного чи нікчемного правочину.

82. За частинами першою, другою статті 228 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину (правочину, який порушує публічний порядок) може бути заявлена будь-якою заінтересованою особою, оскільки приписи частини п`ятої статті 216 цього Кодексу містять однозначну вказівку щодо можливості пред`явлення такої вимоги будь-якою заінтересованою особою.

83. Такою особою щодо правочинів, які порушують публічний порядок, є не тільки прокурор, інтерес, якого є суто процесуальним, а й взагалі будь-яка особа, суб`єктивне цивільне право та/або законний інтерес якої порушується фактом нездійснення реституції.

84. Натомість положення частини третьої статті 228 ЦК України не визначають конкретного кола суб`єктів, за позовами яких може бути визнаний недійсним правочин, який не відповідає інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, як це, наприклад, урегульовано законодавцем у частинах першій, другій статті 225 ЦК України для правочину, вчиненого дієздатною фізичною особою у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені; за позовом опікуна в разі наступного визнання фізичної особи, яка вчинила правочин, недієздатною).

85. Водночас частина третя статті 228 ЦК України пов`язує визнання недійсним правочину з невідповідністю його інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. При цьому доведення наявності та порушення інтересу держави, як обґрунтовано врахувала Велика Палата Верховного Суду, покладено на спеціально уповноважених суб`єктів чи суб`єктів владних повноважень, до компетенції яких віднесені відповідні повноваження. Тому тільки зазначені суб`єкти можу ставити під сумнів правочин на предмет його відповідності інтересам держави, суспільства, його моральним засадам та оспорювати на цій підставі такий правочин із заявленням наслідків недійсності правочину.

86. З урахуванням наведеного, на мою думку, Велика Палата Верховного Суду

мала виснувати, що будь-яка заінтересована особа (у разі доведення своєї заінтересованості у користуванні конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом) наділена правом звернення до суду з вимогою в порядку частин першої, другої статті 228 ЦК України про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину (правочину, який порушує публічний порядок).

87. Водночас у разі оспорення дійсності правочину з підстав, визначених частиною третьою статті 228 ЦК України, правом звернення до суду з відповідним позовом про визнання недійсним правочину та застосування наслідків його недійсності наділений лише прокурор, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Щодо визнання недійсним договору поставки з підстав його невідповідності

статті 203 ЦК України, частині першій статті 48 БК України, пункту 13 Положення та пункту 3 розділу І Методики

88. Невірківський ліцей однією з підстав недійсності правочину зазначає, що при проведенні закупівлі мережевого обладнання були порушені бюджетні зобов`язання на суму 199 850,40 грн згідно з договором поставки мережевого обладнання, які взяті з порушенням частини першої статті 48 БК України, абзацу другого пункту 5, абзацу першого пункту 46 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ"

від 28 лютого 2002 року № 228 (далі - Порядку № 228), а також без погодження з генеральним державним замовником, чим порушено пункт 13 Положення, пункт 3 розділу І Методики.

89. Суди попередніх інстанцій визнали обґрунтованою вимогу позивача щодо визнання недійсним договору, в тому числі з підстав його укладення позивачем

без необхідного обсягу цивільної дієздатності, за відсутності погодження з Генеральним державним замовником відповідно до пункту 3 розділу І Методики,

статті 48 БК України, пункту 13 Положення.

90. Натомість ПП "Фірма "ДАН" у касаційній скарзі вважає помилковим висновок судів щодо відсутності в позивача необхідного обсягу дієздатності на вчинення цього правочину згідно з пунктом 13 Положення, оскільки ціна спірного договору не перевищувала 500 000,00 грн, а предметом договору була поставка товару, а не надання послуг.

91. Велика Палата Верховного Суду у пункті 9.2 постанови у цій справі зазначила, що попри обґрунтованість касаційної скарги в частині неправильного застосування судами попередніх інстанцій статті 228 ЦК України ПП "Фірма "ДАН" у своїй скарзі не навело доводів, які спростовують висновки судів про необхідність визнання недійсним договору з підстав його невідповідності статті 203 ЦК України, частині першій статті 48 БК України, пункту 13 Положення та пункту 3 розділу І Методики.

92. Тобто Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками судів попередніх інстанцій щодо визнання недійсним договору поставки з підстав його невідповідності статті 203 ЦК України, частині першій статті 48 БК України,

пункту 13 Положення та пункту 3 розділу І Методики.

93. Однак, на моє переконання, наведений висновок Великої Палати Верховного Суду не відповідає положенням статей 4, 203 ЦК України щодо вимог законодавства, яким має відповідати зміст правочину.

94. Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

95. Тлумачення частини першої статті 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміють сукупність умов, викладених у ньому. Зміст правочину насамперед має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених у статті 4 ЦК України. Втім більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із приватноправовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову

про те, що зміст правочину не повинен суперечити вимогам, встановленим у приватноправовій нормі, навіть якщо вона міститься в будь-якому

нормативно-правовому акті, а не лише в акті цивільного законодавства. Вимогами, яким не повинен суперечити правочин, слід розуміти ті правила, що містяться в імперативних приватноправових нормах.

96. Таке розуміння вимог, яким має відповідати правочин, є усталеним у судовій практиці, що підтверджується численними постановами Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі № 613/1436/17,

від 29 березня 2024 року у справі № 523/13811/21, від 18 квітня 2024 року у справі № 754/2683/22, від 30 травня 2024 року у справі № 298/169/20 тощо.

97. Звертаю увагу на те, що чинне законодавство України розрізняє поняття "бюджетне зобов`язання" (пункт 7 частини першої статті 2 БК України) та "господарське зобов`язання" (частина перша статті 173 ГК України).

98. У цій справі між сторонами на підставі оспорюваного договору виникли не бюджетні, а господарські / цивільні відносини, які відповідно до частини першої статті 1 ЦК України засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, що регулюються актами цивільного законодавства України, а тому з огляду на положення частини другої

статті 617 ЦК України, частини другої статті 218 ГК України відсутність у позивача необхідних коштів або взяття ним зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень не звільняє його від обов`язку виконати господарські зобов`язання за оспорюваним договором та не свідчить про недійсність такого договору (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 квітня 2018 року у справі № 908/1076/17,

від 27 березня 2018 року у справі № 922/541/17, від 18 липня 2019 року у справі

№ 918/229/17). Наведене відповідає також висновку Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, викладеному в рішеннях від 18 жовтня 2005 року у

справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України", від 30 листопада 2004 року у справі "Бакалов проти України".

99. З урахуванням наведеного вважаю, що Велика Палата Верховного Суду мала визнати помилковими висновки судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для визнання недійсним оспорюваного правочину з мотивів його невідповідності останнього приписам частини першої статті 48 БК України, пункту 13 Положення та пункту 3 розділу І Методики.

Щодо повернення від Невірківського ліцею на користь ПП "Фірма "ДАН" майна, отриманого на виконання договору поставки, та обраного позивачем способу захисту порушених прав

100. Велика Палата Верховного Суду у пункті 8.49 постанови у цій справі визнала помилковими висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для застосування двосторонньої реституції та зазначила, що оскільки суди встановили обставини виконання договору сторонами (передачу майна у власність позивача та сплату на користь відповідача 199 850,40 грн його ціни) та не встановлювали обставин, які б унеможливлювали двосторонню реституцію, а сторони про них не стверджували, то, задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсним договору та стягнення з відповідача на користь позивача 199 850,40 грн, суди також мали повернути від позивача на користь відповідача передане майно, тобто застосувати двосторонню реституцію як необхідний наслідок визнання недійсним договору та задоволення реституційної вимоги позивача.

101. Проте навіть за наявності підстав для задоволення позову (чого у цій справі немає) Велика Палата Верховного Суду в контексті обраного позивачем способу захисту порушеного права (визнання недійсним договору та стягнення коштів, які були перераховані як оплата товару за договором), на моє переконання, не врахувала таке.

102. Як зазначалося вище, Невіркіський ліцей підставою недійсності договору зазначає, що оспорюваний правочин вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, оскільки позивач придбав товар у відповідача за значно завищеною ціною.

103. Тобто у справі, яка переглядається, вимоги позивача фактично ґрунтуються на доводах щодо понесення державою збитків унаслідок оплати Невірківським ліцеєм за завищеною ціною поставленого відповідачем обладнання за договором.

104. Будь-яких доводів щодо невідповідності кількості, якості поставленого обладнання позивач не наводить, як і не наводить аргументів щодо можливості повернення отриманого ним обладнання відповідачу за кількісними та якісними характеристиками, які мали місце на момент виконання договору. Іншого встановлені обставини справи не містять.

105. Невірківський ліцей своє звернення до суду з позовом з відповідними вимогами (визнання договору недійсним та стягнення вартості поставленого обладнання) пов`язує виключно з обставинами заподіяння, за його твердженням, збитків державі внаслідок оплати ним обладнання за завищеною ціною.

106. Тобто між сторонами фактично наявний спір щодо завищення вартості товару (різниці надмірно сплаченої вартості товару).

107. Однак оскільки позовні вимоги обґрунтовані саме завданням збитків унаслідок завищення вартості товару, Невірківський ліцей, на мою думку, не позбавлений права звернутися із самостійним позовом до юридичних та/або фізичних осіб про відшкодування збитків у розмірі надмірно сплаченої вартості товару за договором, зокрема, на підставі статті 20 ГК України, статті 22 ЦК України, завданих неправомірними діями цих осіб, вина яких, як і інші складові елементи правопорушення, може доводитися / спростовуватися в загальному порядку, незалежно від обставин визнання недійсними договору, який оспорюється у

цій справі. Такі ж обставини можуть доводитися й у цивільному позові, поданому в кримінальному провадженні (див. mutatismutandis висновок, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 20 липня

2022 року у справі № 910/18439/17).

108. На моє переконання, саме такий спосіб захисту прав буде повним та відповідатиме принципу процесуальної економії, тобто забезпечить відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. mutatis mutandisпостанови Великої Палати Верховного Суду викладеної у постановах

від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, від 19 січня 2021 року у справі

№ 916/1415/19, від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18).

109. Водночас застосування реституції у спосіб, викладений Великою Палатою Верховного Суду, з урахуванням завдань, покладених на Велику Палату Верховного Суду, з моєї точки зору, негативно вплине на правозастосування, оскільки на практиці може бути сприйнятим як універсальний правовий висновок щодо застосування реституції у спорах, пов`язаних з державною закупівлею товарів, робіт, послуг, у тому числі й тих, де повернення товару, виконаних робіт, наданих послуг буде значно утрудненим, а часто і практично неможливим.

110. З урахуванням наведеного вважаю помилковими висновки Великої Палати Верховного Суду щодо наявності підстав для задоволення вимог заявленого позову Невірківського ліцею та застосування наслідків недійсності правочину за заявою позивача.

ВИСНОВКИ

111. ЄСПЛ неодноразово звертав увагу, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим,

вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали

сумнівів [див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 28 листопада 1999 року в справі "Брумареску проти Румунії" (Brumarescu v. Romania), № 28342/95, § 61].

112. Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують, ? оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються

[див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 11 квітня 2013 року у справі "Вєренцов проти України", № 20372/11, § 65 та від 21 жовтня 2013 року у справі "Дель Ріо Прада проти Іспанії" (Del Rio Prada v. Spain), № 42750/09, § 93].

113. Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними [див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 22 листопада 1995 року у справі "С.В. проти Сполученого Королівства" (S.W. v. the United Kingdom), № 20166/92, § 36].

114. Формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежать від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме в тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів із урахуванням змін у повсякденній практиці [див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 11 листопада 1996 року у справах "Кантоні проти Франції" (Cantoni v. France), № 17862/91 та від 11 квітня 2013 року у справі "Вєренцов проти України" № 20372/11]. Суперечливі рішення національних судів, особливо судів найвищих інстанцій, можуть становити порушення вимоги щодо справедливого суду, яку сформульовано в пункті 1 статті 6 Конвенції

[див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 20 жовтня 2011 року у справі "Неждет

Шахін і Періхан Шахін проти Туреччини" (Nejdet Sahin and Perihan Sahin v. Turkey),

№ 13279/05].

115. Відповідно до частини першої статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

116. За частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Велика Палата Верховного Суду як постійно діючий колегіальний орган Верховного Суду забезпечує, зокрема, у визначених законом випадках здійснення перегляду судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

117. З моєї точки зору,ураховуючи наведене вище, Велика Палата Верховного Суду повинна була прийняти постанову, в якій мала сформувати, зокрема, такі висновки щодо застосування норм права:

Щодо особливих умов застосування правових наслідків недійсності правочину, зміст якого суперечить інтересам держави і суспільства, або особливі правові наслідки недійсності такого правочину

Положення частини другої статті 228 ЦК України, що визначають нікчемним правочин, який порушує публічний порядок, а також положення речення першого частини третьої статті 228 цього Кодексу, які визначають можливість визнання недійсним правочину в разі його невідповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, кореспондуються з приписами статті 216 цього Кодексу щодо загальних правих наслідків недійсності правочину.

Водночас речення друге, третє частини третьої статті 228 ЦК України встановлює особливі умови застосування правових наслідків недійсності правочину, вчиненого з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, за наявності умислу на вчинення такого правочину в однієї або обох сторін недійсного правочину. Особливі правові наслідки недійсності такого правочину полягають у стягненні в дохід держави отриманого за правочином однією або обома сторонами за недійсним правочином.

Положення статті 216 ЦК України щодо наслідків недійсності правочину є загальними по відношенню до положень речень другого, третього частини третьої статті 228 цього Кодексу щодо особливих правових наслідків недійсності правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, за наявності умислу в однієї чи обох сторін на вчинення такого правочину, а тому наведені норми співвідносяться між собою як загальні та спеціальні.

Щодо суб`єктів, наділених правом на звернення до суду з позовом про визнання недійсним правочину з тих підстав, що його зміст суперечить інтересам держави і суспільства або що його вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства

Будь-яка заінтересована особа (у разі доведення своєї заінтересованості у користуванні конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом) наділена правом звернення до суду з вимогою в порядку частин першої, другої

статті 228 ЦК України про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину (який порушує публічний порядок).

У разі оспорення дійсності правочину з підстав, визначених частиною третьою статті 228 ЦК України, правом звернення до суду з відповідним позовом про визнання недійсним правочину та застосування наслідків недійсності такого правочину наділений лише прокурор, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Щодо визнання недійсним договору поставки з підстав його невідповідності

статті 203 ЦК України, частині першій статті 48 БК України, пункту 13 Положення та пункту 3 розділу І Методики

Тлумачення частини першої статті 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміють сукупність умов, викладених у ньому. Зміст правочину насамперед має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених у статті 4 ЦК України. Втім більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із приватноправовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову

про те, що зміст правочину не повинен суперечити вимогам, установленим

у приватноправовій нормі, навіть якщо вона міститься в будь-якому

нормативно-правовому акті, а не лише в акті цивільного законодавства. Вимогами, яким не повинен суперечити правочин, слід розуміти ті правила, що містяться в імперативних приватноправових нормах.

Чинне законодавство України розрізняє поняття "бюджетне зобов`язання" (пункт 7 частини першої статті 2 БК України) та "господарське зобов`язання" (частина перша статті 173 ГК України).

Визнання договору недійсним з підстав його невідповідності приписам частини першої статті 48 БК України, пункту 13 Положення та пункту 3 розділу І Методики суперечить положенням статей 4, 203 ЦК України щодо вимог законодавства, яким має відповідати зміст правочину.

Щодо ефективності захисту порушеного права позивача у спорі про завищення вартості товару (понесення державою збитків унаслідок оплати товару за завищеною ціною)

У разі обґрунтування вимог позивача завданням йому збитків унаслідок завищення вартості поставленого відповідачем товару / наданих послуг, він не позбавлений права звернутися із самостійним позовом до юридичних та/або фізичних осіб про відшкодування збитків у розмірі надмірно сплаченої вартості товару / послуг за договором, зокрема, на підставі статті 20 ГК України, статті 22 ЦК України, завданих їх неправомірними діями, вина яких, як і інші складові елементи правопорушення, може доводитися / спростовуватися в загальному порядку, незалежно від обставин визнання недійсним договору поставки товару/надання послуг. Такі ж обставини можуть доводитися й у цивільному позові, поданому у кримінальному провадженні. Саме такий спосіб захисту прав буде повним та відповідатиме принципу процесуальної економії, тобто забезпечить відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

118. На мою думку, з урахуванням викладеного вище, Велика Палата Верховного Суду повинна була задовольнити касаційну скаргу ПП "Фірма "ДАН", скасувати повністю постанову Північно-західного апеляційного господарського суду

від 25 серпня 2022 року і рішення Господарського суду Рівненської області

від 26 квітня 2022 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову Невірківського ліцею до ПП "Фірма "ДАН" про визнання недійсним

договору поставки мережевого обладнання від 21 грудня 2019 року № 38 та стягнення 199 850,40 грн.

Суддя О. О. Банасько