Ухвала

від 21.10.2024 по справі 950/2173/23

СУМСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №950/2173/23 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1 Номер провадження 11-кп/816/1072/24 Суддя-доповідач - ОСОБА_2 Категорія - Розбій

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2024 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:

головуючого-судді - ОСОБА_2 ,

суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

з участю секретаря судового засідання ОСОБА_5

прокурора ОСОБА_6

захисника ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Суми, у режимі відеоконференції, матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_8 адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Лебединського районного суду Сумської області від 17 квітня 2024 року, якою обвинуваченому ОСОБА_8 було продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави,

ВСТАНОВИЛА:

У рамках кримінального провадження № 12023200590000175 від 13 червня 2023 року, по обвинуваченню ОСОБА_9 за ч. 4 ст. 185, ч. 4 ст. 187 КК України, ОСОБА_8 за ч. 4 ст. 187 КК України, до Лебединського районного суду Сумської області звернувся прокурор з клопотання про продовження останньому строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави.

Обґрунтовуючи своє клопотання, прокурор посилався на те, що до спливу строку попередньої ухвали суду, якою обвинуваченому продовжено строк дії запобіжного заходу, розгляд даного кримінального провадження завершити неможливо, а ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, які існували при обранні вказаного запобіжного заходу, не зменшилися, і запобігти вказаним ризикам, шляхом застосування до ОСОБА_8 більш м`яких запобіжних заходів, неможливо.

Ухвалою Лебединського районного суду Сумської області від 17 квітня 2024 року, клопотання прокурора було задоволено та продовжено ОСОБА_8 строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 24 год. 00 хв. 15 червня 2024 року.

Не погодившись з таким судовим рішенням, захисник обвинуваченого ОСОБА_8 адвокат ОСОБА_7 звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Лебединського районного суду Сумської області від 17 квітня 2024 року, постанови нову ухвалу, якою у задоволення клопотання про продовження останньому строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відмовити.

В обґрунтування своїх вимог захисник посилається на те, що своє клопотання прокурор обгартував тим, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину та тяжкістю майбутнього покарання, яке загрожує останньому у разі доведеності його винуватості. При цьому ризики, на які вказував прокурор, належним чином не доведені, як і не доведено те, що більш м`який запобіжний захід, а саме, домашній арешт, не забезпечить його належну процесуальну поведінку.

На думку захисника, з врахуванням того, що вищезазначені обставини не були враховані судом при розгляді даного клопотання, вважати оскаржувану хвалу, постановлену за результатом його розгляду, законною та обґрунтованою підстави відсутні.

Заслухавши доповідь головуючого - судді щодо змісту оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги, захисника ОСОБА_7 на підтримку апеляційних доводів та вимог, прокурора, який вважав ухвалу суду першої інстанції законною та обґрунтованою, просив залишити її без зміни, а апеляційну скаргу без задоволення, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла такого висновку.

Так, відповідно до ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно ст.177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.

На переконання колегії суддів, вирішуючи питання про продовження обвинуваченому ОСОБА_8 строку тримання під вартою, суд першої інстанції вищезазначених вимог Закону дотримався в повному обсязі.

Так, перевіряючи доводи поданого прокурором, в рамках кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, клопотання про продовження останньому строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на предмет існування заявлених ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, суд дійшов висновку про їх актуальність та не зменшення, з врахуванням конкретних обставин даного кримінального провадження.

Так, на спростовування доводів апелянта щодо недоведеності заявлених ризиків, колегія суддів зауважує, що наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, було встановлено з огляду на тяжкість майбутнього покарання, яке загрожує ОСОБА_8 у разі визнання його винним у вчиненні особливо тяжкого злочину у виді позбавлення волі на строк від 8 до 15 років позбавлення волі, з метою уникнення якого останній може вчинити дії щодо переховування від суду, та перешкодити, у такий спосіб кримінальному провадженню.

Крім того, як вбачається з оскаржуваного рішення, суд зазначив про те, що хоча у даному провадженні потерпілі та свідки вже допитані, однак, продовжується дослідження інших доказів у справі, що стало підставою для висновку про те, що перебуваючи на волі, обвинувачений зможе вдатись до дій щодо незаконного тиску на вказаних осіб, перешкодити даному кримінальному провадженню іншим шляхом та вчинити інше кримінальне правопорушення, з огляду на відсутність у нього роботи та негативну характеристику

Саме з врахуванням зазначеного, та за відсутності підстав вважати, що такі ризики зменшено, суд і вважав за доцільне продовжити ОСОБА_8 строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не встановивши, при цьому, обставин, які б свідчили про те, що більш м`які запобіжні заходи зможуть забезпечити належну процесуальну поведінку останнього.

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується в повному обсязі, та ставити під сумнів його законність та обґрунтованість, підстав не вбачає.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26 січня 1993 року ЄСПЛ вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем ймовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилитись від слідства.

Крім того, Європейський суд з прав людини у справах «Ілійков проти Болгарії», «Летельє проти Франції» зазначав, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторно вчинення злочинів», а особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув`язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.

Що стосується доводів апеляційної скарги захисника про те, що запобіжний захід у вигляді домашнього арешту забезпечить належну процесуальну поведінку обвинуваченого, то вони є непереконливими і жодним чином не впливають на наявність встановлених ризиків, а інших доводів, за яких у задоволенні клопотання прокурора слід було б відмовлено, апелянтом не зазначено.

Крім того, колегія суддів зауважує, що Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою та продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.

Таким чином, з врахуванням практики ЄСПЛ, а також тих обставин, що злочин, передбачений ч. 4 ст. 184 КК України, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_8 , становить небезпеку для суспільства, колегія суддів вважає, що в даному конкретному випадку суспільний інтерес має більшу вагу над повагою до свободи особи, а тому, і з цих підстав, продовження останньому строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є виправданим.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає оскаржувану ухвалу законною та обґрунтованою, підстав для її скасування під час апеляційного розгляду не встановлено, а тому, вказане судове рішення слід залишити без зміни, а апеляційну скаргу захисника без задоволення.

Керуючись ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Ухвалу Лебединського районного суду Сумської області від 17 квітня 2024 року, якою обвинуваченому ОСОБА_8 було продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави, залишити без зміни, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 на цю ухвалу - без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

СУДДІ:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4