Постанова

від 04.11.2024 по справі 727/9236/24

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 листопада 2024 року

м. Чернівці

справа № 727/9236/24

провадження №22-ц/822/935/24

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Одинака О. О.

суддів: Половінкіної Н.Ю., Височанської Н.К.

секретар Тодоряк Г.Д.

позивач ОСОБА_1

відповідачі: Чернівецька міська рада, Державна інспекція архітектури та містобудування України, Управління комунальної власності Чернівецької міської ради, Департамент інфраструктури та благоустрою Чернівецької міської ради

апеляційна скарга Департаменту інфраструктури та благоустрою Чернівецької міської ради на ухвалу Шевченківського районного суду міста Чернівці від 18 вересня 2024 року

головуючий в суді першої інстанції суддя Калмикова Ю.О.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог позовної заяви

В серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Чернівецької міської ради, Державної інспекції архітектури та містобудування України, Управління комунальної власності Чернівецької міської ради, Департаменту інфраструктури та благоустрою Чернівецької міської ради про визнання незаконним та скасування дозволу на виконання будівельних робіт та зобов`язання вчинити дії.

Посилався на те, що він є власником квартири АДРЕСА_1 . Спільно із мешканцями вказаного житлового будинку є співвласниками всіх його допоміжних приміщень, в тому числі приміщення вестибюлю (парадного входу з вулиці Університетської) XL, площею 14,30 кв.м., та сходової клітини XLI, площею 27,2 кв.м.

Правомірність перебування нежитлового приміщення вестибюлю XL, площею 14,30 кв.м. у власності мешканців будинку, саме як допоміжного, встановлено рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 12 липня 2018 року, залишеним без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 06 грудня 2018 року та постановою Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі №727/4986/17.

Вказував, що Чернівецька міська рада в кінці 2023 року вирішила продовжувати приймати незаконні рішення та вчиняти неправомірні дії шляхом захоплення належного на праві власності заявнику та іншим мешканцям будинку допоміжного приміщення вестибюлю XL, в порядку проведення незаконних будівельних робіт під виглядом «реставрації з пристосуванням будівлі на АДРЕСА_2 , зі сторони АДРЕСА_3 ». Зокрема, вже в липні 2024 року було влаштовано два дверні прорізи та встановлено в них металопластикові двері, що є фактичним захопленням спільного майна в будинку АДРЕСА_2 .

Зазначав, що відповідно до Завдання на проектування (виготовлення науково-проектної документації) «Реставрація з пристосуванням будівлі на АДРЕСА_2 , зі сторони АДРЕСА_3 » (арх. № 03-11/2023) (далі Завдання на проектування) Департамент інфраструктури та благоустрою Чернівецької міської ради доручив генеральному проектувальнику (виконавцю) ФОП ОСОБА_2 здійснити проектування пристосування приміщень позначених 44-2...44-8 згідно інвентарної справи.

Відповідно до розділу 15 «Об`єми виконуваних робіт» Реставраційного завдання передбачається виконання науково-проектної документації з пристосуванням входу до приміщень будинку (44-2...44-8 згідно з інвентарної справи). Передбачено вхід зі сторони вулиці Університетської до приміщення поз. 44-4, шляхом пристосування віконного прорізу під дверний. Для доступності МГН (маломобільних груп населення) вхід влаштувати через закладений віконний проріз у дворовій частині будівлі, шляхом пристосування до приміщення поз. 44-3.

Відповідно до розділу 3 Локального кошторису на будівельні роботи №02-01-01, який міститься в Томі 3 Науково-проектної документації, передбачається відновлення дверних прорізів між приміщеннями 44-1 (!), 44-2, 44-2, 44-3, шляхом розбирання закладених прорізів з газобетонних блоків, заповнення дверних прорізів готовими дверними блоками з металопластику у кам`яних стінах, влаштування блоків дверних металопластиків.

Згідно додатку до експертного звіту №46459 від 22 березня 2024 року «Реставрація з пристосуванням будівлі на АДРЕСА_2 , зі сторони вулиці Університетської в місті Чернівці» реставрацією передбачається, зокрема, облаштування дверних прорізів між приміщеннями 44-1 (!), 44-2, 44-3, а тому це є фактичним захопленням їхнього спільного майна допоміжного приміщення вестибюлю XL.

В подальшому Чернівецька міська рада замовляє у Чернівецькому міському БТІ виготовлення нового технічного паспорта на нежитлові приміщення 44-2 - 44-8, загальною площею 201,20 кв.м., при цьому вносячи до нього неправдиві відомості, а саме змінює нумерацію вказаних приміщень на 44-1 - 44-7, що прямо суперечить відповідним відомостям в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Окрім того, приміщення вестибюлю позначено літ. І, що не відповідає дійсній нумерації - XL.

У свою чергу Управлінням комунальної власності Чернівецької міської ради прийнято наказ від 22 липня 2024 року № 254 «Про намір передачі в оренду», відповідно до пункту 1 якого ухвалено рішення про намір передачі в оренду нерухомого майна, а саме: нежилих приміщень першого поверху (44-2)-(44-8) в житловому будинку літ. А, загальною площею 201,20 кв.м., що належать на праві власності Чернівецькій міській територіальній громаді, розташованих за адресою АДРЕСА_2 . Однак, така передача майна фактично здійснюється разом із належним заявнику та мешканцям будинку допоміжним приміщенням вестибюля XL.

Надалі наказом управління комунальної власності ЧМР від 25 липня 2024 року №225 «Про включення об`єкта, що належить до комунальної власності Чернівецької територіальної громади» до Переліку першого типу включено до переліку першого типу об`єкт, що належить до комунальної власності ЧМР за адресою АДРЕСА_2 , а саме нежилі приміщення (44-1)-(44-7) першого поверху в житловому будинку літери «А» з профілем використання: за будь-яким цільовим призначенням.

В подальшому управлінням комунальної власності Чернівецької міської ради на сайті публічних закупівель Prozoro. На продаж виставлено вказані нежилі приміщення як лот «Нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 201.20 кв.м. Дата проведення аукціону 06 вересня 2024 року.

Заявник зазначав, що дії Чернівецької міської ради, в тому числі її структурного підрозділу Управління комунальної власності, Департаменту інфраструктури та благоустрою є незаконними та направлені на порушення їх права власності на нерухоме майно.

16 вересня 2024 року ОСОБА_1 звернувся із заявою про забезпечення позову.

Заява обґрунтована тим, що Чернівецька міська рада в порушення вимог Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 червня 2020 року № 483, намагається незаконно передати в оренду спірні приміщення із порушенням проекту, норм ДБН, земельного та містобудівного законодавства, Закону України «Про охорону культурної спадщини».

Вказує на те, що з метою забезпечення реальності виконання рішення суду, в разі задоволення позову в цій справі, спірний об`єкт незавершеного будівництва може бути відчужений третім особам, що в свою чергу значно ускладнить виконання рішення суду.

Додатково звертає увагу, що у разі невжиття заходів щодо забезпечення позовних вимог шляхом заборони видачі документів, зазначених в заяві відбудеться узаконення передачі комерційним структурам приміщень разом з незаконно сполученими виходами із нежитлових приміщень через «вестибюль», що суперечить діючому законодавству України та порушує право власності на земельну ділянку, а також свідчить про схильність відповідача діяти у незаконний спосіб.

З урахуванням викладеного просив суд вжити заходів забезпечення позову шляхом:

заборони Державній інспекції архітектури та містобудування України узгоджувати та видавати відповідні документи акти, (тощо) про готовність до експлуатації об`єкта 69/100 часток нежилих приміщень першого поверху в житловому будинку літ. А, які належать Територіальній громаді міста Чернівці і складаються з нежитлових приміщень 44-244-8 (44-144-7), загальною площею 201,20 кв.м., та знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 .

заборони Державній інспекції архітектури та містобудування України видавати сертифікат відповідності закінченого будівництвом об`єкта 69/100 часток нежилих приміщень першого поверху в житловому будинку літ. А, які належать Територіальній громаді міста Чернівці і складаються з нежитлових приміщень 44-244-8 (44-144-7), загальною площею 201,20 кв.м., та знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 .

Короткий зміст судових рішень у справі

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Чернівці від 18 вересня 2024 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено.

Заборонено Державній інспекції архітектури та містобудування України узгоджувати та видавати відповідні документи акти, (тощо) про готовність до експлуатації об`єкта 69/100 часток нежилих приміщень першого поверху в житловому будинку літ. А, які належать Територіальній громаді міста Чернівці і складаються з нежитлових приміщень 44-244-8 (44-144-7), загальною площею 201,20 кв.м., та знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 .

Заборонено Державній інспекції архітектури та містобудування України видавати сертифікат відповідності закінченого будівництвом об`єкта 69/100 часток нежилих приміщень першого поверху в житловому будинку літ. А, які належать Територіальній громаді міста Чернівці і складаються з нежитлових приміщень 44-244-8 (44-144-7), загальною площею 201,20 кв.м., та знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 .

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі Департамент інфраструктури та благоустрою Чернівецької міської ради просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що приміщення вестибюлю, яке знаходяться у спільній сумісній власності, взагалі не підпадало під проект реставрації, що нівелює твердження заявника про захоплення майна спільного користування

Посилається на те, що Департамент інфраструктури та благоустрою Чернівецької міської ради в межах власної компетенції та в межах чинного законодавства замовив проектні роботи та отримав всі необхідні дозвільні документи, а підрядник приступив до виконання робіт по об`єкту «Реставрація з пристосуванням будівлі на АДРЕСА_2 , зі сторони АДРЕСА_3 ».

Звертає увагу, що спірні приміщення вестибюлю ніколи не підпадали під здачу в оренду, а Закон України «Про оренду державного та комунального майна» не забороняє передавати майно комунальної власності в оренду під час проведення реставраційних робіт.

Вважає, що оскаржувана ухвала перешкоджає правомірній діяльності Департаменту інфраструктури та благоустрою Чернівецької міської ради в частині завершення реставраційних робіт, а застосовані судом заходи забезпечення позову є не співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу.

Просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Посилається на те, що рішення суду є законним та обґрунтованим.

Вказує на те, що з метою забезпечення реальності виконання рішення суду, в разі задоволення позову у цій справі, виникає потреба в його забезпеченні, оскільки дії Чернівецької міської ради підтверджують намір після завершення реставрації (облаштування дверних прорізів) якомога швидше розпорядитись спірними нежитловими приміщеннями, що і є підставою для забезпечення позову.

Звертає увагу, що предметом спору є правомірність та законність видачі дозвільних документів на проведення будівельних робіт з реконструкції приміщення вестибюлю і у разі невжиття заходів забезпечення позову відбудеться узаконення передачі комерційним структурам приміщень разом з незаконно сполученими виходами із нежитлових приміщень через приміщення вестибюлю.

Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.

Відповідно до частин 1, 2 та 5 статті 263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини 4 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Апеляційний суд вважає, що ухвала суду першої інстанції в повній мірі не відповідає зазначеним вище вимогам закону, з огляду на наступне.

Згідно з частинами 1,2 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

У статті 150 ЦПК України встановлені види забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб, забороною вчиняти певні дії, забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання;

Відповідно до частини 3 статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Забезпечення позову по суті це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Суд повинні враховувати інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Співмірність передбачає врахування судом співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 вказано, що «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 зазначено, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 (провадження № 14-28цс23) зазначено, що:

«Велика Палата Верховного Суду підтверджує сформульовані нею у справах № 914/1570/20, № 381/4019/18 висновки та додатково зазначає таке.

Після набрання чинності Законом № 2147-VIII частини першу, другу статті 149 ЦПК України викладено в такій редакції: «Суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 ЦПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом».

Тобто з 15 грудня 2017 року законодавець серед передумов забезпечення позову визначає можливий вплив невжиття заходів забезпечення позову не тільки на виконання рішення суду, а й на можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Тлумачення наведених норм процесуального права дає підстави для висновку, що можливість забезпечення судом позову не пов`язується з тим, чи підлягає рішення суду, ухвалене по суті спору, примусовому виконанню.

Цивільний процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову у справі, рішення у якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. І навпаки, якщо рішення у справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно, не завжди може бути необхідним та співмірним із пред`явленими вимогами позову і відповідати характеру порушеного права позивача.

Велика Палата Верховного Суду констатує, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.»

У справі № 910/8298/21 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду з посиланням на правовий висновок, сформульований у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 серпня 2018 року у справі № 910/1040/18, зазначив: «У випадку звернення особи до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, то в такому випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Водночас у таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного судового провадження за його позовом без нових звернень до суду».

Колегія суддів, надаючи оцінку спірним правовідносинам виходить із того що спір у справі як вбачається зі змісту пред`явлених позовних вимог стосується: 1)визнання самочинним будівництвом влаштування двох дверних прорізів та демонтаж віконного блоку в спірному приміщенні вестибюлю; 2)визнання незаконним та скасування дозволу на виконання будівельних робіт; 3)визнання незаконним та скасування наказу про намір передачу в оренду; 4)зобов`язання Чернівецької міської ради щодо відновлення спірного приміщення вестибюлю до попереднього стану.

Встановивши, що з наданих позивачем доказів вбачається наявність спору між сторонами щодо правомірності здійснення реконструкції в спірному приміщенні, прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта з подальшою здачею в оренду суміжних приміщень в оренду третім особам, що може стати дійсною перешкодою у ефективному захисті та поновленні прав позивача, якщо факт їх порушення буде встановлений судом при вирішенні спору, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність передбачених законом підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.

Проте, задовольняючи заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом заборони Державній інспекції архітектури та містобудування України узгоджувати та видавати відповідні документи акти, (тощо) про готовність до експлуатації об`єкта, суд першої інстанції не врахував наступного.

З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що реставрація з пристосуванням будівлі на АДРЕСА_2 , зі сторони вулиці Університетської в місті Чернівці, за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів зі значними (СС3) наслідками (том 1, а.с.60-63, 66)

Відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 39 Закону України «Про містобудівну діяльність» прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, здійснюється на підставі акта готовності об`єкта до експлуатації шляхом видачі органами державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно з абзацом 6, 7 частини 2 статті 39 Закону України «Про містобудівну діяльність» форма акта готовності об`єкта до експлуатації, порядок видачі сертифіката про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, розмір та порядок внесення плати за видачу сертифіката визначаються Кабінетом Міністрів України.

Акт готовності об`єкта до експлуатації підписується замовником, генеральним проектувальником, генеральним підрядником або підрядником (у разі якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників), субпідрядниками, страховиком (якщо об`єкт застрахований).

Відповідно до Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461 (далі Порядок № 461), прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів із середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, а також комплексів (будов), до складу яких входять об`єкти з різними класами наслідків (відповідальності), здійснюється на підставі акта готовності об`єкта до експлуатації шляхом видачі відповідними органами державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката (пункт 3 Порядку № 461).

Замовник несе відповідальність за повноту та достовірність даних, зазначених у поданій ним декларації чи акті готовності об`єкта до експлуатації, за експлуатацію об`єкта без зареєстрованої декларації або сертифіката (пункт 16 Порядку № 461).

Сертифікат видається органом державного архітектурно-будівельного контролю з використанням Реєстру будівельної діяльності (крім об`єктів, на які поширюється дія Закону України «Про державну таємницю») (пункт 16 Порядку № 461).

Для отримання сертифіката замовник (його уповноважена особа) подає до відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю заяву про прийняття в експлуатацію об`єкта та видачу сертифіката, до якої додається акт готовності об`єкта до експлуатації та документ або інформація (реквізити платежу) про внесення плати. Заява про прийняття в експлуатацію об`єкта та видачу сертифіката щодо об`єктів, на які поширюється дія Закону України «Про державну таємницю», подається до ДІАМ у паперовій формі із дотриманням вимог Закону України «Про державну таємницю» за формою, визначеною в додатку 6 до цього Порядку, до якої додається акт готовності об`єкта до експлуатації за формою згідно з додатком 7 до цього Порядку, та реєструється в журналі реєстрації заяв про видачу сертифіката. До заяви замовником додаються результати технічної інвентаризації об`єкта (пункт 24 Порядку № 461).

Орган державного архітектурно-будівельного контролю приймає подані замовником заяву, акт готовності об`єкта до експлуатації та вчиняє дії у межах законодавства щодо з`ясування питання достовірності відомостей у поданих документах, відповідності об`єкта проектній документації, вимогам будівельних норм, стандартів і правил на основі чек-листа за результатами виїзного огляду об`єкта будівництва на місцевості з фотофіксацією об`єкта під час прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, який виготовляється з використанням Реєстру будівельної діяльності (пункт 25 Порядку № 461).

З урахування вищенаведених положень, колегія суддів приходить до висновку, що прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів із значними (СС3) наслідками, здійснюється на підставі акта готовності об`єкта до експлуатації шляхом видачі відповідними органами державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката. При цьому, акт готовності об`єкта до експлуатації є одним з документів на підставі якого здійснюється видача відповідного сертифіката і його видача не відноситься до компетенції Державної інспекції архітектури та містобудування України.

З урахуванням викладено, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про можливість забезпечення позову у цій справі шляхом заборони Державній інспекції архітектури та містобудування України узгоджувати та видавати відповідні документи акти, (тощо) про готовність до експлуатації об`єкта.

В свою чергу, надаючи оцінку обґрунтованості застосованому судом першої інстанції заходу забезпечення позову, його співмірності з заявленими позивачем вимогами, колегія суддів звертається до висновків Верховного Суду в постанові від 05 вересня 2022 року в справі № 758/10187/21-ц.

Зокрема, у вказаній постанові Верховний Суд дійшов висновку, що «введення в експлуатацію об`єкта будівництва та реєстрація права власності на таке майно значним чином ускладнить об`єктивний розгляд справи, оскільки призведе до зміни фактичних обставин, суд буде змушений оцінювати не лише законність зведення цієї будівлі, але і враховувати вже зареєстровані права власності на таку будівлю та виходити з принципу пропорційності між захистом інтересів позивачів та інтересами власника майна.

Спірний об`єкт незавершеного будівництва може бути відчужений третім особам, що у свою чергу значно ускладнить виконання у майбутньому можливого судового рішення про задоволення позову.

За змістом статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», статті 376 ЦК України особою, яку може бути зобов`язано здійснити перебудову чи знесення самочинного будівництва, є власник такого майна.

Тобто, можливість реального виконання рішення суду про зобов`язання особи здійснити знесення самочинного будівництва у випадку задоволення позову обумовлена перебуванням такого об`єкта будівництва у власності зобов`язаної за рішенням суду особи.

Прийняття в експлуатацію об`єкта будівництва відповідача створює можливість для відчуження ним цього об`єкта іншій особі (особам) і набуття нею (ними), на момент виконання судового рішення, права власності або іншого правового титулу на відповідний об`єкт, що може бути обставиною, яка утруднить чи зробить неможливим виконання відповідачем судового рішення.»

Отже, з огляду на зміст заявлених позовних вимог, предмета спору (в тому числі зобов`язання Чернівецької міської ради щодо відновлення спірного приміщення вестибюлю до попереднього стану) невжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони видачі відповідного сертифіката може призвести до ускладнення ефективного захисту порушених прав позивача.

За обставин цієї справи такий захід забезпечення позову є співмірним із заявленими позивачем вимогами, які спрямовані на збереження існуючого становища у спірних правовідносинах до завершення розгляду справи. Водночас відсутні підстави вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження прав відповідача, оскільки нерухоме майно залишається в його володінні та користуванні.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Враховуючи наведене вище, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала суд першої інстанції в частині заборони Державній інспекції архітектури та містобудування України узгоджувати та видавати відповідні документи акти, (тощо) про готовність до експлуатації об`єкта постановлена з порушення норм матеріального та процесуального права, а тому її слід скасувати.

У задоволенні заяви в цій частині належить відмовити.

В решті ухвалу слід залишити без змін.

Щодо розподілу судових витрат

На підставі системного аналізу статті 141, 259, 264, 270 ЦПК України колегія суддів приходить до висновку, що питання про стягнення (визначення, розподіл) судових витрат вирішується при вирішенні питання про закінчення судового провадження, тобто при закритті провадження у справі, залишенні позову без розгляду чи вирішенні спору по суті з ухваленням рішення суду.

Окремо питання про стягнення судових витрат вирішується у разі, якщо судом воно не вирішувалося при ухваленні відповідного судового рішення про закінчення розгляду справи.

Розподіл, перерозподіл чи повернення судового збору має вирішувати суд у провадженні якого розглядається справа по суті.

Зазначене узгоджується із правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року в справі №550/936/18, від 22 травня 2024 року в справі №760/30077/19.

З урахуванням вищезазначеного, зважаючи на те, що справа апеляційним судом по суті не розглядалась, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для здійснення розподілу судових витрат.

Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, Чернівецький апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Департаменту інфраструктури та благоустрою Чернівецької міської ради задовольнити частково.

Ухвалу Шевченківського районногосуду містаЧернівці від18вересня 2024року в частині заборони Державній інспекції архітектури та містобудування України узгоджувати та видавати відповідні документи акти, (тощо) про готовність до експлуатації об`єкта 69/100 часток нежилих приміщень першого поверху в житловому будинку літ. А, які належать Територіальній громаді міста Чернівці (код ЄДРПОУ 36068147) і складаються з нежитлових приміщень 44-244-8 (44-144-7), загальною площею 201,20 кв.м., та знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , скасувати.

В задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом заборони Державній інспекції архітектури та містобудування України узгоджувати та видавати відповідні документи акти, (тощо) про готовність до експлуатації об`єкта 69/100 часток нежилих приміщень першого поверху в житловому будинку літ. А, які належать Територіальній громаді міста Чернівці (код ЄДРПОУ 36068147) і складаються з нежитлових приміщень 44-244-8 (44-144-7), загальною площею 201,20 кв.м., та знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , відмовити.

В решті ухвалу залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 05 листопада 2024 року.

Головуючий Олександр ОДИНАК

Судді : Наталія ПОЛОВІНКІНА

Наталія ВИСОЧАНСЬКА