Постанова

від 29.10.2024 по справі 342/899/23

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 342/899/23

Провадження № 22-ц/4808/1064/24

Головуючий у 1 інстанції Федів Л. М.

Суддя-доповідач Мальцева Є.Є.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2024 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Мальцевої Є.Є.

суддів: Баркова В.М., Луганської В.М.,

секретар Кузів А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 та Акціонерного товариства «Укрпошта» на рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 28 травня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до АТ "Укрпошта" про визнання наказу від 27.06.2023 № 1678к та від 28.06.2023 № 1678к про звільнення позивача з роботи по п. 1 ст. 36 КЗпП України, за угодою сторін - безпідставним, незаконним та недійсним, про поновлення позивача на роботі та посаді, а також про стягнення з роботодавця в користь позивача невиплаченої заробітної плати за вимушений прогул із внесенням відповідного запису в трудову книжку, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України,

в с т а н о в и в:

27 липня 2023 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом доАТ "Укрпошта", в якому просила: визнати наказ від 27.06.2023 р. № 1678к по АТ "Укрпошта" про звільнення ОСОБА_1 , з роботи за п. 1 ст. 36 КЗпП, за угодою сторін - безпідставним, незаконним та недійсним; поновити ОСОБА_1 на роботі та посаді в АТ "Укрпошта" - у відділенні 78106, із внесенням відповідного запису в її трудову книжку; стягнути з АТ "Укрпошта" в користь ОСОБА_1 невиплачену з 01.07.2023 р. заробітну плату за вимушений прогул за розрахунком 6700 грн./міс (якщо на момент прийняття судом рішення мінімальна заробітна плата в Україні не збільшиться, бо якщо збільшиться, то виходячи з її нового розміру) помножено на кількість місяців (повних і неповних) до дня постановлення в справі судового рішення, при наявності судових витрат позивача, стягнути з відповідача ці судові витрати повністю, в частині рішення звернути до негайного виконання - поновлення на роботі та посаді та стягнення за вимушений прогул з розрахунку за один місяць, в решті - після набуття ним сили. Постановити в Мініфраструктури окрему ухвалу про наявність підстав на звільнення керівництва АТ Укрпошта з підстав істотного зловживання своїми службовими повноваженнями, що заподіяло масу проблем та колосальної шкоди не тільки працівникам АТ "Укрпошта", а також і споживачам поштових послуг національного їх оператора.

Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач вказувала на те, що орієнтовно в кінці травня на початку червня 2023 року у відділення 78106 АТ «Укрпошта» надійшло усне службове повідомлення (телефонограма), адресоване усім працівникам названого відділення про майбутнє їх скорочення орієнтовно у серпні 2023 року, на що в такому ж усному режимі була надана відповідь для керівника Івано-Франківської дирекції АТ «Укрпошта» (телефонограма передавалася від його імені), що працівники відділення 78106 АТ «Укрпошта» усно повідомляють керівника Івано-Франківської дирекції АТ «Укрпошта», що для скорочення потрібно дотриматися процедури, передбаченої принаймні ч.2 ст.40 положення ст.42 та ч.3 ст.49-2 Кодексу законів про працю України.

27.06.2023 року на електронну адресу відділення 78106 АТ «Укрпошта» надійшов файл. В телефонному режимі Івано-Франківська дирекція АТ «Укрпошта» повідомила, що даний текстовий файл є обов`язковим для підписання для усіх працівників, інакше того, хто не підпише, буде звільнено за прогул, у зв`язку з чим, всі працівники відділення 78106 АТ «Укрпошта» підписали зазначений роздрукований файл.

Зранку 28.06.2023 року в телефонному режимі з вузла зв`язку м. Коломия Івано-Франківської дирекції АТ «Укрпошта» від імені Івано-Франківської дирекції АТ «Укрпошта», усіх працівників відділення 78106 АТ «Укрпошта» було проінформовано, що вони з 29.06.2023 року звільнені за згодою сторін, поштове відділення 78106 АТ «Укрпошта» більше не працює, трудові книжки працівникам відділення з записами про їх звільнення за згодою сторін будуть привезені 30.06.2023 та передані через колишнього уже керівника відділення 78106 АТ «Укрпошта».

30.06.2023 року позивач ОСОБА_1 отримала свою трудову книжку із записом 14 в ній, згідно якого з 30.06.2023 року вона звільнена у відповідності до наказу від 27.06.2023 №1678к по п.1 ст.36 КЗпП, за згодою сторін.

Позивач вважає, що звільнення здійснено з порушення законодавства, оскільки її, як і інших працівників відділення 78106 АТ «Укрпошта» змусили підписати 27.06.2023 року заяву про звільнення. Внаслідок такого звільнення населення багатьох сіл стало позбавлене можливості отримувати поштові послуги вчасно. Позивачці відомо, що ситуація, яка склалася, була предметом розгляду й на нараді голови Івано-Франківської ОВА., на якій розглядалося питання щодо надання послуг «Укрпошти» на території області.

З урахуванням уточнених позовних вимог позивач просила суд наказ від 27.06.2023 р. № 1678К про звільнення ОСОБА_1 з роботи за п.1 ст. 36 КЗпП, за угодою сторін, та наказ від 28.06.2023 р. № 1678К про звільнення ОСОБА_1 з роботи за п.1 ст. 36 КЗпП, за угодою сторін визнати безпідставними, незаконними та недійсними, поновити ОСОБА_1 на роботі та посаді в АТ «Укрпошта» - у відділені 78106 - із внесенням відповідного запису в її трудову книжку, стягнути з АТ «Укрпошта» в користь ОСОБА_1 невиплачену з 01.07.2023 р. заробітну плату за вимушений прогул за розрахунком 6700 грн./міс.(якщо на момент прийняття судом рішення мінімальна заробітна плата в Україні не збільшиться, у разі збільшення, то виходячи з її нового розміру) помножено на кількість місяців (повних і неповних) до дня постановлення в справі судового рішення, при наявності судових витрат позивача, стягнути з відповідача ці судові витрати повністю, в частині рішення звернути до негайного виконання поновлення на роботі та стягнення за вимушений прогул з розрахунку за один місяць, в решті після набуття ним сили.

Рішенням Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 28 травня 2024 року позов ОСОБА_1 до АТ "Укрпошта" про визнання наказу від 27.06.2023 № 1678к та від 28.06.2023 № 1678к про звільнення позивача з роботи по п. 1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін безпідставним, незаконним та недійсним, про поновлення позивача на роботі та посаді, а також про стягнення з роботодавця в користь позивача невиплаченої заробітної плати за вимушений прогул із внесенням відповідного запису в трудову книжку, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України, задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ Івано-Франківської дирекції АТ "Укрпошта" від 28.06.2023 № 1678к про припинення трудового договору (контракту) з ОСОБА_1 та її звільнення 30.06.2023 з посади листоноші 2 класу згідно п.1 ст.36 КЗпП України, за угодою сторін.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді листоноші 2 класу в структурному підрозділі Івано-Франківської дирекції АТ "Укрпошта".

Стягнуто з АТ «Укрпошта» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 липня 2023 року по день ухвалення судового рішення в розмірі 55 838 гривень 66 коп. з обов`язковим відрахуванням обов`язкових податків, зборів та платежів та з урахуванням виплачених коштів при звільненні.

Рішення суду в частині поновлення на роботі та посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в розмірі 5112 гривень допустити до негайного виконання.

В іншій частині позову відмовлено.

Стягнуто з АТ «Укрпошта» на користь держави судовий збір у сумі 1073,60 грн.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, АТ «Укрпошта» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 28 травня 2024 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначив, що 28.06.2023року міжпозивачем тавідповідачем булоукладеного угодупро припиненнятрудового договору. 28.06.2023 року позивачкою буда написана власноручно заява про звільнення з роботи за угодою сторін з 30.06.2023 року.

Відповідно п.1 угоди, керуючись пунктом 1 статті 36 КЗпП України сторони домовилися припинити трудовий договір за угодою сторін з 30.06.2023 року, що є останнім робочим днем працівника.

У відповідності до досягнутої згоди між позивачем та відповідачем трудовий договір та трудові правовідносини були припинені 30 червня 2023 року з підстав визначених п. 1 ст. 36 КЗпП України згідно наказу про припинення трудового договору № 1678 к від 28.06.2023. Відповідно до п. 3 Угоди позивачу було виплачено крім заробітної плати пропорційно відпрацьованому часу та компенсації невикористаних днів відпустки одноразову грошову виплату у розмірі 3-х (трьох) середньомісячних заробітних плат, що підтверджується розрахунковим листом за червень 2023 року, який знаходиться в матеріалах справи.

Відповідач не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ним під час розгляду справи не надано належних і допустимих доказів про добровільне подання позивачкою особисто заяви у відділ кадрів чи в інший компетентний відділ відповідача до 28.06.2023 включно, оскільки даний висновок не відповідає фактичним обставинам справи, зокрема судом не досліджено та не надано відповідну правову оцінку змісту угоди про припинення трудового договору, укладеної між сторонами, та тому факту, що заява підписана позивачем власноручно.

Висновок суду про те, що відповідачем не доведено, що позивачка написала добровільно із власного волевиявлення 28.06.2023 заяву про звільнення, яка і була підставою для винесення наказу про її звільнення, не відповідає обставинам справи. Підставою для винесення наказу №1679к про припинення трудового договору (контракту) від 28.06.2023 щодо звільнення позивачки з 30.06.2023 за п.1. ст. 36 КЗпП України, за угодою сторін є конкретна угода про припинення трудового договору, яку суд першої інстанції не досліджував, в оскаржуваному рішенні це не знайшло належного правового аналізу та оцінки.

Висновки про те, що відповідачем не спростовано того факту, що позивач написала заяву встановленого відповідачем взірця всупереч своїй волі, і дійсного бажання звільнитись у неї не було, є такими, що ґрунтуються на припущеннях, є помилковими, необґрунтованими та не доведеними, оскільки позивачка не надала жодних доказів написання заяви чи угоди під тиском відповідача.

Апелянт посилається на те, що судом не враховано правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 31 серпня 2020 року у справі №359/5905/18 (провадження №61-2285 1св 19), від 04 листопада 2019 року у справі №769/19141/16-Ц (провадження №61-26651св18), від 23 грудня 2019 року у справі №233/1563/18 (провадження №61-47560св18), від 24 березня 2020 року у справі №553/629/18 (провадження №61-48739св18).

Зважаючи на те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своїх тверджень та аргументів, зазначених у позовній заяві, чи будь яких доказів вчинення тиску щодо звільнення, то обставини звільнення свідчать про домовленість між роботодавцем та працівником щодо звільнення на підставі угоди сторін.

Відтак, звільнення позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 36 К3пП України було правомірним, а тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 ..

Також, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернулась до суду з апеляційною скаргою. В скарзі вказує, що в рішенні помилково зазначено про необхідність при стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу врахування виплачених при звільненні сум, оскільки це не було предметом розгляду суду, тому необхідно виключити з резолютивної частини оскарженого судового рішення формулювання «з урахуванням виплачених коштів при звільненні». Також вважає помилковим розрахунок суду середньої заробітної плати для обчислення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, просить змінити рішення в цій частині відповідно до правил Постанови КМУ №100 з урахуванням змін, винесених Постановю КМУ №957. Позивач вважає необхідним постановити окрему ухвалу щодо протиправних дій відповідача. Також просить вирішити питання щодо визначення порядку виконання рішення стосовно процедури поновлення на роботі.

У відзиві на апеляційну скаргу АТ «Укрпошта» представник позивачки ОСОБА_2 не погоджується із доводами апеляційної скарги відповідача та зазначає, що вона по факту є процесуальними зловживаннями. Заявляє, що ОСОБА_1 своєї згоди на звільнення роботодавцю не давала, не направляла йому ні заяви про звільнення, не передавала добровільно підписаного договору про звільнення. Ці документи були написані під примусом у відділенні 78106 28.06.2023 року, крім того позивач нікого не уповноважувала передавати їх у кадрову службу відповідача.

Відповідач рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області по суті спору безпідставно вважає таким, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи. Суд правильно встановив, що звільнення позивача за угодою сторін не було, судом правильно встановлені обставини і доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 представник АТ «Укрпошта» зазначив, що доводи апеляційної скарги позивача є безпідставними, необґрунтованими, не відповідають дійсності.

Посилання ОСОБА_1 про те, що суд назаконно не виконав обов`язку стосовно постановлення окремої ухвали і повідомлення правоохоронних органів про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172 КК України, є безпідставними, оскільки відповідачем не порушені трудові права позивача.

В апеляційній скарзі позивач заявила нові вимоги, яких не передбачала позовна заява, чим вийшла за межі тих обставин, які були предметом дослідження у суді першої інстанції.

Також вважає помилковими твердження апелянта щодо неправильності розрахунку суду першої інстанції середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбулась подія, з якою пов`язана відповідна виплата, в даному випадку це квітень і травень 2023 року, правильно визначені судом, оскільки місяцем звільнення ОСОБА_1 є червень 2023 року.

На думку відповідача ОСОБА_1 діє недобросовісно, намагаючись створити виключно формально підставу для свого поновлення на роботі, без наміру реального працевлаштування.

У судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 підтримали апеляційну скаргу в межах її доводів. Проти задоволення апеляційної скарги АТ «Укрпошта» заперечували.

У судовому засідання представник АТ «Укрпошта» Пинчук Н.В. підтримала апеляційну скаргу в межах її доводів. Проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 заперечувала.

Представник третьої особи Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України до суду не явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції, доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Із змісту апеляційної скарги ОСОБА_1 вбачається, що рішення оскаржується в частині розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також у зв`язку із відсутністю в рішенні порядку його виконання.

Із змісту апеляційної скарги АТ «Укрпошта» вбачається, що рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 28 травня 2024 року оскаржується в задоволеній частині позовних вимог позивачки.

Фактично рішення в частині відмови у задоволені позовних вимог про визнання наказу від 27.06.2023 року №1678 незаконним ніким не оскаржується, тому апеляційний суд відповідно до частини 1 ст. 367 ЦПК України перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду лише в оскаржуваній частині, а саме в частині визнання незаконним та скасування наказу від 28.06.2023 року №1678к, поновлення ОСОБА_1 на посаді листоноші, стягнення з АТ «Укрпошта» на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу і його розміру.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що заява про звільнення від 28 червня 2023 року була написана і підписана особисто позивачем за ініціативою саме представника відповідача, інших заяв про звільнення до 28.06.2023 року позивач не писала. Оскаржуваний наказ № 1678к про звільнення позивачки відповідач виніс 28.06.2023. Належних і допустимих доказів про добровільне подання позивачкою особисто у відділ кадрів чи в інший компетентний відділ відповідача до 28.06.2023 включно, який займається питаннями звільнення працівників, відповідачем під час розгляду справи, не надано. Суд дійшов висновку, що відповідачем не надано доказів того, що до моменту спілкування із регіональним менеджером підприємства ОСОБА_3 28.06.2023 року позивачка виявляла будь-яке волевиявлення на припинення трудових відносин із відповідачем. Відповідачем не доведено, що позивачка написала добровільно із власного волевиявлення 28.06.2023 року заяву про звільнення, яка і була підставою для винесення наказу про її звільнення та не спростовано, що позивачка написала заяву встановленого відповідачем взірця всупереч своїй волі і дійсного бажання звільнятись у неї не було. Так, позивач була переконана, що її буде просто звільнено без будь-яких виплат, якщо вона не напише заяву про звільнення за угодою сторін, оскільки про це її повідомив представник роботодавця, і що підтвердили в суді свідкі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .. Суд прийшов до висновку, що за таких обставин не можна вважати заяву позивача про звільнення за угодою сторін як її волевиявлення на звільнення. Тому суд вирішив, що наказ про звільнення № 1678к від 28.06.2023 підлягає скасуванню, позивача ОСОБА_1 необхідно поновити на роботі і стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 липня 2023 року по 20 травня 2024 року у розмірі 55837, 66 грн.

Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції не відповідають вимогам закону і встановленим по справі обставинам, виходячи з наступного.

Матеріалами справи встановлено, що позивач ОСОБА_1 працювала у АТ «Укрпошта» на посаді листоноші 2 класу в структурному підрозділі Івано-Франківської дирекції АТ «Укрпошта».

Даний факт підтверджується записами у трудовій книжці ОСОБА_1 , оригінал якої було оглянуто в судовому засідання, копія якої долучена до матеріалів справи, та не заперечується учасниками справи (т.1 а.с.7-9).

ОСОБА_1 написала заяву від 28.06.2023 про звільнення та заповнила бланк додаткової угоди датованої 28.06.2023 (т.1 а.с.40-41).

Згідно наказу від 28.06.2023 № 1678к ОСОБА_1 було звільнено 30.06.2023 із займаної посади листоноші 2 класу поштового відділення зв`язку Котиківка, який є структурним підрозділом Івано-Франківської дирекції АТ «Укрпошта» (т.1 а.с.42-43).

Згідно запису №24 від 30.06.2023 в трудовій книжці ОСОБА_1 відповідно до наказу № 1678к від 27.06.2023 звільнено із посади листоноші згідно п.1 ст. 36 КЗпПУ, за угодою сторін (т.1 а.с.8-9).

Згідно з відомостями від 22.08.2023 ОСОБА_1 було виплачено заробітну плату за останні два місяці перед звільненням та виплачено інші визначені законодавством кошти при звільненні (т.1 а.с.32).

Суд першої інстанціїї встановив, що наказ про звільнення позивача №1678к був винесений 28.06.2023 року, а не 27.06.2023 року, як помилково зазначено в трудовій книжці позивача.

Судом першої інстанції зазначено в рішенні, що під час розгляду справи представник відповідача пропонував ОСОБА_1 внести виправлення в запис в трудовій книжці стосовно дати наказу про звільнення, однак позивач відмовилася.

Тому суд розглядав по суті вимоги позивача про визнання незаконним наказу про звільнення №1678к від 28.06.2023 року, і в цій частині висновки суду ніким не оскаржуються.

Судом встановлено, що 28 червня 2023 року позивач власноруч написала заяву директору Івано-Франківської дирекції «АТ «Укрпошта» про звільнення її з роботи за згодою сторін з 30 червня 2023 року, заповнила бланк угоди про припинення трудових відносин.

Звертаючись до суду із заявою про поновлення на роботі, ОСОБА_1 у позовній заяві посилалася на те, що роботодавець змусив її написати заяву про звільнення, що вона була у безвихідній ситуації, оскільки мала підписати таку заяву, бо була б звільнена за прогул, втрату довіри, невідповідність займаній посаді тощо.

На підтвердження заявлених вимог за клопотанням позивачки судом першої інстанції були допитані в якості свідка: ОСОБА_5 , ОСОБА_4 ..

Оцінивши покази вказаних свідків, обставини справи, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач написала заяву про звільнення 28 червня 2023 року не з власної волі, що також підтверджується тим, що після розмови із працівником «Укрпошти» Бойчуком Р. заповнила бланки угоди, які були направлені зазделегіть на електронну адресу поштового відділення зв`язку, де ОСОБА_1 та свідки працювали листоношами.

Колегія суддів вважає, що такий висновок суду не відповідає встановленим по справі обставинам.

Як вбачається із матеріалів справи, допитані свідки пояснили про обставини написання заяви та підписання позивачкою угоди про припинення трудового договору після телефонної розмови з представником «Укрпошти» Бойчуком Р..

Однак з їх показів суду неможливо встановити інші обставини, ніж ті, на які вказує сама позивач при зверненні до суду, а саме про те, що представник роботодавця в телефонному режимі наполягав на підписанні заяви про звільнення за угодою сторін без іншого варіанту звільнення, не роз`яснив про звільнення за скороченням штату, твердив про обов`язковість звільнення в будь-якому випадку, і про звільнення позивач за причинами, що негативно вплинуть на її трудову характеристику, і без будь-яких виплат, якщо вона не погодиться на запропонований варіант зприпинення трудових відносин за угодою сторін.

Свідок ОСОБА_6 , який був допитаний судом за клопотанням представника відповідача, пояснив, що він спілкувався з ОСОБА_1 та іншими листоношами відділення і в телефонному режимі роз`яснював 28.06.2023 року про варіанти звільнення за скороченням штату або за угодою сторін.

Колегія суддів вважає, що покази свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_4 не можуть бути доказом того, що позивачка писала заяву та підписувала угоду про припинення трудового договору під тиском, оскільки судом встановлено, що пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за п.1 ст.36 КЗпП України надійшла від відповідача, дану пропозицію прийняла позивачка, про що свідчить її заява про звільнення, яка написана нею особисто і підписана власноруч.

Суд першої інстанції не врахував, що позивачка добровільно заповнила бланк угоди про припинення трудового договору за угодою сторін з 30 червня 2023 року і підписала власноручно. Заяву про звільнення і угоду про припинення трудового договору за угодою сторін вона передала ОСОБА_5 , яка їх сфотографувала та надіслала ОСОБА_3 через додаток «вайбер» та потім у паперовому виді у конверті передала до дирекції.

Після передачі такої заяви та угоди про припинення трудового договору за згодою сторін роботодавцю ОСОБА_1 з іншою заявою до керівництва АТ «Укрпошта» не зверталася.

Позивач повністю усвідомлювала правові наслідки написання заяви про звільнення та підписання угоди про припинення трудового договору за згодою сторін, адже у разі незгоди з її умовами позивачка могла відмовитися від написання заяви та підписання угоди про припинення трудового договору. Твердження позивача про те, що вона написала таку заяву під тиском внаслідок погроз роботодавця про звільнення за іншими негативними для неї підставами нічим об`єктивно не підтверджені.

Колегія суддів вважає, що волевиявлення позивачкина припинення трудового договору за угодою сторін і дати звільнення підтверджено її письмовою заявою та угодою про припинення трудового договору; позивач не заявляла про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін; надані позивачем докази та пояснення свідків не містять відомостей про вчинення на позивачку психологічного тиску і примушування її до написання заяви про звільнення за угодою сторін та заповнення і підписання угоди про припинення трудового договору.

Висновок суду про те, що відповідачем не доведено, що позивачка написала добровільно і з власного волевиявлення 28 червня 2023 року заяву про звільнення, яка була підставою для винесення наказу про її звільнення, спростовується встановленими по справі обставинами.

Написання власноруч заяви про звільнення за встановленим відповідачем зразком не може слугувати підставою відсутності у позивачки волевиявлення на звільнення, оскільки позивачка могла відмовитися від написання заяви та підписання угоди про припинення трудового договору.

Доводи ОСОБА_1 про те, що вона своєї згоди на звільнення роботодавцю не давала, не направляла йому ні заяви про звільнення, ні добровільно підписаного договору про звільнення за угодою сторін, спростовуються матеріалами справи. З цих же підстав неможливо прийняти висновок суду першої інстанції про те, що до 28.06.2023 року позивач ніколи не виявляла бажання звільнитися, що підтверджує факт написання заяви про звільнення саме під тиском керівництва підприємства, оскільки такі обставини не мають значення для справи.

Відповідно достатті 43 Конституції Україникожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (частина першастатті 21 КЗпП України).

Підставою припинення трудового договору є, зокрема, угода сторін (пункт 1 частини першоїстатті 36 КЗпП України).

При домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першоїстатті 36 КЗпП України(за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами.

Відповідно до частини четвертоїстатті 263 ЦПК Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Судуу складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 серпня 2020 року у справі № 359/5905/18 (провадження № 61-22851св19), на яку є посилання в апеляційній скарзі, зроблено висновок, що: «у випадку, коли працівник вимагає достроково розірвати укладений з ним трудовий договір, а роботодавець не заперечує щодо припинення з цим працівником трудових відносин, такий договір може бути припинено за угодою сторін згідно з пунктом 1 частини першоїстатті 36 КЗпП України. Необхідно зазначити, щозаконодавством не встановлено відповідного порядку чи строків припинення трудового договору за угодою сторін, у зв`язку з чим вони визначаються працівником і власником або уповноваженим ним органом у кожному конкретному випадку. Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першоїстатті 36 КЗпП Українизастосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору, пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першоїстатті 36 КЗпП Українине передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою. Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першоїстатті 36 КЗпП Україниможуть бути викладені як в письмовій, так і в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на пункт 1 частини першоїстатті 36 КЗпП Україниі раніше домовлена дата звільнення. Таким чином, передбачена пунктом 1 частини першоїстатті 36 КЗпП Україниугода сторін є самостійною підставою припинення трудового договору, яка відрізняється від розірвання трудового договору з ініціативи працівника та з ініціативи власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу тим, що в цьому разі потрібне спільне волевиявлення сторін, спрямоване на припинення трудових відносин в обумовлений строк і саме з цих підстав.

Розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першоїстатті 36 КЗпП України(за угодою сторін), суди повинні з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін; чи була згода власника або уповноваженого ним органу на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору.Якщо роботодавець і працівник домовилися про певну дату припинення трудового договору, працівник не має права відкликати свою заяву про звільнення. Анулювати таку домовленість можна лише за взаємною згодою про це власника або уповноваженого ним органу і працівника».

Аналогічний правовий висновок містяться в постанові Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 279/4752/20.

Участинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостійстатті 81ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша - третястатті 89 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частини перша, друга та третястатті 367 ЦПК України).

Апеляційний суд встановив, що волевиявлення позивачана припинення трудового договору за угодою сторін і дати звільнення підтверджено її письмовою заявою; позивач не заявляла про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін; надані позивачем докази та пояснення свідків не містять відомостей про вчинення на позивача психологічного тиску і примушування її до написання заяви про звільнення за угодою сторін.

Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що позивачкою не надано суду належних та допустимих доказів того, що її заява від 28 червня 2023 року про звільнення за угодою сторін та угода про припинення трудового договору написані нею під тиском.

Тому неможливо не погодитися із доводами апеляційної скарги АТ «Укрпошта» про те, що позивачем не доведено обставин, викладених у позовній заяві щодо вчинення на неї тиску відповідачем стосовно підстав звільнення.

Доводи заперечень представника позивача проти апеляційної скарги АТ «Укрпошта» її не спростовують, зводяться до викладення обставин звільнення, яким обгрунтована позовна заява, і які спростовані доказами у справі. Посилання представника позивачки на те, що ОСОБА_1 особисто у відділ кадрів чи в інший компетентний відділ відповідача заяву про звільнення до 28.06.2023 року включно не подавала, не заслуговує на увагу, оскільки судом встановлено, що підписану заяву про звільнення та підписану угоду про припинення трудового договору позивачка передала начальнику відділення, остання передала заяву Івано-Франківській дирекції АТ «Укрпошта».

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що у відповідача були підстави провести звільнення позивачки відповідно до пункту 1 частини першоїстатті 36КЗпП України, і вимоги позивачки є необґрунтованими.

Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не повно з`ясував обставини справи, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи і наданим сторонами доказам, судом у зв`язку із цим неправильно застосовані норми матеріального права, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні заявлених вимог ОСОБА_1 до АТ «Укрпошта».

За таких обставин доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не мають значання, оскільки її позовні вимоги задовленню не підлягають. Оскільки апеляційним судом не встановлено факту порушення прав позивача, колегія суддів не вбачає підстав для вирішення питання про постановлення окремої ухвали щодо працівників АТ «Укрпошта».

Згідно з ч.1 ст.141ЦПКУкраїни судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачка звільнена від сплати судового збору на підставі п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

За подання апеляційної скарги відповідачем АТ «Укрпошта» сплачено судовий збір в сумі 3220,8 грн.

Відповідно до ч.6 ст.141ЦПКУкраїни якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено, а апеляціійну скаргу АТ «Укрпошта» задоволено, то у відповідності до ст. 141 ЦПК судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 3220, 80 грн підлягають компенсації за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, Івано-Франківський апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Укрпошта» задовольнити.

Рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 20 травня 2024 року в оскаржуваній частині скасувати, ухвалити в цій частині нове судове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Укрпошта» про визнання наказу про звільнення незаконним, недійсним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку час вимушеного прогулу - відмовити.

Компенсувати Акціонерному товариству «Укрпошта», код ЄДРПОУ 21560045, місце знаходження: м. Київ, вул. Хрещатик, 22 судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3220,80 грн за рахунок держави у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 04 листопада 2024 року.

Судді Є.Є. Мальцева

В.М. Барков

В.М. Луганська