Рішення
від 04.11.2024 по справі 904/3949/24
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.11.2024м. ДніпроСправа № 904/3949/24

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Скриннікової Н.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВА ПОШТА" м. Київ, (код ЄДРПОУ 31316718) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОРІОН ТРАНСБУД" (код ЄДРПОУ 44510902) про стягнення заборгованості за договором приєднання про надання послуг з організації перевезення відправлень від 25.11.2021 року на загальну суму 69 952, 76 грн.

Представники:

без повідомлення учасників справі (без повідомлення сторін)

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Нова пошта" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОРІОН ТРАНСБУД» заборгованість за договором про надання послуг з організації перевезення відправлень від 25.11.2021 у загальному розмірі 69 952, 76 грн.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 55 996, 61 грн. - основний борг;

- 5 793, 97 грн. - пеня;

- 1 690, 44 грн. - інфляційні втрати;

- 6 471, 74 грн. - 30% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за договором про надання послуг з організації перевезення відправлень від 25.11.2021 в частині повного та своєчасного розрахунку за надані позивачем у серпні та вересні 2023 року послуги з організації перевезення відправлень, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 55 996, 61 грн. За прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 6.3.1. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача за період вказаний у розрахунку з 02.04.2024 по 20.08.2024 пеню в сумі 5 793, 97 грн., На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за вказаний у розрахунку період з 02.04.2024 по 20.08.2024 в сумі 1 690, 44 грн. Також на підставі статті 625 Цивільного кодексу України та пункту 6.3.1. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 30% річних за загальний період вказаний у розрахунку з 02.04.2024 по 20.08.2024 в сумі 6 471, 74 грн.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 028, 00 грн.

Позовну заяву було подано без додержання вимог, встановлених статтями 164, 172 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з чим ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 09.09.2024 позовну заяву було залишено без руху та позивачу надано строк для усунення недоліків протягом 5-ти днів з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху.

13.09.2024 від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви через систему електронний суд.

18.09.2024 господарський суд позовну заяву прийняв до розгляду, відкрив провадження у справі, призначив її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

З приводу дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом, слід зазначити таке.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Відповідно до статей 9, 14, 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" на підставі поданих юридичною особою, фізичною особою - підприємцем документів у Єдиному державному реєстрі зазначаються відомості про її місцезнаходження.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (відповідь № 873712 від 29.10.2024), з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: вулиця Нижньодніпровська, будинок 17, селище міського типу Слобожанське(з), Дніпровський район, Дніпропетровська область, 52005 на яку була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача.

За даними відповіді № 4856620 від 30.10.2024 у юридичної особи з кодом ЄДРПОУ 44510902 (відповідач) відсутній зареєстрований електронний кабінет ЄСІТС.

Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Слід відзначити, що поштові відправлення господарського суду на адресу відповідача, в яких містилися ухвали суду від 09.09.2024 та від 18.09.2024, були повернуті до суду: перше з поміткою за закінченням терміну зберігання (щодо ухвали від 09.09.2024) з відміткою 03.10.2024, а за даними перевірки судом відстеження 30.10.2024 (трек номер 0600287111905) зазначено підставу невручення - невдала спроба вручення, а друге (щодо ухвали від 18.09.2024) без зазначення підстав невручення з відміткою 09.10.2024, але за даними перевірки судом відстеження 30.10.2024 (трек номер 0600289294802) зазначено підставу невручення - невдала спроба вручення 25.09.2024.

Відповідно до пункту 4 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Отже, в розумінні частини 3 статті 120 та частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України відповідач є належним чином повідомлений про розгляд даної справи судом; ухвала суду від 18.09.2024 вважається врученою відповідачу 25.09.2024.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

В разі коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу, фізичну особу - підприємця.

Невручення ухвали суду відбулось через недотримання відповідачем вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю офіційною (юридичною) адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.

18.09.2024 господарським судом надіслано ухвалу від 18.09.2024 на електрону адресу, вказану позивачем, а саме: tutubidnepr@gmail.com, а до матеріалів справи долучено довідку про відправку.

В даному випадку господарським судом здійснені всі можливі заходи за для повідомлення відповідача про розгляд даної справи судом, що підтверджується направленням ухвал суду на всі відомі суду засоби зв`язку з відповідачем.

Також, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

Згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень, зокрема, ухвалу господарського суду від 18.09.2024 оприлюднено 19.09.2024; отже у позивача та відповідача були всі дані, необхідні для пошуку та відстеження руху справи, а також поданими у ній заявами по суті справи, а також реальна можливість отримання такої інформації також із вказаного відкритого джерела (у Єдиному державному реєстрі судових рішень).

З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Так, ухвалою суду від 18.09.2024, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Враховуючи встановлену вище дату вручення ухвали суду відповідачу (25.09.2024), граничним строком для надання відзиву на позовну заяву є 10.10.2024, проте станом на 04.11.2024 відповідач відзив на позов не надав.

Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.

Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Суд визнав, що відповідач мав можливість, але не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву, а тому вирішив розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Враховуючи предмет та підстави позову у даній справи, суд визнав, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення. Відповідач мав достатньо часу для подання відзиву на позову заяву і доказів, однак відповідач цього не зробив.

Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Тобто, у статті 248 Господарського процесуального кодексу України законодавець визначив межі розумного строку для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, а саме: не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Крім того, згідно з частинами 2, 3 статті 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Слід відзначити, що розгляд даної справи по суті розпочався 19.10.2024, а строк розгляду даної справи закінчується 18.11.2024, отже у даному випадку судому було надано сторонам достатній строк для висловлення їх правових позицій та подання доказів по справі.

Відповідно до частини 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Дніпропетровський області -

ВСТАНОВИВ:

Предметом позову є вимога про стягнення заборгованості за договором приєднання про надання послуг з організації перевезення відправлень від 25.11.2021 року на загальну суму 69 952, 76 грн. (з урахуванням пені, 30% річних, інфляційних втрат).

Предметом доказування у цій справі є обставини, пов`язані з належним укладенням договору про надання послуг, погодженням умов договору, строку його дії, порядку та строків наданих послуг, порядок та строки оплати, підтвердження направлення актів здачі-прийняття робіт, загальна вартість наданих послуг, настання обов`язку заплатити за надані послуги, допущення невиконання зобов`язань відповідачем, наявність підстав для стягнення пені, інфляційних втрат та 30% річних у заявлених до стягнення сумах.

Суд має зокрема встановити чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч.1) Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Отже твердження позивача підлягають перевірці, а докази оцінці на предмет належності доказів і доведеності доказами тих обставин за для підтвердження яких вони подані.

Суд надав мотивовану оцінку кожного аргументу, наведеного позивачем у позові; встановив чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду, та навів мотиви такого висновку; норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Щодо визначення правовідносин сторін

Суд зазначає, що за даними позовної заяви позивачем, як експедитором надані послуги з організації перевезення відправлень відповідачу і ці послуги (надання послуг з організації перевезень відправлень та надання комплексу інших послуг, пов`язаних із організацією перевезення відправлення) здійснювались на підставі договору, укладеного шляхом приєднання замовника (відповідача) до договору в цілому у відповідності до статті 634 ЦК України, а договір є публічним в розумінні статті 633 ЦК України.

Позивач також зазначив у позові, що укладений договір між сторонами справи за своєю правовою природою є договором про надання послуг, а правовідносини врегульовано нормами глав 63-65 ЦК України, статтями 306-316 ГК України, Законом України «Про транспортно-експедиторську діяльність».

Суд перевірив на предмет релевантності вказаних позивачем правових норм до правовідносин у цьому спорі та коректність обраного позивачем способу кореляції загальних та спеціальних норм, якими врегульовано такий вид господарської діяльності, під час укладення договору та надання послуг.

Так, відповідно до частин 1 та 2 статті 908 ЦК України (глава 64 ЦК України на яку посилається позивач) перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно з частиною 3 статті 909 ЦК України укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Частиною 4 статті 909 ЦК України встановлено, що законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

Таким чином, Цивільний кодекс України встановлює, що послуги перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення, його укладання підтверджується складенням транспортної накладної, а особливості укладення та виконання договору встановлені законом.

Відтак позивач, який визнає себе експедитором має керуватися у своїй діяльності спеціальним законом - Законом України «Про транспортно-експедиторську діяльність».

Суд встановив, що до позову долучено у якості доказу договір про надання послуг з організації перевезення відправлень, який відповідно до пункту 2.1. цього договору є договором приєднання, в редакції від 24.08.2022 року. Позивач (експедитор) зазначає, що такий договір було укладено із відповідачем (замовником).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:

транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів;

транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов`язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування;

експедитор (транспортний експедитор) - суб`єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування;

клієнт - споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору.

Згідно з абзацем 3 статті 4 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» транспортно-експедиторську діяльність можуть здійснювати як спеціалізовані підприємства (організації), так і інші суб`єкти господарювання.

За правилами статті 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі.

Істотними умовами договору транспортного експедирування є, окрім іншого відомості про сторони договору: для юридичних осіб - резидентів України: найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України; вид послуги експедитора; а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Для систематичного надання послуг експедитора можуть укладатися довгострокові (генеральні) договори транспортного експедирування.

Статтею 11 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» імперативно визначено, що експедитор зобов`язаний надавати транспортно-експедиторські послуги згідно з договором транспортного експедирування і вказівками клієнта, погодженими з експедитором у встановленому договором порядку.

Слід звернути увагу на те, що юридична особа, що здійснює діяльність на території України не наділена повноваженнями на власний розсуд обирати норми законів яких вона буде дотримуватись у своїй господарській діяльності, а які може ігнорувати, перекручувати зміст або безпідставно тлумачити на свою користь.

Відтак спеціальним законом визначено, що підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів зобов`язує експедитора діяти відповідно до закону.

Сторонами у такому договорі є експедитор та клієнт, а не замовник. Експедитор зобов`язаний надавати транспортно-експедиторські послуги згідно з договором транспортного експедирування і вказівками клієнта, погодженими з експедитором у встановленому договором порядку.

Договір має бути укладений у письмовій формі, мати назву договір транспортного експедирування, якщо укладається на одноразове надання послуг або, в разі систематичного надання послуг експедитора, може укладатися довгостроковий (генеральний) договір транспортного експедирування.

Такий договір обов`язково повинен містити істотні умови, визначені спеціальним законом, зокрема відомості про сторони договору (для юридичних осіб - резидентів України: найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України).

Відтак суд встановив, що правовідносин потрібно застосувати норми спеціального закону - Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», які не містять спрощеного способу укладання договору щодо транспортно-експедиторської діяльності шляхом приєднання невизначеного кола осіб до оприлюдненого договору на сайті позивача.

Щодо договору про надання послуг з організації перевезення відправлень

Позивач звернувся до суду із позовною вимогою, обґрунтованою саме порушенням відповідачем зобов`язань, які виникли на підставі укладеного 25.11.2021 шляхом приєднання договору про надання послуг з організації перевезення відправлень, а тому необхідно надати належну оцінку аргументам позивача.

Суд встановив, що матеріали справи містять наступні докази:

- договір приєднання про надання послуг з організації перевезення відправлень, який відповідно до пункту 2.1. цього договору є договором приєднання, в редакції від 24.08.2022 року.

- додаток № 1 до договору про надання послуг з організації перевезення відправлень: заява про приєднання до договору про надання послуг з організації перевезення відправлень (дата прийняття заяви 25.11.2021р., індивідуальний номер заяви 722027). Як зазначено позивачем саме 25.11.2021року (дата прийняття заяви про приєднання) є датою укладання договору а товариство «ОРІОН ТРАНСБУД» вказане у якості замовника.

Відповідно до частини 1 статті 179 ГК України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Згідно з частиною 4 статті 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, в тому числі, договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб`єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

За правилами частини 1 статті 181 ГК України господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтею 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору (абз.1 ч.1). Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (абз.2 ч.1). Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ч.2).

Частина 1 статті 639 ЦК України визначає, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Згідно з 1 частиною статті 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Відповідно до частини 1 статті 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Пропозицією укласти договір є, зокрема, документи (інформація), розміщені у відкритому доступі в мережі Інтернет, які містять істотні умови договору і пропозицію укласти договір на зазначених умовах з кожним, хто звернеться, незалежно від наявності в таких документах (інформації) електронного підпису.

Тобто розміщення у відкритому доступі договору, який містить істотні умови є пропозицією укласти договір на викладених у цьому договорі умовах, і умови якого можуть бути прийняті тим, хто звернеться.

Згідно з частиною 1 статті 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Відтак, відповідач був до 25.11.2021 року особою, якій зроблено пропозицію укласти договір приєднання.

Частиною 1 статті 634 ЦК України встановлено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

За правилами 1 та 2 частин статті 184 ГК України при укладенні господарського договору на основі вільного волевиявлення сторін проект договору може бути розроблений за ініціативою будь-якої із сторін у строки, погоджені самими сторонами (ч.1) Укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 ГК України (ч.2).

Отже зміст договору (ч.4 ст. 179 ГК України) може бути визначений (погоджений) на підставі договору приєднання, однак укладання майново-господарського договору є окремою процедурою, зокрема яка передбачає спрощений спосіб його укладання.

Тобто для укладання договору сторони мають вчинити активні дії. Цивільний кодекс України визначає, що двосторонній договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Оферта може бути розміщена на сайті, однак акцепт (ч.1 ст. 642 ЦК України) має бути повним і безумовним.

В матеріалах справи наявна копія заяви про приєднання до договору про надання послуг з організації перевезення відправлень (індивідуальний номер заяви 722027, дата прийняття заяви 25.11.2021).

Суд встановив, що ця заява про приєднання є додатком № 1 до договору про надання послуг з організації перевезення відправлень.

Тобто акцепт (заява про приєднання) є додатком до договору, який є афертою з огляду на частину 1 статті 641 ЦК України.

Суд зазначає, що дозволене законом спрощення процедури укладання договору не може мати наслідком повне нівелювання або ігнорування спеціальних норм законодавства, якими врегульовано процедуру укладення договору.

За своєю суттю прийняття пропозиції укласти договір (акцепт) не може бути додатком до договору. Прийняття пропозиції є спеціальною процедурою реалізації наявного права у сторони на укладання договору, яка може бути оформлена окремим документом, зокрема заявою. Однак, оскільки сама по собі заява про приєднання має статус додатка до основного договору, вона не може бути визнана належним акцептом. Правова конструкція укладання договору не передбачає жодних додатків.

Крім того, за своїм семантичним значенням «додаток до договору» є документом, який містить доповнення, уточнення, додаткові роз`яснення, пояснення умов договору, перелік конкретних товарів, послуг тощо. Тобто саме в додатках сторони виносять найважливішу інформацію, щоб не перезавантажувати текст самого договору.

За твердженням позивача факт укладання договору 25.11.2021 підтверджується заявою про приєднання до договору, яка має статус додатка № 1 до договору.

За логікою позивача заява про приєднання є акцептом і підтвердженням підписання (укладання) договору. Однак у будь-якому випадку заява про приєднання не може бути додатком №1 до Договору, оскільки ця заява про приєднання є згодою іншої сторони (відповідача) на визначення умов договору (ч.4 ст.170 ГК України) запропонованих позивачем та є фізичним доказом підписання договору.

Відтак заява про приєднання має бути окремим незалежним від договору документом, який титульно підтверджує укладання договору.

У свою чергу додатки до договору можуть бути підписані лише після укладання основного договору.

Таким чином, заява про приєднання не може бути додатком до договору, оскільки основний договір не може бути підписано за часом вчинення дії після (пізніше) підписання додатку до цього самого договору.

На офіційному сайті позивача у розділі «політика конфіденційності» розміщено посилання на «публічний договір про надання послуг з організації перевезення відправлень», заразом договір міститься за гіперпосиланням:

https://novaposhta.ua/uploads/misc/doc/public_offer.pdf

Цей договір розміщений в редакції від 05.09.2024 року, і він суттєво відрізняється за змістом від наданого позивачем договору у версії від 24.08.2022 року.

Крім того, архівних версій договору, зокрема у версії, яка діяла 25.11.2021 року на сайті позивача немає.

З огляду на те, що до позову долучено договір в редакції від 24.08.2022 року, а позивач вказує, що договір між ним та відповідачем укладено 25.11.2021, тобто раніше на 9 місяців, то суд має вирішити чи надавати взагалі оцінку долученому до позову договору у якості доказу чи відкинути його як неналежний доказ.

Умови договору, які було прийнято відповідачем на час приєднання до договору є тими фактичними обставинами, які суд має встановити і позивач не надав договір, який діяв 25.11.2021 року і до якого приєднався відповідач.

Суд ураховує, що перевірити чи встановити, що заявлені позивачем як погоджені сторонами умови договору, дійсно є такими і саме в такий редакції, як зазначено у позові неможливо з огляду на те, що позивач надав до суду договір в редакції від 24.08.2022 року.

За твердженням позивача товариству «ОРІОН ТРАНСБУД» надані послуги з організації перевезення відправлень. Надання послуг з організації перевезень відправлень та надання комплексу інших послуг, пов`язаних із організацією перевезення відправлення, здійснювалось відповідно до укладеного між сторонами договору про надання послуг з організації перевезень відправлень, шляхом приєднання Замовника до договору в цілому у відповідності до статті 634 Цивільного кодексу України. Договір про надання послуг з організації перевезень відправлень є публічним договором в розумінні статті 633 ЦК України.

Однак публічний договір в силу статті 633 ЦК України є договором, який стосується врегулювання діяльності підприємця і в якому (в договорі) одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, надання послуг тощо.

Тобто законодавцем імперативно визначено, що однією стороною договору є підприємець, який надає послуги невизначеному колу осіб.

Єдине визначення терміну «підприємець» міститься у статті 128 ГК України.

Відповідно до частини 1, 2, 3 статі 128 ГК України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 ГК України. Громадянин-підприємець відповідає за своїми зобов`язаннями усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення. Громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність: безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється; із залученням або без залучення найманої праці; самостійно або спільно з іншими особами.

Втім позивач не є підприємцем і має організаційно-правову форму - товариство з обмеженою відповідальністю.

Словосполучення «публічний договір» та «опублікований або оприлюднений договір для приєднання» містять від`ємне значення і за своїм змістом не можуть сприйматись як однакові.

Суд встановив, що наданий суду у якості доказу договір в редакції 24.08.2022 визначений позивачем як договір приєднання в розумінні статті 634 ЦК України, а договір в редакції, яка діяла на день приєднання відповідача 25.11.2021 суду не наданий.

Відтак позивач у позові безпідставно посилається на те, що договір, укладений між позивачем та відповідачем є публічним та договором приєднання одночасно.

При цьому суд вказує, що дозволена статтею 628 Цивільним кодексом України змішана форма договорів стосується саме змісту договору (умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними), а «публічний договір» та договір приєднання» є спрощеними формами (способами) укладення договору. Законом не передбачено можливість укладення договору змішаним способом.

Отже договір може бути укладений як публічний (здебільшого усний договір) або як договір приєднання, який зумовлює іншу сторону приєднатися до цього договору і таке приєднання має бути оформлене у письмову виді, наприклад у виді заяви про приєднання до договору.

ВИСНОВКИ СУДУ:

Позивач не заявив у позові якій саме редакції договору суд має надати оцінку під час розгляду справи по суті, і не повідомив про тотожність/від`ємність умов договору, однак посилаючись на порушення умов договору відносно оплати, товариство «НОВА ПОШТА» зазначило саме про договір, укладений 25.11.2021 (тобто договір в тій редакції, яка діяла саме 25.11.2021), який суду не наданий.

Відповідно до частини 3 статті 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно з абзацем 2 частини 1 статті 530 ЦК зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

За умовами договору (про який зазначає позивач у позові) зобов`язання заплатити настає після складення позивачем актів на надсилання їх відповідачу. Тобто першою подією є складання та надсилання актів, а другою - отримання актів та здійснення оплати наданих послуг. Якщо особа (відповідач) не обізнана про виникнення у неї зобов`язання заплатити за надані послуги, з урахуванням перебування у залежності від здійснених дій позивача, то не можна вважати, що для відповідача настала подія після якої зобов`язання заплатити підлягало виконанню.

Позивач посилається на те, що у відповідності до пункту 5.3 договору, Експедитор щомісячно складає акти наданих послуг на підставі фактично наданих послуг і надсилає Замовнику. А пунктом 5.4 договору визначено, що Замовник упродовж 2 (двох) робочих днів з дати отримання наданих послуг від Експедитора підписує надані Експедитором 2 (два) примірники актів наданих послуг та повертає Експедитору 1 (один) примірник підписаного акту або в той самий строк надає Експедитору письмову мотивовану відмову від підписання актів. Не підписання Замовником актів упродовж 2 (двох) робочих днів з дати отримання актів від Експедитора без надання відповідних письмових пояснень є фактом визнання Замовником повного виконання Експедитором своїх зобов`язань за договором. Відповідно до пункту 5.1. договору оплата вартості наданих послуг відбувається за чинними тарифами експедитора на підставі акту наданих послуг.

Навіть, якщо припустити, що такі самі пункти були наявні в договорі в редакції, що діяла станом на 25.11.2021, то позивач не подав суду жодного доказу на підтвердження виконання обов`язку щодо надсилання актів відповідачу поштою або електронною поштою і не подав доказів, що підтверджує дату отримання актів відповідачем.

Позивач самостійно визначив (розробив) умови договору приєднання, а тому ним самим визнано, що підставою для настання зобов`язання заплатити є факт надсилання позивачем актів замовнику і факт отримання актів. Тож зобов`язання заплатити може настати у замовника за умови надсилання замовнику актів та отримання ним (замовником) актів.

Так, за даними наявного в матеріалах справи опису вкладення у цінний лист, на адресу відповідача направлено акт звірки взаєморозрахунків (без зазначення дати), рахунок-фактура № НП-009943438, Акт № НП-009943438, специфікація № НП-009943438, рахунок-фактура № НП -010007594, Акт НП -010007594, специфікація № НП -010007594, рахунок-фактура №НП-010085075, акт №НП-010085075, специфікація №НП- 010085075, рахунок-фактура №НП-010139809, акт №НП-010139809, специфікація №НП-010139809, всього на 18 арк. Поштову квитанцію суду не надано (чек або інший документ), які б підтверджували направлення відповідачу вказаних документів (актів, рахунків, тощо).

Опис вкладення у цінний лист не містить чітку дату відправлення, а також не містить спеціальний код (трек номер) за даними якого було б можливо встановити факт відправки кореспонденції поштовим шляхом.

Судом встановлено, що акти (акт звірки взаєморозрахунків та акти здачі-прийняття робіт) не підписані відповідачем.

Твердження позивача, що боржник всіляко ухилявся від підписання актів і що ТОВ «Нова Пошта» направило ці акти на адресу яка вказана в Договорі та ЄДР цінним листом з описом вкладення 08.02.2024 за № 0503696097161, не підтверджені доказами.

Так, копія документу «список Шумейко А 08.02.2024» виготовлена у настільки поганій якості, що встановити його зміст неможливо, а копія «рекомендоване повідомлення №0503827918417» свідчить про відправлення невідомо якої кореспонденції 21.03.2024 на ім`я ТОВ «Оріон Трансбуд», адреса: Слобожанське, Дніпровський р-н, Дніпропетровська область, 52005, тобто не відповідачу за його зареєстрованим місцезнаходженням, а до поштового відділення, де воно дійсно перебувало з 23.03.2024 по 30.03.2024 року, тобто 7 днів, причини не вручення: «інші причини».

Факт не підписання актів здачі-прийняття робіт може бути встановленим лише в разі доведеності відправлення таких актів відповідачу. Позивач не доказав, що відправив документи відповідачу, а тому безпідставно стверджує, що ці акти є погодженими відповідачем і у відповідача виник обов`язок заплатити за надані послуги.

Суд також не мав об`єктивної можливості встановити зміст акту звірки взаєморозрахунків за період з 01.08.2018 року по 03.09.2024 року через погану якість документу, однак суд встановив, що період звірки становить більше ніж 6 років, що зумовлює дійти до висновку про невідповідність твердження позивача щодо укладення договору із відповідачем 25.11.2021 року.

Суд наголошує, що пункти договору на які посилається позивач у позові суд не досліджував, оскільки договір, якій діяв 25.11.2021 року суду не наданий.

Окрім того, суд своєю ухвалою від 09.09.2024 року про залишення позову без руху, встановлював факт того, відповідачу було надіслано документи від`ємні від тих, які було подано суду, що було однією з підстав для залишення позову без руху.

З огляду на те, що суду не надано доказів надсилання актів та рахунків на адресу відповідача, підстави вважати, що акти були погоджені відповідачем відсутні.

Твердження позивача про те, що неотримання відповідачем цінного листа з актами від служби пошти є його власною відповідальністю, суд розцінює критично, оскільки оцінка поведінки відповідача висловлена без доказів, а тому є суб`єктивним оціночним судженням позивача і не може сприйматись судом навіть у якості вірогідного доказу.

Додатковим доказом того факту, що позивач не надсилав акти та рахунки відповідача є те, що позивачем обрано суперечливу поведінку щодо обміну документами.

Так, за даними заяви про приєднання від 25.11.2021 відповідачем зазначена адреса електронної пошти для обміну електронними документами та для інформування, право на обмін у такий спосіб документами встановлено й у договорі в редакції від 24.08.2022, наданому суду, однак позивач такий спосіб не застосовував, оскільки у позові про це не заявив, не надав також доказів використання такої можливості для сповіщення відповідача.

За правилами частини 2 статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з частиною 2 статті 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

У своєму позові позивач зазначив, що укладений між ТОВ «Нова Пошта» та боржником договір за своєю правовою природою є договором про надання послуг, а правовідносини сторін, відповідно, врегульовано нормами глав 63 - 65 ЦК України, статтями 306 - 316 Господарського кодексу України, Законом України «Про транспортно - експедиторську діяльність».

Перевірити на відповідність договору вказаним нормам та встановити будь-які порушення (невиконання, неналежне виконання зобов`язань) зі сторони відповідача суд позбавлений можливості, з огляду на неподання до суду цього договору.

Суд встановив, що предметом цього позову є стягнення заборгованості за надані послуги, пов`язані з організацією перевезень відправлень, що підтверджується рахунками-фактур, актами здачі прийняття робіт. Підставою позову є порушення умов, укладеного шляхом приєднання 25.11.2021 року, договору між позивачем та відповідачем відносно оплати за надані послуги і ухилення від підписання надісланих відповідачу актів здачі-прийняття робіт, що зумовило вважати їх прийняття та покладення обов`язку здійснення оплати.

Позивач не зазначив у позові за який період були надані послуги, на які суми, чи надавалися такі послуги до 2023 року, чи відбувалися між сторонами договору дійсні господарські відносини.

За даними резолютивної частини позову заборгованість становить 55 996, 61 грн.

Проте суд встановив, що за даними долучених актів здачі-прийняття робіт було надано послуги з 31.08.2023 року по 30.09.2023 року на загальну суму 56 071, 99 грн. в тому числі ПДВ 20%. Відомостей про часткове погашення заборгованості позивач не надав.

З огляду на залишення позову без руху 09.09.2024 року через те, що позивач мав вказати конкретні позовні вимоги із зазначенням всіх сум, які належать до стягнення в разі задоволення позову, в тому числі й суму судового збору, позивач мав достатньо часу для подання доказів, які підтверджують суму заборгованості.

Наданий позивачем розрахунок пені, 30% річних, інфляційних втрат підтверджує наявність не відповідностей. Так за даними розрахунку сума заборгованості становить 55996, 61 грн., а пеня, 30% річних та інфляційні втрати нараховані за період з 02.04.2024 по 20.08.2024 року.

Отже вбачається, що позивач, подав до суду розрахунок заборгованості за період її виникнення і чим підтвердив, що заборгованість виникла у період з 02.04.2024 до 20.08.2024 року.

Суд встановив, що позивач у позові взагалі не зазначив кінцеву дату для виконання зобов`язання по сплаті коштів, тобто дату від якої починається нарахування пені, 30% річних та інфляційних втрат. За твердженням позивача замовник відмовився 30.03.2023 року отримати акти, однак не визначив з якої саме дати настало зобов`язання заплатити.

Твердження позивача про невиконання відповідачем зобов`язання, тобто прострочення зобов`язання, що стало наслідком нарахування пені, 30% річних та інфляційних втрат доказами не підтверджено, оскільки належних доказів про направлення актів та рахунків суду не надано.

З огляду на зазначене, суд встановив, що до застосування підлягає частина 4 статті 612 ЦК України, якою встановлено, що прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

При цьому позивач самостійно визначає та обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.

Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 78 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Господарський суд наголошує, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 №132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

У будь-якому випадку, суд констатує, що позивач намагався ввести суд в оману шляхом надання документів, зміст яких встановити неможливо; надання доказів, які спростовують відомості зазначені позивачем у позові; зазначення тверджень у позові, які повністю спростовані поданими позивачем доказами.

Відтак суд встановив, що позивач не довів належними та допустимими доказами: що було укладено договір 25.11.2021 на підставі заяви про приєднання до договору із дотриманням визначеної законодавством України процедури укладання договорів; що позивач є управленою стороною, а відповідач є боржником; що відповідач мав зобов`язання заплатити; що відповідачем було порушено зобов`язання заплатити за надані послуги; що відповідач має заплатити пеню, 30% річних та інфляційні втрати; що позивач має заплатити судові витрати, які позивач поніс у зв`язку із зверненням до суду.

Пунктом 4 частини 1 статті 237 ГПК України встановлено, що при ухваленні рішення суд вирішує такі питання: чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.

Суд вирішив повністю в позові відмовити.

СУДОВИЙ ЗБІР

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 3 028, 00 коп. покладаються на позивача.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю Товариству з обмеженою відповідальністю «Нова пошта» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оріон Трансбуд» про стягнення заборгованості за договором про надання послуг з організації перевезення відправлень від 25.11.2021 у загальному розмірі 69 952, 76 грн.

Судові витрати покласти на позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Нова пошта».

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено та підписано 04.11.2024

Суддя Н.С. Скриннікова

СудГосподарський суд Дніпропетровської області
Дата ухвалення рішення04.11.2024
Оприлюднено08.11.2024
Номер документу122804010
СудочинствоГосподарське
КатегоріяСправи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Невиконання або неналежне виконання зобов’язань надання послуг

Судовий реєстр по справі —904/3949/24

Ухвала від 06.01.2025

Господарське

Центральний апеляційний господарський суд

Парусніков Юрій Борисович

Ухвала від 16.12.2024

Господарське

Центральний апеляційний господарський суд

Парусніков Юрій Борисович

Ухвала від 02.12.2024

Господарське

Центральний апеляційний господарський суд

Парусніков Юрій Борисович

Рішення від 04.11.2024

Господарське

Господарський суд Дніпропетровської області

Скриннікова Наталя Сергіївна

Ухвала від 18.09.2024

Господарське

Господарський суд Дніпропетровської області

Скриннікова Наталя Сергіївна

Ухвала від 09.09.2024

Господарське

Господарський суд Дніпропетровської області

Скриннікова Наталя Сергіївна

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні