Постанова

від 31.10.2024 по справі 359/415/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 359/415/18

провадження № 61-12821св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави;

відповідачі: головне управління Держгеокадастру у Київській області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ), комунальне підприємство Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області «Благоустрій Крюківщини»;

треті особи: комунальне підприємство «Дарницьке лісопаркове господарство», Київська міська рада, Національне антикорупційне бюро України;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу керівника Київської обласної прокуратури на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 02 лютого 2023 року у складі судді Каліушка Ф. А. та постанову Київського апеляційного суду від 11 липня 2023 року у складі колегії суддів: Соколової В. В., Нежури В. А., Поліщук Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

В січні 2018 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави звернувся до Бориспільського міськрайонного суду Київської області з позовом до головного управління Держгеокадастру у Київській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Київській області), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , Головного територіального управління юстиції в Київській області (далі - ГТУЮ в Київській області), комунального підприємства Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області «Благоустрій Крюківщини» (далі - КП «Благоустрій Крюківщини»), треті особи: комунальне підприємство «Дарницьке лісопаркове господарство» (далі - КП «Дарницьке лісопаркове господарство»), Київська міська рада, Національне антикорупційне бюро України, про визнання недійсними наказів та рішень про державну реєстрацію права власності на земельні ділянки.

Позовна заява мотивована тим, що під час опрацювання матеріалів кримінального провадження № 22015101110000183 від 07 жовтня 2015 року прокуратурою області встановлено порушення вимог земельного законодавства під час передачі у власність земельних ділянок, розташованих на території Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області (далі - Щасливська сільська рада).

Так, рядом наказів ГУ Держгеокадастру у Київській області від 14 та 15 грудня 2015 року затверджено проєкти землеустрою щодо відведення у власність 23 громадян земельних ділянок загальною площею 2,3 га для індивідуального садівництва на території Щасливської сільської ради. В подальшому на підставі цих наказів проведено державну реєстраціюправа власності на земельні ділянки.

Спірні земельні ділянки майже повністю розташовані в межах земель КП «Дарницьке лісопаркове господарство», відносяться до земель лісогосподарського призначення, а їх передача у власність фізичним особам відбулася з порушенням вимог земельного та лісового законодавства, без проведення обов`язкової державної експертизи землевпорядної експертизи, з перевищенням повноважень ГУ Держгеокадастру у Київській області, без згоди Державного агентства лісових ресурсів України та Кабінету Міністрів України, а також з порушенням порядку зміни цільового призначення земельних ділянок.

Враховуючи викладене, заступник прокурора Київської області в інтересах держави просив визнати недійсними:

- накази ГУ Держгеокадастру у Київській області від 14 грудня 2015 року № 10-9592/36-15-СГ, № 10-9594/36-15-СГ, № 10-9597/36-15-СГ, № 10-9600/36-15-СГ, № 10-9603/36-15-СГ, та від 15 грудня 2015 року № 10-9606/36-15-СГ, № 10-9609/36-15-СГ, № 10-9612/36-15-СГ, № 10-9615/36-15-СГ, № 10-9618/36-15-СГ, № 10-9623/36-15-СГ, № 10-9627/36-15-СГ, № 10-9630/36-15-СГ, № 10-9634/36-15-СГ, № 10-9638/36-15-СГ, № 10-9640/36-15-СГ, № 10-9641/36-15-СГ, № 10-9643/36-15-СГ, № 10-9646/36-15-СГ, № 10-9647/36-15-СГ, № 10-9648/36-15-СГ, № 10-9649/36-15-СГ, № 10-9650/36-15-СГ;

- рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень Управління державної реєстрації ГТУЮ в Київській області від 20 січня 2016 року за індексним номером 27863694, яким зареєстровано право власності ОСОБА_6 на земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3220888000:02:004:0064, розташовану на території Щасливської сільської ради;

- рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень Управління державної реєстрації ГТУЮ в Київській області від 25 січня 2016 року за індексним номером 27903817, яким зареєстровано право власності ОСОБА_21 на земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3220888000:02:004:0065, розташовану на території Щасливської сільської ради;

- рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень Управління державної реєстрації ГТУЮ в Київській області від 20 січня 2016 року за індексним номером 27861200, яким зареєстровано право власності ОСОБА_22 на земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3220888000:02:004:0066, розташовану на території Щасливської сільської ради;

- рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень Управління державної реєстрації ГТУЮ в Київській області від 25 січня 2016 року за індексним номером 27903878, яким зареєстровано право власності ОСОБА_20 на земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3220888000:02:004:0067, розташовану на території Щасливської сільської ради;

- рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень Управління державної реєстрації ГТУЮ в Київській області від 21 січня 2016 року за індексним номером 27874745, яким зареєстровано право власності ОСОБА_14 на земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3220888000:02:004:0068, розташовану на території Щасливської сільської ради;

- рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень Управління державної реєстрації ГТУЮ в Київській області від 21 січня 2016 року за індексним номером 27874065, яким зареєстровано право власності ОСОБА_15 на земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3220888000:02:004:0069, розташовану на території Щасливської сільської ради;

- рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень Управління державної реєстрації ГТУЮ в Київській області від 21 січня 2016 року за індексним номером 27875336, яким зареєстровано право власності ОСОБА_16 на земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3220888000:02:004:0070, розташовану на території Щасливської сільської ради;

- рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень Управління державної реєстрації ГТУЮ в Київській області від 21 січня 2016 року за індексним номером 27877628, яким зареєстровано право власності ОСОБА_17 на земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3220888000:02:004:0071, розташовану на території Щасливської сільської ради;

- рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень Управління державної реєстрації ГТУЮ в Київській області від 21 січня 2016 року за індексним номером 27877189, яким зареєстровано право власності ОСОБА_8 на земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3220888000:02:004:0072, розташовану на території Щасливської сільської ради;

- рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень КП «Благоустрій Крюківщини» від 08 червня 2016 року за індексним номером 29950844, яким зареєстровано право власності ОСОБА_9 на земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3220888000:02:004:0073, розташовану на території Щасливської сільської ради;

- рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень КП «Благоустрій Крюківщини» від 08 червня 2016 року за індексним номером 29955245, яким зареєстровано право власності ОСОБА_11 на земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3220888000:02:004:0074, розташовану на території Щасливської сільської ради;

- рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень КП «Благоустрій Крюківщини» від 08 червня 2016 року за індексним номером 29954632, яким зареєстровано право власності ОСОБА_10 на земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3220888000:02:004:0075, розташовану на території Щасливської сільської ради;

- рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень КП «Благоустрій Крюківщини» від 08 червня 2016 року за індексним номером 29949483, яким зареєстровано право власності ОСОБА_13 на земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3220888000:02:004:0076, розташовану на території Щасливської сільської ради;

- рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень КП «Благоустрій Крюківщини» від 08 червня 2016 року за індексним номером 29950183, яким зареєстровано право власності ОСОБА_12 на земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3220888000:02:004:0077, розташовану на території Щасливської сільської ради;

- рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень Управління державної реєстрації ГТУЮ в Київській області від 20 січня 2016 року за індексним номером 27860615, яким зареєстровано право власності ОСОБА_7 на земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3220888000:02:004:0078, розташовану на території Щасливської сільської ради;

- рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень Управління державної реєстрації ГТУЮ в Київській області від 25 січня 2016 року за індексним номером 27903282, яким зареєстровано право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3220888000:02:004:0079, розташовану на території Щасливської сільської ради;

- рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень Управління державної реєстрації ГТУЮ в Київській області від 20 січня 2016 року за індексним номером 27863746, яким зареєстровано право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3220888000:02:004:0080, розташовану на території Щасливської сільської ради;

- рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень Управління державної реєстрації ГТУЮ в Київській області від 20 січня 2016 року за індексним номером 27863590, яким зареєстровано право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3220888000:02:004:0081, розташовану на території Щасливської сільської ради;

- рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень Управління державної реєстрації ГТУЮ в Київській області від 21 січня 2016 року за індексним номером 27870393, яким зареєстровано право власності ОСОБА_24 на земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3220888000:02:004:0082, розташовану на території Щасливської сільської ради;

- рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень Управління державної реєстрації ГТУЮ в Київській області від 19 січня 2016 року за індексним номером 27861093, яким зареєстровано право власності ОСОБА_23 на земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3220888000:02:004:0083, розташовану на території Щасливської сільської ради;

- рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень Управління державної реєстрації ГТУЮ в Київській області від 21 січня 2016 року за індексним номером 27876701, яким зареєстровано право власності ОСОБА_19 на земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 32208818000:02:004:0084, розташовану на території Щасливської сільської ради;

- рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень Управління державної реєстрації ГТУЮ в Київській області від 21 січня 2016 року за індексним номером 27877468, яким зареєстровано право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3220888000:02:004:0085, розташовану на території Щасливської сільської ради;

- рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень Управління державної реєстрації ГТУЮ в Київській області від 20 січня 2016 року за індексним номером 27863158, яким зареєстровано право власності ОСОБА_5 на земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3220888000:02:004:0086, розташовану на території Щасливської сільської ради.

Короткий зміст судових рішень

Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 08 лютого 2018 року відкрито провадження в цій справі, визначено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

В подальшому, ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 09 липня 2019 року цивільну справу передано на розгляд до Дарницького районного суду міста Києва, оскільки спірні земельні ділянки повністю або більшою частиною розташовуються в адміністративних межах міста Києва на території КП «Дарницьке лісопаркове господарство».

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 21 серпня 2019 року справу прийнято до провадження та призначено в порядку загального позовного провадження в підготовче судове засідання.

27 жовтня 2021 року в судовому засіданні постановлено на обговорення питання щодо залишення даного позову без розгляду у зв`язку з тим, що прокурором при поданні позову не дотримано вимоги частин третьої - п`ятої статті 56 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та частин третьої, четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 27 жовтня 2021 року позовну заяву першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави було залишено без розгляду з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 257 ЦПК України.

Ухвала місцевого суду мотивована тим, що Кабінет Міністрів України, а також Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України є органами державної влади, тобто суб`єктами владних повноважень, в інтересах яких прокурор і здійснює представництво в суді законних інтересів держави. Зазначена позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20. Тому твердження прокурора про відсутність державного органу, в інтересах якого він мав звернутись до суду, є помилковими. Таким чином прокурор не підтвердив підстави для представництва і позовну заяву слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати.

Не погодившись із вищевказаною ухвалою місцевого суду про залишення позову без розгляду, Київська обласна прокуратура подала апеляційну скаргу.

Постановою Київського апеляційного суду від 27 липня 2022 року апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури задоволено, ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 27 жовтня 2021 року скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що вилучення від постійних користувачів лісових ділянок державної власності для не лісогосподарських потреб, зміна їх цільового призначення з метою використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, та передача таких земельних ділянок у власність або постійне користування належить до повноважень Кабінету Міністрів України. Подібний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 359/2012/15-ц.

В позовній заяві прокурор зазначив, що предметом спору є земельна ділянка лісогосподарського призначення, а підставою для представництва інтересів держави - нездійснення протягом тривалого часу уповноваженими органами, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, заходів для захисту інтересів держави. Тому апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для визначення Кабінету Міністрів України як відповідного органу влади, який наділений повноваженням представляти інтереси держави у вказаних правовідносинах.

Посилаючись в оскаржуваній ухвалі на не зазначення Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України як органу влади уповноваженого здійснювати контроль за використання земель лісового/лісопаркового призначення, суд першої інстанції не врахував, що позов прокурором був поданий у січні 2018 року, а Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України утворено 27 травня 2020 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 травня 2020 року № 425 «Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади».

Разом із тим, залишаючи позовну заяву без розгляду, суд першої інстанції не врахував положення статті 185 ЦПК України та не залишив позовну заяву прокурора без руху для виправлення прокурором вищевказаних недоліків. Аналогічного змісту правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04 травня 2022 року у справі № 362/3891/16-ц (провадження № 61-18298св21).

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 22 грудня 2022 року встановлено першому заступнику прокурора Київської області строк п`ять днів з дня отримання цієї ухвали для усунення недоліків позовної заяви шляхом направлення до Дарницького районного суду міста Києва належних обґрунтувань наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді згідно із частиною четвертою статті 56 ЦПК України та підтверджень цих обставини відповідними доказами. Також роз`яснено наслідки невиконання вказаних в ухвалі недоліків у встановлений строк.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 02 лютого 2023 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 11 липня 2023 року, позов першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави залишено без розгляду.

Судове рішення місцевого суду, з яким погодився апеляційний суд, мотивоване тим, що на виконання вимог ухвали Дарницького районного суду міста Києва від 22 грудня 2022 року заступник керівника Київської обласної прокуратури направив лист, в якому вказав на відсутність державного органу, в інтересах якого він мав звернутись до суду, оскільки ГУ Держгеокадастру у Київській області, оскарження наказів якого і стало підставою для звернення до суду, визначений відповідачем в цій справі, а відтак послався на правомірність звернення до суду з позовом. Тобто прокурор не виконав вимоги ухвали Дарницького районного суду міста Києва від 22 грудня 2022 року про залишення позовної заяви без руху та не врахував висновків суду апеляційної інстанції, будь-яких заяв/клопотань про залучення до участі у справі відповідного державного органу у якості позивача не подав та у судовому засіданні не заявляв. При цьому суди послалися на правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, згідно з якими, якщо позов подано прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, і такий орган не здійснює процесуальних дій як позивач, його представник не з`являється у судові засідання, а суд уже після відкриття провадження у справі встановлює, що прокурор не підтвердив підстави для представництва, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для застосування положень пункту 1 частини першої статті 257 ЦПК України (залишення позову без розгляду).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

25 серпня 2023 року заступник керівника Київської обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 02 лютого 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 липня 2023 року, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України та обґрунтована тим, що суди не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в постанові Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою ВерховногоСуду у складіколегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Дарницького районного суду міста Києва.

31 жовтня 2023 року справа № 359/415/18 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою ВерховногоСуду у складіколегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 серпня2024 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга заступника керівника Київської обласної прокуратури мотивована тим, що органи Держгеокадастру України, здійснюючи державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності, наділені повноваженнями на звернення до суду з позовом лише щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився, про розірвання договору оренди, емфітевзису, суперфіцію земельної ділянки або договору про встановлення земельного сервітуту та про припинення права постійного користування земельною ділянкою. Тобто ГУ Держгеокадастру у Київській області не наділене повноваженнями щодо звернення до суду з позовними вимогами, заявленими в цій справі, оскільки не має права ініціювати судовий захист поза межами повноважень, наданих йому законом.

Підставами звернення прокурора до суду з позовом є допущенні органом Держгеокадастру України порушення вимог законодавства та неможливість його визначення позивачем у справі як органу державного контролю. Тому прокуратурою заявлено позов як самостійним позивачем, а визначені позовні вимоги у разі їх задоволення у повній мірі поновлять порушені права держави без необхідності заявлення вимог про витребування спірних земельних ділянок.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи

Постановляючи ухвалу від 27 жовтня 2021 року про залишення позову першого заступника прокурора Київської області без розгляду на підставі пункту 1 частини першої статті 257 ЦПК України, суд першої інстанції виходив з того, що при подачі позову до суду прокурором всупереч положенням статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та частини четвертої статті 56 ЦПК України у позовній заяві не зазначено орган державної влади, уповноважений представляти інтереси держави у спірних правовідносинах.

Постановою Київського апеляційного суду від 27 липня 2022 року апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури задоволено, ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 27 жовтня 2021 року скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для визначення Кабінету Міністрів України як відповідного органу влади, який наділений повноваженням представляти інтереси держави у вказаних правовідносинах, оскільки вилучення від постійних користувачів лісових ділянок державної власності для не лісогосподарських потреб, зміна їх цільового призначення з метою використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, та передача таких земельних ділянок у власність або постійне користування належить до повноважень Кабінету Міністрів України. Однак, вважав помилковим висновок суду щодо необхідності зазначення Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України як органу влади уповноваженого здійснювати контроль за використання земель лісового/лісопаркового призначення, так як воно утворено після виникнення спірних правовідносин.

Разом з цим апеляційний суд вважав передчасним застосуванням судом першої інстанції положень статті 257 ЦПК України, так як залишаючи вказану позовну заяву без розгляду суд першої інстанції не врахував положення статті 185 ЦПК України та не залишив позовну заяву прокурора без руху для виправлення прокурором вищевказаних недоліків.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 22 грудня 2022 року на виконання вимог, визначених постановою Київського апеляційного суду від 27 липня 2022 року, проаналізувавши викладені у ній висновки, суд вказав на наявні у позовній заяві недоліки, що прокурором не надано обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді згідно із частиною четвертою статті 56 ЦПК України та не підтверджено вказані обставини відповідними доказами, надано строк на їх усунення. Також роз`яснено наслідки невиконання вказаних в ухвалі недоліків у встановлений строк.

На виконання вимог ухвали Дарницького районного суду м. Києва від 22 грудня 2022 року заступником керівника Київської обласної прокуратури направлено лист, у якому прокурор послався на правомірність звернення до суду з позовом з огляду на відсутність державного органу, в інтересах якого він мав звернутись до суду, оскільки ГУ Держгеокадастру у Київській області, оскарження наказів якого і стало підставою для звернення до суду, визначений відповідачем в цій справі.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 16 частини першої статті 353 ЦПК України передбачено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо залишення позову (заяви) без розгляду.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Згідно з абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Касаційна скарга заступника керівника Київської обласної прокуратури підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Відповідно до частини першої статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Разом із тим, не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року).

У справі «Беллет проти Франції» ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каванил`ес проти Іспанії»).

ЄСПЛ зазначав, що право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (§ 22, рішення ЄСПЛ у справі «Мельник проти України» від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03).

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на доступ до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд.

ЄСПЛ розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, наданих сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Процесуальний порядок провадження в цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Пунктами 1, 2 частини першої статті 257 ЦПК України передбачено, що суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо: позов подано особою, яка не має цивільної процесуальної дієздатності; позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ сторонами цивільного розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на юридичну допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, з метою захисту вразливих осіб, які вважаються не здатними захистити свої інтереси самостійно, або в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно (пункт 35 рішення ЄСПЛ від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти російської федерації», пункт 33 рішення ЄСПЛ від 01 квітня 2010 року у справі «Корольов проти російської федерації»).

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Тлумачення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, з урахуванням практики ЄСПЛ, свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

У Рішенні Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) Конституційний Суд України зазначив, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини). Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

Пунктом 2 частини першої статті 2 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що на прокуратуру покладаються функції, зокрема представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III ЦПК України.

Згідно з абзацом першим частини другої, абзацом першим частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді інтересів громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Отже, винятковими випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».

В постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду виклала такі правові висновки.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Верховний Суд України у постанові від 13 червня 2017 року у справі № п/800/490/15 (провадження № 21-1393а17) зазначив, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

Однак суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган,який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді має наслідком залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків і повернення в разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці недоліки не усунуті.

Якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для залишення позову без розгляду.

У вищевказаній постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду уточнила свої висновки, зроблені в постанові від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 16 квітня 2019 року у справах № 910/3486/18 та № 925/650/18, від 17 квітня 2019 року у справі № 923/560/18, від 18 квітня 2019 року у справі № 913/299/18, від 13 травня 2019 року у справі № 915/242/18, в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 0440/6738/18, вказавши, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

В постановах Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 910/20517/16, від 10 жовтня 2018 року у справі № 910/8844/17, наведено правові висновки про те, що прокурор має право звернутися до суду з позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або в інтересах держави з позовом, в якому зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або з позовом в інтересах держави, зазначивши про відсутність у відповідного органу повноважень щодо звернення до господарського суду. При цьому у будь-якому разі наявність підстав для представництва інтересів держави має бути обґрунтована прокурором у позовній заяві відповідно до приписів наведених норм. У рішенні № 1-1/99 від 08 квітня 1999 року Конституційний Суд України зазначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо. Отже у кожному конкретному випадку прокурор з посиланням на відповідне законодавство самостійно визначає, в чому саме відбулось чи може відбутись порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У постанові від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 Велика Палата Верховного Суду зазначила що, оскаржуючи рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування та правочин щодо розпорядження майном, прокурор вправі звернутися до суду або як самостійний позивач в інтересах держави, визначивши такий орган відповідачем (коли оскаржується рішення останнього), або в інтересах держави в особі відповідного органу, зокрема тоді, коли цей орган є стороною (представником сторони) правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. У разі задоволення вимоги про визнання недійсним правочину та про повернення отриманого за ним (наприклад, земельної ділянки) чи про витребування майна від набувача таке повернення та витребування відбувається на користь держави чи територіальної громади, від імені яких відповідний орган може діяти тільки як представник. Такі висновки узгоджуються з постановами Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18, від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, від 05 липня 2023 року у справі № 912/2797/21 (пункт 8.3).

У разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.

Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб`єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача.

При цьому фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор.

Такі правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 червня 2024 року у справі № 925/1133/18 (провадження № 12-60гс23).

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 19 Конституції України).

Згідно з частинами першою, другою статті 84 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частини четвертої статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

За змістом пункту 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин визначені статтею 27 Лісового кодексу України (далі - ЛК України), до яких, зокрема, належить передача у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею більш як 1 гектар, що перебувають у державній власності.

Стаття 57 ЛК України визначає вимоги щодо порядку та умов зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства.

Відповідно до частини першої цієї статті зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до ЗК України.

Аналогічне положення міститься й у статті 20 ЗК України.

Частиною восьмою статті 122 ЗК України в редакції, чинній на час звернення прокурора до суду, передбачено, що Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу, та земельні ділянки дна територіального моря, а також у користування земельні ділянки зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Згідно з частиною першою статті 149 ЗК України, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 149 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою, дев`ятою цієї статті.

Відповідно до частини дев`ятої статті 149 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, зокрема, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

З аналізу наведених норм можна дійти висновку, що вилучення від постійних користувачів лісових ділянок державної власності площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, зміна їх цільового призначення з метою використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, та передача таких земельних ділянок у власність або постійне користування належить до повноважень Кабінету Міністрів України.

Вищенаведене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 359/2012/15-ц.

В позовній заяві перший заступник прокурора Київської області просив визнати недійсними накази та рішення про державну реєстрацію права власності на 23 окремі земельні ділянки, площа кожної з яких є меншою за 1 гектар, тому суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що саме Кабінет Міністрів України є органом державної влади, тобто суб`єктом владних повноважень, в інтересах якого прокурор і мав здійснювати представництво в суді законних інтересів держави.

При цьому суди попередніх інстанцій не звернули увагу, на те, що в позовній заяві прокурор посилався на відсутність державного органу, в інтересах якого він мав звернутись до суду, оскільки ГУ Держгеокадастру у Київській області, оскарження наказів якого і стало підставою для звернення до суду, визначений відповідачем в цій справі.

Верховний Суд також враховує, що Законом України від 28 квітня 2021 року № 1423-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», що набрав чинності 27 травня 2021 року, частину восьму статті 122 та статтю 149 ЗК України викладено у нових редакціях, за змістом яких у Кабінету Міністрів України нині немає повноважень щодо розпорядження землями лісогосподарського призначення. Такі землі вилучаються за рішенням органів виконавчої влади та місцевого самоврядування. Отже, на даний час розпорядником земель лісогосподарського призначення, в тому числі і щодо вилучення земельних ділянок такої категорії, є Київська обласна державна адміністрація.

Враховуючи усі обставини справи, що мають істотне значення для прийняття справедливого рішення, Верховний Суд вважає, що оскаржувані судові рішення не можуть вважатися законними та обґрунтованими.

Відповідно до частини четвертої статті 406 ЦПК України у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Зважаючи на викладене, касаційна скарга підлягає задоволенню, оскаржувані ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду - скасуванню, а справа - направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Оскільки справа направлена до суду першої інстанції для продовження розгляду, передбачені частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України підстави для нового розподілу судових витрат касаційним судом відсутні.

Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу керівника Київської обласної прокуратури задовольнити.

Ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 02 лютого 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 липня 2023 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович