Постанова

від 04.11.2024 по справі 761/8718/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 761/8718/21

провадження № 61-15698св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Авістар», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мурська Наталія Василівна, Товариство з обмеженою відповідальністю «Далінг»,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: начальник Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Макаревич Яна Анатоліївна, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Всеукраїнська громадська організація «Фінансова грамота України»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Павленко Вячеслав Вікторович, на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 19 січня 2023 року у складі судді Сіромашенко Н. В. та постанову Київського апеляційного суду від 03 жовтня 2023 року у складі колегії суддів: Борисової О. В., Левенця Б. Б., Ратнікової В. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства

з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Авістар» (далі - ТОВ «ФК «Авістар»), приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мурської Наталії Василівни (далі - приватний нотаріус Мурська Н. В.), Товариства

з обмеженою відповідальністю «Далінг» (далі - ТОВ «Далінг»), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: начальник Святошинського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Макаревич Я. А. (далі - начальник Святошинського РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві Макаревич Я. А.), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Всеукраїнська громадська організація «Фінансова грамота України» (далі ВГО «Фінансова грамота України»), про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що рішенням Печерського районного суду міста Києва від 01 липня 2009 року у справі № 2-180/09 за позовом ОСОБА_3 до Акціонерного комерційного банку «Правекс Банк» (далі - АКБ «Правекс-Банк»), ОСОБА_2 визнано недійсним договір іпотеки № 1015-001/07Ф, укладений

30 травня 2007 року між АКБ «Правекс-Банк» та ОСОБА_2 та договір про внесення змін та доповнень до цього договору від 08 вересня 2008 року.

На виконання зазначеного судового рішення 25 лютого 2013 року між АКБ «Правекс-Банк» та ОСОБА_2 складений акт прийому-передачі документів про передачу оригіналу свідоцтва про право власності на квартиру за адресою:

АДРЕСА_1 , яка є спільною власністю його батьків ОСОБА_3 та ОСОБА_2 та зареєстрованим місцем проживання позивача.

Водночас на виконанні у Святошинському РВ ДВС у м. Києві ГТУЮ у м. Києві перебувало виконавче провадження щодо примусового виконання виконавчого листа від 07 грудня 2009 року № 6-1154/09 про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії від 29 травня 2009 року №1015-001/07Ф у розмірі 306 405,00 дол. США, що в еквіваленті станом на

01 жовтня 2009 року становить 2 452 465,62 грн, та судових витрат у розмірі

79 713,19 грн.

У межах зазначеного виконавчого провадження звернено стягнення на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ,

у рахунок часткового погашення заборгованості, та передано спірну квартиру у власність стягувача ТОВ «ФК «Авістар», яке надалі відчужило її на користь ТОВ «Далінг».

Посилаючись на те, що такі дії відповідачів є незаконними та порушують його право на житло, оскільки він зареєстрований у спірній квартирі, ОСОБА_1 просив: на підставі статей 387, 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) витребувати з чужого незаконного володіння ТОВ «Далінг» на його користь частку квартири ( АДРЕСА_2 ;

скасувати запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності за ТОВ «ФК «Авістар», а саме: квартири загальною площею 159,1 кв. м, житловою площею 95,4 кв. м, за адресою:

АДРЕСА_1 , (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1794333080000), вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О. В., 25 березня 2019 року (номер запису про право власності: 30856300);

скасувати запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності за ТОВ «Далінг», а саме: квартири загальною площею 159,1 кв. м, житловою площею 95,4 кв. м, за адресою:

АДРЕСА_1 , (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1794333080000), вчинений приватним нотаріусом

Мурською Н. В., 23 липня 2020 року (номер запису про право власності/довірчої власності: 37453071).

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 19 січня 2023 року

в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Авістар» витрати на професійну правничу допомогу в сумі 8 700,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним.

Звертаючись до суду з віндикаційним позовом ОСОБА_1 , не довів, що частка квартири ( АДРЕСА_2 , яку він просить витребувати у ТОВ «Далінг» належить йому на праві власності.

ТОВ «ФК «Авістар» набуло право власності на спірну квартиру в порядку встановленому для виконання судових рішень, згідно з частиною дев`ятою статті 61 Закону України «Про виконавче провадження», як стягувач, який виявив бажання залишити за собою нереалізоване на прилюдних торгах майно.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що право власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 у

ТОВ «ФК «Авістар», а надалі ТОВ «Далінг», виникло правомірно, на законних підставах, а тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Додатковим рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 16 березня 2023 року стягнено з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Авістар» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 21 000,00 грн.

Постановою Київського апеляційного суду від 03 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 19 січня 2023 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що після придбання

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 квартири, за адресою: АДРЕСА_1 , позивач був у ній зареєстрований та набув право користування спірним житловим приміщенням. Право користуватися житловим приміщенням - це право жити у такому приміщенні, користуватися комунальними послугами на законодавчих підставах. Всі члени сім`ї власника житлового приміщення мають право користуватися ним на рівні з його власником. Отже, право ОСОБА_1 на проживання та користування спірною квартирою було похідним від права власності його батьків.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки позивач не надав суду доказів на підтвердження наявності у нього права власності на 50 % квартири за адресою: АДРЕСА_1 , яку він просить витребувати на його користь на підставі

статті 387 ЦК України.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У грудні 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Павленко В. В., звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 19 січня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 жовтня 2023 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права

та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким витребувати з чужого незаконного володіння ТОВ «Далінг» на його користь квартиру, що знаходиться

за адресою: АДРЕСА_1 ; скасувати запис

у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності за ТОВ «ФК «Авістар», а саме: квартири, загальною площею

159,1 кв. м, житловою площею 95,4 кв. м, за адресою:

АДРЕСА_1 , (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1794333080000), вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О. В., 25 березня 2019 року (номер запису про право власності: 30856300); скасувати запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності за ТОВ «Далінг»,

а саме: квартири загальною площею 159,1 кв. м, житловою площею 95,4 кв. м,

за адресою: АДРЕСА_1 , (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1794333080000), вчинений приватним нотаріусом Мурською Н. В., 23 липня 2020 року (номер запису про право власності/довірчої власності: 37453071).

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 20 червня 2023 року у справі № 362/2707/19, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340, від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, від 15 січня 2020 року у справі № 367/6231/16-ц, від 05 квітня 2023 року у справі № 911/1278/20, від 31 серпня 2023 року у справі № 990/114/23 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга обґрунтована тим, що на порушення норм процесуального права, суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні його клопотань про зміну предмету позову та залучення до участі у розгляді справи співпозивача.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції,

з яким помилково погодився апеляційний суд, не звернув уваги на те, що різниця

у змісті та призначенні статей 387 та 400 ЦК України полягає у тому, що

у статті 387 ЦК України йдеться про право власника вимагати повернення йому майна, а у статті 400 ЦК України - про обов`язок недобросовісного володільця, який підлягає негайному виконанню. Також нормою зазначеної статті ЦК України встановлено право вимагати повернення майна не тільки власникові та особі, яка має речове право на чуже майно (статті 396 ЦК України), а й будь-якій іншій особі, яка має на нього право відповідно до договору або закону, а також таке право надано, яка взагалі не має ніякого права на майно, але є добросовісним володільцем.

Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що в матеріалах справи відсутні докази того, що квартира будь-коли належала позивачу на праві власності, а також, що відповідачі заволоділи нерухомим майном незаконно, тобто без відповідної правової підстави. Оскільки, не врахували, що позивачем у спорі про витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння може бути власник майна (фізичні, юридичні особи, держава і територіальні громади в особі уповноважених ними органів), який на момент подання позову не володіє цим майном, а також особа, яка хоча і не є власником, але й якої майно перебувало за законом або договором, зокрема на підставі цивільно-правових договорів,

в оперативному управлінні, на праві повного господарського відання, а також інших підставах, установлених законом.

Апеляційний суд не здійснив юридичної оцінки всіх фактичних обставин справи та доводів позивача, обмежившись лише формальними висновками про те, що позивач не надав доказів на підтвердження своїх позовних вимог.

У січні 2024 року до Верховного Суду від ТОВ «ФК «Авістар» надійшов відзив на касаційну скаргу у якому заявник просив, касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Стягнути з позивача на користь ТОВ «ФК «Авістар» 24 000,00 грн на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Відзив мотивовано тим, що звертаючись до суду з позовом про витребування

у ТОВ «Далінг» 1/2 частки квартири, позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що він є власником спірного нерухомого майна і посилався на статті 387, 388 ЦК України.

Натомість у касаційній скарзі він обґрунтовує свої вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння тим, що він є законним володільцем спірного майна (всієї квартири) та посилається на статтю 400 ЦК України.

Тобто позивач у касаційній скарзі, підмінюючи поняття права власності та права володіння чужим майном, по суті змінив підставу позову, що є неможливим на стадії касаційного провадження.

Суд першої інстанції протокольною ухвалою від 22 листопада 2022 року відмовив

у прийнятті до розгляду заяви про зміну предмету позову, у якій він просив витребувати всю квартиру на його користь. Звертаючись до суду з апеляційною скаргою обґрунтованих заперечень щодо зазначеної ухвали суду першої інстанції не навів, обмежившись лише згадкою про її існування.

Безпідставними є також посилання заявника на те, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні його клопотання про залучення до участі

у розгляді справи як співпозивача ОСОБА_2 , оскільки за змістом статей 48, 49, 53, 54 ЦПК України позивач має право заявити позов до декількох відповідачів та клопотати про заміну неналежного відповідача та залучення до участі у справі третіх осіб. Тобто правом заявляти клопотання про залучення інших осіб позивачами жодний учасник справи не наділений.

Зважаючи на те, що позивач не довів, що у минулому він був власником майна, яке просить витребувати у ТОВ «Далінг», а також не надав доказів на підтвердження наявності у нього права володіння чужим майном, яке він, як володілець нерухомого майна, має право витребувати у недобросовісного володільця, суди першої інстанції дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

У відзиві на касаційну скаргу, містяться клопотання про закриття касаційного провадження, оскільки висновки Верховного Суду, на які посилається ОСОБА_1

у касаційній скарзі, викладено не у подібних правовідносинах.

Також заявник просить стягнути з ОСОБА_1 на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції 24 000,00 грн.

У січні 2024 року до Верховного Суду від ТОВ «Далінг» надійшов відзив на касаційну скаргу у якому заявник просив, касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Відзив мотивовано тим, що ОСОБА_1 , який не є ані власником, ані законним володільцем спірної квартири, у касаційній скарзі посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків Верховного Суду викладених у подібних правовідносинах. Однак не зазначає, які саме норми права неправильно застосував апеляційний суд, а фактично цитує висновки Верховного Суду, які висловлені не у подібних правовідносинах.

Доводи касаційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права є безпідставними, оскільки подана позивачем заява про зміну позовних вимог (зміну предмету позову) не відповідала вимогам

статті 49 ЦПК України, а тому обґрунтовано була залишена судом без розгляду.

Зважаючи на те, що участь у справі кількох позивачів можлива лише шляхом пред`явлення спільного позову, а не за клопотанням позивача у справі, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні клопотання заявника про залучення до участі у справі ОСОБА_2 як співпозивача.

У відзиві заявник зазначив, що орієнтовний (попередній) розмір, понесених ТОВ «Далінг» витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції, становить 5 000,00 грн. Відповідні докази будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 03 листопада 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 19 січня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 жовтня 2023 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2023 року (після усунення недоліків) відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1

з підстав, визначених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано з Шевченківського районного суду міста Києва матеріали цивільної справи № 761/8718/21; надано учасникам справи строк для подання відзиву.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи

з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення,

а оскаржувані судові рішення - без змін.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_1 є сином ОСОБА_3 та ОСОБА_2

29 травня 2007 року між АКБ «Правекс-Банк» та ОСОБА_4 укладений договір про відкриття кредитної лінії № 1015-001/07Ф.

30 травня 2007 року на забезпечення виконання ОСОБА_4 зобов`язань за договором про відкриття кредитної лінії від 29 травня 2007 року № 1015-001/07Ф між АКБ «Правекс-Банк» та ОСОБА_2 укладений договір іпотеки № 1015-001/07Ф, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н. П. (далі - приватний нотаріус Кравченко Н. П.), зареєстрований

у реєстрі за № 698у, за умовами якого ОСОБА_2 передала в іпотеку банку квартиру, що розташовану за адресою:

АДРЕСА_1 .

30 травня 2007 року між АКБ «Правекс-Банк» та ОСОБА_2 укладений договір поруки № 1015-001/07Ф, посвідчений приватним нотаріусом Кравченко Н. П. зареєстрований у реєстрі за № 700у, згідно з умовами якого ОСОБА_2 зобов`язалася нести солідарну майнову відповідальність перед АКБ «Правекс-Банк» за виконання в повному обсязі зобов`язань ОСОБА_4 за договором про відкриття кредитної лінії від 29 травня 2007 року№1015-001/07Ф.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 01 липня 2009 року у справі № 2-1802/09, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва

від 29 жовтня 2009 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 грудня 2011 року, за позовом ОСОБА_3 до АКБ «Правекс-Банк», ОСОБА_2 визнано недійсним договір іпотеки № 1015-001/07Ф, укладений 30 травня 2007 року між АКБ «Правекс-Банк» та ОСОБА_2 та договір про внесення змін та доповнень до нього від 08 вересня 2008 року.

Рішенням Постійно діючого незалежного третейського суду від 06 листопада

2009 року при ВГО «Ліга юридичного захисту інтересів споживачів» задоволено позов АКБ «Правекс-Банк» до ОСОБА_4 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії.

Стягнено солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Правекс-Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 306 405,00 дол. США, що станом на 01 жовтня 2009 року в еквіваленті становить 2 452 465,62 грн та судові витрати у розмірі 79 713,19 грн.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 07 грудня 2009 року у справі № 6-1154/09 заяву ПАТ «Правекс-Банк» задоволено.

Видано виконавчі листи на підставі рішення Постійно діючого незалежного третейського суду при ВГО «Ліга юридичного захисту інтересів споживачів» про стягнення з ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Правекс-Банк» заборгованості за кредитним договором у розмірі 306 405 дол. США, що станом на 01 жовтня 2009 року в еквіваленті становить 2 452 465,62 грн та судових витрат

у розмірі 79 713,19 грн.

На виконання рішення Печерського районного суду міста Києва від 01 липня

2009 року (справа №2-1802/09), між АКБ «Правекс-Банк» та ОСОБА_2 складений акт прийому-передачі документів від 25 лютого 2013 року про передачу від банку до ОСОБА_2 оригіналу свідоцтва про право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

Постановою державного виконавцяВДВС Святошинського РУЮ у місті Києві

від 22 вересня 2015 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 щодо примусового виконання виконавчого листа про стягнення боргу з ОСОБА_2 .

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 29 листопада 2017 року

у справі № 757/18806/17-ц замінено стягувача у виконавчому провадженні

№ НОМЕР_1 з ПАТ КБ «Правекс-Банк» на ТОВ «ФК «Авістар».

13 серпня 2018 року державний виконавець Святошинського РВ ДВС міста Києва здійснив опис квартири, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 , що належала на праві приватної власності ОСОБА_2 .

З метою визначення вартості майна, що належить боржнику ОСОБА_2 , постановою державного виконавця від 16 серпня 2018 року на підставі

статі 57 Закону України «Про виконавче провадження» призначено експерта.

Згідно з висновком експерта про вартість від 01 вересня 2018 року вартість спірної квартири склала 3 423 000,00 грн без ПДВ.

26 вересня 2018 року ОСОБА_2 звернулася до Печерського районного суду міста Києва зі скаргою на бездіяльність старшого державного виконавця Святошинського РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у місті Києві Телейчук Т. О., в якій просила суд скасувати висновок з визначення ринкової вартості квартири та призначити проведення нової оцінки.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 27 липня 2020 року у справі №757/48171/18-ц в задоволенні скарги ОСОБА_2 відмовлено.

Згідно повідомлення Державного підприємства «СЕТАМ» Міністерства юстиції України (далі - ДП «СЕТАМ») електронні торги з лоту № 312446 за стартовою ціною 3 423 000,00 грн, які були призначені на 29 листопада 2018 року, не відбулися

у зв`язку з відсутністю допущених учасників торгів, про що системою сформовано протокол від 29 листопада 2018 року № 372595.

Відповідно до повідомлення ДП «СЕТАМ» електронні торги з лоту № 321409 (уцінено лот № 312446) за стартовою ціною - 2 738 400,00 грн, призначені

на 11 січня 2019 року, не відбулися у зв`язку із відсутністю допущених учасників торгів, про що системою сформовано протокол від 11 січня 2019 року № 381669.

Згідно повідомлення ДП «СЕТАМ» електронні торги з лоту № 329300 (уцінено

лот №312446), за стартовою ціною - 2 396 100,00 грн, призначені на 22 лютого 2019 року, не відбулися у зв`язку із відсутністю допущених учасників торгів, про що системою сформовано протокол від 22 лютого 2019 року № 389224.

Заявою від 25 лютого 2019 року ТОВ «ФК «Авістар» повідомило про свою згоду залишити за собою нереалізоване майно боржника, а саме квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , яка складається з п`яти кімнат, жилою площею 95,40 кв. м, загальною площею 159,10 кв. м, за ціною третіх електронних торгів - 2 396 100,00 грн.

Постановою державного виконавця від 13 березня 2019 року майно боржника,

а саме квартиру за адресою: АДРЕСА_1 передано стягувачу ТОВ «ФК «Авістар» у рахунок часткового погашення заборгованості згідно з виконавчим документом за ціною (вартість майна на третіх електронних торгах) 2 396 100,00 грн.

25 березня 2019 року приватний нотаріус Верповська О. В. видала ТОВ «Фінансова компанія «Авістар» свідоцтво про право власності на квартиру, реєстровий № 1243. Право власності на квартиру зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (номер запису про право власності 30856300

від 25 березня 2019 року.

25 березня 2019 року ОСОБА_2 звернулася до Печерського районного суду міста Києва зі скаргою на рішення та дії заступника начальника Святошинського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві ОСОБА_5 з вимогами про скасування постанови про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 13 березня 2019 року

ВП № НОМЕР_1 та акту про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 13 березня 2019 року ВП № НОМЕР_1.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 05 березня 2020 року

у справі № 757/15845/19-ц скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Визнано протиправними та скасовано постанову заступника начальника Святошинського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві ОСОБА_5 про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 13 березня 2019 року

ВП № НОМЕР_1 та акт про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 13 березня 2019 року ВП № НОМЕР_1.

Постановою Київського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 05 березня 2020 року скасовано, скаргу ОСОБА_2 на дії заступника начальника Святошинського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві Макаревич Я. А. залишено без розгляду.

09 квітня 2019 року слідчим відділом Святошинського Управління

поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві відкрито кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019100080002592 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 365-2 КК України.

У ході досудового розслідування у зазначеному кримінальному провадженні, за клопотанням прокурора Київської місцевої прокуратури, ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва від 17 вересня 2019 у справі № 759/16942/19 накладено арешт на нерухоме майно - квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка на праві власності належить ТОВ «ФК «Авістар».

13 квітня 2020 року на підставі постанови слідчого СВ Святошинського УП ГУНП

у місті Києві кримінальне провадження № 12019100080002592 закрито.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 08 липня 2020 року

у справі № 759/10598/20 скасовано арешт, накладений на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ТОВ «ФК «Авістар».

23 липня 2020 року на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Мурською Н. В., ТОВ «ФК «Авістар» відчужило квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на користь ТОВ «Далінг».

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо суті спору

Захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством,

а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.

Частиною першої статті 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина друга статті 328 ЦК України).

Відповідно до частини четвертої статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

З 01 січня 2013 року в Україні функціонує класична титульна система реєстрації прав на нерухомість та її обтяжень. Правочини з нерухомістю не реєструються, проте реєстрації підлягають речові права на нерухомість та їх обтяження.

Згідно з вимогами Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації прав підлягають речові права на нерухоме майно, похідні від права власності.

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України).

За загальним правилом якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України,

є неефективними (пункт 64 постанови Великої Палати Верховного Суду

від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (провадження № 14-188цс20).

Власник має право витребовувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (частина перша статті 387 ЦК України).

Частина перша статті 388 ЦК України містить перелік підстав, за яких власник майна має право витребовувати своє майно, зокрема якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (підпункт 3 зазначеної статті).

Згідно з частиною третьою статті 388 ЦК України якщо майно було набуте безпідставно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребовувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові

від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14 захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Отже, віндикаційний позов - це позов власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Положення статті 388 ЦК України застосовується як правова підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 21 листопада 2016 року у справі № 1522/25684/12).

Предметом доказування у справах за позовами про витребування майна з чужого незаконного володіння становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння, як то факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, перебування його в натурі у відповідача та інше.

У такій справі необхідно встановити обставини, що мають засвідчити правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, а саме: підтверджують його право власності або інше речове право титульного володільця на витребуване майно; вибуття майна з володіння позивача; наявність майна в натурі у володінні відповідача; відсутність

у відповідача правових підстав для володіння цим майном (постанови Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі №923/630/17, від 29 січня 2019 року у справі №911/3312/17, від 02 квітня 2019 року у справі №911/737/18, від 19 червня

2019 року у справі №914/1671/17, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18, від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц).

Цивільне законодавство розрізняє право володіння як складову повноважень власника (частина перша статті 317 ЦК України), як різновид речових прав на чуже майно (пункт 1 частини першої статті 395 ЦК України) та як право, що виникає на договірних засадах, тобто договірне володіння.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (стаття 317 ЦК України).

Враховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року

№ 653/1096/16-ц).

Володіння як фактичний стан слід відрізняти від права володіння. Зокрема, права володіння, користування та розпоряджання майном належать власнику майна (частина перша статті 317 ЦК України), незалежно від того, є він фактичним володільцем чи ні.

Набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі

№ 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21)).

Звертаючись до суду з позовом про витребування майна на підставі

статей 387, 388 ЦК України, ОСОБА_1 посилався на те, що він є зареєстрованим

у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , а власниками - його батьки ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Вирішуючи позовні вимоги позивача, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач не підтвердив своє право на спірне нерухоме майно, а тому відсутні правові підстави для витребування цього майна на його користь відповідно до статей 387, 388 ЦК України.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди не врахували, що позивачем у спорі про витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння може бути власник майна (фізичні, юридичні особи, держава і територіальні громади в особі уповноважених ними органів), який на момент подання позову не володіє цим майном, а також особа, яка хоча і не є власником, але в якої майно перебувало за законом або договором, зокрема на підставі цивільно-правових договорів,

в оперативному управлінні, на праві повного господарського відання, а також інших підставах, установлених законом.

У постанові Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 522/8412/19 (провадження № 61-10353св22) зазначено, що при розгляді спорів про витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння необхідно враховувати, що позивачем за таким позовом може бути лише власник майна, який на момент подання позову не володіє цим майном, а також особа, яка хоча

і не є власником, але в якої майно перебувало у володінні за законом або договором, зокрема, на підставі цивільно-правових договорів (зберігання, майнового найму тощо), в оперативному управлінні, на праві повного господарського відання, а також на інших підставах, встановлених законом (постанова Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 766/4410/17 (провадження № 61-29040св18)).

Таким чином, право на витребування майна від добросовісного набувача має саме власник або інший титульний володілець майна і в тому випадку, коли майно перебувало безпосередньо у його володінні або особи, якій він передав майно

у володіння, та вибуло з такого їх володіння не з їхньої волі.

Верховний Суд у постанові від 21 грудня 2021 року у справі № 917/664/19 зауважив, що гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване

у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

У справі, що переглядається, позивач не довів, а суди не встановили наявність

у ОСОБА_1 права власності на спірне нерухоме майно, а також, що таке майно перебувало у його володінні на підставі цивільно-правових договорів (зберігання, майнового найму тощо), в оперативному управлінні, на праві повного господарського відання, а також на інших підставах, встановлених законом, а тому дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивач не підтвердив своє право на спірне нерухоме майно, а тому відсутні підстави для його витребування на підставі статей 387, 388 ЦК України.

Верховний Суд не бере до уваги посилання заявника на те, що він має право на витребування спірного нерухомого майна на підставі статті 400 ЦК України, оскільки у цій справі суди не встановили ані наявності у ОСОБА_1 права власності чи іншого права, наявність якого є необхідною для застосування зазначеної норми ЦК України, або, що він є добросовісним володільцем, ані недобросовісності ТОВ «Далінг».

Висновки судів попередніх інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання

у касаційній скарзі.

Щодо доводів про порушення судом першої інстанції норм процесуального права.

У листопаді 2022 року ОСОБА_2 , в інтересах якої діяв адвокат Павленко В. В., звернулася до суду з клопотанням про залучення її до участі у розгляді справи як позивача на підставі статті 50 ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач (частина перша

статті 48 ЦПК України).

Статтею 50 ЦПК України передбачено можливість участі у справі кількох позивачів або відповідачів.

Згідно з частинами першою, другою статті 50 ЦПК України позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен

із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно.

Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов`язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права та обов`язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов`язки.

Статтею 51 ЦПК України передбачено можливість залучення до участі у справі співвідповідача, а також заміну неналежного відповідача.

Аналіз зазначених норм процесуального права дає підстави для висновку про те, що нормами чинного ЦПК України не передбачено можливість залучення до участі у розгляді справи особи як позивача (співпозивача), а тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання ОСОБА_2 .

Верховний Суд не бере до уваги доводи ОСОБА_1 про те, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні його клопотання про зміну позовних вимог, оскільки у касаційній скарзі позивач не зазначив у чому полягає порушення норм процесуального права судом першої інстанції.

Щодо клопотання ТОВ «ФК «Авістар» про закриття касаційного провадження

У січні 2024 року до Верховного Суду від ТОВ «ФК «Авістар» надійшов відзив на касаційну скаргу, який містить клопотання про закриття касаційного провадження, оскільки висновки Верховного Суду, на які посилається позивач у касаційній скарзі, викладено не у подібних правовідносинах.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений

у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зважаючи на те, що ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 з підстав, визначених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, відсутні праві підстави для закриття касаційного провадження відповідно до пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У справі, що переглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин. Наявність у особи, яка звернулася до суду із касаційною скаргою, іншої точки зору на встановлені судами обставини не спростовує законності та обґрунтованості ухвалених судами попередніх інстанцій судових рішень по суті спору та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь цієї особи.

За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 19 січня 2023 року та постанова Київського апеляційного суду від 03 жовтня 2023 року ухвалені

з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків суду обставинам справи, а доводи касаційної скарги ОСОБА_1 цих висновків не спростовують.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу, понесених ТОВ «ФК «Авістар»

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 141 ЦПК України у разі відмови в позові судові витрати покладаються на позивача.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (частини перша, третя статті 133 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).

За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва

та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення

(пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, відшкодування витрат, понесених у зв`язку

із реалізацією права на судовий захист або у разі подання до особи необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України слідує, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору

з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Правничу допомогу на стадії касаційного перегляду справи № 761/8718/21

ТОВ «ФК «Авістар» надавала адвокат Остащенко О. М., яка діяла на підставі додаткової угоди від 12 січня 2024 року до договору про надання правової допомоги від 17 квітня 2019 року № 12.

У січні 2024 року до Верховного Суду від ТОВ «ФК «Авістар», в інтересах якого діє адвокат Остащенко О. М. надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 у якому вона просила стягнути з останнього 24 000,00 грн на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно з умовами додаткової угоди від 12 січня 2024 року до договору про надання правової допомоги від 17 квітня 2019 року № 12, укладеного між ТОВ «ФК «Авістар» та адвокатом Остащенко О. М., сторони погодили, що розмір гонорару за годину роботи адвоката складає 2 000,00 грн.

Відповідно до акта виконаних робіт від 19 січня 2024 року загальна вартість, наданих адвокатом послуг становить 24 000,00 грн (4 000,00 грн - аналіз касаційної скарги; 8 000,00 грн - аналіз практики Верховного Суду; 6 000,00 грн - складення відзиву на касаційну скаргу; 6 000,00 грн складення клопотання про закриття касаційного провадження).

Аналізуючи реальність (дійсність та необхідність), а також обґрунтованість розміру витрат на правничу допомогу, надану ТОВ «ФК «Авістар» на стадії касаційного перегляду справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для стягнення на товариства витрат на професійну правничу допомогу у розмірі

6 000,00 грн за підготовку клопотання про закриття провадження у справі, зважаючи на те, що Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для його задоволення.

Зважаючи на наведене на користь ТОВ «ФК «Авістар» підлягають відшкодуванню судові витрати у розмірі 18 000,00 грн.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, ВерховнийСуд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Павленко Вячеслав Вікторович, залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 19 січня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 жовтня 2023 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Авістар» на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, надану у суді касаційної інстанції, 18 000,00 грн.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. Ю. Гулейков Р. А. Лідовець Д. Д. Луспеник