Постанова

від 31.10.2024 по справі 203/2164/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 203/2164/21

провадження № 61-15358св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство «Об`єднана гірничо-хімічна компанія»,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Об`єднана гірничо-хімічна компанія» про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди

за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Об`єднана гірничо-хімічна компанія» на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 27 травня 2022 року у складі суддіХанієвої Ф. М. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 вересня 2023 року у складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., Пищиди М. М.,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати незаконними та скасувати наказ філії «Вільногірський гірничо-металургійний комбінат» Акціонерного товариства «Об`єднана гірничо-хімічна компанія» (далі - філія «ВГМК» АТ «ОГХК», філія) від 14 травня 2021 року про припинення трудового договору; поновити ОСОБА_1 на посаді заступника директора філії з правових, корпоративних та майнових питань у філії «ВГМК» АТ «ОГХК» з 18 травня 2021 року; стягнути з філії «ВГМК» АТ «ОГХК» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 18 травня 2021 року до дня ухвалення рішення включно; стягнути з філії «ВГМК» АТ «ОГХК» на користь ОСОБА_1 50 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, 1 816,00 грн судового збору та 14 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Як на обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що наказ філії «ВГМК» АТ «ОГХК» про її звільнення є незаконним, оскільки суперечить нормам КЗпП України, адже жодних змін в організації виробництва і праці, що могли призвести до зміни істотних умов її праці у відповідача не відбувалося, а тому її неможливо було звільнити за пунктом 6 статті 36 КЗпП України. Філія «ВГМК» АТ «ОГХК» не повідомляла позивача про зміну істотних умов праці та не отримувала від виборного профспілкового органу, членом якого є позивач, згоди на зміну її істотних умов праці. Позивач не відмовилася від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці, а навпаки надала свою згоду.

Фактично у філії відбулося скорочення посади, яку займала ОСОБА_1 , тому її звільнення мало відбутися за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України з дотриманням вимог статей 43, 44 КЗпП України, а не за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України. Однак у порушення норм статті 49-2 КЗпП України відповідач не повідомив її про майбутнє скорочення посади, яку вона займала, та не запропонував їй вакантні посади, що були на підприємстві, відповідно до штатного розпису, на які позивач могла претендувати.

Порушення відповідачем трудового законодавства при звільненні позивача із займаної посади призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків, що вимагало від неї додаткових зусиль для організації свого життя.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Кіровський районний суд м. Дніпропетровська рішенням від 27 травня 2022 року позов задовольнив частково.

Визнав протиправним і скасував наказ філії «ВГМК» АТ «ОГХК» від 14 травня 2021 року № 113 про припинення трудового договору, яким звільнено 17 травня 2021 року ОСОБА_1 з посади заступника директора філії з правових, корпоративних та майнових питань.

Поновив ОСОБА_1 на посаді заступника директора філії з правових, корпоративних та майнових питань у філії «ВГМК» АТ «ОГХК» з 18 травня 2021 року.

Стягнув з АТ «ОГХК» в особі філії «ВГМК» АТ «ОГХК» на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 18 травня 2021 року до 27 травня 2022 року включно в загальному розмірі 627 402,24 грн та на відшкодування моральної шкоди 10 000,00 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовив. Стягнув з АТ «ОГХК» в особі філії «ВГМК» АТ «ОГХК» на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 181,60 грн.

Зобов`язав Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області повернути ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 908,00 грн. Стягнув з АТ «ОГХК» в особі філії «ВГМК» АТ «ОГХК» на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 22 400,00 грн.

У задоволенні іншої частини вимог позивача про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу - відмовив.

Допустив до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі 57 692,16 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване порушенням відповідачем порядку звільнення позивача за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України, у зв`язку з чим наявні правові підстави для скасування наказу про звільнення, поновлення позивача на займаній посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Сам по собі факт незаконного звільнення позивача із займаної посади призвів до її моральних страждань, втрати нею нормальних життєвих зв`язків.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Дніпровський апеляційний суд постановою від 27 вересня 2023 року апеляційну скаргу АТ «ОГХК» залишив без задоволення. Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 27 травня 2022 року залишив без змін. Стягнув з АТ «ОГХК» в особі філії «ВГМК» АТ «ОГХК» на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000,00 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована законністю і обґрунтованістю рішення суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги, її узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду, АТ «ОГХК» просить скасувати рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 27 травня 2022 року і постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 вересня 2023 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 23 січня 2023 року у справі № 580/1617/19, у постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-703цс15, суди попередніх інстанцій не дослідили докази у справі.

Касаційна скарга мотивована порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Суди не звернули уваги на те, що відповідач при звільненні позивача із займаної посади дотримався всіх вимог законодавства щодо її попередження про зміну істотних умов праці, зокрема, ознайомив з письмовим повідомленням про зміну істотних умов праці за два місяці до дати введення таких змін; повідомив Профспілку, членом якої була позивач, про зміну істотних умов праці позивача; пропонував їй роботу зі змінами істотних умов праці.

Суди залишили поза увагою те, що не всі направлені позивачем 23 квітня 2021 року листи отримані відповідачем, а саме заява позивача від 23 квітня 2021 року, в якій вона повідомила про свою згоду на продовження роботи в нових умовах праці, була повернена позивачу 13 травня 2021 року. Однак суди цих доказів в їх сукупності не досліджували. При ухваленні рішень суди надали перевагу твердженням позивача, а не доказам, що були надані позивачем і відповідачем під час судового розгляду, та які повністю спростовують доводи позивача. Позивач не конкретизувала підстави виникнення моральних страждань і жодним чином не підтвердила ці обставини.

У січні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу, що мотивований законністю і обґрунтованістю ухвалених у справі судових рішень. Суди врахували, що факт незаконного звільнення сам по собі призвів до її моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і втрати єдиного джерела доходу. Відповідач у період її тривалого відрядження постійно чинив психологічний тиск з метою спонукати її звільнитись за власним бажанням, їй було відмовлено у наданні відпустки у строки погоджені сторонами у графіку відпусток, відмовлено у наданні увільнення від роботи для здавання компонентів крові, хоча вона є активним донором, що встановлено рішеннями Кіровського районного суду м. Дніпропетровська у справах № 203/1676/21, № 203/1929/21. Відмова Профкому ППП ОГХК у наданні згоди на звільнення позивача містить посилання на нормативно-правові акти, а також обґрунтування прийнятого рішення, зокрема, порушенням з боку роботодавця вимог КЗпП України.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

07 лютого 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 жовтня 2024 року у зв`язку з відставкою судді ОСОБА_3 справу розподілено колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

01 листопада 2015 року ОСОБА_1 переведена на посаду заступника директора філії з правових корпоративних та майнових питань управління комбінату філії «ВГМК» АТ «ОГХК» на підставі наказу відповідача від 30 жовтня 2015 року № 481-11.

24 лютого 2021 року ОСОБА_1 , перебуваючи у відрядженні, отримала повідомлення про зміну істотних умов праці.

23 квітня 2021 року ОСОБА_1 направила на адресу відповідача заяву від 23 квітня 2021 року, в якій повідомила про свою згоду на продовження роботи в нових умовах праці.

17 травня 2021 року ОСОБА_1 звільнено з посади заступника директора філії з правових корпоративних та майнових питань управління комбінату філії «ВГМК» АТ «ОГХК» на підставі наказу відповідача від 14 травня 2021 року № 133, у зв`язку з відмовою від проходження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці за пунктом 6 статті 36 КЗпП України.

Відповідно до відомостей з Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 з 01 липня 2020 року зареєстрована керівником профспілкового комітету Первинної профспілки працівників об`єднаної гірничо-хімічної компанії, код ЄДРПОУ 43738077.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв`язку зі зміною істотних умов праці.

При зміні істотних умов праці власник повинен дотримуватися встановленого порядку. Правовим документом про таку зміну є наказ про зміну істотних умов праці у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці. Працівники, істотні умови праці яких у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці підлягають зміні, персонально попереджаються про дату таких змін (не пізніше ніж за два місяці до змін).

Відповідно до статті 32 КЗпП України переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством. Не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або обладнанні у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором. Роботодавець не має права переміщати працівника на роботу, протипоказану йому за станом здоров`я. У зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 частини першої статті 36 цього Кодексу.

Припинення трудового договору за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України у разі відмови працівника від продовження роботи зі зміненими істотними умовами праці може бути визнане обґрунтованим, якщо зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою викликана змінами в організації виробництва і праці (раціоналізацією робочих місць, введенням нових форм організації праці, у тому числі перехід на бригадну форму організації праці, і, навпаки, впровадженням передових методів, технологій тощо).

Зміни в організації виробництва та праці роботодавця не можуть бути підставою для зловживань та незаконного звільнення працівника, а тому роботодавець під час процедури звільнення зобов`язаний забезпечити дотримання трудових прав працівника, який є слабшою ланкою у трудових правовідносинах.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 761/11887/15-ц зроблено висновок, що звільнення працівника на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку із його відмовою від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці не можна відносити ні до звільнення працівника за його ініціативою, ні до звільнення працівника за ініціативою роботодавця. Зазначена підстава припинення трудового договору є окремою самостійною підставою для припинення трудового договору, яка обумовлена відсутністю взаємного волевиявлення його сторін, недосягненням ними згоди щодо продовження дії трудового договору. Підставою для звільнення працівника за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України є його відмова від продовження роботи в нових умовах праці після спливу двомісячного строку з часу ознайомлення з відповідним повідомленням.

Зміна істотних умов праці, передбачена частиною третьою статті 32 КЗпП України за своїм змістом не тотожна звільненню у зв`язку із зміною організації виробництва і праці, скороченням чисельності або штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу, оскільки передбачає продовження роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, але за новими умовами праці.

Аналізуючи наведені норми, слід дійти висновку, що зміна істотних умов праці відбувається за тією самою посадою, у тій самій установі, де працівник працював до такої зміни. Пропозиція обійняти інші посади не є зміною істотних умов праці.

Відповідно до частини другої статті 252 КЗпП України зміна умов трудового договору, оплати праці, притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників, які є членами виборних профспілкових органів, допускається лише за попередньою згодою виборного профспілкового органу, членами якого вони є.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (частина друга статті 235 КЗпП України).

Встановивши, що у відповідача дійсно мала місце зміна в організації виробництва і праці - істотних умов праці; позивач у встановлені законом строки отримала повідомлення про зміну істотних умов праці й у визначений законом строк надала свою письмову згоду на продовження роботи за новими умовами; відповідач не отримав згоду виборного профспілкового органу, членом якого є позивач, на її звільнення у зв`язку з відмовою від роботи за новими умовами праці, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про порушення відповідачем норм трудового законодавства при звільненні позивача із займаної посади за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України та наявність правових підстав для поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Також, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок з відшкодування моральної шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форм власності, виду діяльності чи галузевої належності. Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин (стаття 237-1 КЗпП України ).

Встановивши порушення відповідачем норм трудового законодавства України при звільненні позивача із займаної посади та врахувавши принципи законності та справедливості, а також взявши до уваги характер та обсяг страждань, яких зазнала позивач, характер вимушених змін у її життєвих стосунках, час і зусилля витрачені нею для захисту її прав та інші встановлені обставини справи, суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення її вимог про відшкодування моральної шкоди.

Висновки судів у цій справі за встановлених судами фактичних обставин не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду, що зазначені у касаційній скарзі.

Аргументи касаційної скарги такі висновки судів не спростовують, зводяться до незгоди з ними та необхідності здійснення переоцінки фактичних обставин справи щодо доведеності відповідачем дотримання норм КЗпП України при звільненні позивача із займаної посади за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Верховний Суд є судом права, а не судом факту, і відповідно до статті 400 ЦПК України не має повноважень встановлювати обставини справи, не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також досліджувати докази справи, змінюючи їх оцінку.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Об`єднана гірничо-хімічна компанія» залишити без задоволення.

Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 27 травня 2022 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 27 вересня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

М. Ю. Тітов