Постанова

від 16.10.2024 по справі 910/4918/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" жовтня 2024 р. Справа№ 910/4918/21 (910/1820/24)

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Отрюха Б.В.

суддів: Остапенка О.М.

Полякова Б.М.

Секретар судового засідання: Дюкарєва І.М.

За участю учасників справи та їх представників:

від АТ «Асвіо Банк»: Безносик А.О. - за ордером серія АІ № 1547102 від 12.02.2024;

від ТОВ «ФК «Поліс»: Коляда С.М. - за довіреністю б/н від 16.01.2024

та арбітражний керуючий Гаращенко І.В. (особисто).

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Асвіо Банк» на рішення Господарського суду міста Києва від 13.05.2024 у справі № 910/4918/21 (910/1820/24) (суддя Чеберяк П.П., повний текст рішення складено та підписано - 23.05.2024)

за позовом Акціонерного товариства «Асвіо Банк»

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Інвестгруп»

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс»

про визнання правочинів недійсними

в межах справи № 910/4918/21

за заявою Акціонерного товариства «Асвіо Банк»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Інвестгруп»

про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

14.02.2024 Акціонерне товариство «Асвіо Банк» (надалі також АТ «Асвіо Банк»/позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Інвестгруп» (надалі також ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Інвестгруп»/відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс» (надалі також ТОВ «Фінансова компанія «Поліс»/відповідач-2) про визнання правочинів недійсними.

На обгрунтування позовних вимог АТ «Асвіо Банк» зазначає, що оспорювані договір про відступлення № 2432 та договір № 18/11/20 від 18.11.2020 укладені в підозрілий період (упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство), в момент, коли боржник вже мав грошове зобов`язання, зокрема, перед АТ «Асвіо Банк» у розмірі 228 769 396,59 грн. Крім того, укладення спірних правочинів призвело до зменшення обсягу майнових активів боржника та його неплатоспроможності, а також те, що оспорювані правочини не мають правової та господарської мети (одержання прибутку), укладені без жодних відповідних майнових дій іншої сторони, а відтак, не спрямовані на реальне настання наслідків.

За переконанням позивача, оспорювані в даній справі правочини містять ознаки фраудаторності, що в свою чергу, з огляду на положення ст. 42 КУзПБ, є підставою для визнання даних правочинів недійсними.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.05.2024 у справі № 910/4918/21 (910/1820/24) (суддя Чеберяк П.П., повний текст рішення складено та підписано - 23.05.2024) у задоволенні позову відмовлено.

Судове рішення прийнято з посиланням на приписи ст. 20 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства (надалі - КУзПБ), ст.ст. 15, 16, 203, 215 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) та обґрунтоване тим, що ТОВ «Фінансова компанія «Поліс» належним чином виконало всі свої майнові зобов?язання, які виникли на підставі договору відступлення права вимоги. До того ж, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність підстав для визнання оспорюваних правочинів недійсними, визначених ст. 42 КУзПБ.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням, АТ «Асвіо Банк» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить, зокрема, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.05.2024 у справі № 910/4918/21 (910/1820/24) та ухвалити нове судове рішення, яким визнати недійсним Договір № 18/11/20 від 18.11.2020 про відступлення права вимоги, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Інвестгруп» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс»; визнати недійсним Договір посвідчений 18.11.2020 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. за реєстровим № 2365 про відступлення прав за Договором іпотеки, посвідченим 02.10.2008 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гончаренко Н.О. за реєстровим № 2432, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Інвестгруп» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс».

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

У апеляційній скарзі АТ «Асвіо Банк» зазначає, що договір про відступлення № 2432 та договір № 18/11/20 від 18.11.2020 укладені в підозрілий період (упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство), в момент, коли боржник вже мав грошове зобов`язання, зокрема, перед АТ «Асвіо Банк» у розмірі 228 769 396,59 грн. Крім того, укладення спірних правочинів призвело до зменшення обсягу майнових активів боржника та його неплатоспроможності, а також те, що оспорювані правочини не мають правової та господарської мети (одержання прибутку), укладені без жодних відповідних майнових дій іншої сторони, а відтак, не спрямовані на реальне настання наслідків.

На думку позивача, оспорювані в даній справі правочини містять ознаки фраудаторності, що в свою чергу, з огляду на положення ст. 42 КУзПБ, є підставою для визнання даних правочинів недійсними.

Узагальнені доводи та заперечення учасників справи

26.07.2024 через систему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від ТОВ «Фінансова компанія «Поліс» надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останнє просить суд, залишити апеляційну скаргу АТ «Асвіо Банк» без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 13.05.2024 у справі № 910/4918/21 (910/1820/24) - без змін.

ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Інвестгруп» не надало відзиву на апеляційну скаргу АТ «Асвіо Банк», що у відповідності до ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) не перешкоджає перегляду судового рішення першої інстанції в апеляційному порядку.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.06.2024 апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Асвіо Банк» передано для розгляду колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Отрюх Б.В., судді: Остапенко О.М., Поляков Б.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2024 у справі № 910/4918/21 (910/1820/24) витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/4918/21 (910/1820/24) за позовом Акціонерного товариства «Асвіо Банк» до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Інвестгруп»; 2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс» про визнання правочинів недійсними; в межах справи № 910/4918/21 за заявою Акціонерного товариства «Асвіо Банк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Інвестгруп» про банкрутство; відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги Акціонерного товариства «Асвіо Банк» на рішення Господарського суду міста Києва від 13.05.2024 у справі № 910/4918/21 (910/1820/24) до надходження матеріалів даної справи до Північного апеляційного господарського суду.

11.07.2024 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/4918/21 (910/1820/24).

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.07.2024 у справі № 910/4918/21 (910/1820/24), поміж іншого, задоволено клопотання Акціонерного товариства «Асвіо Банк» та поновлено строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 13.05.2024 у справі № 910/4918/21 (910/1820/24); відкрито апеляційне провадження у справі № 910/4918/21 (910/1820/24); розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства «Асвіо Банк» на рішення Господарського суду міста Києва від 13.05.2024 у справі № 910/4918/21 (910/1820/24) призначено на 21.08.2024.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/2767/24 від 19.08.2024 у зв`язку з перебуванням судді Полякова Б.М., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відрядженні, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/4918/21 (910/1820/24).

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.08.2024 апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Асвіо Банк» передано для розгляду колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Отрюх Б.В., судді: Остапенко О.М., ОСОБА_1.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.08.2024 у справі № 910/4918/21 (910/1820/24) апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Асвіо Банк» на рішення Господарського суду міста Києва від 13.05.2024 у справі № 910/4918/21 (910/1820/24) прийнято до провадження колегією суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Отрюх Б.В., судді: Остапенко О.М., ОСОБА_1.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.08.2024 у справі № 910/4918/21 (910/1820/24) оголошено перерву у даній справі до 25.09.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.09.2024 у справі № 910/4918/21 (910/1820/24) оголошено перерву у даній справі до 16.10.2024.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/3789/24 від 15.10.2024 у зв`язку з ухваленим рішенням Вищої ради правосуддя від 08.10.2024 про звільнення у відставку судді ОСОБА_1, який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/4918/21 (910/1820/24).

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.10.2024 апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Асвіо Банк» передано для розгляду колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Отрюх Б.В., судді: Остапенко О.М., Поляков Б.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.10.2024 у справі № 910/4918/21 (910/1820/24) апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Асвіо Банк» на рішення Господарського суду міста Києва від 13.05.2024 у справі № 910/4918/21 (910/1820/24) прийнято до провадження колегією суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Отрюх Б.В., судді: Остапенко О.М., Поляков Б.М.

Явка представників учасників справи

16.10.2024 у судове засідання з`явилися представники Акціонерного товариства «Асвіо Банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс» та розпорядник майна Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Інвестгруп» арбітражний керуючий Гаращенко Ігор Володимирович.

Позиції учасників справи

У судовому засіданні 16.10.2024 представник Акціонерного товариства «Асвіо Банк» та розпорядник майна Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Інвестгруп» арбітражний керуючий Гаращенко І.В. підтримали доводи апеляційної скарги з підстав викладених у ній та просили її задовольнити, а рішення Господарського суду міста Києва від 13.05.2024 у справі № 910/4918/21 (910/1820/24) скасувати та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс» у судовому засіданні 16.10.2024 заперечував проти доводів апеляційної скарги з підстав викладених у відзиві на апеляційну скаргу та просив залишити її без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 13.05.2024 у справі № 910/4918/21 (910/1820/24) - без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

02.10.2008 між Відкритим акціонерним товариством «Універсальний банк розвитку та партнерства» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Банк Перший», Публічне акціонерне товариство «БГ Банк») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інфініті» було укладено кредитний договір № 41.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, між Банком та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інфініті» було укладено договір іпотеки, посвідчений 02.10.2008 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гончаренко Н.О. за реєстровим № 2432.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 18.07.2012 у справі № БЗ/081-12/24 порушено провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфініті» за заявою Банку.

В подальшому право вимоги у розмірі 5 555 037,79 грн за кредитним договором та права іпотекодержателя за договором іпотеки було відступлено Банком на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Інвестгруп» (відповідач-1) на підставі договору про відступлення прав вимоги за Кредитним договором від 05.12.2012 та договору відступлення прав за договором іпотеки, посвідченого 05.12.2012 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гончаренко Н.О. за реєстровим № 366.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 29.08.2013 у справі № БЗ/081-12/24 замінено ініціюючого кредитора Банк його правонаступником - Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Інвестгруп», а згодом ухвалою Господарського суду Київської області від 24.04.2014 у справі № БЗ/081-12/24 визнано вимоги кредиторів до боржника в сумі 394 157 331,81 грн, зокрема, вимоги відповідача-1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфініті» у розмірі 5 555 037,79 грн, які виникли на підставі Кредитного договору.

18.11.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Інвестгруп» (відповідач-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс» (відповідач-2) укладено договір відступлення права вимоги, за яким відповідач -1 відступив на користь відповідача-2 права вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфініті» у загальному розмірі 5 555 037,79 грн за кредитним договором.

Крім того, 18.11.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Інвестгруп» (відповідач-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс» (відповідач-2) укладено договір про відступлення прав за договором іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.М. за реєстровим № 2365, за умовами якого відповідач-2 набув прав іпотекодержателя за договором іпотеки, посвідченим 02.10.2008 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гончаренко Н.О. за реєстровим № 2432.

Вказані вище обставини також були встановленні в межах розгляду справи № Б3/081-12/24 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфініті» та підтверджуються ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2021 у справі № Б3/081-12/24, якою, зокрема, задоволено заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Інвестгруп» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс» про заміну кредитора у справі №Б3/081-12/24 з вимогами у розмірі 5 555 037,79 грн.

Звертаючись до суду з даним позовом АТ «Асвіо Банк» зазначає, що договір про відступлення № 2432 та договір № 18/11/20 від 18.11.2020 укладені в підозрілий період (упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство), в момент, коли боржник вже мав грошове зобов`язання, зокрема, перед АТ «Асвіо Банк» у розмірі 228 769 396,59 грн. Крім того, укладення спірних правочинів призвело до зменшення обсягу майнових активів боржника та його неплатоспроможності, а також те, що оспорювані правочини не мають правової та господарської мети (одержання прибутку), укладені без жодних відповідних майнових дій іншої сторони, а відтак, не спрямовані на реальне настання наслідків.

На переконанням позивача, оспорювані в даній справі правочини містять ознаки фраудаторності.

За наслідками розгляду вищевказаної позовної заяви, місцевим господарським судом постановлено судове рішення, яке наразі оскаржується в апеляційному порядку.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи

Статтею 269 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів Північного апеляційного господарського суду розглянувши матеріали справи, заслухавши думку представників АТ «Асвіо Банк», ТОВ «Фінансова компанія «Поліс» та розпорядника майна ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Інвестгруп» арбітражного керуючого Гаращенко І.В., обговоривши доводи апеляційної скарги, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини даної господарської справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при постановленні оскаржуваного судового рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга АТ «Асвіо Банк» не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

За змістом ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді.

Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України, ст. 42 КУзПБ.

В силу ст.ст. 14, 74 ГПК України тягар доведення порушеного права у спорі про визнання недійсним правочину покладений на заявника цих вимог.

Так, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і залежно від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Аналогічна правова позиція Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладена в постанові від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17.

Крім того, під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину необхідно застосовувати загальні положення ст. 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, а й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно сталося.

Необхідно вказати, що банкрутство за своєю природою є особливим правовим механізмом врегулювання відносин між неплатоспроможним боржником та його кредиторами, правове регулювання якого регламентовано КУзПБ з 21.10.2019, а до вступу в дію цього Кодексу - Законом про банкрутство в редакції від 19.01.2013, що втратив чинність 21.10.2019, які визначають особливості провадження у справах про банкрутство, тобто є спеціальними та мають пріоритет у застосуванні при розгляді цих справ порівняно з іншими нормами законодавства.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Близькі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18.

Поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними (рішення ЄСПЛ від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» (Doran v. Ireland)).

Ефективність означає як попередження стверджуваного порушення чи його продовження, так і надання відповідного відшкодування за будь-яке порушення, яке вже відбулося (рішення ЄСПЛ від 26.10.2000 у справі «Кудла проти Польщі» (Kudla v. Poland)).

У рішенні від 05.04.2005 у справі «Афанасьєв проти України» ЄСПЛ зазначав, що засіб захисту, що вимагається, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. 10 п. 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з приписами статті 20 ГК України, визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Згідно з абз. 12 ч. 2 ст. 16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

КУзПБ є частиною цивільного/господарського законодавства, тому до правовідносин, які регулює цей Кодекс як спеціальний нормативно-правовий акт, можуть застосовуватися також норми ЦК України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника.

Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені ст. 215 ЦК України.

В силу ст.ст. 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20.

Отже, в кожній справі про визнання правочину недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

Слід зазначити, що провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.

Насамперед це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні спеціальних способів захисту її суб`єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.

Безумовно, визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

Відтак, кредитор (кредитори) та арбітражний керуючий є тими зацікавленими особами у справі про банкрутство, які мають право звертатися з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів, у межах справи про банкрутство і таке звернення є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість відновлення порушених прав кредиторів та боржника.

Близький за змістом висновок викладений Верховним Судом у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19).

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.10.2023 за заявою Акціонерного товариства «Асвіо Банк» відкрито провадження у справі № 910/4918/21 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Інвестгруп».

Необхідно вказати, що АТ «Асвіо Банк» є заінтересованою особою, чиїх прав та інтересів безпосередньо стосуються вчинені відповідачами оспорювані правочини, оскільки позивач являється ініціюючим кредитором у справі про банкрутство, а отже в силу ч. 5 ст. 216 ЦК України має право на пред`явлення даного позову.

Інститут визнання недійсними правочинів боржника в межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника в межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливого справедливого задоволення вимог кредиторів.

Подібний за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 03.03.2020 у справі № 910/1405/14, від 28.09.2021 у справі № 21/896/2011 (913/45/20).

Нормами ч. 1 ст. 42 КУзПБ передбачено, що правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з таких підстав:

боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку;

боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим;

боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів;

боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна;

боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Як вбачається зі змісту оспорюваних правочинів, право вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфініті» було відчужено Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Інвестгруп» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс» за 5 555 037,79 грн, тобто за номінальною вартістю цієї вимоги.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що сторонами правочинів було повністю виконано зобов`язання за спірними договорами.

Так, місцевим господарським судом встановлено, що згідно з повідомленням № іг/3 від 22.07.2021 ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Інвестгруп» повідомило ТОВ «Фінансова компанія «Поліс» про те, що відповідно до умов договору про відступлення права вимоги (цесії) від 25.11.2020, укладеного між відповідачем-1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Уінденерго», відповідач-1 відступив Товариству з обмеженою відповідальністю «Уінденерго» право вимоги до відповідача-2 за договором відступлення права вимоги.

З метою виконання своїх зобов`язань за договором відступлення права вимоги зі сплати 5 038 037,79 грн ТОВ «Фінансова компанія «Поліс» (відповідач-2):

- на суму 1 358 037,79 грн здійснило оплату на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Уінденерго» на підставі платіжних інструкцій № 102 від 23.07.2021, № 105 від 26.07.2021, № 108 від 04.08.2021, № 5919 від 01.12.2023;

- на суму 3 200 000,00 грн здійснило зарахування зустрічних однорідних вимог з Товариством з обмеженою відповідальністю «Уінденерго» на підставі договору про зарахування зустрічних однорідних вимог від 23.02.2022;

- на суму 480 000,00 грн здійснило зарахування зустрічних однорідних вимог з Товариством з обмеженою відповідальністю «Уінденерго» на підставі договору про зарахування зустрічних однорідних вимог від 03.12.2023.

Вказані вище обставини підтверджуються актом про повне виконання зобов`язань від 04.12.2023.

Також, у відповідності до договору про відступлення прав вимоги від 01.12.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю «Уінденерго» відступило право вимоги на суму 517 000,00 грн до відповідача-2 за договором відступлення права вимоги на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфініті Сервіс», яке у подальшому на підставі договору про відступлення права вимоги від 03.12.2023 відступило право вимоги до відповідача-2 за договором відступлення права вимоги на суму 517 000,00 грн на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Крауч».

В подальшому, 05.12.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс» (відповідач-2) з метою виконання своїх зобов`язань за договором відступлення права вимоги сплатило на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Крауч» 104 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 5920 від 05.12.2023.

Разом з тим, відповідно до договору про зарахування зустрічних однорідних вимог від 24.01.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс» (відповідач-2) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Крауч» зарахували зустрічні однорідні вимоги на суму 413 000,00 грн.

Отже, ТОВ «Фінансова компанія «Поліс» належним чином виконано усі свої майнові зобов`язання, які виникли на підставі договору відступлення права вимоги.

При цьому, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність підстав для визнання оспорюваних правочинів недійсними, визначених ст. 42 КУзПБ, а саме: у відповідності до умов спірних правочинів ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Інвестгруп» не виконувало жодних майнових зобов`язань раніше встановленого строку; ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Інвестгруп» не брало зобов`язань за спірними правочинами, які б негативно впливали на його платоспроможність або на виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами; ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Інвестгруп» не здійснювало відчуження прав вимоги згідно з спірними правочинами за цінами нижчими або вищими від ринкових, оскільки право вимоги за спірними правочинами було відчужено за номінальну вартість (грошовий розмір права вимоги за кредитним договором дорівнює ціні договору відступлення права вимоги); ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Інвестгруп» не здійснювало жодну оплату та не приймало майно в рахунок виконання грошових вимог; ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Інвестгруп» відповідно до умов спірних договорів не брало на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог; боржник відступив право вимоги за плату, а ТОВ «Фінансова компанія «Поліс» в повному обсязі виконало взяті на себе зобов`язання за договорами.

Крім того, АТ «Асвіо Банк» не доведено наявність інших фактичних обставин, з якими закон пов`язує можливість визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення і настання відповідних наслідків.

За таких обставин, місцевий господарський суд належним чином дослідивши матеріали справи, дотримуючись норм процесуального та матеріального права, дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

До того ж, твердження апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених у рішенні Господарського суду міста Києва від 13.05.2024 у справі № 910/4918/21 (910/1820/24) та у даному випадку скаржником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

В силу статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

З приводу висвітлення всіх доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У рішенні Суду у справі «Трофимчук проти України» № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Приписами статті 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає апеляційну скаргу АТ «Асвіо Банк» необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 13.05.2024 у справі № 910/4918/21 (910/1820/24) підлягає залишенню без змін.

Розподіл судових витрат

Судові витрати за подання даної апеляційної скарги, у відповідності до статті 129 ГПК України, судом покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 240, 267-271, 273, 275, 276, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Кодексом України з процедур банкрутства, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Асвіо Банк» залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.05.2024 у справі № 910/4918/21 (910/1820/24) залишити без змін.

3. Справу № 910/4918/21 (910/1820/24) повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, строки та випадках, передбачених ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України та ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства.

Повний текст постанови складено та підписано - 04.11.2024 (у зв?язку з перебуванням судді Полякова Б.М. на лікарняному).

Головуючий суддя Б.В. Отрюх

Судді О.М. Остапенко

Б.М. Поляков