Постанова

від 23.10.2024 по справі 947/12881/22

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/4865/24

Справа № 947/12881/22

Головуючий у першій інстанції Васильків О. В.

Доповідач Громік Р. Д.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.10.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Громіка Р.Д.,

суддів Дришлюка А.І., Драгомерецького М.М.,

за участю секретаря Триколіч І.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 08 лютого 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання батьківства,

ВСТАНОВИВ:

1. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог.

24 червня 2022 року в інтересах позивача ОСОБА_2 до суду звернувся адвокат Цимбал С.Ю. з позовом до відповідача, в якому просить визнати ОСОБА_1 батьком ОСОБА_3 , народженої ІНФОРМАЦІЯ_1 , актовий запис про народження №326 від 23.02.2010 року, складений Київським відділом реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що з 2009 року позивач ОСОБА_2 і відповідач ОСОБА_1 перебували у близьких стосунках, від яких ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася дитина ОСОБА_3 . Запис про батька дитини було здійснено за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька записані за вказівкою матері відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України, оскільки ОСОБА_2 на момент народження дитини не перебувала у шлюбі, при цьому були відсутні спільна заява батьків, заява батька або рішення суду про походження дитини від ОСОБА_1 . Перебуваючи в зареєстрованому шлюбі з іншою жінкою та уникаючи можливого конфлікту з дружиною, ОСОБА_1 і після народження дитини не подавав до органу державної реєстрації актів цивільного стану заяви про визнання себе батьком відповідно до ст. 126 СК України, що зумовлює необхідність визнання батьківства за рішенням суду.

Позиція відповідача у суді першої інстанції.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача ОСОБА_4 посилається на те, що відповідач з вимогами позову не згоден. Відповідач ОСОБА_1 погодився, що він дійсно познайомився з позивачкою приблизно у 2009 році, але у неї були стосунки з іншим чоловіком, тому у нього є сумніви щодо його батьківства дитини ОСОБА_5 . Представник відповідача зазначає, що позивачем не надано будь-яких письмових доказів, що підтверджують батьківство ОСОБА_1 , не доведено, що будь-які стосунки були між сторонами. Нічим не підтверджено, що відповідач проживав з позивачем на період вагітності та народження дитини. Відповідач ОСОБА_1 почав проживати з позивачкою після смерті дружини. Стосовно висновку експертизи, проведеної на підставі ухвали суду, представник відповідача зазначає про наявність протиріччя та невідповідності змісту експертизи щодо місця відбору біологічних зразків, виникає сумнів щодо їх дійсності та належного отримання, тому висновок експертизи є невірним та помилковим. Надані суду фотографії не відображають дату та місце події та не свідчать про батьківства ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 08 лютого 2024 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання батьківства задоволено. Визнано ОСОБА_1 батьком ОСОБА_3 , народженої ІНФОРМАЦІЯ_1 , актовий запис про народження №326 від 23.02.2010 року, складений Київським відділом реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції.

Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване судове рішення та постановити нове, яким відмовити повністю у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що зі змісту експертизи є суперечності, що викликають сумнів щодо належного відібрання зразків біологічного матеріалу як у ОСОБА_1 , так і в ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та надання об`єктивного висновку експертизи. З наявних у матеріалах справи повідомлень зі КУ «Одеське обласне бюро судово-медичних експертиз» (т. 1, а.с. 41, 43) повинен здійснюватися відбір біологічних зразків: зразків рідкої крові та крові на марлі, але чомусь були нібито відібрані зразки букального епітелію. Враховуючи зазначене, вказаний висновок експерта не може вважатись обґрунтованим та таким, що підтверджує позовні вимоги, оскільки отриманий з порушенням.

Короткий зміст відзиву ОСОБА_2 на апеляційну скаргу.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Сповіщення сторін та заяви у справі.

Про судове засідання, призначене на 23 жовтня 2024 року, сторони були належним чином сповіщені про дату, час та місце слухання справи.

23 жовтня 2024 року від адвоката Іванової П.В., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , надійшла заява про відкладення розгляду справи, яка вмотивована тим, що адвокат Іванова П.В. зайнята у іншій справі (Ананьївський районний суд Одеської області), яка призначена на 23 жовтня 2024 року о 13:10 год в режимі відеоконференції в Приморському районному суді м. Одеси.

Розглянувши вказану заяву про відкладення розгляду справи, апеляційний суд дійшов висновку про відмову у її задоволенні з огляду на таке.

Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі №361/8331/18.

Колегія суддів звертає увагу, що у межах апеляційного провадження не приймалось рішення про виклик осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень у справі, і такої необхідності колегія суддів не вбачає, тому підстав для розгляду справи з обов`язковою участю сторін суд апеляційної інстанції не знаходить.

Також судова колегія наголошує, що у п. 1.3.1 Правил організації ефективного цивільного судочинства передбачено, що не може бути визнано само по собі поважною причиною і не має наслідком безумовне відкладення розгляду справи або оголошення перерви у розгляді справи присутність учасника справи на іншому слуханні в іншій справі, що проводиться у цьому самому або іншому суді, в тому числі суді вищої інстанції, яке було призначено або заплановано після призначення слухання у цій справі.

З матеріалів справи вбачається, що адвокат Іванова П.В. отримала судову повістку на дане судове засідання в Електронний кабінет 09 вересня 2024 року, в той же час розгляд справи в режимі відеоконференції був призначений ухвалою Ананьївського районного суду Одеської області 14 жовтня 2024 року.

Таким чином, поважність причин відкладення судом апеляційної інстанції не встановлена, заявники реалізували своє право на викладення відповідних аргументів та, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторони у справі.

2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція апеляційного суду

Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до припису ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що відповідно до Свідоцтва про народження, серії НОМЕР_1 , виданого повторно Київським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що 23.02.2010 року складено відповідний актовий запис №326. Батьками вказані: ОСОБА_6 та ОСОБА_2 /т.1 а.с.7/.

Вказана інформація також підтверджується і Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження відповідно до статей 126, 133, 135 СК України, в якому зазначено, що відомості про батька записані відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України (т.1 а.с.8-9).

Стороною позивача суду надано Результат Аналізу ДНК, складений СПД-ФОП ОСОБА_7 , відповідно до якого імовірний батько ОСОБА_1 не виключається як батько дитини, яка тестується - ОСОБА_3 . Вірогідність батьківства - 99,999999% (т.1, а.с.14).

На підтвердження позовних вимог суду надано також фототаблиці, що відображають спільний відпочинок сторін по справі з дитиною (а.с.15-17).

Судом досліджено Висновок експерта №390, складений КУ «Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи» 26.08.2022 року, відповідно до якого молекулярно-генетичним аналізом ДНК встановлено, що громадянин ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , може являтися біологічним батьком дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , народженої громадянкою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з ймовірністю 99,99999999%, таким чином, батьківство практично доведене (т.1, а.с. 45-50).

21 листопада 2022 року КУ «Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи» надала письмову відповідь, вих. №2805-11, на запит адвоката Цимбала С.Ю., якою роз`яснено, що у Висновку експерта №390 від 15.08.2022 року на сторінці 2 була допущена технічна друкарська описка, пов`язана зі швидкісним набором та копіюванням тексту, стосовно присутності громадянки ОСОБА_8 у приміщенні відділення судово-медичних молекулярно-генетичних експертиз Одеського обласного бюро судово-медичної експертизи 12.08.2022 року, при відібранні зразків букального епітелію у громадянки ОСОБА_2 та дитини ОСОБА_3 , про що був складений відповідний Акт від 12.08.2022 року про відібрання зразків букального епітелію у громадянки ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з даними документів, що посвідчують особи (т.1 а.с.99-100).

Представником відповідача до відзиву на позов додано Протокол опитування адвокатом особи за її згодою від 02.11.2022, відповідно до якого ОСОБА_8 надала адвокату пояснення, що із сім`єю ОСОБА_1 знайома давно. Протягом тривалих років хворіла його дружина ОСОБА_9 . Приблизно у червні-липні 2017 року ОСОБА_8 запросили доглядати за ОСОБА_10 , а після смерті ОСОБА_10 16.01.2018 року ОСОБА_8 повернулась до місця свого мешкання. Приблизно у лютому 2022 року до ОСОБА_8 звернувся син відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_11 з проханням здійснювати догляд за батьком, оскільки він захворів і потребує постійного нагляду та допомоги. Спочатку ОСОБА_1 знаходився за адресою: буд. АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 перебував в окремій кімнаті. Разом з ним в будинку знаходилися ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Ні ОСОБА_2 , ні дитина у кімнату до ОСОБА_1 не заходили, тільки на його день народження зайшла ОСОБА_2 , привітала з днем народження, поставила квіти та вийшла. Приблизно наприкінці липня 2022 року ОСОБА_2 сказала ОСОБА_8 , що прийдуть лаборанти для відбору крові у ОСОБА_1 . На початку серпня 2022 року прийшли два чоловіка і одна жінка, зайшли в кімнату до ОСОБА_1 , не представлялися. ОСОБА_8 вийшла з кімнати і не чула, про що йшлося і що вони робили. Потім ОСОБА_10 покликала і попросила підписати якійсь папір, пояснивши, що нічого страшного не буде, не треба нікого боятися і нікуди не викликатимуть. У приміщенні відділення судово-медичних молекулярно-генетичних експертиз Одеського обласного бюро судово-медичної експертизи ні 12.08.2022 року ОСОБА_8 взагалі ніколи не була.

У судовому засіданні, яке відбулось у суді першої інстанції 01 лютого 2023 року, судовий експерт ОСОБА_12 пояснив суду, що підтримує Висновок експерта №390, складений КУ "Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи" 26 серпня 2022 року, по всіх пунктах. При цьому вказання наявності свідка ОСОБА_8 при відборі матеріалу в експертній установі - помилка. При відібранні матеріалу на місці проживання відповідача свідок була присутня. Аналогічні пояснення надані експертом і стосовно фактичних дат обстеження.

У подальшому судом першої інстанції неодноразово до експертної установи направлялись матеріали справи для проведення повторної судово-медичної молекулярно-генетичної експертизи, призначеної 08.02.2023 року, однак ухвала про призначення експертизи залишилась не виконаною в зв`язку з неможливістю відібрання біологічних зразків у відповідача ОСОБА_1 , який через тяжкий стан здоров`я перебував то в лікарні Into-Sana в м. Одесі, то в пансіонаті в Львівській області.

Враховуючи, що з часу призначення повторної судово-медичної молекулярно-генетичної експертизи пройшов рік та відповідно до пояснень сторони відповідача стан здоров`я відповідача ОСОБА_1 не покращується, суд першої інстанції правильно вважав доцільним розглянути справу по суті та ухвалити рішення за наявними в матеріалах справи доказами.

Згідно з частиною другою статті 125 СК України якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини; за рішенням суду.

Відповідно до частин першої, третьої статті 126 СК України походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану. Якщо заява про визнання батьківства не може бути подана особисто, вона може бути подана через представника або надіслана поштою, за умови її нотаріального засвідчення. Повноваження представника мають бути нотаріально засвідчені.

Статтею 128 СК України передбачено, що за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений матір`ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений особою, яка вважає себе батьком дитини. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що 23 лютого 2010 року складено відповідний актовий запис №326. Батьками вказані: ОСОБА_6 та ОСОБА_2 . При цьому відомості про батька записані відповідно до ч. 1 аст. 135 СК України.

В рішенні від 07 травня 2009 року у справі «Калачова проти Російської Федерації» (заява № 3451/05) ЄСПЛ зазначив, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства щодо конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства.

Висновком експерта від №390, складений КУ «Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи» 26.08.2022 року, відповідно до якого молекулярно-генетичним аналізом ДНК встановлено, що громадянин ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , може являтися біологічним батьком дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , народженої громадянкою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з ймовірністю 99,99999999%, таким чином, батьківство практично доведене.

Також відповідно до Результату Аналізу ДНК, складений СПД-ФОП ОСОБА_7 , відповідно до якого імовірний батько ОСОБА_1 не виключається як батько дитини, яка тестується - ОСОБА_3 . Вірогідність батьківства - 99,999999%.

При ухваленні рішення суд обґрунтовано враховував, що вказаний Результат Аналізу ДНК складений тільки для особистого користування та має примітку, що оскільки відібрання зразків проходило без дотримання суворої процедури за участю третьої нейтральної сторони, та Лабораторія не може перевірити походження зразків, цей результат аналіза не може слугувати доказом в судовому процесі для встановлення батьківства або інших юридичних питань. Імена учасників теста, які зазначенні у висновку, надані клієнтом, та не можуть бути перевірені.

Щодо Висновку експерта від №390, складеного КУ «Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи» 26.08.2022 року, суд першої інстанції правильно прийняв до уваги пояснення судового експерта ОСОБА_13 , надані в судовому засіданні, щодо того, що у висновку наявні технічні помилки у вигляді зазначення присутності свідка ОСОБА_8 . Для усунення вказаних недоліків та отримання належного та допустимого експертного висновку судом 08.02.2023 року було призначено повторну судово-медичну молекулярно-генетичну експертизу. Стороною відповідача суду та експертові надавалась інформація щодо погіршення здоров`я відповідача ОСОБА_1 , його госпіталізації та неможливості відібрання біологічних зразків для проведення експертизи. При цьому протягом тривалого часу, коли справа перебувала в експертній установі, та призначались дати відібрання біологічних зразків, щодо стану здоров`я відповідача суду надані довідки від 30.04.2023, 02.06.2023, 24.07.2023.

З довідки з медичної карти від 24.07.2023 вбачається, що ОСОБА_1 був виписаний за власною категоричною вимогою родичів. Рекомендовано продовження стаціонарного лікування в умовах спеціалізованого відділення.

Таким чином, на момент розгляду справи у суді першої інстанції в матеріалах справи наявні докази, які стороною відповідача ставляться під сумнів, а саме Результат Аналізу ДНК, складений СПД-ФОП ОСОБА_7 , та Висновок експерта від №390, складений КУ «Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи» 26.08.2022 року, якими встановлено вірогідність батьківства ОСОБА_1 відносно неповнолітньої ОСОБА_3 - 99,999999%.

Доказів на підтвердження протилежного стороною відповідача ОСОБА_1 суду не надано. При цьому суд першої інстанції вмотивовано зауважив, що заперечуючи проти позовних вимог ОСОБА_2 та посилаючись на те, що стороною позивача не надано інших належних та допустимих доказів на підтвердження позову, стороною відповідача ОСОБА_1 доказів на спростування доводів сторони позивача суду не надано.

Таким чином, враховуючи сукупність наявних доказів в матеріалах справи на підтвердження позовних вимог, в тому числі і категоричність пояснень експерта ОСОБА_12 , наданих в судовому засіданні 01 лютого 2023 року з визнанням помилок, а також відсутністю доказів сторони відповідача на підтвердження позиції відповідача про невизнання батьківства відносно ОСОБА_3 , суд першої інстанції обґрунтовано вважав доведеними позовні вимоги.

Враховуючи принципи змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства суд не збирає докази за власною ініціативою та ухвалює рішення на підставі наявних в матеріалах справи доказів.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Скаржник не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надав.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що висновок експерта не може вважатись обґрунтованим та таким, що підтверджує позовні вимоги, оскільки отриманий з порушенням, колегія суддів не погоджується з огляду на таке.

Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої, п`ятої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтями 76, 77, 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі сукупності доказів. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень ЦПК України, згідно з якими жоден доказ не має для суду наперед установленого значення, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення.

Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства на підставі статті 128 СК України можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи.

Схожий за змістом правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 21 лютого 2020 року у справі № 643/9245/18, від 11 січня 2023 року у справі № 504/4181/17.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) від 29 квітня 2019 року у справі «Міфсуд проти Мальти» («Mifsud v. Malta», заява № 62257/15) зазначено, що ДНК-тест це науковий метод, наявний (у той час на початку 2000-х і донині) для точного визначення батьківства дитини, а його доказове значення значно переважає будь-які інші докази, представлені сторонами для підтвердження або спростування біологічного батьківства.

Таким чином, висновок судової молекулярно-генетичної (судово-біологічної, судово-генетичної) експертизи має важливе значення в процесі дослідження факту батьківства. Проте його необхідно оцінювати з урахуванням положень частин другої, третьої статті 89 ЦПК України, згідно з якими жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Як вбачається з висновку експерта №390 від 26.08.2022 при проведенні експертизи використовувалися наступні літературні джерела:

1.Використання ДНК-аналізу у судово-медичних експертизах речових доказів та експертизах спірного батьківства (материнства, підміни дітей)», методичні рекомендацій, Київ, 2012 рік (далі Методичні рекомендації).

2. Керівництво по використанню набору з ПЛР-ампліфікації AmpFISTR®IdentifilerPlus» (Applied Biosystems США).

Згідно до статті 8 Закону України «Про судову експертизу» організація науково-методичного забезпечення судово-експертної діяльності та організаційно-управлінські засади діяльності державних спеціалізованих установ покладаються на міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, до сфери управління яких належать державні спеціалізовані установи, що здійснюють судово-експертну діяльність. Для розгляду найважливіших питань розвитку судової експертизи, що мають міжвідомчий характер, при Міністерстві юстиції України створюється Координаційна рада з проблем судової експертизи, яка діє відповідно до Положення про неї, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Методики проведення судових експертиз (крім судово-медичних та судово-психіатричних) підлягають атестації та державній реєстрації в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України. Міністерство юстиції України забезпечує видання міжвідомчого науково-методичного збірника "Криміналістика та судова експертиза".

Відповідно до пункту 1.1. Правил проведення судово-медичних експертиз (досліджень) у відділеннях судово-медичної імунології бюро судово-медичної експертизи, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 17.01.1995 №6, (далі Правила) судово-медична експертиза (дослідження) речових доказів у відділеннях судово-медичної імунології бюро судово-медичної експертизи, а також судово-медична експертиза на підприємницьких засадах проводиться згідно з Законом України «Про судову експертизу», процесуальним законодавством, іншими законодавчими актами, Інструкцією про проведення судово-медичної експертизи, даними Правилами та затвердженими нормативними документами Міністерства охорони здоров`я України.

Пунктом 2.5.4 Правил визначено, що експертиза спірного батьківства, спірного материнства і підміни дітей проводиться в такій послідовності: а) ознайомлення з наданими документами; б) збір анамнезу (перенесені захворювання, трансфузії крові тощо); в) відбір крові і слини; г) аналіз крові, а при необхідності і слини; д) складання підсумку.

Пункт 2.5.5. передбачає, що забір крові і слини в осіб, які проходять у справі, здійснюється тільки при одночасному їх прибутті до відділення. Додатково у абзаці 2 п. 1 Розділу ІІІ Методичних рекомендацій вказано, що відбір зразків біоматеріалу проводиться тільки у разі явки всіх підекспертних осіб одночасно в лабораторію бюро. В деяких окремих випадках, як виняток, (якщо хтось із підекспертних є нетранспортабельним) зразок біоматеріалу може бути відібраним за місцем проживання співробітником медичного закладу, знову ж тільки за рішенням суду, суд також виносить рішення і щодо доставки зразка в бюро, яке проводить експертизу.

В пункті 1 розділу І Методичних рекомендацій «Використання ДНК-аналізу у судово-медичних експертизах речових доказів та експертизах спірного батьківства (материнства, підмінах дітей), Київ, 2012 рік» (далі Методичні рекомендації), які використовувались при проведенні судово-медичної молекулярно-генетичної експертизи, зазначено, що дослідження біоматеріалу з метою ідентифікації особи проводяться у наступних випадках, зокрема, встановлення правдивих батьків дитини у справах про спірне походження дітей (оспорювання батьківства, материнства або підміни дітей).

У названих випадках дослідженню підлягають:

- кров, слина, сперма, волосся, кістки, зуби, нігті, піднігтьовий вміст, інші тканини, органи, або окремі частини тіла. Це можуть бути зразки біоматеріалу як від живих осіб або трупів, так і сліди на речових доказах;

- матеріали кримінальних та цивільних справ, вивчення яких вимагає спеціальних знань у галузі молекулярної біології і генетики.

У пункті 1 розділу ІІІ Методичних рекомендацій проведення експертизи (дослідження) спірного батьківства, материнства, підміни дітей, родинності зазначено, що найдоцільніше для проведення зазначених експертиз (досліджень) проводити відбір зразків крові, в окремих випадках букального епітелію.

Таким чином, судовий експерт наділений правом розсуду в частині того, які біологічні зразки йому відібрати, якщо інше не зазначено в ухвалі суду про призначення експертизи. Попереднє повідомлення сторін у справі про відібрання саме зразків рідкої крові та крові на марлі (т. 1, а.с. 41) не зобов`язує відібрання саме такого виду біологічного матеріалу, оскільки методичними рекомендаціями передбачена можливість відібрання букального епітелію в окремих випадках.

Додатково колегія суддів зазначає, що з метою усунення цих недоліків та достовірності за клопотанням сторони відповідача, судом призначались повторні судово-медичні молекулярно-генетичні експертизи:

1)ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 08 лютого 2023 року;

2)ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 04 липня 2023 року.

На предмет дослідження експертизи ставилось таке питання: «Чи є ОСОБА_1 , громадянин України, народжений ІНФОРМАЦІЯ_6 , біологічним батьком ОСОБА_3 , народженої ІНФОРМАЦІЯ_2 , матір`ю якої є ОСОБА_2 , громадянка України, народжена ІНФОРМАЦІЯ_7 »

Судом першої інстанції призначались наступні дати відібрання біологічних зразків у учасників спору: 1) за ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 08 лютого 2023 року - 03 квітня 2023 року, 03 травня 2023 року, 07 червня 2023 року; 2) за ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 04 липня 2023 року - 14 липня 2023 року; 26 вересня 2023 року; 06 грудня 2023 року.

03 квітня 2023 року відібрання біологічних зразків у відповідача не відбулось, оскільки, зі слів сина ОСОБА_1 , відповідача госпіталізовано у лікарню «Into-Sana». Водночас апеляційний суд зауважує, що жодних належних та допустимих доказів факту госпіталізації ОСОБА_1 у вказану дату стороною відповідача не надано.

03 травня 2023 року відібрання біологічних зразків у відповідача не відбулось, оскільки 30 квітня 2023 року ОСОБА_1 було госпіталізовано до лікарні «Into-Sana» у стані кома ІІ, що підтверджується довідкою (т.1 а.с. 230).

07 червня 2023 року відібрання біологічних зразків у відповідача не відбулось, оскільки 02 червня 2023 року ОСОБА_1 було госпіталізовано до лікарні «Into-Sana» у стані кома ІІ, що підтверджується довідкою (т. 1, а.с. 207).

14 липня 2023 року відібрання біологічних зразків у відповідача не відбулось, оскільки ОСОБА_1 перебував у реанімаційному відділенні у стані кома ІІІ, що підтверджується відповіддю на заяву (т. 2, а.с. 4).

26 вересня 2023 року відібрання біологічних зразків у відповідача не відбулось, оскільки, за словами сина ОСОБА_1 , стан здоров`я його батька погіршився, його було доставлено в Київ для додатково обстеження, а далі відправлено у пансіонат у м. Рахів Львівської області. Жодних належних та допустимих доказів додаткового обстеження ОСОБА_1 у м. Київ, а також перебування відповідача у пансіонаті у м. Рахів Львівської області стороною відповідача не надано.

06 грудня 2023 року відібрання біологічних зразків у відповідача не відбулось у зв`язку із тим, що експерта установа працює за територіальним принципом в межах Одеської області, що не передбачає виїзд експертів для відбору біологічних зразків у інші області України.

Таким чином, доказів об`єктивної неможливості відібрання біологічних зразків 03 квітня 2023 року та 26 вересня 2023 року у ОСОБА_1 не надано.

Крім того апеляційний суд зазначає, що ОСОБА_1 був виписаний із лікарні 24 липня 2024 року за власною категоричною вимогою родичів, попри те, що медичними спеціалістами рекомендовано продовження стаціонарного лікування в умовах спеціалізованого відділення. Розмову про ризики для життя та здоров`я при припиненні лікування та необхідності продовження лікування проведено. Документ про відмову від продовження лікування в умовах ВАТ «МЦ» «ІНТО-САНА» підписано (т. 2, а.с. 26).

01 вересня 2023 року судом направлено лист, в якому назначена нова дата відібрання біологічних зразків 26 вересня 2023 року (т. 2, а.с. 6-7).

Зі слів ОСОБА_14 (який є сином відповідача) стан здоров`я ОСОБА_1 15вересня 2023року погіршився, ОСОБА_14 вимушений був негайно збирати документи і за допомогою спецтранспорту 23вересня 2023року о 20:00 год ОСОБА_1 , відправлено до м. Києва для проведення додаткових досліджень. Однак жодного належного та допустимого доказу ні погіршення стану здоров`я 15 вересня 2023 року, ні транспортування ОСОБА_14 спеціальним медичним транспортом 23 вересня 2023 року до м. Києва не надано.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до частини першої статті 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Аналізуючи зазначену норму процесуального закону, можна дійти висновку, що нею законодавець встановив спеціальну процесуальну санкцію для осіб, які ухиляються від участі у експертизі. Важливим у такому випадку є встановлення ухилення осіб як умисних дій, внаслідок чого неможливо проведення експертизи для з`ясування відповіді на питання, яке для них має значення, наслідком чого може бути визнання судом факту для з`ясування якого була призначена експертиза, або відмова у його визнанні.

Вказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі №686/3582/16-ц.

Однак, оскільки деякі причини невідібрання біологічних зразків у ОСОБА_1 відбувались з об`єктивних причин (погіршення стану здоров`я, що підтверджується відповідними доказами), то немає підстав для визначення таких дій ухиленням від проведення експертизи, однак такі дії враховуються при оцінці доказів у їх сукупності.

Згідно зі статтею 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість. Відповідно до частини 3 статті 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин 2-5 статті 13 цього Кодексу.

Добросовісність при правовому регулюванні цивільних відносин повинна розглядатися як відповідність реальної поведінки учасників таких відносин вимогам загальносоціальних уявлень про честь і совість. Іншими словами, щоб бути добросовісним, дії та вчинки учасників цивільних відносин мають здійснюватися таким чином, щоб вони викликали схвальну оцінку з боку суспільної моралі, зокрема в аспекті відповідності застосовуваних засобів правового регулювання тим цілям, які перед ним ставляться. І, навпаки, реалізація правового регулювання цивільних відносин буде недобросовісною, якщо соціальна свідомість відторгає її як таку, що не відповідає задекларованій меті.

Аналізуючи частину 2 статті 13 ЦК України можна дійти висновку, що недобросовісна поведінка особи, яка полягає у вчиненні дій, які можуть у майбутньому порушити права інших осіб, є формою зловживання правом. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права. Обов`язковою умовою кваліфікації дій особи як зловживання правом є встановлення факту вчинення дій, спрямованих на здійснення належного відповідній особі суб`єктивного цивільного права.

Заборона зловживання правом по суті випливає з якості врівноваженості, закладеної такою засадою, як юридична рівність учасників цивільних правовідносин. Ця формула виражає втілення в цивільному праві принципів пропорційності, еквівалентності, справедливості під час реалізації суб`єктивних цивільних прав і виконання юридичних обов`язків.

Виходячи із аналізу норм, закріплених у ЦК України, поняття "добросовісність" ототожнюється із поняттям "безвинність" і навпаки, "недобросовісність" із "виною". Такий висновок випливає із того, що за діяння, якими заподіяно шкоду внаслідок недобросовісної поведінки, може наступати відповідальність (наприклад, частина 3 статті 39 ЦК України), а оскільки обов`язковим елементом настання відповідальності, за загальним правилом, є вина, то такі діяння є винними.

Колегія суддів зауважує, що добросовісність є однією із основоположних засад цивільного законодавства (пункт шостий статті 3 ЦК). Принцип добросовісності передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав. Дії учасників цивільних відносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Апеляційний суд враховує, що дії сторони відповідача (його представників, зокрема, сина) мають нелогічний характер (виписка 24 липня 2023 року з реанімаційного відділення ОСОБА_1 , який перебував до цього у стані кома ІІІ, саме за категоричною вимогою родичів, попри рекомендації медичного закладу про необхідність продовження стаціонарного лікування у спеціальному відділені, перебування у такому стані до 15 вересня 2023 року вдома (не звернення до лікувальних закладів у цей період), організація транспортування в м. Київ протягом 9 днів, хоча стан відповідача погіршився), а також те, що вказані обставини не підтверджується належними та допустимими доказами.

Надалі стороною відповідача не заявлялось клопотання про призначення повторної судово-медичної молекулярно-генетичної експертизи спеціалізованими установами Львівської області, що також враховується судом апеляційної інстанції при розгляді апеляційної скарги.

У сукупності дії сторони відповідача свідчать про недобросовісність поведінки.

Наведені в апеляційній скарзі інші доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Твердження скаржника в апеляційній скарзі про те, що судом першої інстанції порушено норми процесуального закону, не є такими, що порушують розгляд справи по суті.

Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Повний текст судового рішення.

Згідно із ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до ч. 7 ст. 268 ЦПК України рішення суду (повне або скорочене) підписується всім складом суду у день його складення і додається до справи.

Суддя-учасник колегії Дришлюк А.І. перебував у відпустці 04 листопада 2024 року, що підтверджується довідкою відділу кадрової роботи та управління персоналом.

Повний текст судового рішення виготовлено 05 листопада 2024 року.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Київського районногосуду м.Одеси від08лютого 2024рокузалишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 05 листопада 2024 року.

Головуючий Р.Д. Громік

Судді: М.М. Драгомерецький

А.І. Дришлюк