Постанова

від 05.11.2024 по справі 400/130/23

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 листопада 2024 р.м. ОдесаСправа № 400/130/23

Головуючий І інстанції: Мороз А.О.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2024 року (м.Миколаїв, дата складання повного тексту судового рішення - 14.02.2024р.) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фьорст Сервіс» до Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови,-

В С Т А Н О В И В:

05.01.2023р. ТОВ «Фьорст Сервіс» звернулося до Миколаївського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, в якому просило суд визнати протиправною та скасувати постанову від 27.10.2022р. №31/1ДПС/ТД-ФС про накладення на підприємство штрафу в сумі 260 000 грн. за порушення законодавства про працю та зайнятість населення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне рішення Держпраці є неправомірним і безпідставним, оскільки ч.8 ст.265 КЗпП України фактично встановлена заборона накладання штрафу за порушення, передбачене в абз.2 ч.2 ст.265 цього ж Кодексу, якщо цьому не передував захід державного нагляду (контролю), за виключенням можливості накладення штрафу без здійснення відповідного заходу на підставі судового рішення, яким було зафіксовано відповідні обставини. Зокрема, позивач наголошує і на тому, що за адресою проведення перевірки працює 2 (два) підприємства - ТОВ «Фьорст Сервіс» (позивач) та ТОВ «Фьорст Він». Особи ж, які зазначені в акті перевірки як працівники позивача, що працюють «без оформлення трудового договору», насправді на підприємстві позивача не працюють, а саме: гр. ОСОБА_1 з грудня 2021р. працює в ТОВ «Фьорст Він», а гр. ОСОБА_2 - у ТОВ «Прімум». Що ж стосується гр. ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , то вони лише тільки ознайомлювались з можливою роботою в ТОВ «Фьорст Він», а не працювали чи проходили стажування у ТОВ «Фьорст Сервіс». При цьому, ОСОБА_4 в подальшому був прийнятий на роботу ТОВ «Фьорст Він». Однак, перевіряючі особи відповідача не дослідили зазначені обставини та не врахували їх під час ухвалення спірної постанови. Також, на думку позивача, пояснення бармена ОСОБА_5 теж не можуть бути взяті до уваги, оскільки останній фактично працює на іншому підприємстві і він був необізнаний про підстави та обставини перебування зазначених вище посадових осіб у закладі.

Представник відповідача надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, у якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2024 року (ухвалене в порядку спрощеного (письмового) провадження) позову ТОВ «Фьорст Сервіс» - задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову від 27.10.2022р. №31/1ДПС/ТД-ФС про накладання штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь ТОВ «Фьорст Сервіс» судовий збір в сумі 3900 грн.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач 22.02.2024р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив про те, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення, було порушено норми матеріального і процесуального права, просив скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 14.02.2024р. та прийняти нове, яким відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог в повному обсязі.

Ухвалою судді П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29.02.2024р. дану апеляційну скаргу - залишено без руху.

Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 08.03.2024р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.

18.03.2024р. матеріали справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Позивач, належним чином повідомлений про розгляд даної справи, правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).

Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів доходить наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Позивач - ТОВ «Фьорст Сервіс» зареєстроване як юридична особа з 09.09.2020р. та перебуває на податковому обліку на «загальній системі оподаткування» з дати реєстрації. Основним видом господарської діяльності позивача у відповідності до коду КВЕД 56.30 є «обслуговування напоями та продуктами харчування».

27.10.2022р. першим заступником начальника начальником ГУ Держпраці в Одеській області Павловським Р.В. прийнято постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №31/1ДПС/ТД-ФС, якою на позивача, керуючись нормами ст.265 КЗпП України, ст.53 Закону України «Про зайнятість населення» та «Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013р. №509) та на підставі абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України, накладено штраф у розмірі 260 000 грн.

Вказана вище постанова ГУ Держпраці в Одеській області була винесена на підставі Акту фактичної перевірки ГУ ДПС в Одеській області від 05.09.2022р. №6964/15/26/РРО/ НОМЕР_1 , в якому зафіксовано, що у закладі (казино) знаходяться працівники ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , які не оформлені належним чином та працювали без оформлення трудового договору.

Не погоджуючись із вказаними діями та рішеннями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи справу по суті та повністю задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості та доведеності позовних вимог та, відповідно, з неправомірності спірного рішення відповідача.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухвалені оскарженого рішення, виходить із наступного.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, Законом України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012р №5067-VI, в редакції на час виникнення спірних правовідносин, визначені правові, економічні та організаційні засади реалізації державної політики у сфері зайнятості населення, гарантії держави щодо захисту прав громадян на працю та реалізації їхніх прав на соціальний захист від безробіття.

Статтею 53 цього Закону встановлено, що посадові особи органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, а також фізичні особи - підприємці, винні у порушенні законодавства про зайнятість населення, несуть відповідальність відповідно до законодавства (ч.1).

За ст.24 КЗпП України, працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ч.2 ст.265 КЗпП України, юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі:

- фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час або за трудовим договором з нефіксованим робочим часом у разі фактичного виконання роботи протягом усього робочого часу, установленого на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження;

- порушення інших вимог законодавства про працю, крім передбачених абз.2-9 цієї частини, - у розмірі мінімальної заробітної плати за кожне таке порушення.

Механізм же накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених ч.2 ст.265 КЗпП України та ч.ч.3 - 7 ст.53 Закону №5067-VI визначений «Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013р. №509).

У відповідності до п.2 зазначеного вище Порядку, штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, керівниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (з підстав, визначених абз.3-7 цього пункту), керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад та їх заступниками (з підстав, визначених абз.4-6 цього пункту) штрафи накладаються на підставі, зокрема, акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю.

Тобто, зі змісту Порядку №509 прямо вбачається можливість розгляду справи та накладення на суб`єкта господарювання штрафу на підставі акта перевірки ДПС, її територіального органу, в ході якої виявлено порушення законодавства про працю.

Як наслідок, акт перевірки ДПС та/або її територіального органу є самостійною підставою для накладення штрафу за порушення законодавства про працю.

Аналогічне застосування норм права підтримано Верховним Судом, зокрема, у постановах від 29.09.2022р. у справі № 460/3829/20 та 22.02.2024р. у справі №300/2231/21.

Також, судова колегія враховує правову позицію, викладену Верховним Судом в постанові від 21.08.2020р. у справі №822/1037/18, згідно з якою відомості, викладені в акті перевірки, підлягають перевірці та оцінці на підставі наявних доказів під час розгляду справи управлінням Держпраці, що свідчить про те, що викладені в акті перевірки відомості не є беззаперечним доказом вини особи у порушенні вимог законодавства про працю, а підлягають перевірці.

Так, як вбачається з матеріалів справи, в ході проведення «фактичної» перевірки підприємства позивача ТОВ «Фьорст Сервіс», посадовими особами податкової служби було встановлено фактичний допуск позивачем 4-х працівників - ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 до роботи без оформлення трудового договору за адресою «казино»: АДРЕСА_1 .

Позивач же, у свою чергу, зазначає, що за адресою проведення податкової перевірки - м.Одеса, вул. Преображенська,34, фактично працює 2 (два) підприємства - ТОВ «Фьорст Сервіс» (код ЄДРПОУ 43809273), відносно якого проводилась перевірка, та ТОВ «Фьорст Він» (код ЄДРПОУ 44149005), яке здійснює за вказаною адресою господарську діяльність з організації азартних ігор.

При цьому, гр. ОСОБА_1 , яка була зазначена в акті фактичної перевірки ГУ ДПС від 05.09.2022р. та спірній постанові від 27.10.2022р. про накладення штрафу, насправді з грудня 2021р. є працівником саме ТОВ «Фьорст Він», діяльність якого взагалі не перевірялась. Гр. ОСОБА_2 також є працівником іншого підприємства - ТОВ «Прімум» (код ЄДРПОУ 44056780) з листопада 2021р., діяльність якого теж не перевірялась.

На переконання позивача, не відповідають дійсності й висновки контролюючого органу щодо фактичного допуску до роботи у ТОВ «Фьорст Сервіс» громадян ОСОБА_3 і ОСОБА_6 . Зокрема, ГУ Держпраці у Одеській області припустилось помилкового висновку стосовно вказаних осіб, спираючись лише тільки на пояснення бармена ТОВ «Фьорст Сервіс» - ОСОБА_5 . Водночас, як у матеріалах ГУ ДПС в Одеській області, так і ГУ Держпраці у Одеській області відсутні будь-які належні та достатні докази саме виконання будь-яких робіт ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , як і відсутня інформація про те, до виконання якої саме роботи було допущено цих осіб.

Як встановлено колегією суддів та підтверджується матеріалами справи, позивача було притягнуто до відповідальності на підставі абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України, згідно з якою, юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, і виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження;

За правилами ст.21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником та власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної та творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Статтею 24 КЗпП України регламентовано, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі.

Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (ст.187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин повинен подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.

При цьому, працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника (уповноваженого ним органу), та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Системний аналіз зазначених норм свідчить, що трудовим договором вважається угода щодо здійснення, а також забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється.

Аналогічний висновок був викладений у постановах Верховного Суду від 04.07.2018р. у справі №820/1432/17, від 13.06.2019р. у справі №815/954/18, від 04.09.2019р. у справі №480/4515/18 та від 26.09.2019р. у справі № 0440/5828/18.

Характерними ознаками трудових відносин є:

- систематична виплата заробітної плати за процес праці (а не її результат);

- підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку;

- виконання роботи за професією (посадою), визначеною Національним класифікатором України ДК 003:2010 «Класифікатор професій» (затв. наказом Держспоживстандарту від 28.07.2010р. №327);

- обов`язок роботодавця надати робоче місце;

- дотримання правил охорони праці на підприємстві, в установі, організації тощо.

З викладеного вбачається, що основними ознаками трудового договору, є: праця юридично несамостійна, протікає в рамках певного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або ж в окремого громадянина (фізичної особи); шляхом виконання в роботі вказівок та розпоряджень власника чи уповноваженого ним органу; праця має гарантовану оплату; виконання роботи певного виду (трудової функції); трудовий договір, як правило, укладається на невизначений час; здійснення трудової діяльності відбувається, як правило, в складі трудового колективу; виконання протягом встановленого робочого часу певних норм праці; встановлення спеціальних умов матеріальної відповідальності; застосування заходів дисциплінарної відповідальності; забезпечення соціальних гарантій.

Такої ж правової позиції з цього спірного питання дотримується і Верховний Суд, зокрема, у постанові від 02.07.2024р. у справі №460/14056/21.

Так, як зазначає представник ТОВ «Фьорст Сервіс», та це підтверджується наявним у матеріалах справи договором суборенди нежитлового приміщення від 17.11.2021р. і не спростовується відповідачем, ГУ ДПС в Одеській області, в даному випадку, проводилась фактична перевірка ТОВ «Фьорст Сервіс» у господарській одиниці за адресою: вул.Преображенська,34 в м.Одеса.

Крім того, з матеріалів справи слідує, що позивачем - ТОВ «Фьорст Сервіс» використовується одне з приміщень об`єкту, розташованого за вищевказаною адресою, сумісно з іншою юридичною особою - ТОВ «Фьорст Він» (код ЄДРПОУ 44149005), яка була зареєстрована в Єдиному реєстрі з 07.12.2020р. та основним видом діяльності якої за кодом КВЕД є 68.20 надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (основний).

Таким чином, доказами, які знаходяться в матеріалах цієї справи, підтверджено, що ТОВ «Фьорст Сервіс» (позивач) та ТОВ «Фьорст Він» є фактично самостійними і незалежними один від одного суб`єктами підприємницької діяльності, які здійснюють різні види діяльності в одному і тому ж приміщенні.

Також, судами обох інстанцій з матеріалів справи встановлено, що згідно із заявою про прийняття на роботу від 30.11.2021р., наказу про прийняття на роботу від 30.11.2021р. №357-К та табеля обліку робочого часу, гр. ОСОБА_1 (яка зазначена в акту перевірки) з 01.12.2021р. працює на посаді «ресепшіоніста» у ТОВ «Фьорст Він» (назва структурного підрозділу: слот зал м.Одеса «Пасаж»).

Аналогічно, з матеріалів справи видно, що гр. ОСОБА_2 (яка зазначена в акту перевірки) є працівником (касиром) ТОВ «Прімум» (назва структурного підрозділу: касовий відділ) з 16.11.2021р., що підтверджується її заявою про прийняття на роботу від 15.11.2021р., наказом про прийняття на роботу від 15.11.2021р. №154-К та табелем обліку її робочого часу.

Відповідач же, в свою чергу, не надав жодної оцінки тим фактами, що вищезазначені особи - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є найманими працівниками інших юридичних осіб (за основним місцем роботи), про що, в першу чергу, було достеменно відомо податковому органу.

Що ж стосується інших осіб гр. ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , то колегія суддів погоджується із доводами позивача, які також підтримав і суд першої інстанції, про те, що зазначені особи під час перевірки лише тільки ознайомлювалися з роботою на посадах адміністратора та охоронця ТОВ «Фьорст Він», але фактично її не виконували. На користь зазначених висновків також свідчить і той факт, що за результатами такого ознайомлення ОСОБА_4 в подальшому був прийнятий на роботу в ТОВ «Фьорст Він» (з 09.09.2022р.).

Жодного спростування вказаних фактів та встановлених обставин апелянтом під час розгляду справи у судах 1-ї та 2-ї інстанцій наведено не було та відповідних доказів, зокрема, і фактичного виконання зазначеними вище особами роботи саме на ТОВ «Фьорст Сервіс» не надано.

Що ж стосується письмових пояснень (без дати) бармена ТОВ «Фьорст Сервіс» ОСОБА_5 про те, що він нібито заступив на зміну з вказаними вище 4 працівниками (а.с.23), то на думку судової колегії, останні не є належним і беззаперечним доказом позиції відповідача, оскільки вони фактично були написані (та засвідчені) від руки на надрукованому бланку інспектором-ревізором ГУДПС ОСОБА_7 , який, в свою чергу, не тільки не попередив цього бармена про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих показів, а й навіть належним чином не встановив особу цього свідка, а саме, не зазначив документ, на підставі якого була ідентифікована ця особа, день, місяць та рік його народження, місце реєстрації та контактний телефон.

Пояснення ж від громадян ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , а також будь-якого іншого працівника вказаних підприємств перевіряючими чомусь не відбиралися і до суду не надавалися.

У цьому контексті, суд 1-ї інстанції цілком вірно зазначив про те, діяльність вказаних суб`єктів господарювання - ТОВ «Фьорст Він» та ТОВ «Прімум» взагалі не була предметом перевірки.

Додатково, колегія суддів вважає за необхідне наголосити й на тому, що санкції, передбачені у ст.265 КЗпП за допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору були додані до вказаної статті Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» від 28.12.2014р. №77-VII. Метою цього закону було саме запобігання ухилення від сплати податків та єдиного соціального внеску з доходів працівників.

У даному ж випадку судами фактично встановлено, що позивачем, ТОВ «Фьорст Він» і ТОВ «Прімум» належним чином оформлено трудові відносини з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , а тому, відповідно, державі не наноситься шкода у вигляді несплати податків за неоформленого працівника.

Враховуючи викладене, колегія суддів, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про скасування оскаржуваної постанови від 27.10.2022р. №31/1ДПС/ТД-ФС про накладання на позивача штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення.

Решта доводів апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.

До того ж, варто також зазначити й про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

А за правилами ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій або ж бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.

З огляду на викладене, судова колегія доходить висновку, що суд 1-ї інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж в апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені в апеляційній скарзі аргументи відповідача, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст.308,311,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці - залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2024 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено: 05.11.2024р.

Головуючий у справі

суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов

Судді: М.П. Коваль

В.О. Скрипченко