Ухвала

від 31.10.2024 по справі 924/16/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

31 жовтня 2024 року

м. Київ

cправа № 924/16/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранця О. М. (головуючий), Кролевець О. А., Мамалуя О. О.,

за участю секретаря судового засідання Москалика О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Гловацького Валерія Владиславовича

на рішення Господарського суду Хмельницької області

у складі судді Димбовського В. В.

від 09 травня 2024 року

та на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Розізнаної І. В., Павлюка І. Ю., Грязнова В. В.

від 27 серпня 2024 року

у справі за позовом Першого заступника керівника Шепетівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі 1) Нетішинської міської ради та 2) Управління капітального будівництва виконавчого комітету Нетішинської міської ради

до фізичної особи-підприємця Гловацького Валерія Владиславовича,

третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Північний офіс Держаудитслужби,

про визнання недійсними додаткових угод № 2 від 31 грудня 2021 року та № 4 від 30 грудня 2022 року до договору підряду № 89 від 01 жовтня 2021 року, укладеного між Управлінням капітального будівництва виконавчого комітету Нетішинської міської ради та фізичною особою - підприємцем Гловацьким В.В. та стягнення штрафних санкцій (пені та штрафу) за несвоєчасне надання послуг в сумі 277 946, 49 грн, з яких: пеня у розмірі 241 013, 82 грн та штраф у розмірі 36 932, 67 грн,

за участю представників:

від позивача-1: не з`явилися,

від позивача-2: не з`явилися,

від відповідача: Бойко Р.В.,

від третьої особи: не з`явилися,

від прокуратури: Зінкевич Ю.В.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

У січні 2024 року Перший заступник керівника Шепетівської окружної прокуратури звернувся до Господарського суду Хмельницької області з позовом в інтересах держави в особі Нетішинської міської ради та Управління капітального будівництва виконавчого комітету Нетішинської міської ради до Фізичної особи-підприємця Гловацького Валерія Владиславовича про:

- визнання недійсними додаткових угод № 2 від 31 грудня 2021 року та № 4 від 30 грудня 2022 року до договору підряду № 89 від 01 жовтня 2021 року, укладеного між Управлінням капітального будівництва виконавчого комітету Нетішинської міської ради та Фізичною особою - підприємцем Гловацьким В. В.;

- стягнення штрафних санкцій (пені та штрафу) за несвоєчасне надання послуг в сумі 277 946, 49 грн, з яких: пеня у розмірі 241 013, 82 грн та штраф у розмірі 36 932, 67 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні додаткові угоди про продовження строку виконання договору підряду № 89 від 01 жовтня 2021 року суперечать вимогам чинного законодавства, а саме: частині п`ятій статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та умовам договору підряду, оскільки укладені без належного обґрунтованого документального підтвердження виникнення об`єктивних обставин, що спричинили продовження строку виконання робіт за договором, з огляду на що відповідно до статей 203, 215 Цивільного кодексу України підлягають визнанню недійсними. У зв`язку з недійсністю додаткових угод з відповідача підлягають стягненню передбачені договором штрафні санкції за прострочення виконання зобов`язань за договором.

2. Короткий зміст оскаржуваних рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів, мотиви їх ухвалення.

Господарський суд Хмельницької області рішенням від 09.05.2024 року, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.08.2024 року, у справі № 924/16/24 позов задовольнив. Визнав недійсною додаткову угоду № 2 від 31.12.2021 року до Договору № 89 від 01.10.2021 року, укладеного між Управлінням капітального будівництва виконавчого комітету Нетішинської міської ради та Фізичною особою підприємцем Гловацьким Валерієм Владиславовичем.

Визнав недійсною додаткову угоду № 4 від 30.12.2022 року до Договору № 89 від 01.10.2021 року, укладеного між Управлінням капітального будівництва виконавчого комітету Нетішинської міської ради та Фізичною особою підприємцем Гловацьким Валерієм Владиславовичем. Стягнув з Фізичної особи підприємця Гловацького Валерія Владиславовича на користь Управління капітального будівництва виконавчого комітету Нетішинської міської ради 241013,82 грн пені, 36932, 67 грн штрафу. Стягнув з Фізичної особи підприємця Гловацького Валерія Владиславовича на користь Хмельницької обласної прокуратури 9537,20 грн витрат зі сплати судового збору.

Рішення судів мотивовано тим, що укладення оспорюваних додаткових угод до Договору щодо продовження строку виконання робіт за відсутності для цього документально підтверджених об`єктивних обставин, у т.ч. обставин непереборної сили, спотворює результати торгів та нівелює економію, яку було отримано під час підписання Договору. А можливість зміни строку виконання робіт внаслідок недобросовісних дій сторони договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та статтею 5 Закону України «Про публічні закупівлі».

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі відповідач - фізична особа-підприємець Гловацький Валерій Владиславович просить скасувати постанову Північно-західного апеляційного Господарського суду від 27.08.2024 року та рішення Господарського суду Хмельницької області від 09.05.2024 року у справі №924/16/24 і передати справу повністю на новий розгляд до суду першої інстанції.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

Як на підставу касаційного оскарження оскаржуваних судових рішень позивач послався на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та зазначив про застосування судом апеляційної інстанції норми права без врахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а саме:

- постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.05.2018 року у справі №910/1163/17;

- постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.04.2018 року у справі №910/9915/17 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/73730406);

- постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.04.2018 року у справі №910/11079/17 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/73533295);

- постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.05.2023 року у справі № 905/77/21 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/111384659);

- постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 року у справі № 908/976/19 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/108930841);

- п. 154 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц (https://reyestr.court.gov.ua/Review/110231822).

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Інші учасники справи правом подати відзив на касаційну скаргу у встановлений судом строк не скористалися, що не перешкоджає касаційному перегляду судових рішень.

6. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, розглянувши касаційну скаргу, дослідивши наведені у ній відповідачем доводи та підстави касаційного оскарження, дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за поданою касаційною скаргою на підставі пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України з огляду на таке.

Як уже зазначалося, відповідач оскаржує постанову Північно-західного апеляційного Господарського суду від 27.08.2024 року та рішення Господарського суду Хмельницької області від 09.05.2024 року у справі №924/16/24 з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

За змістом пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Для цілей застосування норм процесуального права, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, таку подібність слід оцінювати за певними критеріями, а саме: змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями, з яких: змістовий є основним, а два інші (суб`єктний та об`єктний) - додатковими.

Змістовний критерій полягає у тому, що оцінювання спірних правовідносин здійснюється за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад саме цих правовідносин та/чи їх специфічний об`єкт. Якщо норма права не передбачає, що її дія поширюється лише на обмежене коло осіб (наприклад, лише на фізичних або на юридичних осіб чи на конкретну групу тих або інших), немає сенсу застосовувати суб`єктний критерій для встановлення подібності правовідносин у різних справах. Так само не завжди для встановлення подібності правовідносин має значення і об`єктний критерій.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних положень процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Аналогічні висновки Верховного Суду викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19.

Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, на які послався скаржник, з правовідносинами у справі, яка переглядається. При цьому така подібність оцінюється з урахуванням зазначених вище критеріїв та висновків Верховного Суду щодо застосування таких критеріїв подібності.

У справі, що переглядається, № 924/16/24 прокурором заявлено вимогу про визнання недійсними додаткових угод № 2 від 31.12.2021 року та № 4 від 30.12.2022 року до Договору підряду за № 89 від 01.10.2021 року, укладеного між Управлінням капітального будівництва виконавчого комітету Нетішинської міської ради та ФОП Гловацьким В.В., якими продовжувався строк виконання договору.

Прокурор вважав, що вказані додаткові угоди є незаконними, оскільки процедура закупівлі оголошена 25.08.2021 року, тобто на момент її оголошення та проведення вже тривали карантинні обмеження, тому замовник та учасники передбачали виконання робіт в разі перемоги на період карантину та період несприятливих погодних умов. Тендерна документація містила інформацію щодо строку виконання робіт до 30.11.2021 року.

Згідно з пунктом 4 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема, продовження строку дії договору про закупівлю та строку виконання зобов`язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.

Таким чином, Законом України «Про публічні закупівлі» встановлено імперативну норму, згідно з якою зміна істотних умов договору про закупівлю може здійснюватися виключно у випадках, визначених статтею 41 Закону.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позов, обґрунтовували свої висновки тим, що підписуючи 01.10.2021 року Договір підряду № 89 зі строком виконання робіт до 31.12.2021 року, відповідач мав оцінити можливість вчасного виконання договору, ризики та негативні наслідки для себе та контрагента по договору у зв`язку з невиконанням зобов`язань в строк.

Дії сторін Договору щодо необґрунтованого продовження строків виконання робіт, шляхом укладення додаткових угод, суперечать меті Закону України «Про публічні закупівлі». Зокрема, такі дії нівелюють інститут публічних закупівель, як засіб забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвитку добросовісної конкуренції.

Укладення оспорюваних додаткових угод до Договору щодо продовження строку виконання робіт за відсутності для цього документально підтверджених об`єктивних обставин, у т.ч. обставин непереборної сили, спотворює результати торгів та нівелює економію, яку було отримано під час підписання Договору. А можливість зміни строку виконання робіт внаслідок недобросовісних дій сторіни договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та статтею 5 Закону України «Про публічні закупівлі».

Встановивши, що додаткові угоди до Договору укладені з порушенням вимог частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», суди попередніх інстанцій визнали їх недійсними, а також стягнули передбачені Договором штрафні санкції за неналежне виконання відповідачем обов`язків за Договором.

Відповідач у касаційній скарзі послався на неврахування судами попередніх інстанцій при ухваленні у цій справі спірних рішення та постанови висновків Верховного Суду, викладених у наведених ним постановах. Зокрема, вказав на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.05.2018 року у справі № 910/1163/17.

При перевірці Єдиного державного реєстру судових рішень постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.05.2018 року у справі № 910/1163/17 не виявлено, тому доводам відповідача про неврахування судами попередніх інстанцій викладених у цій постанові висновків оцінка не надається.

Щодо наведених скаржником постанов Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 910/9915/17 та від 10.04.2018 року у справі № 910/11079/17, то вони прийняті у неподібних до справи № 924/16/24 правовідносинах. У справах № 910/9915/17 та № 910/11079/17 не встановлено обставин укладення спірного договору з застосування процедури закупівлі встановленої Законом України «Про публічні закупівлі». Висновки щодо застосування частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», а саме щодо підстав для продовження строку дії договору про закупівлю та строку виконання зобов`язань, у цих справах не формувалися.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.04.2018 року у справі № 910/9915/17 вирішувався спір між Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельний комбінат "Прогрес" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЗБК "Прогрес" про визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення № 1-2510/16 від 25.10.2016 року та про припинення договору оренди на майбутнє. Підставою позову позивач визначив норми статті 638 Цивільного кодексу України відповідно до якої договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, та вказав на те, що спірний договір не містить усіх істотних умов договору оренди, а також вказав на обмеження компетенції директора щодо розпорядження майном Товариства.

У наведеній відповідачем справі № 910/11079/17 Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Щекавиця" звернулось до Товариства з обмеженою відповідальністю "Польсько-Українська будівельна компанія "Ківар" з позовом про визнання недійсним договору поставки б/н від 15.01.2016, укладеного між позивачем та відповідачем; зобов`язання відповідача повернути позивачу 261658,64 грн, що були одержані на виконання договору поставки (застосувати реституцію). Позовна заява мотивована тим, що позивачу стало відомо про те, що між ним та відповідачем укладено договір поставки, предметом якого було постачання кульових кранів, який підписаний колишнім головою правління позивача, який діяв згідно із статутом, за яким у голови правління не було повноважень на укладення подібного договору, оскільки згідно з пунктами 4.7.5, 4.7.1 та 4.7.4 статуту договори щодо надання послуг могли бути укладені правлінням, яке могло своїм рішенням уповноважити голову підписати договір, однак жодного рішення яким би надавалось право голові правління на підписання договору купівлі-продажу чи поставки правлінням не приймалось, а кошторис на 2016 рік загальними зборами не приймався, рішення загальних зборів на розпорядження коштами не було прийнято.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 10.04.2018 року у справі № 910/11079/17 вирішуючи цей спір, зазначив, що відсутність у статуті записів щодо надання голові правління права підписувати саме договори поставки від імені позивача не свідчить про відсутність у голови правління повноважень підписувати такі договори від імені позивача, оскільки статутом встановлено право останнього підписувати договори, довіреності та інші документи без застереження щодо обмежень повноважень, зокрема з підписання договорів поставки. При цьому відсутність затвердженого кошторису на 2016 рік не свідчить про недійсність спірного правочину. Також заначив, що наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Судами встановлено, що на виконання умов договору відповідачем були виставлені позивачу для оплати рахунки-фактури. Позивачем, у свою чергу, оплачено за такими рахунками-фактурами 16.01.2016 - 24039,37 грн, 14.03.2016 - 26649,48 грн, 04.07.2016 - 91196,54 грн, 05.10.2016 - 119773,25 грн, що підтверджується виписками банку з рахунку відповідача. Відповідачем поставлено, а представником позивача за довіреностями прийнято товар на загальну суму 261658,64 грн, що підтверджується видатковими накладними. Позивачем та відповідачем також було укладено договір зберігання, відповідно до якого позивач передав на склад відповідача товар на відповідальне зберігання без права реалізації.

Тобто правовідносини у наведених скаржником справах № 910/9915/17 та № 910/11079/17 та у цій справі № 924/16/24 є неподібними.

У наведеній скаржником справі № 905/77/21 спір виник в процедурі закупівлі, а саме стосувався дій замовника щодо відхилення пропозиції ТОВ "Інститут проектування інфраструктури транспорту", яке відбулося без дотримання процедури, передбаченої статтями 29, 31 Закону України "Про публічні закупівлі", подальшого розгляду менш економічно вигідної пропозиції ТОВ "ІК "Автомагістраль" та зумовленого цим визначення Товариства переможцем процедури відкритих торгів.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 26.05.2023 року у справі № 905/77/21 сформулювала уточнюючий, в співвідношенні з постановою об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 906/1061/20, висновок щодо застосування норм частини 3 статті 215, частин 1, 2 статті 216 ЦК України в подібних правовідносинах:

"Позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом.

Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача.

Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.

Водночас, у випадку звернення прокурора в інтересах держави з позовом про визнання недійсним виконаного/частково виконаного договору про закупівлю без заявлення вимоги про застосування наслідків недійсності правочину, виключається як необхідність дослідження господарськими судами наслідків визнання договору недійсним для держави як позивача, так і необхідність з`ясування того, яким чином будуть відновлені права позивача, зокрема, обставин можливості проведення реституції, можливості проведення повторної закупівлі товару (робіт, послуг) у разі повернення відповідачем коштів, обов`язку відшкодування іншій стороні правочину вартості товару (робіт, послуг) чи збитків, оскільки обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові".

Наведені висновки, сформовані у справі № 905/77/21, не є релевантними для справи № 924/16/24. У справі № 924/16/24 спір стосується визнання недійсними додаткових угод до договору, якими було продовжено строк його дії за відсутності для цього документально підтверджених об`єктивних обставин, у т.ч. обставин непереборної сили, тобто укладених з порушенням вимог частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», який є спеціальним у спірних правовідносинах.

У постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.05.2023 року у справі № 905/77/21 висновки щодо застосування частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» не формувалися.

У наведеній скаржником постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 року у справі № 908/976/19 вирішувалося питання щодо застосування частини другої статті 388 ЦК України під час вирішення питання витребування (повернення) майна, яке було продане під час процедури банкрутства.

У постанові від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц Велика Палата Верховного Суду формулювала правові висновки щодо можливості учасника товариства від свого імені звертатися до суду з позовами з підстави вчинення товариством правочинів або інших дій чи бездіяльності.

Питання щодо застосування частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та можливості продовжити строк виконання взятих на себе виконавцем зобов`язань не було предметом спору у справах № 908/976/19 та № 522/22473/15-ц, тому ці постанови прийняті у неподібних до справи № 924/16/24 правовідносинах.

З огляду на викладене посилання відповідача у касаційній скарзі на неврахування судами попередніх інстанцій наведених ним висновків Верховного Суду є безпідставними, а наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, є необґрунтованою та не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Враховуючи наведене касаційне провадження за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця Гловацького Валерія Владиславовича на постанову Північно-західного апеляційного Господарського суду від 27.08.2024 року та рішення Господарського суду Хмельницької області від 09.05.2024 року у справі № 924/16/24 підлягає закриттю на підставі пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частин другої та третьої статті 314 Господарського процесуального кодексу України процедурні питання, пов`язані з рухом справи, клопотання та заяви учасників справи, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення провадження у справі, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом касаційної інстанції шляхом постановлення ухвал в порядку, визначеному цим Кодексом для постановлення ухвал суду першої інстанції.

Постанова або ухвала суду касаційної інстанції оформлюється суддею- доповідачем (іншим суддею, якщо суддя-доповідач не згодний з постановою / ухвалою) і підписується всім складом суду, який розглядав справу, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду». При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведена правова позиція викладена в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 910/4647/18).

Керуючись статтями 234, 235, пунктом 5 частини першої статті 296, статтею 314 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця Гловацького Валерія Владиславовича на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.08.2024 року та рішення Господарського суду Хмельницької області від 09.05.2024 року у справі №924/16/24 закрити.

2. Ухвала набирає законної сили негайно з моменту її оголошення та не підлягає оскарженню.

Головуючий О. Баранець

Судді О. Кролевець

О. Мамалуй