Постанова

від 31.10.2024 по справі 761/4079/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 761/4079/20

провадження № 61-1552св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Головне управління національної поліції у м. Києві, Державна казначейська служба України,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Святошинське управління поліції Головного управління національної поліції у м. Києві,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду

м. Києва, в складі судді Савицького О. А., від 28 вересня 2023 року, та постанову Київського апеляційного суду, в складі колегії суддів: Крижанівської Г. В.,

Гуля В. В., Шебуєвої В. А., від 19 грудня 2023 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції у м. Києві, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди.

2. Позов ОСОБА_1 мотивований тим, що 07 грудня 2012 року за його заявою до Святошинського РУ ГУМВС України в м. Києві до Єдиного реєстру досудових розслідувань було внесено відомості про кримінальне правопорушення за № 12012110080000920 з попередньою кваліфікацією за частиною першою статті 357 КК України.

3. Постановою слідчого СВ Святошинського РУ ГУМВС України в м. Києві від 17 вересня 2013 року кримінальне провадження закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення.

4. Він оскаржив вказану постанову та ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 15 листопада 2013 року у справі № 759/17378/13-к було скасовано постанову слідчого про закриття кримінального провадження.

5. В подальшому матеріали кримінального провадження

№ 12012110080000920 від 07 грудня 2012 року були об`єднані з матеріалами кримінального провадження № 12012000080000120 від 23 листопада

2020 року, однак досудове розслідування дотепер не закінчено, жодній особі про підозру не повідомлено.

6. Посилаючись на те, що внаслідок неправомірних дій та бездіяльності посадових осіб Головного управління Національної поліції у м. Києві, які у тому числі були встановлені ухвалою слідчого судді, йому спричинено матеріальну шкоду у вигляді упущеної вигоди з урахуванням інфляційних втрат і трьох процентів річних та моральну шкоду, ОСОБА_2 з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просив стягнути з Головного управління Національної поліції у м. Києві, Державної казначейської служби України

6 560 532,39 грн в рахунок упущеної вигоди з урахуванням інфляційних втрат та трьох процентів річних та 100 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

7. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 28 вересня

2023 року позов задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України шляхом безспірного списання з єдиного рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 5 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

8. Вирішуючи спір, суд першої інстанції врахував, що відомості про кримінальне правопорушення були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою позивача у грудні 2012 року, отже досудове розслідування триває одинадцять років і не завершено дотепер.

9. Враховуючи, що будь-яких доказів на спростування вказаних обставин Головне управління Національної поліції у м. Києві не надало, як і не зазначило поважність причин, якими зумовлена така тривалість досудового розслідування, районний суд дійшов висновку, що надмірна тривалість кримінального провадження спричинила позивачу моральну шкоду, розмір якої, з урахуванням принципів розумності і справедливості, необхідно визначити в сумі 5 000 грн.

10. Водночас, суд не знайшов правових підстав для задоволення вимог щодо відшкодування матеріальної шкоди, розмір якої ОСОБА_1 обґрунтовував з розрахунку упущеної вигоди, пов`язаної з подорожчанням побудови комплексу, який він мав намір побудувати на належній йому земельній ділянці, яка була неправомірно відчужена, оскільки відсутній причинний зв`язок між такою шкодою і діями чи бездіяльністю посадових осіб Головного управління Національної поліції у м. Києві, які здійснюють досудове розслідування.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

11. Постановою Київського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у м. Києві задоволено, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 вересня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволення позову. Вирішено питання розподілу судових витрат.

12. Постанова мотивована тим, що сам по собі факт тривалості кримінального провадження не вказує на незаконність дій органів досудового розслідування та порушення процесуальних прав ОСОБА_1 , а скасування внаслідок судового контролю рішень органу досудового розслідування не є достатньою підставою для висновку про протиправність дій органів досудового розслідування та, відповідно, цивільно-правової відповідальності.

13. ОСОБА_1 не довів належними та допустимими доказами наявність складу цивільно-правового правопорушення, зокрема протиправної бездіяльності Головного управління Національної поліції в м. Києві під час досудового розслідування, а також завдання йому такою бездіяльністю матеріальної та моральної шкоди. В матеріалах справи відсутні рішення судів про зобов`язання Головне управління Національної поліції в м. Києві вчинити певні процесуальні дії в рамках кримінального провадження та докази на підтвердження невиконання відповідних дій.

14. Обґрунтовуючи позовні вимоги із розрахунку упущеної вигоди, пов`язаної з подорожчанням будівництва комплексу, який позивач мав намір побудувати на належній йому земельній ділянці, ОСОБА_1 не довів, що така шкода спричинена внаслідок дій чи бездіяльності саме посадових осіб Головного управління Національної поліції в м. Києві, яке здійснює досудове розслідування за вказаним фактом, а не особами, через дії яких, за твердженням позивача, відбулось незаконне відчуження землі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

15. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 вересня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року, ухваливши нове судове рішення про повне задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

16. У січні 2024 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 вересня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року.

17. Ухвалою Верховного Суду від 22 березня 2024 року відкрито касаційне провадження, витребувано із суду першої інстанції матеріали справи

№ 761/4079/20, які у квітні 2024 року надійшли до Верховного Суду.

18. Ухвалою Верховного Суду від 24 жовтня 2024 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

19. Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду

від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15,

від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17, від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17,

від 29 травня 2019 року у справі № 522/1021/16-ц, від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц, від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17,

від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц, від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17,

від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц, від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19, у постановах Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 522/22008/15-ц, від 04 червня 2018 року у справі № 489/2492/17,

від 13 червня 2018 року у справі № 464/6863/16, від 21 червня 2018 року у справі № 205/119/17, від 04 липня 2018 року у справі № 638/14260/16,

від 25 липня 2018 року у справі № 607/14493/16-ц, від 10 жовтня 2018 року у справі № 640/3837/17, від 10 жовтня 2018 року у справі № 359/11706/15-ц,

від 10 січня 2019 року у справі № 532/1243/16-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі № 909/190/18, від 20 листопада 2019 року у справі № 569/4199/15-ц,

від 04 березня 2020 року у справі № 686/23731/15-ц, від 24 березня 2020 року у справі № 818/607/17, від 26 травня 2020 року у справі № 556/1381/18,

від 27 травня 2020 року у справі 585/724/19, від 16 вересня 2020 року у справі № 554/2817/17, від 16 вересня 2020 року у справі № 638/6363/19,

від 23 вересня 2020 року у справі № 638/14007/17, від 07 жовтня 2020 року у справі № 569/12383/17, від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19,

від 13 січня 2021 року у справі № 925/1525/19, від 20 січня 2020 року у справі № 197/1330/14-ц, від 20 січня 2021 року у справі № 686/27885/19,

від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19, від 01 липня 2021 року у справі № 752/3218/20, від 21 липня 2021 року у справі № 646/7015/19, від 08 вересня 2021 року у справі № 751/7182/19, від 15 вересня 2021 року у справі № 711/3111/19, від 03 листопада 2021 року у справі № 335/12338/19,

від 25 травня 2022 року у справі 487/6970/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 344/1532/16-ц, від 23 листопада 2022 року у справі № 686/13188/21,

від 26 квітня 2023 року у справі № 201/223/21, від 17 травня 2023 року у справі № 490/1838/22, від 11 жовтня 2023 року у справі № 201/1611/22, від 18 жовтня 2023 року у справі № 705/4489/20, від 21 грудня 2023 року у справі № 757/4618/22-ц, від 22 грудня 2023 року у справі № 639/6667/21, від 17 січня 2024 року у справі № 211/2832/18, від 24 січня 2024 року у справі № 193/1132/22 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

20. Касаційна скарга мотивована тим, що адвокат позивача в об`єднаному кримінальному провадженні подавав слідчому десятки клопотань про вчинення слідчих дій, збирання доказів, які залишились без задоволення, а тому ОСОБА_1 , як потерпілий, має право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, яка завдається більше одинадцяти років.

21. Вказує, що у розглядуваній справі наявний причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача та шкодою, завданою потерпілому, зокрема прослідковується причинно-наслідковий зв`язок між невиконанням державою своєї охоронної функції внаслідок бездіяльності її органів та негативних наслідків для ОСОБА_1 у формі упущеної (втраченої) вигоди та завданням моральної шкоди.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

22. У квітні 2024 року Головне управління національної поліції у м. Києві подало відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просить залишити скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

23. Відзив мотивований тим, що обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичний конфлікт та не відповідає об`єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його порушеним.

24. Відповідач вважає правильним висновок апеляційного суду, що посилання позивача на доведеність завдання йому Головним управлінням Національної поліції у м. Києві майнової шкоди внаслідок злочину не підтверджено належними доказами.

25. Відповідач вважає, що суд апеляційної інстанції правильно встановив усі обставини справи, з`ясував характер спірних правовідносин, визначив підстави та предмет позову, що призвело до скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про відмову в позову, яке відповідає вимогам ЦПК України.

Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

26. ОСОБА_1 звернувся до Святошинського РУ ГУМВС України в м. Києві із заявою про вчинення кримінального правопорушення щодо складення

10 жовтня 2012 року державним виконавцем Соломкою Ю. Г. завідомо неправдивого документа щодо купівлі-продажу земельної ділянки на перехресті АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_1 .

27. 07 грудня 2012 року на підставі вказаної заяви внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12012110080000920 з попередньої кваліфікацією - частина перша статті 357 КК України.

28. Постановою слідчого СВ Святошинського РУ ГУМВС України в м. Києві від 17 вересня 2013 року вказане кримінальне провадження закрито у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.

29. Ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва

від 15 листопада 2013 року у справі № 759/17378/13-к скаргу ОСОБА_1 задоволено, постанову слідчого СВ Святошинського РУ ГУМВС України

в м. Києві від 17 вересня 2013 року про закриття кримінального провадження скасовано.

30. В подальшому матеріали кримінального провадження

№ 12012110080000920 від 07 грудня 2012 року об`єднані з матеріалами кримінального провадження №12012000080000120 від 23 листопада 2020 року.

31. На час розгляду справи судами досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні триває, про підозру нікому не повідомлено.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

32. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

33. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

34. Згідно з частинами першою та другою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

35. Наявність зазначених вище обставин згідно частини третьої статті 12 ЦПК України підлягає доказуванню позивачем.

36. Положеннями статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

37. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.

38. Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

39. Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

40. Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. За змістом статей 1173, 1174 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову. Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).

41. Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями.

42. Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції вказав, що позивач не довів належними та допустимими доказами наявність складу цивільного правопорушення, зокрема протиправної бездіяльності Головного управління Національної поліції в м. Києві під час досудового розслідування, а також завдання йому бездіяльністю Головного управління Національної поліції в м. Києві матеріальної та моральної шкоди.

43. Також апеляційний суд вважав, що сам по собі факт тривалого досудового розслідування не вказує на незаконність дій відповідача та порушення процесуальних прав ОСОБА_1 , а скасування внаслідок судового контролю постанови про закриття кримінального провадження також не є достатньою підставою для висновку про протиправність дій органу досудового розслідування та, відповідно, цивільно-правової відповідальності.

44. Відповідно до статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

45. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), оцінюючи ефективність різних національних засобів правового захисту у зв`язку з надмірною тривалістю провадження, розробив кілька критеріїв та принципів, які сформулював у своїх рішеннях. Так, ЄСПЛ зазначив, що вирішальним питанням при оцінюванні ефективності засобу правового захисту у випадку скарги щодо тривалості провадження є те, чи може заявник подати цю скаргу до національних судів з вимогою конкретного відшкодування; іншими словами, чи існує будь-який засіб, який міг би вирішити його скаргу шляхом надання безпосереднього та швидкого відшкодування, а не просто опосередкованого захисту його прав, ґарантованих статтею 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Меріт проти України» від 30 березня 2004 року, заява № 66561/01). Суд також постановив, що цей засіб вважатиметься «ефективним», якщо його можна використати, щоб прискорити постановлення рішення судом, який розглядає справу, або надати скаржникові належне відшкодування за зволікання і затримки, що вже відбулися (§ 78 того ж рішення).

46. Розумність тривалості провадження повинна визначатись у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою ЄСПЛ, зокрема складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов`язаних зі справою (див. mutatis mutandis § 67 рішення Європейського суду з прав людини від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє і Сассі проти Франції» (Pelissier and Sassi v France); § 35 рішення Європейського суду з прав людини від 27 червня 1997 року у справі «Філіс проти Греції» (№ 2, Philis v. Greece), заява № 19773/92).

47. Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови, наприклад, про встановлення позадоговірної відповідальності з боку держави.

48. Надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо.

49. У постанові від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 Велика Палата Верховного Суду вказала, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір.

50. Питання щодо відшкодування шкоди, завданої особі надмірною тривалістю досудового розслідування кримінального провадження, були досліджені зокрема у постановах Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 585/724/19, від 23 вересня 2020 року у справі № 638/14007/17,

від 03 листопада 2021 року у справі № 335/12338/19, на які ОСОБА_1 посилався у касаційній скарзі.

51. Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 обґрунтовував свої вимоги не окремими фактами бездіяльності слідчих органів держави у межах кримінального провадження, а його неефективністю в цілому, оскільки за його заявою відомості про кримінальне правопорушення були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 07 грудня 2012 року, тобто, досудове розслідування триває понад одинадцять років і остаточне процесуальне рішення досі не прийнято.

52. З огляду на встановлені обставин районний суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для покладення на державу обов`язку відшкодувати позивачеві завдану йому моральну шкоду у зв`язку з неефективністю і надмірною тривалістю досудового розслідування у кримінальному провадженні розпочатому за його заявою.

53. Враховуючи, що будь-яких доказів на спростування вказаних обставин Головне управління Національної поліції в м. Києві не надало, як і не зазначило поважність причин, якими зумовлена така тривалість досудового розслідування, районний суд дійшов правильного висновку про те, що надмірна тривалість кримінального провадження спричинила позивачу моральну шкоду, розмір якої визначений з урахуванням принципів розумності і справедливості.

54. Визначаючи розмір моральної шкоди, районний суд правильно врахував обставини справи, характер і глибину заподіяних ОСОБА_1 моральних страждань, тривалість та неефективність здійснення кримінального провадження, розпочатого за його заявою, а також засади розумності і справедливості, та дійшов загалом обґрунтованого висновку про стягнення 5 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

55. Колегія суддів також враховує, що запроваджений державою судовий контроль у кримінальних провадженнях дозволив ОСОБА_1 домогтися відновлення кримінального провадження після його закриття.

56. Практика ЄСПЛ з питань відшкодування моральної шкоди свідчить про те, що оцінка такої шкоди, за своїм характером, є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом. Цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.

57. Згідно зі статтею 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

58. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

59. Грошовим виразом майнової шкоди є збитки. Відповідно до статті 22 ЦК України збитками є: 1) втрати, яких зазнала особа у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

60. Відшкодування збитків - це відновлення майнового стану учасника правовідносин за рахунок іншого суб`єкта - правопорушника. Водночас потерпіла особа має довести наявність та розмір збитків.

61. Частиною четвертою статті 623 ЦК України передбачено, що при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

62. Кредитор, який вимагає відшкодування збитків, зобов`язаний довести: 1) неправомірність поведінки особи; 2) наявність шкоди: 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов`язковою умовою відповідальності, яке виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди: 4) вину заподіювача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

63. Апеляційний суд встановив, що звертаючись із цим позовом,

ОСОБА_1 зазначав, що він, будучи власником земельної ділянки площею 0,0711 га, що знаходиться на перетині

АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:75:090:0035, вирішив побудувати на цій ділянці «Кафе-магазин та автомийку», у зв`язку з чим отримав дозвільні документи та провів підготовчі роботи, необхідні для початку будівництва.

В листопаді 2012 року дізнався, що вказана земельна ділянка без його відома на підставі виконавчого листа, виданого 15 червня 2010 року Святошинським районним судом м. Києва, про стягнення боргу в розмірі 1 924 024,57 грн., в рамках виконавчого провадження була продана на прилюдних торгах, переможцем яких став ОСОБА_4 , що вбачається з протоколу проведення прилюдних торгів з продажу арештованого майна від 20 листопада 2012 року № 1-К-507-СВ-а. Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 24 грудня 2013 року прилюдні торги, які відбулися 20 листопада 2012 року щодо реалізації арештованого майна (земельної ділянки), визнано недійсними; скасовано протокол від 20 листопада 2012 року № 1-К-507-СВ-а про проведення

ПП «Спеціалізоване підприємство «Юстиція» прилюдних торгів з продажу арештованого майна; скасовано акт державного виконавця про проведені прилюдні торги по реалізації арештованого нерухомого майна від 28 листопада 2012 року - земельної ділянки, за кадастровим номером 8000000000:75:090:0035; та скасовано свідоцтво, видане 30 листопада

2012 року державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори, яким посвідчено право власності ОСОБА_4 на цю земельну ділянку. Вказане рішення суду ОСОБА_4 виконувати відмовився, після чого

ОСОБА_1 зрозумів, що проти нього вчинили та продовжують вчиняти злочин, у зв`язку з чим звернувся до Святошинського РУ ГУМВС України в

м. Києві із заявою про вчинення злочину.

64. Верховний Суд погоджується з висновками судів щодо відсутності правових підстав для задоволення вимог про відшкодування майнової шкоди у вигляді упущеної вигоди, оскільки ОСОБА_1 не довів, що зростання витрат на будівельні матеріали та будівельні роботи пов`язано із діями (бездіяльністю) посадових осіб Головного управління Національної поліції в м. Києві.

При цьому суди правильно звернули увагу, що розмір матеріальної шкоди ОСОБА_1 обґрунтовує як упущену вигоду, пов`язану з подорожчанням будівництва комплексу, який він мав намір побудувати на земельній ділянці, яка була відчужена. Однак безпосереднього причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) Головного управління Національної поліції в м. Києві та заявленою позивачем упущеною вигодою у розглядуваній справі не встановлено.

65. З урахуванням обставин встановлених у розглядуваній справі висновки судів щодо відсутності підстав для відшкодування майнової шкоди (упущеної вигоди) не суперечать висновкам Верховного Суду у постановах на які посилався заявник у касаційній скарзі.

66. Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

67. З огляду на те, що законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції було помилково скасоване апеляційним судом, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 та скасування постанови апеляційного суду із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року скасувати, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 вересня 2023 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович