Окрема думка

від 25.09.2024 по справі 2-705/11

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

25 вересня 2024 року

м. Київ

Справа № 2-705/11

Провадження № 61-7603св24

Суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Литвиненко І. В. та Пророка В. В. на постанову Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: судді-доповідача - Ситнік О. М., суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Пророка В. В., у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 05 липня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 16 квітня 2024 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Ізмаїльського відділу державної виконавчої служби в Ізмаїльському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Парапіра Артема Дмитровича.

На підставі статті 35 ЦПК України висловлюємо окрему думку на вказану постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду з таких підстав.

У червні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду зі скаргою, в якій просила визнати неправомірними дії головного державного виконавця Ізмаїльського відділу державної виконавчої служби в Ізмаїльському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - Ізмаїльський ВДВС) Парапіра А. Д. щодо винесення постанови від 25 травня 2023 року про накладення штрафу в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 та скасувати постанову головного державного виконавця від 25 травня 2023 року про накладення штрафу в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1.

05 липня 2023 року ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області відмовлено в задоволенні скарги ОСОБА_1

16 квітня 2024 року постановою Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 05 липня 2023 року залишено без змін.

21 травня 2024 року представник ОСОБА_1 адвокат Воронков В. О. звернувся до суду з касаційною скаргою, у якій просить ухвалу Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 05 липня 2023 року, постанову Одеського апеляційного суду від 16 квітня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду постановою від 25 вересня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково.

Ухвалу Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 05 липня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 16 квітня 2024 року скасував.

Провадження у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Ізмаїльського відділу державної виконавчої служби в Ізмаїльському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Парапіра А. Д. закрив.

Роз`яснив заявнику, що в разі закриття судом касаційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд за його заявою вправі постановити в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи.

Не можемо погодитись з рішенням колегії суддів Верховного Суду з наступних міркувань.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. За пунктом 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція).

У рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04, § 24) ЄСПЛ закріпив поняття «суд, встановлений законом», яке стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність.

Фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії» (заява № 7360/76, доповідь Комісії від 12 жовтня 1978 року) визначено, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)».

Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

від 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі

№ 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого

2022 року в справі № 209/3085/20).

Основним актом цивільного процесуального законодавства України є Цивільний процесуальний кодекс України.

ЦПК України містить Розділ VII. Судовий контроль за виконанням судових рішень.

У постанові Верховного Суду від 22 квітня 2020 року в справі № 641/7824/18 (провадження № 61-10355св19) вказано, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим.

За приписами статті 447 ЦПК України (Розділ VII. Судовий контроль за виконанням судових рішень) звернення до суду із скаргою на рішення, дію або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до ЦПК України, є судовим контролем за виконанням судових рішень, ухвалених у цивільних справах, однак не є самостійною судовою цивільною справою.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені також Законом України «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII).

Відповідно до вимог статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанови державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанови приватних виконавців про стягнення основної винагороди є виконавчими документами (пункт 5 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII).

Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (стаття 447 ЦПК України).

За приписами статті 63 Закону № 1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. Виконавець під час виконання рішення про заборону вчиняти певні дії або про утримання від вчинення певних дій доводить до відома боржника резолютивну частину такого рішення, про що складає відповідний акт. Після складення акта виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом (частини перша, друга статті 74 Закону № 1404-VIII).

Вважаємо, що не можуть розглядатись пов`язані між собою питання за правилами різних юрисдикцій, оскільки постанова про накладення штрафу була прийнята за наслідками виконання судового рішення, ухваленого у цивільній справі.

З урахуванням «методу чесного читання» зі змісту частини другої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» вбачається, що до адміністративного суду можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби при виконанні постанов про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів.

Отже, вказаною нормою не передбачено оскарження до адміністративного суду самої постанови про стягнення штрафу.

Таким чином вважаємо, що можливість оскарження дій, бездіяльності, рішень державного виконавця в порядку адміністративного судочинства можлива лише тоді, коли вживаються виконавцем дії щодо виконання таких постанов. Наприклад, коли закінчено виконавче провадження і постанова державного виконавця про стягнення витрат виконавчого провадження, основної винагороди або штрафу виділені і виконуються окремо від рішення у цивільній справі.

ЦПК України визначений порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця, вчинених під час виконання судового рішення, ухваленого в порядку цивільного судочинства.

Оскаржена постанова про накладення штрафу прийнята саме в рамках виконавчого провадження з примусового виконання судового рішення, ухваленого в порядку цивільного судочинства, виконавчі дії з виконання судового рішення тривають, ЦПК України, як кодифікований нормативно-процесуальний документ регулює це питання, отже розгляд скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця повинен здійснюватися в порядку, передбаченому ЦПК України (Розділ VII. Судовий контроль за виконанням судових рішень).

Відповідно до додатку 3 до пункту 17 Розділу II Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України реєстрація та облік справ і матеріалів адміністративного і цивільного судочинства, матеріалів кримінального провадження, справ і матеріалів про адміністративні правопорушення в місцевих загальних та апеляційних судах здійснюється за індексами - «4-с»- скарги на дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, що розглядаються в порядку цивільного судочинства.

З матеріалів справи вбачається, що унікальний номер справи 2-705/11, номер провадження 4-с/946/27/23.

Частиною першою статті 256 ЦПК України визначено, що якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.

Предметом позову у цій справі були вимоги про зобов`язання вчинити певні дії (зобов`язання знести самовільно збудовані будівлі, усунення проникнення дощової води та інші).

Розгляд справи завершений ухваленням 15 липня 2013 року Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області рішення в порядку цивільного судочинства.

Розгляд скарги на дії державного виконавця є судовим контролем за виконанням судових рішень, ухвалених у цивільних справах, однак не є самостійною судовою цивільною справою.

За таких обставин передача таких справ на розгляд до адміністративного суду на підставі приписів статті 256 ЦПК України не відповідає вимогам цієї статті, оскільки стосується саме позовних вимог, а не вимог скарги на дії державного виконавця.

До адміністративного суду можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби при виконанні постанов про стягнення штрафів, процедура реалізації приписів частини першої статті 256 ЦПК України щодо направлення справи за встановленою юрисдикцією реалізована бути не може також.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012). Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25 квітня

2012 року № 11-рп/2012).

Судді І. В. Литвиненко

В. В. Пророк