Постанова

від 05.11.2024 по справі 646/5482/24

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2024 року

м. Харків

справа № 646/5482/24

провадження № 22-ц/818/3713/24

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Маміної О.В.

суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю.

за участю секретаря: Сізонової О.О.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1

відповідачі: Червонозаводський районний суд м. Харкова,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Червонозаводського районного суду м. Харкова, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про відшкодування моральної шкоди, -

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 27 серпня 2024 року, постановлене суддею Ященко С.О.,

в с т а н о в и в:

У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, в якому просив стягнути з Червонозаводського районного суду м. Харкова на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 10 000 000 грн. за відмову у розгляді відповідачем звернень до відповідача /суду написаним/створеним частково на російській мові, що є дискримінацією за ознакою мови та є порушенням статті 14 Європейської конвенції з прав людини та покласти на відповідача судові витрати.

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 27 серпня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Відповідач по справі в судове засідання не з`явились проігнорували поданий до них позовом. Наголошує, що суд безпідставно не застосував Європейську конвенцію та міжнародні закони.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимогст.367ЦПК України- в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Відповідно до частин 1, 2 ст.367ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами своїх позовних вимог, факту заподіяння йому моральних страждань чи втрат немайнового характеру, а отже, і заподіяння моральної шкоди, розмір якої жодним чином не обґрунтований.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Звертаючись до суду із позовом, позивач наголошував, що він звертався до Червонозаводського районного суду м. Харкова зі зверненнями до суддів Янцовська Т.М. та Блага І.С. у справах 646/5128/23 та 646/1484/24, але оскільки судді, на його думку порушивши свої присяги та законодавство, повернули його звернення, які були складені ним його рідною російською мовою, та залишили їх без розгляду відповідними ухвалами. Вважав, що судді ОСОБА_2 та ОСОБА_3 систематично порушують в Червонозаводському районному суді м. Харкова як національне, так і міжнародне/європейське законодавство, бо вони, являючись Правосуддям та діючи від імені України, займаються дискримінацією людини/людей/ та позивача по мовному признаку, порушуючи як мінімум Європейську конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод, яку Україна ратифікувала, та яка гарантує право на недискримінацію (стаття 14) і включає мову як один з можливих підстав для дискримінації. Наголошує, що будь-яке обмеження мовного використання повинно бути обґрунтоване. Вважає, що сума у 10 000 000 грн. є мінімальною для відшкодування його душевних страждань, відтак, розумною та справедливою.

Згідно зістаттею 19Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Статтею 55 Конституції Українипередбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Статтею 56Конституції Українипередбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені частиною першоюстатті 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначеністаттею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

У пунктах 5.6 і 5.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зазначено, що «шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першоюстатті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першоїстатті 1176ЦКУкраїнив інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті1173,1174 ЦК України).

За відсутності підстав для застосування частини першоїстатті 1176ЦКУкраїнив інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті1173,1174 ЦК України).

Статті1173,1174ЦК Україниє спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставістатті 1173 ЦК України.

Відповідно до частини четвертоїстатті 263ЦПК Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт завдання йому моральної шкоди, а також причинний зв`язок між прийняттям судових рішень про повернення або залишення без розгляду звернень ОСОБА_1 у певних справах та можливим настанням шкоди.

Із вказаними висновками суду колегія суддів погоджується з огляду на наступне.

Частинами першою та другоюстатті 23ЦК Українипередбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень, виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Одним із самих найважливіших питань, які підлягають встановленню судом при вирішенні зазначеної категорії справ, є доведеність особою заподіяння їй моральної шкоди, внаслідок протиправних дій, оскільки не будь-які неправомірні дії і не будь-які моральні страждання, як-то тимчасові хвилювання, образи, чи незручності, можуть бути підтвердженням такої шкоди.

Для наявності підстав зобов`язання відшкодувати шкоду відповідно до вимогстатті 1174ЦК Українипотрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, наявність шкоди, протиправність дій її заподіювача та причинний зв`язок між його діями та шкодою, а тому позивач в цій справі повинен довести належними та допустимими доказами завдання йому шкоди і що дії або бездіяльність відповідача є підставою для відшкодування шкоди в розумінні статей1167,1174 ЦК України.

Такі правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 25 січня 2021 року у справі № 227/4410/19 (провадження № 61-9407св20), від 22 березня 2021 року у справі № 203/1067/19 (провадження № 61-23293св19), від 25 березня 2021 року у справі № 227/3052/19 (провадження № 61-22337св19).

Матеріали справи не містять доказів наявності незаконного рішення, дій чи бездіяльності відповідача та у зв`язку з цим завдання позивачу моральної шкоди та її розміру.

Разом з тим у разі незгоди із ухваленим судовими рішеннями ОСОБА_1 має право оскаржити їх у порядку, передбаченому цивільно процесуальним законом.

Щодо доводів апеляційної скарги про дискримінацію з боку органів судової влади за мовною ознакою, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до ст. 9 ЦПК України та ч. 1 ст. 12 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» цивільне судочинство і діловодство в судах України провадиться державною мовою.

Згідно зі ст. 10 Конституції України державною мовою в Україні є українська мова.

Таким чином вимогою цивільно процесуального закону є подання до суду всіх документів державною мовою.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Рішення суду ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно дост.375ЦПКУкраїни суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст.367,368,369,375,381,382,383,384ЦПК України суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 27 серпня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий: О.В. Маміна

Судді: Н.П. Пилипчук

О.Ю. Тичкова

Повне судове рішення складено 07 листопада 2024 року.