Постанова

від 04.11.2024 по справі 542/179/23

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 542/179/23 Номер провадження 22-ц/814/2720/24Головуючий у 1-й інстанції Афанасьєва Ю. О. Доповідач ап. інст. Бутенко С. Б.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2024 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Головуючого судді Бутенко С. Б.

Суддів Обідіної О.І., Чумак О. В.

за участю секретаря: Ракович Д. Г.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 16 квітня 2024 року у складі судді Афанасьєвої Ю. О.

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Говтва» про скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,

в с т а н о в и в:

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом до СТОВ «Говтва» про скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Позов мотивованотим,що їйна правівласності напідставі Державного акту на право власності на земельну ділянку належить земельна ділянка площею 3,9887 га, кадастровий номер 5323484400:00:002:0083, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Пологівської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області.

19.07.2011 між нею та ТОВ «Агрофірма Аршиця» було укладено договір оренди вищезазначеної земельної ділянки терміном на 10 років. Договір зареєстрований у відділі Держкомзему у Новосанжарському районі за №532340004002513 від 05.12.2012. Строк договору закінчився 05.12.2022.

Згодом їй стало відомо про те, що 09.07.2020 за № 37323963 було зареєстровано додаткову угоду до договору оренди землі строком на 10 років.

Зазначає, що додаткову угоду вона з відповідачем не підписувала, так як з 2010 року по 19 серпня 2022 року перебувала за межами України, про наявність додаткової угоди дізналася лише після закінчення терміну дії договору, а про факт реєстрації додаткової угоди від 19.08.2017 довідалась лише у 2022 році, коли працівник товариства вручила їй оригінал додаткової угоди.

За цим фактом вона звернулася до поліції із заявою про порушення кримінального провадження щодо підробки документів з боку орендаря, за якою відкрито кримінальне провадження, проводиться експертиза автентичності підпису.

Оскільки додаткову угоду від 19.08.2017 вона не підписувала, така є неукладеною, а реєстрація неукладеної додаткової угоди між нею та орендарем порушує її права та законні інтереси на розпорядження власністю - належною їй на праві власності земельною ділянкою.

Посилаючись на зазначені обставини та з урахуванням уточненої позовної заяви від 22.02.2023 (а. с. 38-41, т. 1), просила суд скасувати державну реєстрацію іншого речового права (права оренди) СТОВ «Говтва» щодо земельної ділянки площею 3,9887 га, з кадастровим номером 5323484400:00:002:0083, що зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про інше речове право 37323963, та усунути їй, ОСОБА_1 перешкоди у користуванні належною їй земельною ділянкою площею 3,9887 га, кадастровий номер 5323484400:00:002:0083, шляхом повернення з незаконного володіння СТОВ «Говтва».

Рішенням Новосанжарськогорайонного судуПолтавської областівід 16квітня 2024року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду мотивовано обранням позивачем неналежного способу захисту порушеного права.

Не погодившись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що жодних пропозицій для укладення додаткової угоди з боку відповідача їй не надходило й відповідно свого волевиявлення на укладення додаткової угоди та погодження істотних умов шляхом підписання додаткової угоди вона не вчиняла і будь-яку особу на укладення додаткової угоди не уповноважувала, а тому вважає додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки неукладеною, а її права як власника земельної ділянки на вільне володіння, користування та розпорядження своєю власністю - порушеними, такими, що підлягають судовому захисту.

Вважає, що обраний нею спосіб захисту є ефективним, а задоволення позову забезпечить реальне відновлення порушеного права.

Зазначає, що порушення її права власності відбулося у результаті державної реєстрації права оренди на підставі додаткової угоди, яка нею не укладалася, а тому заявлені нею позовні вимоги про скасування державної реєстрації такої угоди опосередковують відновлення становища, яке існувало до порушення.

Вказує також на незастосування судом першої інстанції правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах.

У відзиві на апеляційну скаргу представник СТОВ «Говтва» просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на суперечливість поведінки орендодавця - позивача ОСОБА_1 , яка отримувала орендну плату у збільшеному розмірі, визначеному додатковою угодою, що свідчить про погодження з умовами цієї додаткової угоди та її фактичне виконання сторонами, а тому, заявляючи позовні вимоги про скасування державної реєстрації права оренди відповідача та про повернення земельної ділянки позивач діє недобросовісно.

Колегія суддів апеляційного суду, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Повноваження суду апеляційної інстанції визначено статтею 374 ЦПК України, згідно пункту 2 частини першої якої за результатами розгляду апеляційної скарги апеляційний суд має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення згідно пунктів 3, 4 частини першої статті 376ЦПК України є невідповідність висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

По справі встановлено, що згідно Державного акту на право приватної власності на землю серії ЯЛ № 486231 від 21.09.2010, виданого на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 20.02.2009 № 1-351, посвідченого державним нотаріусом Новосанжарської державної нотаріальної контори, позивач ОСОБА_2 є власником земельної ділянки загальною площею 3,9900 га кадастровий номер 5323484400:00:002:0083 з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Пологівської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області. Акт зареєстрованов Книзізаписів державнихактів направо приватноївласності наземлю тана правопостійного користуванняземлею,договорів орендиземлі 21.09.2010за №011057000026 (а. с. 17, т. 1).

19 липня 2011 року між орендодавцем ОСОБА_1 та орендарем ТОВ «Агрофірма «Аршиця», правонаступником якого є СТОВ «Говтва», було укладено договір оренди землі, предметом якого є належна позивачеві земельна ділянка сільськогосподарського призначення (а. с. 12-14, т. 1).

Договір укладено на 10 років з переважним правом орендаря на його поновлення на новий строк за умови письмового повідомлення орендодавця про намір продовжити дію договору не пізніше ніж за один місяць до закінчення строку його дії.

Серед істотних умов договору оренди землі сторони визначили розмір орендної плати, яка вноситься орендарем не пізніше 30 грудня поточного року у розмірі 8% нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що у грошовому виразі складає 5172,74 грн за один повний рік користування земельною ділянкою з урахуванням індексації. Орендна плата за користування об`єктом оренди сплачується орендарем на користь орендодавця шляхом видачі готівкових коштів через касу орендаря або в інших формах (натуральна, відробіткова). Орендар має право без попереднього погодження з орендодавцем сплатити орендну плату за користування земельною ділянкою у натуральній (сільськогосподарськими товарами) або відробітковій (роботами, послугами) формі (пункти 4.1., 4.2., 4.4., 4.5. договору).

Пунктом 14.1. договору встановлено, що він набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

05 грудня 2012 року цей договір оренди землі зареєстровано у Відділі Держкомзему у Новосанжарському районі за № 532340004002513 та того ж дня між сторонами було підписано акт приймання-передачі земельної ділянки в оренду згідно договору оренди землі від 19.07.2011 (а. с. 15, т. 1).

Згідно Додаткової угоди від 19.08.2017 до договору оренди землі від 19.07.2011, зареєстрованого 05.12.2012 за № 532340004002513, цей договір діє до 31.12.2027, починаючи з дня проведення державної реєстрації права оренди в порядку, передбаченому чинним законодавством України. За пунктом 4.1. орендну плату за користування земельної ділянкою встановлено за погодженням сторін у розмірі 26038,24 грн за один повний рік користування земельною ділянкою, що у відсотковому співвідношенні становить 15,3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, зазначеної в пункті 2.4. даного договору у розмірі 170184,60 грн (а. с. 18-21, т. 1).

На підставі вказаної додаткової угоди до договору оренди землі від 19.08.2017 приватним нотаріусом Новосанжарського районного нотаріального округу Семиволос О. В. 09.07.2020 здійснено державну реєстрацію права оренди спірної земельної ділянки СТОВ «Говтва», про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно здійснено запис про інше речове право за номером 37323963 (а. с. 22, т. 1).

Як вбачається з Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою ОСОБА_1 30.11.2020 було відкрито кримінальне провадження № 12022175480000194 за частиною першою статті 358 КК України за фактом підробки підпису ОСОБА_1 в додатковій угоді до договору оренди землі від 19.07.2011 (а. с. 23, т. 1).

За висновком експерта Полтавського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України № СЕ-19/117-23/12499-ПЧ від 06.09.2023, наданого на виконання ухвали Новосанжарського районного суду Полтавської області від 04.07.2023 про призначення судової почеркознавчої експертизи, підпис від імені ОСОБА_1 у додатковій угоді № б/н від 19.08.2017 до договору оренди землі № б/н від 19.07.2011, на сьомій сторінці в розділі «ПІДПИСИ СТОРІН» у графі «від Орендодавця», виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою (а. с. 97-99, 109-119, т. 1).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції, виходив з того, що належним способом захисту прав орендодавця, який вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача. Проте ОСОБА_1 позовних вимог про визнання відсутнім права оренди не заявляла, а вимога про скасування державної реєстрації іншого речового права (права оренди) СТОВ «Говтва» щодо належної ОСОБА_1 земельної ділянки, похідною від якої є вимога про усунення перешкод у користуванні спірною земельною ділянкою шляхом її повернення, не є належним способом захисту порушених прав позивача.

Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками повною мірою погодитись не може, зважаючи на таке.

Відповідно до частини першої статті 15, частини перша статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права, припинення дії, яка порушує право (пункти 1, 3 частини другої статті 16 ЦК України).

Тлумачення пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року в справі № 127/23627/20 (провадження № 61-17025св21), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 233/4580/20 (провадження № 61-12524сво21)).

Такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов`язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. д.).

По своїй суті такий спосіб захисту охоплює собою і визнання права відсутнім (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є підставою для внесення відомостей (записів) про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; після початку відображення таких відомостей (записів) у цьому реєстрі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вичерпують свою дію. Тому належним способом захисту прав орендодавця, який у цих спірних правовідносинах вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Відповідно до пункту 9 частини першої статті 27 Закону № 1952-IV судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі № 513/879/19 (провадження № 14-49цс22)).

У справі, що переглядається апеляційним судом, встановлено, що додаткова угода від 19.08.2017 до договору оренди землі від 19.07.2011, якою продовжено строк оренди належної позивачу земельної ділянки до 31.12.2027, не містить підпису орендодавця ОСОБА_1 , тобто не відповідає вимогам цивільного законодавства, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, наявність вільного волевиявлення учасника правочину, яке відповідає його внутрішній волі, та дотримання встановленої законом форми правочину (частини третя, четверта статті 203 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на дату, зазначену в оспорюваній додатковій угоді) договір оренди землі укладається у письмовій формі.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (абзац 1 частини другої статті 207 ЦК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (абзац 1 частини першої статті 638 ЦК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року в справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження №14-79цс21) вказано, що укладеним є такий правочин (договір), щодо якого сторонами у належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) зроблено правовий висновок про те, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.

У постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Проте, ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції не дав належної правової оцінки обставинам укладення спірної Додаткової угоди до договору оренди землі від 19.08.2017 за відсутності в ній підпису орендодавця ОСОБА_1 , що підтверджено висновком судової почеркознавчої експертизи (висновок експерта № СЕ-19/117-23/12499-ПЧ від 06.09.2023) та не спростовано стороною відповідача.

При цьому суд зазначив, що обставини добросовісності орендодавця ОСОБА_1 , яка отримувала орендну плату від відповідача за умовами договору у редакції додаткової угоди, належить оцінювати в межах розгляду справи за позовом орендодавця про визнання відсутнім права оренди, не взявши до уваги вимоги володіючого власника земельної ділянки, яка позбавлена можливості здійснювати свої правомочності щодо користування та розпорядження власним майном внаслідок неповернення земельної ділянки орендарем після закінчення строку укладеного між сторонами Договору оренди землі від 19.07.2011 - 05 грудня 2022 року.

Суд вважав такий спосіб захисту прав позивача похідним від позовних вимог про скасування державної реєстрації права оренди та відмовив у задоволенні позову повністю з огляду на обрання позивачем неналежного способу захисту, що на думку колегії суддів є помилковим, таким, що не сприяє завданням цивільного судочинства щодо ефективного захисту порушених прав позивача, оскільки визнання відсутнім права оренди, правовим наслідком якого є внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача, само по собі не призведе до поновлення порушеного права позивача, як власника земельної ділянки, щодо вільного користування та розпорядження своїм майном на власний розсуд.

Ефективним способом захисту права, яке позивач вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним їй майном, зокрема, шляхом пред`явлення негаторного позову, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.

У такому випадку власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв`язку із фактичним використанням земельної ділянки.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду, зокрема, від 23 вересня 2020 року у справі № 396/1857/16, від 11 листопада 2020 року у справі № 598/538/19 (провадження № 61-9846св20) та від 14 грудня 2022 року у справі № 394/85/21-ц (провадження № 61-9582св22).

По справі встановлено, що свою волю до вчинення спірного правочину позивач ОСОБА_1 не виявляла, про що свідчить відсутність її підпису у Додатковій угоді до договору оренди землі від 19.08.2017 та відсутність доказів одержання нею орендної плати у збільшеному розмірі, встановленому додатковою угодою, на що посилався представник відповідача, стверджуючи про фактичне виконання додаткової угоди сторонами та її укладення.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.

У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Надані відповідачем докази - списки згрупованих поштових переказів електронних за 2019-2022 роки, довідки та відомості нарахування коштів та платіжні доручення та інструкції про безготівковий переказ в національній валюті не є достатніми доказами виплати ОСОБА_1 орендної плати у розмірі, встановленому спірною додатковою угодою, оскільки не містять підпису позивача та не відповідають погодженому сторонами способу виплати орендної плати - шляхом видачі готівкових коштів через касу орендаря, як зазначено у пункті 4.2. Договору оренди землі від 19.07.2011. Будь-яких заяв ОСОБА_1 про перерахування грошових коштів на банківський рахунок або поштовим переказом матеріали справи не містять, як не містять і доказів вручення поштового переказу саме позивачу або уповноваженій нею особі, тому колегія суддів відхиляє доводи представника відповідача щодо укладеності спірного правочину як такі, що ґрунтуються на припущеннях.

Відповідно до частини першої статті 34 Закону України «Про оренду землі» у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця.

Дія договору припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено (абзац другий частини першої статті 31 Закону України «Про оренду землі»).

Оскільки, після закінчення строку дії Договору оренди землі від 19.07.2011, який було укладено на 10 років з дня набрання ним чинності, тобто до 05.12.2022, незважаючи на вимогу орендодавця ОСОБА_1 земельна ділянка не була їй повернута орендарем, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що права позивача підлягають захисту шляхом усунення перешкод у користуванні належним позивачу майном шляхом повернення їй спірної земельної ділянки СТОВ «Говтва».

В частині позовних вимог про скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що належним способом захисту прав орендодавця, встановленим законом, є визнання відсутнім права оренди, тому не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції в цій частині.

За правилами частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно частини першої, пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України у разі часткового задоволення позову судові витрати зі сплати судового збору та судові витрати, пов`язані з розглядом справи, до яких належать витрати на професійну правничу допомогу та витрати, пов`язані з проведенням експертизи (пункти 1, 2 частини третьої статті 133, статті 137, 139 ЦПК України), покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, задовольняючи одну з позовних вимог ОСОБА_1 майнового характеру, апеляційний суд покладає на відповідача СТОВ «Говтва» понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви у розмірі 1076,60 грн та апеляційної скарги у розмірі 1610,40 грн, всього 2 687 грн, а також половину витрат позивача на проведення судової почеркознавчої експертизи, сплачених ОСОБА_1 за рахунком № 110/172 від 17.08.2023 у загальній сумі 6309,60 грн (а. с. 129, 130, т. 1), та витрат відповідно до договору № 23 від 28.03.2023 про надання правничої допомоги адвокатом Євтуховою Т. Д., оплачених позивачем згідно акту виконаних робіт від 06.10.2023 на суму 10000 грн (а. с. 128, 131, т. 1).

Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 16 квітня 2024 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою скасувати та постановити в цій частині нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Говтва» задовольнити частково.

Усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні належною їй земельною ділянкою площею 3,9887 га, кадастровий номер 5323484400:00:002:0083, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Пологівської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області, шляхом повернення земельної ділянки Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Говтва».

В іншій частині рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 16 квітня 2024 року залишити без змін.

Змінити розподіл судових витрат, стягнувши з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Говтва» на користь ОСОБА_1 2687 грн судових витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги, 3154,80 грн витрат за проведення судової експертизи та 5000 грн витрат з надання професійної правничої допомоги, а всього 10841,80 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя С. Б. Бутенко

Судді О. І. Обідіна

О. В. Чумак