Постанова

від 05.11.2024 по справі 369/1457/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 369/1457/22 головуючий у суді І інстанції Фінагєєва І.О.

провадження № 22-ц/824/12235/2024 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді - Березовенко Р.В.,

суддів: Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,

з участю секретаря Щавлінського С.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону поданою представником - Анікеєвим Андрієм Олексійовичем, та за апеляційною скаргою Київського квартирно-експлуатаційного управління поданою представником - Лагуною Альоною Володимирівною на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 березня 2024 року у справі за позовом Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону в інтересах держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_11, ІНФОРМАЦІЯ_10, Київського квартирно-експлуатаційного управління ІНФОРМАЦІЯ_11 до ОСОБА_2 про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, -

В С Т А Н О В И В:

У січні 2022 року перший заступник керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону в інтересах держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_11, ІНФОРМАЦІЯ_10, Київського квартирно-експлуатаційного управління ІНФОРМАЦІЯ_11 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, у якому просив суд:

витребувати у відповідача на користь держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_3 земельну ділянку площею 0,9488 га, кадастровий номер 3222482000:12:003:0209, в межах Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

Позовні вимоги обґрунтував тим, що на підставі рішення Ради Міністрів СРСР від 07 лютого 1953 року №2903-рс ІНФОРМАЦІЯ_2 у АДРЕСА_2 виділена у постійне користування земельна ділянка площею 470,8 га. У подальшому на підставі державного акту на право користування землею від 1981 року серії В № 085468 землекористувачу Київському вищому танковому інженерному училищу надано в безстрокове та безоплатне користування земельну ділянку площею 470,8 га в межах згідно з планом землекористування. Земельна ділянка надана для державних потреб.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1992 року №490 «Про реформу системи військової освіти» було створено вищий військовий навчальний заклад ІНФОРМАЦІЯ_4 на базі ІНФОРМАЦІЯ_5.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14 травня 1999 року №816 «Про подальшу оптимізацію мережі вищих навальних закладів Міністерства оборони» зазначений ІНФОРМАЦІЯ_4 реорганізовано у ІНФОРМАЦІЯ_6.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 29 березня 2002 року №421 «Про ліквідацію Військового інституту» ліквідовано ІНФОРМАЦІЯ_6. 21 січня 2003 року ІНФОРМАЦІЯ_7» був переданий до ІНФОРМАЦІЯ_8.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року №1089 «Про реорганізацію ІНФОРМАЦІЯ_8» утворений ІНФОРМАЦІЯ_9. Земельна ділянка, надана для потреб оборони та на якій розміщувалося військове містечко № НОМЕР_1 і ІНФОРМАЦІЯ_7», перебуває на обліку у Київському КЕУ.

В порушення вимог законодавства у 2009 році частина території військового містечка № НОМЕР_1 площею 4,745 га без погодження з постійним землекористувачем була вилучена Києво-Святошинською районною державно адміністрацією у Київській області та передана у користування фізичним особам.

Розпорядженням Києво-Святошинської РДА Київської області від 06 листопада 2009 року №1562 земельну ділянку площею 0,9488 га передано у власність ОСОБА_3 для ведення особистого підсобного господарства, садівництва, сінокосіння та випасання худоби. На підставі вказаного розпорядження ОСОБА_3 виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №581892.

У подальшому земельна ділянка була відчужена ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , а останньою - на користь ОСОБА_5 . Таким чином на переконання позивача відбулося незаконне відчуження земельної ділянки площею 0,9488 га з користування університету.

Рішенням Господарського суду Київської області від 24 січня 2013 року у справі №5011-57/14928-2012-26/154/12 задоволено позовні вимоги заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері, визнано незаконним та скасовано розпорядження Києво-Святошинської РДА від 06 листопада 2009 року №1562, визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №581892, виданий ОСОБА_3 .

Оскільки на підставі вказаного рішення Університет не зміг користуватися цією земельною ділянкою, то військова прокуратура Центрального регіону України звернулася у 2016 році до суду з позовом про витребування майна. Остаточною постановою Верховного Суду від 02 грудня 2020 року №369/9993/16 витребувано у ОСОБА_5 земельну ділянку площею 0,9488 га, кадастровий номер 3222482000:12:003:0209. Цією постановою встановлено, що Університет є законним та правомочним користувачем земельної ділянки площею 0,9488 га, кадастровий номер 3222482000:12:003:0209.

Позивач зауважує, що станом на час укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки від 17 березня 2020 року земельна ділянка була витребувана у ОСОБА_5 , а отже остання не мала законних підстав розпоряджатися земельною ділянкою.

Враховуючи наведене, позивач вважає, що порушене право держави в особі Університету підлягає поновленню шляхом витребування земельної ділянки у остаточного набувача.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 березня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, заступник керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону через представника - Анікеєва Андрія Олексійовича 16 травня 2024 року засобами поштового зв`язку подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 березня 2024 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Підтримавши доводи позовної заяви апелянт вважає безпідставними висновки місцевого суду, що звернення з віндикаційним позовом у спірних правовідносинах не є належним способом захисту, оскільки не призведе до поновлення порушеного права, натомість пред`явлення негаторного позову є ефективним способом захисту порушеного права.

Вказує, що у зв`язку з тим, що у 2009 році частина земельної ділянки військового містечка № НОМЕР_1 площею 4,745 га, без погодження із постійним землекористувачем, вилучена Києво-Святошинською районною державною адміністрацією Київської області та передана у користування фізичним особам, а саме розпорядженням Києво-Святошинської РДА №1562 від 06 листопада 2009 року «Про передачу у власність земельної ділянки гр. України ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Гореницької сільської ради», на підставі якого останній виданий державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЛ №581892, то держава в особі постійного землекористувача університету була позбавлена права оформити право власності на виділену їй з 1981 року земельну ділянку та зареєструвати її у встановленому законом порядку.

Крім того, судові розгляди щодо спірної земельної ділянки відбувалися з 2013 року, що дало змогу набувачам неодноразово відчужувати цю земельну ділянку, а тому держава була позбавлена можливості здійснити належне її право користування на вищевказану спірну земельну ділянку шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, так як на даний час не є фактичним володільцем спірної земельної ділянки, але вважає себе таким.

Тому, прокуратура послідовно відстоюючи інтереси держави з 2013 року через судові органи, вимагає забезпечити введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений.

Відмова судом першої інстанції прокурору у позові у зв`язку із зверненням з віндикаційним позовом у цих спірних правовідносинах, а не негаторним позовом, на переконання апелянта, є надмірним формалізованим підходом до заявлених позовних вимог, що суперечить завданням цивільного судочинства.

Також, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Київське квартирно- експлуатаційного управління через представника - Лагуну Альону Володимирівну 31 травня 2024 року засобами поштового зв`язку подало до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 березня 2024 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Посилаючись на практику Європейського суду з прав людини, апелянт зауважив, що визначаючи неналежним спосіб захисту прав позивача, суд першої інстанції мав захистити порушене право держави у обраний саме позивачем спосіб захисту. Мінливість практики Верховного Суду призводить до правової невизначеності щодо визначення належного способу захисту порушеного права позивача, зокрема наразі правовий висновок щодо земель оборони відсутній.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31 травня 2024 року дану справу було призначено головуючому судді Верланову С.М., судді, які входять до складу колегії: Нежура В.А., Невідома Т.О.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 11 червня 2024 року суддею Верлановим Сергієм Миколайовичем відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону поданою представником - Анікеєвим Андрієм Олексійовичем на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 березня 2024 року у справі за позовом Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону в інтересах держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_11, ІНФОРМАЦІЯ_10, Київського квартирно-експлуатаційного управління ІНФОРМАЦІЯ_11 до ОСОБА_2 про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 21 червня 2024 року суддею Верлановим Сергієм Миколайовичем відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Київського квартирно-експлуатаційного управління поданою представником - Лагуною Альоною Володимирівною на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 березня 2024 року у справі за позовом Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону в інтересах держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_11, ІНФОРМАЦІЯ_10, Київського квартирно-експлуатаційного управління ІНФОРМАЦІЯ_11 до ОСОБА_2 про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Відповідно до Розпорядження Київського апеляційного суду від 04 липня 2024 року, щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ на підставі довідки управління кадрового забезпечення №613/06.1-01/24 від 04 липня 2024 року суддя Верланов Сергій Миколайович звільнений від виконання службових обов`язків зі здійснення правосуддя у період з 01 липня 2024 року по 31 жовтня 2024 року, відповідно до наказу голови суду Головачова Ярослава Вячеславовича від 24 червня 2024 року № 463-О.С. У зв`язку з настанням обставин, які унеможливлюють участь судді-доповідача Верланова Сергія Миколайовича у розгляді судової справи №369/1457/22(а/п22-ц/824/12235/2024), більше чотирнадцяти днів, що може перешкодити розгляду справи у строки, встановлені цивільним процесуальним законодавством.

Розпорядженням керівника апарату Київського апеляційного суду № 613/06.1-01/24 від 04 липня 2024 року призначено повторний автоматизований розподіл цивільної справи.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 липня 2024 року дану справу було призначено головуючому судді - Березовенко Р.В., судді, що входять до складу колегії: Мостова Г.І., Лапчевська О.Ф.

Згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 23 лютого 2021 року (справа №263/4637/18, провадження №14-126цс20) за змістом ч.6 ст.357 ЦПК України на стадії відкриття апеляційного провадження суддя-доповідач одноособово може вирішити лише питання залишення апеляційної скарги без руху. Питання щодо повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті та відкриття апеляційного провадження вирішує суд апеляційної інстанції. Його склад визначений у ч.3 ст.34 ЦПК України, що міститься у Главі 3 розділу І «Загальні положення» ЦПК України. Згідно з приписом вказаної частини перегляд в апеляційному порядку рішень судів першої інстанції здійснює колегія суддів суду апеляційної інстанції у складі трьох суддів. Велика Палата Верховного Суду вважає, що слова «суд апеляційної інстанції» вжитті у ч.ч.1,2 ст.358 ЦПК України, треба розуміти як колегію суддів суду апеляційної інстанції у складі трьох суддів у світлі загальних положень ЦПК України щодо складу суду, який здійснює перегляд в апеляційному порядку рішень судів першої інстанції (ч.3 ст.34 ЦПК України).

Ухвалою Київського апеляційного суду від 09 вересня 2024 року прийнято справу до провадження та призначено до розгляду з повідомленням учасників справи.

У судовому засіданні представник апелянта - Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону - прокурор Збарих Сергій Миколайович вимоги обох апеляційних скарг підтримав та просив їх задовольнити.

У судовому засіданні представник апелянта - Київського квартирно-експлуатаційного управління - Мехреньгіна Айна Батирівна вимоги своєї апеляційної скарги підтримала та просила її задовольнити. Також підтримала вимоги апеляційної скарги прокурора та просила її задовольнити.

У судовому засіданні представник ІНФОРМАЦІЯ_10, ІНФОРМАЦІЯ_11 - ОСОБА_8 просив задовольнити обидві апеляційні скарги.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, будучи належним чином повідомленою про місце, час і дату розгляду справи в апеляційній інстанції шляхом надіслання судової повістки-повідомлення до електронного кабінету (а.с.133), заяв та клопотань не надходило, однак його неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши думку учасників справи, які прибули в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає їх такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідно до державного акту серії В №085468 від 1981 року на право користування землею ІНФОРМАЦІЯ_12 у АДРЕСА_2 виділена у постійне користування земельна ділянка площею 470,8 га.

У 2009 році частина зазначеної земельної ділянки військового містечка № НОМЕР_1 площею 4,745 га, без погодження із постійним землекористувачем, вилучена Києво-Святошинською районною державною адміністрацією Київської області та передана в користування фізичним особам.

Розпорядженням Києво-Святошинської РДА №1562 від 06 листопада 2009 року «Про передачу у власність земельної ділянки гр. України ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Гореницької сільської ради» земельну ділянку площею 0,9488 га (кадастровий номер 3222482000:12:003:0209) передано у власність громадянці ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства (копія залучена до матеріалів справи). На підставі вказаного розпорядження ОСОБА_3 виданий державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЛ №581892.

Вказані обставини встановлені у рішення Господарського суду Київської області від 24 січня 2013 року, а тому в контексті статті 82 ЦПК України мають преюдиційне значення та повторному доказуванню не підлягають.

Крім того, рішенням Господарського суду Київської області від 24 січня 2013 року у справі №5011-57/14928-2012-26/154/12 визнано незаконним та скасовано розпорядження Києво-Святошинської РДА № 1562 від 06 листопада 2009 року «Про передачу у власність земельної ділянки гр. України ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Гореницької сільської ради» земельну ділянку площею 0,9488 га (кадастровий номер 3222482000:12:003:0209). Визнано недійсним державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №581892 площею 0,9488 га.

Постановою від 02 грудня 2020 року Верховний Суд скасував заочне рішення Києво-Святошинського районного суду від 15 червня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 лютого 2019 року у справі №369/9993/16-ц., ухваливши нове судове рішення, яким витребував у ОСОБА_5 земельну ділянку площею 0,9488, кадастровий номер 3222482000:12:003:0209.

Верховний Суд встановив доведеним, що спірна земельна ділянка, передана у приватну власність, була надана в користування ІНФОРМАЦІЯ_12. Тому ІНФОРМАЦІЯ_13 є користувачем спірної земельної ділянки.

З урахуванням обставин встановлених судами, касаційний суд вважав, що втручання держави у право мирного володіння майном мало нормативну основу у національному законодавстві і характеризувалося доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, та наслідки його застосування були передбачуваними; витребування спірної земельної ділянки переслідувало легітимну мету згідно із загальними інтересами виконання покладених на ІНФОРМАЦІЯ_14 функцій та завдань. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим правовим режимом спірних земельних ділянок; справедливий баланс між суспільним і приватним інтересами не порушений, оскільки відповідає легітимній меті контролю за використанням цієї ділянки згідно із загальними інтересами; кінцевий набувач розпорядився його процесуальними правами та не заявив зустрічний позов про надання належного відшкодування шкоди у зв`язку з вимогою про витребування земельної ділянки, тому спірну земельну ділянку належить витребувати у ОСОБА_5 на користь держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_10.

На підставі договору купівлі-продажу від 17 березня 2020 року № 389 ОСОБА_5 відчужила на користь ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,9488, кадастровий номер 3222482000:12:003:0209. Право власності на земельну ділянку зареєстроване за ОСОБА_2 .

Вказана обставина встановлена в ухвалі Господарського суду Київської області від 02 грудня 2021 року у справі № 911/2022/21 та повторному доказуванню не підлягає.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до земельного законодавства України землі оборони можуть перебувати лише в державній власності, а тому заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим.

Посилаючись на висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, суд вважав, що зайняття спірної земельної ділянки, наявність державної реєстрації права власності на таку ділянку за відповідачем з порушенням ЗК України розглядається як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави, а тому належним способом захисту прав власника у даному випадку є негаторний позов. Звернення прокурора з віндикаційним позовом у спірних правовідносинах не є належним способом захисту, оскільки не призведе до поновлення порушеного права.

Колегія суддів, перевіривши оскаржуване рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, не може повною мірою погодитися з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Стаття 41 Конституції України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

У статті 321 ЦК України закріплено конституційний принцип непорушності права власності. За частинами першою та другою цієї статті ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

За змістом частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Зміст права власності полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Згідно з вимогами статті 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не суперечать закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

За правилами ч. ч. 1, 2 ст. 324 ЦК України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

Згідно з статтею 19 ЗК України за основним цільовим призначенням землі України поділяються, зокрема, на землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення.

Стаття 77 ЗК України визначає, що землями оборони визнаються земельні ділянки, призначені для забезпечення діяльності Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, ІНФОРМАЦІЯ_11, розвідувальних органів України, Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, а також для розміщення військових частин, військових навчальних закладів, підприємств, установ та організацій, що перебувають у сфері управління зазначених органів та/або входять до структури Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань.

Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності.

Навколо військових та інших оборонних об`єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування.

У межах прикордонної смуги з метою забезпечення національної безпеки і оборони, дотримання режиму державного кордону військовим частинам Державної прикордонної служби України для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій надаються в постійне користування земельні ділянки шириною 30-50 метрів уздовж лінії державного кордону на суші, по берегу української частини прикордонної річки, озера або іншої водойми, а вздовж лінії державного кордону України з російською федерацією і Республікою Білорусь - шириною до 2 кілометрів.

Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Особливості відчуження земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти нерухомого військового майна, що підлягають реалізації, та земельних ділянок, які вивільняються у процесі реформування Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, встановлюються законом.

Кошти, отримані від відчуження таких земельних ділянок, зараховуються до Державного бюджету України та використовуються виключно на потреби оборони відповідно до кошторису ІНФОРМАЦІЯ_11 у порядку, визначеному Бюджетним кодексом України.

Апеляційний суд вважає, що судові рішення у справах №369/9993/16-ц та №5011-57/14928-2012-26/154-12 мають преюдиційне значення у справі, яка розглядається та встановлюють, що спірна земельна ділянка, була надана в користування ІНФОРМАЦІЯ_12 та всупереч Закону була передана у власність фізичних осіб, тому ІНФОРМАЦІЯ_13 є користувачем спірної земельної ділянки.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Наведеною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 6 лютого 2019 року у справі № 522/12901/17-ц та ін.).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (статті 387, 388, 1212 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 52 ЗК України).

Негаторний позов - це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Предметом позову про витребування майна є вимога власника, який не є володільцем цього майна, до особи, яка заволоділа останнім, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном, зокрема землями сільськогосподарського призначення, означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна.

Велика Палата Верховного Суду розрізняє належні способи захисту прав власності земельних ділянок виходячи з наступного.

Заволодіння громадянами та юридичними особами землями, право власності на які не може належати фізичним та юридичним особам (оскільки такі землі за законом можуть перебувати виключно у володінні держави чи територіальної громади (комунальна власність) всупереч вимогам ЗК України є неможливим. Тому протиправне зайняття такої земельної ділянки або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом. Такі висновки зроблені Верховним Судом виходячи з того, що в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що набуття приватної власності на такі земельні ділянки є неможливим. Якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності, то і володіння є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду не приводять до заволодіння порушником такою ділянкою. Отже, як зайняття такої земельної ділянки, так і наявність державної реєстрації права власності на неї за порушником з порушенням ЗК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі №504/2864/13-ц, від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц та ін.).

Зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (див. пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі №504/2864/13-ц, пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі №487/10128/14-ц, пункт 97 постанови від 11 вересня 2019 року у справі №487/10132/14-ц). Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (абзац п`ятий пункту 143 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц). Відмова у задоволенні віндикаційного позову через обрання неналежного способу захисту не позбавляє позивача права заявити позов негаторний про повернення земельної ділянки водного фонду.

В той час як вимога про витребування з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності земельної ділянки, яка може за законом перебувати у власності приватних осіб.

Водночас колегія суддів звертає увагу, що невідповідність чи неповна відповідність позовних вимог належному способу захисту не може бути підставою для відмови в позові з формальних підстав, якщо прагнення позивача не викликає сумніву, а позовні вимоги можуть бути витлумачені у відповідності до належного способу захисту прав, і якщо таке тлумачення не призводить до порушення процесуальних прав відповідача (зокрема, щодо подання заперечень, надання відповідних доказів тощо). Протилежний підхід не відповідав би завданням цивільного судочинства. Близькі за змістом висновки сформульовані у постановах Верховного Суду від 19 квітня 2023 року у справі №904/7803/21 (пункт 6.46), від 20 вересня 2023 року у справі №910/3453/22 (пункт 58).

Норма пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод гарантує «право на суд», одним з елементів якого є право на доступ до суду, тобто право ініціювати судовий розгляд цивільної справи (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), заява № 4451/70, § 36). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутності цих прав (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 17 січня 2012 року у справі «Станєв проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria), заява №36760/06, § 230).

Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинено особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Поряд з цим, право на суд включає не лише право звертатися до суду, а також право на вирішення спору судом. Право на суд також включає ухвалення рішення.

За обставин цієї справи, держава тривали час (понад 10 років) вживає заходів щодо відновлення права власності на спірну земельну ділянку. При цьому, Верховний Суд, вирішуючи спір у справі №369/9993/16-ц (щодо попереднього набувача цієї ж спірної земельної ділянки) надавав оцінку належності обраного позивачем способу захисту та дійшов висновку про належне застосування до спірних правовідносин саме віндикаційного позову, у зв`язку з чим постановою від 20 грудня 2020 року Верховний Суд витребував спірну земельну ділянку у ОСОБА_5 на користь держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_10.

Колегія суддів враховує, що відчуження спірної земельної ділянки ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 відбулося саме у період перебування справи №369/9993/16-ц у Верховному Суді.

Так, у зв`язку із зупиненням дії заочного рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 червня 2018 року, ухвалою Верховного Суду від 26 березня 2019 року, позивач був позбавлений можливості на виконання даного судового рішення зареєструвати за собою право власності на землю, що дало змогу відповідачу ОСОБА_5 відчужити спірну земельну ділянку 17 березня 2020 року на користь ОСОБА_2 , про що не було відомо ні позивачам ні суду, що і обумовило необхідність повторного звернення прокурора до суду з позовом до нового набувача ОСОБА_2 .

Проте, на дані обставин суд першої інстанції уваги не звернув.

Отже, на переконання колегії суддів, мінливість правових позицій касаційних судів у визначенні належного способу захисту щодо земель з різним цільовим призначенням, саме у даній справі створює позивачу перешкоди у реалізації права на судовий захист у розумні строки. Зокрема, постанову у справі №369/9993/16-ц щодо цієї ж спірної ділянки Верховний Суд ухвалив 20 грудня 2020 року (у якій вважав належним обраний позивачем спосіб захисту шляхом пред`явлення віндикаційного позову), а постанову у справі №359/3373/16-ц, на яку посилався суд першої інстанції ухвалюючи оскаржуване рішення, визначаючи належний спосіб захисту стосовно земель водного фонду, на які не може виникати право приватної власності, Верховний Суд прийняв 23 листопада 2021 року.

Ураховуючи зазначене, з метою недопущення порушення гарантованого Конвенцією права на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту, враховуючи тривалість судових процедур у справі щодо повернення спірної земельної ділянки оборонного значення, які уже виявилися неефективними та передували зверненню з даним позовом, важливість сфери оборони для національних інтересів, колегія суддів з врахуванням правової позицій, викладеної у постанові Верховного Суду від 20 грудня 2020 року у справі №359/9993/16-ц щодо можливості витребування цієї ж спірної ділянки саме за віндикаційним позовом, вважає, що саме у даній справі за встановлених апеляційним судом обставин позивачу має бути забезпечений доступ до правосуддя, що включає і розгляд справи по суті у розумні строки у обраний ним спосіб, навіть якщо він не узгоджується з актуальною практикою касаційного суду.

Колегія суддів зазначає, що у справі, яка переглядається, прагнення позивача в частині припинення порушення його прав на володіння землями оборони не викликає сумніву, а позовні вимоги можуть бути витлумачені у відповідності до належного способу захисту прав. Тому позовні вимоги слід задовольнити та витребувати у ОСОБА_2 на користь держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_3 земельну ділянку площею 0,9488 га, кадастровий номер 3222482000:12:003:0209, в межах Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

За результатами апеляційного розгляду, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційних скарг про неправильне застосування норм матеріального права, знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За правилами п. 2 ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанцій не відповідає фактичним обставинам справи, ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права і не може бути залишене без змін, а підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України апеляційний суд, в зв`язку з ухваленням нового судового рішення, змінює розподіл судових витрат.

Ураховуючи, що позов та апеляційні скарги підлягають задоволенню з ОСОБА_2 на користь Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону належить стягнути судовий збір за розгляд справи судом першої інстанції у розмірі 14 801,28 грн та за розгляд справи судом апеляційної інстанції у розмірі 22 201,92 грн, а всього 37 003,20 грн; а на користь Київського квартирно-експлуатаційного управління судовий збір за розгляд справи судом апеляційної інстанції у розмірі 22 201, 92 грн.

Керуючись ст. ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону, подану представником - Анікеєвим Андрієм Олексійовичем - задовольнити.

Апеляційну скаргу Київського квартирно-експлуатаційного управління, подану представником - Лагуною Альоною Володимирівною - задовольнити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 березня 2024 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону в інтересах держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_11, ІНФОРМАЦІЯ_10, Київського квартирно-експлуатаційного управління ІНФОРМАЦІЯ_11 до ОСОБА_2 про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння - задовольнити.

Витребувати у ОСОБА_2 на користь держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_3 земельну ділянку площею 0,9488 га, кадастровий номер 3222482000:12:003:0209, в межах Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону (код ЄДРПОУ 38347014, місцезнаходження: 01104, м. Київ, вул. Петра Болбочана, буд. 8) судовий збір за розгляд справи судом першої інстанції у розмірі 14 801,28 грн та за розгляд справи судом апеляційної інстанції у розмірі 22 201,92 грн, а всього 37 003 (тридцять сім тисяч три) гривні 20 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Київського квартирно-експлуатаційного управління (код ЄДРПОУ 22991617, місцезнаходження: 03186, м. Київ, просп. Повітрофлотський, буд. 30) судовий збір за розгляд справи судом апеляційної інстанції у розмірі 22 201 (двадцять дві тисячі двісті одна) гривня 92 копійки.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 06 листопада 2024 року.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: О.Ф. Лапчевська

Г.І. Мостова