Рішення

від 29.10.2024 по справі 295/4996/22

БОГУНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЖИТОМИРА

Справа №295/4996/22

Категорія 62

2/295/101/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.10.2024 року м. Житомир

Богунський районний суд міста Житомира у складі:

головуючої судді Семенцової Л.М.,

за участі секретарів Хробуста А.О, Кирийчук А.Г., Білінської О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Українська залізниця», третя особа Коростенська територіальна профспілкова організація залізничничників, про визнання права користування житловими кімнатами в гуртожитку, вселення, зобов`язання передати житлові приміщення, -

ВСТАНОВИВ:

У червні 2022 року позивач звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що вона, будучи провідником пасажирських вагонів провідницького резерву станції Житомир ДП «Укрвагонсервіс», на підставі рішення АТ «Українська залізниця» про надання їй на час перебування на квартирному обліку в черзі на отримання окремої квартири отримала ордер на житлову площу в гуртожитку роботодавця за адресою: АДРЕСА_1 , де в об`єднаному з двох жилих кімнат жилому приміщенні їй на підставі документів, виданих їй АТ «Українська залізниця», Богунським РВ у м. Житомирі УДМС України в Житомирській області її було зареєстровано 10.01.1997. Вселилася вона із малолітнім сином у ці кімнати на підставі ордеру та здійснювала оплату за житло, де також було зареєстровано її сина, а саме в квартирі АДРЕСА_2 . Вона перебуває на квартирному обліку в загальній черзі з 26.04.2001 за місцем роботи на станції Житомир. Станом на 2012 рік її черга мала № НОМЕР_1 , а станом на 2019 рік - № 65. З 10.12.2004 вона перебуває на квартирному обліку за місцем роботи на станції Житомир в першочерговій черзі як ветеран праці і станом на 2012 рік її черга мала № НОМЕР_2 , а станом на 2019 рік - № 24. Будинок АДРЕСА_3 було визнано власником таким, що перебував у аварійному стані, через що її із сином було поселено в будинок АДРЕСА_4 з наданням їй на другому поверсі кімнати 16 кв. м та кладовки, переобладнаної в кухню площею 4 кв. м. Перший поверх цього будинку займав Пункт технічного обслуговування станції Житомир. У цьому приміщенні вона проживала із своїм сином протягом 13 років. Будинок АДРЕСА_4 перебував на балансі Вагонного депо Коростень і статусу гуртожитку не мав, тому навесні 2009 року без попередження її було виселено із займаної кімнати за її відсутності, під час перебування на стаціонарному лікуванні, а всі її речі вивезено та передано на зберігання на склад станції Житомир.

Також за змістом позову, з того часу всі її звернення про захист її прав на житло відповідачем розглядалися, але не задовольнялися з мотивів відсутності вільного житла у розпорядженні залізниці по м. Житомир та вільних кімнат у гуртожитках товариства по місту Житомир для вселення. Натомість іншим працівникам залізниці, на відміну від неї, будинок АДРЕСА_5 , в якому раніше розміщувалася залізнична міліція, а також будинок АДРЕСА_5 , в якому раніше розміщувався відділ цивільної оборони, які також не мали статусу гуртожитку, було надано для проживання начальнику залізничного вокзалу, начальнику залізничної міліції та ще декільком її колегам-залізничникам. Вільними також є й інші будівлі, зокрема, будівля залізничної поліклініки та будівля колишнього резерву провідників, які можуть бути надані їй для проживання. Вважає своє право на житло порушеним відповідачем, оскільки вона мала та має право на житло, має право на проживання в гуртожитку, в якому зареєстрована, у кімнаті № НОМЕР_3 , об`єднаній з кімнатою АДРЕСА_6 .

Тому в позовній заяві позивач просить: 1) визнати за нею право користування житловою кімнатою № НОМЕР_3 , об`єднаною з кімнатою № НОМЕР_4 , тобто житловими кімнатами № 6 та № 8 у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_3 ; 2) вселити її в гуртожиток, у житлову кімнату № НОМЕР_3 , об`єднану з кімнатою № НОМЕР_4 , тобто житлові кімнати № НОМЕР_4 та № 8 за адресою: АДРЕСА_3 ; 3) зобов`язати відповідача передати їй для проживання її сім`єю житлову кімнату № НОМЕР_3 , об`єднану з кімнатою № НОМЕР_4 , тобто житлові кімнати № НОМЕР_4 та АДРЕСА_7 , для проживання в гуртожитку, в якому вона зареєстрована і має право проживати разом із сім`єю, або інше конкретне жиле приміщення, яке відповідає вимогам норм ст. 50 та ст. 114 ЖК України, в порядку ст. 132 ЖК України.

Від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву з викладеними в ньому запереченнями проти задоволення позову. У відзиві зазначено, що на дату реєстрації позивача 10.01.1997 чинним було Примірне положення про гуртожиток, затверджене постановою Ради міністрів Української РСР від 03.06.1986 № 208, в якому вказано, що згідно п. 10 розд. II на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу. У позовній заяві позивачем зазначено, що вона вселилася з малолітнім сином у кімнати № 8 та № 6 у гуртожитку на підставі ордера, який у встановленому законом порядку недійсним не визнано та не скасовано, зареєструвала за вказаною адресою своє постійне місце проживання, регулярно здійснювала оплату за надане житло. Проте копії ордера до матеріалів справи не додано. Позивач посилається на те, що отримання спеціального ордеру є формалізованим підтвердженням наявності рішення адміністрації та профспілкового комітету про вселення особи. Але в даному випадку ніякі рішення з цього питання адміністрацією та профспілковим комітетом не приймались, ордер не видавався. Відсутні також докази на підтвердження оплати за надане житло. 3 письмових доказів, копії яких долучені позивачем до позовної заяви, зокрема з копії листа АТ «Укрзалізниця» від 24.04.2019, слідує, що позивач зареєстрована за вказаною адресою, але ніколи не проживала в цьому гуртожитку. Аналогічна інформація знаходить своє підтвердження в довідці про склад сім`ї позивача від 11.03.2019 № 19.

Окрім того, як зазначено у відзиві, позивач навмисне подвійно подає інформацію про своє поселення з метою використовувати те твердження, яке в даний момент найбільш вигідне для досягнення її мети. З одного боку, їй хочеться підкреслити той факт, що, на її думку, вона має право на житло на підставі реєстрації в будівлі гуртожитку, а з іншого боку, оскільки її виселили з адміністративної будівлі. Так само вона подвійно зазначає, що сплачувала кошти за житлово-комунальні послуги: то за проживання в гуртожитку, то за проживання в адміністративній будівлі. ОСОБА_1 працювала на посаді провідника пасажирських вагонів, її робота носила роз`їзний (пересувний) характер та вона на той час проживала в с. Довбиш Баранівського району, що за 70 км від вокзалу м. Житомир. Поїздки (робочі зміни) часто починались або закінчувались в нічний час, тож працівники часто не мали можливості одразу після роботи добратися до місць проживання, чи навпаки приїздили значно раніше, ніж починалась поїздка. В зв`язку з цим позивачу та іншим працівникам залізниці, які проживали віддалено, були виділені приміщення в адміністративній будівлі по АДРЕСА_4 для надання можливості переодягнутись у формений одяг, перепочити в очікуванні початку роботи комунального транспорту чи початку робочої зміни. Ці приміщення не відповідали вимогам законодавства до житлових приміщень та не були пристосовані до проживання в них, тим більше з малолітніми дітьми. Будівля розташована прямо на пероні залізничного вокзалу станції Житомир, в ній знаходилися робочі кабінети працівників вагонного депо. Тому слід розглядати критично її вислів, що вона разом з малолітнім сином постійно упродовж 13 років проживала у вказаній будівлі та ще й сплачувала кошти за житлово-комунальні послуги. Твердження про вселення позивача одразу в дві кімнати № 6 та № 8, які невідомих причин вона називає їх «об`єднаними», взагалі не зрозуміле. В спірному гуртожитку всього 5 кімнат згідно інвентаризаційної справи на будівлю. Позивач ніколи там не проживала, але їй достеменно відомо про проживання в гуртожитку п`яти сімей з 14 осіб, про наявність у гуртожитку лише 5 кімнат та про відсутність у них вільних місць для проживання. Оскільки не здійснювалося будівництво житла, то мешканці гуртожитку не відселялись, а кімнати не звільнялись. Про це неодноразово повідомляли позивача у відповідях на її звернення. Усвідомлюючи, що у п`яти кімнатах проживають п`ять сімей залізничників, позивач вимагає вселити її саме в неіснуючу № НОМЕР_4 об`єднану з № 8. Щодо реєстрації за вказаною адресою, то відповідно до карток прописки позивач 10.01.1997 разом із сином була прописана за адресою: АДРЕСА_8 , а також і її син ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_9 в адресі реєстрації зазначена також в довідці про склад сім`ї позивача від 11.03.2019 № 19. В паспорті позивача вказана адреса: АДРЕСА_10 , в паспорті ОСОБА_2 - АДРЕСА_8 . Тобто номер кімнати в паспорті позивача не співпадає з номером кімнати в карточці прописки. Сама по собі реєстрація в спірному житловому приміщенні в силу норм Житлового кодексу України не створює право наймача цього приміщення і не породжує права та обов`язки, пов`язані з цим.

Водночас у відзиві міститься посилання на те, що реєстрація позивача в АДРЕСА_8 мала місце в часи, коли без прописки і без відповідної відмітки в паспорті людина не могла користуватися соціальними, медичними і іншими послугами. Зокрема, позивач, як і багато інших громадян, без реєстрації (прописки) у певному населеному пункті не могла бути зарахована на квартирний облік осіб, які потребують поліпшення житлових умов і надання громадянам у користування жилих приміщень у цьому населеному пункті. Саме з цією метою вона і була прописана в спірному гуртожитку без ордера, без будь-яких рішень адміністрації та профспілки, без виділення жилої площі для проживання, в неіснуючій кімнаті № НОМЕР_4 . Позивач правильно зазначає, що вона зарахована на квартирний облік з лютого 2001 року, через три роки після реєстрації в спірному гуртожитку. Ще два десятиліття тому в Житомирі залізниця будувала для своїх працівників будинки, квартири, в яких вони отримували відповідно до черги квартирного обліку. З 1999 року по теперішній час будівництво житла по Житомирському регіону не проводиться, повторне вільне житло в наявності також відсутнє. В даний час вільного житла у розпорядженні залізниці по м. Житомир немає, вільні кімнати в гуртожитках відсутні в зв`язку з тим, що протягом багатьох років залізниця не веде будівництво житла по м. Житомир, відселення мешканців із гуртожитків не відбувається, кімнати та ліжко-місця в гуртожитках залізниці не звільняються. На квартирному обліку позивач перебуває складом сім`ї дві особи - вона та син ОСОБА_2 , в загальній черзі № НОМЕР_5 (протокол № 3 від 01.03.2000), в пільговій черзі № 21 (протокол № 21 від 10.12.2004) як ветеран праці, яка працювала на підприємстві більше 20 років. У списку громадян, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень на черзі перебувають особи, які стали раніше на облік і їм на даний час житло не надано, тому немає законних підстав для надання позивачу житла позачергово. Факт порушення прав ОСОБА_1 на житло є недоведеним та ґрунтується виключно на її припущеннях. Докази позивачки є суперечливими і у своїй сукупності недостатніми для однозначного висновку. Позивачем за два десятиліття направлено незлічену кількість звернень до керівників дирекції, залізниці, Укрзалізниці, Президента України та інших. Як вона сама визнає, вони всі були розглянуті, на всі їй направлялися обґрунтовані розгорнуті відповіді, частину з яких вона додала до матеріалів справи, а інша частина повернулася відправникові, оскільки за адресою реєстрації, яку ОСОБА_1 вказувала в зверненнях, позивач ніколи не проживала, то працівники пошти не мали змоги їй вручати поштові відправлення.

При цьому до відзиву додано заяву про застосування строку позовної давності до заявлених у позові вимог із зазначенням того, що позивачу ще при реєстрації місця проживання 10.01.1997 було відомо про відсутність вільних місць і непоселення в гуртожитку, в який вона нібито отримала ордер. Проте позивач звернулася з даним позовом майже через 26 років, тобто після спливу стоку позовної давності, а якщо рахувати цей строк від вказаного позивачем моменту щодо виселення її без попередження із займаної нею кімнати навесні 2009 року, то строк позовної давності сплив 10 років тому. Поважних причин пропуску такого строку позивачем не наведено.

У свою чергу, позивачем надано до суду відповідь на відзив на позовну заяву, вказавши в ній, що відповідачем в особі керівників його структурних підрозділів, тобто керівників нижньої ланки, її працівника Укрзалізниці протягом десяти років було вигнано на вулицю разом із сином після відпрацювання на відповідача протягом дуже тривалого часу і посадовими особами АТ «Укрзалізниця» перекручуються в їхніх листах дійсні обставини: адреса жилого приміщення, в якому вона із сином зареєстровані, факти, які їм достеменно відомі, щодо її проживання в наданих їй як працівниці приміщення, які їй надавалися для проживання, а не для переодягання, як цинічно заявлено відповідачем у відзиві, про надання їй приміщення для переодягання персонально і з обладнанням як житла, так як нею вони не були самоправно зайняті, а на підставі рішень посадових осіб АТ «Укрзалізниця», як і на підставі рішень та документів, виданих АТ «Укрзалізниця» органами УДМС, було здійснено реєстрацію її та сина за адресою їхнього житла.

Ухвалою Богунськогорайонного судуміста Житомиравід 04.04.2023задоволено клопотанняпредставника позивача ОСОБА_3 про витребуваннядоказів тавитребувано:в АТ«Українська залізниця» належним чиномзасвідчені копіїнаступних документів:рішення посадовихосіб відповідачаакціонерного товариства«Укрзалізниця»,на підставірішень тадокументів якихподаних акціонернимтовариством «Укрзалізниця»органам УДМСв містіЖитомирі булоздійснено реєстрацію ОСОБА_1 і ОСОБА_2 ,1990року народження,житлові кімнати АДРЕСА_11 ,а такожусіх документів,які булипідставою дляреєстрації ОСОБА_1 і ОСОБА_2 в житловихкімнатах № НОМЕР_4 та АДРЕСА_7 ; рішенняабо розпорядженняпосадових осібвідповідача АТ«Укрзалізниця»,на підставіяких ОСОБА_1 і ОСОБА_2 надано дляпроживання вбудинку АДРЕСА_4 кімнату надругому поверсі16кв.м такладовку,переобладнану вкухню,площею 4кв.м,а потімпро позбавлення ОСОБА_1 права користуванняцим приміщенням; колективноготрудового договору,чинного станомна теперішнійчас іщо бувчинним станомна часзвільнення ОСОБА_1 з роботивнаслідок встановленняінвалідності;облікової справивід 26.04.2001про перебування ОСОБА_1 на квартирномуобліку замісцем роботи(станомна 2012рік чергамала № НОМЕР_1 ,станом на2019рік чергав квартирномуобліку,як особи,що потребуєполіпшення житловихумов замісцем проживаннямала № НОМЕР_6 );облікової справивід 10.12.2004про перебування ОСОБА_1 на квартирномуобліку замісцем роботив першочерговійчерзі,як ветеранапраці (станомна 2012рік чергамала № НОМЕР_2 ,станом на2019рік чергамала №24);у Коростенськоготериторіального комітетуПрофспілки залізничниківі транспортнихбудівельників України належним чиномзасвідчені копіїнаступних документів:спільного рішеннякомітету профспілкита адміністраціїзалізниці,на підставіподаних АТ«Укрзалізниця» органамУДМС вмісті Житомирібуло здійсненореєстрацію ОСОБА_1 і ОСОБА_2 житлових кімнат№ НОМЕР_4 та АДРЕСА_7 ;облікової справивід 26.04.2001про перебування ОСОБА_1 на квартирномуобліку замісцем роботи(станомна 2012рік чергамала № НОМЕР_1 ,станом на2019рік чергав квартирномуобліку,як особи,що потребуєполіпшення житловихумов замісцем проживаннямала № НОМЕР_6 );облікової справивід 10.12.2004про перебування ОСОБА_1 на квартирномуобліку замісцем роботив першочерговійчерзі,як ветеранпраці (станомна 2012рік чергамала № НОМЕР_2 ,станом на2019рік чергамала №24);в УправлінняДМСу Житомирськійобластіналежним чиномзасвідчені копіїдокументів щодореєстрації ОСОБА_1 із сином ОСОБА_2 ,1990року народженняза адресою: АДРЕСА_12 ; вУправління веденняреєстру територіальноїгромади Житомирськоїміської ради належним чином засвідчені копії документів щодо реєстрації ОСОБА_1 із сином ОСОБА_2 , 1990 року народження за адресою: АДРЕСА_12 .

У судовому засіданні позивач та її представник вимоги позову підтримали з викладених у позовній заяві та відповіді на відзив на позову заяву обставин. Позивач пояснила, що будівля за адресою: АДРЕСА_3 є аварійною, там жили люди, але вона там у кімнаті № НОМЕР_3 не проживала, будучи там зареєстрованою з 1997 року.

Представники відповідача в судовому засіданні заперечували проти задоволення позову із зазначених у відзиві на позовну заяву мотивів, доповнивши, що у відповідача немає ніяких рішень щодо проживання та реєстрації позивача.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причин неявки до суду не повідомив.

Суд, заслухавши позивача та її представника, представника відповідача, показання свідків, дослідивши письмові матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, оцінивши докази в їх сукупності, дійшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач працювала у Вагонній дільниці станції Київ-пасажирський на посаді провідника пасажирських вагонів та була звільнена на пенсію по інвалідності ІІ групи 17.01.2014 згідно довідки відокремленого підрозділу Вагонної дільниці станції Київ-пасажирський від 01.12.2014 № 408 (т. 1 а. с. 9).

Позивач зареєстрована за адресою: АДРЕСА_8 з 10.01.1997, а її син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрований за цією адресою з 27.05.2006, але вони не проживають за місцем реєстрації, про що зазначено в довідці структурного підрозділу станції Житомир виробничого підрозділу Коростенська дирекція залізничних перевезень від 11.03.2019 № 19. Такі ж відомості містяться у формі № 16 щодо позивача та її сина (т. 1 а. с. 10, 101, 137).

Однак у копії паспорта позивача її місцем реєстрації зазначено дещо інша адреса: АДРЕСА_10 (т. 1 а. с. 226, 227).

Із свідоцтва про право власності на будівлю гуртожитку, виданого Виконкомом Житомирської міської ради 06.04.2007, слідує, що гуртожиток за адресою: АДРЕСА_3 , площею 131,80 кв. м, у цілому належить державі Україна в сфері управління Міністерства транспорту і зв`язку (т. 1 а.с. 138, 139).

Будівля гуртожитку за адресою: АДРЕСА_3 складається з п`яти кімнат згідно копії інвентаризаційної справи на цю будівлю та відповідно списку проживання кожного мешканця в гуртожитку по АДРЕСА_3 дирекція залізничних перевезень станом на 13.02.2023 в п`яти кімнатах зареєстровано тринадцять осіб (т. 1 а. с. 140-143, 179, т. 2 а. с. 64-70).

Адміністративна будівля за адресою: АДРЕСА_13 , яка в цілому складається з адмінбудівлі загальною площею 824,60 кв. м, належить на праві державної власності державі Україна в сфері управління Міністерства транспорту та зв`язку, що встановлено з копії свідоцтва про право власності, виданого Виконкомом Житомирської міської ради 30.10.2007 (т. 2 а. с. 28, 29).

Згідно копії інвентаризаційної справи на будівлю за адресою: АДРЕСА_13 колишньою адресою є АДРЕСА_4 (т. 2 а. с. 30-41).

Позивач перебуває складом сім`ї дві особи - вона та син ОСОБА_2 у загальній черзі № 55 (протокол № 3 від 01.03.2000), в пільговій черзі (право першочергового одержання житла станції станції Житомир) № 21 (протокол № 21 від 10.12.2004) як ветеран праці, яка працювала на підприємстві понад 20 років (т. 1 а. с. 133-136).

Допитані в судовому засіданні в якості свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 надали показання про те, що позивач разом із своєю дитиною протягом тривалого часу (10-15 років) проживала в кімнаті будинку АДРЕСА_4 , на другому (третьому) поверсі будівлі, та за усною вимогою вона була виселена. За показаннями свідка ОСОБА_4 , для вселення позивача не було видано ніяких ні рішень, ні ордерів. Свідки вказали на те, що також проживали в цій будівлі та що заселення відбулося згідно дозволу начальника залізничної станції Житомир.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_6 надала показання про те, що знайома з позивачем понад 30 років. Позивач була виселена з гуртожитку, проживала в будинку на пероні залізничного вокзалу, там не було визначено певної адреси, при виселенні їй не дали можливості забрати свої речі, та оскільки їй немає де проживати, тому позивач проживає в неї вдома. Для вселення в кімнату ніяких документів їй не було надано.

За положеннями до ч. 2 ст. 78, ч. ч. 1, 6 ст. 81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом (ч. 4 ст. 9 ЖК України).

Згідно ст. 127 ЖК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки. Для тимчасового проживання осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк і потребують поліпшення житлових умов або жила площа яких тимчасово заселена чи яким повернути колишнє жиле приміщення немає можливості, а також осіб, які потребують медичної допомоги у зв`язку із захворюванням на туберкульоз, використовуються спеціальні гуртожитки. Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки. Жилі будинки реєструються як гуртожитки у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.

Порядок надання жилої площі в гуртожитках визначається цим Кодексом та іншими актами законодавства України. Жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету і комітету комсомолу (ч. ч. 1, 2 ст. 128 ЖК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до ст. 129 ЖК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.

На дату реєстрації позивача (10.01.1997) чинним було Примірне положення про гуртожиток, затверджене постановою Ради міністрів Української РСР від 03.06.1986 № 208, у п. 10 роз. II зазначено, що на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.

Питання виселення з гуртожитків регулюється статтею 132 ЖК України. Так згідно ч. ч. 1-4 цієї статті сезонні, тимчасові працівники і особи, що працювали за строковим трудовим договором, які припинили роботу, а також особи, що вчились у навчальних закладах і вибули з них, підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення з гуртожитку, який їм було надано у зв`язку з роботою чи навчанням.

Інших працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку в зв`язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину.

Осіб, які припинили роботу з інших підстав, ніж ті, що зазначені в частині другій цієї статті, а також осіб, перелічених у статті 125 цього Кодексу, може бути виселено лише з наданням їм іншого жилого приміщення.

Надаване громадянам у зв`язку з виселенням з гуртожитку інше жиле приміщення має відповідати вимогам, передбаченим частиною другою статті 114 цього Кодексу.

Осіб, які проживають у гуртожитках, виселяються також у разі знесення будинку або переобладнання будинку (жилого приміщення) в нежилий, а також якщо будинок (жиле приміщення) загрожує обвалом. При цьому виселюваним надається інша жила площа в гуртожитку або інше жиле приміщення.

Із досліджених доказів встановлено відсутність у матеріалах справи належних та допустимих доказів того, що позивачу було видано спеціальний ордер на її вселення в гуртожиток за адресою: АДРЕСА_8 (або кімн. 8 як зазначено в її паспорті), а також доказів прийняття перед цим рішення адміністрацією підприємства, де вона працювала, про надання їй жилої площі в гуртожитку, що згідно ст. 129 ЖК України є та було на той час підставою видачі громадянинові спеціального ордеру на вселення.

Як зазначено в повідомленні позивачу АТ «Укрзалізниця» від 24.04.2019 щодо вирішення житлового питання шляхом вселення її з родиною в гуртожиток за реєстрацією місця проживання або до іншого рівноцінного житла, в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_3 знаходиться 5 кімнат, в яких зареєстровані та проживають мешканці. Ще дві сім`ї, включаючи її родину, зареєстровані, але ніколи не проживали в цьому гуртожитку, оскільки об`єкт нерухомості, який входить комплекс гуртожитку за вказаною адресою, де знаходилися кімнати № 6 і № 8, перебувають в аварійному стані. Тому вказано про неможливість поселення в цю будівлю. На теперішній час вільні кімнати в гуртожитках товариства по місту Житомир для вселення родини позивача відсутні у зв`язку з тим, що відселення мешканців гуртожитків не відбувається, кімнати та ліжко-місця в гуртожитку не звільняються (т. 1 а. с. 13).

Вимоги позову обґрунтовані тим, що внаслідок визнання власником будинку АДРЕСА_3 таким, що перебував у аварійному стані, позивача разом із її сином було поселено в будинок АДРЕСА_4 (де перший поверх цього будинку займав Пункт технічного обслуговування станції Житомир) з наданням їй на другому поверсі кімнати 16 кв. м та кладовки, переобладнаної в кухню площею 4 кв. м, де вони й проживали протягом 13 років та звідки навесні 2009 року без попередження її було виселено із займаної кімнати за її відсутності.

Проте позивачем до суду не надано належних та допустимих доказів на підтвердження надання їй у визначеному законом порядку відповідачем для проживання кімнати в будинку АДРЕСА_4 , а також доказів належності цього будинку до житлових і згідно матеріалів справи ця будівля (наразі АДРЕСА_13 ) має статус адміністративної будівлі, тобто не є житловою.

Окрім того, на обґрунтування позову позивачем зазначено про переселення з гуртожитку за адресою: АДРЕСА_3 до будинку за адресою: АДРЕСА_4 , звідки в 2009 році вона була виселена, але при цьому позивачем не оскаржувалося до суду її виселення ні з гуртожитку, ні з іншої нежитлової будівлі.

З огляду на положення ст. ст. 128, 129 ЖК України та п. 10 розділу II Примірного положення про гуртожитки (чинного на час виникнення спірних правовідносин) за відсутності доказів прийняття відповідного рішення адміністрацією підприємства, в якому працювала позивач, про надання їй жилої площі в гуртожитку та видачі їй спеціального ордеру для вселення в нього, сама по собі реєстрація місця проживання в гуртожитку без такого рішення й видання ордеру не свідчить про виникнення в неї права на зазначене в позові житло. Водночас матеріалами справи спростовується твердження позивача про наявність об`єднаних кімнат № НОМЕР_4 та АДРЕСА_7 та сплату нею коштів за житлово-комунальні послуги.

Показаннями свідків щодо проживання позивача протягом тривалого часу в кімнаті нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_4 та виселення з неї не підтверджується виникнення в позивача права на це приміщення чи інше житло за відсутності передбачених законом правових підстав для вселення в нього.

Таким чином, розглянувши справу в межах визначених предметом спору та предметом позову (певної матеріально-правової вимоги позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить ухвалити судове рішення), оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення позову, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, суд вважає, що позовні вимоги не доведені належними і допустимими доказами, а тому підстави для задоволення позову відсутні.

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Керуючись ст. 47 Конституції України, ст. ст. 9, 127-129, 132 ЖК України, Примірним положенням про гуртожиток, затвердженим постановою Ради міністрів Української РСР від 03.06.1986 № 208 (чинним на час виникнення спірних правовідносин), ст. ст. 10, 12, 13, 18, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Українська залізниця», третя особа Коростенська територіальна профспілкова організація залізничничників, про визнання права користування житловими кімнатами в гуртожитку, вселення, зобов`язання передати житлові приміщення відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги в порядку, визначеному ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (адреса: АДРЕСА_14 , РНОКПП НОМЕР_7 ).

Відповідач: акціонерне товариство «Українська залізниця» (адреса: 03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5, код ЄДРПОУ 40075815).

Третя особа: Коростенська територіальна профспілкова організація залізничничників (адреса: 11500, Житомирська область, м. Коростень, вул. Табукашвілі, 15, код ЄДРПОУ 02658790).

Повне рішення суду складено 07.11.2024.

Суддя Л.М. Семенцова