Постанова

від 29.10.2024 по справі 904/6620/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.10.2024 року м.Дніпро Справа № 904/6620/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач),

суддів: Паруснікова Ю.Б., Верхогляд Т.А.,

при секретарі судового засідання: Логвиненко І.Г.

представники учасників провадження:

від позивача: Бодюк В.А. (поза межами суду);

від відповідача: Кермач А.І. (поза межами суду);

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДСЗ" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.03.2024 (повне рішення підписано 28.03.2024, суддя Бажанова Ю.А.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Платіс Україна", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДСЗ", м. Дніпро

про стягнення 932 813,03 грн, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Платіс Україна" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом в якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДСЗ" суму основного боргу 663 000,00грн, штраф в розмірі 30% на суму 198 900,00грн, пеню за несвоєчасне виконання зобов`язань на суму 62 267,51 грн та інфляційне збільшення на суму 8 645,52грн. Судові витрати та витрати на правничу допомогу у розмірі 68 000,00 грн просить покласти на відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору №180423 щодо оплати наданих послуг.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 27.03.2024 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Платіс Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДСЗ" про стягнення 932 813,03 грн задоволено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДСЗ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Платіс Україна" 663 000,00 грн заборгованості, 198 900,00 грн штрафу, 62 267,51 грн пені, 8 645,52 грн інфляційних втрат, 13 992,21 грн судового збору.

Не погодившись із зазначеним рішенням, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "ДСЗ", в якій просить: поновити строк на апеляційне оскарження; скасувати рішення та прийняти нове, яким в позові відмовити.

При цьому, скаржник в апеляційній скарзі посилається на те, що:

- судом першої інстанції порушені норми матеріального права, зокрема здійснене безпідставне посилання на положення статті 901 Цивільного кодексу України, адже вони стосуються договору про надання послуг, натомість сторонами було укладено змішаний договір підряду та поставки;

- крім того, суд не звернув увагу, що за видатковою накладною №147 від 19 липня 2023 року на загальну суму 192 200,00 грн з ПДВ взагалі не були наданні послуги в розумінні ст. 901 ЦК України, тому що був поставлений бордюр тротуарний 1000*200*80 шип-паз сірий 395 шт. та щебінь фракції 20-40 мм 151,3 т., а позивач надав документи щодо виконання договору в яких зазначено, що фактично було зроблено по договору роботи по укладці ФЕМ (фігурних елементів мощення), надані фотознімки на яких видно проведення Позивачем саме робіт будівельного підряду.

Судом першої інстанції були порушені норми процесуального права, що стосуються оцінки доказів.

Зокрема, пунктом 1.1 договору визначено, що у порядку та умовах, визначених цим договором, виконавець надає замовнику послуги, що визначаються та узгоджуються сторонами у специфікаціях, які є додатками та невід`ємними частинами даного договору, а замовник приймає надані послуги та оплачує їх вартість на умовах цього договору та додатків до нього. Втім, жодної специфікації позивачем не було надано, однак суд не надав належної оцінки цьому факту.

Крім того, суд не оцінив належним чином Акт наданих послуг №200 від 23 серпня 2023 року на загальну суму в розмірі 470 800,00грн (з ПДВ), який не відповідає взагалі вимогам визначеним в розділі 2 договору, а видаткова накладна №147 від 19 липня 2023 року на загальну суму 192 200,00 грн (з ПДВ) взагалі не є актом.

Щодо стягнення штрафу, пені, інфляційних втрат, то в Рішенні від 27.03.2024 у справі №904/6620/23 судом не було зазначено щодо перевірки сум стягнення штрафу в розмірі 198 900,00 грн + пені в розмірі 62 267,51 грн + інфляційне збільшення на суму 8 645,52грн.

Крім того, апелянт наголошує, що судом порушені норми процесуального права ст. 233 ГПК України щодо розміру штрафних санкцій та прав суду на зменшення розміру санкцій. А також норми матеріального права - ч.3 ст.551 ЦК України також щодо права суду на зменшення штрафних санкцій.

Апелянт звертає увагу, що господарський суд вправі і без заяви сторони застосувати своє право на зменшення розміру штрафних санкцій відповідно до положень ст.233 ГК України та ч.3 ст.551 ЦК України.

Тому, розглядаючи можливість зменшення розміру неустойки ТОВ «ДСЗ» зазначає з того, що даний випадок є винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу:

1) укладений договір не є договором надання послуг у розумінні ст. 901 ЦК України;

2) тривалість прострочення виконання незначна;

3) поведінку кредитора, який не виконав умови пункту 8.1. Договору: «У разі виникнення спору між Сторонами (або будь-якими правонаступниками) щодо цього Договору Сторони прикладуть всі зусилля, щоб вирішити спори шляхом переговорів»;

4) поведінку кредитора, який надсилав рахунки на незрозумілу електрону адресу боржника;

5) відсутності негативних наслідків порушення зобов`язання.

З урахуванням зазначених вище обставин в їх сукупності та сталої практики Верховного Суду зі стягнення неустойки вважає, що Центральний апеляційний господарський суд, виходячи з виключність обставин даної справи, має право та можливість зменшити до 1 % сум штраф в розмірі 198 900.00 гри + пеня в розмірі 62 267.51 грн + інфляційне збільшення на суму 8 645.52грн.

Одночасно у змісті скарги та окремим додатком подано клопотання про поновлення строку на його оскарження, яке обґрунтовано необізнаністю із наявним рішенням, невиконанням господарським судом процесуальних обов`язків з повідомлення відповідача щодо розгляду справи, обізнаністю з наявним рішенням із Єдиного державного реєстру судових рішень.

Позивач, відзив на апеляційну скаргу Відповідача не надав, у письмових поясненнях зазначив, що підставою звернення позивача із даною позовною заявою до господарського суду стало неналежним виконанням відповідачем умов договору №180423 щодо оплати наданих послуг; предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення 932 813,03 грн. Наявність заборгованості підтверджується підписаними та погодженими сторонами наступними документами: договором № 180423 про надання послуг від 18.04.2023, актом надання послуг № 200 від 23.08.2023, видатковою накладною № 147 від 19.07.2023, актом звірки взаємних розрахунків, складеного станом 31.08.2023 за період січня 2023 року по серпень 2023 року, рахунком на оплату № 194 від 23.08.2023, рахунком на оплату № 195 від 13.06.2023, скріншоти з електронної пошти позивача про повторне направлення рахунків на оплату, фото доказами щодо фіксації наданих послуг з виконання техніки робіт.

Звертає увагу, що Акт надання послуг № 200 від 23.08.2023 та видаткова накладна № 147 від 19.07.2023 підписані зі сторони Відповідача та скріплені печаткою. До того ж, аби уникнути будь-яких маніпуляцій з боку Відповідача, зазначена заборгованість погоджена з його боку шляхом підписання акту звірки взаємних розрахунків за період січня 2023 року по серпень 2023 року на суму заборгованості 663 000 грн.

Проте, Відповідач в обумовлені строки, визначені пунктом 3.5. Договору, розрахунок за фактично надані йому послуги не здійснив, чим грубо порушив взяті на себе зобов`язання згідно Договору, чинні вимоги законодавства України, а також майнові права Позивача та завдав майнової шкоди. У зв`язку з чим, Позивач звернувся до господарського суду про стягнення заборгованості у судовому порядку і рішенням суду його вимоги задоволені.

У цьому контексті також зазначив, що із сайту Судової влади та Реєстру судових рішення йому стало відомо, що в Господарському суду Дніпропетровської області також розглядалася інша справа № 904/3923/23 за позовом до ТОВ «ДСЗ» про стягнення заборгованості. Рішенням суду від 07.03.2024 стягнуто заборгованість з ТОВ «ДСЗ». У наведеній справі відповідач всіляко намагався затягнути розгляд справи, а також необґрунтовано заперечував щодо стягнення штрафу та пені. При цьому, у вказаній справі від імені ТОВ «ДСЗ» виступала не директор товариства ОСОБА_1 , а її адвокат Калетнік М.Ю.

У зв`язку з цим, вважає, що відповідач не міг не знати, що паралельно розглядається також дана справа № 904/6620/23 в тому ж самому суді. Водночас, вважає за необхідне також зазначити, що у позивача не було можливості подати заперечення щодо відкриття апеляційного провадження за скаргою відповідача та повідомити про зазначені обставини, оскільки заява про поновлення строку на адресу позивача не направлялась.

Наголошує, що поведінка відповідача була аналогічної, він також заперечував проти стягнення штрафу та пені, при цьому у цій справі ввів в оману суд апеляційної інстанції з метою поновлення строку подання апеляційної скарги, зазначивши, що начебто директор товариства не знала про цю справу, хоча в іншій справи у відповідача був адвокат в тому ж самому суді і та справа розглядалася в один час із цією справою. Очевидно, що дії відповідача, який взяв на себе зобов`язання згідно Договору, однак, в обумовлені строки, визначені Договором, розрахунок за фактично надані йому послуги не здійснив, вважає недобросовісними.

У додаткових поясненнях апелянта, останній зазначив, що суд не звернув уваги, що на всіх бухгалтерських документах міститься посилання на інший договір - №180424 від 18.04.20223, в той час, як між сторонами укладений договір 180423 від 18.04.2023, а тому вважає, що судом неправомірно встановлена арифметична вірність стягнутого штрафу, пені, інфляційних втрат.

З посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 вважає можливим зменшити, зокрема нараховане інфляційне збільшення.

Загалом просить суд апеляційної інстанції зменшити нараховані штрафні санкції до 1%.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.06.2024 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Іванова О.Г. (доповідач), судді - Парусніков Ю.Б., Верхогляд Т.А.

З огляду на відсутність в суді апеляційної інстанції матеріалів справи на час надходження скарги, ухвалою суду від 25.06.2024 здійснено запит матеріалів справи №904/6620/23 із Господарського суду Дніпропетровської області та відкладено вирішення питання про рух апеляційної скарги до надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції.

03.07.2024 матеріали справи №904/6620/23 надійшли до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 08.07.2024 (суддя - доповідач Іванов О.Г.) апеляційну скаргу відповідача залишено без руху через неподання у повному обсязі доказів направлення скарги позивачу (а саме не наданий фіскальний чек/поштова накладна), визнання неповажними підстав пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду, після розгляду відповідного клопотання апелянта. Скаржнику наданий строк для усунення недоліків апеляційної скарги відповідно до ч. 2 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України.

Вказану ухвалу доставлено до електронного кабінету відповідача 09.07.2024 о 19:40 годині, тому вона вважається врученою останньому 10.07.2024.

Відтак, недоліки скарги мали бути усунені останнім до 15.07.2024.

10.07.2024 на адресу суду від скаржника, на виконання вимог ухвали від 08.07.2024 надійшла заява про усунення недоліків скарги, до якої додано поштову накладну від 17.06.2024, яка підтверджує направлення скарги позивачу, надано нове клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду.

Ухвалою від 18.07.2024 апелянту поновлений строк на подачу скарги; відкрито апеляційне провадження у справі; судове засідання призначено на 29.10.2024; зупинено дію рішення на час апеляційного розгляду; сторонам встановлений строк для подачі відзиву, заяв, клопотань.

14.08.2024 до суду від позивача надійшла заява про забезпечення позову, в якій позивач просить вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю "ДСЗ" (код: 34914426, адреса: 49000, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Барикадна, будинок 9, приміщення 7) і перебувають на рахунках у банках та інших фінансових установах (крім коштів на рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), у межах суми стягнення 932 813,03 грн.

У період з 05.08.2024 по 30.08.2024 колегія суддів, і зокрема, суддя-доповідач перебували у відпустці.

19.09.2024 розпорядженням керівника апарату суду відповідно до пункту 2.4.6 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду призначено повторний автоматизований розподіл справи у зв`язку з відрядженням судді Верхогляд Т.А.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.09.2024, заяву про забезпечення позову в межах справи №904/6620/23 передано для розгляду колегії суддів у складі: Іванов О.Г. (головуючий, доповідач), Парусніков Ю.Б., Чередко А.Є.

Ухвалою від 27.09.2024 заяву позивача задоволено, вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю "ДСЗ" (ідентифікаційний код 34914426, адреса: 49000, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Барикадна, будинок 9, приміщення 7) і перебувають на рахунках у банках та інших фінансових установах (крім коштів на рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), у межах суми стягнення 932 813,03 грн.

09.10.2024 до Центрального апеляційного господарського суду із заявою про скасування заходів забезпечення позову у справі № 904/6620/23 звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "ДСЗ", в якій просить скасувати заходи забезпечення позову по справі.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 09.10.2024 для розгляду заяви визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Іванова О.Г. (доповідач), судді - Верхогляд Т.А., Парусніков Ю.Б.

Ухвалою суду від 09.10.2024 клопотання відповідача щодо скасування заходів забезпечення позову призначено до розгляду на 15.10.2024.

Ухвалою суду від 15.10.2024 у задоволенні заяви відповідача про скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою від 27.09.2024, - відмовлено.

18.10.2024 до суду надійшло клопотання представника позивача - Бодюк В.А. про проведення судового засідання в режимі відеококнференції за допомогою власних технічних засобів.

28.10.2024 до суду надійшло клопотання представника відповідача - Кермач А.І. про проведення судового засідання в режимі відеококнференції за допомогою власних технічних засобів.

В судовому засіданні 29.10.2024 представник відповідача підтримав доводи скарги, представник позивача їх заперечив.

В судовому засіданні 29.10.2024 Центральним апеляційним господарським судом оголошено вступну та резолютивну частину постанову у даній справі.

Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень проти неї, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.

18 квітня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Платіс Україна" (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДСЗ" (замовник) був укладений договір про надання послуг №180423 (договір), пунктом 1.1 договору визначено, що у порядку та умовах, визначених цим договором, виконавець надає замовнику послуги, що визначаються та узгоджуються сторонами у специфікаціях, які є додатками та невід`ємними частинами даного договору, а замовник приймає надані послуги та оплачує їх вартість на умовах цього договору та додатків до нього.

Відповідно до пункту 2.1 договору, час фактичного надання послуг (час початку та час закінчення надання послуг) фіксується Акті (-ах) наданих послуг та/або рахунки фактури.

Пунктом 2.2 договору визначено, що час фактичного надання виконавцем послуг становить не менше 8 (восьми) годин на добу.

У разі якщо послуги були надані більше 8 (восьми) годин на добу, замовник сплачує вартість за весь час фактично наданих послуг (час початку та час закінчення надання послуг), зафіксований в Акті (-ах) наданих послуг (пункт 2.3 договору).

Відповідно до пункту 2.4 договору, у разі якщо послуги були надані менше 8 (восьми) годин на добу, згідно Актів (-ів) наданих послуг та/або рахунку-фактура, сторони домовились та визнають, що у такому випадку час фактичного надання послуг виконавцем вважається 8 (вісім) годин на добу та відповідно Замовник сплачує вартість послуг як за 8 (вісім) повних годин надання послуг.

Пунктом 3.1 договору визначено, що вартість послуг виконавця за цим договором встановлюється у специфікації (-ях) та / або Акті (-ах) наданих послуг та/ або рахунку фактура.

Відповідно до пункту 3.4 договору, загальна сума договору складається з суми вартості всіх специфікацій до даного договору та/або Актів наданих послуг.

Пунктом 3.5 договору визначено, що оплата послуг виконавця здійснюється у строки та у сумі, визначених у специфікації (-ях) та/або Акті (-ах) наданих послуг -та/або рахунку-фактури. У випадку, якщо сторони не узгодили строки та суми оплати у специфікації (-ях) сторони погодили, що оплата послуг здійснюється протягом 1 (одного) банківського дня з моменту виставлення виконавцем рахунку-фактури та/або складення Акту наданих послуг.

Відповідно до пункту 3.6 договору остаточний розрахунок вартості наданих послуг проводиться замовником шляхом перерахування грошових коштів на зазначений в договорі банківський рахунок виконавця протягом 7 (семи) календарних днів з моменту складання виконавцем Акту (-ів) наданих послуг.

Положеннями пункту 3.7 договору визначено, що підтвердження надання послуг є Акт (-и) наданих послуг.

Відповідно до пункту 3.8 договору визначено, що несвоєчасна та/або неповна оплата замовником передоплати та/або послуг виконавця с підставою для розірвання виконавцем цього договору та/або зупинення надання послуг за договором та негайної оплати замовником виконавцю вартості послуг, штрафних санкцій, неустойки, сум, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, та збитків, у тому числі упущеної вигоди. У даному випадку виконавець направляє на електронну адресу замовника, визначену у розділі 10 даного договору, лист із зазначенням суми, що підлягає до сплати замовником протягом 7 (семи) календарних днів з дня направлення листа.

Пунктом 6.2 договору визначено, що у разі порушення строку сплати послуг виконавця замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України (НБУ) від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Відповідно до пункту 6.3 договору визначено, що у разі порушення строку сплати послуг виконавця більш ніж 30 (тридцять) календарних днів, замовник сплачує виконавцеві штраф в розмірі 30% від суми заборгованості.

Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє протягом 1 (одного) календарного року з дня його підписання, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором (пункт 9.1 договру).

Позивачем на підтвердження виконання своїх зобов`язань за вказаним договором наданий Акт наданих послуг №200 від 23 серпня 2023 року на загальну суму в розмірі 470 800,00грн (з ПДВ), видаткову накладну №147 від 19 липня 2023 року на загальну суму 192 200,00 грн (з ПДВ).

Також позивачем виставлені на оплату рахунок №194 від 23.08.2023 на суму 470 800,00грн (з ПДВ) та рахунок №195 від 13.06.2023 на суму 192 200,00грн (з ПДВ) (а.с. 80-81, том 1).

Крім того, факт наявності заборгованості в сумі 663 000 грн підтверджений підписаним між сторонами актом звірки взаємних розрахунків за період січень-серпень 2023 року (а.с.19).

Як зазначає, позивач відповідачем не виконано, належним чином, взяті на себе зобов`язання за договором, зокрема, у визначені строки не здійснило в повному обсязі оплату за надані послуги, чим грубо порушив взяті на себе зобов`язання згідно договору, чинні вимоги законодавства України, а також майнові права позивача та завдав майнової шкоди.

Товариством з обмеженою відповідальністю "ДСЗ" не здійснено плати за отримані послуги, що і стало причиною виникнення спору.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що Позивач надав належні докази на підтвердження надання послуг за договором у сумі 663 000,00грн, відповідач доказів оплати вартості послуг у розмірі 663 000,00грн до суду не надав, доводи наведені позивачем в обґрунтування позову у цій частині не спростував, що є підставою для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 663 000,00 грн заборгованості.

Також, перевіривши нараховані Позивачем та заявлені до стягнення відповідно до п.п.6.2, 6.3 договору та ст.625 ЦК України штраф у розмірі 198 900,00 грн, пеню за період з 31.08.2023 по 29.11.2023 у розмірі 62 267,51 грн та інфляційні збільшення за загальний період з вересня по жовтень 2023 року в розмірі 8 645,52 грн., судом встановлена арифметична правильність здійснених нарахувань, тому в цій частині позовних вимог позов задоволено.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з наступних мотивів.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Зазначена стаття повністю кореспондується зі ст.174 Господарського кодексу України.

Згідно ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Таким чином відносини, які виникли між сторонами по справі на підставі договору (його предмету) і фактичних обставин справи, містить елементи різних договорів, зокрема, поставки, підряду і надання послуг. Тобто сторони уклали змішаний договір, тому в частині кінцевого результату - демонтажу старих плит і укладення нової тротуарної плитки, до зобов`язань сторін слід застосовувати норми права, що регулюють підрядні правовідносини; в частині належного технологічного процесу виконання окремих видів робіт і дій відповідної якості - до зобов`язань сторін застосовуються норми права, що регулюють питання надання послуг; в частині поставлених матеріалів - нормами права щодо поставки товару.

Звідси, колегія суддів погоджується частково з апелянтом, оскільки між сторонами укладений змішаний договір (не тільки поставки і підряду, а також і послуг).

Правовідносини, що виникли між сторонами у справі на підставі договору підряду, поставки, надання послуг є господарськими зобов`язаннями, тому, згідно положень ст.ст. 4, 173-175 і ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (частини 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України).

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Договір купівлі-продажу є оплатним, відтак, одним із основних обов`язків покупця є оплата ціни товару. Ціна - грошове відображення вартості товару за його кількісну одиницю. Ціна товару, як правило, визначається у договорі за згодою сторін.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 837 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Колегія суддів звертає увагу, що відмінність між послугами і роботами була розтлумачена Верховним Судом у постанові від 07.12.2023 у справі № 924/498/23, де зазначено, що послуги відрізняються від робіт. Якщо у зобов`язаннях підрядного типу результат виконаних робіт завжди має речову форму, то у зобов`язаннях про надання послуг результат діяльності виконавця не має речового змісту. Корисний ефект від діяльності з надання послуги полягає не у вигляді певного осяжного матеріального результату, як це має місце при виконанні роботи, а полягає в самому процесі надання послуги.

Отже, апелянтом здійснене вірне посилання на зазначену відмінність робіт від послуг.

Таким чином, відносини, що виникли між сторонами по справі на підставі укладеного Договору, є господарськими зобов`язаннями, а згідно з приписами статей 193 ГК України, 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

За приписами ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно матеріалів дійсної справи, пунктом 1.1 договору визначено, що у порядку та умовах, визначених цим договором, виконавець надає замовнику послуги, що визначаються та узгоджуються сторонами у специфікаціях, які є додатками та невід`ємними частинами даного договору, а замовник приймає надані послуги та оплачує їх вартість на умовах цього договору та додатків до нього.

Пунктом 2.1 договору, час фактичного надання послуг (час початку та час закінчення надання послуг) фіксується в Акті (-ах) наданих послуг та/або рахунки фактури.

Пунктом 3.1 договору визначено, що вартість послуг виконавця за цим договором встановлюється у специфікації (-ях) та / або Акті (-ах) наданих послуг та/ або рахунку фактура.

Відповідно до пункту 3.4 договору, загальна сума договору складається з суми вартості всіх специфікацій до даного договору та/або Актів наданих послуг.

Отже, умовами договору визначена альтернатива визначенню загальної суми договору і вартості робіт (специфікація або акт наданих послуг).

З цього приводу відхиляються доводи апелянта стосовно відсутності в матеріалах справи специфікацій до договору.

Матеріалами справи доведено, що Позивачем на підтвердження виконання своїх зобов`язань за вказаним договором наданий Акт наданих послуг №200 від 23 серпня 2023 року на загальну суму в розмірі 470 800,00грн (з ПДВ), видаткова накладна на поставлений товар (бордюр тротуарний) №147 від 19 липня 2023 року на загальну суму 192 200,00 грн (з ПДВ). Також позивачем виставлені на оплату рахунок №194 від 23.08.2023 на суму 470 800,00грн (з ПДВ) та рахунок №195 від 13.06.2023 на суму 192 200,00грн (з ПДВ) (а.с. 80-81, том 1), а відповідачем зазначені роботи, послуги, товар, не оплачені на заявлену суму - 663 000 грн.

При цьому, наявна заборгованість підтверджена сторонами фактом підписання акту звірки станом на січень-серпень 2023 року (а.с.19).

Частинами 1-2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, відповідно до умов Договору, Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку саме акт наданих послуг і видаткова накладна, є первинними документами, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

При цьому, за змістом абз. 9 ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для не визнання господарської операції за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, тощо.

З урахуванням підтвердження матеріалами справи здійснених робіт/наданих послуг, поставки товару, цілком обґрунтовано судом першої інстанції задоволені позовні вимоги в частині основної заборгованості в сумі 663 000 грн.

Доводи апелянта стосовно посилання у первинних документах на інший договір колегією суддів сприймаються критично, а зазначення в документах договору №180424 (замість 180423) від 18.04.2023 колегія вважає опискою, оскільки апелянтом не доведено, що між сторонами існували інші зобов`язальні відносини за іншими договорами.

При цьому, згідно пояснень сторін наданих в судовому засіданні 29.10.2024, між сторонами, окрім договору №180423 від 18.04.2023, жодних інших договорів укладено не було.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його не виконання або виконання з порушенням умов, які визначені змістом зобов`язання. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 611 ЦК України встановлено, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 216-217, 230-231 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання, шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до статті частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пункту 6.2 договору встановлено, що у разі порушення строку сплати послуг виконавця замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України (НБУ) від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Згідно з пунктом 6.3 договору визначено, що у разі порушення строку сплати послуг виконавця більш ніж 30 (тридцять) календарних днів, замовник сплачує виконавцеві штраф в розмірі 30% від суми заборгованості.

Позивачем нараховані та заявлені до стягнення штраф у розмірі 198 900,00 грн, пеня за період з 31.08.2023 по 29.11.2023 у розмірі 62 267,51 грн та інфляційні збільшення за загальний період з вересня по жовтень 2023 року в розмірі 8 645,52 грн.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України. В інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 1 червня 2021 року у справі № 910/12876/19 Суд зазначив, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, так як згідно зі ст. 549 ЦКУ пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГКУ - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Враховуючи положення закону, суд вважає за можливе задовольнити вимоги позивача щодо одночасного стягнення пені та штрафу.

Здійснивши перевірку заявлених до стягнення сум, колегія суддів зазначає, що вони відповідають закону, періоду нарахування.

Таким чином, судом першої інстанції в цій часині позовні вимоги задоволені обґрунтовано.

З цього приводу відхиляються доводи скарги, що у рішенні не зазначено про здійснення перевірки розрахунку, заявлених до нарахування сум.

Частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачає можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов`язання, якщо розміру неустойки значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України, у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

За змістом наведених вище норм, зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню.

Відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №924/709/17.

В постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2019 року у справі № 910/1005/19 зазначено, що цивільні та господарські відносини у країні ґрунтуються на засадах справедливості, добросовісності, розумності як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми в якості неустойки спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Отже, питання про зменшення розміру штрафних санкцій вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.

Також, необхідно звернути увагу на правову позицію Конституційного Суду України, що зазначена в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013, а саме: «Разом з цим наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.».

Отже, вказане питання віршується судом з урахуванням приписів ст.86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Конституційний суд України наголосив, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначені його, як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права (п. 4.1 рішення КСУ від 02.11.2004 № 15-рп/2004).

Згідно з принципом співрозмірності (пропорційності) не можуть покладатися на юридичну особу, яка діє метою задоволення суспільних інтересів, зобов`язання, які перевищують межі необхідності.

Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

З огляду на те, що:

- відповідно до Договору Позивач надавав послуги за рахунок власних сил та засобів, які включали, зокрема, новий товар;

- Відповідачем не здійснювалася передплата;

- значний період прострочення виконання зобов`язання (за умовами п.3.1 договору роботи/послуги оплачуються протягом одного банківського дня з моменту підписання акта/виставлення рахунка; при цьому, акти і рахунки підписані 23.08.2023, тобто прострочення оплати триває більше одного року і майже трьох місяців);

- сума заборгованості є значною - 663 000 грн.,

тому, на думку колегії суддів апеляційного господарського суду, ступінь виконання Відповідачем зобов`язань за договором, розмір заборгованості, значні інфляційні процеси в державі, не містять об`єктивних відомостей про винятковість даного випадку, що надає право суду для зменшення розміру нарахованих штрафних санкцій, а тому в задоволенні клопотання апелянта, наведеного у скарзі і додаткових поясненнях (щодо зменшення штрафних санкцій до 1%) слід відмовити.

Щодо посилань апелянта на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 в частині зменшення інфляційних нарахувань, то ці доводи відповідача відхиляються, оскільки у зазначеній постанові мова йде про можливість, за певних обставин справи, зменшення нарахованих відсотків річних.

При цьому, у згадуваній справі, за її обставинами вони були нараховані у відсотках 40% і 96%, попри встановлені законом (ст.625 ЦК України - 3%).

Можливість зменшення саме інфляційних нарахувань ні Законом, ні судовою практикою не передбачена.

До того ж, у даній справі (904/6620/23) позивачем не заявлялись до стягнення відсотки річних.

Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, зокрема посилання не на ті, що регулюють спірні відносини, є необґрунтованими, з огляду на наступне.

Так, усталена судова практика свідчить про безумовний загальнообов`язковий характер застосування судом принципу jura novit curia («суд знає закони»).

Зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 та від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 зроблено правовий висновок про те, що посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені в позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв`язку із цим суд, з`ясувавши при розгляді справи, що позивач послався не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує в рішенні саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Аналогічну правову позицію викладено у Постановах Верховного Суду від 20.01.2020 у справі № 916/556/19, від 30.01.2020 у справі 904/1093/19, від 05.02.2020 у справі № 924/196/19, від 20.12.2019 у справі № 917/266/19, від 20.01.2020 у справі № 902/803/17, від 20.10.2020 у справі № 910/13503/19, від 18.08.2021 у справі № 905/132/21.

Також у постанові від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (наведена в мотивувальній частині оскаржуваного рішення) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація учасниками справи спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

Більше того, усталена судова практика вказує на те, що відмова в задоволенні позову через помилкове правове обґрунтування позовних вимог є перешкодою в доступі до правосуддя, а відтак - порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97- ВР і яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 року, та статей 55, 124 Конституції України, оскільки позивач визначає предмет та підстави позову, а обов`язком суду є установлення обґрунтованості позову та вирішення спору по суті заявлених вимог з визначенням правовідносин сторін, що випливають зі встановлених обставин та правових норм, які підлягають застосуванню до цих правовідносин.

Такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року в справі № 662/397/15-ц та надалі у Постановах Верховного Суду від 21.09.2021 у справі № 525/978/19, від 15.09.2021 у справі № 569/9366/17.

Отже, господарський суд, ухвалюючи рішення, хоча і не зазначив всіх норм матеріального права, що регулюють спірні відносини (додатково до послуг, ще поставки і підряду, які доповнено у цій постанові), втім, дійшов законного та обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, застосувавши до спірних правовідносин правові норми, які підлягають застосуванню. Судом в достатньому обсязі було визначено характер спірних правовідносин та відповідне правове регулювання таких відноси та надано належну правову оцінку доводам і доказам сторін.

З урахуванням наведеного, апелянтом у скарзі не спростовані законні висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог, відтак, вони не можуть бути підставою для зміни чи скасування рішення місцевого господарського суду.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі обґрунтованим, прийнятим з додержанням норм матеріального та процесуального права та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "ДСЗ" є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Судові витрати за подання зазначеної апеляційної скарги згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282-284 ГПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДСЗ" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.03.2024 у справі №904/6620/23 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.03.2024 у справі №904/6620/23 - залишити без змін.

Судові витрати Товариства з обмеженою відповідальністю "ДСЗ" за подання апеляційної скарги на рішення суду покласти на заявника апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 08.11.2024.

Головуючий суддя О.Г. Іванов

Суддя Ю.Б. Парусніков

Суддя Т.А. Верхогляд