Постанова

від 23.10.2024 по справі 128/838/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня2024 року

м. Київ

справа № 128/838/23

провадження № 61-7777св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Петрова Є. В.,

суддів: Грушицького А. І., Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Пророка В. В.,

учасники справи:

позивач - фізична особа - підприємець ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргуфізичної особи - підприємця ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_4 , на постанову Вінницького апеляційного суду від 27 квітня 2023 року у складі колегії суддів Берегового О. Ю., Панасюка О. С., Якименко М. М. у справі за заявою фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про забезпечення його позову до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст заявлених вимог

У березні 2023 року фізична особа - підприємець (далі - ФОП) ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в якому просив:

- визнати недійcним договір дарування земельної ділянки площею 1,85 га, кадастровий номер 0520680500:01:007:0339, розташованої на території Бохоницької сільської ради Вінницького району Вінницької області, укладений 23 лютого 2022 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо реєстрації права власності на вказану земельну ділянку.

Разом із позовною заявою ФОП ОСОБА_1 подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просив:

- накласти арешт на земельну ділянку площею 1,85 га, кадастровий номер 0520680500:01:007:0339, яка належить ОСОБА_2 на праві приватної власності;

- заборонити будь-кому вчиняти певні дії щодо вказаної земельної ділянки до набрання законної сили рішенням у цій справі.

Заяву ФОП ОСОБА_1 мотивував тим, що оспорюваний договір дарування спрямований на уникнення виконання постанови Вінницького апеляційного суду від 22 жовтня 2020 року у справі № 128/1438/18, якою витребувано від ОСОБА_3 на його користь із земельної ділянки площею 1,85 га з кадастровим номером 0520680500:01:007:0339 земельну ділянку площею 0,3974 га, надану раніше йому у власність у межах і конфігурації згідно з державним актом на право власності на землю серії ЯД № 399609 від 23 листопада 2007 року.

Вказує, що відповідач ОСОБА_2 вже двічі намагалася здійснити поділ земельної ділянки з кадастровим номером 0520680500:01:007:0339, однак рішеннями від 20 вересня 2022 року № РВ-0500158722022 та від 02 листопада 2022 року № РВ-0500190592022 державний реєстратор відмовив у внесенні відповідних змін до Державного земельного кадастру.

Вважає, що невжиття заходів забезпечення позову може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду про задоволення позову, оскільки поділ земельної ділянки має наслідком анулювання кадастрового номера земельної ділянки та скасування речового права на землю, а тому ОСОБА_2 може відчужити спірну земельну ділянку на користь інших осіб.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Вінницький районний суд Вінницької області у складі судді Васильєвої Т. Ю. ухвалою від 09 березня 2023 року заяву ФОП ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнив частково.

Забезпечив позов ФОП ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень шляхом заборони ОСОБА_2 відчужувати на користь будь-яких осіб, а також проводити будь-які реєстраційні дії щодо земельної ділянки площею 1,85 га, кадастровий номер 0520680500:01:007:0339, що розташована на території Бохоницької сільської ради Вінницького району Вінницької області.

Суд першої інстанції мотивував ухвалу тим, що між сторонами виник спір щодо земельної ділянки площею 1,85 га з кадастровим номером 0520680500:01:007:0339, а тому у випадку відчуження спірної ділянки чи вчинення інших реєстраційних дій щодо неї існуватиме реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Вінницький апеляційний суд постановою від 27 квітня 2023 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив.

Ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 09 березня 2023 року скасував і ухвалив нове судове рішення про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Суд апеляційної інстанції мотивував постанову тим, що предметом позову у цій справі є вимоги немайнового характеру про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо реєстрації права власності на землю.

Можливе рішення суду у цій справі - рішення про визнання, тобто рішення, яким підтверджується наявність або відсутність певних правовідносин між сторонами, наявність або відсутність юридичних фактів. Таке рішення може бути підставою для внесення реєстратором до Державного реєстру запису про скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку. Будь-якого іншого виконання, у тому числі примусового, можливе рішення суду не передбачає.

Отже, незастосування заходу забезпечення позову шляхом заборони відчуження на користь будь-яких осіб, а також заборони вчинення будь-яких дій щодо спірної земельної ділянки не призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову. Крім того, такий захід забезпечення позову не відповідає змісту порушеного права позивача та не є співмірним із заявленими вимогами.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У травні 2023 року ФОП ОСОБА_1 через представника ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу,в якій просить скасувати постанову Вінницького апеляційного суду від 27 квітня 2023 року, а ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 09 березня 2023 року залишити в силі.

Касаційну скаргу заявник подав на підставі абзацу 2 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) і мотивував тим, що, задовольняючи частково заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції, встановивши, що між сторонами виник спір, оскільки між заходом забезпечення позову і предметом позову існує безпосередній зв`язок, дійшов правильного висновку про наявність підстав для заборони ОСОБА_2 відчужувати на користь будь-яких осіб, а також проводити будь-які реєстраційні дії щодо спірної земельної ділянки, оскільки невжиття таких заходів може призвести до утруднення повернення сторін спору у попередній стан.

Неодноразова спроба ОСОБА_2 здійснити поділ земельної ділянки площею 1,85 га з кадастровим номером 0520680500:01:007:0339 свідчить про однозначний намір відповідача відчужити спірну земельну ділянку, що істотно ускладнить та навіть унеможливить виконання рішення суду та зробить неефективним захист і поновлення порушених прав позивача.

Суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20, від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17, від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 та у постановах Верховного Суду від 13 грудня 2021 року у справі № 367/3765/20, від 12 січня 2022 року у справі № 568/525/21, від 19 травня 2022 року у справі № 619/2293/21, від 07 вересня 2022 року у справі № 369/9054/21.

Аргументи інших учасників справи

У червні 2023 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 через представника ОСОБА_5 подали до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просили залишити цю скаргу без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який перевірив їх та спростував відповідними висновками.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ОСОБА_6. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Яремка В. В. ухвалою від 12 червня 2023 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали із Вінницького районного суду Вінницької області.

23 червня 2023 року справу № 128/838/23 передано до Верховного Суду.

Розпорядженням заступника керівника Апарату Верховного Суду від 04 жовтня 2024 року у зв`язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_6 призначений повторний автоматизований розподіл цієї справи.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 жовтня 2024 року справу № 128/838/23 передано судді-доповідачу Петрову Є. В., судді, які входять до складу колегії: Грушицький А. І., Литвиненко І. В.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В. ухвалою від 18 жовтня 2024 року призначив справу до судового розгляду.

Фактичні обставини, з`ясовані судами

Вінницький апеляційний суд постановою від 22 жовтня 2020 року у справі № 128/1438/18 визнав незаконним та скасував наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 19 серпня 2018 року № 2-10358/15-17-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» щодо затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,85 га, кадастровий номер 0520680500:01:007:0339, розташованої на території Бохоницької сільської ради Вінницького району Вінницької області, та передання її у власність ОСОБА_3 в частині площі земельної ділянки, що накладається на земельну ділянку, надану раніше у власність ФОП ОСОБА_1 у межах і конфігурації згідно з державним актом на право власності на землю серії ЯД № 399609 від 23 листопада 2007 року. Визнав незаконним та скасував запис у Реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності на земельну ділянку площею 1,85 га, що належить ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 01 грудня 2017 року, в частині земельної ділянки площею 0,3974 га, наданої раніше у власність ФОП ОСОБА_1 у межах і конфігурації згідно з державним актом на право власності на землю серії ЯД № 399609 від 23 листопада 2007 року. Витребував від ОСОБА_3 на користь ФОП ОСОБА_1 із земельної ділянки площею 1,85 га, кадастровий номер 0520680500:01:007:0339, земельну ділянку площею 0,3974 га, надану раніше у власність ФОП ОСОБА_1 у межах і конфігурації згідно з державним актом на право власності на землю серії ЯД № 399609 від 23 листопада 2007 року (том 1, а. с. 57-71).

Державни й кадастровий реєстратор рішеннями від 20 вересня 2022 року № РВ-0500158722022 та від 02 листопада 2022 року № РВ-0500190592022 відмовив ОСОБА_2 у поділі земельної ділянки площею 1,85 га, кадастровий номер 0520680500:01:007:0339, розташованої на території Бохоницької сільської ради Вінницького району Вінницької області (том 1, а. с. 4, 5).

У березні 2023 року ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом, у якому просив: визнати недійним договір дарування земельної ділянки площею 1,85 га, кадастровий номер 0520680500:01:007:0339, розташованої на території Бохоницької сільської ради Вінницького району Вінницької області, укладений 23 лютого 2022 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо реєстрації права власності на вказану земельну ділянку (том 1, а. с. 7-12).

Разом із позовною заявою ФОП ОСОБА_1 подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просив: накласти арешт на земельну ділянку площею 1,85 га, кадастровий номер 0520680500:01:007:0339, яка належить ОСОБА_2 на праві приватної власності; заборонити будь-кому вчиняти певні дії щодо вказаної земельної ділянки до набрання законної сили рішенням у цій справі (том 1, а. с. 1-4).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У пункті 3 частини першої статті 353 ЦПК України передбачено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Згідно з абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову в судовому процесі.

Згідно з частинами першою та другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується забороною вчиняти певні дії.

Зважаючи на практику застосування судами процесуального законодавства під час розгляду заяв про забезпечення позову, під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Під час розгляду заяв про забезпечення позову суд (суддя) з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, має пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 11 серпня 2022 року у справі № 522/1514/21 (провадження № 61-19123св21).

Суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню, у зв`язку із вжиттям таких заходів, прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що під забезпеченням позову потрібно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20), на яку посилався заявник у касаційній скарзі, зроблено правові висновки, згідно з якими умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази.

Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення.

Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації.

У немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (постанови Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 756/14940/20 (провадження № 61-3037св21) та від 02 листопада 2022 року у справі № 546/1073/21 (провадження № 61-3161св22)).

Цивільний процесуальний закон не зобов`язує під час розгляду питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, за якої може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 308/13212/19 (провадження № 61-706св19), у якій предмет позову становили вимоги немайнового характеру про скасування рішення органу місцевого самоврядування про приватизацію земельної ділянки несільськогосподарського призначення шляхом викупу та визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельних ділянок, вказано, що забезпечення позову шляхом заборони розпоряджатися нерухомим майном є достатнім та співмірним видом забезпечення позову у справі.

У постанові Верховного Суду від 02 листопада 2022 року у справі № 546/1073/21 (провадження № 61-3161св22),у якій предмет позову становили вимоги немайнового характеру про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, скасування права власності на нерухоме майно, визнання договору оренди землі недійсним та скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки, зазначено, що, задовольнивши заяву про забезпечення позову шляхом заборони відповідачам укладати будь-які правочини та вчиняти реєстраційні дії щодо спірної земельної ділянки, суд першої інстанції обґрунтовано надав заявнику можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист його законних прав, свобод та інтересів. Застосування вказаного виду забезпечення позову є адекватним, оскільки його невжиття може призвести до відчуження спірного майна на користь інших осіб, що, у свою чергу, призведе до затягування розгляду справи та обмеження прав позивача на ефективний судовий захист. Доводи касаційної скарги про те, що забезпечення немайнових вимог позивача не допускається, як і не допускається забезпечення вимог у позові, що не підлягає примусовому виконанню, свідчить про помилковість тлумачення заявником норм права та судової практики.

У постанові Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 450/3746/18 (провадження № 61-19209св19), у якій предмет позову становили вимоги немайнового характеру про визнання недійсними наказів про надання дозволів на розробку проектів землеустрою, визнання недійсними свідоцтв на право власності на земельні ділянки, визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельних ділянок, скасування записів про державну реєстрацію права власності на них, зазначено, що, встановивши, що позивач надав належні, обґрунтовані та допустимі докази на підтвердження того, що невжиття заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення про задоволення позову у справі, апеляційний суд дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову шляхом зобов`язання уповноважених осіб не вчиняти реєстраційних дій щодо спірного майна.

Предметом позову у цій справі є вимоги немайнового характеру про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки площею 1,85 га, кадастровий номер 0520680500:01:007:0339, укладеного 23 лютого 2022 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , а також скасування рішення про державну реєстрацію за відповідачем ОСОБА_2 права власності на вказану земельну ділянку.

Встановивши, що між сторонами виник спір щодо неправомірного відчуження ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 земельної ділянки площею 1,85 га з кадастровим номером 0520680500:01:007:0339, водночас заявлено вимогу про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на вказану ділянку, суд першої інстанції, з урахуванням доводів заявника та характеру спору, правильно керувався тим, що невжиття заходів забезпечення позову може мати негативні наслідки та ускладнити виконання ймовірного судового рішення у разі задоволення позову.

Вжитий судом першої інстанції захід забезпечення позову у виді заборони відповідачу ОСОБА_2 відчужувати на користь будь-яких осіб, а також проводити будь-які реєстраційні дії щодо спірної земельної ділянки є співмірним з вимогами позовної заяви.

Застосування вказаного виду забезпечення позову є адекватним, оскільки його невжиття може призвести до відчуження спірного майна на користь інших осіб, що, у свою чергу, призведе до затягування розгляду справи та обмеження прав позивача на ефективний судовий захист.

Аналогічні за змістом висновки викладено у постанові Верховного Суду від 08 березня 2023 року у справі № 212/7106/21 (провадження № 61-11041св22).

Крім того, колегія суддів наголошує, що забезпечення позову по суті є тимчасовим обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

З огляду на викладене апеляційний суд дійшов неправильних висновків про скасування ухвали суду першої інстанції та відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову з тих підстав, що такий захід забезпечення позову, як заборона вчиняти певні дії є неспівмірним із заявленими вимогами, а забезпечення немайнових вимог позивача не допускається, як і не допускається забезпечення вимог у позові, що не підлягає примусовому виконанню, оскільки ці висновки суперечать вимогам статей 149, 150 ЦПК України та усталеній судовій практиці Верховного Суду.

Резюмуючи, Верховний Суд встановив існування достатніх правових підстав для скасування оскаржуваної постанови у зв`язку з порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права під час вирішення питання про забезпечення позову за встановлених фактичних обставин справи.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Враховуючи, що постанова апеляційного суду в частині вирішення питання про забезпечення позову в цій справі шляхом заборони вчиняти певні дії не відповідає вимогам щодо законності й обґрунтованості, вона підлягає скасуванню із залишенням у силі ухвали суду першої інстанції з підстав, передбачених статтею 413 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Відповідно до частин першої, тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За змістом наведеної правової норми, а також статті 142 ЦПК України (якою врегульовано питання розподілу судових витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду) судові витрати підлягають розподілу між сторонами під час ухвалення судового рішення, яким закінчується розгляд справи по суті.Якщо суд касаційної інстанції скасовує судове рішення і ухвалює нове, яким не закінчено розгляд справи по суті, то цей суд не може вирішувати питання про розподіл судових витрат, у тому числі пов`язаних з розглядом апеляційної та/або касаційної скарги, а розподіл таких витрат здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи по суті згідно із загальними правилами статті 141 ЦПК України, тобто залежно від задоволення чи відмови в задоволенні позову.

Судовим рішенням щодо забезпечення позову розгляд справи по суті не закінчується, а тому в цьому випадку судові витрати, в тому числі понесені сторонами у зв`язку з розглядом апеляційної та касаційної скарг, мають бути перерозподілені судом першої інстанції за загальними правилами розподілу судових витрат залежно від задоволення чи відмови в задоволенні позову.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_4 , задовольнити.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 27 квітня 2023 року скасувати, а ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 09 березня 2023 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Є. В. Петров СуддіА. І. Грушицький С. О. Карпенко І. В. Литвиненко В. В. Пророк