Постанова

від 06.11.2024 по справі 547/581/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 547/581/21

провадження № 61-5134св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

скаржник - ОСОБА_1 ,

особа, дії якої оскаржуються - начальник Семенівського відділу державної виконавчої служби у Кременчуцькому районі Полтавської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Чекальський Сергій Броніславович,

заінтересована особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Близнюка Ігоря Володимировича на додаткову постанову Полтавського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Хіль Л. М., Гальонкіна С. А., Карпушина Г. Л.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст скарги

У червні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність начальника Семенівського відділу державної виконавчої служби у Кременчуцькому районі Полтавської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Чекальського С. Б. (далі - начальник Семенівського ВДВС Чекальський С. Б.) у ВП № НОМЕР_1 щодо нездійснення перерахунку заборгованості за аліментами та просив зобов`язати начальника Семенівського ВДВС Чекальського С. Б. зробити перерахунок заборгованості.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Семенівського районного суду Полтавської області від 28 червня 2022 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність начальника Семенівського ВДВС Чекальського С. Б. у ВП № НОМЕР_1 щодо нездійснення перерахунку заборгованості з аліментів та про зобов`язання начальника Семенівського ВДВС Чекальського С. Б. зробити перерахунок заборгованості відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив з того, що до повноважень виконавця не входить зміна та порядок стягнення аліментів за рішенням суду.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 26 січня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Ухвалу Семенівського районного суду Полтавської області від 28 червня 2022 року скасовано.

Скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Зобов`язано начальника Семенівського відділу державної виконавчої служби у Кременчуцькому районі Полтавської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Чекальського С. Б. зробити перерахунок заборгованості з урахуванням поданих боржником ОСОБА_1 разом із заявою копій квитанцій про сплату аліментів на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В іншій частині скарги ОСОБА_1 відмовлено.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та частково задовольняючи скаргу, суд апеляційної інстанції врахував наступні обставини. Стягувачка ОСОБА_2 та боржник ОСОБА_1 мають конфліктні відносини. Старша донька сторін - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає з батьком. Поясненнями доньки боржника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 підтверджений факт сплати їй особисто аліментів її батьком ОСОБА_1 в період часу з 18 червня 2021 року по 01 травня 2022 року на картковий рахунок та, крім цього, надання додаткової матеріальної допомоги, про що було відомо і її матері, яка є стягувачкою за судовим наказом. Суд апеляційної інстанції вказав, що старша донька сторін на момент винесення судового наказу була неповнолітньою, відповідно до вимог закону є власником аліментів, сплачених боржником на її утримання, та відповідно мала право на самостійне розпорядження ними. Враховуючи вищевказане, а також наявність між донькою та батьками домовленості щодо порядку розпорядження аліментами, кошти, які зараховувалися на її картковий рахунок у період з 18 червня 2021 року до 01 травня 2022 року, підлягають врахуванню при визначенні розміру заборгованості з аліментів, яка виникла у боржника за вказаний період.

31 січня 2023 року ОСОБА_1 подав до Полтавського апеляційного суду заяву про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, мотивуючи її тим, що суд апеляційної інстанції його апеляційну скаргу задоволено частково. Для захисту своїх прав він користувався допомогою адвоката. Ухвалою суду першої інстанції у задоволенні його скарги було відмовлено, тому розподіл судових витрат у суді першої інстанції не проводився.

Додатковою постановою Полтавського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення залишено без задоволення.

Залишаючи без задоволення заяву ОСОБА_1 про розподіл витрат на правову допомогу, понесених у судах першої та апеляційної інстанцій, суд апеляційної інстанції із наданих доказів встановив, що адвокат Близнюк І. А., який діяв в інтересах заявника, підготував заяву про перерахунок аліментів, склав скаргу на дії державного виконавця, апеляційну скаргу; до заяви долучив копії договорів про надання правової допомоги, акти приймання-передачі виконаних робіт, при цьому апеляційний суд критично оцінив співмірність розміру судових витрат, пов`язаних із наданням адвокатом вказаних послуг, та дійшов висновку, що спір у цій справі не належить до категорій справ значної складності, складання скарги, відзиву на апеляційну скаргу для професійного досвідченого адвоката не становить надмірної складності, не потребує значних витрат часу та не вимагає великого обсягу аналітичної й технічної роботи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Близнюк І. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на додаткову постанову Полтавського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувану додаткову постанову суду апеляційної інстанції, прийняти постанову, якою здійснити розподіл витрат на правову допомогу у розмірі 6 500,00 грн.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 травня 2023 року касаційну скаргу залишено без руху, надано час на усунення недоліків.

Ухвалою Верховного Суду від 20 липня 2023 року (суддя-доповідач ОСОБА_6, судді, які входять до складу колегії: Ступак О. В., Яремко В. В.), ОСОБА_1 поновлено строк на касаційне оскарження додаткової постанови суду апеляційної інстанції, відкрито касаційне провадження, витребувано справу із Семенівського районного суду Полтавської області, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.

У серпні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 жовтня 2024 року, у зв`язку зі звільненням у відставку судді-доповідача ОСОБА_6 , справу призначено судді-доповідачу Коломієць Г. В., судді, які входять до складу колегії: Гулько Б. І., Луспеник Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 21 жовтня 2024 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі № 910/15944/17, від 19 лютого 2019 року у справі № 917/1071/18, від 18 березня 2021 року у справі № 910/15621/19, від 28 квітня 2021 року у справі № 910/12591/18, від 10 листопада 2021 року у справі № 760/7628/19 (провадження № 61-272св21), від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19 (провадження № К/9901/27657/20).

Вказує, що заявник повністю дотримався процедури подання доказів понесення витрат на правову допомогу.

Зазначає, що суд застосував норму, передбачену частиною п`ятою статті 137 ЦПК України, критично оцінив співмірність розміру судових витрат, пов`язаних із наданням адвокатом указаних послуго, тому міг зменшити розмір таких витрат, але не повністю відмовити у їх розподілі, що свідчить про протиправність оскаржуваної постанови.

З огляду на частини третю - п`яту, дев`яту статті 141 ЦПК України вбачається, що підстави для відмови у розподілі судових витрат у цій справі відсутні, оскільки будь-яких зловживань процесуальними правами з боку ОСОБА_1 не було: розмір заявлених витрат на правову допомогу є незначним (6500,00 грн за надання правової допомоги в судах першої та апеляційної інстанцій), всі витрати доведені.

Відзиви на касаційну скаргу у визначений Верховним Судом строк не подано.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

18 травня 2022 року між адвокатським бюро Близнюка І. В. та ОСОБА_1 укладений договір № 1 про надання правової допомоги.

10 червня 2022 року складено акт приймання-передачі виконаних робіт за договором про надання правової (правничої) допомоги від 18 травня 2022 року, згідно з яким надано/отримано такі послуги: підготовлено та написано заяву ОСОБА_1 про перерахунок аліментів (1:00 год), вартість послуг - 1 000,00 грн; підготовлено та написано скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність начальника державної виконавчої служби (2:30 год), вартість послуг - 2 500,00 грн.

05 липня 2022 року між адвокатським бюро Близнюка І. В. та ОСОБА_1 укладений договір № 3 про надання правової допомоги.

05 липня 2022 року складено акт приймання-передачі виконаних робіт за договором про надання правової (правничої) допомоги від 05 липня 2022 року, згідно з яким підготовлено та написано апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Семенівського районного суду Полтавської області від 28 червня 2022 року (3 год), вартість отриманих послуг - 3 000,00 грн.

15 лютого 2023 року від начальника Семенівського ВДВС Чекальського С. Б. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому викладено клопотання про зменшення витрат на правову допомогу на підставі частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Близнюка І. В. підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону додаткова постанова суду апеляційної інстанції в повній мірі не відповідає.

Відмовляючи у задоволенні заяви про розподіл судових витрат, суд апеляційної інстанції врахував заяву начальника Семенівського ВДВС Чекальського С. Б. про застосування положень частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України, послався на положення частин п`ятої, шостої статті 137 ЦПК України та відмовив у задоволенні заяви з тих підстав, що витрати, понесені заявником, неспівмірні зі складністю справи та з наданими послугами.

Колегія суддів не може погодитися з таким висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Відповідно до пункту 3 частини першою статті 270 ЦПК України суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (частини перша - друга статті 133 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).

У додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по-новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності. Тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (висновок у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18)).

Частинами першою, другою статті 134 ЦПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

У постанові від 12 травня 2020 року у справі № 643/3720/15-ц (провадження № 61-18762св19) Верховний Суд указав, що у матеріалах справи відсутній попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які особа понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, особа не заявила до закінчення судових дебатів про відшкодування судових витрат та не подала заяви про намір подати докази на підтвердження судових витрат після ухвалення судового рішення, тому суд апеляційної інстанції помилково виснував про відшкодування витрат, пов`язаних із проведенням експертизи.

Із заявою про ухвалення додаткової постанови ОСОБА_1 звернувся до суду апеляційної інстанції 31 січня 2023 року, тобто протягом п`яти днів після ухвалення апеляційним судом постанови від 26 січня 2023 року.

До заяви ОСОБА_1 долучив докази про розмір витрат на правову допомогу, понесених у судах першої, апеляційної інстанцій.

Однак, як встановлено, ОСОБА_1 ні у скарзі на дії державного виконавця, поданій до суду першої інстанції, ні в апеляційній скарзі, ні у будь-якому іншому документі до закінчення судових дебатів не зазначив попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на правову допомогу, які очікував понести у зв`язку із розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, і не зробив про це відповідну заяву (том 1, а. с.126-127, том 2 а. с. 232-235).

Таким чином, витрати на правову допомогу, понесені заявником ОСОБА_1 , відшкодуванню не підлягають, оскільки ні під час розгляду справи в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 своєчасно (до закінчення судових дебатів) не зробив про це відповідну заяву, чим порушив вимоги частини восьмої статті 141 ЦПК України.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Таким чином, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, частково знайшли своє підтвердження, тому мотивувальну частину додаткової постанови суду апеляційної інстанції слід змінити, виклавши у редакції цієї постанови.

Відповідаючи на доводи касаційної скарги, Верховний Суд констатує, що положення частин п`ятої, шостої статті 137 ЦПК України дає право суду, за клопотанням іншої сторони лише зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. При цьому обов`язок доведення неспівмірності таких витрат покладено на сторону, яка заявила таке клопотання, а не на суд.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини четвертої статті 412 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Касаційну скаргу слід задовольнити частково, а мотивувальну частину додаткової постанови суду апеляційної інстанції змінити, виклавши в редакції цієї постанови.

Керуючись статтями 400, 409,412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Близнюка Ігоря Володимировича задовольнити частково.

Додаткову постанову Полтавського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року змінити, виклавши її мотивувальну частину у редакції цієї постанови, а у решті залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець