Постанова

від 07.11.2024 по справі 753/2002/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 листопада 2024 року м. Київ

Унікальний номер справи № 753/2002/23

Апеляційне провадження № 22-ц/824/2373/2024

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,

суддів - Борисової О.В., Ратнікової В.М.,

за участю секретаря судового засідання - Дячук І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 25 вересня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Маркєлової В.М., по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_1 , про визнання договору позики недійсним, -

в с т а н о в и в :

У лютому 2023 року позивач звернулась до суду з вказаним позовом, в якому просила визнати недійсним договір позики, посвідчений 11.01.2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В.М., реєстровий № 93, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 1-9).

В обґрунтування позову зазначала, що 27.01.2023 вона дізналася, що в проваджені Печерського районного суду м. Києва перебуває справа № 757/128/23-ц за позовом ОСОБА_1 до неї - ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором про відступлення прав вимоги за договором позики, посвідченим 11.01.2018 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В.М., реєстровий № 93. В рамках вказаної справи ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 18.01.2023 задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову та накладено арешт на майно ОСОБА_2 , а саме: земельну ділянку кадастровий номер: 8000000000:82:277:0011, площею 0,05 га, реєстраційний номер 2523433180000; земельну ділянку кадастровий номер: 8000000000:82:277:0013, площею 0,05 га, реєстраційний номер 2523359180000; квартиру АДРЕСА_1 ; 99,97% частки у статутному капіталі ТОВ «Експерт проект груп консалтинг» (код ЄДРПОУ 43466554), що становить 3400 000,00 грн.

Ознайомившись з матеріалами вказаної справи, було отримано копії документів згідно яких заявлено позов про стягнення коштів. Згідно договору позики, нібито укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , та посвідченого 11.01.2018 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В.М., реєстровий № 93, позичальник отримав від позикодавця, а позикодавець передав у власність позичальника грошові кошти у розмірі 16 000 000,00 грн. у позику. Передачу коштів нібито було здійснено до підписання вказаного договору. Строк повернення позики, а саме - першої частини в сумі 12 000 000,00 грн. не пізніше 11.07.2022, а другої частини - в сумі 4 000 000,00 грн. не пізніше 11.07.2023.

Однак спірний договір позики ОСОБА_2 ніколи не укладала, підписи на вказаному документі не її, грошових коштів у позику від ОСОБА_3 не отримувала та й взагалі вона особисто не знайома з відповідачем та жодного разу його не бачила. Про стягнення з неї коштів та арешт її майна дізналася випадково. Позивачка вважала, що укладання такого договору від її імені, тягне за собою шахрайську схему недобросовісних осіб з метою наживи шляхом заволодіння чужим майном, а тому договір позики від 11.01.2018 має бути визнано недійсним.

Досить дивним є факт, що не знайома людина - ОСОБА_3 (про особу та його матеріальний стан не відомо нічого) надає позивачу безпроцентну позику в розмірі 16 000 000,00 грн., не потребуючи взамін ніяких гарантій, забезпечувального майна, тощо. Розуміючи, що майна у позичальника може не бути взагалі і повернення такої позики є сумнівним. Потім ця людина безкоштовно відступає своє право вимоги на стягнення коштів у розмірі 6 000 000,00 грн. іншій особі - ОСОБА_1

Цікавим є факт, що п. 8 договору позики, передбачено, що цей договір складено та нотаріально посвідчено у двох примірниках, які мають однакову юридичну силу, один з них зберігається у справах приватного нотаріуса Кударенко В.М. а інший видається позикодавцю. Тобто, екземпляр для позичальника не передбачався та не видавався взагалі. Тобто, позичальник отримує в позику 16 000 000,00 грн., а екземпляр договору ні, і їй байдуже, чи буде в неї борговий документ чи ні. Екземпляр договору має бути у позикодавця, який має його пред`явити, як доказ отримання коштів для його дослідження в суді та в подальшому проведення експертизи. Іншого способу перевірити укладання та посвідчення спірного договору наразі не вбачається. За попереднім телефонним дзвінком до Київського державного нотаріального архіву та Управління нотаріату Центрального МРУ стороні позивача стало відомо, що нотаріус Кударенко В.М. , яка посвідчувала спірний договір, припинила свою діяльність у зв`язку із смертю, її нотаріальний архів та документи втрачено та пошуком яких займається поліція. Наразі для підтвердження такої інформації були подані відповідні адвокатські запити, на які позивач чекає відповіді. Вважає, що договір є сфабрикований під нотаріуса, який помер і архівів якого не знайдено.

Крім того, посилалась на те, що факту передання позикодавцем грошових коштів позичальнику не доведено. Той факт, що в п. 1 договору зазначено, що передачу коштів нібито було здійснено до підписання вказаного договору, не доводить сам факт передачі коштів. Оскільки відповідач зазначає, що договір позик не укладала, та й взагалі ніколи його не бачила, а тому умови вказаного договору викладені на користь позивача (т. 1 а.с. 1-9).

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 25 квітня 2023 року клопотання адвоката Щиглова Є.О., який представляє інтереси ОСОБА_1 , про залучення до участі у справі третьої особи - задоволено. Залучено як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 до участі у справі за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору позики недійсним(т. 1 а.с. 35-36).

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 25 вересня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_1 , про визнання договору позики недійсним - відмовлено (т. 1 а.с. 193-202).

Не погоджуючись із рішенням районного суду, 20 жовтня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Щиглов Є.О. звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив змінити мотивувальну частину оскаржуваного рішення щодо встановлення судом факту неукладеності між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договору позики, посвідченого та зареєстрованого нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В.М. 11.01.2018 року за № 93 із підстав вказаних в апеляційній скарзі, в іншій частині оскаржуване рішення залишити без змін (т. 2 а.с. 2-5).

На обґрунтування скарги зазначав, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим, ухваленим із порушенням норм процесуального права в частині встановлення преюдиційного факту про неукладеність договору позики.

Звертав увагу, що відповідно до п. 3 договору позики, у випадку передачі позикодавцем права вимоги за цим договором третім особам у частці, позикодавець, на підтвердження дійсності права вимоги, передає новому кредитору за договором відступлення права вимоги нотаріальну копію даного договору, що є доказом наявності відповідного права вимоги на момент відступлення. При цьому, на оригінальному примірнику договору позики, який залишається у позикодавця, робиться відмітка про здійснене відступлення.

Згідно п. 9 договору відступлення, разом із укладенням цього договору, новому позикодавця на підтвердження дійсності права вимоги передано засвідчено нотаріальну копію договору позики, що є доказом наявності відповідного права вимоги на момент відступлення. При цьому, на оригінальному примірнику договору позики, який залишається у первісного позикодавця, зроблена відмітка про здійснене відступлення.

Вказував, що оригінал договору позики не міг бути переданий ОСОБА_1 , оскільки за умовами договору відступлення до нього переходило право вимоги не на всю суму позики - 16 000 000,00 грн., а лише частину - 12 000 000,00 грн. Право вимоги на іншу частину за договором позики у сумі 4 000 000,00 грн. залишилося у ОСОБА_3

Вказував, що саме твердження суду про те, що позивачка договір позики не підписувала, а тому умови вказаного договору викладені на користь відповідача, а отже оспорюваний договір позики ОСОБА_2 не підписувала, тому він не відбувся, тобто є неукладеним, не відповідає загальним засадам цивільного судочинства (верховенства права, змагальності сторін, диспозитивності), а також способам доказування в частині належності, допустимості, достовірності та достатності доказів.

У своєму рішенні суд послався на те, що «підтвердженням відсутності у позивачки оригінального примірника договору є п. 8 самого договору позики, який передбачає, що цей договір складено та нотаріально посвідчено у двох примірниках, які мають однакову юридичну силу, один з них зберігається у справах приватного нотаріуса Кударенко В.М. а інший видається Позикодавцю. Тобто, екземпляр для позичальника не передбачався взагалі. Єдиним можливим доказом факту укладання договору позики, є дослідження оригіналу договору який має бути у позикодавця відповідно до п. 2.10 та п. 3 спірного договору позики».Однак, виходячи з аналізу договору позики, ключовим для ОСОБА_2 було отримання саме суми позики, а не примірника оригіналу договору позики. Тим більше, згідно з п. 1 договору позики, передачу коштів було здійснено до підписання цього договору, про що свідчить підписи на цьому договорі. Вказані мотиви суду є упередженими та спрямовані на сприяння ОСОБА_2 у неповерненні суми боргу.

Також, не погоджувався з твердження суду, що «оскільки відповідач, будучи належним чином повідомлений про розгляд справи, в жодне судове засідання не з`явився, на виконання вимог ухвали суду для дослідження судом і призначення експертизи свій примірник договору не надав, враховуючи, що умови Договору позики в частині виготовлення кількості примірників (два - для нотаріуса, і для позикодавця) викладені на користь Відповідача (який є первісним позикодавцем), а також те, що станом на час розгляду справи судом архів та документи нотаріального діловодства та архіву приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кударенко В.М. на зберігання до Київського державного нотаріального архіву не передані, суд вважає встановленим ту обставину, для доведення якої представник позивачки адвокат Драчук І.В. заявляв клопотання про витребування оригіналу оспорюваного договору позики, а саме - той факт, що позивачка не підписувала цей договір». Вказані доводи не підтверджуються фактичним матеріалами справи, а саме у частині належності повідомлення відповідача про розгляд справи, наявності доказів отримання відповідачем та виконання ним ухвали суду про надання для дослідження і призначення експертизи свого примірника договору позики.

Згідно листа Департаменту з питань громадянства, паспортизації та реєстрації Державної міграційної служби України № 6/2-3978/6-34 від 21.03.2023 року на запит Дарницького районного суду м. Києва, повідомлено що місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 03.10.2023 року знято з реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 . Суд враховуючи воєнний стан в Україні, а перед цим пандемію корона вірусу ковід, не перевірено, чи знаходяться зараз на території України відповідач та нотаріус Кударенко В.М. і взагалі не перевірено чи ці особи живі. Більше того, клопотання учасниками справи про призначення експертизи ніколи не заявлялося та судом не задовольнялося. Будь-яких ухвал судом про витребування у відповідача оригіналу примірника договору позики не приймалося.

В свою чергу, твердження суду про передачу нотаріусом Кударенко В.М. документів та архіву на зберігання до Київського державного нотаріального архіву не є безумовною та однозначною підставою вважати, що договір позики не укладався та не підписувався.

Встановлення судом факту неукладеності договору позики безпосередньо та прямо впливає на виконання зобов`язання ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 за договором про відступлення права вимоги від 06.10.2022 року, який посвідчений приватним нотаріусом КМНО Єременко Л.О. та зареєстрований у реєстрі № 155, а також на результати розгляду судової справи № 757/128/23-ц (т. 2 а.с. 2-5).

20 грудня 2023 року до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника ОСОБА_2 - адвоката Драчука І.В., в якому останній просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення залишити без змін (т. 2 а.с. 16-25).

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 жовтня 2023 року дану справу було призначено головуючому судді Верланов С.М., судді, які входять до складу колегії: Невідома Т.О., Нежура В.А. (т. 2 а.с. 8).

Ухвалою Київського апеляційного суду від 08 грудня 2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 25 вересня 2023 року (т. 2 а.с. 11-12).

Ухвалою Київського апеляційного суду від 15 січня 2024 року призначено справу до розгляду у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції (т. 2 а.с. 35-36).

Розпорядженням керівника апарату Київського апеляційного суду № 512/06.1-01/24 від 03 липня 2024 року у зв`язку з настанням обставин, які унеможливлюють участь судді-доповідача Верланова С.М. у розгляді судової справи № 753/2002/23 (22-ц/824/2373/2024) призначено повторний автоматизований розподіл цивільної справи (т. 2 а.с. 70).

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 липня 2024 року дану справу було призначено головуючому судді - Левенцю Б.Б., судді, входять до складу колегії: Борисова О.В., Ратнікова В.М. (т. 2 а.с. 71).

Ухвалою Київського апеляційного суду від 05 липня 2024року прийнято до свого провадження справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 25 вересня 2023 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_1 , про визнання договору позики недійсним. Призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні Київського апеляційного суду(т. 2 а.с. 78).

У судовому засіданні представник апелянта ОСОБА_1 - адвокат Щиглов Є.О. підтримав апеляційну скаргу і просив її задовольнити. Представник позивачки ОСОБА_2 - адвокат Драчук І.В. заперечував проти скарги і просив її відхилити.

Інші особи,які берутьучасть усправі досуду неприбули, прочас тамісце розгляду справи були на зазначені ними адреси із забезпеченням технічної фіксації таких повідомлень, тобто належним чином, про що у справі є докази. Позивачка ОСОБА_2 була сповіщена повідомленням її представника - адвоката Драчука І.В. під письмову розписку, і цих обставин представник в суді апеляційної інстанції не заперечував. Третя особа, апелянт ОСОБА_1 був сповіщений повідомленням під письмову розписку його представника - адвоката Щиглова Є.О., факт належного сповіщення ОСОБА_1 його представник - адвокат Щиглов Є.О. підтвердив в суді апеляційної інстанції, про що свідчить протокол та звукозапис судового засідання. Повідомлення ОСОБА_3 на останню відому суду адресу двічі повернулось із відмітками працівників пошти про відсутність адресата за зазначеною ним адресою, заяви про зміну адреси місця проживання (перебування) від вказаної особи до суду не надходили. Поряд з цим, суд апеляційної інстанції врахував наявність відповіді директора Департаменту з питань громадянства, паспортизації та реєстрації ДМС України - ОСОБА_6 від 21.03.2023 року № 6.2-3978/6-23, що за наявною в ДМС інформацією, місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 знято з реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 . Тому, суд апеляційної інстанції повідомляв відповідача ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в порядку ч.ч. 11, 12 ст. 128 ЦПК України, повідомленням на офіційному веб-сайті Судової влади України, вичерпавши усі процесуальні можливості сповіщення особи (т. 1 а.с. 113-114 т. 2 а.с. 80-91, 97-103).

Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. Явка до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою.

Відповідно до частини 1 ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні цього суду у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 759/14068/19 (провадження № 61-8505св22).

Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі «Шульга проти України», № 16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі «Мусієнко проти України», № 26976/06).

Зважаючи на вимоги п. 2 ч. 8, ч.ч. 11, 12 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ст. 131, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

В суді апеляційної інстанції представник третьої особи ОСОБА_1 - адвокат Шиглов Є.О. посилався на те, що Соборний відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпро Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) у своєму листі № 2032/31.27-30 від 17 листопада 2023 року повідомив про наявність актового запису про смерть ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 . Вказував, що на момент ухвалення оскаржуваного рішення відповідач помер, однак, судом вказану обставину не було враховано.

Київський апеляційний суд здійснював заходи щодо витребування від Соборного відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) належним чином завірену копію актового запису про смерть ОСОБА_3 та від Першої Дніпровської державної нотаріальної контори Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відомості щодо правонаступників ОСОБА_3 (т. 2 а.с. 47-51, 66, 67).

Так, в листі Соборного відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) № 1640/31.27-19 від 26.06.2024 року зазначено, що актового запису про смерть № 1320 від 24.03.2024 року на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у Державному реєстрі актів цивільного стану громадян та архіві Соборного відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) - не виявлено. Також, до вказаного листа Соборним відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) долучено копію актового запису про смерть № 1320 від 24.03.2023 року на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (т. 2 а.с. 75-76).

При цьому, з копії актового запису про смерть № 1320 від 24.03.2023 року вбачається, що такий складений Соборним відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (т. 2 а.с. 76).

Однак, відповідачем у даній справі є ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , що вбачається з наданих представником позивачки - адвокатом Драчуком І.В. та представником третьої особи ОСОБА_1 - адвокатом Шигловим Є.О. до районного суду копій договору про відступлення права вимоги за договором позики (т. 1 а.с. 27-29, 127-128).

Відтак, надані до суду відомості про смерть ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 не є підставою для висновку про смерть відповідача по справі ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а тому, суд апеляційної інстанції відхилив доводи представника ОСОБА_1 - адвоката Шиглов Є.О. про закриття провадження у справі з посиланням на факт смерті відповідача ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частинами першою та четвертою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до законодавчого визначення правочином є, перш за все, вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Поняття договору позики визначено статтею 1046 ЦК України, згідно з якою за цим договором одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.

Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України).

Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акту цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення договору на паперовому носії - спеціальному бланку нотаріального документа та підпису на ньому), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Зазначена норма кореспондує частинам другій та третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

Як вбачається з матеріалів справи, до позовної заяви позивачем ОСОБА_2 додана незасвідчена копія договору позики, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений 11.01.2018 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В.М., реєстрований номер 93, де зазначено, що ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 16 000 000,00 грн., строком повернення позики, а саме першої частини в сумі 12 000 000,00 грн. не пізніше 11.07.2022, а другої частини в сумі 4 000 000,00 грн. не пізніше 11.07.2023; у п. 1 зазначено, що передачу коштів було здійснено до підписання цього договору (т. 1 а.с. 25-26).

У пункті 8 вказаного договору зазначено, що договір складено та нотаріально посвідчено в двох примірниках, які мають однакову юридичну силу, один з яких зберігається у справах приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кударенко В.М., а інший видається позикодавцю.

Аналогічна незасвідчена копія оспорюваного договору була надана представником третьої особи ОСОБА_1 адвокатом Щигловим Є. О. до заяви про залучення судом ОСОБА_1 як третьої особи до участі у цій справі (від 05.04.2023 вх. № 22442) (т. 1 а. с. 127-128).

Згідно умов оспорюваного договору нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В.М. для позичальника ОСОБА_2 примірник оригіналу оспорюваного договору не виготовлявся та останній не видавався.

Відповідно до наказу Головного управління юстиції у м. Києві від 19.08.2023 № 537/6 діяльність приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кударенко В.М. була припинена (т. 1 а.с. 102).

Згідно відповіді Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ) від 10.02.2023, нотаріальна діяльність приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кударенко Віри Миколаївни припинена на підставі наказу Головного територіального управління юстиції у місті Києві № 537/6 від 19.08.2019 «Про припинення нотаріальної діяльності приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кударенко В.М.» у зв`язку з анулюванням свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю. Вищезазначеним наказом Кударенко В.М. зобов`язано протягом одного місяця з дня одержання копії наказу про припинення нотаріальної діяльності передати до Київського державного нотаріального архіву всі документи нотаріального діловодства та архів приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кударенко В.М. 11 березня 2021 року сином приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кударенко Віри Миколаївни - ОСОБА_7 було подано заяву про її смерть. Управлінням нотаріату Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 29.03.2021 за вих. № 13855/6-21 направлено лист сину приватного нотаріуса Кударенко В.М. - ОСОБА_7 щодо надання інформації про місцезнаходження архіву приватного нотаріуса Кударенко В.М. З метою встановлення місцезнаходження архіву приватного нотаріуса Кударенко В.М., 22 березня 2021 року за вих. № 13855/6-21 ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ) направлено лист до Головного управління Національної поліції у Київській області. 06 грудня 2021 року отримано відповідь від Національної поліції України Головного управління Національної поліції у Київській області про те, що інформацію щодо перебування архіву на території Київської області не встановлено. Крім того, Управлінням нотаріату ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ) надіслало лист від 17 січня 2022 року до Головного управління Національної поліції у місті Києві з проханням вжити всіх можливих заходів щодо встановлення місцезнаходження архіву приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кударенко В.М., що є власністю держави та не був переданий на відповідне зберігання до Київського державного нотаріального архіву. 21 лютого 2022 року за вх. № 7499/5-22 надійшла відповідь від Головного управління Національної поліції у місті Києві (вих. № 1974/125/56-2022 від 11 лютого 2022 року) та повідомлено, що за адресою, де приватний нотаріус Кударенко В.М. винаймала приміщення та проводила свою діяльність, будь-яких речей після себе не залишила. Проведеними мірами пошуку встановити місцезнаходження документів нотаріального діловодства Кударенко В.М. не виявилось можливим. Станом на сьогодні архів та документи нотаріального діловодства Кударенко В.М. до Київського державного нотаріального архіву не передані (т. 2 а.с. 102-103).

Тобто, станом на час розгляду справи судом першої інстанції архів та документи нотаріального діловодства та архіву приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кударенко В.М. на зберігання до архіву не передані.

Відтак, встановити факт наявності чи відсутності примірника оспорюваного договору позики у архіві та документах нотаріального діловодства приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кударенко В.М., а також наявності запису за реєстровим № 93 у відповідних реєстрах для реєстрації нотаріальних дій за 2018 рік приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кударенко В.М. - з метою встановлення факту підписання та укладення сторонами Договору позики, який оспорюється позивачем, неможливо.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 24.03.2023 року за клопотанням представника позивачки - адвоката Драчука І.В. (яке було обґрунтоване необхідністю дослідження саме оригіналу оспорюваного договору та подальшою можливістю проведення експертизи) суд витребував у відповідача - ОСОБА_3 оригінал договору позики, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений 11.01.2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В.М., реєстровий номер 93 (т. 1 а.с. 108-109).

Однак, вимоги ухвали суду невиконані, оригінал договору позики, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений 11.01.2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В.М., реєстровий номер 93 до суду не був наданий.

Представник третьої особи ОСОБА_1 - адвокат Щиглов Є.О. в суді першої інстанції пояснив суду, що відповідно до принципу свободи укладення договору, його довіритель ОСОБА_1 (новий кредитор), укладаючи договір про відступлення права вимоги за оспорюваним договором позики, не отримував від первісного кредитора оригінальний примірник договору позики, який зберігався у відповідача у справі - ОСОБА_3 .

Так, укладаючи 06.10.2022 договір про відступлення права вимоги за договором позики, посвідченим 11.01.2018 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В.М . за реєстровим № 93, у п. 9 цього Договору його сторони ( ОСОБА_3 - первісний позикодавець та ОСОБА_1 - новий позикодавець) передбачили, що «Разом з укладанням цього Договору новому позикодавцю на підтвердження дійсності права вимоги передано засвідчену нотаріально копію Договору позики, що є доказом наявності відповідного права вимоги на момент відступлення. При цьому, на оригінальному примірнику Договору позики, який залишається у первісного позикодавця, зроблена відмітка про здійснене відступлення новому кредитору» (т. 1 а.с. 129-131).

Тобто, придбавши право вимоги на 12 000 000,00 грн., ОСОБА_1 , діючи відповідно до принципу свободи укладення договору, погодився на передачу йому не оригіналу нотаріально посвідченого екземпляру договору позики від ОСОБА_3 , а його копії.

Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним договору позики, ОСОБА_2 посилалась на те, що вказаний договір ніколи не укладала, не підписувала, грошових коштів у позику не отримувала. При цьому, зазначала, що у неї не може бути наявним та відсутній оригінал спірного договору позики, посилаючись на п. 8 Договору.

Підтвердженням відсутності у позивачки оригінального примірника договору є п. 8 договору позики від 11.01.2018 року, який передбачає, що цей договір складено та нотаріально посвідчено у двох примірниках, які мають однакову юридичну силу, один з них зберігається у справах приватного нотаріуса Кударенко В.М. а інший видається позикодавцю (т. 1 а.с. 25-26).

Відтак, враховуючи, що єдиним можливим доказом факту укладання договору позики, є дослідження оригіналу договору, однак, відповідач ОСОБА_3 , будучи належним чином повідомлений про розгляд справи (т. 1 а.с. 112,116, 138, 140, 158, 165,182,183) в судові засідання не з`явився, на виконання вимог ухвали суду для дослідження судом і призначення експертизи свій примірник договору не надав, станом на час розгляду справи судом архів та документи нотаріального діловодства та архіву приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кударенко В.М. втрачені і на зберігання до Київського державного нотаріального архіву не передані, а відтак вичерпані усі процесуальні можливості з`ясування цих обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про встановлення обставини, для доведення якої представник позивачки адвокат Драчук І.В. заявляв клопотання про витребування оригіналу спірного договору позики для проведення судової почеркознавчої експертизи, а саме - той факт, що позивачка не підписувала спірний договір, а відтак, спірний договір позики вважається таким, що неукладений.

При цьому, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність оспорюваного договору у мотивувальній частині судового рішення (правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19).

Таким чином, вирішуючи спір про визнання договору позики недійсним, суд першої інстанції вірно виходив із того, що спірний договір позики, між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - не укладався, тому дійшов правильного висновку про те, що у задоволенні позовних вимог у зазначеній частині необхідно відмовити з вказаних підстав.

Апелянт ОСОБА_1 вапеляційній скарзі просив змінити мотивувальну частину оскаржуваного рішення щодо встановлення судом факту неукладеності між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договору позики від 11.01.2018 року, в іншій частині оскаржуване рішення залишити без змін. Поряд з цим, з огляду на положення ст. 367 ЦПК України, встановлені по справі обставини і докази в їх сукупності свідчать про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують, тому колегія суддів їх відхилила.

При цьому, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 25 вересня 2023 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення

Дата складання повного судового рішення - 08 листопада 2024 року.

Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець

О.В. Борисова

В.М. Ратнікова