Рішення

від 06.11.2024 по справі 473/2339/24

ВОЗНЕСЕНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 473/2339/24

РІШЕННЯ

іменем України

"06" листопада 2024 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі головуючої судді Лузан Л.В., за участю секретаря судового засідання Гоженко В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вознесенську Миколаївської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунальної організації «Вознесенський міський центр фізичного здоров`я населення «Спорт для всіх» про визнання незаконною бездіяльності з непоновлення дії трудових договорів, стягнення середнього заробітку, моральної шкоди,

встановив

в травні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, поданим в його інтересах адвокатом Вуїв Оксаною Вікторівною, до Комунальної організації «Вознесенський міський центр фізичного здоров`я населення «Спорт для всіх» (далі КО ВМЦФЗН "Спорт для всіх").

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач ОСОБА_1 працює в КО ВМЦФЗН "Спорт для всіх" на посаді тренера з плавання та інструктора з плавання. Робочим місцем позивача є фізкультурно-оздоровчий комплекс «Водограй». Починаючи з 24 лютого 2022 року в зв`язку зі збройною агресією російської федерації, запровадженням в Україні воєнного стану та бойовими діями на території Вознесенської ОТГ на початку березня 2022 року, вказаний оздоровчий комплекс перестав приймати відвідувачів та будівля комплексу, яка також постраждала від обстрілів, була зачиненою.

З огляду на вказані обставини, 15 березня 2022 року директором КО ВМЦФЗН "Спорт для всіх " видано наказ №15, відповідно до якого, в зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, запровадження воєнного стану та тимчасовою відсутністю умов для провадження виробничої діяльності, було встановлено простій у період з 16 березня 2022 року до усунення обставин, які його спричинили, окремим працівникам, в тому числі позивачу.

Крім того, 01 квітня 2022 року директором КО ВМЦФЗН "Спорт для всіх " був виданий наказ № 19 щодо призупинення з позивачем трудових договорів у зв`язку з пошкодженням приміщення фізкультурно-оздоровчого комплексу з плавальним басейном «Водограй» (під час бойових дій у місті), неможливістю надання роботи відповідно до наказів та затверджених посадових інструкцій, відсутністю відвідувачів.

Разом з тим, 03 березня 2024 року плавальний басейн відновив свою роботу з зазначенням графіків його роботи, про що позивач дізнався з різних інтернет-ресурсів, на яких були розміщені відповідні оголошення. В зв`язку з чим позивач звернувся до керівництва комунальної установи з запитом щодо отримання інформації по відновленню роботи плавального басейну, стану укладених з ним трудових договорів та 12 березня 2024 року останній подав заяву про їх поновлення.

Проте, вказані звернення позивача відповідачем залишилися без реагування. Вказану бездіяльність позивач вважав незаконною, оскільки обставини, з якими було пов`язано призупинення трудових договорів, відсутні.

В зв`язку з чим позивач просив визнати незаконною бездіяльність КО ВМЦФЗН "Спорт для всіх" щодо нескасування з 03 лютого 2024 року призупинення з ним трудових відносин, простою; зобов`язати КО ВМЦФЗН "Спорт для всіх" поновити дію трудових договорів з ним з 03 лютого 2024 року; стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03 лютого 2024 року по день винесення судом рішення про поновлення на роботі; стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 7000,00 грн.

Ухвалою суду від 08 травня 2024 року відкрито провадження по вказаній справі, призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

29 травня 2024 року представник відповідача ОСОБА_2 подала відзив на позов, відповідно до якого в задоволенні позовних ОСОБА_1 просила відмовити, зокрема з огляду на те, що призупинення трудових відносин з позивачем відбулося з дотриманням положень Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», водночас питання щодо поновлення дії трудових договорів з працівниками відноситься до дискреційних повноважень керівника установи, яким при вирішенні обумовленого питання було прийнято до уваги зміни господарської діяльності установи (зменшення фінансування, кількості відвідувачів, встановлення лише однієї зміни для роботи в басейні, для чого потрібен лише один працівник), кваліфікація окремих працівників, стаж роботи, допущені ними порушення трудового розпорядку.

Тому позивачу в січні 2024 року було особисто повідомлено про те, що трудові договори не будуть з ним поновлені.

В свою чергу, представником позивача адвокатом Вуїв О.В. подано відповідь на відзив,у якій остання позовні вимоги ОСОБА_1 підтримала в повному обсязі, зокрема з огляду на те, що наведені представником відповідача доводи в обґрунтування своєї відмови поновити трудові договори з позивачем не ґрунтуються на законі, отже не можуть бути прийняті судом до уваги.

Ухвалою суду від 17 вересня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 в частині покладення обов`язку на відповідача поновити дію трудових договорів з 03 лютого 2024 року залишені без розгляду.

В судове засідання представниця позивача адвокат Вуїв О.В. не з`явилася, надала заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги ОСОБА_1 підтримала в повному обсязі.

Представниця відповідача ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, вкотре подала заяву про відкладення розгляду справи.

Відповідно до положень ст. 129 Конституції України, ст.2ЦПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд, що відповідає положенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

При цьому, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору в відповідному судовому засіданні.

За такого, враховуючи наявність у справі достатньої інформації для вирішення спору, суд ухвалив про розгляд справи за відсутності представниці відповідача.

Дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наявних у ній доказів, суд прийшов до наступного.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 працював у КО ВМЦФЗН "Спорт для всіх" на посаді тренера з плавання та інструктора з плавання. Робочим місцем позивача був фізкультурно-оздоровчий комплекс «Водограй». Починаючи з 24 лютого 2022 року в зв`язку зі збройною агресією російської федерації, запровадженням в Україні воєнного стану та бойовими діями на території Вознесенської ОТГ на початку березня 2022 року, вказаний оздоровчий комплекс перестав приймати відвідувачів та будівля комплексу, яка також постраждала від обстрілів, була зачиненою.

15 березня 2022 року директором КО ВМЦФЗН "Спорт для всіх " видано наказ №15, відповідно до якого, в зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, запровадження воєнного стану та тимчасовою відсутністю умов для провадження виробничої діяльності, було встановлено простій у період з 16 березня 2022 року до усунення обставин, які його спричинили, окремим працівникам, в тому числі позивачу.

Крім того, 01 квітня 2022 року директором КО ВМЦФЗН "Спорт для всіх" був виданий наказ № 19 щодо призупинення з позивачем трудових договорів у зв`язку з пошкодженням приміщення фізкультурно-оздоровчого комплексу з плавальним басейном «Водограй» (під час бойових дій у місті), неможливістю надання роботи відповідно до наказів та затверджених посадових інструкцій, відсутністю відвідувачів.

За змістом вказаного наказу призупинення дії трудових договорів було зумовлено не лише військовою агресією проти України, а також абсолютною неможливістю надання роботодавцем відповідної роботи в зв`язку з пошкодженням приміщення фізкультурно-оздоровчого комплексу з плавальним басейном «Водограй».

З 03 лютого 2024 року відновлена робота фізкультурно-оздоровчого комплексу з плавальним басейном «Водограй».

12 березня 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до директора КО ВМЦФЗН "Спорт для всіх" з заявою про поновлення дії укладених з ним трудових договорів. Згідно трекінгу відправлень Укрпошта, вказана заява була отримана адресатом 14 березня 2024 року. Трудові відносини з останнім не були поновлені.

Згідно наказу КО ВМЦФЗН "Спорт для всіх" № 73-п від 28 серпня 2024 року позивач ОСОБА_1 звільнений з 28 серпня 2024 року на підставі ст. 38 КЗпП України.

Відповідно до ст. ст.43,45 Конституції Україникожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Кожен, хто працює, має право на відпочинок.

Законодавство про працю складається зКодексу законів про працю Українита інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього (ст. 4 КЗпП України).

Статтею 21 КЗпП Українипередбачено, що трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.

Закон України «Проорганізацію трудовихвідносин вумовах воєнногостану» визначає особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно доЗакону України "Про правовий режим воєнного стану". На період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей43,44 Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Відповідно дост. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»(в редакції чинній на час видання наказу № 19 від 01 квітня 2022 року) призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором. Дія трудового договору може бути призупинена у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин. Призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб. Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.

За змістом вказаної норми право роботодавця на призупинення трудового договору настає за певних умов. Такими умовами призупинення трудового договору з працівником є абсолютна неможливість через збройну агресію: роботодавцем надати роботу, а працівником - виконувати її. До того ж побудова цієї норми закону вказує на те, що законодавець передбачив встановлення як неможливості роботодавцем надати роботу, так і неможливість виконувати цю роботу працівником, що має відбуватись саме зв`язку із збройною агресією проти України. При цьому, роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати роботу працівнику, а працівник не може виконати роботу.

Водночас, жодних заборон щодо можливості поновлення дії трудового договору до припинення або скасування воєнного стану вищевказаний закон не містить.

Як зазначалося вище, 03 лютого 2024 року фізкультурно-оздоровчий комплекс з плавальним басейном «Водограй» відновив свою роботу, відповідно до безпосереднього виду своєї діяльності. При цьому, матеріали справи не містять доказів неможливості забезпечити позивача роботою відповідно до кола його обов`язків, які останній мав можливість та бажання виконувати, про що була подана ним відповідна заява про поновлення дії трудових договорів від 12 березня 2024 року.

Проте, відповідач, отримавши вищевказану заяву позивача, не відновив дію трудових договорів з останнім, водночас обґрунтованих доводів щодо неможливості їх відновлення не вказав.

Отже, суд визнає порушене право позивача на працю, яке полягає в тому, що відповідач не відновив дію трудових договорів з 12 березня 2024 року.

Разом з тим, під захистом права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

При цьому, сама лише констатація незаконності бездіяльності не може ефективно захистити права позивача, оскільки визнаючи бездіяльність незаконною, суд повинен в силу закону застосувати і спонукаючий засіб впливу, зобов`язуючи відповідача виправити порушення у спосіб вчинення певної дії. Позивач не заявляв зобов`язуючих вимог у цій частині.

Щодо стягнення середнього заробітку.

УКЗпП Українивідсутня норма права, яка б у даній ситуації регулювала питання виплати середнього заробітку за час незаконного призупинення дії трудового договору. Разом з тим, відповідно дост. 43 Конституції України, найбільш подібним (аналогічним) до цієї ситуації є застосування ч.ч. 1,2 ст. 235 КЗпП (постанова Верховного Суду від 31січня 2024 року в справі № 161/8196/22).

Середній заробіток за ч.2 ст. 235 КЗпП за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст.27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженимпостановою КабінетуМіністрів Українивід 08лютого 1995року №100 (далі Порядок № 100).

Згідно з п. 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Відповідно до п.2 вищевказаного Порядку, якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду. З розрахункового періоду також виключається час, за який відсутні дані про нараховану заробітну плату працівника внаслідок проведення бойових дій під час дії воєнного стану.

В зв`язку з чим, середній заробіток обчислюється із розрахунку виплат за грудень2021 року січень 2022 року.

Відповідно до довідок № 133, 134, виданих КО ВМЦФЗН "Спорт для всіх" 27 вересня 2024 року середньоденна заробітна плата позивача складає 365,79 грн.

Відтак, з відповідача на користь позивача слід стягнути середній заробіток за період з 12 березня 2024 року по 28 серпня 2024 року в розмірі 62184,30 грн (365,79 х 170 дн.).

Суд визначає зазначену суму без утримання податку, інших обов`язкових платежів.

Відповідно до ст.15ЦК України кожна особа має право на захист цивільних прав та інтересів у разі їх порушення.

Частиною другою ст.16ЦК України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; відшкодування моральної шкоди, тощо.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється ст.237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року (з відповідними змінами) роз`яснено, що відповідно дост. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (ст. ст.3,4,11,31 ЦПК України).

Норми КЗпП Українине містять будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників.

Таким чином, з огляду на викладене, суд прийшов до висновку, що позивачу була спричинена моральна шкода в зв`язку з тим, що відповідач не відновив з ним дію трудових договорів, що призвело до втрати позивачем заробітної плати, порушення звичайного ритму життя, що вимагали від нього додаткових зусиль для організації свого життя, захисту порушених прав у судовому порядку.

Виходячи з встановлених обставин, враховуючи надані докази, суд вважає достатнім, адекватним та справедливим присудження позивачу відшкодування моральної шкоди в розмірі 3000,00 грн.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

В силу вимогст. 141 ЦПК Україниз відповідача, враховуючи ступінь задоволення позовних вимог, належить до стягнення судовий збір: на користь позивача в розмірі 520,82 грн (43% щодо позовних вимог у частині моральної шкоди), на користь держави в розмірі 968,96 грн (80% щодо позовних вимог у частині середнього заробітку).

Керуючись ст.ст.12,13,81,141,258,259,263-265,268 ЦПК України, суд

У ХВАЛИВ

позовні вимоги ОСОБА_1 до Комунальної організації «Вознесенський міський центр фізичного здоров`я населення «Спорт для всіх» про стягнення середнього заробітку, моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Комунальної організації «Вознесенський міський центр фізичного здоров`я населення «Спорт для всіх», місцезнаходження юридичної особи: Миколаївська область, місто Вознесенськ, вулиця Соборності, 16, ідентифікаційний код юридичної особи: 34401127, на користь ОСОБА_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , середній заробіток у розмірі62184 (шістдесят дві тисячі сто вісімдесят чотири) грн 30 коп. (сума зазначена без утримання податків й інших обов`язкових платежів), моральну шкоду в розмірі3 000 (три тисячі) грн, а всього в загальному розмірі65184 (шістдесят п`ять тисяч сто вісімдесят чотири) грн 30 коп.

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Стягнути з Комунальної організації «Вознесенський міський центр фізичного здоров`я населення «Спорт для всіх», місцезнаходження юридичної особи: Миколаївська область, місто Вознесенськ, вулиця Соборності, 16, ідентифікаційний код юридичної особи: 34401127, на користь ОСОБА_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , судовий збір у розмірі 520 (п`ятсот двадцять) грн 82 коп.

Стягнути з Комунальної організації «Вознесенський міський центр фізичного здоров`я населення «Спорт для всіх», місцезнаходження юридичної особи: Миколаївська область, місто Вознесенськ, вулиця Соборності, 16, ідентифікаційний код юридичної особи: 34401127, на користь держави судовий збір у розмірі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) грн 96 коп.

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 11 листопада 2024 року.

Суддя Л.В.Лузан