Постанова

від 12.11.2024 по справі 921/619/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2024 року

м. Київ

cправа № 921/619/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Свято-Богоявленського жіночого монастиря Тернопільської єпархії УПЦ на постанову Західного апеляційного господарського суду від 24.09.2024 (головуючий - Скрипчук О. С., судді Кравчук Н. М., Матущак О. І.) та ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 18.07.2024 в частині повернення позовної заяви третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору за первісним позовом, - Почаївської Свято-Успенської Лаври від 17.07.2024 та в частині відмови у відкритті провадження за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору за первісним позовом, - ОСОБА_3 (суддя Шумський І. П.) у справі

за первісним позовом Кременецько-Почаївського державного історико-архітектурного заповідника

до Свято-Богоявленського жіночого монастиря Тернопільської єпархії УПЦ,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, - Міністерства культури та інформаційної політики України,

про зобов`язання повернути майно

та за зустрічним позовом Свято-Богоявленського жіночого монастиря Тернопільської єпархії УПЦ

до Кременецько-Почаївського державного історико-архітектурного заповідника,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - Міністерства культури та інформаційної політики України,

про визнання недійсним договору від 03.09.2018 № 5 про безоплатне користування релігійною громадою нерухомим майном, що є державною власністю.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. 06.09.2023 Кременецько-Почаївський державний історико-архітектурний заповідник (далі - Заповідник, балансоутримувач, позивач) звернувся до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Свято-Богоявленського жіночого монастиря Тернопільської єпархії УПЦ (далі - Монастир, користувач, відповідач) про зобов`язання відповідача повернути позивачу державне нерухоме майно - приміщення пам`ятки архітектури національного значення - Комплекс споруд Богоявленського монастиря (Богоявленський собор 1760 р., Корпус келій 1760 р., Дзвіниця XX ст.) загальною площею 3218 м2, охоронний номер 1591 Н, реєстровий № 26024191.18.АААДДЛ151, розміщене за адресою: вул. Дубенська, 2, м. Кременець Тернопільської області (далі - спірне майно, спірні приміщення, комплекс споруд), шляхом вивільнення зайнятих приміщень та підписання відповідного акта приймання-передачі.

Позовна заява обґрунтовується обставинами:

1) закінчення 03.09.2023 5-річного строку дії договору про безоплатне користування релігійною громадою нерухомим майном, що є державною власністю від 03.09.2018 № 5, укладеного між Заповідником і Монастирем (далі - договір № 5);

2) повідомлення відповідача про закінчення терміну дії договору № 5 та відсутність намірів балансоутримувача щодо продовження цього договору та необхідність особистої присутності 04.09.2023 при складанні акта приймання-передачі майна;

3) фіксації актом від 04.09.2023 відмови користувача від добровільного повернення спірного майна Заповіднику;

4) фактичного використання Монастирем майна, яке є пам`яткою архітектури національного значення, поза волею власника та балансоутримувача;

5) порушення прав позивача, як органу уповноваженого на управління та розпорядження державним майном, на володіння та користування спірним майном без жодних перешкод, умов і застережень.

2. 21.10.2023 Монастир звернувся до Господарського суду Тернопільської області суду із зустрічною позовною заявою (вх. № 789) до Заповідника про визнання недійсним договору № 5.

Зустрічна позовна заява аргументована невідповідністю договору № 5 законодавству, чинному на час його укладення, та підписанням оспорюваного правочину зі сторони Монастиря неуповноваженою особою з проставленням печатки, яка не належить користувачу.

3. 18.07.2024 Почаївська Свято-Успенська Лавра як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору за первісним позовом (далі - Почаївська Лавра , заявник-1, третя особа-1), у порядку статті 49 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) звернулася до Господарського суду Тернопільської області з позовом про визнання за Почаївською Лаврою права безоплатного, безстрокового користування на комплекс споруд, посилаючись на положення статей 16, 392, 396 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Зазначена позовна заява обґрунтовується тим, що:

1) станом на 01.10.1990 Кременецьким Богоявленським жіночим монастирем керували монахи Почаївської Лаври та на підставі звернення намісника Почаївської Лаври архімандрита Онуфрія (лист від 01.10.1990 № 129) виконавчий комітет Кременецької районної ради народних депутатів прийняв рішення від 14.10.1990 № 251 "Про відкриття жіночого монастиря в приміщенні Богоявленського собору", згідно з яким дозволив Почаївській Лаврі відкрити в приміщенні Богоявленського собору жіночий монастир і вирішив передати керівництву жіночого монастиря Богоявленський собор без пономарки; дзвіницю з каплицею преподобного Іова Почаївського; цвинтарну церкву всіх святих; територію верхнього саду площею 0,28 га;

2) на підставі рішення виконавчого комітету Кременецької районної ради народних депутатів від 14.10.1990 № 252 між Головним управлінням архітектури та містобудування Тернопільського облвиконкому і намісником жіночого монастиря ієромонахом Галактіоном було укладено охоронний договір від 30.11.1990 № 57, за умовами якого було передано в безоплатне безстрокове користування церкву та дзвіницю Богоявленського монастиря;

3) таким чином, саме Почаївській Лаврі було надано в безоплатне безстрокове користування комплекс споруд, тоді як, починаючи з 1990 року, Монастир використовує спірне майно за мовчазною згодою Почаївської Лаври як її структурний підрозділ.

4. 18.07.2024 ОСОБА_3 як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору за первісним позовом (далі - ОСОБА_3 , заявник-2, третя особа-2), у порядку статті 49 ГПК України звернулася до Господарського суду Тернопільської області з позовом про зобов`язання Заповідника припинити дії, спрямовані на вивільнення кімнати № НОМЕР_1 в будівлі сестринського корпусу - блок № 1 (корпус келій 1760 року) за адресою: АДРЕСА_1 , якою володіє і користується ОСОБА_3 , посилаючись на положення статей 16, 397, 399, 401, 406 ЦК України.

Позовна заява третьої особи-2 аргументована тим, що:

1) за змістом пункту 2 статуту Монастиря останній є церковним закладом, у якому живуть та здійснюють свою діяльність жіноча громада (община), що складається з осіб чернечого звання. Черниці уособлюють собою монастир, як юридичну особу, без черниць монастир не може існувати. Натомість на теперішній час балансоутримувач вчиняє дії, спрямовані на вивільнення приміщень келій саме від черниць, які володіють і користуються цими келіями;

2) оскільки від свого права володіння і користування кімнатою № НОМЕР_1 в будівлі сестринського корпусу - блок № 1 (корпус келій 1760 року) за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 не відмовлялася, то є всі підстави для припинення дій Заповідника, які порушують її право.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

5. Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 18.07.2024, залишеною без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 24.09.2024, позовну заяву третьої особи-1 у справі № 921/619/23, та додані до неї документи (всього на 14 арк.) повернуто заявнику-1.

Зазначені ухвала та постанова мотивовані посиланням, зокрема, на положення статей 49, 86, 180, 236, 269 ГПК України, застосовуючи які, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли висновку про наявність передбачених процесуальним законом підстав для повернення позовної заяви Почаївської Лаври з огляду на наявність обставин, які унеможливлюють спільний розгляд позовної заяви третьої особи-1 з первісним позовом, оскільки:

1) самостійність вимог полягає в тому, що саме третя особа перебуває у правовідносинах із відповідачем, і що саме її право порушене. Тобто третя особа із самостійними вимогами заперечує/частково заперечує вимогу(ги) позивача і переслідує мету вирішити спір не на користь позивача, а на свою користь. Отже, надаючи тлумачення поняттю "самостійність вимог третьої особи", суд зазначає, що вказана самостійність полягає в тому, що третя особа вважає, ніби в матеріальних правовідносинах із відповідачем перебуває саме вона, і саме її право порушено відповідачем. Така особа заперечує вимогу позивача і переслідує мету вирішити спір не на користь позивача, а на свою користь. Тому третя особа із самостійними вимогами процесуально протиставляє себе не лише відповідачу, а й позивачу, а її вимоги до відповідача є конкуруючими із вимогами позивача (аналогічні висновки викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.02.2018 у справі № 911/107/16, від 02.04.2018 у справі № 905/121/15, від 05.04.2024 у справі № 910/10699/21);

2) спір за первісним позовом, який виник між Заповідником і Монастирем (щодо повернення майна шляхом вивільнення зайнятих приміщень та підписання акта приймання-передачі в зв`язку із закінченням строку дії договору про безоплатне користування релігійною громадою нерухомим майном, що є державною власністю, сторонами якого є Заповідник як орган уповноважений на управління та розпорядження державним майном, і Монастир як самостійна юридична особа), та спір за позовом третьої особи-1, який виник між Заповідником і Почаївською Лаврою (щодо визнання за Почаївською Лаврою права безоплатного безстрокового користування на комплекс споруд) не пов`язані між собою;

3) заявник-1 не є учасником матеріально-правових відносин, які виникли між сторонами за первісним позовом - Заповідником і Монастирем, позаяк вимоги за позовом третьої особи виникли з інших правовідносин, які врегульовано іншими нормами матеріального права, що унеможливлює спільний розгляд позовної заяви третьої особи (Почаївської Лаври) з первісним позовом Заповідника.

6. Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 18.07.2024 (суддя Шумський І. П.) відмовлено у відкритті провадження за позовом третьої особи-2 у справі № 921/619/23. Роз`яснено ОСОБА_3 , що розгляд її позовної заяви відноситься до юрисдикції загальних судів. Копію цієї ухвали та позовні матеріали (на 7 арк.) направлено заявнику-2.

Ухвала аргументована посиланням на положення статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та статей 45, 49, 175 ГПК України, застосовуючи які, місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність передбачених процесуальним законом підстав для відмови у відкритті провадження за позовною заявою третьої особи-2 з огляду на те, що, оскільки позовні вимоги обґрунтовуються наявністю у ОСОБА_3 майнових прав володіння і користування кімнатою (житлом) у спірному майні як фізичної особи, то такий спір як за суб`єктним складом, так і за характером спірних правовідносин не відноситься до юрисдикції господарського суду та має розглядатися за правилами цивільного судочинства.

7. Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 18.07.2024, залишеною без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 24.09.2024, відмовлено в задоволенні усного клопотання Монастиря від 18.07.2024 про виклик для допиту ОСОБА_5 як свідка. Позовну заяву Почаївської Лаври від 17.07.2024 у справі № 921/619/23 та додані до неї документи повернуто заявнику-1. Відмовлено у відкритті провадження за позовом ОСОБА_3 від 17.07.2024 у справі № 921/619/23. Закрито підготовче провадження в цій справі та призначено її до розгляду по суті на 15.08.2024.

Зазначені ухвала та постанова мотивовані тим, що:

1) до вирішення питання про закриття підготовчого провадження судом повернуто позовну заяву третьої особи-1 - Почаївської Лаври від 17.07.2024 та відмовлено у відкритті провадження за позовом третьої особи-2 - ОСОБА_3 від 17.07.2024, а обґрунтування зазначених процесуальних дій викладено в окремих процесуальних документах - двох ухвалах Господарського суду Тернопільської області від 18.07.2024;

2) у розумінні положень частини 2 статті 311 ГПК України не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів допущення судом процесуального порушення, яке не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи. Натомість наведені відповідачем в апеляційній скарзі порушення не призвели до прийняття неправильної по суті ухвали, а апелянт не зазначив, яким чином таке порушення призвело до прийняття неправильного рішення, тому немає підстав для скасування ухвали від 18.07.2024.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

8. Не погоджуючись з ухвалою місцевого господарського суду про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті від 18.07.2024 та постановою суду апеляційної інстанції, Монастир звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить зазначені судові рішення скасувати в частині повернення позовної заяви Почаївської Лаври та відмови у відкритті провадження за позовом ОСОБА_3 та направити справу до Господарського суду Тернопільської області для продовження розгляду.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

9. На обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, а саме положень статей 35, 234, 236 ГПК України, наголошуючи на тому, що:

1) місцевий господарський суд у мотивувальній частині оскаржуваної ухвали не навів жодних мотивів, з яких дійшов висновку про необхідність повернення позовної заяви заявнику-1 і про відмову у відкритті провадження за позовом ОСОБА_3 , а обмежився посиланням на те, що обґрунтування цих дій викладено в окремих процесуальних документах (ухвалах суду від 18.07.2024);

2) суд першої інстанції не зазначив в резолютивній частині оскаржуваної ухвали про строк і порядок набрання нею законної сили та її оскарження;

3) ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 24.09.2024 було безпідставно відмовлено в задоволенні заяви Монастиря від 20.09.2024 про відвід колегії суддів у складі: Скрипчук О. С., Матущака О. І., Кравчук Н. М., яка (заява про відвід) обґрунтовувалася свідомим відкладенням зазначеною колегією суддів розгляду справи на дату (24.09.2024), коли представник відповідача не міг з`явитися до суду апеляційної інстанції в зв`язку із прийняттям участі в цю дату як захисник обвинуваченого в судових засіданнях у справах № 756/14521/23 і № 243/7147/23, тому наведені обставини в розумінні пункту 2 частини 1 статті 310 ГПК України є додатковою підставою для обов`язкового скасування постанови Західного апеляційного господарського суду від 24.09.2024 з направленням справи на новий розгляд.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

10. Міністерство культури та інформаційної політики України, яке відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 06.09.2024 № 1028 перейменовано на Міністерство культури та стратегічних комунікацій України, у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених в оскаржуваних судових рішеннях.

Позивач не скористався правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Розгляд справи Верховним Судом

11. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.10.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Монастиря на ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 18.07.2024 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 24.09.2024 у справі № 921/619/23 та постановлено здійснити розгляд цієї справи в порядку письмового провадження.

Позиція Верховного Суду

12. Згідно з положеннями частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Оскільки вимоги поданої касаційної скарги стосуються незгоди відповідача із ухвалою та постановою судів попередніх інстанцій не в цілому, а саме в частині повернення позовної заяви Почаївської Лаври та відмови у відкритті провадження за позовом ОСОБА_3 , що оформлено пунктами 2, 3 резолютивної частини ухвали Господарського суду Тернопільської області про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті від 18.07.2024, то касаційний перегляд зазначених судових рішень Верховним Судом здійснюється лише у відповідній частині.

Наведене повністю відповідає положенням статті 185, частини 1 статті 255 та частини 1 статті 287 ГПК України, із системного аналізу змісту яких убачається, що як ухвала про відмову в задоволенні клопотання учасника справи про виклик свідка для допиту, так і ухвала про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті не входять до переліку ухвал, які можуть бути оскаржені в апеляційному та касаційному порядку.

13. Здійснивши розгляд у письмовому провадженні касаційної скарги в межах її вимог, дослідивши наведені в ній доводи, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

Щодо ухвали Господарського суду Тернопільської області про закриття підготовчого провадження від 18.07.2024 (у частині повернення позовної заяви Почаївської Лаври від 17.07.2024)

14. Відповідно до частин 1, 2, 3, 5 статті 49 ГПК України треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, подавши позов до однієї або декількох сторін. Про прийняття позовної заяви та вступ третьої особи у справу суд постановляє ухвалу. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, користуються усіма правами і несуть усі обов`язки позивача. До позовів третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору у справі, в якій відкрито провадження, застосовуються положення статті 180 цього Кодексу.

15. Необхідною умовою набуття статусу третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, є дотримання таких критеріїв: 1) матеріально-правовий (наявність єдиного предмета спору); 2) суб`єктний (позовні вимоги можуть бути пред`явлені як одній стороні, так і декільком сторонам); 3) часовий (вступ у справу відбувається до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження). Дотримання цих критеріїв необхідно оцінювати та з`ясовувати під час прийняття рішення щодо вступу в справу третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги (схожий висновок викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.09.2019 у справі № 910/12463/18, від 27.09.2019 у справі № 904/323/19, від 11.11.2020 у справі № 912/2751/16, в ході розгляду яких виникли подібні процесуальні правовідносини).

16. В пунктах 5.16- 5.18, 5.24 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 916/542/18, на яку обґрунтовано послалися суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній ухвалі та постанові, викладено такі правові висновки:

"Таким чином, у процесі розгляду господарським судом спору між позивачем і відповідачем третя особа з метою захисту свого права може заявити самостійні вимоги саме щодо предмета спору, якщо вважає, що саме їй належить право на предмет спору чи його частину. При цьому як предмет спору слід розуміти матеріально-правовий об`єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем.

Отже, на відміну від зустрічного позову, який повинен бути лише взаємопов`язаним з первісним, позовна заява третьої особи відповідно до положень частини першої статті 49 ГПК України обов`язково має містити самостійні вимоги саме щодо предмета спору у справі.

Позовні вимоги третьої особи, яка подала позов відповідно до приписів статті 49 ГПК України, можуть бути допущені судом до розгляду у процесі, що вже розпочався, у тому випадку, коли така самостійна вимога заявлена саме щодо предмета спору, що вже виник між сторонами. Вимога, спрямована на те, що знаходиться поза цим предметом, чи спрямована до третіх осіб, не може бути розглянута судом як вимога третьої особи в розумінні наведеної вище статті. Водночас така позовна вимога може бути заявлена у самостійному позові.

Передбачене статтею 49 ГПК України право особи вступити у справу шляхом подання позову до однієї або декількох сторін не є абсолютним. Таке право можна реалізувати лише за умови дотримання вимог процесуального законодавства".

17. У свою чергу, в пунктах 5.18, 5.26 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 916/3245/17, на яку обґрунтовано послався суд першої інстанції в оскаржуваній постанові, викладено такі правові висновки:

"Отже, на відміну від зустрічного позову, який повинен бути лише взаємопов`язаним з первісним, позовна заява третьої особи відповідно до положень частини першої статті 49 ГПК України має містити самостійні вимоги саме щодо предмета спору у справі.

Позовна заява третьої особи відповідно до положень частини 1 статті 49 ГПК України має містити самостійні вимоги саме на предмет спору у справі. При цьому під предметом спору слід розуміти матеріально-правовий об`єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем. Відтак вимога третьої особи, спрямована на будь-що поза предметом спору між позивачем та відповідачем, не може бути визнана вимогою третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору. Водночас така позовна вимога може бути заявлена у самостійному позові".

18. Водночас у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.04.2024 у справі № 910/10699/21 та від 02.04.2018 у справі № 905/121/15 викладено висновки про те, що: 1) самостійність вимог полягає в тому, що саме третя особа перебуває у правовідносинах із відповідачем, і що саме її право порушене. Тобто третя особа із самостійними вимогами заперечує/частково заперечує вимогу(ги) позивача і переслідує мету вирішити спір не на користь позивача, а на свою користь; 2) самостійність вимог третьої особи полягає в тому, що третя особа вважає, ніби в матеріальних правовідносинах із відповідачем перебуває саме вона, і саме її право порушено відповідачем. Така особа заперечує вимогу позивача і переслідує мету вирішити спір не на користь позивача, а на свою користь. Третя особа із самостійними вимогами процесуально протиставляє себе не лише відповідачу, а й позивачу, а її вимоги до відповідача є конкуруючими із вимогами позивача.

19. Як достовірно встановлено судами попередніх інстанцій, первісна позовна заява обґрунтовується передусім обставинами: 1) закінчення 03.09.2023 5-річного строку дії договору № 5, укладеного між Заповідником і Монастирем; 2) фактичного використання Монастирем майна, яке є пам`яткою архітектури національного значення, поза волею власника та балансоутримувача; 3) порушення прав позивача, як органу уповноваженого на управління та розпорядження державним майном, на володіння та користування спірним майном без жодних перешкод, умов і застережень.

Натомість Почаївська Лавра , звертаючись до господарського суду в порядку частини 1 статті 49 ГПК України з позовом про визнання за нею права безоплатного, безстрокового користування на спірне майно, яке є власністю держави Україна, свої позовні вимоги обґрунтовує наявністю в третьої особи відповідно до рішення виконавчого комітету Кременецької районної ради народних депутатів від 14.10.1990 № 252 та охоронного договору від 30.11.1990 № 57 майнового права (права користування) на нерухоме майно та використанням, починаючи з 1990 року, Монастирем спірних приміщень за мовчазною згодою Почаївської Лаври як її структурним підрозділом.

20. Колегія суддів вважає, що, врахувавши висновки щодо застосування положень статей 49, 180 ГПК України, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 916/3245/17, від 12.06.2019 у справі № 916/542/18 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.04.2018 у справі № 905/121/15, від 05.04.2024 у справі № 910/10699/21, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов цілком обґрунтованого висновку про те, що спір за первісним позовом, який виник між Заповідником і Монастирем (щодо повернення майна шляхом вивільнення зайнятих приміщень та підписання акта приймання-передачі в зв`язку із закінченням строку дії договору про безоплатне користування релігійною громадою нерухомим майном, що є державною власністю, сторонами якого є Заповідник як орган уповноважений на управління та розпорядження державним майном, і Монастир як самостійна юридична особа), та спір за позовом третьої особи, який виник між Монастирем і Почаївською Лаврою (щодо визнання за Почаївською Лаврою права безоплатного безстрокового користування на комплекс споруд) не пов`язані між собою.

21. У зв`язку з наведеним Верховний Суд відхиляє доводи скаржника про те, що первісний позов і позов третьої особи стосуються одного предмета спору - комплексу споруд, позаяк, на думку заявника, саме Почаївська Лавра перебуває в матеріальних правовідносинах із Монастирем і комплекс споруд належить саме їй на праві безоплатного безстрокового користування, а не Заповіднику або Монастирю. Тобто Почаївська Лавра процесуально протиставляє себе не лише відповідачу (Монастирю), а й позивачу (Заповіднику), тому вказані позови доцільно розглядати лише спільно, адже задоволення одного із цих позовів автоматично призведе до неможливості задоволення іншого позову.

При цьому колегія суддів наголошує, що позов третьої особи хоча й спрямований на той самий предмет спору (спірні приміщення), що й первісний позов Заповідника, однак не пов`язаний із первісним позовом, адже вимоги за первісним позовом виникли з інших (договірних) правовідносин, що унеможливлює спільний розгляд позовної заяви Почаївської Лаври із первісним позовом у цій справі, проте, оскільки в межах цієї справи між сторонами не виникав спір про право власності на комплекс споруд, то скаржник не позбавлений права звернутися до суду з самостійним позовом у разі ймовірного оспорювання чи невизнання іншими особами права безоплатного безстрокового користування, що власне є предметом регулювання положень статей 392, 396 ЦК України.

22. Верховний Суд не бере до уваги припущення скаржника про доцільність спільного розгляду первісного позову Заповідника та позовної заяви Почаївської Лаври , яка процесуально протиставляє себе не лише відповідачу (Монастирю), а й позивачу (Заповіднику), оскільки, як правильно зазначив суд першої інстанції заявник не є учасником спірних договірних правовідносин, які виникли та припинилися між сторонами за первісним позовом - Заповідником і Монастирем, позаяк вимоги за позовом третьої особи виникли із зовсім інших правовідносин, які врегульовано іншими нормами матеріального права (статтями 392, 396 ЦК України).

23. Адже з матеріалів справи вбачається, що ймовірне порушення своїх прав Монастирем або Заповідником заявник пов`язує виключно з попереднім набуттям ним статусу користувача спірним майном на підставі охоронного договору від 30.11.1990 № 57, за умовами якого комплекс споруд нібито було передано в безоплатне безстрокове користування саме Почаївській Лаврі .

Таким чином, на момент закінчення строку дії договору № 5, а саме у вересні 2023 року первісні права Почаївської Лаври як користувача спірними приміщеннями вочевидь не могли порушуватися Монастирем, який набув статусу законного користувача лише у вересні 2018 року згідно з договором № 5, чим спростовується безпідставне твердження скаржника про необхідність його вступу в справу як третьої особи з самостійними вимогами щодо предмета спору за первісним позовом, позаяк заявник на обґрунтування своїх вимог посилається на існування між Почаївською Лаврою та Монастирем лише позадоговірних відносин, нібито пов`язаних виключно з мовчазною згодою Почаївської Лаври на користування відповідачем спірним майном, яке належить до державної власності.

24. Водночас, відхиляючи передчасні аргументи скаржника про те, що, безпідставно повернувши Почаївській Лаврі позовну заяву в зв`язку з помилковим тлумаченням змісту статті 49 ГПК України, суд першої інстанції порушив право третьої особи на ефективний захист своїх прав і законних інтересів в суді, що гарантовано процесуальним законодавством, як загальний принцип судочинства та практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), Верховний Суд звертає увагу скаржника на те, що оскаржувана ухвала не є проявом недоступу до правосуддя та/або порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), статті 4 ГПК України, адже особа може подати вказаний позов в порядку, передбаченому ГПК України, як окремий позов, за яким за умови дотримання всіх вимог ГПК України буде відкрито провадження у справі та розглянуто спір (аналогічний висновок викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.04.2024 у справі № 910/10699/21).

25. Згідно з частинами 1, 4 статті 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

Таким чином, Верховний Суд при ухваленні цієї постанови керується принципом "res judicata", базове тлумачення якого вміщено в рішеннях ЄСПЛ від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватися лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків.

Відхід від "res judicata" можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі суди попередніх інстанцій не зазначили та не обґрунтували.

Відтак колегія суддів наголошує, що в подібних процесуальних правовідносинах повернення судом першої інстанції позовної заяви Почаївської Лаври як третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, Верховний Суд, враховуючи усталені висновки щодо застосування положень статей 49, 180 ГПК України, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 916/3245/17, від 12.06.2019 у справі № 916/542/18, вже ухвалював постанову від 04.06.2024 у цій справі, в якій погодився з висновками судів попередніх інстанцій про наявність передбачених частиною 5 статті 49 ГПК України підстав для повернення позовної заяви Почаївської Лаври , а тому, керуючись принципом "res judicata" не вбачає підстав для відступлення від свого попереднього висновку.

26. Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про постановлення судом першої інстанції оскаржуваної ухвали з порушенням вимог пунктів 3, 4 частини 1 статті 234 ГПК України (в контексті відсутності зазначення в ухвалі як мотивів, з яких дійшов висновку про необхідність повернення позовної заяви Почаївської Лаври та про відмову у відкритті провадження за позовом ОСОБА_3 , так і строку та порядку набрання нею законної сили та її оскарження) з огляду на таке.

27. Відповідно до частини 1 статті 234 ГПК України ухвала, що викладається окремим документом, складається з: 1) вступної частини із зазначенням: а) дати і місця її постановлення; б) найменування суду, прізвища та ініціалів судді (суддів); в) імен (найменувань) учасників справи; 2) описової частини із зазначенням суті клопотання та імені (найменування) особи, яка його заявила, чи іншого питання, що вирішується ухвалою; 3) мотивувальної частини із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу; 4) резолютивної частини із зазначенням: а) висновків суду; б) строку і порядку набрання ухвалою законної сили та її оскарження.

Дійсно, мотивувальна та резолютивна частини ухвали Господарського суду Тернопільської області про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті від 18.07.2024 не містять як мотивів, з яких дійшов висновку про необхідність повернення позовної заяви заявнику-1 та про відмову у відкритті провадження за позовом ОСОБА_3 , так і порядку оскарження вказаної ухвали.

Адже доводи скаржника про незазначення в оскаржуваній ухвалі строку і порядку набрання ухвалою законної сили спростовуються пунктом 5 її резолютивної частини.

28. Разом з тим Верховний Суд звертає увагу скаржника на те, що згідно з абзацом 2 частини 2 статті 277 ГПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Пунктом 4 частини 1 статті 280 ГПК України передбачено, що підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Відповідно до частини 2 статті 311 ГПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

За таких обставин, ураховуючи положення зазначених процесуальних норм, суд касаційної інстанції не може не погодитися з правильними висновками апеляційного суду про те, що:

1) не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення виключно з мотивів допущення судом процесуального порушення, яке не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи;

2) оскільки наведені відповідачем в апеляційній скарзі порушення не призвели до прийняття неправильної по суті ухвали, а Монастир (апелянт) не зазначив, яким чином таке порушення призвело до прийняття незаконного судового рішення, тому немає підстав для скасування ухвали від 18.07.2024.

29. Водночас Верховний Суд наголошує на тому, що в мотивувальній частині оскаржуваної ухвали суд першої інстанції чітко зазначив про те, що до вирішення питання про закриття підготовчого провадження судом повернуто позовну заяву третьої особи-1 - Почаївської Лаври від 17.07.2024 та відмовлено у відкритті провадження за позовом третьої особи-2 - ОСОБА_3 від 17.07.2024, а обґрунтування зазначених процесуальних дій викладено в окремих процесуальних документах - двох ухвалах Господарського суду Тернопільської області від 18.07.2024, які за своїм змістом якраз не суперечать вимогам пунктів 3, 4 частини 1 статті 234 ГПК України.

30. Крім того, суд касаційної інстанції зазначає про фактичне подання Монастирем апеляційної та касаційної скарг в інтересах третіх осіб-1, 2 - Почаївської Лаври як самостійної юридичної особи та ОСОБА_3 (фізичної особи) поза відносинами представництва, тобто всупереч положенням частини 2 статті 4 ГПК України, відповідно до якої юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів (схожий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 30.06.2020 у справі № 923/321/18, від 11.08.2020 у справі № 924/924/17).

31. Колегія суддів також вважає помилковим твердження скаржника про оформлену ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 24.09.2024 безпідставну відмову в задоволенні заяви Монастиря від 20.09.2024 про відвід колегії суддів у складі: Скрипчук О. С., Матущака О. І., Кравчук Н. М., яка (заява про відвід) нібито обґрунтовувалася свідомим відкладенням зазначеною колегією суддів (ухвалою від 18.09.2024) розгляду справи на дату (24.09.2024), коли представник відповідача не міг з`явитися до суду апеляційної інстанції з причин прийняття ним цього дня участі як захисником обвинуваченого в судових засіданнях у справах № 756/14521/23 і № 243/7147/23, в зв`язку з чим, на думку скаржника, наведені обставини в розумінні пункту 2 частини 1 статті 310 ГПК України є додатковою підставою для обов`язкового скасування постанови Західного апеляційного господарського суду від 24.09.2024 з направленням справи на новий розгляд, оскільки відповідно до частини 4 статті 35 цього Кодексу незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

Відхиляючи аналогічні доводи відповідача, апеляційний суд в ухвалі від 24.09.2024 цілком правомірно дійшов висновку про те, що заява про відвід суддів фактично зводиться до незгоди заявника з процесуальними рішеннями суду, зокрема ухвалами про відкладення розгляду справи від 04.09.2024 та від 18.09.2024, що в розумінні частини 4 статті 35 ГПК України не може бути підставою для відводу.

Натомість будь-яких інших підстав на обґрунтування необ`єктивності чи упередженості суддів апеляційного суду скаржником не наведено.

32. За таких обставин суд касаційної інстанції визнає підстави відводу суддів суду апеляційної інстанції необґрунтованими, що в розумінні пункту 2 частини 1 статті 310 ГПК України виключає можливість скасування судових рішень судів попередніх інстанцій та направлення справи на новий розгляд.

Верховний Суд зауважує, що вимоги поданої касаційної скарги (щодо скасування оскаржуваних ухвали та постанови та направлення справи до Господарського суду Тернопільської області для продовження розгляду) не узгоджуються з нормою пункту 2 частини 1 статті 310 ГПК України, наслідком застосування якої є скасування судових рішень судів попередніх інстанцій та направлення справи на новий розгляд до суду першої або апеляційної інстанції, оскільки передача справи на новий розгляд або для продовження розгляду є різними процесуальними наслідками касаційного перегляду судових рішень судів попередніх інстанцій, які регулюються окремо (частинами 1, 3, 4 статті 310 та частиною 6 статті 310 ГПК України відповідно).

33. За наведених вище обставин колегія суддів погоджується з обґрунтованим висновком суду першої інстанції про наявність передбачених частиною 5 статті 49 і частиною 6 статті 180 ГПК України підстав для повернення позовної заяви Почаївської Лаври як третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору за первісним позовом у справі № 921/619/23.

Щодо ухвали Господарського суду Тернопільської області про закриття підготовчого провадження від 18.07.2024 (у частині відмови у відкритті провадження за позовом ОСОБА_3 від 17.07.2024)

34. Згідно з частиною 1 статті 19 ЦПК України справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства суди розглядають у порядку цивільного судочинства.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

35. При визначенні юрисдикційності спору слід враховувати, що критеріями розмежування між цивільною та іншими юрисдикціями є, по-перше, суб`єктивний склад сторін, однією з яких у спорі є здебільшого фізична особа; по-друге, характер спору про право (справи за позовами, що виникають з будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами інших видів судочинства).

Тобто критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб`єктний склад учасників справи та характер спірних правовідносин (такий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 688/2940/16-ц).

Оскільки позовні вимоги обґрунтовуються наявністю у фізичної особи ОСОБА_3 майнових прав володіння і користування кімнатою (житлом) у комплексі споруд, то місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про те, що такий спір як за суб`єктним складом, так і за характером спірних правовідносин не відноситься до юрисдикції господарського суду та має розглядатися за правилами цивільного судочинства.

36. Колегія суддів зауважує, що подана касаційна скарга не містить жодного обґрунтування на спростування обставин невіднесеності спору за позовом ОСОБА_3 до юрисдикції господарських судів.

37. За наведених вище обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність передбаченої пунктом 1 частини 5 статті 175 ГПК України підстави для відмови у відкритті провадження у справі № 921/619/23 за позовною заявою третьої особи-2 (фізичної особи ОСОБА_3 ).

38. З мотивів, раніше викладених у цій постанові, колегія суддів погоджується з обґрунтованими доводами Міністерства культури та стратегічних комунікацій України, викладеними у відзиві на касаційну скаргу.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

39. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

40. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

41. За наведених обставин висновок судів попередніх інстанцій щодо повернення позовної заяви Почаївської Лаври та відмови у відкритті провадження за позовом ОСОБА_3 повністю відповідає вимогам статей 20, 45, 49, 175, 180, 236, 269 ГПК України та статті 19 ЦПК України, що свідчить про відсутність підстав для скасування оскаржуваних ухвали та постанови як таких, що прийняті без порушень норм процесуального закону.

42. Ураховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не отримали підтвердження, не спростовують висновків суду першої інстанції про повернення позовної заяви Почаївської Лаври та про відмову у відкритті провадження за позовом ОСОБА_3 , у зв`язку з чим немає підстав для задоволення касаційної скарги.

Розподіл судових витрат

43. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Ураховуючи викладене та керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Свято-Богоявленського жіночого монастиря Тернопільської єпархії УПЦ залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 18.07.2024 (в частині повернення позовної заяви третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору за первісним позовом, - Почаївської Свято-Успенської Лаври від 17.07.2024 та в частині відмови у відкритті провадження за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору за первісним позовом, - ОСОБА_3 ) та постанову Західного апеляційного господарського суду від 24.09.2024 у справі № 921/619/23 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

Н. О. Багай