Постанова

від 06.11.2024 по справі 914/2725/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2024 року

м. Київ

cправа № 914/2725/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Случа О.В.

секретаря судового засідання - Дерлі І.І.

за участю представників учасників:

офісу ГП - Ющенко М.А.

позивача - 1 - Палко Д.І.

позивача - 2 - Слободян І.Ф.

відповідача - Шумелда Р.Р.

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - 1 - не з`явився

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - 2 - Котік О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторій для дітей з батьками "Пролісок"

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 06.08.2024 (у складі колегії суддів: Матущак О.І. (головуючий), Кравчук Н.М., Скрипчук О.С.)

за позовом заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави в особі:

1. Львівської обласної державної адміністрації,

2. Адміністрації Державної прикордонної служби України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторій для дітей з батьками "Пролісок"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача-1 - Моршинська міська рада

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача-2 - Санаторій "Моршин-прикордонник" Державної прикордонної служби України

про скасування державної реєстрації речового права з одночасним припиненням такого права,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст та підстави позовних вимог

1.1. 08.09.2023 керівник Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону (далі - Прокурор) звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації (далі - Львівська ОДА, Позивач-1) та Адміністрації Державної прикордонної служби України (далі - Адміністрація Держприкордонслужби, Позивач-2) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторій для дітей з батьками "Пролісок" (далі - Відповідач, ТОВ "Пролісок", Скаржник) про скасування державної реєстрації права приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторій для дітей з батьками "Пролісок" на об`єкт нерухомого майна - гідроспоруду (опис: тип конструкції греблі (дамби) - трапецеїдальна, земельна та З/Б, загальна довжина греблі 136 метрів, загальна ширина греблі 4 метра, максимальна висота греблі 7 метрів, тип шлюзів - шандорний 2 шт., водоскидна споруда шандона: матеріал З/Б, висота входу 8 метрів, ширина входу 1,5 метра, пропускна здатність 1,5 м куб./с, водоскидна споруда паводкова: матеріал З/Б, висота входу 1 метр, ширина входу 1,8 метра, пропускна здатність 3,5 м куб./с, причал: матеріал дерево, метал площею 14,3 кв. м), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2195336946253, що знаходиться за адресою: Львівська область, Стрийський район, с. Баня Лисовицька, вул. Проліскова, 3 на підставі рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Жирівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області Павлишина Назара-Павла Андрійовича (далі - Державний реєстратор) від 16.10.2020 № 54613702, з одночасним припиненням такого речового права та із закриттям відповідного розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 16.10.2020 Державним реєстратором прийнято рішення № 54613702 про державну реєстрацію права приватної власності ТОВ "Пролісок" на вказану вище гідроспоруду. Водночас відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельна ділянка площею 5,1030 га з кадастровим номером 4625384000:02:000:0100, на якій розташована гідроспоруда, належить до державної форми власності, власником якої є держава в особі Львівської ОВА. При цьому, на підставі розпорядження останньої від 27.06.2018 №639/0/5-18 вказану земельну ділянку надано Адміністрації Держприкордонслужби в постійне користування.

1.3. Також Прокурор зазначає, що оскільки гідротехнічна споруда водного об`єкта не наділена всіма тими технічними характеристиками, інформація про які підлягає обов`язковому внесенню до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, то це в свою чергу унеможливлює прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Львівської області від 18.04.2024 у задоволені позову відмовлено.

2.2. Вказане рішення мотивоване тим, що Прокурором обрано неналежний спосіб захисту, оскільки задоволення позову про скасування державної реєстрації прав на нерухоме майно не призведе до відновлення порушеного права Позивачів з огляду на облік спірного майна як безхазяйного.

2.3. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 06.08.2024 апеляційну скаргу Прокурора задоволено, рішення Господарського суду Львівської області від 18.04.2024 скасовано та прийнято нове про задоволення позовних вимог.

2.4. При цьому суд апеляційної інстанції врахував, що спірне нерухоме майно побудоване на земельній ділянці державної форми власності, яка перебуває у постійному користуванні Держприкордонслужби, та прийшов до висновку, що реєстрація права власності на нього за Відповідачем суперечить вимогам цивільного та земельного законодавства, зокрема з .

2.5. З такою постановою суду апеляційної інстанції не погодився Відповідач та оскаржив її у касаційному порядку.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

3.1. Касаційне провадження у справі відкрито 08.10.2024 на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.2. У своїй касаційній скарзі ТОВ "Пролісок" просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 06.08.2024 та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

3.3. У якості підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Відповідач зазначає неврахування судом висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, про необхідність залишення позову Прокурора без розгляду внаслідок відсутності підстав для представництва інтересів держави у справі, що розглядається.

3.4. Підставами касаційного оскарження, передбаченими пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, є, за доводами Скаржника, прийняття оскаржуваної постанови на підставі недопустимих доказів, а саме встановлення судом порушення прав Позивачів на гідротехнічну споруду на підставі документів, що насправді посвідчують лише речові права на земельну ділянку під нею.

3.5. У відзиві на касаційну скаргу Санаторій "Моршин-прикордонник" Державної прикордонної служби України просить Суд залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

3.6. Прокурор у наданому Суду відзиві на касаційну скаргу просить залишити постанову Західного апеляційного господарського суду від 06.08.2024 без змін, а касаційну скаргу ТОВ "Пролісок" - без задоволення.

3.7. Інші учасники справи своїм правом надати Суду відзиви на касаційну скаргу не скористалися.

4. Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій

4.1. Розпорядженням Львівської обласної державної адміністрації від 27.06.2018 № 639/0/5-18 "Про надання в постійне користування земельних ділянок" Адміністрації Держприкордонслужби затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 5,1030 га (кадастровий номер 4625384000:02:000:0100, КВЦПЗ 06.01), що розташована за межами населеного пункту на території Лисовицької сільської ради Стрийського району Львівської області, для будівництва і обслуговування санаторно-оздоровчих закладів. Також цим розпорядженням вказану земельну ділянку надано Адміністрації Держприкордонслужби України в постійне користування.

4.2. Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вказана земельна ділянка належить до державної форми власності, власником якої є держава в особі Львівської обласної державної адміністрації.

4.3. 27.06.2018 на підставі вищезазначеного розпорядження у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право постійного користування вказаною земельною ділянкою з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування санаторно-оздоровчих закладів за Адміністрацією Держприкордонслужби України.

4.4. Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.07.2019 у справі № 914/2381/18, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2021 та постановою Верховного Суду від 24.05.2022, відмовлено у задоволенні позову ТОВ "Пролісок" до Львівської ОДА про визнання незаконним та скасування розпорядження №639/0/5-18 від 27.06.2018 "Про надання в постійне користування земельних ділянок".

4.5. Рішеннями ХVІІ позачергової сесії VІІ скликання Лисовицької сільської ради Стрийського району Львівської області від 14.12.2017 № 464 та № 498 присвоєно поштовий номер "1-А" по вулиці Пролісковій на території Лисовицької сільської ради за межами населеного пункту за місцем знаходження безгосподарного нерухомого майна - гідротехнічної споруди, а саме земляній дамбі орієнтовною довжиною 230 м, та вирішено звернутись із заявою до Центру надання адміністративних послуг при Стрийській районній державній адміністрації про прийняття на облік безгосподарного нерухомого майна - гідротехнічних споруд, які розташовані за межами с. Баня Лисовицька в межах територіального устрою Лисовицької сільської ради за адресою: вул. Проліскова, 1-А, а саме земляної дамби орієнтовною довжиною 230 м та 2 металевих водоспусків діаметром 50 см. Балансоутримувача/ орендаря немає.

4.6. З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про взяття на облік безхазяйного нерухомого майна вбачається, що 06.02.2018 прийнято рішення № 39528604 про взяття на облік зазначеної гідроспоруди.

4.7. Водночас 16.10.2020 державним реєстратором Жирівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області Павлишиним Н.-П.А. прийнято рішення про державну реєстрацію права приватної власності ТОВ "Санаторій для дітей з батьками "Пролісок" на спірну гідроспоруду.

4.8. Підставою для державної реєстрації на вказаний об`єкт державний реєстратор зазначив 1) технічний паспорт від 12.10.2020 № 458-68/20, 2) паспорт ставка від червня 2002 року б/н; 3) статут ТОВ "Санаторій для дітей з батьками "Пролісок" від 28.04.2015.

4.9. Зі змісту листа Басейнового управління водних ресурсів річок Західного Бугу та Сяну (надалі - БУВР Західного Бугу та Сяну) від 31.05.2023 № 18/746 вбачається, що на виконання пункту 5 плану організації виконання рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15.04.2021 "Про заходи державної регіональної політики на підтримку децентралізації влади", введеного в дію Указом Президента України від 21.04.2021 № 180, у Львівській області проведено інвентаризацію водних об`єктів. Відповідно до матеріалів інвентаризації водних об`єктів на земельній ділянці з кадастровим номером 4625384000:02:000:0100 обліковується водний об`єкт (ставок), який перебуває у державній власності.

4.10. БУВР Західного Бугу та Сяну також повідомило суду, що на виконання доручення Львівської ОДА від 25.04.2013 № 31 у Львівській області проведено інвентаризацію гідротехнічних споруд на штучних водних об`єктах (ставках, водосховищах) області та доручено органам місцевого самоврядування вжити необхідних заходів щодо передачі безхазяйних гідротехнічних споруд у комунальну власність територіальних громад або юридичних (фізичних) осіб. Із вказаного листа БУВР Західного Бугу та Сяну вбачається, що останньому відомо про вжиті Лисовицькою сільською радою заходи з метою взяття на облік гідроспоруди як безхазяйного нерухомого майна. Водночас інформація щодо реєстрації права власності на спірну гідроспоруду за Відповідачем у БУВР Західного Бугу та Сяну відсутня.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутніх у судовому засіданні Прокурора та представників учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзивах на неї доводи, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

5.2. Пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини другої цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

5.3. У якості підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Відповідач зазначає неврахування судом апеляційної інстанції висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, про необхідність залишення позову Прокурора без розгляду внаслідок відсутності підстав для представництва інтересів держави у справі, що розглядається.

5.4. Розглянувши вказані доводи Скаржника колегія суддів зазначає наступне.

5.5. У вказаній Прокурором постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Водночас невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

5.6. З метою забезпечення єдності судової практики у питанні застосування положень Господарського процесуального кодексу України у справах за позовами прокурорів Велика Палата Верховного Суду у справі № 912/2385/18 дійшла висновку, що якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для застосування положень пункту 2 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України (залишення позову без розгляду).

5.7. Натомість у справі № 914/2725/23, що розглядається, суди встановили дотримання Прокурором визначеного законом порядку звернення до суду в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації (як власника земельної ділянки) та Адміністрації Державної прикордонної служби України (як постійного землекористувача) та дійшли висновку, що у позовній заяві наведено підстави для представництва інтересів держави і обґрунтовано, в чому полягає порушення цих інтересів.

5.8. Колегія суддів додатково звертає увагу, що у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 Велика Палата Верховного Суду узагальнила висновки про застосування положень статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та статті 53 Господарського процесуального кодексу України та виснувала, що:

1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо:

- орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси;

- орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;

2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо:

- відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;

- орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.

5.9. Наведені висновки Великої Палати Верховного Суду з урахуванням унормованого пунктами 6.1, 6.2 наказу Генерального прокурора від 17.05.2023 № 130 розмежування повноважень Спеціалізованих прокуратур у сфері оборони спростовують доводи Відповідача про те, що заступник керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону не має права підписувати позовну заяву в інтересах, зокрема, Адміністрації Державної прикордонної служби України.

5.10. В такий спосіб наведене свідчить про неподібність обставин наведеної Скаржником справи № 912/2385/18 та обставин цієї справи № 914/2725/23 та, як наслідок, спростовує зазначену Відповідачем неузгодженість висновків суду при прийнятті оскаржуваної постанови з правовими висновками Великої палати Верховного Суду справі № 912/2385/18.

5.11. З урахуванням викладеного доводи Скаржника у цій частині зводяться виключно до незгоди із наданою судом апеляційної інстанції оцінкою встановлених обставин справи та не підтверджують підстав касаційного оскарження в цій частині.

5.12. Також як на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, ТОВ "Пролісок" посилається на встановлення апеляційним судом суттєвих обставин справи на підставі недопустимих доказів.

5.13. Проте такі доводи касаційної скарги також не отримали підтвердження та відхиляються судом касаційної інстанції, оскільки відповідно до пункту 4 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається Скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

5.14. У разі посилання на встановлення судами обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, скаржник повинен вказати, який із доказів, на його думку, є недопустимим, та обґрунтувати таке твердження, а також зазначити, які обставини встановлено на підставі цього доказу, чому вони є суттєвими або як вони вплинуть на прийняття оскаржуваного рішення.

5.15. Колегія суддів зазначає, що законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлюється, зокрема, порядком оцінки доказів і визначенням відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України їх якості з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору вірогідності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

5.16. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 Господарського процесуального кодексу України).

5.17. Водночас за приписами статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

5.18. Отже, неналежні докази та недопустимі докази - це різні поняття. Така правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 910/13647/19.

5.19. Згідно із частинами першою та другою статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Отже, недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Відповідно тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.03.2021 у справі № 922/2319/20, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 13.08.2020 у справі № 916/1168/17, від 16.03.2021 у справі № 905/1232/19.

5.20. За доводами Скаржника, судом апеляційної інстанції ухвалено оскаржувану постанову на підставі недопустимих доказів, а саме встановлено право на гідротехнічну споруду з огляду на документи, що насправді посвідчують лише речові права на земельну ділянку під нею (витяги з реєстру речових прав на земельну ділянку та розпорядження Львівської ОДА від 27.06.2018 "Про надання в постійне користування земельних ділянок").

5.21. Проте ТОВ "Пролісок" не обґрунтовує, в чому саме полягає недопустимість оглянутих судом документів та не доводить наявності встановлених законом обставин, які зумовлювали б визнання вказаних доказів недопустимими. Отже, такі доводи не можна визнати аргументованими, тому Суд їх відхиляє як такі, що спрямовані на переоцінку доказів, наявних у справі, з метою встановлення інших фактичних обставин справи, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. Саме лише прагнення Скаржника здійснити нову перевірку обставин справи та переоцінку доказів у ній не є підставою для скасування оскаржуваної постанови суду, оскільки згідно з імперативними приписами статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, додатково перевіряти докази.

5.22. Верховний Суд є судом права, а не факту, тому діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, він не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку (постанови Верховного Суду від 03.02.2020 у справі № 912/3192/18, від 12.11.2019 у справі № 911/3848/15, від 02.07.2019 у справі № 916/1004/18).

5.23. За змістом статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

5.24. За таких обставин доводи Скаржника щодо порушень судом апеляційної інстанції вимог як статті 86 Господарського процесуального кодексу України в цілому, так і стандарту вірогідності доказів, передбаченого статтею 79 цього кодексу, не підтвердилися.

5.25. З огляду на викладене суди при вирішенні даного спору дійшли обґрунтованих висновків та правильно застосували норми матеріального і процесуального права.

5.26. Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що суди повинні неухильно додержуватися вимог про законність та обґрунтованість рішення у справі, яке повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

5.27. Зважаючи на викладене, наведені у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1 та 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримали підтвердження під час касаційного провадження, що в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги та, відповідно, скасування оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Згідно пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

6.2. З огляду на викладене, враховуючи, що підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися, касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Пролісок" у цій частині підлягає закриттю.

6.3. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

6.4. Статтею 309 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

6.5. Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції дійшов висновку про закриття касаційного провадження, відкритого на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а в решті - про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду - без змін.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Судові витрати за подання касаційної скарги відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на Скаржника.

Керуючись статтями 240, 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторій для дітей з батьками "Пролісок", відкрите на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторій для дітей з батьками "Пролісок" в іншій частині залишити без задоволення.

3. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 06.08.2024 у справі № 914/2725/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв

Судді І. Берднік

О. Случ