Окрема думка

від 05.11.2024 по справі 274/7770/23

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ОКРЕМА ДУМКА

"05" листопада 2024 р. м. Житомир

Судді Житомирського апеляційного суду Павицької Т.М. у справі №274/7770/23 (провадження №22-ц/4805/1759/24) за результатом розгляду апеляційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Сачка Андрія Вікторовича на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 28 травня 2024 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Андріяшівка - Агро» до ОСОБА_1 про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі.

Згідно з ч. 3 ст. 35 ЦПК України суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.

Враховуючи те, що я є членом колегії суддів у даній справі, вважаю за необхідне викласти окрему думку з дотриманням вимог, які ставляться до постанов апеляційного суду з викладенням своєї позиції щодо результату розгляду апеляційної скарги.

05 листопада 2024 року Житомирський апеляційний суд розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу №274/7770/23 за позовом ТОВ «Андріяшівка - Агро» до ОСОБА_1 про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Сачка А.В. на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 28 травня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Корбута В.В. в м. Бердичеві.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сачка А.В. задоволено. Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 28 травня 2024 року скасовано і ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову. Стягнуто із ТОВ «Андріяшівка - Агро» на користь ОСОБА_1 4026 грн судових витрат.

Задовольняючи апеляційну скаргу та ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні позову колегія суддів виходила з того, що між сторонами не було досягнуто взаємної згоди на продовження дії договору оренди землі, що підтверджується листом ОСОБА_1 від 11 вересня 2023 року. Крім того, колегія суддів виходила з того, що договір оренди землі укладено 03 липня 2014 року між ТОВ «Андріяшівка-Агро» та ОСОБА_1 , тобто між суб`єктом господарської діяльності та фізичною особою, яка є слабшою стороною у вказаних правовідносинах. Колегія суддів вважала, що дії самої юридичної особи - ТОВ «Андріяшівка-Агро» в особі діючого на той час директора ОСОБА_2 призвели до припинення вказаного договору оренди землі та укладення такого договору з іншим підприємством, а тому орендодавець - ОСОБА_1 не мала можливості контролювати дії орендаря.

Також, колегія суддів виходила з того, що рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 05 травня 2023 року у справі №274/1258/21 стягнуто із фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на користь ТОВ «Андріяшівка-Агро» матеріальну шкоду (збитки), в тому числі отриману від неодержаного доходу (упущеної вигоди) в розмірі 314 450 грн., а тому подальше продовження строку дії договору оренди землі шляхом укладення додаткової угоди з орендодавцем призведе до непропорційного втручання у його (орендодавця) права та свободи як людини та громадянина. За наведених обставин колегія суддів вважала, що відсутні умови, визначені частиною 2 статті 652 ЦК України, дотримання яких необхідне для зміни умов договору на підставі істотної зміни обставин, оскільки ТОВ «Андріяшівка-Агро» не було доведено одночасно чотирьох умов, визначених частиною 2 статті 652 ЦК України.

Із висновком колегії апеляційного суду не можу погодитися з огляду на наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, що у листопаді 2023 року ТОВ «Андріяшівка-Агро» звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати укладеною додаткову угоду від 01.09.2023 до договору оренди землі, укладеного 03.07.2014 між ТОВ «Андріяшівка-Агро» та ОСОБА_1 щодо земельної ділянки, площею 1,1683 га, кадастровий номер 1820880200:06:000:0349, розташованої на землях Андріяшівської сільської ради Бердичівського району Житомирської області, у наступній редакції:

Додаткова угода

до договору оренди землі від 03.07.2014р.

01.09.2023 с. Андріяшівка

Товариство з обмежено відповідальністю «Андріяшівка-Агро», іменоване надалі «Орендар», в особі директора Базилівського Бориса Леонідовича , який діє на підставі Статуту, з одного боку, і ОСОБА_1 , іменована надалі «Орендодавець» (РНОКПП НОМЕР_1 ) з іншого боку, разом надалі іменовані Сторони, а кожен окремо Сторона, уклали цю Додаткову угоду (далі Додаткова угода) до Договору оренди землі від 03.07.2014 (далі Договір) про нижченаведене:

1. Із врахуванням обставин, встановлених рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 13.03.2023 по справі №274/6193/21 «Орендар» та «Орендодавець» дійшли згоди внести зміни до Договору від 03.07.2014.

2. Змінити перше речення п. 8 Договору та викласти його в наступній редакції:

«Цей Договір укладено на строк до 01.11.2026 року».

3. Інші умови вищевказаного Договору залишаються незмінними і Сторони підтверджують по ним свої зобов`язання.

4. Дана Угода складена у двох оригінальних примірниках, по одному для кожної із Сторін.

5. Дана Угода набуває чинності з моменту підписання його сторонами та її державної реєстрації.

РЕКВІЗИТИ ТА ПІДПИСИ СТОРІН:

ОРЕНДАР: ОРЕНДОДАВЕЦЬ:

ТОВ «Андріяшівка-Агро», ОСОБА_1

адреса:

АДРЕСА_1 , п.i. НОМЕР_2 Бердичівського р-ну, п.і. 13364

ЄДРПОУ 36533031 РНОКПП 17474004964

Директор

---

Борис БАЗИЛІВСЬКИЙ

---

В обґрунтування позову зазначало, що 03.07.2014 між ОСОБА_1 та ТОВ «Андріяшівка-Агро» укладено договір оренди земельної ділянки, площею 1,1683 га, кадастровий номер 1820880200:06:000:0349, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на землях Андріяшівської сільської ради Бердичівського району Житомирської області. Вказувало, що за п. 41 договору, він набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації. Зазначало, що згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права договір зареєстровано - 30.07.2014, відтак вважало, що вказаний договір набрав чинності з 30.07.2014. Вказувало, що згідно п.8 договору він укладений на строк 10 років.

Зазначало, що у січні 2021 ТОВ «Андріяшівка-Агро» стало відомо про те, що 24.03.2021 дію договору незаконно припинено та право оренди зареєстровано за новим орендарем - ФОП ОСОБА_3 . Вказувало, що з метою захисту своїх прав ТОВ «Андріяшівка-Агро» звернулося до суду, та рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 13.03.2023 позов задоволено частково та визнано недійсною угоду від 20.01.2020 про припинення договору оренди землі від 03.07.2014. Відтак вважало, що договір оренди землі від 03.07.2014 діяв з 30.07.2014 до державної реєстрації додаткової угоди про його припинення, а саме до 24.03.2021, тобто шість років вісім місяців та дев`ятнадцять днів. Після ухвалення судового рішення від 13.03.2023 право оренди ТОВ «Андріяшівка-Агро» було поновлено внаслідок державної реєстрації цього права - 26.06.2023, тому строк, протягом якого не діяв договір оренди землі від 03.07.2014 (з 24.03.2021 до 26.06.2023) не має зараховуватися до загального строку дії договору, у зв`язку з чим строк дії цього договору має становити до 01.11.2026. Зазначало, що ТОВ «Андріяшівка-Агро» звернулося до ОСОБА_1 з листом про підписання додаткової угоди до договору оренди землі від 03.07.2014 про встановлення строку його дії до 01.11.2026, проте у листі від 11.09.2023 ОСОБА_1 повідомила, що строк дії договору визначений до 30.07.2024 і що вона не має наміру підписувати будь-які додаткові угоди. Враховуючи вищевикладене просило позов задовольнити.

Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 28 травня 2024 року позов ТОВ «Андріяшівка-Агро» задоволено. Визнано укладеною додаткову угоду від 01.09.2023 до договору оренди землі, укладеного 03.07.2014 між ТОВ «Андріяшівка-Агро» та ОСОБА_1 щодо земельної ділянки, площею площею 1,1683 га, кадастровий номер 1820880200:06:000:0349, розташованої на землях Андріяшівської сільської ради Бердичівського району Житомирської області, у наступній редакції:

Додаткова угода

до договору оренди землі від 03.07.2014р.

01.09.2023 с. Андріяшівка

Товариство з обмежено відповідальністю «Андріяшівка-Агро», іменоване надалі «Орендар», в особі директора Базилівського Бориса Леонідовича , який діє на підставі Статуту, з одного боку, і ОСОБА_1 , іменована надалі «Орендодавець» (РНОКПП НОМЕР_1 ) з іншого боку, разом надалі іменовані Сторони, а кожен окремо Сторона, уклали цю Додаткову угоду (далі Додаткова угода) до Договору оренди землі від 03.07.2014 (далі Договір) про нижченаведене:

1. Із врахуванням обставин, встановлених рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 13.03.2023 по справі №274/6193/21 «Орендар» та «Орендодавець» дійшли згоди внести зміни до Договору від 03.07.2014.

2. Змінити перше речення п. 8 Договору та викласти його в наступній редакції:

«Цей Договір укладено на строк до 05.10.2026».

3. Інші умови вищевказаного Договору залишаються незмінними і Сторони підтверджують по ним свої зобов`язання.

4. Дана Угода складена у двох оригінальних примірниках, по одному для кожної із Сторін.

5. Дана Угода набуває чинності з моменту підписання його сторонами та її державної реєстрації.

РЕКВІЗИТИ ТА ПІДПИСИ СТОРІН:

ОРЕНДАР: ОРЕНДОДАВЕЦЬ:

ТОВ «Андріяшівка-Агро», ОСОБА_1

адреса:

АДРЕСА_1 , п.i. НОМЕР_2 Бердичівського р-ну, п.і. 13364

ЄДРПОУ 36533031 РНОКПП 17474004964

Директор

---

Борис БАЗИЛІВСЬКИЙ

---

Вирішено питання судових витрат.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції представник ОСОБА_1 - Сачок А.В. подав апеляційну скаргу, у якій просив рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначав, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Вказував, що ОСОБА_1 звернулася до ТОВ «Андріяшівка-Агро» із заявою про розірвання договору. Директор ТОВ «Андріяшівка-Агро» ОСОБА_2 задовольнив заяву та виготовив угоду про припинення договору оренди. Зазначав, що дії, якщо і були незаконні, то це лише діючого на той час директора ТОВ «Андріяшівка-Агро». Вказував, що той факт, що протягом певного періоду право оренди позивача на земельну ділянку не було зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, не впливає на сам строк дії договору та не свідчить про продовження такого строку дії договору оренди. Зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту не ґрунтується на законі, а підстави для застосування аналогії права відсутні, оскільки правовідносини щодо строку оренди землі врегульовані чинним законодавством. Враховуючи вищевикладене просив скасувати рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 28 травня 2024 року та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, а також просив стягнути судові витрати та витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.

З матеріалів справи встановлено наступні обставини.

03 липня 2014 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Андріяшівка-Агро» укладено договір оренди земельної ділянки, площею 1,1683 га, кадастровий 1820880200:06:000:0349, яка знаходиться на території Андріяшівської сільської ради Бердичівського району Житомирської області.

Відповідно до п.8 укладеного договору, договір укладено на 10 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 90 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Згідно п. 41 договору цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Відповідне право оренди зареєстровано за ТОВ «Андріяшівка-Агро» в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 30.07.2014, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав не нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права №24927836 від 30.07.2014 та інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №343919767 від 23.08.2023.

Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 13 березня 2023 року у справі №274/6193/21, яке набрало законної сили встановлено, що:

- між ОСОБА_1 та ТОВ «Андріяшівка-Агро» в особі директора ОСОБА_2. укладено угоду від 20.01.2020 про припинення договору оренди земельної ділянки, за умовами якої вони прийшли до згоди припинити договір оренди земельної ділянки від 03.07.2014 площею 1,1683 га, кадастровий номер 1820880200:06:000:0349, на підставі статті 31 Закону України «Про оренду землі» у зв`язку з закінченням строку, на який його було укладено;

- наказам №3-к від 24.01.2020 згідно протоколу №1/2401 від 24.01.2020 загальних зборів учасників ТОВ «Андріяшівка-Агро» про зміни в управлінні товариства звільнено з посади директора ОСОБА_2 за згодою сторін з 27.01.2020;

- разом з тим, судом також встановлено, що ТОВ «Андріяшівка-Агро» займається сільськогосподарською діяльністю з виробництва, переробки та реалізації сільськогосподарської продукції на орендованих у власників паїв землях на території с. Андріяшівка Бердичівського району Житомирської області, на підставі договорів оренди, укладених у 2014 строком на 10 років, ТОВ «Андріяшівка-Агро» орендувалось більше двадцяти відповідних земельних ділянок, у тому числі ті, які стосуються предмета спору;

- будучи директором ТОВ «Андріяшівка-Агро», ОСОБА_2 не міг не знати, що ТОВ «Андріяшівка-Агро» займається сільськогосподарською діяльністю з виробництва, переробки та реалізації сільськогосподарської продукції на орендованих у власників паїв землях на території с. Андріяшівка Бердичівського району Житомирської області, на підставі договорів оренди, укладених у 2014 строком на 10 років;

- тобто ОСОБА_2 , як директору ТОВ «Андріяшівка-Агро», було достовірно відомо, що ТОВ «Андріяшівка-Агро» зацікавлене у тому, що б у нього в оренді перебували земельні ділянки, у тому числі ті, які стосуються предмета спору, протягом усього строку відповідних договорів оренди;

- не зважаючи на це, директор ТОВ «Андріяшівка-Агро» ОСОБА_2 , знаючи, що десятирічний строк дії договорів, укладених між ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , кожним окремо, і ТОВ «Андріяшівка-Агро», які стосуються предмету спору, станом на 20.01.2020 не закінчився, уклав від імені ТОВ «Андріяшівка-Агро» з вказаними фізичними особами угоди від 20.01.2020 про припинення відповідних договорів оренди земельних ділянок на підставі статті 31 Закону України «Про оренду землі» у зв`язку з закінченням строку, на яких їх було укладено;

- таким чином, директор ТОВ «Андріяшівка-Агро» ОСОБА_2 діяв всупереч інтересів ТОВ «Андріяшівка-Агро» та не добросовісно, чим порушив абзац перший частини третьої статті 92 Цивільного кодексу України, за змістом якої орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень;

- крім того, такими діями директор ТОВ «Андріяшівка-Агро» ОСОБА_2 порушив права ТОВ «Андріяшівка-Агро», зокрема, всупереч волі останнього припинив право оренди земельних ділянок, та зловжив правом представляти ТОВ «Андріяшівка-Агро» у взаємовідносинах з юридичними і фізичними особами, укладати цивільно-правові угоди з правом одноособового їх підпису, чим порушив частини другу та третю статті 13 Цивільного кодексу України, зміст яких наводився вище;

- ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , укладаючи з ТОВ «Андріяшівка-Агро» в особі директора ОСОБА_2. угоди від 20.01.2020 про припинення договорів оренди земельних ділянок, які стосуються предмету спору, на підставі статті 31 Закону України «Про оренду землі» у зв`язку із закінченням строку, на який їх було укладено, достовірно знаючи, що ці договори оренди земельних ділянок укладені на строк десять років, також порушили права Товариства, зокрема, припинили право оренди земельних ділянок, чим порушили частину другу статті 13 Цивільного кодексу України;

- наведене свідчить про те, що укладені між ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , кожним з них окремо, та ТОВ «Андріяшівка-Агро» в особі директора ОСОБА_2 угоди від 20.01.2020 про припинення договорів оренди земельних ділянок, за умовами яких вони прийшли до згоди припинити договори оренди земельних ділянок: від 25.06.2014 площею 1,3018га, кадастровий номер 1820880200:06:000:0347, від 20.06.2014 площею 1,687га, кадастровий номер 1820880200:06:000:0348, від 03.07.2014 площею 1,683га, кадастровий номер 1820880200:06:000:0349, від 25.06.2014 площею 1,683га, кадастровий номер 1820880200:06:000:0350, на підставі статті 31 Закону України «Про оренду землі» у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено, суперечать частинам другій та третій статті 13, абзацу першому частини третьої статті 92 Цивільного кодексу України, а тому вони підлягають визнанню недійсними на підставі частин першої та третьої статті 215 Цивільного кодексу України;

- між ОСОБА_1 та фізичною особою підприємцем ОСОБА_3 укладено договір оренди землі від 10.12.2020 щодо земельної ділянки площею 1,1683 га, кадастровий номер 1820880200:06:000:0349, строком на 10 років, відповідне право оренди зареєстровано за фізичною особою підприємцем ОСОБА_3 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 24.03.2021, що вбачається з інформації від 16.09.2021 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.

Ці обставини не потребують доказування в силу положення частини четвертої статті 82 Цивільного процесуального кодексу України: обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Наведеним рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 13 березня 2023 року у справі №274/6193/21, яке набрало законної сили, зокрема, визнано недійсною угоду про припинення договору оренди, укладену 20.01.2020 ТОВ «Андріяшівка-Агро» та ОСОБА_1 щодо земельної ділянки, площею 1,1683 га, кадастровий номер 1820880200:06:000:0349, та визнано недійсним договір оренди землі, укладений 10.12.2020 між фізичною особою підприємцем ОСОБА_3 та ОСОБА_1 щодо земельної ділянки площею 1,1683 га, кадастровий номер 1820880200:06:000:0349.

У зв`язку з ухваленням рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 13 березня 2023 року у справі №274/6193/21 право оренди землі ТОВ «Андріяшівка-Агро», яке виникло на підставі договору оренди землі від 03.07.2014, було повторно зареєстровано 26.06.2023, що підтверджується інформацією від 23.08.2023 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.

01 вересня 2023 року ТОВ «Андріяшівка-Агро» направило ОСОБА_1 повідомлення із примірником додаткової угоди до договору оренди землі від 03.07.2014.

ОСОБА_1 у листі від 11.09.2023 зазначила, зокрема що, не має наміру підписувати будь-які додаткові угоди з ТОВ «Андріяшівка-Агро», тобто ТОВ «Андріяшівка-Агро» та ОСОБА_1 не дійшли згоди про укладення додаткової угоди до договору оренди землі від 03.07.2014 в частині збільшення строку його дії.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що незаконні дії директора ТОВ «Андріяшівка Агро» ОСОБА_2 , який діяв всупереч інтересів ТОВ «Андріяшівка-Агро» та не добросовісно, порушуючи частини другу та третю статті 13, абзац перший частини третьої статті 92 Цивільного кодексу України, та дії ОСОБА_1 , яка діяла, порушуючи частину другу статті 13 Цивільного кодексу України, ТОВ «Андріяшівка-Агро» у період з 24.03.2021 до 26.06.2023 (два роки три місяці та два дні) було незаконно позбавлено права оренди (володіння та користування) земельної ділянки за договором оренди землі від 03.07.2014, тобто строк дії цього договору фактично зменшився на два роки три місяці та два дні. Відтак суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позов ТОВ «Андріяшівка-Агро» підлягає задоволенню, проте з урахуванням того, що договір оренди землі від 03.07.2014 набрав чинності 03.07.2014, а не 30.07.2014, тобто строк його дії (строк укладення) має бути продовжено не до 20.02.2027, як зазначено у додатковій угоді від 01.09.2023 до договору оренди землі від 03.07.2014, а до 05.10.2026, та без посилання на те, що додаткова угода набуває чинності з моменту її державної реєстрації, оскільки остання на даний час не передбачена законодавством України.

З наведеними висновками суду першої інстанції погоджуюся в повній мірі з огляду на наступне.

Щодо перебігу строку оренди земельної ділянки.

Відповідно до частини четвертої статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Частиною п`ятою статті 6 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до статей 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (тут і далі - в редакції, чинній на час підписання договору) визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Частиною третьою статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції від 01 січня 2013 року, чинній на час підписання договору оренди) передбачено, що права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Обґрунтовуючи своє право на оренду спірної земельної ділянки, ТОВ «Андріяшівка-Агро» вказує, що сторони передбачили у пункті 41 договору, що він набирає чинності після підписання та державної реєстрації, отже 10-річний строк дії договору слід обчислювати не з моменту його підписання (03 липня 2014 року), а з моменту державної реєстрації речового права оренди (30 липня 2014 року).

Відповідно до статті 11 ЦК України однією з підстав для виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

За змістом частини першої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Друга - встановлює загальне правило щодо моменту набрання чинності договором: договір набирає чинності з моменту його укладення.

За змістом частин першої та другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частиною першою та другою статті 640 ЦК України передбачено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Відповідно до частини першої статті 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Можна зробити висновок, що договір оренди земельної ділянки є укладеним з моменту досягнення сторонами згоди з усіх його істотних умов та його підписання у встановленій простій письмовій формі, якщо інше не узгоджено між сторонами, тобто дотримання сторонами вимог статей 638, 759 та 792 ЦК України та статті 15 ЗУ «Про оренду землі».

З моменту укладення договору оренди землі в орендодавця виникає зобов`язання передати орендарю земельну ділянку в користування на визначений у договорі строк, а в орендаря - отримати право на користування земельною ділянкою.

Зокрема, стаття 13 ЗУ «Про оренду землі» визначає договір оренди землі як договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відтак згода у договорах оренди втілюється в обов`язку орендодавеця передати орендареві земельну ділянку, а орендаря - використовувати її відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства, сплачувати орендну плату.

Схожу позицію щодо набрання чинності договорами оренди висловила і Велика Палата Верховного Суду охарактеризувавши їх як консенсуальні, такі у яких права та обов`язки виникають з моменту досягнення між сторонами згоди за усіма істотними умовами [момент одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір (оферту), відповіді про прийняття цієї пропозиції (акцепту)], і саме з цього моменту такі договори вважаються укладеними та набувають юридичного значення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року у справі №910/10784/16).

Отже, обумовлення в договорі оренди землі підстави набуття ним чинності з моменту державної реєстрації не означає, що в період між укладенням договору і його реєстрацією він не діяв і 10-річний строк, на який договір було укладено, не почав спливати.

Крім того, звертаю увагу на те, що з 01 січня 2013 року набрали чинності зміни, внесені Законом №1878-VI, якими з тексту статей 182, 640, 657, 732, 745 ЦК України виключено посилання щодо державної реєстрації правочинів, а із Закону №161-XIV були виключені статті 18 та 20 про обов`язковість державної реєстрації договорів оренди землі.

До виключення вимоги обов`язкової державної реєстрації договорів оренди землі з тексту нормативно-правових актів Законом №1878-VI одночасно існували такі підстави визнання договору укладеним: якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 ЦК України); договір, який підлягає державній реєстрації, є укладеним з моменту його державної реєстрації (частина третя статті 640 ЦК України). Зокрема, статті 18 та 20 Закону №161-XIV передбачали, що договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації; укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації.

Стаття 6 Закону №161-XIV (у редакції Закону №1878-VI) передбачає, що право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

З огляду на зазначене, поняття «державна реєстрація договору оренди землі» стосується правовідносин щодо оренди землі, які виникли до 01 січня 2013 року, а поняття «державна реєстрація права оренди на земельну ділянку» - правовідносин щодо оренди землі, які виникли після.

Натомість реєстрація права оренди та реєстрація договору про оренду є різними юридичними діями. Зауважую, що державна реєстрація речового права не може впливати на момент набрання чинності договором оренди землі.

Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Тобто державна реєстрація не є підставою набуття цивільних прав та обов`язків, вона засвідчує вже набуте особою право, це офіційне визнання державою юридичного факту.

У пункті 41 договору оренди ОСОБА_1 та ТОВ «Андріяшівка-Агро» визначили та пов`язали укладення договору не лише з моментом його підписання, а й з моментом державної реєстрації, хоча законодавець виключив таку вимогу, і з 01 січня 2013 року реєстрація договору оренди не визначає його чинність, натомість необхідною залишається реєстрація речового права, що виникає на підставі вже укладеного договору.

З 01 січня 2013 року необхідно розмежовувати дату укладення договору оренди землі, яка обраховується з моменту досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов та його підписання у простій письмовій формі, і дату виникнення на підставі вказаного правочину речового права, яка пов`язана з моментом державної реєстрації права оренди.

З огляду на виключення із Закону №161-XIV вимог про необхідність державної реєстрації договору оренди та вказівки на необхідність реєстрації права оренди та виключення з тексту цього Закону посилання на укладеність правочину з дня його державної реєстрації, 10-річний строк дії договору оренди землі між ОСОБА_1 та ТОВ «Андріяшівка-Агро» почав спливати з дати його укладення, а саме з 03 липня 2014 року.

Наведене узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 06 березня 2024 року у справі №902/1207/22 про те, що з 01 січня 2013 року державній реєстрації підлягав не сам договір оренди, а право оренди земельної ділянки.

Якщо момент укладення договору оренди землі (виникнення у його сторін прав і обов`язків у зобов`язальних правовідносинах) і реєстрація на підставі цього правочину права оренди землі (виникнення у орендаря речового права) не збігаються в часі, то в проміжку між укладенням договору і набуттям орендарем земельної ділянки шляхом реєстрації відповідного речового права договір діє, а у сторін є право захищати свої порушені договірні права зобов`язального характеру зобов`язально-правовими способами. Так, за наявності відповідних підстав орендар може вимагати зобов`язати орендодавця виконати обов`язок з передання земельної ділянки в натурі чи відмовитись від договору і вимагати відшкодувати збитки, а орендодавець, у свою чергу, може стягнути з орендаря орендну плату.

З моменту ж реєстрації речового права оренди орендар може захищати це право від третіх осіб речово-правовими способами захисту, зокрема вимагати усунення сторонньою особою перешкод у користуванні орендованою земельною ділянкою (постанова КГС ВС від 03 квітня 2020 року у справі №912/3294/18 та від 15 листопада 2022 року у справі №914/917/21).

Наведене також узгоджується з висновками викладеними у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2024 року у справі №131/970/23 (провадження №2134св24).

Таким чином вважаю, що висновок суду першої інстанції про те, що договір оренди земельної ділянки між ОСОБА_1 та ТОВ «Андріяшівка-Агро» є укладеним з моменту досягнення згоди з усіх його істотних умов, тобто 03 липня 2014 року, ґрунтується на фактичних обставинах справи та вимогах законодавства.

Щодо суті спору та обраного способу захисту.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

У ст. 2 ЦПК України визначені завдання та основні засади цивільного судочинства, серед яких змагальність та диспозитивність.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

У ч. 1 ст. 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 2 ст. 264 ЦПК України, при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

У частині першій та пунктах 4, 5 частини першої статті 177 ЦПК України в чинній редакції передбачено, що в позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні, та виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Позовна заява обов`язково повинна містити предмет позову та підстави позову. Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яке опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Водночас правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

У процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець вказує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення ЦПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходять своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах.

Отже, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, встановлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.

Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року №15-рп/2004).

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер, й інші джерела правового регулювання, насамперед, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі №554/4741/19, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі №520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі №209/3085/20).

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. У схожій правовій ситуації Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17 по своїй суті застосовано доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі №390/34/17 (провадження №61-22315сво18).

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Якщо особа, яка має право на оспорення документу (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі №450/2286/16-ц (провадження №61-2032св19).

Якщо особа, яка має суб`єктивне право (наприклад, право власності), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що відмовляється від права власності, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

Наведене узгоджується з висновками викладеними у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2022 року у справі №126/2200/20 (провадження №61-10017св22).

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до статті 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (стаття 13 Закону України «Про оренду землі»).

Частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови (частини перша та друга статті 15 Закону України «Про оренду землі»).

У справі, що переглядається встановлено, що 03 липня 2014 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Андріяшівка-Агро» укладено договір оренди земельної ділянки, площею 1,1683 га, кадастровий номер 1820880200:06:000:0349, яка знаходиться на території Андріяшівської сільської ради Бердичівського району Житомирської області.

Відповідно до п.8 укладеного договору, договір укладено на 10 років, тобто до 03 липня 2024 року.

20 січня 2020 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Андріяшівка-Агро» в особі директора ОСОБА_2. укладено угоду про припинення договору оренди земельної ділянки, за умовами якої вони прийшли до згоди припинити договір оренди земельної ділянки від 03.07.2014 площею 1,1683 га, кадастровий номер 1820880200:06:000:0349 на підставі статті 31 Закону України «Про оренду землі» у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено.

10 грудня 2020 року між ОСОБА_1 та фізичною особою підприємцем ОСОБА_3 укладено договір оренди землі щодо земельної ділянки площею 1,1683 га, кадастровий номер 1820880200:06:000:0349, строком на десять років. Відповідне право оренди зареєстровано за фізичною особою підприємцем ОСОБА_3 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 22.03.2021.

Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 13 березня 2023 року у справі №274/6193/21 визнано недійсною угоду про припинення договору оренди, укладену 20.01.2020 ТОВ «Андріяшівка-Агро» та ОСОБА_1 щодо земельної ділянки, площею 1,1683 га, кадастровий номер 1820880200:06:000:0349, та визнано недійсним договір оренди землі, укладений 10.12.2020 між фізичною особою підприємцем ОСОБА_3 та ОСОБА_1 щодо земельної ділянки площею 1,1683 га, кадастровий номер 1820880200:06:000:0349.

У зв`язку з ухваленням рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 13 березня 2023 року у справі №274/6193/21 право оренди землі ТОВ «Андріяшівка-Агро», яке виникло на підставі договору оренди землі від 03.07.2014, було повторно зареєстровано - 26.06.2023.

Відтак, у зв`язку з недобросовісною поведінкою директора ТОВ «Андріяшівка-Агро» ОСОБА_2 , який діяв всупереч інтересів ТОВ «Андріяшівка-Агро» та ОСОБА_1 , яка встановлена рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 13 березня 2023 року у справі №274/6193/21, що набрало законної сили, право оренди земельної ділянки площею 1,1683 га, кадастровий номер 1820880200:06:000:0349 за ТОВ «Андріяшівка-Агро» було незаконно припинено у період з 24.03.2021 по 26.06.2023, що не відповідає положенням законодавства України, зокрема, статтям 526, 759, 763, 792 Цивільного кодексу України, статті 19 Закону України «Про оренду землі», за змістом яких за договором оренди землі земельна ділянка передається орендодавцем у володіння та користування орендареві на строк, визначений цим договором.

За таких обставин погоджуюся з висновком суду першої інстанції про те, що право ТОВ «Андріяшівка-Агро» було порушено, а саме ТОВ «Андріяшівка-Агро» було незаконно позбавлено права оренди (володіння та користування) земельною ділянкою за договором оренди землі від 03.07.2014 на строк два роки три місяці та два дні.

Відновлення цього права ТОВ «Андріяшівка-Агро» буде відповідати таким загальним засадам цивільного законодавства як справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України).

При зверненні до суду із вказаним позовом ТОВ «Андріяшівка-Агро» обрало спосіб захисту - визнання укладеною додаткову угоду від 01.09.2023 до договору оренди землі, укладеного 03.07.2014 між ТОВ «Андріяшівка-Агро» та ОСОБА_1 щодо земельної ділянки, площею 1,1683 га, кадастровий номер 1820880200:06:000:0349, розташованої на землях Андріяшівської сільської ради Бердичівського району Житомирської області, в редакції викладеній у позовній заяві.

Відтак, предметом позову у даній справі є додаткова угода від 01.09.2023 до договору оренди землі, укладеного 03.07.2014 між ТОВ «Андріяшівка-Агро» та ОСОБА_1 , яку просить позивач визнати укладеною.

Зміст додаткової угоди до договору оренди землі від 03.07.2014, яку просить визнати укладеною позивач фактично зводиться до внесення змін до укладеного договору оренди землі від 03.07.2014, з урахуванням встановлених рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 13 березня 2023 року обставин у справі №274/6193/21 та продовження строку дії договору оренди лише на строк протягом якого договір не діяв, а саме два роки три місяці та два дні, тобто до 01.11.2026.

Правове регулювання внесення змін до договору регулюється ст. 30 ЗУ «Про оренду землі» та ст. ст. 651, 652 ЦК України.

Так, статтею 30 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Згідно з частинами першою, другою статті 651 ЦК України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до частини першої, другої та четвертої статті 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною 4 цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Зміна договору у зв`язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

Можна зробити висновок, що за загальними правилами договори укладаються сторонами цивільних правовідносин, різновидами яких є правовідносини, які виникають з договорів оренди землі, на принципах рівності сторін, свободи договору та урахування обов`язкових вимог щодо такого виду договорів та зазначенням його істотних умов і у відповідній формі.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2021 року у справі №759/1788/18-ц (провадження №61-6083св19) зроблено висновок, що «договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим. Частинами першою-другою статті 652 ЦК України передбачено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бут змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона».

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені законом. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу огляду суду. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору чи внесення змін до договору. В такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору чи внесення змін до договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Отже, при розгляді цієї справи необхідно встановити наявність підстав для зміни умов укладеного сторонами договору оренди щодо строку дії договору.

З огляду на те, що сторони не досягли згоди щодо зміни умов договору оренди землі, суд при вирішенні цього спору зобов`язаний керуватися положеннями договору оренди землі та статті 651 ЦК України, з огляду на які позивач у цій справі має довести, а суд встановити істотну зміну обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, а також настання передбачених частиною 2 статті 652 ЦК України умов.

Так, обґрунтовуючи свої вимоги про зміну умов договору щодо строку дії договору, ТОВ «Андріяшівка-Агро» посилалося на те, що під час дії договору оренди землі, 10.12.2020 між фізичною особою підприємцем ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено договір оренди щодо земельної ділянки площею 1,1683 га, кадастровий номер 1820880200:06:000:0349. 24.03.2021 дію договору оренди землі від 03.07.2014 укладеного між ТОВ «Андріяшівка-Агро» та ОСОБА_1 було незаконно припинено та право оренди було зареєстровано за новим орендарем - ФОП ОСОБА_3 . Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 13 березня 2023 року у справі №274/6193/21 визнано недійсною угоду про припинення договору оренди, укладену 20.01.2020 ТОВ «Андріяшівка-Агро» та ОСОБА_1 щодо земельної ділянки, площею 1,1683 га, кадастровий номер 1820880200:06:000:0349, та визнано недійсним договір оренди землі, укладений 10.12.2020 між фізичною особою підприємцем ОСОБА_3 та ОСОБА_1 щодо земельної ділянки, площею 1,1683 га, кадастровий номер 1820880200:06:000:0349. Фактично договір оренди землі від 03.07.2014 діяв з 30.07.2014 до державної реєстрації додаткової угоди про його припинення, а саме до 24.03.2021, тобто шість 6 років 8 місяців та 19 днів. Після ухвалення судового рішення від 13.03.2023 право оренди ТОВ «Андріяшівка-Агро» було поновлено внаслідок державної реєстрації цього права - 26.06.2023, тому строк, протягом якого не діяв договір оренди землі від 03.07.2014 (з 24.03.2021 до 26.06.2023) не має зараховуватися до загального строку дії договору, у зв`язку з чим строк дії цього договору має становити до 01.11.2026.

Враховуючи зазначені обставини, які встановлені рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 13 березня 2023 року у справі №274/6193/21, що набрало законної сили вважаю, що позивачем доведено істотне порушення ОСОБА_1 умов спірного договору оренди земельної ділянки та його прав.

Крім того, позивачем доведено одночасне настання чотирьох умов, визначених частиною другою статті 652 ЦК України, відповідно до яких укладений між сторонами договір може бути змінений за рішенням суду. Зокрема, по умовах ч. 2 ст. 652 ЦК України зазначу наступне:

1) в момент укладення договору оренди землі від 03.07.2014 ТОВ «Андріяшівка-Агро» та ОСОБА_1 виходили з того, що договір оренди земельної ділянки діятиме 10 років, зміна строку дії договору не настане, що підтверджується змістом самого договору оренди від 03.07.2014, зокрема сторони не могли передбачити недобросовісність дій директора ТОВ «Андріяшівка-Агро» ОСОБА_2 , який діяв всупереч інтересів ТОВ «Андріяшівка-Агро» та ОСОБА_1 у січні 2020 року;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися. Так, у даній справі, ТОВ «Андріяшівка-Агро» з метою захисту свого права звернулося до суду з позовом про визнання недійсною угоди про припинення договору оренди, укладену 20.01.2020 ТОВ «Андріяшівка-Агро» та ОСОБА_1 щодо земельної ділянки, площею 1,1683 га, кадастровий номер 1820880200:06:000:0349, та визнання недійсним договору оренди землі, укладений 10.12.2020 між фізичною особою підприємцем ОСОБА_3 та ОСОБА_1 щодо земельної ділянки площею 1,1683 га, кадастровий номер 1820880200:06:000:0349. Після ухвалення рішення по зазначеним вище позовним вимогам, ТОВ «Андріяшівка-Агро» направило ОСОБА_1 повідомлення з примірником додаткової угоди до договору оренди землі від 03.07.2014. Натомість ОСОБА_1 у листі від 11.09.2023 зазначила, зокрема що, не має наміру підписувати будь-які додаткові угоди з ТОВ «Андріяшівка-Агро», тобто ТОВ «Андріяшівка-Агро» та ОСОБА_1 не дійшли згоди про укладення додаткової угоди до договору оренди землі від 03.07.2014 в частині збільшення строку його дії, не зважаючи на наявність рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 13 березня 2023 року у справі №274/6193/21. Таким чином, ТОВ «Андріяшівка-Агро» було вчинено дії щодо захисту свого права, натомість право ТОВ «Андріяшівка-Агро» на оренду земельної ділянки кадастровий номер 1820880200:06:000:0349 відповідно до договору оренди землі від 03.07.2014, яким було визначено строк його дії - 10 років залишилося порушеним;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У даній справі, ТОВ «Андріяшівка-Агро» укладаючи договір оренди землі 03.07.2014 з ОСОБА_1 на 10 років мало всі очікування, що зможе користуватися спірною земельною ділянкою, яка є об`єктом договору протягом 10 років. У свою чергу права ОСОБА_1 при виконанні договору оренди землі ТОВ «Андріяшівка-Агро» жодним чином не порушувалося, що підтверджується матеріалами справи. Внесення змін до договору оренди від 03.07.2014 жодним чином і не порушить права ОСОБА_1 , оскільки вона так само продовжуватиме отримувати орендну плату від ТОВ «Андріяшівка-Агро» у визначеному договором розмірі;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона. Зміст додаткової угоди, яку просило ТОВ «Андріяшівка-Агро» визнати укладеною не свідчить про порушення прав сторін договору, оскільки інші умови договору, окрім строку його дії, залишатимуться без змін.

Проте, колегія суддів зосередившись виключно на недосягненні згоди між ТОВ «Андріяшівка-Агро» та ОСОБА_1 , не надали належної правової оцінки доводам позивача про недобросовісність дій директора ТОВ «Андріяшівка-Агро» ОСОБА_2 , який діяв всупереч інтересів ТОВ «Андріяшівка-Агро» та ОСОБА_1 , яка встановлена рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 13 березня 2023 року у справі №274/6193/21 (вказане рішення набрало законної сили) та порушенням прав ТОВ «Андріяшівка-Агро» на користування земельною ділянкою відповідно до договору оренди від 03.07.2014 протягом строку, коли вказаний договір не діяв, а саме з 24.03.2021 по 26.06.2023.

Таким чином, я погоджується з висновками суду першої інстанції, про наявність порушення права позивача на продовження дії договору оренди землі від 03.07.2014 з боку відповідача, а тому належним способом захисту прав позивача у цій справі буде визнання укладеною додаткової угоди про внесення змін до договору оренди від 03.07.2014.

Отже вирішуючи спір по суті, вважаю, що суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

У свою чергу, колегія суддів, відхиляючи наявність одночасно чотирьох умов, передбачених у частині другій статті 652 ЦК України, як обов`язкових для внесення змін до договору, припустилися помилкового тлумачення змісту цих умов, а також належним чином не дослідила наявності обставин, на які посилається позивач, що свідчать про існування зазначених у статті 652 вказаного Кодексу умов, у зв`язку з чим колегія суддів неправильно застосувала приписи цієї норми матеріального права.

Посилання колегії суддів щодо того, що ТОВ «Андріяшівка-Агро» стягнуло збитки та упущену вигоду, тим самим, незаконно вимагає продовжити дію договору вважаю необґрунтованими, оскільки у справі №274/1258/21 позивачем було обрано спосіб захисту як стягнення упущеної вигоди за знищення посіву озимої пшениці, в тому числі у формі неодержаного доходу (упущеної вигоди за 2021 рік), натомість у даній справі позивачем обрано спосіб захисту шляхом визнання укладеної додаткової угоди до договору оренди землі на строк протягом якого не діяв договір оренди землі від 03.07.2014, що позбавило товариство користуватися спірною земельною ділянкою у період з 24.03.2021 до 26.06.2023.

Звертаю увагу на те, що у справі №274/1258/21 не було відшкодовано шкоду ТОВ «Андріяшівка-Агро» за весь період протягом якого не діяв договір оренди землі від 03.07.2014, а лише було стягнуто матеріальну шкоду (збитки), в тому числі упущену вигоду саме за знищення посіву озимої пшениці на земельних ділянках: - площею 2, 7949 га, кадастровий номер 1820880200:04:000:0165; - площею 5,4763 га, кадастровий номер 1820880200:04:000:0164; - площею 1,5333 га, кадастровий номер 1820880200:06:000:0269.

Також, звертаю увагу на те, що об`єктом позову у даній справі є земельна ділянка площею 1,1683 га, кадастровий номер 1820880200:06:000:0349, відносно якої у справі №274/1258/21 та у справі №274/6193/21 не вирішувалося питання відшкодування шкоди ТОВ «Андріяшівка-Агро».

Крім того, звертаю увагу на те, що відмова колегії суддів у задоволенні позову ТОВ «Андріяшівка-Агро» з тих підстав, що дії самої юридичної особи - ТОВ «Андріяшівка-Агро» в особі діючого на той час директора ОСОБА_2 призвели до припинення договору оренди землі та укладення такого договору з іншим підприємством, оскільки орендодавець не мав можливості контролювати дії орендаря, тому що є слабшою стороною у вказаних правовідносинах, може бути в майбутньому негативним прикладом для узаконення зловмисної домовленості між орендарем та орендодавцем про розірвання договору оренди та укладення договору оренди з іншим орендарем. У зв`язку з цим, попередній орендар буде позбавлений можливості користуватися землею в межах строку визначеного договором оренди. Саме в такому становищі опинилося ТОВ «Андріяшівка-Агро», з яким більше 6 орендодавців розірвали договори оренди та уклали нові договори оренди з ФОП ОСОБА_3 , що встановлено рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 05 травня 2023 року у справі №274/1258/21 та від 13 березня 2023 року у справі №274/6193/21.

Звертаю увагу на те, що в провадженні Житомирського апеляційного суду, на момент розгляду даної цивільної справи, перебували та перебувають також наступні аналогічні справи: 274/7911/23, 274/7801/23, 274/7912/23, 274/7830/23, 274/7840/23 та 274/7835/23, що також свідчить про порушення прав ТОВ «Андріяшівка-Агро», у зв`язку із позбавленням останнього можливості користуватися землею в межах строку визначених договорами оренди, що є наслідком розірвання договорів оренди та укладення нових договорів оренди з ФОП ОСОБА_3 .

Також вважаю посилання колегії суддів на практику викладену у постановах Верховного Суду від 30.10.2019 у справі №233/4198/18 та від 08 квітня 2020 року у справі №233/2070/19, згідно яких наявність волевиявлення учасника правочину на укладання угоди, вільність такого волевиявлення і відповідність його внутрішній волі є необхідною умовою дійсності правочину є помилковими, оскільки правові позиції викладені у вказаних постановах, не є релевантними до обставин цієї справи та відповідні судові рішення приймалися за іншою фактично-доказовою базою, оскільки предметом позовів у наведених постановах було визнання недійсним договорів оренди земельної ділянки та переукладання договорів оренди землі, натомість у даній справі предметом позову є визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі.

Окрім того вважаю, що посилання колегії суддів на те, що подальше продовження строку дії договору оренди землі шляхом укладення додаткової угоди з орендодавцем призведе до непропорційного втручання у його (орендодавця) права та свободи як людини та громадянина, оскільки позивачу частково було відшкодовано шкоду є помилковими, тому що матеріалами справи встановлено наявність порушення права позивача на продовження дії договору оренди землі від 03.07.2014 з боку відповідача, а відтак це не може свідчити про непропорційне втручання у право відповідача, оскільки позивач укладаючи договір оренди землі 03.07.2014 з відповідачем мав правомірне очікування на користування земельною ділянкою, що є цілком прийнятним у демократичному суспільстві для забезпечення принципу верховенства права, оскільки відповідному праву особи кореспондує також обов`язок слідкувати за належною реалізацією своїх прав. Крім того підкреслюю, що ТОВ «Андріяшівка-Агро» не було відшкодовано шкоду відносно земельної ділянки площею 1,1683 га, кадастровий номер 1820880200:06:000:0349.

Окремо звертаю увагу на наступне.

Звертаючись до суду з позов ТОВ «Андріяшівка-Агро» просило визнати укладеною додаткову угоду від 01.09.2023 до договору оренди землі, укладеного 03.07.2014 між ТОВ «Андріяшівка-Агро» та ОСОБА_1 щодо земельної ділянки, площею 1,1683 га, кадастровий номер 1820880200:06:000:0349, розташованої на землях Андріяшівської сільської ради Бердичівського району Житомирської області у редакції зазначеній у позові.

Зміст додаткової угоди свідчить про внесення змін до договору оренди землі від 03 липня 2014 року, шляхом визнання укладеною додаткової угоди.

Хоча позовні вимоги ТОВ «Андріяшівка-Агро» і не заявлені як «внесення змін до договору оренди землі шляхом визнання укладеною додаткової угоди», проте їх суть зводиться саме до внесення змін.

ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що, застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірної гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства (рішення у справі «Волчлі проти Франції» (Walchli v. France), заява №35787/03, від 26 липня 2007 року).

Основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечено можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і держава, у свою чергу, не повинна чинити правових чи практичних перешкод для здійснення цього права. Застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірної гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства.

Окрім того, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі №917/1739/17 (провадження №12-161гс19) та від 25 червня 2019 року у справі №924/1473/15 (провадження №12-15гс19) зроблено правовий висновок про те, що посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені в позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв`язку із цим суд, з`ясувавши при розгляді справи, що позивач послався не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує в рішенні саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відмова в задоволенні позову через помилкове правове обґрунтування позовних вимог є перешкодою в доступі до правосуддя, а відтак - порушенням статті 6 Конвенції та статей 55, 124 Конституції України, оскільки позивач визначає предмет та підстави позову, а обов`язком суду є установлення обґрунтованості позову та вирішення спору по суті заявлених вимог з визначенням правовідносин сторін, що випливають зі встановлених обставин та правових норм, які підлягають застосуванню до цих правовідносин.

Підставою позову є фактичні обставини, що наведені в заяві, тому зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.

Таким чином, визначення предмета та підстав спору є правом позивача, у той час як встановлення обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії, заява №48778/99).

Наявність повноти судового захисту залежить від дій саме суду, який відповідно до статті 2 ЦПК України має справедливо, неупереджено та своєчасно вирішити спір з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

У разі неправильної кваліфікації позивачами змісту правовідносин не можуть наступати негативні для позивача наслідки, навіть за формальних підстав, тому що за змістом статті 13 ЦПК України мають значення вимоги та докази, на яких суд ґрунтує своє рішення. Помилка у визначенні правової природи юридичних фактів, здійсненої позивачами, не має істотного значення. Неправильна юридична інтерпретація фактів не може позбавити сторону в праві на судовий захист права, інакше порушується фундаментальне право особи на справедливий суд.

Суд, який розглядає справу, має право і зобов`язаний самостійно визначити та кваліфікувати правовідносини, які виникли між сторонами, та застосувати відповідну норму права чи закон, який регулює спірні правовідносини.

Відмовою в задоволенні позову з підстав неналежного правового обґрунтування позивачами підстав позову фактично встановлено обмеження самої можливості розгляду заявленого позивачами позову та не враховано гарантованого національним і міжнародним законодавством права особи на доступ до правосуддя.

При розгляді справи істотне значення має та обставина, що відмова в позові з причин неправильного визначення правової підстави за одночасної ідентичності матеріального змісту позовних вимог фактично скеровує позивачів на повторне звернення до суду, повторне проходження судових процедур, у тому числі і сплату судових витрат, повторне доведення фактичних підстав позову тощо, що не відповідатиме принципам розумності та справедливості, а також спотворює завдання цивільного судочинства, зафіксоване у статті 2 ЦПК України.

Наведене узгоджується з висновками викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі №662/397/15-ц (провадження №14-20цс21).

Згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанови від 22 вересня 2020 року у справі №910/3009/18 (пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц (пункт 82), від 02 лютого 2021 року у справі №925/642/19 (пункт 50), від 06 квітня 2021 року у справі №910/10011/19 (пункт 94), від 20 жовтня 2021 року у справі №9901/554/19 (пункт 19), від 08 лютого 2022 року у справі №209/3085/20 (пункт 24)).

Таким чином, вважаю, що позивачем обрано вірний спосіб захисту шляхом визнання укладеною додаткової угоди та судом першої інстанції справу розглянуто в межах заявлених позовних вимог і у відповідності до ч. 1 ст. 13 ЦПК України.

На підставі викладеного вважаю, що судом першої інстанції було повно з`ясовані фактичні обставини справи, які мають істотне значення для справи в межах наданих сторонами доказів, правильно визначені правовідносини, що склалися між сторонами, їх об`єктивний склад, права та обов`язки сторін, вірно застосовані норми матеріального права та не порушені норми процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають достатніх підстав для скасування рішення суду.

Враховуючи вищевикладене вважаю, що колегія суддів у відповідності до вимог ст. 375 ЦПК України, за результатами розгляду апеляційної скарги, мала усі правові підстави для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Окрему думку виготовлено: 13 листопада 2024 року.

Суддя

Житомирського апеляційного суду Павицька Т. М.