Рішення

від 28.10.2024 по справі 510/289/24

РЕНІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 510/289/24

Провадження № 2/510/910/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28.10.24 р. Ренійський районний суд Одеської області

у складі: - головуючого судді Дудник В.І.;

- за участю секретаря Міхайліченко В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Рені цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю «Ренійське автотранспортне підприємство 15140» про стягнення заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку, -

В С Т А Н О В И В:

Відповідач, його представник - Арабаджи І.А. позовні вимоги не визнали, щодо їх задоволення заперечували, зазначивши, що дійсно ОСОБА_1 працював у ТДВ «Ренійське АТП 15140» по 09.12.2016р., коли згідно із розпорядженням №21 від 09.12.2016р. був звільнений з місця роботи у зв`язку із скороченням штату на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України. Як виходить з ситуації, що склалась після звільнення та доводів позивача він вважав своє звільнення незаконним, у зв`язку із чим звертався у численні відповідні інстанції із заявами для реагування на викладені в них обставини. Відповідач стверджує, що він після звільнення ОСОБА_1 повністю розрахувався із ним по зарплаті та сплатив компенсації суми за дні невикористаної щорічної відпустки. Як вважає відповідач та його представник, це знайшло своє відображення у книгах виплати заробітної плати. Оскільки при звільненні розрахунок із ОСОБА_1 був повністю проведений, відповідач та його представник вважають, що строк позовної давності для звернення позивача до суду з даними позовними вимогами вийшов, достатніх і обґрунтованих доказів поважності пропущення строку позовної давності позивачем не надано, слід застосувати позовну давність та відмовити у позовних вимогах.

Позивач, його представник - ОСОБА_3 на задоволенні позову наполягали, просили про поновлення строків позовної давності, зазначивши, що після звільнення ОСОБА_1 він дійсно неодноразово звертався до керівництва відповідача, а також і до різних правозахисних державних установ із заявами на неправомірні дії керівництва ТДВ «Ренійське АТП 15140». Так, після звільнення він звертався до самого ТДВ «Ренійське АТП 15140» із проханням надати йому копію розпорядження про його звільнення та довідку про розрахунок із ним (дані про нараховані, несплачені/сплачені суми). Відповідь на це письмове звернення ОСОБА_1 від відповідача не отримав. У зв`язку із численними скаргами позивача на неправомірні дії ТДВ «Ренійське АТП 15140» відповідними державними органами проводились перевірки, навіть було зареєстроване кримінальне провадження, але позитивних наслідків (на думку позивача) це не надало. Внаслідок погіршення стану здоров`я позивача, йому довелось звертатися до лікарських установ, протягом 2022-2024 років проходити курси лікування, внаслідок чого ОСОБА_1 була встановлена ІІІ група інвалідності за станом здоров`я. У 2018р. позивачу були прописані медичні рекомендації після операції на оці, у 2021р., у 2022р. прописані рекомендації щодо лікування та обмеження фізичних навантажень. Як вважає позивач та його представник, стан здоров`я ОСОБА_1 з 2018р. систематично погіршувався, потребував відновлення, оперативного втручання, проходження реабілітуючих медичних процедур, внаслідок чого йому таки була встановлена ІІІ група інвалідності за станом здоров`я. Позивач, його представник вважають вищевказані обставини такими, що обмежили можливість ОСОБА_1 на своєчасне звернення до суду із позовними вимогами відповідного змісту, поважними, які були спровоковані погіршенням стану здоров`я позивача, необхідністю зберігати психо-емоційний спокій для відновлення після проведеного медичного лікування. На підставі вищенаведеного, просять поновити строк позовної давності на звернення ОСОБА_1 із вищевказаними позовними вимогами до суду та задовольнити позовні вимоги.

В ході розгляду справи судом були дослідженні наступні докази: копія пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 від 13.06.2019р., оформленого на ім`я ОСОБА_1 (пенсія по інвалідності); копія довідки до акту огляду МСЕК від 12.06.2018р. ; копія трудової книжки на ім`я ОСОБА_1 , заведеної 12.04.1989р.; копія довідки ПФУ про індивідуальні відомості про застраховану особу - ОСОБА_1 з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (за звітні роки, починаючи з 1999р. по 2020р.; копія відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми виплачених доходів та утриманих податків станом на 13.06.2023р.; інформаційний лист про юридичну особу - ТДВ «Ренійське автотранспортне підприємство 15140» ; копія заяви ОСОБА_1 від 12.04.2017р. про порушення трудових прав адміністрацією ТДВ «Ренійське АТП 15140»; копія відповіді Головного управління держпраці в Одеській області ДСУ з питань праці від 22.05.2017р.; копія звернення ОСОБА_1 від 14.11.2017р. до Ізмаїльської міської прокуратури Одеської області; копія відповіді керівника Ізмаїльської міської прокуратури Одеської області від 22.11.2017р.; копія відповіді Головного управління держпраці в Одеській області ДСУ з питань праці від 26.01. 2018 р.; копія заяви ОСОБА_1 від 15.12.2020р. про проведення остаточного розрахунку; копії рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення; копія заяви ОСОБА_1 від 26.08.2022р. про проведення остаточного розрахунку та надання копій документів; копії записів з Книги із заробітної плати за 2016р. та Книги із заробітної плати за 2017р.; копія повідомлення в.о. керівника Ізмаїльської місцевої прокуратури від 02.02.2017р.; копія відповіді ГУНП в Одеській області від 15.09.2017р.; копія повідомлення Одеського управління департаменту внутрішньої безпеки НПУ від 07.09.2017р. ; копія відповіді Ізмаїльської місцевої прокуратури Одеської області від 22.11.2017р.; копія довідки до акту огляду МСЕК від 12.06.2018р.; копія заяви ОСОБА_1 від 25.04.2024р.; копія відповіді начальника Ренійського ВП Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області від 04.05.2020р.; копія відповіді начальника Ренійського ВП Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області від 03.06.2021р.; копія виписного епікризу; копія виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого ОСОБА_1 від 13.03.2023р.; копія виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого ОСОБА_1 від 04.06.2023р.; копія виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого ОСОБА_1 від 18.04.2023р.; копія виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого ОСОБА_1 від 03.03.2022р.; копія виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого ОСОБА_1 від 27.11.2022р.; копія виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого ОСОБА_1 від 26.01.2022р.; копія виписки №70 від 23.12.2021р.; копія виписки №34067/18 із медичної карти амбулаторного хворого ОСОБА_1 від 08.02.2018р.; копії розпоряджень з Книги розпоряджень по кадрах ВАТ «Ренійське АТП -15140 від 14.10.2007р.; копії розпоряджень з Книги розпоряджень по кадрах ТДВ «Ренійське АТП -15140 від 06.08.2015р.; копія відповіді завідувачки Ренійського сектору Архівного відділу Ізмаїльської районної державної адміністрації Одеської області від 30.07.2024р.; копія відповіді директора КУ «Трудовий архів» Ренійської міської ради Одеської області від 16.07.2024р.

Судом в ході судового розгляду справи встановлено, що позивач у справі ОСОБА_1 з 2012р. працював у Товаристві з додатковою відповідальністю «Ренійське автотранспортне підприємство 15140» (далі - ТДВ «Ренійське АТП 15140») до 09.12.2016р., коли його було звільнено з посади механіка з випуску автотранспорту згідно розпорядження №21к у зв`язку із скороченням штату товариства на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України (запис у трудовій книжці № НОМЕР_2 від 09.12.2016р.). Позивач зазначає, що на його думку його звільнення було незаконним, проведено із порушенням процедури у випадку скорочення штату на підприємстві, окрім того, в роботі підприємства мали місце і порушення трудового законодавства щодо працівників, у зв`язку із чим із чим він неодноразово звертався до відповідних органів (Головного управління держпраці в Одеській області ДСУ з питань праці, Ізмаїльської місцевої прокуратури Одеської області; Ренійського ВП Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області) для проведення перевірок діяльності товариства, однак позитивних для позивача вони результатів не надали, йому було рекомендовано звернутися до суду.

15.12.2020р. позивач рекомендованим листом звернувся до ТДВ «Ренійське АТП 15140» із заявою про надання копії розпорядження №21К від 09.12.2016р. про звільнення, а також про проведення розрахунку нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку. Відправлене позивачем поштове відправлення було йому повернене через те, що отримувач відмовився від отримання відправлення.

26.08.2022р. ОСОБА_1 повторно звернувся із заявою до ТДВ «Ренійське АТП 15140» із цінним листом з описом вкладення, але лист знов повернувся через закінчення терміну зберігання листа.

Таким чином, позивач не з власної вини, відправляючи відправлення за юридичною адресою ТДВ «Ренійське АТП 15140», не мав змогу звернутися до керівництва відповідача із вищевказаними письмовими вимогами колишнього працівника для того, щоб в добровільному порядку врегулювати спір.

У зв`язку із погіршенням стану здоров`я з 2018р., проходженням медичних обстежень, проведенням оперативних втручань, реабілітуючих медичних процедур, ОСОБА_1 не мав змоги звернутися до суду із позовом про стягнення заробітної плати, компенсації за невикористані дні відпустки та середнього заробітку. В даний час строк звернення до суду із такими вимогами є пропущений, але позивач і його представник вважають що, строк позовної давності пропущений з поважних причин, у зв`язку із чим підлягає поновленню.

Позивач вважає, що відповідач не виплатив належну йому заробітну плату (виходячи із сум, зазначених у формі ОК-5, виданої ПФУ) : за вересень 2016р. (20 робочих днів) - 1516,91 грн.; за жовтень 2016р. (20 робочих днів) - 1532,06 грн.; за листопад 2016р. (22 робочих дні) - 1463,19 грн.; за грудень 2016р. (9 робочих днів) - 634,05 грн., а всього - 5146, 91 грн.

Позивачем був розрахований і розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 10.12.2016р. по 31.01.2024р. відповідно до вимог Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати, який склав 127966, 02 грн.

Позивачем була розрахована і компенсація за невикористану щорічну відпустку пропорційно відпрацьованому часу за період роботи з 01.06.2012р. по 09.12.2016р. у розмірі 3730, 08 грн.

Заслухавши пояснення позивача , його представника, заперечення відповідача, його представника, вивчивши матеріали справи та надані суду докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача обґрунтовані, знайшли своє належне підтвердження в судовому засіданні, однак підлягають частковому задоволенню (в частині зменшення суми стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Як передбачено частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 1 статті 16 ЦК України та частиною 1 статті 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі статтею 43 Конституції України гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 94 КЗпП України встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ст. 115 КЗпП України, статті 24 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до статті 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно зі статтею 22 цього Закону та статтею 97 КЗпП України суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами. Оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку (стаття 15 Закону України «Про оплату праці»).

Згідно із вимогами статті 47 КЗпП України (у редакції, що діяла до 19.07.2022р.) роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до частини 1 статті 116 КЗпП України (у редакції, що діяла до 19.07.2022р.) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Частиною 1 статті 83 КЗпП України (у редакції, що діяла до 19.07.2022р.) встановлено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки.

Згідно із статтею 117 КЗпП України (у редакції, що діяла до 19.07.2022р.) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Середня заробітна плата обраховується згідно з нормами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.

Згідно з правовим висновком, який викладено у постанові судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі №6-2912цс16, всі суми (заробітна плата, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.

Відповідно до статті 115,116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець.

Після внесення змін у ст. 233 КЗпП України ( № 2352-IX від 01.07.2022, № 3680-IX від 25.04.2024}) у нинішній редакції ч. 2 цієї статті передбачає, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Отже за вимогами ч. 2 ст. 233 КЗпП України ( в редакції, що діяла до 19.07.2022р.) передбачалось, що разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Позивач був звільнений з роботи 09.12.2016р. Звернувся до суду із позовними вимогами він 08.02.2024р.

Відповідач, представник відповідача вважає, що позивачем був пропущений строк звернення до суду із відповідними вимогами, з цих підстав просить суд застосувати строк позовної давності та відмовити у позові.

Виходячи з вищевказаних положень законодавства, суд зазначає наступне.

Щодо застосування строку позовної давності:

Як вказувалось вище, на момент звільнення ОСОБА_1 діяли положення КЗпП України в редакції до 19.07.2022р. і ч. 2 ст. 233 КЗпП України не передбачала будь-яких обмежень у застосування строку давності із позовом про стягнення заробітної плати. Після 19.07.2022р. були внесені зміни у КЗпП України і положення ч. 2 ст. 233 КЗпП України змінились, став застосовуватися тримісячний строк давності на звернення до суду із відповідними вимогами.

Відповідно до ст. 234 КЗпП України ( в редакції, що діяла до 19.07.2022р.) у разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст. 233 цього Кодексу, місцевий загальний суд може поновити ці строки.

Відповідно до ст. 234 КЗпП України (в редакції, що діє після 19.07.2022р.) у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

Позивач був звільнений з місця роботи 09.12.2016р., на той час ч. 2 ст. 233 КЗпП України не передбачала будь-яких обмежень у застосування строку давності із позовом про стягнення заробітної плати, тому позивач міг пред`явити до 19.07.2022р. вимоги про стягнення заробітної плати у будь-який час після свого звільнення.

Окрім цього, відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

З 2020 року по всій території України було запроваджено карантин через COVID-19, дію карантину було припинено з 01.07.2023р. Отже, у цій час процесуальні строки за КЗпП України також не застосовувались.

Суд бере до уваги і стан здоров`я позивача, який, починаючи з 2018р. погіршився, у зв`язку із чим позивач проходив лікування, курси реабілітації, майже весь 2023 рік він продовжував лікування також. Про стан здоров`я позивача свідчить також і подальше отримання ним групи інвалідності.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що до 19.07.2022р. процесуальний строк на звернення до суду із вимогами про стягнення заробітної плати позивач не порушував, до 01.07.2023р. строк продовжувався на строк дії карантину, з після цього строк позивачу підлягає поновленню, як такий що був пропущений за поважними причинами (внаслідок тривалого погіршення стану здоров`я, що призвело до інвалідності).

Щодо вимог про стягнення заробітної плати з відповідача.

Статтею 43 Конституції України гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України (у редакції, що діяла на час звільнення позивача) роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Відповідно до ст. ст. 115, 116 Кодексу Законів про працю України (у редакції, що діяла на час звільнення позивача) заробітна плата повинна сплачуватись двічі на місяць. При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства провадиться в день звільнення.

Відповідно до роз`яснень викладених у п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.99 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/«правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.

Згідно правового висновку, який викладено у постанові судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2912цс16, всі суми (заробітна плата, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.

При визначені розміру заборгованості по заробітній платі, суд бере до уваги розрахунки заробітної плати, надані позивачем, таким чином, заборгованість по заробітній платі за період роботи ОСОБА_1 з 01.09.2016р. по 09.12.2016р. складає 5146,91 грн. (без утримання податків й інших обов`язкових платежів). При розрахуванні заборгованості по заробітній платі суд брав до уваги суми, зазначені у формі ОК-5, виданій Пенсійним Фондом України.

Суд зазначає, що в ході розгляду справи відповідач заперечував наявну заборгованість по заробітній платі, покладаючись на докази, які були надані суду, - книги заробітної плати ТДВ «Ренійське АТП -15140» за 2016 р. та за 2017р.

Як стверджував відповідач, його представник згідно даних книг позивачу нараховувались зарплатні суми до виплати, які отримувались ОСОБА_1 .

Згідно даних форми ОК-5 ПФУ у 2016р. страхувальник подавав відомості за звітний рік (2016р.) щодо ОСОБА_1 з приводу сум заробітку для нарахування пенсії: у вересні 2016р. - на суму 1515,91 грн.; у жовтні 2016р. - на суму 1532,06 грн.; у листопаді 2016р. - на суму 1463,19 грн.; у грудні 2016р. - на суму 3746,95 грн.

Вказані у формі ОК-5 ПФУ у 2016р. дані (суми) повністю співпадають із даними (сумами) у відомостях нарахованої ОСОБА_1 заробітної плати у книзі заробітної плати ТДВ «Ренійське АТП -15140» за 2016р. Дана книга із шаблоном відомостей нарахованої заробітної плати має певну форму, однак вона підтверджує саме нарахування заробітної плати, суму до видачі працівнику та ін. Підтвердження отримання заробітної плати працівниками ця книга не містить.

У судовому засіданні був допитаний в якості свідка бухгалтер ТДВ «Ренійське АТП -15140» - ОСОБА_4 , яка зазначила, що книги заробітної плати вела саме вона, вона заповнювала відомості з нарахування заробітної плати працівникам ТДВ «Ренійське АТП -15140» та вела бухгалтерський облік у товаристві. Питаннями видачі заробітної плати вона не займалась, але вона складала відомості на виплату грошей і передавала їх керівництву. Коли відомості на виплату грошей закривались меморіальним ордером, вона їх підшивала та приймала на зберігання. Ці відомості і містили підписи працівників про отримання ними заробітної плати. Зберігаються вони три роки, таким чином, за 2016р. вони є знищеними. За період роботи ОСОБА_1 не пред`являв будь-яких претензій стосовно нарахованої зарплати до товариства, зі слів свідка спірних ситуацій із ним не виникало.

Заслухавши показання свідка, суд зауважує, що критично відноситься до них, оскільки надані свідком пояснення з приводу термінів зберігання відомостей про видачу заробітної плати і про те, що у т.ч. відомості про видачу ОСОБА_1 заробітної плати не зберіглися на теперішній час, не відповідають дійсності, не являються правдивими, взагалі створюють у суду уявлення про ведення бухгалтерського обліку та документообігу у ТДВ «Ренійське АТП -15140» із порушенням встановлених приписів законодавства.

Так, виплачуючи заробітну плату працівникам з каси (на той час це так і робилось, оскільки не проводились безготівкові розрахунки із працівниками через банківські установи), у підприємства є варіанти: або виплачувати окремими видатковими касовими ордерами, або ж за допомогою відомості на виплату грошей. Отже, видача будь-якої готівки з каси (у т.ч. зарплати) проводиться за видатковими касовими ордерами типової форми № КО-2 (далі - ВКО) або за Відомостями на виплату грошей (далі - видаткова відомість). Документи на видачу готівки мають підписувати керівник і головний бухгалтер або працівник підприємства, який на це вповноважений керівником. Як пояснювала свідок ОСОБА_4 , у ТДВ «Ренійське АТП -15140» виплата заробітної плати проводилась за відомостями на виплату грошей, самою видачою заробітної плати вона не займалась, але отримувала на зберігання закриті відомості, які підшивала та зберігала у товаристві.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, в яких фіксуються факти здійснення таких операцій. Для забезпечення достовірності інформації первинні документи мають бути складені під час здійснення госпоперації, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Основним та обов`язковим видом обліку, який здійснюють підприємства, є бухгалтерський облік.

Документи з бухгалтерського обліку та звітності перераховано в п. 4.2 розділу I Переліку типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб, із зазначенням строків зберігання документів, затвердженому Наказом МЮУ №578/5 від 12.04.2012р. Строки їх зберігання варіюються від одного року до 75-ти. Наприклад, більша частина бухгалтерських документів зберігається 3 роки; якщо документи містять інформацію про фінансові операції, які підлягають фінансовому моніторингу, - 5 років; розрахунково-платіжні відомості - 75 років. Кадрові документи і відомості нарахування зарплати підлягають здаванню до архівів після закриття підприємства і зберігаються протягом встановленого строку - 75 років. Такі тривалі строки зберігання пов`язані з тим, що зазначені документи можуть стати у пригоді під час визначення розміру пенсії або перегляду величини вже призначеної пенсії.

Отже, виходячи з наведеного, строк зберігання відомостей про видачу зарплати (розрахунково-платіжних відомостей) становить не 3 роки, а 75 років і якщо вони не були передані до трудового архіву (а в матеріалах справи є відповідь КУ «Трудовий архів» Ренійської міської ради Одеської області, що від ТДВ «Ренійське АТП -15140» такі документи на довгострокове зберігання не надходили), то вони повинні продовжувати зберігатися у ТДВ «Ренійське АТП -15140», тобто відповідача.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Будь-яких безсумнівних доказів отримання позивачем заробітної плати відповідачем суду не надано, показання свідка спростовані положеннями діючого законодавства, всі сумніви тлумачаться на рахунок позивача.

З урахуванням вищенаведеного, суд вважає, що вимоги про стягнення заробітної плати з відповідача підлягають задоволенню.

Також підлягають задоволенню і вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача компенсації за невикористану відпустку в сумі 3730,00 грн.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Згідно із ч. 1ст. 83 КЗпП України та ч. 1ст. 24 Закону України "Про відпустки", у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Відповідно до п. 2 розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Порядку), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Пунктом 7 розділу IV цього Порядку в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки.

Аналіз ч. 1 ст.47, ч. 1 ст.83, ст.116 КЗпП України, ч. 1ст. 24 Закону України "Про відпустки", свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника.

Таким чином, вищеописані нормативні акти прямо покладають на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. При невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.

Суд приймає, як правильний, розрахунок позивача щодо визначення суми компенсації за дні невикористаної відпустки за період роботи з 01.06.2012р. по 09.12.2016р. і стягує його з відповідача в розмірі 3730,00 грн.

Щодо вимог з приводу стягнення середнього заробітку за час затримку розрахунку

Відповідно до ст. 117 КЗпП України, в разі несплати власником або уповноваженим ним органом належних звільненому працівнику сум у встановлені строки, зазначені в 116 цього Кодексу, при вiдсутностi спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні сплатити працівнику його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Вирішуючи позовні вимоги, в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, слід зазначити, що відповідно до п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999р. «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставіст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. У разі не проведення розрахунку у зв`язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

Встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Необхідно також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у таких відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) зазначила, що якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим стосовно роботодавця, а також стосовно третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру застосовуваного судом заходу відповідальності може призводити до об`єктивно нерозумних і несправедливих наслідків. Оцінка втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру.

Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України.

Позивачем був зроблений розрахунок суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача і він за період з 10.12.2016р. по 31.01.2024р. становить 127966 грн. 02 коп. (розрахунок був наведений у тексті позовної заяви, - суд погодився із ним).

З урахуванням обставин, що були встановлені під час розгляду справи, виходячи з засад розумності та справедливості, виключення обопільних негативних наслідків для обох сторін справи, суд вважає за правильне зменшити суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача і стягнути її тільки за період з 10.12.2016р. по 10.12.2019 р., тобто за три роки (за 2016р. - 927,29 грн.; за 2017р. - 17689,84 грн.; за 2018р. - 17832,50 грн.; за 2019 р.: за 11 місяців - 16334,57 грн. + за період з 01.12.2019р. по 09.12.2019р. (за 5 робочих днів: 71,33 грн. х 5) - 356,65 грн. = 16691,22 грн., - а всього в розмірі 53140,85 грн.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Виходячи з того, що загальна сума задоволених позовних вимог складає майже 62 тис. грн., сума судового збору, яка повинна бути стягнена з відповідача на користь держави, становить 1211, 20 грн.

Керуючись ст.ст. 12, 76 - 81, 141, 258, 259, 264 - 265, 268, 354, 355 ЦПК України, ст. ст. 47, 94, 116, 117, 233, 234 КЗпП України, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Ренійське автотранспортне підприємство 15140» на користь ОСОБА_1 5 146,91 грн. заборгованості по заробітній платі за період роботи з 01.09.2016 р. по 09.12.2016 р., 3 730 грн. компенсації за невикористану відпустку, та 37162,93 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 10.12.2016 р. по 10.12.2019 р., в іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Ренійське автотранспортне підприємство 15140» на користь ОСОБА_1 1211,20 грн. судових витрат.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Суддя Вячеслав ДУДНИК