Постанова

від 12.11.2024 по справі 335/31/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 12.11.2024 Справа № 335/31/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 335/31/24

Провадження №22-ц/807/2011/24

Головуючий в 1-й інстанції Мінаєв М.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2024 року місто Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В.суддів:Кочеткової І.В., Онищенка Е.А.,секретарВолчанова І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника адвоката Кортченко Дар`ї Олександрівни на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 06 серпня 2024 року, ухвалене у м. Запоріжжі (повний текст рішення складено 16 серпня 2024 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Готель «УКРАЇНА» Запорізької обласної ради та Комунального підприємства «УНІВЕРС» Запорізької обласної ради, про стягнення в солідарному порядку заборгованості із заробітної плати, компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплат, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, вихідної допомоги, суми індексації заробітної плати, та про відшкодування моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, яким просив стягнути на свою користь солідарно з Комунального підприємства «ГОТЕЛЬ «УКРАЇНА» Запорізької обласної ради та Комунального підприємства «УНІВЕРС» Запорізької обласної ради такі грошові суми: заборгованість по заробітній платі за період з 22.01.2022 по 27.05.2022 в розмірі 111 956 гривень 37 копійок; компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням терміну виплати заробітної плати за період з 01.12.2021 по 27.05.2022 в розмірі 3 969 гривень 48 копійок; середній заробіток за час затримки розрахунку з 28.05.2022 по день винесення рішення у справі, розмір якого, станом на 31.12.2023, становить 533 860 гривень 32 копійки; компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки в розмірі 90 539 гривень 27 копійок; суму вихідної допомоги в розмірі 26 499 гривень 30 копійок; суму індексації заробітної плати в розмірі 9376 гривень 50 копійок; моральну шкоду в розмірі 5 000 гривень 00 копійок.

В обґрунтування вказаних вимог позивач послався на таке. Відповідно до рішення Запорізької обласної ради сьомого скликання від 30.11.2017 №1 «Про призначення ОСОБА_1 на посаду директора комунального підприємства «Готель «Україна» Запорізької обласної ради (ідентифікаційний код юридичної особи 05907549)», надалі позивач з 01.12.2017 призначений на посаду директора комунального підприємства «Готель «Україна» Запорізької обласної ради (надалі відповідач-1). На виконання вищевказаного рішення між Запорізькою обласною радою та позивачем 01.12.2017 строком на 5 (п`ять) років укладено відповідний контракт, яким позивачу, на підставі підпункту 3.1.1 пункту 3.1 розділу 3 даного контракту та додатку №1, встановлено посадовий оклад в розмірі 11 583,52 грн. У подальшому між Запорізькою обласною радою та позивачем укладено шість додаткових угод до вказаного контракту, якими, окрім інших змін, вносились зміни до підпункту 3.1.1 пункту 3.1 розділу 3 контракту та, відповідно, збільшувався розмір посадового окладу позивача, який в останній редакції, згідно з додатковою угодою №6 від 01.04.2020 до контракту, склав 26499,30 грн. Згідно з пунктом 8 рішення Запорізької обласної ради восьмого скликання від 15.02.2022 №10 «Про припинення комунального підприємства «Готель «Україна» Запорізької обласної ради шляхом приєднання до комунального підприємства «Універс» Запорізької обласної ради», позивача звільнено із займаної посади за пунктом 1 статті 40 КЗпП України 27.05.2022. З 01.02.2020 по 27.05.2022 позивач жодного разу не отримував заробітну плату, розрахунок при звільненні з ним не було проведено. Заочним рішенням Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 31.05.2022 у справі №334/1062/22 стягнуто з КП «Готель «Україна» ЗОР на користь позивача заборгованість із заробітної плати за період з 01.02.2020 по 21.01.2022 в розмірі 623279 гривень 21 копійки з подальшим утриманням податків та обов`язкових платежів; компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплат за період з 01.02.2020 по 30.11.2021 в розмірі 39 548 гривень 92 копійок; моральну шкоду в розмірі 5 000 гривень 00 копійок. Вказане заочне рішення набрало законної сили 14.02.2023. У зв`язку із звільненням, 31.12.2023 позивач звернувся до відповідачів із вимогою про проведення розрахунку з ним. У зв`язку з цим, на думку позивача, з урахуванням положень статей, 40, 83, 116, 117, 233, 237-1 Кодексу законів про працю України, Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою КМУ № 159 від 21.02.2001, Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 № 1282-XII, Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012, відповідної практики Верховного Суду, він має право на отримання від відповідачів в солідарному порядку вказаних вище виплат.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 06 серпня 2024 року, позов ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Готель «УКРАЇНА» Запорізької обласної ради та Комунального підприємства «УНІВЕРС» Запорізької обласної ради, про стягнення в солідарному порядку заборгованості із заробітної плати, компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплат, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, вихідної допомоги, суми індексації заробітної плати, та про відшкодування моральної шкоди, - задоволено частково.

Стягнуто з Комунального підприємства «УНІВЕРС» Запорізької обласної ради на користь ОСОБА_1 111956,37 грн. (сто одинадцять тисяч дев`ятсот п`ятдесят шість грн. 37 коп.) заборгованості із заробітної плати за період з 22.01.2022 по 27.05.2022 (без урахування податків та обов`язкових платежів), 602,88 грн. (шістсот дві грн. 88 коп.) індексації заробітної плати за період з лютого 2020 року по травень 2022 року (без урахування податків та обов`язкових платежів), 26499,30 грн. (двадцять шість тисяч чотириста дев`яносто дев`ять грн. 30 коп.) вихідної допомоги (без урахування податків та обов`язкових платежів), 3969,48 грн. (три тисячі дев`ятсот шістдесят дев`ять грн. 48 коп.) компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (з урахуванням податків та обов`язкових платежів) та 160228,90 грн. (сто шістдесят тисяч двісті двадцять вісім грн. 90 коп.) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (без урахування податків та обов`язкових платежів).

В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Стягнуто з Комунального підприємства «УНІВЕРС» Запорізької обласної ради на користь ОСОБА_1 витрати на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 3000,00 грн. (три тисячі грн. 00 коп.).

Стягнуто з Комунального підприємства «УНІВЕРС» Запорізької обласної ради в дохід держави судовий збір у розмірі 1601,58 грн. (одна тисяча шістсот одна грн. 58 коп.).

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 вособі представника адвокатаКортченко Дар`їОлександрівниподав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог позову та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення вимог у повному обсязі.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції необґрунтовано послався на недоведеність доводів з приводу невикористаної відпустки з огляду на те, що відповідачем не було надано доказів , які б спростовували вимоги позову в цій частині. Встановивши факт тривалого порушення трудових прав позивача, суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні вимог щодо стягнення моральної шкоди. Положення ст. 117 КЗпП України повинні застосовуватися в редакції, що діяла на час спірних правовідносин. Підстави для пропорційного зменшення розміру середнього заробітку при звільнені відсутні.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до рішення Запорізької обласної ради сьомого скликання від 30.11.2017 №1 «Про призначення ОСОБА_1 на посаду директора комунального підприємства «Готель «Україна» Запорізької обласної ради (ідентифікаційний код юридичної особи 05907549)», надалі позивач з 01.12.2017 призначений на посаду директора комунального підприємства «Готель «Україна» Запорізької обласної ради (надалі відповідач-1).

На виконання вищевказаного рішення між Запорізькою обласною радою та позивачем 01.12.2017 строком на 5 (п`ять) років укладено відповідний контракт, яким позивачу, на підставі підпункту 3.1.1 пункту 3.1 розділу 3 даного контракту та додатку №1, встановлено посадовий оклад в розмірі 11 583,52 грн. У подальшому між Запорізькою обласною радою та позивачем укладено шість додаткових угод до вказаного контракту, якими, окрім інших змін, вносились зміни до підпункту 3.1.1 пункту 3.1 розділу 3 контракту та, відповідно, збільшувався розмір посадового окладу позивача, який в останній редакції, згідно з додатковою угодою №6 від 01.04.2020 до контракту, склав 26499,30 грн.

За цим контрактом керівник ОСОБА_1 зобов`язався безпосередньо здійснювати керівництво комунальним підприємством «Готель Україна» Запорізької обласної ради, забезпечувати його прибуткову діяльність, ефективне використання і збереження закріпленого за підприємством майна, що є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст Запорізької області, а орган управління зобов`язується створити належні умови для організації праці керівника.

Відповідно до п. 6.1. Контракту, цей контракт діє з 01.12.2017 по 01.12.2022, включно.

Пунктом №1 рішенням №10 Запорізької обласної ради восьмого скликання восьмої позачергової сесії припинено комунальне підприємство «Готель Україна» Запорізької обласної ради, код ЄДРПОУ 05907549 шляхом приєднання до комунального підприємства «Універс» Запорізької обласної ради, код ЄДРПОУ 136222546. Пунктом №2 цього рішення визначено комунальне підприємство «Універс» Запорізької обласної ради правонаступником майна та усіх прав і обов`язків комунального підприємства «Готель Україна» Запорізької обласної ради.

Пунктом № 8 рішенням №10 Запорізької обласної ради восьмого скликання восьмої позачергової сесія «Про припинення комунального підприємства «Готель Україна» Запорізької обласної ради шляхом приєднання до комунального підприємства «Універс» Запорізької області, звільнено ОСОБА_1 , директора комунального підприємства «Готель Україна» Запорізької обласної ради, відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України 27.05.2022. Підстава: пункту 1 статі 40 КЗпП України.

Пунктом №9 рішення №10 встановлено, що у разі відсутності ОСОБА_1 , директора комунального підприємства «Готель «Україна» Запорізької обласної ради, 27.05.2022 року на роботі з підстав тимчасової втрати працездатності, перебування у відпустці тощо, датою звільнення ОСОБА_1 з посади директора комунального підприємства «Готель «Україна» Запорізької обласної ради, припинення з ним трудових відносин вважати перший робочий день після поновлення працездатності, закінчення відпустки тощо».

Пунктом №10 рішення №10 встановлено, що з дня звільнення ОСОБА_1 з посади директора комунального підприємства «Готель «Україна» Запорізької обласної ради, припиняється контракт з директором комунального підприємства «Готель Україна» Запорізької обласної ради, що є об`єктом спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Запорізької області від 01.12.2017.

Крім того, в пункті 6 Рішення № 10 встановлено: «Попередити ОСОБА_1 , директора комунального підприємства «Готель Україна» Запорізької обласної ради, відповідно до статті 49-2 КЗпП України про його наступне вивільнення та звільнення у зв`язку з припиненням комунального підприємства «Готель Україна» Запорізької обласної ради шляхом приєднання до комунального підприємства «Універс» Запорізької обласної ради».

Листами від 17.02.2022 № 01-16/0190, від 18.02.2022 № 01-16/0198 Запорізька обласна рада попередила ОСОБА_1 про підстави його звільнення. Таким чином, позивач в повній мірі був обізнаний щодо підстав його звільнення.

Листом від 26.05.2022 № 01-16/0348 позивача було ознайомлено із прийняттям рішення №10, яким його звільнено з посади директора Комунального підприємства «Готель Україна» Запорізької обласної ради 27.05.2022, повідомлено про припинення контракту з ним, необхідність здійснити розрахунок при звільненні відповідно до статті 116 КЗпП України, а також вчинити відповідні дії, передбачені Законом України «Про запобігання корупції».

Позивач, будучи обізнаним зі змістом вказаних документів, до Запорізької обласної ради з питань ознайомленням із рішенням №10 та отриманням трудової книжки не звертався, листів до Запорізької обласної ради про необхідність направлення йому трудової книжки не надходило.

27.05.2022 позивача було звільнено з посади Комунального підприємства «Готель Україна» Запорізької обласної ради.

В день звільнення позивач був відсутній на робочому місці, у зв`язку з чим розрахунок з ним в порядку ст. 116 КЗпП України проведений не був.

На початку липня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Ленінського районного суду м. Запоріжжя з позовом до Запорізької обласної ради, Комунального підприємства «Готель «Україна» Запорізької обласної ради, про визнання незаконним та скасування пункту рішення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, розгляд якого відбувся в межах справи № 334/2260/22.

Рішенням Ленінського районного суду м . Запоріжжя від 11.01.2024 у справі № 334/2260/22 відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Запорізької обласної ради, комунального підприємства «Готель «Україна» Запорізької обласної ради, про визнання незаконним та скасування пункту рішення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Однак ще до ухвалення вказаного рішення і набрання ним законної сили, а саме 31.12.2023, ОСОБА_1 звернувся до КП «Універс» ЗОР з вимогою про виплату заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Одночасно, 31.12.2023 подав до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя позов, що розглядається в межах цієї справи.

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі матеріалами: копіями відповідних рішень Запорізької обласної ради, трудового контракту з ОСОБА_1 та додатковими угодами до нього тощо.

Крім того, наведені вище обставини, пов`язані із процедурою звільнення ОСОБА_1 з посади директора комунального підприємства «Готель «Україна» Запорізької обласної ради, встановлені Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 11.01.2024 у справі № 334/2260/22, яке набрало законної сили 13.02.2024 (за відомостями ЄРДСР).

ОСОБА_1 вказане рішення суду в апеляційному порядку не оскаржував, доказів на спростування встановлених тим рішення суду в межах цієї справи не подавав, а тому суд першої інстанції вважав ці обставини встановленими й такими, що не підлягають окремому доказуванню в силу вимог ч. 4 ст. 82 ЦПК України.

Оцінюючи доводи сторін щодо законності і обґрунтованості позовних вимог, суд виходив з такого.

Щодо солідарного обов`язку відповідачів.

Заявляючи позовні вимоги про стягнення належних йому виплат з двох відповідачів солідарно, позивач керувався тим, що станом на час подання позову КП «Готель «Україна» ЗОР, щодо якого власник прийняв рішення про припинення, продовжує існувати як юридична особа, але водночас КП «Універс» ЗОР вже визначено його правонаступником, і тому вони обидва мають бути відповідачами за цими вимогами.

Однак з такими доводами позивача суд першої інстанції не погодився.

Як випливає з матеріалів справи, рішенням Запорізької обласної ради від 15.02.2022 № 10 вирішено припинити Комунальне підприємство «Готель «Україна» Запорізької обласної ради (код ЄДРПОУ 05907549) шляхом приєднання до комунального підприємства «Універс» Запорізької обласної ради (код ЄДРПОУ 13622246) та визначено останнє правонаступником майна та усіх прав і обов`язків Комунального підприємства «Готель «Україна» Запорізької обласної ради.

Згідно з відомостями, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань до реєстру внесено запис про перебування Комунального підприємства «Готель «Україна» Запорізької обласної ради (код ЄДРПОУ 05907549) з 06.05.2022 у стані припинення на підставі рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи в результаті її реорганізації.

Розпорядженням голови Запорізької обласної ради від 23.02.2022 № 8-св «Про забезпечення виконання рішення обласної ради від 15.02.2022 № 10 «Про припинення комунального підприємства «Готель Україна» Запорізької обласної ради шляхом приєднання до комунального підприємства «Універс» Запорізької обласної ради» була створена комісія з припинення обов`язків КП «Готель Україна» Запорізької обласної ради та призначено голову комісії з припинення.

З дня прийняття вказаного рішення, відомості про припинення юридичної особи власником до реєстру не внесені.

Таким чином, оскільки правонаступником Комунального підприємство «Готель Україна» Запорізької обласної ради є Комунальне підприємство «Універс» Запорізької обласної ради, лише воно може бути належним відповідачем у цій справі.

Щодо вимог про стягнення заборгованості із заробітної плати, компенсації втрати частини доходів у зв`язку із затримкою їх виплати, індексації заробітної плати та вихідної допомоги.

Під час розгляду справи відповідач фактично не заперечував і не спростовував належними і допустимими доказами того факту, що позивачу в період 22.01.2022 по 27.05.2022 не була виплачена заробітна плата, суми її індексації та компенсація втрати частини доходів у зв`язку із затримкою їх виплати.

Однак відповідач не надав й доказів виплати позивачу вихідної допомоги.

Отже, суд першої інстанції вважав доведеним факт неотримання позивачем в період 22.01.2022 по 27.05.2022 заробітної плати, суми її індексації та компенсації втрати частини доходів у зв`язку із затримкою їх виплати.

Водночас суд в оскаржуваному рішенні не погодився з розрахунком позивача сум індексації заробітної плати, оскільки він не відповідає вимогам чинного законодавства.

Протягом спірного періоду, сума індексації заробітної плати позивача становить 602,88 грн, і лише в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.

Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Вимогу про виплату позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні останній пред`явив 31.12.2023, тобто через більше ніж півтора року після звільнення і в період, коли ст. 117 КЗпП України діє у новій редакції.

Відтак, суд дійшов до висновку, що до цієї частини спірних правовідносин слід застосовувати нову редакцію ст. 117 КЗпП України як таку, що пом`якшує відповідальність роботодавця.

Заявлена позивачем сума вимог середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в п`ять разів перебільшує розмір заборгованості з власне заробітної плати, проведення своєчасного розрахунку залежало, в тому числі, й від належного виконання позивачем своїх обов`язків директора підприємства, жодних поважних причин звернення до суду через півтора роки після звільнення позивач не навів і не підтвердив. Більше того, поведінка позивача після звільнення була непослідовною і в певній мірі не надто добросовісною, оскільки він спочатку вважав себе звільненим незаконно і оскаржував своє звільнення у суді, витрачаючи на це відповідний час, а потім, не дочекавшись рішення у справі про звільненні, одночасно звернувся з цим позовом.

Таким чином, тривалість періоду, протягом якого позивач не звертався з вимогою про розрахунок, залежала виключно від його поведінки і власного розсуду, але розмір середнього заробітку в такому випадку не може залежати лише від моменту волевиявлення позивача на звернення до суду.

З урахуванням наведеного, суд, з міркувань розумності, добросовісності і справедливості вважав, що сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, право на яку має позивач, не може перевищувати розміру такого заробітку за шість місяців. Виходячи з середньоденного заробітку позивача в розмірі 1232,53 грн., на чому наголошував відповідач і проти чого не заперечував позивач, і кількості робочих днів протягом останніх шести місяців перед пред`явленням позивачем вимог (130), загальна сума, що підлягає стягненню на користь позивача, становить 160228,90 грн.

Щодо вимог про стягнення невикористаної щорічної відпустки та моральної шкоди.

Позивачем не надано доказів на існування обставин, які б істотно змінили уклад його життя та (або) змушували б його докладати важких зусиль для відновлення становища, що існувало до звільнення. Не надано судом й доказів того, що він використав своє право на відпустку під час роботи директором КП «Готель «Україна» ЗОР.

При цьому слід враховувати, що за поясненнями представника КП «Універс» ЗОР, які стороною позивача не спростовані, при звільненні позивача і при переході прав та обов`язків до цього підприємства від КП «Готель «Україна» ЗОР, правонаступнику не було передано документацію з кадрових питань за період, за яких був відповідальний позивач, як директор.

Відтак, суд дійшов до висновку, що у задоволенні цієї частини вимог слід відмовити через їх недоведеність.

З вказаними висновками суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду погоджується, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду переглядає рішення суду першої інстанції лише в межах доводів апеляційної скарги в частині відмови у задоволенні вимог позову.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 01 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин») у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Наведена редакція статті 117 КЗпП України набрала чинності з 19 липня 2022 року.

Варто зауважити, що стаття 117 КЗпП України діяла в дещо іншій редакції і до цього часу (до змін, внесених Законом №2352-ІХ) і Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні указаних норм при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Так, Верховний Суд неодноразово зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових правовідносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції посилався також на висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, відповідно до яких з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені ст.116 КЗпП України.

Як вже зазначалось з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно із Законом №2352-ІХ, тому і підхід до правозастосування указаної норми змінився.

Відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

При цьому, правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом №2352-ІХ.

Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

Одночасно, з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє та підлягає застосуванню у редакції, викладеній згідно із Законом №2352-ІХ.

Тому, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом №2352-ІХ 19 липня 2022 року і після цього.

Період до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати, суд може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.

Проте, період з 19 липня 2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Суд першої інстанції, при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні врахував період виникнення спірних відносин, законодавство що діяло на час таких правовідносин, судову практику, та дійшов обґрунтованого висновку щодо стягнення - 160228,90 грн., тобто задоволення вимог позову в цій частині частково.

Згідно вимог процесуального законодавства, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору, доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Заявляючи вимоги щодо стягнення компенсації за невикористану відпустку, позивач має довести той факт, що він не використав право на відпустку і, відповідно, має право на її компенсацію при звільненні.

Обставини за яких, відповідач не спростував подібних тверджень позивача, за відсутності доказів в цій частині не є підставою для задоволення таких вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Частиною 3 статті 23 ЦК України встановлено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Як вірно вказав суд першої інстанції, позивачем не надано доказів на існування обставин, які б істотно змінили уклад його життя та (або) змушували б його докладати важких зусиль для відновлення становища, що існувало до звільнення.

Відтак, суд обґрунтовано відмовив в цій частині вимог через недоведеність.

Таким чином, ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 вособі представника адвокатаКортченко Дар`їОлександрівнизалишити без задоволення.

Рішення Орджонікідзевського районногосуду м.Запоріжжя від06серпня 2024рокуу цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складена 14 листопада 2024 року.

Головуючий, суддя-доповідач С. В. Кухар

судді: І. В. Кочеткова

Е.А. Онищенко