Рішення

від 06.08.2024 по справі 335/31/24

ОРДЖОНІКІДЗЕВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

1Справа № 335/31/24 2/335/921/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2024 року м. Запоріжжя

Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі

головуючого - судді Мінаєва М.М.,

за участю секретаря судового засідання - Печерей О.С.,

за участю

представника позивача - адвоката Коротченко Д.О.,

представника відповідача - адвоката Лєскіна М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Готель «УКРАЇНА» Запорізької обласної ради та Комунального підприємства «УНІВЕРС» Запорізької обласної ради, про стягнення в солідарному порядку заборгованості із заробітної плати, компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплат, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, вихідної допомоги, суми індексації заробітної плати, та про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

31.12.2023 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, яким просив стягнути на свою користь солідарно з Комунального підприємства «ГОТЕЛЬ «УКРАЇНА» Запорізької обласної ради та Комунального підприємства «УНІВЕРС» Запорізької обласної ради такі грошові суми:

заборгованість по заробітній платі за період з 22.01.2022 по 27.05.2022 в розмірі 111 956 гривень 37 копійок;

компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням терміну виплати заробітної плати за період з 01.12.2021 по 27.05.2022 в розмірі 3 969 гривень 48 копійок;

середній заробіток за час затримки розрахунку з 28.05.2022 по день винесення рішення у справі, розмір якого, станом на 31.12.2023, становить 533 860 гривень 32 копійки;

компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки в розмірі 90 539 гривень 27 копійок;

суму вихідної допомоги в розмірі 26 499 гривень 30 копійок;

суму індексації заробітної плати в розмірі 9 376 гривень 50 копійок;

моральну шкоду в розмірі 5 000 гривень 00 копійок.

В обґрунтування вказаних вимог позивач послався на таке.

Відповідно до рішення Запорізької обласної ради сьомого скликання від 30.11.2017 №1 «Про призначення ОСОБА_1 на посаду директора комунального підприємства «Готель «Україна» Запорізької обласної ради (ідентифікаційний код юридичної особи 05907549)», надалі - позивач з 01.12.2017 призначений на посаду директора комунального підприємства «Готель «Україна» Запорізької обласної ради (надалі - відповідач-1).

На виконання вищевказаного рішення між Запорізькою обласною радою та позивачем 01.12.2017 строком на 5 (п`ять) років укладено відповідний контракт, яким позивачу, на підставі підпункту 3.1.1 пункту 3.1 розділу 3 даного контракту та додатку №1, встановлено посадовий оклад в розмірі 11 583,52 грн. У подальшому між Запорізькою обласною радою та позивачем укладено шість додаткових угод до вказаного контракту, якими, окрім інших змін, вносились зміни до підпункту 3.1.1 пункту 3.1 розділу 3 контракту та, відповідно, збільшувався розмір посадового окладу позивача, який в останній редакції, згідно з додатковою угодою №6 від 01.04.2020 до контракту, склав 26 499,30 грн.

Згідно з пунктом 8 рішення Запорізької обласної ради восьмого скликання від 15.02.2022 №10 «Про припинення комунального підприємства «Готель «Україна» Запорізької обласної ради шляхом приєднання до комунального підприємства «Універс» Запорізької обласної ради», позивача звільнено із займаної посади за пунктом 1 статті 40 КЗпП України 27.05.2022.

З 01.02.2020 по 27.05.2022 позивач жодного разу не отримував заробітну плату, розрахунок при звільненні з ним не було проведено.

Заочним рішенням Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 31.05.2022 у справі №334/1062/22 стягнуто з КП «Готель «Україна» ЗОР на користь позивача заборгованість із заробітної плати за період з 01.02.2020 по 21.01.2022 в розмірі 623 279 гривень 21 копійки з подальшим утриманням податків та обов`язкових платежів; компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплат за період з 01.02.2020 по 30.11.2021 в розмірі 39 548 гривень 92 копійок; моральну шкоду в розмірі 5 000 гривень 00 копійок. Вказане заочне рішення набрало законної сили 14.02.2023.

У зв`язку із звільненням, 31.12.2023 позивач звернувся до відповідачів із вимогою про проведення розрахунку з ним.

У зв`язку з цим, на думку позивача, з урахуванням положень статей, 40, 83, 116, 117, 233, 237-1 Кодексу законів про працю України, Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою КМУ № 159 від 21.02.2001, Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 № 1282-XII, Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012, відповідної практики Верховного Суду, він має право на отримання від відповідачів в солідарному порядку вказаних вище виплат.

При цьому позивач наполягав на тому, що положення статей 116, 117, 233 Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню до спірних відносин у редакції, що була чинною станом на день звільнення позивача з роботи.

Щодо вимоги про стягнення моральної шкоди позивач посилався на те, що Тривале емоційне напруження позивача через невиплату присуджених судом грошових коштів призвело до його моральних переживань та виникнення потреби докласти додаткових зусиль для організації життя. Все це було спричинено внаслідок порушення відповідачами законних прав позивача на своєчасне отримання відповідних грошових коштів за трудовим законодавством. Затримка у виплаті заробітної плати та інших належних виплат при звільненні, яка триває з моменту після звільнення, тобто з 28.05.2022 і по день підписання даної позовної заяви (31.12.2023), призвела до погіршення життєвих умов позивача та моральних страждань. Позивач був позбавлений свого законного джерела доходу, а отже - позивач був позбавлений засобів для існування, що також завдало йому моральної шкоди, яку він оцінює в 5000,00 грн.

При цьому вимога про стягнення вказаних грошових сум в солідарному порядку обґрунтована посиланням на те, що КП «УНІВЕРС» ЗОР визначено правонаступником КП «Готель «Україна» ЗОР, але водночас останнє не є припиненим шляхом внесення відповідного запису до ЄДРПОУ, тобто зберігає статус юридичної особи, і при цьому саме це підприємство було безпосереднім роботодавцем позивача.

Ухвалою від 05.01.2024 було відкрите провадження у справі, її розгляд визначений в порядку загального позовного провадження, учасникам справи був наданий строк для подання письмових заяв по суті спору та доказів на їх обґрунтування.

Ухвалою від 04.03.2024 провадження у справі були зупинене за клопотанням КП «Універс» ЗОР до набрання законної сили рішенням суду у справі № 334/2260/22 за позовом ОСОБА_1 до до Запорізької обласної ради та КП «Готель «Україна» ЗОР про визнання незаконним рішення про звільнення, поновлення ОСОБА_1 на посаді директора КП «Готель «Україна» ЗОР та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Ухвалою від 20.03.2024 провадження у справі було поновлене.

03.04.2024 до суду надійшов письмовий відзив КП «Універс» ЗОР на позов із запереченнями проти його задоволення, з посиланням на такі доводи.

По-перше, відповідач наполягав на тому, що до спірних відносин підлягають застосуванню положення статей 116, 117, 233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року за №2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022 року. Відтак, на думку відповідача, позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, її індексації та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з пропущенням встановленого законом строку.

По-друге, обов`язок роботодавця виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у разі не проведення виплати належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, обмежений часовим рамками (до моменту фактичного розрахунку) в період до набрання чинності згаданим Законом України № 2352-ІХ від 01.07.2022 року та викладу ст. 117 КЗпП у новій редакції. Оскільки, починаючи з 19.07.2022, чинною є імперативна норма закону, яка обмежує період такого нарахування шістьма місяцями, починаючи з дня, наступного за днем звернення позивача з відповідною вимогою, тобто з 01.01.2024. При цьому, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, заявлена до стягнення сума середнього заробітку, що перевищує півмільйона гривень, є невиправданим збагаченням позивача з огляду, зокрема, на обставини, встановлені рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 11.01.2024 у справі № 334/2260/22, а саме про те, що позивач, перебуваючи на посаді керівника підприємства-відповідача, самоусунувся від будь-яких справ підприємства не лише після прийняття Запорізькою обласною радою рішення №10, а і взагалі задовго до цього, що і призвело до вкрай скрутного стану підприємства, накопичення різного виду заборгованостей перед бюджетами, фондами, працівниками (з виплати заробітної плати), тощо. Вищезазначене і обумовило необхідність у прийнятті Запорізькою обласною радою рішення про припинення Підприємства з метою попередження подальшого їх накопичення. Тобто, на думку відповідача саме внаслідок бездіяльності позивача на посаді керівника підприємства призвело до виникнення заборгованості перед самим собою.

Крім того, навіть якщо вважати, що позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач допустився помилки у його здійсненні розрахунку розміру середньоденної заробітної плати, яка є основою для нарахування середнього заробітку. Так, у березні 2022 року має місце 22 робочих дні, у квітні 2022 року має місце 21 робочий день (про це позивач зазначає на початку позову, однак при розрахунку середньої заробітної плати бере до обчислення іншу кількість днів). Тобто розмір середньої заробітної плати складає: 26 499,30 грн. + 26 499,30 грн.) / (22 дні + 21 днів) = 1232,53 грн.

По-третє, вимоги про стягнення моральної шкоди вважаємо такими, що не підлягають задоволенню з огляду на відсутність доказів на підтвердження її завдання.

04.04.2024 до суду надійшла письмова відповідь позивача на вказаний відзив, в якій викладено незгоду з доводами відповідача. Зокрема, позивач наполягав на тому, що положення статей 116, 117, 233 Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню до спірних відносин у редакції, що була чинною станом на день звільнення позивача з роботи, а також навів факти і доводи, які, на його думку, спростовують ствердження відповідача щодо неналежного виконання позивачем обов`язків директора КП «Готель «Україна».

Ухвалою від 10.04.2024 підготовче провадження у справі було закрито, справу призначено до судового розгляду.

Під час судового розгляду представник позивача, адвокат Коротченко Д.О., позовні вимоги підтримала, пославшись на факти і норми права, викладені в позовній заяві і відповіді на відзив.

Представник відповідача КП «Універс» ЗОР, адвокат Лєскін М.С., проти задоволення позову заперечував, посилаючись на доводи, викладені у відзиві на позов. Крім іншого, представник відповідача пояснив, що КП «Універс» ЗОР дійсно визначено правонаступником КП «Готель «Україна», однак при цьому вказане підприємство не передало жодної документації з кадрових питань за період часу перебування позивача на посаді директора. Внаслідок цього у відповідача відсутні табелі робочого часу за спірний період, відомості перебування позивача на робочому місці, про використання позивачем права на відпустку тощо.

КП «Готель «Україна», будучи належним повідомленим про час місце судових засідань, явку представника ані під час підготовчого провадження, ані під час судового розгляду не забезпечило без повідомлення причин, відзиву на позов та (або) заяв процесуального характеру не подало. Відтак, справу було розглянуто без участі представник вказаного відповідача.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані сторонами докази, суд встановив такі обставини.

Відповідно до рішення Запорізької обласної ради сьомого скликання від 30.11.2017 №1 «Про призначення ОСОБА_1 на посаду директора комунального підприємства «Готель «Україна» Запорізької обласної ради (ідентифікаційний код юридичної особи 05907549)», надалі - позивач з 01.12.2017 призначений на посаду директора комунального підприємства «Готель «Україна» Запорізької обласної ради (надалі - відповідач-1).

На виконання вищевказаного рішення між Запорізькою обласною радою та позивачем 01.12.2017 строком на 5 (п`ять) років укладено відповідний контракт, яким позивачу, на підставі підпункту 3.1.1 пункту 3.1 розділу 3 даного контракту та додатку №1, встановлено посадовий оклад в розмірі 11 583,52 грн. У подальшому між Запорізькою обласною радою та позивачем укладено шість додаткових угод до вказаного контракту, якими, окрім інших змін, вносились зміни до підпункту 3.1.1 пункту 3.1 розділу 3 контракту та, відповідно, збільшувався розмір посадового окладу позивача, який в останній редакції, згідно з додатковою угодою №6 від 01.04.2020 до контракту, склав 26 499,30 грн.

За цим контрактом керівник ОСОБА_1 зобов`язався безпосередньо здійснювати керівництво комунальним підприємством «Готель Україна» Запорізької обласної ради, забезпечувати його прибуткову діяльність, ефективне використання і збереження закріпленого за підприємством майна, що є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст Запорізької області, а орган управління зобов`язується створити належні умови для організації праці керівника.

Відповідно до п. 6.1. Контракту, цей контракт діє з 01.12.2017 по 01.12.2022, включно.

Пунктом №1 рішенням №10 Запорізької обласної ради восьмого скликання восьмої позачергової сесії припинено комінальне підприємство «Готель Україна» Запорізької обласної ради, код ЄДРПОУ 05907549 шляхом приєднання до комунального підприємства «Універс» Запорізької обласної ради, код ЄДРПОУ 136222546. Пунктом №2 цього рішення визначено комунальне підприємство «Універс» Запорізької облаcної ради правонаступником майна та усіх прав і обов`язків комунального підприємства «Готель Украъна» Запорізької обласної ради.

Пунктом № 8 рішенням №10 Запорізької обласної ради восьмого скликання восьмої позачергової сесія «Про припинення комунального підприємства «Готель Україна» Запорізької обласної ради шляхом приєднання до комунального підприємства «Універс» Запорізької області, звільнено ОСОБА_1 , директора комунального підприємства «Готель Україна» Запорізької обласної ради, відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України 27.05.2022. Підстава: пункту 1 статі 40 КЗпП України.

Пунктом №9 рішення №10 встановлено, що у разі відсутності ОСОБА_1 , директора комунального підприємства «Готль «Україна» Запорізької обласної ради, 27.05.2022 року на роботі з підстав тимчасової втрати працездатності, перебування у відпустці тощо, датою звільнення ОСОБА_1 з посади директора комунального підприємства «Готель «Україна» Запорізької обласної ради, припинення з ним трудових відносин вважати перший робочий день після поновлення працездатності, закінчення відпустки тощо».

Пунктом №10 рішення №10 встановлено, що з дня звільнення ОСОБА_1 з посади директора комунального підприємства «Готель «Україна» Запорізької обласної ради, припиняється контракт з директором комунального підприємства «Готель Україна» Запорізької обласної ради, що є об`єктом спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Запорізької області від 01.12.2017.

Крім того, в пункті 6 Рішення № 10 встановлено: «Попередити ОСОБА_1 , директора комунального підприємства «Готель Україна» Запорізької обласної ради, відповідно до статті 49-2 КЗпП України про його наступне вивільнення та звільнення у зв`язку з припиненням комунального підприємства «Готель Україна» Запорізької обласної ради шляхом приєднання до комунального підприємства «Універс» Запорізької обласної ради».

Листами від 17.02.2022 № 01-16/0190, від 18.02.2022 № 01-16/0198 Запорізька обласна рада попередила ОСОБА_1 про підстави його звільнення. Таким чином, позивач в повній мірі був обізнаний щодо підстав його звільнення.

Листом від 26.05.2022 № 01-16/0348 позивача було ознайомлено із прийняттям рішення №10, яким його звільнено з посади директора Комунального підприємства «Готель Україна» Запорізької обласної ради 27.05.2022, повідомлено про припинення контракту з ним, необхідність здійснити розрахунок при звільненні відповідно до статті 116 КЗпП України, а також вчинити відповідні дії, передбачені Законом України «Про запобігання корупції».

Позивач, будучи обізнаним зі змістом вказаних документів, до Запорізької обласної ради з питань ознайомленням із рішенням №10 та отриманням трудової книжки не звертався, листів до Запорізької обласної ради про необхідність направлення йому трудової книжки не надходило.

27.05.2022 позивача було звільнено з посади Комунального підприємства «Готель Україна» Запорізької обласної ради.

В день звільнення позивач був відсутній на робочому місці, у зв`язку з чим розрахунок з ним в порядку ст. 116 КЗпП України проведений не був.

На початку липня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Ленінського районного суду м. Запоріжжя з позовом до Запорізької обласної ради, Комунального підприємства «Готель «Україна» Запорізької обласної ради, про визнання незаконним та скасування пункту рішення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, розгляд якого відбувся в межах справи № 334/2260/22.

Рішенням Ленінського районного суду м . Запоріжжя від 11.01.2024 у справі № 334/2260/22 відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Запорізької обласної ради, комунального підприємства «Готель «Україна» Запорізької обласної ради, про визнання незаконним та скасування пункту рішення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Однак ще до ухвалення вказаного рішення і набрання ним законної сили, а саме 31.12.2023, ОСОБА_1 звернувся до КП «Універс» ЗОР з вимогою про виплату заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Одночасно, 31.12.2023 подав до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя позов, що розглядається в межах цієї справи.

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі матеріалами: копіями відповідних рішень Запорізької обласної ради, трудового контракту з ОСОБА_1 та додатковими угодами до нього тощо.

Крім того, наведені вище обставини, пов`язані із процедурою звільнення ОСОБА_1 з посади директора комунального підприємства «Готель «Україна» Запорізької обласної ради, встановлені Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 11.01.2024 у справі № 334/2260/22, яке набрало законної сили 13.02.2024 (за відомостями ЄРДСР).

ОСОБА_1 вказане рішення суду в апеляційному порядку не оскаржував, доказів на спростування встановлених тим рішення суду в межах цієї справи не подавав, а тому суд вважає ці обставини встановленими й такими, що не підлягають окремому доказуванню в силу вимог ч. 4 ст. 82 ЦПК України.

Оцінюючи доводи сторін щодо законності і обґрунтованості позовних вимог, суд виходить з такого.

Щодо солідарного обов`язку відповідачів.

Заявляючи позовні вимоги про стягнення належних йому виплат з двох відповідачів солідарно, позивач керувався тим, що станом на час подання позову КП «Готель «Україна» ЗОР, щодо якого власник прийняв рішення про припинення, продовжує існувати як юридична особа, але водночас КП «Універс» ЗОР вже визначено його правонаступником, і тому вони обидва мають бути відповідачами за цими вимогами.

Однак з такими доводами позивач суд не погоджується.

Як випливає з матеріалів справи, рішенням Запорізької обласної ради від 15.02.2022 № 10 вирішено припинити Комунальне підприємство "Готель "Україна" Запорізької обласної ради (код ЄДРПОУ 05907549) шляхом приєднання до комунального підприємства "Універс" Запорізької обласної ради (код ЄДРПОУ 13622246) та визначено останнє правонаступником майна та усіх прав і обов`язків Комунального підприємства "Готель "Україна" Запорізької обласної ради.

Згідно з відомостями, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань до реєстру внесено запис про перебування Комунального підприємства "Готель "Україна" Запорізької обласної ради (код ЄДРПОУ 05907549) з 06.05.2022 у стані припинення на підставі рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи в результаті її реорганізації.

Правонаступництво - це перехід суб`єктивного права (а у широкому розумінні - також і юридичного обов`язку) від однієї особи до іншої (правонаступника).

Правонаступництво юридичної особи має місце у випадку її припинення шляхом реорганізації: злиття, приєднання, поділу, перетворення (частина перша статті 104 ЦК України). У такому разі відбувається одночасне правонаступництво (передання) прав і обов`язків юридичної особи або, іншими словами, одночасне правонаступництво щодо майна, прав і обов`язків юридичної особи (частина друга статті 107 ЦК України). Тому правонаступництво юридичної особи, так само як і спадкове правонаступництво (стаття 1216 ЦК України), завжди є універсальним, тобто передбачає одночасний перехід до правонаступника за передавальним актом або розподільчим балансом (частина перша статті 104, статті 106-109 ЦК України) прав і обов`язків юридичної особи, яка припиняється шляхом реорганізації.

Для процесуального правонаступництва юридичної особи, яка є стороною чи третьою особою у судовому процесі необхідно визначити підстави такого правонаступництва, а також обсяг прав та обов`язків, який перейшов до правонаступника у спірних правовідносинах.

Статтею 80 Цивільного кодексу України визначено, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Частиною 1 ст. 104 Цивільного кодексу України встановлено, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

При реорганізації юридичної особи відбувається універсальне правонаступництво. При універсальному правонаступництві все майно особи як сукупність прав та обов`язків, які їй належать, переходить до правонаступника чи правонаступників, при цьому в цій сукупності переходять усі окремі права та обов`язки, які належали на момент правонаступництва правопопереднику незалежно від їх виявлення на той момент. Ухвалюючи рішення про реорганізацію, уповноважений орган юридичної особи спрямовує свою волю на передачу не окремого майна, прав або обов`язків, а усієї їх сукупності. При реорганізації в формі злиття немає значення, чи вказано в передавальному акті про правонаступництво щодо певного майна, прав чи обов`язків. Адже правонаступник лише один, що унеможливлює виникнення будь-яких спорів щодо переходу майна, прав чи обов`язків. Отже, лише при припиненні суб`єкта господарювання шляхом поділу в розподільчому балансі визначається правонаступництво. Внаслідок же злиття, приєднання або перетворення правонаступником є лише одна особа і будь-який розподіл прав та обов`язків при таких видах реорганізації неможливий.

Якщо припустити, що правонаступництво настає лише з моменту державної реєстрації припинення юридичної особи, то це призведе до можливостей порушення прав кредиторів, які протягом значного періоду часу не зможуть звернутися з вимогами до новоствореної юридичної особи, яка отримає все майно правопопередника, але не буде нести відповідальність за його зобов`язаннями. Вказана правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 року у справі № 910/5953/17.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - Комунальне підприємство «Готель Україна» Запорізької обласної ради код ЄДРПОУ 05907549 з реєстру не виключено, перебуває у стані припинення.

Згідно з частинами 1 і 5 ст. 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Відповідно до частин 2, 3 ст. 107 ЦК України після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), який має містити положення про правонаступництво щодо майна, прав та обов`язків юридичної особи, що припиняється шляхом поділу, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов`язання, які оспорюються сторонами. Передавальний акт та розподільчий баланс затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення, крім випадків, встановлених законом.

У статтях 104 і 107 ЦК України не визначається момент переходу прав та обов`язків від юридичної особи, яка припиняється шляхом приєднання. Такий момент не може пов`язуватися із внесення запису до державного реєстру про припинення юридичної особи, яка приєднується. При реорганізації шляхом приєднання немає значення, чи вказано в передавальному акті про правонаступництво щодо певного майна, прав чи обов`язків. Внаслідок приєднання правонаступником є лише одна особа і будь-який розподіл прав та обов`язків при такому виді реорганізації неможливий.

Тому переходом всіх прав до правонаступника є дата їх прийняття, а не внесення до реєстру про припинення юридичної особи.

15.02.2022 Запорізькою обласною радою прийнято рішення № 10 «Про припинення комунального підприємства «Готель Україна» Запорізької обласної ради шляхом приєднання до Комунального підприємства «Універс» Запорізької обласної ради», пунктом 2 якого КП «Універс» Запорізької обласної ради визначено правонаступником всіх прав і обов`язків КП «Готель Україна» Запорізької обласної ради.

Розпорядженням голови Запорізької обласної ради від 23.02.2022 № 8-св «Про забезпечення виконання рішення обласної ради від 15.02.2022 № 10 «Про припинення комунального підприємства «Готель Україна» Запорізької обласної ради шляхом приєднання до комунального підприємства «Універс» Запорізької обласної ради» була створена комісія з припинення обов`язків КП «Готель Україна» Запорізької обласної ради та призначено голову комісії з припинення.

З дня прийняття вказаного рішення, відомості про припинення юридичної особи власником до реєстру не внесені.

Таку ситуацію вирішено Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 14.09.2020 року у справі № 296/443/16-ц, яким зазначено, що у ст. ст. 104 і 107 ЦК України не визначається момент переходу прав та обов`язків від юридичної особи, яка припиняється шляхом приєднання. Такий момент не може пов`язуватися із внесенням запису до державного реєстру про припинення юридичної особи, яка приєднується. При реорганізації шляхом приєднання немає значення, чи вказано в передавальному акті про правонаступництво щодо певного майна, прав чи обов`язків. Внаслідок приєднання правонаступником є лише одна особа і будь-який розподіл прав та обов`язків при такому виді реорганізації неможливий. Датою виникнення універсального правонаступництва юридичної особи відносно особи, яка припиняється шляхом приєднання, слід вважати дату видання наказу про таке приєднання.

Підставами правонаступництва є смерть громадянина, що був стороною виконавчого провадження, оголошення його померлим, реорганізація юридичної особи, відступлення права вимоги, переведення боргу (глава 47 ЦК України). Аналогічна правова позиція викладена в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01.01.2020 у справі № 344/14408/15-ц (провадження № 61-1777св20), від 04.03.2020 у справі № 2-1018/11 (провадження № 61-21230св19), від 18.02.2020 у справі № 2-1216/09 (провадження № 61 -17795св 19).

Крім того, КЗпП України не містить норм, які передбачали б підстави виникнення солідарного обов`язку у трудових правовідносинах щодо оплати праці і розрахунку при звільненні.

Таким чином, оскільки правонаступником Комунального підприємство «Готель Україна» Запорізької обласної ради є Комунальне підприємство «Універс» Запорізької обласної ради, лише воно може бути належним відповідачем у цій справі.

Відтак, суд вважає, що Комунальне підприємство «Готель Україна» Запорізької обласної ради не є належним відповідачем у цій справі, що тягне відмову у задоволенні всіх позовних вимог до нього.

В подальшому у цьому рішенні під відповідачем буде матись на увазі лише КП «Універс» ЗОР.

Щодо вимог про стягнення заборгованості із заробітної плати, компенсації втрати частини доходів у зв`язку із затримкою їх виплати, індексації заробітної плати та вихідної допомоги.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно ч. 1 ст. 3 та ст. 4 КЗпП України, трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до частини першої статі 115 КЗпП України, статті 24 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

За ч. 1 ст. 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору (ч. 1 ст. 21 Закону України "Про оплату праці").

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно із частиною першою статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання, зокрема трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами.

Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, провадження № 14-623 цс 18).

Частиною першою статті 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили (постанова КЦС ВС від 23.06.2023 у справі № 638/6855/20).

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 614 ЦК України особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Отже, у трудових відносинах, зокрема, щодо дотримання права на заробітну плату, слід виходити з презумпції вини роботодавця, на якого покладено тягар доведення її відсутності.

Під час розгляду справи відповідач фактично не заперечував і не спростовував належними і допустимими доказами того факту, що позивачу в період 22.01.2022 по 27.05.2022 не була виплачена заробітна плата, суми її індексації та компенсація втрати частини доходів у зв`язку із затримкою їх виплати.

Крім того, відповідно до ст. 44 КЗпП України, при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку

Однак відповідач не надав й доказів виплати позивачу вихідної допомоги.

Отже, суд вважає доведеним факт неотримання позивачем в період 22.01.2022 по 27.05.2022 заробітної плати, суми її індексації та компенсації втрати частини доходів у зв`язку із затримкою їх виплати

Доводи відповідача зводились лише до посилань на те, що позивач пропустив тримісячний строк звернення з вимогами про стягнення вказаних виплат, встановлений ст. 233 КЗпП України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року за №2352-IX, яка набрала чинності 19.07.2022, оскільки звернувся після спливу трьох місяців навіть після припинення карантину і припинення продовження строків давності у зв`язку з цим.

Однак суд з такими доводами відповідача не погоджується.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України, Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з частиною третьою статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відтак, суд виходить з того, що до вказаних правовідносин слід застосовувати положення законодавства, що були чинним на момент їх виникнення, тобто на момент виникнення у позивача права на отримання вказаних виплат і порушення цього права з боку роботодавця.

За приписами частин першої та другої статті 233 КЗпП України, в редакції чинній на час виникнення указаного позивачем періоду нарахувань, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

При цьому слід виходити з офіційного тлумачення указаної норми Конституційним Судом України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 і №9- рп/2013. Так, у рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків. Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними. Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Отже, вказані положення застосовуються й до вимог про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку із затримкою їх виплати, індексації заробітної плати та вихідної допомоги.

Враховуючи положення ст. 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», п. 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою КМУ № 159 від 21.02.2001 у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів компенсація втрати частини грошових доходів здійснюється з урахування індексу споживчих цін за період невиплати такого грошового доходу.

Також суд бере до уваги, що наданий позивачем розрахунок заборгованості із заробітної плати, компенсації втрати частини доходів та вихідної допомоги не суперечить матеріалам справи і відповідному законодавству, відповідачем не спростований, і тому в цій частині позовні вимоги є законними і обґрунтованими.

Водночас суд не погоджується з розрахунком позивача сум індексації заробітної плати, оскільки він не відповідає вимогам чинного законодавства.

Так, за ствердженням позивача, яке відповідачем не спростоване, індексація заробітної плати позивача не здійснювалась в період з 01.02.2020 по день звільнення 27.05.2022.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Статтею 2 зазначеного Закону передбачено, що індексації підлягають грошові доходи, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення), у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Згідно зі ст. 10 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація доходів працюючого населення проводиться за основним місцем роботи.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Виходячи з цих положень та відомостей про індекси інфляції протягом спірного періоду, сума індексації заробітної плати позивача становить 602,88 грн, і лише в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.

Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, які зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. При невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Роботодавець не несе відповідальність, передбачену статтею 117 КЗпП України, у разі відсутності його вини. Відсутність своєї вини повинен довести роботодавець.

Конституційний Суд України у Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 виклала висновок про те, що за змістом норм статей 94, 116, 117 КЗпП України та статей 1, 2 Закону України «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист права звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України у редакції, що набула чинності з 19.07.2022, передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Отже, вказані зміни не змінили підходу законодавця щодо того, виплата такого середнього заробітку є формою відповідальності роботодавця, однак водночас вказаними змінами законодавець фактично пом`якшив таку відповідальність, обмеживши період виплати середнього заробітку шістьма місяцями.

Судом встановлено, що в день звільнення позивач був відсутній на робочому місці, у зв`язку з чим розрахунок з ним не міг бути здійснений в день звільнення.

Вимогу про виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні він пред`явив 31.12.2023, тобто через більше ніж півтора року після звільнення і в період, коли ст. 117 КЗпП України діє у новій редакції.

Відтак, суд приходить до висновку, що до цієї частини спірних правовідносин слід застосовувати нову редакцію ст. 117 КЗпП України як таку, що пом`якшує відповідальність роботодавця.

Крім того, суд бере до уваги й те, що відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц

(провадження № 14-623 цс 18) метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

З урахуванням конкретних обставин справи та критеріїв, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

В цьому контексті суд зауважує, що заявлена позивачем сума вимог середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в п`ять разів перебільшує розмір заборгованості з власне заробітної плати, проведення своєчасного розрахунку залежало, в тому числі, й від належного виконання позивачем своїх обов`язків директора підприємства, жодних поважних причин звернення до суду через півтора роки після звільнення позивач не навів і не підтвердив.

Більше того, поведінка позивача після звільнення була непослідовною і в певній мірі не надто добросовісною, оскільки він спочатку вважав себе звільненим незаконно і оскаржував своє звільнення у суді, витрачаючи на це відповідний час, а потім, не дочекавшись рішення у справі про звільненні, одночасно звернувся з цим позовом.

Таким чином, тривалість періоду, протягом якого позивач не звертався з вимогою про розрахунок, залежала виключно від його поведінки і власного розсуду, але розмір середнього заробітку в такому випадку не може залежати лише від моменту волевиявлення позивача на звернення до суду.

З урахуванням наведеного, суд виходить з того, що й з міркувань розумності, добросовісності і справедливості сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, право на яку має позивач, не може перевищувати розміру такого заробітку за шість місяців.

Виходячи з середньоденного заробітку позивача в розмірі 1232,53 грн., на чому наголошував відповідач і проти чого не заперечував позивач, і кількості робочих днів протягом останніх шести місяців перед пред`явленням позивачем вимог (130), загальна сума, що підлягає стягненню на користь позивача, становить 160228,90 грн.

Щодо вимог про стягнення невикористаної щорічної відпустки та моральної шкоди.

Згідно зі ст. ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється виключно на засадах змагальності сторін, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог та на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору, доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, тягар доведення розміру шкоди та причинного зв`язку між шкодою і протиправною поведінкою заподіювача шкоди покладено на потерпілого, в даному випадку - на позивача.

Так само саме позивач має довести той факт, що він не використав право на відпустку і, відповідно, має право на її компенсацію при звільненні.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Частиною 3 статті 23 ЦК України встановлено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно роз`яснень п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Беручи до уваги наведені вище орієнтири, суд зауважує, що позивачем не надано доказів на існування подібних обставин, які б істотно змінили уклад його життя та (або) змушували б його докладати важких зусиль для відновлення становища, що існувало до звільнення.

Не надано судом й доказів того, що він використав своє право на відпустку під час роботи директором КП «Готель «Україна» ЗОР.

При цьому слід враховувати, що за поясненнями представника КП «Універс» ЗОР, які стороною позивача не спростовані, при звільненні позивача і при переході прав та обов`язків до цього підприємства від КП «Готель «Україна» ЗОР, правонаступнику не було передано документацію з кадрових питань за період, за яких був відповідальний позивач, як директор.

Відтак, суд приходить до висновку, що у задоволенні цієї частини вимог слід відмовити через їх недоведеність.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Судом встановлено, що позивачем заявлено до стягнення з відповідача на його користь 8000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно зі ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать в тому числі витрати на професійну правничу допомогу.

Положенням п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України визначено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.

Слід відзначити, що витрати на професійну правничу допомогу є видом судових витрат і всі норми процесуального кодексу, які стосуються судових витрат відносяться також до витрат на професійну правничу допомогу.

Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмету доказування у справі. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Витрати повинні бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволені таких вимог.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

При визначенні суми відшкодування таких витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інші проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 28 листопада 2002 року у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

На підтвердження витрат на правову допомогу до суду позивач надав копії договору про надання правової допомоги б/н від 28.01.2022, додаткової угоди від 02.01.2024 до договору про надання правової допомоги б/н, акту наданих послуг №1 від 09.04.2024, договору про спільну діяльність від 28.01.2022 та витяг про АБ «Станіслава Гришина» з ЄДР (станом на 09.04.2024).

Судом установлено, що дані витрати понесені з розглядом цієї справи, є фактичними, відповідають обсягу наданих послуг та виконаних робіт, неминучими (у зв`язку із виконанням умов договору про правничу допомогу). Тому, суд дійшов висновку, що заявлений розмір витрат є обґрунтованим та доведеним, відтак підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 4, 5, 12, 81, 83, 89, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Готель «УКРАЇНА» Запорізької обласної ради та Комунального підприємства «УНІВЕРС» Запорізької обласної ради, про стягнення в солідарному порядку заборгованості із заробітної плати, компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплат, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, вихідної допомоги, суми індексації заробітної плати, та про відшкодування моральної шкоди, - задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства «УНІВЕРС» Запорізької обласної ради на користь ОСОБА_1 111956,37 грн. (сто одинадцять тисяч дев`ятсот п`ятдесят шість грн. 37 коп.) заборгованості із заробітної плати за період з 22.01.2022 по 27.05.2022 (без урахування податків та обов`язкових платежів), 602,88 грн. (шістсот дві грн. 88 коп.) індексації заробітної плати за період з лютого 2020 року по травень 2022 року (без урахування податків та обов`язкових платежів), 26499,30 грн. (двадцять шість тисяч чотириста дев`яносто дев`ять грн. 30 коп.) вихідної допомоги (без урахування податків та обов`язкових платежів), 3969,48 грн. (три тисячі дев`ятсот шістдесят дев`ять грн. 48 коп.) компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (з урахуванням податків та обов`язкових платежів) та 160228,90 грн. (сто шістдесят тисяч двісті двадцять вісім грн. 90 коп.) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (без урахування податків та обов`язкових платежів).

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Комунального підприємства «УНІВЕРС» Запорізької обласної ради на користь ОСОБА_1 витрати на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 3000,00 грн. (три тисячі грн. 00 коп.).

Стягнути з Комунального підприємства «УНІВЕРС» Запорізької обласної ради в дохід держави судовий збір у розмірі 1601,58 грн. (одна тисяча шістсот одна грн. 58 коп.).

Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України, суд вважає необхідним зазначити у резолютивній частині рішення наступні дані:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Комунальне підприємство «УНІВЕРС» Запорізької обласної ради, код ЄДРПОУ: 13622246, місце знаходження: м. Запоріжжя, проспект Соборний, 164.

Повний текст рішення складений 16.08.2024.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення постанови апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного тексту рішення, а разі подання апеляційної скарги особою, яка не брала участі у справі, - протягом 30 днів з дня вручення копії рішення.

Суддя М.М. Мінаєв