Постанова

від 06.11.2024 по справі 753/13398/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 753/13398/16-ц

провадження № 61-2923св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Луспеника Д. Д., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Інкомед»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 04 вересня 2023 року у складі судді Коренюк А. М. та постанову Київського апеляційного суду від 01 лютого 2024 року у складі колегії суддів: Гуля В. В., Матвієнко Ю. О., Мельника Я. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства

з обмеженою відповідальністю «Компанія «Інкомед» (далі - ТОВ «Компанія «Інкомед», товариство), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 ,про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку після звільнення та затримки видачі трудової книжки, стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3 % річних, відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 26 серпня 2003 року (справа № 2-30) змінено формулювання звільнення ОСОБА_1 з ТОВ «Компанія «Інкомед» за наказом від 05 грудня 2000 року № 16 із «звільнення за прогули» на «звільнення за власним бажанням»; зобов`язано

ТОВ «Компанія «Інкомед» видати ОСОБА_1 трудову книжку, стягнуто заборгованість із заробітної плати у сумі 432,29 грн, середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 12 591,65 грн та 12 250,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Зважаючи на те, що зазначене судове рішення протягом дев`яти років не було виконано, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Компанія «Інкомед» про стягнення заборгованості із заробітної плати, стягнення середнього заробітку, зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 22 травня 2014 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнено з ТОВ «Компанія «Інкомед» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку, починаючи з 26 серпня 2003 року до дня винесення рішення, в розмірі 49 876,00 грн та 5 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 14 серпня 2014 року рішення Дарницького районного суду м. Києва від 22 травня 2014 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення інфляційних втрат, 3 % річних, відшкодування моральної шкоди скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення про задоволення позовних вимог частково.

Стягнено з ТОВ «Компанія «Інкомед» на користь ОСОБА_1 3 % річних у розмірі 8 315,47 грн, інфляційні втрати в розмірі 41 487,17 грн та 70 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, а всього - 119 802,64 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат. В решті рішення суду залишено без змін.

Посилаючись на те, що з дня прийняття наказу про звільнення і до цього часу товариство не виплатило всіх належних позивачу сум, не видало трудову книжку, чим порушило його трудові права, ОСОБА_1 просив стягнути з ТОВ «Компанія «Інкомед» середній заробіток за весь час затримки розрахунку після звільнення та затримки видачі трудової книжки, з 22 травня 2014 року і до цього часу,

з урахуванням вимог статті 95 Кодексу законів про працю України

(далі - КЗпП України) та пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року (далі - Порядок № 100); зобов`язати ТОВ «Компанія «Інкомед» здійснити в повному обсязі всі передбачені чинним законодавством України обов`язкові відрахування до державних фондів соціального страхування з 01 грудня 2000 року і до цього часу; стягнути з ТОВ «Компанія «Інкомед» борг з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та 3 % річних від простроченої суми з 22 травня 2014 року

і до цього часу; стягнути з ТОВ «Компанія «Інкомед» 24 000 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст судових рішень

Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 16 вересня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 10 лютого

2021 року, позов задоволено частково, позов задоволено частково.

Стягнено з ТОВ «Компанія «Інкомед» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні та затримки видачі трудової книжки, з 22 травня 2014 року до дати винесення рішення суду, а саме

до 16 вересня 2019 року.

Стягнено з ТОВ «Компанія «Інкомед» на користь ОСОБА_1 загальну суму боргу, яка станом на 22 травня 2014 року становить 194 952,58 грн, інфляційні втрати з 01 червня 2014 року до 31 серпня 2019 року (включно) у розмірі

259 091,98 грн, 3 % річних з 22 травня 2015 року до 15 вересня 2019 року (включно) у розмірі 33 224,25 грн.

Стягнено з ТОВ «Компанія «Інкомед» на користь ОСОБА_1 50 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Додатковим заочним рішенням Дарницького районного суду міста Києва

від 03 листопада 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 10 лютого 2021 року, стягнено з ТОВ «Компанія «Інкомед» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні та затримки видачі трудової книжки за період з 22 травня 2014 року до дати винесення рішення суду, а саме до 16 вересня 2019 року, у сумі 24 623,50 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із наявності вини відповідача у непроведенні з позивачем розрахунків при звільненні.

Крім того, виходячи з положень частини другої статті 625 ЦК України, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та трьох процентів річних

від простроченої суми з 22 травня 2014 року і до часу ухвалення судового рішення.

Вирішуючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди у розмірі

50 000,00 грн, суд першої інстанції виходив із засад розумності, виваженості та справедливості та враховував характер та обсяг заподіяних позивачу моральних страждань, ступінь вини відповідача, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про зобов`язання відповідача здійснити в повному обсязі всі передбачені чинним законодавством обов`язкові відрахування до державних фондів соціального страхування, починаючи

з 01 грудня 2000 року і до цього часу, суд першої інстанції виходив

із необґрунтованості та безпідставності такої вимоги, оскільки позивач з 05 грудня 2000 року звільнений з роботи у ТОВ «Компанія «Інкомед» на підставі наказу

від 05 грудня 2000 року № 16.

Ухвалюючи додаткове рішення про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та затримки видачі трудової книжки за період з 22 травня 2014 року до дати ухвалення рішення суду у розмірі 24 623,50 грн, суд першої інстанції виходив із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка підлягала стягненню за рішенням Дарницького районного суду м. Києва

від 26 серпня 2003 року за період з 05 грудня 2000 року до дня ухвалення рішення у розмірі 12 591,65 грн, відповідно до чого середньоденна заробітна плата становить - 18,50 грн (12 591,65 грн : 681 роб. дн.) та періоду затримки розрахунку, починаючи з 22 травня 2014 року до 16 вересня 2019 року, що складає

1 331 робочий день.

Постановою Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року касаційну скаргу

ОСОБА_1 задоволено частково.

Заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 16 вересня 2019 року, додаткове заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 03 листопада 2020 року, постанову Київського апеляційного суду від 10 лютого 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 лютого 2021 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова Верховного Суду мотивована тим, що вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суди попередніх інстанцій дійшли безпідставного висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення трьох процентів річних від простроченої суми заборгованості, оскільки частина друга статті 625 ЦК України не застосовується до трудових відносин, які виникли у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні працівника з роботи та несвоєчасною виплатою заробітної плати, оскільки такі відносини врегульовані нормами трудового права.

Суди правильно розрахували заборгованість відповідача, однак помилково вказали про стягнення з відповідача середнього заробітку і за час затримки розрахунку при звільненні, і за час затримки видачі трудової книжки.

Крім того, суд першої інстанції не постановляв ухвалу про заочний розгляд

справи, умови проведення заочного розгляду справи, передбачені

статтею 280 ЦПК України, були відсутні, оскільки справа розглянута без належного повідомлення відповідача.

З урахуванням наведеного, суд касаційної інстанції дійшов висновку про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанції та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 04 вересня 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 01 лютого

2024 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнено з ТОВ «Компанія Інкомед» на користь ОСОБА_1 50 000, 00 грн на відшкодування моральної шкоди.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що вимоги позивача щодо стягнення боргу на загальну суму 194 952,58 грн, з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та трьох відсотків річних від простроченої суми, з 22 травня

2014 року й до цього часу, на підставі статті 625 ЦК України задоволенню не підлягають, оскільки положення зазначеної статті ЦК України не застосовуються до трудових правовідносин, які виникли у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні працівника з роботи та несвоєчасною виплатою заробітної плати.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та за час затримки видачі трудової книжки, суд першої інстанції виходив з того, що одночасне стягнення середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України та за статтею 235 КЗпП України є подвійним стягненням середнього заробітку та

є неспівмірним з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату.

Вирішуючи позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення, зобов`язання здійснити всі обов`язкові відрахування до державних фондів соціального страхування з 01 грудня 2000 року, суд виходив з того, що позивач пропустив встановлений частиною першою статті 233 КЗпП України строк для звернення до суду з позовом.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції, з чим погодився апеляційний суд, виходив з того, що роботодавець порушив трудові права позивача, що спричинило йому моральну шкоду, урахувавши тривалість такого порушення, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди у розмірі

50 000,00 грн.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 04 вересня

2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 лютого 2024 року

у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову

у повному обсязі.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на пункт 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі -

ЦПК України)), а саме відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах:

щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку після звільнення та затримки видачі на руки трудової книжки після звільнення, з урахуванням

вимог частини четвертої статті 43 Конституції України, частин третьої-п`ятої

статті 95 КЗпП України, та пункту 10 Порядку № 100;

щодо здійснення обов`язкових відрахувань до державних фондів соціального страхування, з урахуванням вимог статті 46 Конституції України,

пунктів 3, 4, 9 частини другої статті 16 ЦК України; частини четвертої

статті 235 КЗпП України, абзаців шостого, сьомого пункту 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58 (далі - Інструкція № 58), та статей 253-256 КЗпП України;

щодо відшкодування моральної шкоди, з урахуванням вимог статей 27, 28, 41,

43 Конституції України; пункту 9, 13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 та від 25 травня 2001 року № 5, статей 2, 3, 6 Європейської Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі - Конвенції) та практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ)

у подібних правовідносинах.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що на порушення норм процесуального права, суд першої інстанції не розглянув клопотання заявника про залучення до участі

у розгляді справи третьої особи ОСОБА_2 , як співвідповідача від 17 січня

2022 року; заяву-клопотання про вчинення кримінальних правопорушень

від 18 квітня 2023 року та виклик у судове засідання свідків; заяву-клопотання про розшук відповідача, місце перебування якого невідоме, та про постановлення окремої ухвали від 14 травня 2023 року.

Крім того, суд першої інстанції ухвалив оскаржуване судове рішення

у підготовчому судовому засіданні.

Вирішуючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, неправильно застосували частини першу, другу статті 233 КЗпП України та дійшли помилкового висновку про пропуск позивачем тримісячного строку для звернення до суду з позовом за захистом порушеного права.

У Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку

з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу Конституційний Суд України вказав, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої

статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117 цього Кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Однак з 05 грудня 2000 року (дня офіційного звільнення ОСОБА_3 з ТОВ «Компанія «Інкомед») і до цього часу відповідач не розрахувався з позивачем, трудову книжку не видав, що беззаперечно підтверджується невиконанням

у примусовому порядку органом державної виконавчої служби рішення Дарницького районного суду міста Києва від 26 серпня 2003 року (справа № 2-30), що набрало законної сили 22 жовтня 2003 року, про зобов`язання ТОВ «Компанія Інкомед» видати ОСОБА_1 трудову книжку та стягнення заборгованості із заробітної плати у розмірі 432,23 грн, а тому 18 липня 2016 року він втретє звернувся до суду з позовом до ТО «Компанія «Інкомед» про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку після звільнення та затримки видачі трудової книжки; стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та трьох процентів річних від простроченої суми, зобов`язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди.

Суди не звернули уваги на те, що згідно з частиною четвертою

статті 235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу .

Відповідно до абзаців п`ятого-сьомого пункту 4.1 Інструкції № 58 власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним у порядку, встановленому пунктом 2.10 цієї Інструкції.

Зважаючи на те, що з 05 грудня 2000 року і до цього часу позивачу не видано трудову книжку, то він вважається таким, що перебуває у трудових відносинах

з ТОВ «Компанія «Інкомед»

Таким чином, оскільки на час звернення до суду з цим позовом відповідач не розрахувався з позивачем, трудової книжки не видав, то перебіг тримісячного строку, протягом якого він міг звернутися до суду з позовом, навіть не розпочався.

Крім того, як суд першої інстанції, так і апеляційний суд у оскаржуваних судових рішеннях, обґрунтовуючи пропуск позивачем строку для звернення до суду

з позовом, посилаються на частину першу статті 234 КЗпП України у редакції, чинній станом на 19 липня 2022 року, водночас до суду з позовом він звернувся

ще 18 липня 2016 року.

Зі змісту оскаржуваних судових рішень незрозуміло, з якої саме дати для позивача розпочався тримісячний строк для звернення до суду з позовом.

Суди неправильно визначили розмір моральної шкоди, який підлягає відшкодуванню, оскільки не врахували вимоги абзацу другого пункту 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 травня 1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)», згідно

з яким у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються

у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

А тому відшкодуванню підлягала моральна шкода щонайменше у розмірі 743 700,00 грн (111 міс х 6 700,00 грн), однак, зважаючи на глибину та тривалість його моральних страждань, спричинених незаконними діями відповідача, відшкодуванню підлягає моральна шкода у розмірі 24 000 000,00 грн.

Крім того, суд першої інстанції необґрунтовано стягнув з нього судовий збір

у розмірі 1 102,40 грн.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 29 лютого 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного сулу міста Києва від 04 вересня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 лютого 2024 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії суддів: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2024 року (після усунення недоліків) відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1

з підстав, визначених пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, витребувано із Дарницького районного суду міста Києва матеріали справи № 753/13398/16-ц; надано учасникам справи строк для подання відзиву.

У травні 2024 року матеріали справи № 753/13398/16-ц надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 10 жовтня 2024 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи за участю сторін. Призначено справу до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою

статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи

з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що з 05 травня 2000 року до 05 грудня 2000 року ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ТОВ «Компанія «Інкомед».

Наказом від 05 грудня 2000 року № 16 ОСОБА_1 було звільнено з роботи за пунктом 4 статті 40 КЗпП України.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 26 серпня 2003 року (справа № 2-30) змінено формулювання причини звільнення ОСОБА_1

з роботи з ТОВ «Компанія «Інкомед» за наказом від 05 грудня 2000 року № 16

з «звільнення за прогули» на «звільнення за власним бажанням», зобов`язано

ТОВ «Компанія «Інкомед» видати ОСОБА_1 трудову книжку, стягнено заборгованість по заробітній платі у сумі 432,29 грн, середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 12 591,65 грн та на відшкодування моральної шкоди у сумі 12 250,00 грн. У задоволенні вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відмовлено.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 22 травня 2014 року позов ОСОБА_1 до ТОВ «Компанія «Інкомед», третя особа - ОСОБА_2 , про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку після звільнення та затримки видачі трудової книжки, стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та трьох процентів річних від простроченої суми, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди задоволено частково.

Стягнено з ТОВ «Компанія «Інкомед» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку, починаючи з 26 серпня 2003 року по день винесення рішення, в розмірі 49 876,00 грн, 5 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 14 серпня 2014 року рішення Дарницького районного суду м. Києва від 22 травня 2014 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення інфляційних втрат, трьох відсотків річних, відшкодування моральної шкоди скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення про задоволення позовних вимог частково.

Стягнено з ТОВ «Компанія «Інкомед» на користь ОСОБА_1 3 % річних у розмірі 8 315,47 грн, інфляційні втрати в розмірі 41 487,17 грн та 70 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, а всього - 119 802,64 грн.

Вирішено питання розподілу судових витрат. В решті рішення суду залишено без змін.

Нормативно-правове обґрунтування та мотиви, з яких виходив Верховний Суд

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема

у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є гарантією того, що учасник справи, незалежно від рівня фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, має можливість забезпечити захист своїх прав та інтересів.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що на порушення норм процесуального права, суд першої інстанції не розглянув клопотання заявника про залучення до участі у розгляді справи третьої особи ОСОБА_2 , як співвідповідача від 17 січня 2022 року; заяву-клопотання про вчинення кримінальних правопорушень від 18 квітня 2023 року та виклик у судове засідання свідків; заяву-клопотання про розшук відповідача, місце перебування якого невідоме, та про постановлення окремої ухвали від 14 травня 2023 року.

Крім того, суд першої інстанції ухвалив оскаржуване судове рішення

у підготовчому судовому засіданні.

Перевіряючи зазначені доводи заявника, Верховний Суд виходить з такого.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Компанія «Інкомед», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку після звільнення та затримки видачі трудової книжки, стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3 % річних, відшкодування моральної шкоди.

ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII)», який набрав чинності

15 грудня 2017 року, у частині третій статті 3 передбачає, що провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 9 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України № 2147-VIII провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Постановою Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року касаційну скаргу

ОСОБА_1 задоволено частково.

Заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 16 вересня 2019 року, додаткове заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 03 листопада 2020 року, постанову Київського апеляційного суду від 10 лютого 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 лютого 2021 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Дарницького районного суду від 25 листопада 2021 року у складі судді Котвицького В. Л. прийнято до розгляду цивільну справу № 753/13398/16-ц.

У судовому засіданні 14 червня 2023 року ОСОБА_1 заявив клопотання про повернення до стадії підготовчого провадження, зокрема для вирішення питання про залучення до участі у розгляді справи як відповідача ОСОБА_2 .

Статтею 196 ЦПК України передбачено, що для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання.

Дата і час підготовчого засідання призначаються суддею з урахуванням обставин справи і необхідності вчинення відповідних процесуальних дій.

Положеннями статті 189 ЦПК України визначено, що завданнями підготовчого провадження є: остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; з`ясування заперечень проти позовних вимог; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; вирішення відводів; визначення порядку розгляду справи; вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.

Підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі

і закінчується закриттям підготовчого засідання.

Підготовче засідання проводиться судом з повідомленням учасників справи (частина перша статті 197 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 200 ЦПК України у підготовчому засіданні суд постановляє ухвалу (ухвали) про процесуальні дії, що необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті.

Протокольною ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 14 червня 2023 року (т. 3 а.с. 227 ) постановлено повернутися зі стадії розгляду справи по суті до стадії підготовчого провадження у справі, зокрема для вирішення клопотання ОСОБА_1 про залучення до участі у розгляді справи третьої особи

ОСОБА_2 , як співвідповідача; заяви-клопотання про розшук відповідача, місце перебування якого невідоме, та про постановлення окремої ухвали (т. 4 а.с 7).

Призначено підготовче судове засідання на 09 серпня 2023 року о 10 год. 00 хв.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 09 серпня 2023 року задоволено заяву судді Котвицького В. Л. про самовідвід від участі у розгляді справи № 753/13389/16-ц, заявлену у порядку, передбаченому частиною третьою статті 39 ЦПК України. Справу передано для проведення повторного автоматизованого розподілу.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 серпня 2023 року справу № 753/13389/16-ц передано судді Коренюк А. М..

Судове засідання у справі призначено на 04 вересня 2023 року о 12 год. 00 хв.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 04 вересня 2023 року заяву ОСОБА_1 про відвід від участі у розгляді справи судді Коренюк А. М. визнано необґрунтованою та відмовлено у її задоволенні.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 04 вересня 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 01 лютого

2024 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнено з ТОВ «Компанія Інкомед» на користь ОСОБА_1 50 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Зазначене дає підстави для висновку про те, що прийнявши справу до свого розгляду на стадії підготовчого провадження, суд заявлених ОСОБА_1 клопотань не розглянув, підготовче судове засідання не закрив та фактично ухвалив оскаржуване судове рішення на стадії підготовчого судового провадження, що не відповідає завданням підготовчого провадження.

Розглянувши справу у порядку спрощеного позовного провадження, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що відповідно до пункту 2 частини першої

статті 274 ЦПК України (у редакції, чинній на час ухвалення судового рішення)

у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи, що виникають з трудових відносин.

Водночас у порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт 5 частини четвертої статті 274 ЦПК України).

Зважаючи на те, що ціна позову у цій справі значно перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто належить до тих, які відповідно до частини четвертої статті 274 ЦПК України не можуть бути розглянуті у порядку спрощеного позовного провадження, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про можливість розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження.

Апеляційний суд зазначеного не врахував, доводів апеляційної скарги не перевірив, а тому дійшов помилкового висновку про дотримання судом першої інстанції норм процесуального права та наявність правових підстав для залишення оскаржуваного судового рішення без змін.

У контексті наведеного доводи касаційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права знайшли своє підтвердження, що відповідно до пунктів 2, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового судового розгляду суду першої інстанції необхідно урахувати, що відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку

з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

У рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку

з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу, Конституційний Суд України вказав, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117 цього Кодексу треба розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку при звільненні встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався. При цьому Конституційний Суд України звернув увагу, що для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

У справі, що переглядається, суди встановили, що роботодавець фактичного розрахунку з позивачем не провів, а отже, і перебіг строку звернення працівника до суду із вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні передбачений статтею 233 КЗпП України не розпочався

(див. постанову Верховного Суду від 14 червня 2023 року у справі № 204/3645/20).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пунктів 2, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Аналізуючи наведене, рішення Дарницького районного суду міста Києва

від 04 вересня 2023 року та постанова Київського апеляційного суду

від 01 лютого 2024 року підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

З огляду на висновок касаційного суду щодо результатів вирішення касаційної скарги, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами розгляду судом, який ухвалить остаточне рішення по суті вирішення спору.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 411, 416, 419, ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково .

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 04 вересня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 лютого 2024 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийД. Д. Луспеник Судді:І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець