Рішення

від 15.11.2024 по справі 642/1161/24

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

"15" листопада 2024 р.

Справа № 642/1161/24

Провадження № 2/642/1452/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2024 р. м. Харків

Ленінський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Балабая С.С.,

за участю секретаря судового засідання Хазикової В.С.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача адвоката Шумейка Я.В.,

представника відповідача - адвоката Паркулаба А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду в приміщенні Ленінського районного суду м. Харкова цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Морська свіжість» про визнання договору недійсним, -

встановив:

У березні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Морська свіжість» (далі ТОВ «Морська свіжість») про визнання договору недійсним.

Позов мотивовано тим, що 20 липня 2020 року по 30 червня 2021 року вона перебувала у трудових відносинах з ТОВ «Морська свіжість».

Оскільки керівництво ТОВ «Морська свіжість» наполягало на укладенні договору про повну матеріальну відповідальність, під впливом цих вимог 04 січня 2021 року нею було укладено відповідний договір.

Між тим, посада «адміністратор залу» відсутня в Переліку посад і робіт, що заміщаються чи виконуються працівниками, з якими підприємством, установою чи організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм на зберігання, -продаж (відпуск), перевезення або застосування у процесі виробництва (далі - Перелік № 447/24), що унеможливлює укладення з працівником, який обіймає таку посаду, договору про повну матеріальну відповідальність.

Вважає, наполягаючи на укладенні такого договору, адміністрація Відповідача ввела її в оману щодо обставин, які мають істотне значення.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просила визнати недійсним договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність від 04 січня 2021 року, укладений між нею та ТОВ «Морська свіжість», а також стягнути з відповідача понесені нею судові витрати.

Відповідно до відзиву на позовну заяву відповідач заперечував проти задоволення позову, аргументуючи це тим, що оспорюваним договором не порушуються права позивача, в провадженні Дзержинскього районного суду наявне кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 191 КК України, а спірний договір є доказом у цьому кримінальному провадженні, що свідчить про те, що позов поданий з метою руйнування кримінального провадження.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 30 квітня 2024 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 закрито.

Постановою Харківського апеляційного суду від 04 липня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено. Ухвалу Ленінського районного суду м. Харкова від 30 квітня 2024 року скасовано, справу направлено до Дзержинського районного суду м. Харкова для продовження розгляду.

Ухвалою Харківського апеляційного суду м. Харкова від 30 липня 2024 року виправлено описку в постанові Харківського апеляційного суду від 04 липня 2024 року та викладено другий абзац резолютивної частини у такій редакції: «Ухвалу Ленінського районного суду м. Харкова від 30 квітня 2024 року скасувати, справу направити до Ленінського районного суду м. Харкова для продовження розгляду.».

Ухвалою суду Ленінського районного суду м. Харкова від 28.08.2024 прийнято до свого провадження матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Морська свіжість» про визнання договору недійсним для продовження розгляду.

31.10.2024 на адресу Ленінського районного суду м. Харкова від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Морська свіжість» - Паркулаба А.В. надійшли додаткові пояснення. Мотивовані тим, що перелік посад і робіт, що заміщаються або виконуються працівниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність, містить не лише посади, а і роботи, за умови виконання яких з працівником може бути укладений відповідний договір. До посадових обов?язків ОСОБА_1 входив не тільки контроль роботи працівників у залі, а і прийом і облік товару; підготовка до продажу і інвентаризація товарних залишків, інвентаризація і передача на зберігання грошових коштів з кас магазину за підсумками робочого дня, передача грошових коштів на інкасацію, інвентаризація матеріальних цінностей в магазині. Вказане підтверджено договором про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, згідно п. 1 якого робота ОСОБА_1 безпосередньо пов?язана із збереженням, обробкою, продажем (відпуском) переданих йому цінностей, у зв?язку з чим ОСОБА_1 зобов?язалась, серед іншого, вести облік, складати і надавати у встановленому порядку товарно-грошові й інші звіти про рух і залишки ввірених матеріальних цінностей, брати участь в інвентаризації довірених цінностей, дбайливо відноситись до переданих для збереження матеріальних цінностей власника. Про те, що до посадових обов?язків ОСОБА_1 входило прийом і облік товару, інвентаризація і передача на зберігання грошових коштів з кас магазину за підсумками робочого дня, передача грошових коштів на інкасацію, інвентаризація матеріальних цінностей в магазині, повідомила також сама ОСОБА_1 у ході допиту в статусі обвинуваченої підчас судового засідання 29.10.2024 по справі 638/1992/22. Таким чином, виконувана ОСОБА_1 робота віднесена до переліку робіт, у зв?язку з виконанням яких може бути укладений договір про повну матеріальну відповідальність. Доводи щодо відсутності посади «адміністратор залу» в Переліку № 447/24, як підстава визнання недійсним договору, на переконання представника відповідача, є неспроможними, оскільки не враховують трудові обов?язки і виконувану ОСОБА_1 роботу. Твердження позову про нібито «обман», які грунтуються на тому, що ОСОБА_1 не була обізнана з Переліком № 447/24 і тим, що посада «адміністратор залу» не входить до нього, є неспроможними, оскільки фактично є твердженням про необізнаність із приписами закону, що не може бути підставою позовних вимог. Незнання закону не звільняє від відповідальності. ОСОБА_1 не була позбавлена можливості скористатись правовою допомогою за необхідності, а твердження про «обман» внаслідок власного незнання закону не може бути визнане обгрунтованим. Більш того, як вказано вище, підставою для укладання з ОСОБА_1 договору про матеріальну відповідальність стало не те, що її посада віднесена до Переліку № 447/24, а зміст виконуваної ОСОБА_1 роботи і її трудові обов?язки, які включали роботу з матеріальними цінностями. Про те, що ОСОБА_1 виконує роботу, пов?язану з матеріальними цінностями, позивачка не могла не знати, оскільки точно знала про суть її роботи і трудових обов?язків. Більш того, про її обов?язки під час роботи безпосередньо вказано в самому договорі про повну матеріальну відповідальність, і ОСОБА_1 , підписавши цей договір, буз сумніву була ознайомлена з відповідними положеннями. Звертає увагу на на наявність кримінального провадження стосовно позивачки (справа 638/1992/22). Так, в Дзержинському районному суді міста Харкова перебуває кримінальна справа за обвинуваченням ОСОБА_1 за ч. 1ст. 191 КК України. (КП № 12021221200000711 від 05.06.2021). В межах цього кримінального провадження ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 1. ст. 191 КК України - привласнення чужого майна, яке перебувало в її віданні. Досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_1 , відповідно до Наказу № 20/07-27 від 20 липня 2020 року "Про прийняття на роботу" виконувала обов?язки адміністратора залу на підприємстві ТОВ "Морська свіжість". Відповідно до Договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність від 04.01.2021, остання прийняла на себе повну матеріальну відповідальність за забезпечення неушкодженості і цілісності довірених їй матеріальних цінностей. Досудовим розслідуванням чітко не встановлено у який саме час, але в ході виконання своїх посадових обов?язків, ОСОБА_1 , знаходячись у приміщенні магазину "Рыба от фабрики "Рыбное ремесло", виник злочинний умисел, направлений на привласнення грошових коштів, які перебували у її віданні та належали ТОВ "Морська свіжість" у розмірі 52 961 грн. За результатами проведення інвентаризації на ТОВ "Морська свіжість" було виявлено нестачу коштів у касі, про що було складено Акт № 1 від 31.05.2021. Вчинені дії кваліфіковано органом досудового розслідування, як кримінальне правопорушення за ч. 1 ст. 191 КК України. З позовною заявою щодо визнання недійсним договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність позивачка звернулась лише у 2024 році. Тож, не дивлячись на те, що досудове розслідування триває з 2021 року, і позивачка звільнена у 2021 році, у позивачки протягом трьох років не виникало підстав та мотивів для порушення справи про визнання спірного договору недійсним. Проте, згодом, така процесуальна дія співпала з активізацією кримінального провадження щодо позивачки. За таких обставин, можна дійти висновку, на думку представника відповідача, що позивачка звернулась до суду з метою поставлення під сумнів доказу - договору про повну матеріальну відповідальність, зібраного в кримінальному провадженні №?12021221200000711 від 05.06.2021.

Суд, вислухавши пояснення позивача, її представника, пояснення відповідача, пояснення свідка, дослідивши матеріали справи, вважає, що заявлені вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до наказу №20/07-27 від 20.07.2020 ОСОБА_1 була прийнята на роботу до ТОВ «Морська свіжість» на посаду адміністратора залу.

Між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ТОВ «Морська свіжість» 4 січня 2021 року укладено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність.

На підставі наказу директора ТОВ «Морська свіжість» №30/6-К від 30.06.2021 ОСОБА_1 звільнено з посади адміністратору залу з 01.06.2021 за прогул на підставі п.4 ст. 40 КЗпП України.

В Дзержинському районному суді міста Харкова перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 за ч. 1ст. 191 КК України. (КП № 12021221200000711 від 05.06.2021).

Як вбачається з обвинувального акту, досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_1 , відповідно до Наказу № 20/07-27 від 20 липня 2020 рокупро прийняття на роботувиконувала обов`язки адміністратора залу на підприємстві ТОВ«Морська свіжість». Відповідно до договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність від 04.01.2021, остання прийняла на себе повну матеріальну відповідальність за забезпечення неушкодженості і цілісності довірених їй матеріальних цінностей. Досудовим розслідуванням чітко не встановлено у який саме час, але в ході виконання своїх посадових обов`язків, ОСОБА_1 , привласнила грошові кошти, які перебували у її віданні та належали ТОВ«Морська свіжість»у розмірі 52 961 грн 53 коп. За результатами проведення інвентаризації на ТОВМорська свіжістьбуло виявлено нестачу коштів у касі, про що було складено Акт № 1 від 31.05.2021. Такі дії кваліфіковано органом досудового розслідування, як кримінальне правопорушення за ч.1 ст. 191 КК України, тобто привласнення чужого майна особою, яке перебувало в її віданні.

Відповідно до пояснень ОСОБА_2 та наданих нею показань під час допиту в якості свідка в судовому засіданні, остання підтвердила, що дійсно з 20.07.2020 по 01.06.2021 працювала адміністратором залу в магазині ТОВ «Морська свіжість». У неї виник конфлікт з відповідачем і вона була звільнена. 4 січня 2021 року між нею та відповідачем був укладений договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність. В Дзержинському районному судді розглядається кримінальне провадження за її обвинуваченням у привласненні грошових коштів, належних ТОВ «Морська свіжість». Спірний договір є однім з доказів у вищезазначеному кримінальному провадженні.

Відповідно достатті 55 Конституції Україникожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 ЦК Українивизначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, лише порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 дав визначення поняттю "охоронюваний законом інтерес", який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "право" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д)означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» має один і той же зміст. Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Згідно зістаттею 16 ЦК Українивизнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбаченістаттею 215 цього ж Кодексу.

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджуване порушення було обґрунтованим.

Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо певних обставин абстрактно, лише тому, що позивач вважає, що начебто певні обставини впливають на їх правове становище.

Відповідно до пункту 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободкожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений.Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити. Аналогічні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі№ 761/45721/16-ц, від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18, від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17.

Суд зазначає, що сам по собі факт укладання договору про повну матеріальну відповідальність не свідчить про порушення прав позивача.

Крім того, суд звертає увагу, що на час звернення позивача до суду, вона була звільнена, отже на даний час трудові відносини між сторонами припинені у зв`язку із звільненням позивача, через що спірний договір будь-яких прав та обов`язків для позивача не створює та втратив свою чинність.

За вказанихобставин судвважає,що можливістьпорушення спірнимдоговором правпозивача моглавиникнути лишепри виникненніспору міжТОВ «Морськасвіжість» та ОСОБА_2 провідшкодування вартостінестачі матеріальнихцінностей в повномуобсязі на підставіцього договорувідповідно доположень пункту1частини 1статті 134та статті135-1 КЗпП України.

Щодо твердження представника позивача адвоката Шумейка Я.В. про намагання застосування положень спірного договору відповідачем в рамках відповідного кримінального провадження через заявлений цивільний позов, суд зазначає, Позивачем не надано доказів того, що відповідач в обґрунтування позовних вимог, заявлених в кримінальному провадженні посилається на положення спірного договору. Також суд зауважує, що порядок відшкодування шкоди, завданої злочином регулюється положеннями глави 82 ЦК України, якою встановлюється підстави відшкодування шкоди в деліктних зобов`язаннях. Крім цього, згідно з пунктом 2 частини 1 статті 134 КЗпП України до випадків повної матеріальної відповідальності відноситься завдання шкоди діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку.

Приймаючи доуваги наявністьвідповідного кримінальногопровадження,суд приходитьдо висновку,що позовподаний позивачемне зметою захистуцивільних прав,а зметою переоцінки обставин, які підлягають встановленню в межах кримінального провадження № 12021221200000711 від 05.06.2021, а саме позивач ОСОБА_2 , яка єобвинуваченою у кримінальному провадженні, звернувшись до суду із позовом про визнання договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність від 04.01.2021 недійсним, фактично намагається визнати неналежним та недопустимим у зазначеному кримінальному провадженні доказу шляхом подання позову за правилами цивільного судочинства у даній справі.

Стаття 12 ЦПК України закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.76, ч. 1,2,3ст.77,79,80 ЦПК України: доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

При цьому, згідно з частиною шостою статті 81ЦПК Українидоказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом.

Відповідно дост. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З врахуванням викладеного вище, суд приходить до висновку про відсутність доказів, які б свідчили про порушення прав або законних інтересів позивача, що є підставою для відмови в задоволенні позову.

Приймаючи до уваги, що відсутність порушень прав і законних інтересів позивача є підставою для відмови в задоволенні позову, суд не надає оцінки кожному аргументу, наведеному учасниками справи щодо наявності або відсутності підстав для задоволення позову.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на позивача.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 4, 7, 10, 12, 76, 77, 258, 259, 263, 265 ЦПК України, суд,

ухвалив:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Морська свіжість» про визнання недійсним договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність від 04.01.2021 укладеного між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Морська свіжість» - відмовити.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи за веб-адресою: https://ln.hr.court.gov.ua/sud2024/ на Офіційному веб-порталі судової влади України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня виготовлення повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 15.11.2024.

Суддя С.С. Балабай