Постанова

від 13.11.2024 по справі 906/219/24

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2024 року Справа № 906/219/24

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Маціщук А.В. , суддя Василишин А.Р.

секретар судового засідання Першко А.А.

за участю представників сторін:

позивача: Демянова Н.І.

відповідача: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Граніт" на рішення Господарського суду Житомирської області від 18 липня 2024 року у справі №906/219/24 (повний текст складено 24 липня 2024 року, суддя Лозинська І.В.)

за позовом фізичної особи - підприємця Бабенка Ігоря Станіславовича

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Граніт"

про стягнення 564187,95 грн

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа - підприємець Бабенко Ігор Станіславович звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Граніт" про стягнення 640608,72 грн, з яких 425300,00 грн боргу, 77850,82 грн пені, 85060,00 грн штрафу, 38925,40 грн відсотків за користування коштами, 7126,09 грн 3% річних, 6346,41 грн інфляційних втрат, а також судових витрат.

24 квітня 2024 року до Господарського суду Житомирської області від позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог та стягнення з відповідача 564187,95 грн, з яких 365950,00 грн боргу, 6131,66 грн 3% річних; 66986,85 грн пені, 6575,01 грн інфляційних втрат, 33484,43 грн відсотків за користування чужими грошовими коштами, 85060,00 грн штрафу, а також судового збору.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 26 квітня 2024 року у справі №906/219/24 прийнято до розгляду заяву позивача про зменшення позовних вимог; постановлено вважати заявленим до розгляду спір про стягнення з відповідача на користь позивача 564187,95 грн, з яких 365950,00 грн основного боргу, 6131,66 грн 3% річних; 66986,85 грн пені, 6575,01 грн інфляційних втрат, 33484,43 грн відсотків за користування чужими грошовими коштами, 85060,00 грн штрафу.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 18 липня 2024 року у справі №906/219/24 частково задоволено позов фізичної особи - підприємця Бабенка Ігоря Станіславовича до Товариства з обмеженою відповідальністю "Граніт" про стягнення 564187,95 грн. Зменшено заявлені до стягнення суми пені та штрафу на 50%.

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Граніт" (13033, Житомирська область, Житомирський район, селище Миропіль, вул. Лісова, буд. 2; код ЄДРПОУ 13563220) на користь Фізичної особи - підприємця Бабенка Ігора Станіславовича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; д. н.: 11.08.1977): 365950,00 грн основного боргу; 6131,66 грн 3% річних; 33493,43 грн пені; 6575,01 грн інфляційних втрат; 42530,00 грн штрафу; 7960,55 грн судового збору.

Відмовлено у стягненні 33484,43 грн відсотків за користування чужими грошовими коштами.

Вказане рішення мотивоване тим, що станом на дату подання позову визначений залишок вартості послуг у розмірі 365950,00 грн відповідачем не сплачений. Судом відхилено доводи відповідача щодо фіктивності договору про надання юридичних послуг від 18 листопада 2021 року та акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-0000008 з тих підстав, що останні, в тому числі і додаткова угода від 15 травня 2023 року, не були оскаржені в суді. Оцінивши в сукупності обставини справи та надані докази, приймаючи до уваги розмір неустойки, складну економічну ситуацію у державі, зважаючи на відсутність у позивача будь-якої шкоди або прямих збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором, Господарський суд Житомирської області зменшив розмір штрафу до 42530,00 грн, та розмір пені до 33493,43 грн, що складає 50% від заявлених сум. Крім того, судом відмовлено у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами, оскільки передбачені підпунктом 11.3.4 пункту 11.3 договору проценти за своєю правовою природою підпадають під визначення пені.

Не погодившись із винесеним рішенням, ТОВ "Граніт" звернулось до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 18 липня 2024 року у справі №906/219/24 та винести нове, яким у задоволенні позовних вимог ФОП Бабенко І.С. відмовити у повному обсязі.

Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт зазначає, що підставою для звернення до суду позивачу із позовною заявою про стягнення коштів є те, що ТОВ "Граніт" не виконано свого обов`язку з оплати вартості послуг за Договором про надання юридичних послуг від 18 листопада 2021 року згідно Акта № ОУ-0000008 здачі-прийняття робіт (послуг) від 04 лютого 2022 року, проте ТОВ "Граніт" вважає, що Договір про надання юридичних послуг від 18 листопада 2021 року є змішаним та за своєю правовою природою містить умови притаманні договору підряду. В Договорі про надання юридичних послуг від 18 листопада 2021 року, так і в Акті здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000008 в жодному пункті не визначено, що є результатами його виконання, що є підставою для висновку, що сам Акт не містить інформації про надані послуги та виконані роботи і тому не є підставою для оплати таких послуг відповідачем.

Апелянт зауважує, що Акт №ОУ-0000008 здачі-прийняття робіт (послуг) від 04 лютого 2022 року не містить Змісту, обсягу та одиниці виміру господарської операції, лише посилання на Рахунок №СФ-000060 від 18 листопада 2021 року та Договір від 18 листопада 2021 року що також вказує на його невідповідність вимогам до первинного документу.

Скаржник стверджує, що відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Згідно частини 5 статті 216 Цивільного кодексу України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Листом №906/219/24/5547/24 від 16 серпня 2024 року матеріали справи витребувано з Господарського суду Житомирської області.

03 вересня 2024 року до апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №906/219/24.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 09 вересня 2024 року у справі №906/219/24 залишено без руху апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Граніт" на рішення Господарського суду Житомирської області від 18 липня 2024 року у справі №906/219/24. Запропоновано ТОВ "Граніт" усунути протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки, шляхом подання заяви про усунення недоліків апеляційної скарги до якої долучити докази надсилання копії скарги фізичній особі-підприємцю Бабенку І.С. з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу.

18 вересня 2024 року від ТОВ "Граніт" надійшла заява про усунення недоліків по справі №906/219/24.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 23 вересня 2024 року у справі №906/219/24 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Граніт" на рішення Господарського суду Житомирської області від 18 липня 2024 року у справі №906/219/24. Розгляд апеляційної скарги (з урахуванням ухвали про виправлення описки) призначено на 13 листопада 2024 року об 10:30 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601 м. Рівне вул. Яворницького, 59 у залі судових засідань №2. Запропоновано позивачу у справі подати відзив на апеляційну скаргу (додані до нього документи) з доказами його надсилання апелянту.

30 вересня 2024 року від фізичної особи-підприємця Бабенко Ігора Станіславовича надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, прийнятим у повній відповідності до норм матеріального та процесуального права, відтак в задоволенні апеляційної скарги просить відмовити, а судове рішення у справі залишити без змін. Позивач звертає увагу суду, що вже чинним наразі директором апелянта, Білоусовим Геннадієм Петровичем, яким було підписано та подано відзив на позовну заяву та апеляційну скаргу власноручним підписом та печаткою товариства засвідчено укладання Додаткової угоди від 15 травня 2023 року, де ним визнано і факт виконання позивачем Договору і факт наявності невиконаних апелянтом грошових зобов`язань. Зі змісту Акта №ОУ-0000008 здачі-приймання робіт (надання послуг) від 04 лютого 2022 року вбачається можливим встановити усі необхідні відомості, що в розумінні положень статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" свідчать про реальність здійснення господарської операції з надання юридичних послуг, а саме дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції.

25 жовтня 2024 року до Північно-західного апеляційного господарського суду від представника фізичної особи-підприємця Бабенка Ігоря Станіславовича адвоката Демянової Наталії Ігорівни надійшло клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції за допомогою власних технічних засобів.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 30 жовтня 2024 року у справі №906/219/24 задоволено клопотання представника фізичної особи-підприємця Бабенка Ігоря Станіславовича адвоката Демянової Наталії Ігорівни про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції за допомогою власних технічних засобів.

05 листопада 2024 року від ТОВ "Граніт" надійшли додаткові пояснення у справі, у яких апелянт стверджує, що судом першої інстанції не з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а саме факт, чи були надані юридичні послуги по договору. Суд першої інстанції визнав встановленими обставини, що мають значення для справи, які апелянт вважає недоведеними, а саме реальність надання юридичних послуг за договором. Апелянт посилається на висновки Верховного Суду викладені у постановах від 21 лютого 2023 року у справі №820/4281/18 та від 05 березня 2024 року у справі №580/5010/21.

13 листопада 2024 року через "Електронний суд" від представника ТОВ "Граніт" - адвоката Гудименко Ольги Миколаївни надійшла заява (вх.№9878/24 від 13 листопада 2024 року) про вступ у справу як представника. Заявник просить суд залучити адвоката у справу в якості представника апелянта, надати доступ до матеріалів електронної справи №906/219/24 в підсистемі "Електронний суд" та перенести судове засідання на іншу дату та час для надання додаткового часу для ознайомлення з матеріалами справи. До заяви додано ордер серії АЕ №1333591 від 12 листопада 2024 року та свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

13 листопада 2024 року через "Електронний суд" від керівника ТОВ "Граніт" - Білоусова Геннадія Петровича надійшла заява (вх.№9879/24 від 13 листопада 2024 року) про розгляд справи без участі. Заявник просить розглянути справу без участі представника апелянта, вимоги зазначені у апеляційній скарзі на рішення Господарського суду Житомирської області від 18 липня 2024 року у справі №906/219/24 підтримує у повному обсязі та просить задовольнити апеляційну скаргу.

В судовому засіданні 13 листопада 2024 року, яке проводилося в режимі відеоконференції у відповідності до статті 197 ГПК України, представник позивача навела свої пояснення щодо процесуальної поведінки апелянта та його представників при розгляді даної справи, при розгляді клопотання про відкладення розгляду справи поклалась на розсуд суду. Вважає рішення місцевого господарського суду законним та обгрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Розглянувши клопотання представника ТОВ "Граніт" - адвоката Гудименко О.М. про відкладення розгляду справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відкладення розгляду справи є правом суду та здійснюється ним, з урахуванням конкретних обставин у справі та у разі визнання причин неявки сторін поважними. При цьому відкладення розгляду справи є прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Процесуальний закон не містить приписів щодо обов`язкового здійснення апеляційного розгляду за участю представників учасників справи. Не зазначалося про таку участь як обов`язкову і в ухвалі про призначення судового засідання.

Колегія суддів зауважує, що ТОВ "Граніт" було завчасно повідомлене про судове засідання, процесуальна позиція апелянта викладена у апеляційній скарзі та додаткових поясненнях.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що ТОВ "Граніт" було створено належні умови для реалізації наданих процесуальним законодавством прав, відповідач не був позбавлений можливості забезпечити явку свого представника в судове засідання.

Колегією суддів також враховано закінчення строків розгляду справи передбачених статтею 273 ГПК України та подання керівником ТОВ "Граніт" заяви про розгляд справи без участі представника апелянта.

Отже, з огляду на викладене, неявка представника апелянта в судове засідання не перешкоджає можливості розгляду справи за його відсутності.

Окрім того, суд звертає увагу на подання керівником заяви про розгляд апеляційної скарги без участі представника.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши надану судом юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 18 листопада 2021 року між Товариства з обмеженою відповідальністю "Граніт" (замовник, відповідач) та фізичною особою - підприємцем Бабенком Ігорем Станіславовичем (виконавець, позивач) укладено договір про надання юридичних послуг, за пунктом 1.1 якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе обов`язок здійснити повний юридичний супровід та надати комплекс юридичних послуг з усіх питань, що стосуватимуться господарської діяльності замовника, що є власником спеціального дозволу на користування надрами №3638 від 31 грудня 2004 року, наданого з метою видобування гранітів, магматитів, гнейсів, придатних для виробництва щебеню будівельного та каменю бутового Миропільського родовища Житомирської області (далі - спецдозвіл №3638), у сфері надрокористування, враховуючи проте не обмежуючись наступними послугами:

1.1.1 юридичний супровід заходів державного контролю, проведених суб`єктами владних повноважень, а саме органами виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, сферах промислової безпеки, охорони праці, здійснення державного гірничого нагляду, здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення охорони природних ресурсів, а також державну додаткову політику, в частині дотримання замовником, що є власником спецдозволу №3638, приписів чинного законодавства України;

1.1.2 підготовка будь-яких документів, необхідних замовнику для здійснення господарської діяльності у сфері надрокористування на підставі спецдозволу №3638;

1.1.3 юридичний супровід процедури внесення змін до Програми робіт з видобування корисних копалин Миропільського родовища Житомирської області, що є додатком до Угоди про умови користування надрами з метою видобування корисних копалин;

1.1.3 підготовка акта приймання-передачі Миропільського родовища Житомирської області;

1.1.4 юридичний супровід процедури врегулювання спірних правовідносин між замовником та органами виконавчої влади, які реалізують державну податкову політику, зокрема в частині погашення заборгованості замовника зі сплати рентної плати;

1.1.5 підготовка висновків, довідок, аналітичних роз`яснень з правових питань, що виникають в діяльності замовника;

1.1.6 участь в переговорах, зустрічах, нарадах, зборах, засіданнях, що стосуються прав та інтересів замовника.

Виконавець на вимогу замовника може надавати і інші види юридичних послуг, не зазначених у даному договорі. Види, характер, обсяг, порядок надання і строки комплексних юридичних послуг, зазначаються сторонами в умовах даного договору та додатках та/або додаткових угодах (пункти 1.2 - 1.3 договору).

Вартість послуг, що надаються за даним договору, складає 425300,00 грн (пункт 6.1 договору).

Згідно з пунктом 6.2 договору оплата вартості послуг за даним договором здійснюється замовником протягом 15 календарних днів з дня підписання сторонами акта приймання-передачі наданих послуг (виконаних робіт) шляхом безготівкового перерахування суми грошових коштів на розрахунковий банківський рахунок виконавця.

Відповідно до пункту 11.3 договору за невиконання замовником грошового зобов`язання, визначеного положеннями пункту 6.1 договору, у строк, визначений положеннями пункту 6.2 даного договору, замовник зобов`язується сплатити на користь виконавця:

11.3.1 неустойку (пеню) у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення виконання грошового зобов`язання;

11.3.2 інфляційні втрати;

11.3.3 три проценти річних від простроченої суми;

11.3.4 проценти за користування коштами виконавця у розмірі однієї облікової ставки НБУ за кожен день прострочення виконання грошового зобов`язання;

11.3.5 штраф у розмірі 20% від суми вартості послуг за даним договором.

Даний договір набирає сили з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами всіх взятих на себе зобов`язань по даному договору (пункт 12.1 договору).

18 листопада 2021 року виконавцем було надано замовнику рахунок-фактуру №СФ-0000060 на суму 425300,00 грн /а. с. 18/.

04 лютого 2022 року між сторонами складено акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-0000008, яким підтверджено передачу 04 лютого 2022 року від виконавця до замовника юридичних послуг за договором від 18 листопада 2021 року; зазначено, що вартість виконаних робіт становить 425300,00 грн та те, що сторони підтверджують, що претензій щодо виконання робіт відсутні /а. с. 19/.

15 травня 2023 року між ТОВ "Граніт" та ФОП Бабенком І. С. укладено додаткову угоду до договору, згідно пункту 1 якої сторони дійшли згоди щодо викладення пункту 6.2 договору у такій редакції:

"6.2 Оплата вартості послуг за даним договором здійснюється замовником шляхом безготівкового перерахування суми грошових коштів, яка визначена положеннями пункту 6.1 договору, на розрахунковий банківський рахунок виконавця у строк до 01 серпня 2023 року" /а. с. 20/.

Відповідно до пункту 2 додаткової угоди від 15 травня 2023 року сторони підтверджують, що станом на дату підписання даної додаткової угоди заборгованість замовника з оплати вартості послуг за договором перед виконавцем становить 425300,00 грн.

Однак, відповідач зобов`язань по здійсненню оплати наданих послуг не виконав.

Викладене, стало підставою для звернення позивача до суду з позовними вимогами про стягнення 425300,00 грн боргу, 77850,82 грн пені, 85060,00 грн штрафу, 38925,40 грн відсотків за користування коштами, 7126,09 грн 3% річних, 6346,41 грн інфляційних втрат.

Матеріали справи також містять платіжні інструкції №42 від 19 січня 2022 року про сплату ТОВ "Граніт" 30000 грн та №126 від 11 лютого 2022 року про сплату 29350 грн.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 26 квітня 2024 року у справі №906/219/24 було прийнято до розгляду заяву позивача про зменшення позовних вимог; постановлено вважати заявленим до розгляду спір про стягнення з відповідача на користь позивача 564187,95 грн, з яких 365950,00 грн основного боргу, 6131,66 грн 3% річних; 66986,85 грн пені, 6575,01 грн інфляційних втрат, 33484,43 грн відсотків за користування чужими грошовими коштами, 85060,00 грн штрафу.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в їх сукупності, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно із статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

З дослідженого місцевим судом та перевіреного колегією суддів вбачається, що укладений між сторонами договір про надання юридичних послуг від 18 листопада 2021 року за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Твердження апелянта про те, що договір про надання юридичних послуг від 18 листопада 2021 року є змішаним договором та за своєю правовою природою містить умови притаманні договору підряду є безпідставні, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Разом з тим, згідно частин 1, 2 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Предметом договору про надання послуг є вчинення виконавцем певних дій або здійснення певної діяльності. Предметом договору є надання послуг різного роду за завданням замовника. Специфічні характеристики послуги відрізняють її від товару. Для послуги характерна непомітність (її не можна взяти в руки, зберігати, транспортувати, складувати); послуга є невичерпною (незалежно від кількості разів її надання її власні кількісні характеристики не змінюються). Всім послугам властива одна спільна ознака - результату передує здійснення дій, які не мають матеріального змісту, тобто під час надання послуг продається не сам результат, а дії, які до нього призвели. Послуги відрізняються також від робіт. Якщо у зобов`язаннях підрядного типу результат виконаних робіт завжди має речову форму, то у зобов`язаннях про надання послуг результат діяльності виконавця не має речового змісту. Корисний ефект від діяльності з надання послуги полягає не у вигляді певного осяжного матеріального результату, як це має місце при виконанні роботи, а полягає в самому процесі надання послуги. Сама ж послуга споживається у процесі її надання, тому її визначають як діяльність, спрямовану на задоволення будь-яких потреб.

Як вбачається зі змісту пункту 1.2 договору та звіту про його виконання від 04 лютого 2022 року, виконавцем надано послуги, результат яких споживався замовником безпосередньо під час надання (виконання) таких послуг. Зокрема, це стосується підготовки документів, заяв, юридичний супровід процедури внесення змін до Програми робіт з видобування корисних копалин Миропільського родовища Житомирської області; юридичний супровід процедури врегулювання спірних правовідносин між замовником та органами виконавчої влади.

Судом апеляційної інстанції не встановлено в укладеному між сторонами договорі положень, які стосуються договору підряду, зокрема, необхідності передання будь-якого результату.

Апелянт стверджує про фіктивність укладеного між сторонами договору про надання юридичних послуг від 18 листопада 2021 року та про його нікчемність.

Положеннями Цивільного кодексу України визначено перелік випадків, за яких правочин вважається нікчемним, тобто таким, недійсність якого не потребує встановлення в судовому порядку.

Положеннями статті 215 Цивільного кодексу України визначено загальні правові засади визнання правочину недійсним, зокрема правовою підставою для визнання правочину недійсним слугує факт недодержання однією стороною чи всіма сторонами вимог, встановлених положеннями частин 1 - 3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України, тобто вимог щодо волевиявлення учасника правочину, щодо настання реальних правових наслідків правочину, щодо недопустимості порушення правочином, вчинюваним батьками, інтересів малолітніх дітей.

Тобто, недійсними правочинами є дії фізичних та юридичних осіб, які не створюють юридичних наслідків через недотримання умов дійсності правочину.

Положеннями частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

До таких правочинів відносяться: укладені з недодержанням обов`язкової письмової форми, якщо недійсність прямо передбачена законом; укладені з недодержанням обов`язкової нотаріальної форми (частина 1 статті 219 Цивільного кодексу України); укладені малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без належного схвалення (стаття 221 Цивільного кодексу України); укладені недієздатною фізичною особою (стаття 226 Цивільного кодексу України); вчинені без дозволу органу опіки і піклування (частина 1 статті 224 Цивільного кодексу України); які порушують публічний порядок (стаття 228 Цивільного кодексу України).

Колегія суддів зауважує, що жодна із зазначених підстав не може бути застосована до правочину, яким є Договір про надання юридичних послуг від 18 листопада 2021 року, для того аби стверджувати про його нікчемність.

Положеннями статті 204 Цивільного кодексу України встановлюється презумпція правомірності правочину, зокрема правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Як встановлено судом, ні договір від 18 листопада 2021 року, ні актів від 04 лютого 2022 року, ні додаткова угода від 15 травня 2023 року не оскаржуються ні апелянтом, ні жодною іншою особою, не визнанні недійсними в судовому порядку та не є нікчемними, а тому в силу дії презумпції правомірності правочину такі документи є чинними та створюють для сторін відповідні права та обов`язки, зокрема для апелянта обов`язок з оплати виконаного позивачем договору та наданих послуг.

Згідно частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За пунктом 6.1 договору вартість послуг, що надаються за договором, складає 425300,00 грн.

Згідно з пунктом 6.2 договору оплата вартості послуг за даним договором здійснюється замовником протягом 15 календарних днів з дня підписання сторонами акта приймання-передачі наданих послуг (виконаних робіт) шляхом безготівкового перерахування суми грошових коштів на розрахунковий банківський рахунок виконавця.

04 лютого 2022 року сторонами підписано та скріплено печатками акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-0000008 від 04 лютого 2022 року на суму 425300,00 грн.

У додатковій угоді від 15 травня 2023 року до договору ТОВ "Граніт" та ФОП Бабенком І.С. змінено строк оплати вартості за надані послуги за договором: до 01 серпня 2023 року.

Крім того, у пункті 2 додаткової угоди від 15 травня 2023 року сторони підтверджують, що станом на дату підписання даної додаткової угоди заборгованість замовника з оплати вартості послуг за договором перед виконавцем становить 425300,00 грн.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріали справи містять платіжні інструкції №42 від 19 січня 2022 року про сплату ТОВ "Граніт" 30000 грн та №126 від 11 лютого 2022 року про сплату 29350 грн.

Таким чином, у відповідача наявна заборгованість перед позивачем у розмірі 365950,00 грн, яка правомірно присуджена до стягнення місцевим судом.

Зауваження апелянта щодо акта здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-0000008 від 04 лютого 2022 року на суму 425300,00 грн. не беруться судом до уваги, оскільки останній підписано та скріплено відтиском печатки ТОВ "Граніт" без будь-яких зауважень. З матеріалів справи не вбачається, що печатка апелянта була втрачена, викрадена чи в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа. ТОВ "Граніт" не надано жодних доказів на підтвердження обставин ненадання послуг, зауважень щодо їх змісту та обсягу.

Колегія суддів зауважує, що доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Таким чином, в діях ТОВ "Граніт" вбачається порушення даного принципу, оскільки відповідачем було підписано акт здачі-прийняття робіт (надання послуг), додаткову угоду від 15 травня 2023 року щодо розміру заборгованості та строків її оплати, водночас заперечуючи проти задоволення позовних вимог апелянт стверджує про фіктивність укладених угод та про недоліки акту.

Щодо вимоги позивача про стягнення 77850,82 грн пені та 85060,00 грн штрафу, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно із статтею 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

У частині 1 статті 546 Цивільного кодексу України також зазначено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Відповідно до статті 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно з частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частина 2 статті 549 Цивільного кодексу України).

За пунктом 11.3 договору за невиконання замовником грошового зобов`язання, визначеного положеннями пункту 6.1 договору, у строк, визначений положеннями пункту 6.2 даного договору, замовник зобов`язується сплатити на користь виконавця, серед іншого, неустойку (пеню) у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення виконання грошового зобов`язання та штраф у розмірі 20% від суми вартості послуг за даним договором.

Як вбачається з наданого розрахунку, штраф у розмірі 20% від суми вартості послуг за даним договором становить 85060,00 грн. Судами перевірено розрахунок штрафу та встановлено, що він є арифметично правильним.

За частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України і статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Колегією суддів перевірено здійснений позивачем розрахунок пені та встановлено, що пеня в сумі 66986,85 грн. є арифметичною правильною, відповідає обставинам справи та нормам чинного законодавства.

Водночас, відповідно до статті 233 Господарського кодексу України, у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому колегія суддів зазначає, що ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок міститься у пункті 67 постанови Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі №922/266/20).

Визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Колегія суддів також враховує, що неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в Рішенні Конституційного Суду України від 11 липня 2013 року №7-рп/2013. Подібні висновки містяться і у постанові Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі №918/116/19.

Таким чином, зменшення заявлених штрафних санкцій, які нараховуються за неналежне виконання стороною свої зобов`язань, кореспондується із обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно зі статтею 74 ГПК України, статтею 233 Господарського кодексу України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про зменшення пені та штрафу на 50%, відповідно до наступного.

Колегією суддів досліджено наявність чи відсутність понесення позивачем збитків.

Положення статті 225 Господарського кодексу України конкретизують, що саме належить до складу збитків: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.

Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний за змістом правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі №910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі №902/761/18.

Необхідно також взяти до уваги те, що для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18 (пункт 8.24) та від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (пункт 85).

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем не доведено понесення збитків. Поряд з цим, колегія суддів зазначає, що пеня та штраф є лише санкцією за невиконання зобов`язання, а не основним боргом.

Крім того, колегія суддів зауважує, що як вбачається з матеріалів справи в діях відповідача відсутні умисел, вина.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що стягнення всієї заявленої суми пені та штрафу є надмірною відповідальністю, що не відповідає правовому призначенню неустойки, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для відповідача.

При цьому колегією суддів враховано реалізацію позивачем свого права на заявлення до стягнення також 3% річних у розмірі 6131,66 грн та інфляційних у розмірі 6575,01 грн, які задоволені судом. Відповідне узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, який у постанові від 12 лютого 2020 року у справі №924/414/19 зазначив, що негативні наслідки, спричинені позивачу простроченням виконання грошового зобов`язання, компенсуються, окрім штрафних санкцій, також і за рахунок застосування до боржника відповідальності в порядку частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, що дає підстави для висновку про можливість зменшення розміру пені.

Судом апеляційної інстанції взято до уваги, що пеня та штраф не є основною заборгованістю і, відповідно, при зменшенні її розміру не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі, з урахуванням задоволення позовних вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат.

Встановлені обставини в сукупності свідчать про наявність підстав для зменшення заявленої до стягнення суми пені та штрафу відповідно до статті 233 Господарського кодексу України, статті 551 Цивільного кодексу України, тому місцевий господарський суд, дотримуючись принципу збалансованості інтересів сторін, обґрунтовано зменшив розмір пені та штрафу на 50%. Таким чином, присуджені до стягнення штраф у розмірі 42530 грн. та пеня у сумі 33493,43 грн. є правомірні.

Крім того, відповідно до пункту 11.3 договору за невиконання замовником грошового зобов`язання, визначеного положеннями пункту 6.1 договору, у строк, визначений положеннями пункту 6.2 даного договору, замовник зобов`язується сплатити на користь виконавця, серед іншого, 3% річних від простроченої суми та інфляційні втрати.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 статті 625 ЦК України).

Виходячи із положень цієї норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та сплати неустойки за прострочення виконання зобов`язання.

Ці нарахування не є штрафними санкціями, тому до них не застосовуються відповідні положення ГК України та ЦК України.

За своїми ознаками, 3% річних є платою за користування чужими коштами в період прострочення виконання відповідачем його договірного зобов`язання.

У свою чергу, індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв`язку з девальвацією грошової одиниці України.

Апеляційним судом перевірено здійснені позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних втрат та встановлено їх правильність, а тому оскаржуване рішення в частині присуджених до стягнення 3% річних в сумі 6131,66 грн. та інфляційних втрат в сумі 6575,01 грн. є законним та обгрунтованим.

Водночас, відповідно до пункту 11.3 договору за невиконання замовником грошового зобов`язання, визначеного положеннями пункту 6.1 договору, у строк, визначений положеннями пункту 6.2 даного договору, замовник зобов`язується сплатити на користь виконавця, серед іншого, проценти за користування коштами виконавця у розмірі однієї облікової ставки НБУ за кожен день прострочення виконання грошового зобов`язання (підпункт 11.3.4).

Згідно з положеннями статті 549 Цивільного кодексу України грошовою сумою, яку боржник повинен передати кредитору у разі порушення зобов`язання, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання, є пеня.

Колегія суддів погоджується з місцевим судом, що визначені у договорі проценти за своєю правовою природою не охоплюють поняття процентів за користування чужими грошовими коштами, а являють собою санкцію, настання якої зумовлено простроченням боржником грошового зобов`язання зі сплати товару у визначений сторонами строк, оскільки за способом обчислення її визначено у певній пропорції від суми боргу за кожен день користування, тому така санкція охоплюється визначенням пені згідно статті 549 Цивільного кодексу України.

З аналізу статей 536, 692 Цивільного кодексу України вбачається, що в розумінні зазначених статей проценти є не відповідальністю, а платою за час користування грошима, що не були своєчасно сплачені боржником. Договором може бути встановлено інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення.

Таким чином, місцевим судом правомірно відмовлено у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами в сумі 33484,43 грн, оскільки передбачені підпунктом 11.3.4 пункту 11.3 договору проценти за своєю правовою природою підпадають під визначення пені.

З огляду на викладене, в порушення вимог статей 76, 77 ГПК України, відповідач висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для часткового задоволення позову, не спростував. Посилання відповідача, викладені ним в апеляційній скарзі є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.

Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, а тому не беруться судом апеляційної інстанції до уваги.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Господарського суду Житомирської області від 18 липня 2024 року у справі №906/219/24 відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Керуючись ст. ст. 269, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Граніт" на рішення Господарського суду Житомирської області від 18 липня 2024 року у справі №906/219/24 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Житомирської області від 18 липня 2024 року у справі №906/219/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Відповідно до частини 3 статті 287 ГПК України, дана справа не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, визначених у підпунктах а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.

Справу №906/219/24 повернути до Господарського суду Житомирської області.

Повний текст постанови складений "14" листопада 2024 р.

Головуючий суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Маціщук А.В.

Суддя Василишин А.Р.