Постанова

від 21.10.2024 по справі 450/307/24

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 450/307/24 Головуючий у 1 інстанції: Мельничук І. І.

Провадження № 22-ц/811/1774/24 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2024 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючої судді: Мікуш Ю.Р.,

суддів: Приколоти Т.І.,Савуляка Р.В.,

секретар Іванова О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові у відсутності учасників справи цивільну справу №450/307/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 28 березня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Сихівського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних,-

в с т а н о в и в:

позивач звернулася до суду з позовом, в якому просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 370 384, 02 грн. інфляційних втрат за період з листопада 2012 року по грудень 2023 року включно, 41 072, 22 грн. 3% річних за період жовтня 2012 року по 15 січня 2024 року; стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.

В обґрунтування позову зазначає, що вона приймала участь в прилюдних торгах, як претендент на купівлю лота № 1, а саме житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 , площею 114,7 кв.м. Протоколом проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна від 25.10.2012 року її визнано переможцем аукціону. 29 жовтня 2012 року складено Акт державного виконавця про проведення публічних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, який затверджено начальником Сихівського відділу ДВС Львівського міського управління юстиції, у якому вказано, що позивачем на рахунок Сихівського відділу ДВС Львівського МУЮ внесено повну оплату за придбане на Торгах майно, а саме 122 000 грн. В жовтні 2013 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом про визнання прилюдних торгів недійсними на підставі того, що вона є дружиною ОСОБА_3 і майно, продане на торгах, належало їй на праві спільної сумісної власності. Постановою Верховного Суду від 29.07.2020 року у справі 450/4083/13-ц прилюдні торги визнано недійсними, свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів № 1368 від 05.11.2012 року визнано недійсним. У згаданій постанові Верховного Суду було вказано, що позивач повинна звертатись до продавця майна з позовом відповідно до ст. 661 ЦК України, у якій вказано, що уразі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав. Позивач звернулась до Пустомитівського районного суду з позовом про стягнення збитків, розмір яких був визначений відповідно до ринковій вартості втраченого майна на підставі проведених експертиз. Справа розглядалась неодноразово, внаслідок чого Верховний Суд ухвалив остаточне рішення, яким стягнув з відповідача на користь позивача 122 000 грн., сплачених останньою за вищезгаданий будинок на прилюдних торгах. У постанові Верховного Суду від 21 червня 2023 року по справі № 464/6630/20 міститься посилання на постанову Верховного Суду від 02 червня 2021 року по справі № 552/5052/20, згідно якої в разі прийняття судового рішення про скасування (визнання недійсними) електронних торгів за позовом учасника електронних торгів, у сторін договору купівлі-продажу, оформленого за результатами електронних торгів, виникають права та обов`язки щодо повернення всього, що вони одержали на виконання договору, а саме: у покупця - повернути придбане майно, у продавця - повернути отримані від покупця кошти. У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу (основне зобов`язання), суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми (акцесорне зобов`язання). Таким чином, враховуючи те, що відповідач зволікає з виконанням постанови Верховного Суду, вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача інфляційні втрати за період з листопада 2012 року по грудень 2023 року включно у розмірі 370 384 грн 02 коп. та 3 % річних за період 29 жовтня 2012 року по 15 січня 2024 року у розмірі 41 072 грн 22 коп. Просить позов задоволити.

Оскаржуваним рішенням у задоволенні позову відмовлено.

Рішення оскаржила позивачка ОСОБА_1 . В апеляційній скарзі зазначає, що вважає рішення суду незаконним, а висновки зроблені судом помилковими. Стверджує, що суд помилково прив`язав початок прострочення боржника до пред`явлення судового рішення про стягнення коштів до виконання, оскільки порушення її прав розпочалось у 2012 році з моменту придбання майна на торгах. Прострочення боржника виникло в день оплати повної суми за придбане на торгах майно, яке в подальшому було у неї вилучено. Суд першої інстанції знехтував вказівками, які містяться у постанові Верховного Суду у преюдиційній справі № 552/5052/20 і прийняв неправильне рішення, яке порушує її права. Зазначає, що за договорами, які визнані недійсними , поверненню підлягає все отримане, однак нею нічого не отримане, крім величезних збитків. Відповідач отримавши її кошти 12 років ними протиправно користується. Звертає увагу, що на момент оплати в 2012 році сума 122000 грн. була еквівалентна більше 15000 доларів, а на момент повернення вона отримала лише 3000 доларів. Зазначає, що Державна виконавча служба при підписанні договору купівлі-продажу порушила закон, продала їй чужий будинок, внаслідок неналежного виконання нею процесуальних обов`язків, справа розглядалась 12 років, а тепер використовує свої ж порушення на свою користь. Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким позов задоводьнити.

Представник Сихівського ВДВС у м.Львові Рудницька М.О. у порядку ст.360 ЦПК України подала відзив на апеляційну скаргу. У відзиві зазначає, що вважає апеляційну скаргу необгрунтованою. Стверджує, що обов`язок про повернення позивачці коштів в розмірі 122000 грн. настав для відповідача з моменту набрання законної сили постановою Верховного Суду від 21 червня 2023 року, тому позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат з листопада 2012 року та 3 відсотків річних з 29 жовтня 2012 року є безпідставними. З врахуванням зазначеного сума інфляційних втрат та 3 відсотків річних може становити 2672,543 грн. за період з 22 червня 2023 року по 15 січня 2024 року. Також звертає увагу, що ОСОБА_1 як стягувач не вчинила дій в період з дня набрання законної сили постановою Верховного суду до моменту подання позовної заяви, зокрема не пред`явила виконавчий лист до виконання. Лише 07 лютого 2024 року позивач отримала виконавчий лист та вже 21 березня 2024 року на рахунок позивачки була направлена сума в розмірі 122000 грн. З врахуванням наведеного, рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Учасники справи в судове засідання не з`явились, хоч належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, що стверджується довідками про доставку електронних документів.

Від адвоката Кінаш Д.В. надійшло клопотання про розгляд справи без участі позивачки ОСОБА_1 , однак суд не приймає таке до уваги, оскільки повноваження адвоката не оформлені належним чином, зокрема в Ордері про надання правничої допомоги відсутнє прізвище, ім`я по батькові особи, якій надається правнича допомога, назва органу у якому надається правнича допомога та місяць видачі ордеру.

Відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Згідно зч.2ст.247ЦПК Україниу разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає до частково задоволення.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ч.1,2 ст.5 ЦПК України).

Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом встановлено такі обставини.

05.11.2012 приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Баллод Г. А. видано позивачці ОСОБА_1 свідоцтво про право власності на майно, яке складається з: житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 114, 7 кв. м.

Житловий будинок придбаний ОСОБА_1 за 122 000, 00 грн. за результатами проведення публічних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, що раніше належав ОСОБА_4 на підставі акта державного виконавця про проведення публічних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого Начальником Сихівського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції Т. Ю. Бассараб 29 жовтня 2012 року . (а.с.8).

Постановою Верховного Суду від 29.07.2020 року у справі 450/4083/13-ц прилюдні торги з реалізації арештованого нерухомого майна, що оформлені протоколом № 03/620/12/а-1 від 25 жовтня 2012 року, та за наслідками яких складено акт державного виконавця про проведення публічних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна від 29 жовтня 2012 визнано недійсними, свідоцтво про придбання об`єкту нерухомого майна з прилюдних торгів від 05 листопада 2012 року, видане приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області, зареєстроване в реєстрі за № 1368 про визнання за ОСОБА_1 права власності на житловий будинок визнано недійсним (а.с.16-21).

Постановою Верховного Суду від 21.06.2023 року у справі № 464/6630/20, постанову Львівського апеляційного суду від 17 жовтня 2022 року в частині визначення розміру завданих збитків змінено та зменшено розмір завданих збитків, який підлягає стягненню із Сихівського відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) на користь ОСОБА_1 з 1 229 300, 00 грн. до 122 000, 00 грн. та поновлено виконання рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 11 січня 2022 року та постанови Львівського апеляційного суду від 17 жовтня 2022 року(а.с.9-15).

Із платіжної інструкції № 1 від 21.03.2024 року вбачається, щолише 21 березня 2024 року було здійснено безспірне списання грошових коштів в сумі 122 000,00 грн. завданих збитків на користь ОСОБА_1 .

У призначенні платежу вказано «безспірне списання завданих збитків за виконавчим листом Пустомитівського районного суду Львівської області № 464/6630/20 від 07 лютого 2024 року на користь ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 ».

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач правомірно не виконував рішення суду про стягнення завданих збитків у зв`язку із відсутністю виданого виконавчого листа про стягнення зазначених збитків у сумі 122 000, 00 грн. Вимоги позивача за період з 29.10.2012 року по 15.01.2024 року, на переконання суду першої інстанції не знайшли свого обґрунтованого підтвердження, оскільки позивачем без об`єктивних на те причин не було вчинено дії спрямованих на виконання постанови Верховного Суду від 21.06.2023 року до дня пред`явлення позову 25.01.2024 року, зокрема, не було одержано виконавчого документу про стягнення завданих збитків.

Апеляційний суд не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку (стаття 129-1 Конституції України).

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбаченостаттею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка підлягає застосуванню згідно з частиною четвертою статті 10ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - І за її межами.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2013 від 26 червня 2013 року у справі № 1-7/2013 виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Відчуження майна з прилюдних торгів належить до угод купівлі-продажу, а тому така угода може визнаватися недійсною в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, встановлених частинами першоютретьою, шостою статті 203 ЦК України (частина перша статті 215 ЦК України).

Відповідно до статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а у разі неможливості такого повернення, зокрема, тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Отже, у разі прийняття судового рішення про скасування (визнання недійсними) прилюдних торгів за позовом учасника таких торгів, у сторін договору купівлі-продажу, оформленого за результатами прилюдних торгів, виникають права та обов`язки щодо повернення всього, що вони одержали на виконання договору, а саме: у покупця повернути придбане майно, у продавця повернути отримані від покупця кошти.

За змістом частин першої та другої статті 216 ЦК України правовими наслідками недійсності правочину є реституція та відшкодування збитків (додатковий наслідок).

Правила статті 216 ЦК України застосовується виключно до сторін правочину.

Сторонами договору купівлі-продажу є покупець та продавець (стаття 655 ЦК України).

Покупцем за договором купівлі-продажу майна з прилюдних торгів є переможець торгів, який підписав протокол про їх результати та отримав затверджений державним виконавцем акт, а продавцем за таким договором може бути як спеціалізована організація, що проводила торги, так і виконавча служба, від імені якої могла виступати спеціалізована організація як організатор торгів.

Вирішуючи питання про те, хто є продавцем за укладеним за результатами торгів договором, необхідно виходити з умов договору, що укладається між державною виконавчою службою та спеціалізованою організацією, яка проводить прилюдні торги.

У випадку, якщо на підставі укладеного спеціалізованою організацією з відділом державної виконавчої служби договору ця організація під час укладення на торгах договору виступає представником відділу державної виконавчої служби, то стороною такого договору, а відтак, і продавцем є державна виконавча служба. Якщо ж спеціалізована організація виступає на торгах від власного імені на підставі укладеного з відділом державної виконавчої служби договору, який за своїм змістом є договором комісії, то стороною такого договору, а відтак і продавцем, є спеціалізована організація.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1884цс15 та у постанові Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 165/711/16-ц (провадження № 61-31591св18).

Зазначені норми закону та правові висновки Верховного Суду вказують на те, що саме з дати визнання прилюдних торгів недійсними у продавця у цьому випадку Сихівського ВДВС у м.Львові виник обов`язок повернути кошти позивачці, а у позивачки виник обов`язок повернути придбаний на прилюдних торгах будинок.

Сихівський відділдержавної виконавчоїслужби умісті ЛьвовіЗахідного міжрегіональногоуправління Міністерстваюстиціїє органом державної влади.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відмовляючи у задоволенні позову в повному обсязі, суд першої інстанції не врахував, що відповідач, як орган державної влади з моменту ухвалення рішення Верховним Судом від 29 липня 2020 року про визнання прилюдних торгів недійсними зобов`язаний був діяти на підставі закону, зокрема відповідно до ст. 216 ЦК України.

Разом з тим, відповідач Сихівський відділ державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції не вчинив жодних дій, щодо повернення одержавного за недійсним правочином, що змусило позивачку вживати додаткових заходів для захисту своїх прав, зокрема звертатися з позовом до суду за результатами розгляду якого лише судом касаційної інстації 23 червня 2023 року ухвалено рішення .

З врахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідач прострочив зобов`язання, яке виникло у нього на підставі постанови Верховного Суду від 29 липня 2020 року та саме з цієї дати позивач має право на стягнення з відповідача індексу інфляції та трьох відсотків річних на підставі ч.2 ст.625 ЦК України.

Такий висновок узгоджується з правовим висновком висловленим у постанові Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 161/2823/19, де суд зазначив, що між Відділом ДВС та покупцем існували грошові зобов`язання, невиконання яких зумовлює застосування положень ч.2 ст.625 ЦК України, адже після набрання законної сили рішенням суду про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири у виконавчої служби виникло зобов`язання повернути покупцю сплачені грошові кошти.

Такий підхід до оцінки спірних правовідносин відповідає правовому висновку щодо застосування норми права (частини другої статті 625 ЦК України) у подібних правовідносинах, викладеному Верховним Судом у постановахвід24 лютого 2021 року у справі № 285/3523/18 (провадження № 61-19213св19), від09 квітня 2020 року у справі № 489/7680/18 (провадження № 61-15397св19), від02 червня 2021 року у справі № 552/5052/20 (провадження № 61-3585св21).

Уматеріальному законі(частина друга статті 625 ЦК України) визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання в нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19червня 2019року у справах №703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц).

В постанові Верховного Суду від02 червня 2021 року у справі № 552/5052/20 (провадження № 61-3585св21) вказано, щоу разі прийняття судового рішення про скасування (визнання недійсними) електронних торгів за позовом учасника електронних торгів, у сторін договору купівлі-продажу, оформленого за результатами електронних торгів, виникають права та обов`язки щодо повернення всього, що вони одержали на виконання договору, а саме: у покупця повернути придбане майно, у продавця повернути отримані від покупця кошти. У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частина друга статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу (основне зобов`язання), суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми (акцесорне зобов`язання (пункт 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19)). Оскільки набуття майна за результатами електронних торгів є особливим видом договору купівлі-продажу, за яким власником відчужуваного майна є боржник, а продавцями, які мають право примусового продажу такого майна, є державна виконавча служба та організатор електронних торгів, а покупцем переможець прилюдних торгів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 910/856/17), відповідно, у разі визнання прилюдних торгів недійсними, настають наслідки недійсності правочину. Задовольняючи позов частково, апеляційний суд виходив з того, що оскільки договір купівлі-продажу квартири, укладений за результатами електронних торгів, визнано недійсним, то позивачу підлягають поверненню сплачені ним грошові кошти. Разом з тим не підлягають задоволенню вимоги відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки між сторонами наявні деліктні, а не зобов`язальні правовідносини. Верховний Суд не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо відмови у задоволенні вимог про стягнення індексу інфляції та 3 % річних від простроченої суми на підставі статті 625 ЦК України, оскількиз набранням законної сили судовим рішенням про визнання торгів недійсними у відповідачів як продавців виник обов`язок повернути грошові кошти, отримані від покупця. Позивачем заявлені вимоги щодо стягнення інфляційних втрат за період з дня наступного за днем проведення торгів по день перерахування частини коштів, проте такі вимоги підлягають задоволенню частково, тільки за період з дня набрання чинності судовим рішення про визнання торгів недійсними і до дня звернення до суду з цим позовом.

У постановіВерховного Суду від 09 квітня 2020 року у справі № 489/7680/18 (провадження № 61-15397св19) зазначено, щовстановивши, що, реалізовуючи квартиру на електронних торгах, виконавча служба самостійно виступала від свого імені як продавець і такі електронні торги визнані недійсними за рішенням суду, суди обґрунтовано виходили з того, що сплачена сума коштів за недійсним правочином підлягає стягненню на користь позивача саме з відділу державної виконавчої служби. У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема окремі види зобов`язань.Оскільки між відділом державної виконавчої служби та позивачем виникло грошове зобов`язання з повернення сплаченої суми коштів за результатами придбання квартири на електронних торгах, суди дійшли правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення з виконавчої служби 3 % річних та інфляційних втрат за порушення зобов`язань.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ЦПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Позов це звернена через суд до відповідача матеріально-правова вимога про поновлення порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, який здійснюється в певній, визначеній законом процесуальній формі.

Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючі ознаки позову) являються предмет і підстава.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить постановити судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами суб`єктивним правом і обов`язком відповідача.

Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога.

Звертаючись до суду, позивач самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.

Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Звертаючись з цим позовом позивач просить стягнути інфляційні втрати за період з листопада 2012 року по грудень 2023 року та три відсотки річних за період з 29 жовтня 2012 року по 15 січня 2024 року.

Оцінивши заявлені вимоги з врахуванням наведених вище норм закону та правових висновків Верховного Суду, апеляційний суд вважає, що позов підлягає до часткового задоволення, зокрема з відповідача в користь позивача слід стягнути інфляційні втрати за період з 29 липня 2020 року (набрання законної сили постановою Верховного Суду про визнання прилюдних торгів недійсними) по грудень 2023 року (кінцева дата в межах позовних вимог) та 3 відсотки річних за період з 29 липня 2020 року (набрання законної сили постановою Верховного Суду про визнання прилюдних торгів недійсними) по 15 січня 2024 року (кінцева дата в межах позовних вимог).

Згідно з розрахунками наданими позивачкою, за вказаний судом період, які перевірені судом апеляційної інстанції, сума інфляційних втрат та 3 відсотків річних становить 75579,50 грн., яка підлягає стягненню з відповідача.

Щодо стягнення інфляційних втрат за період з листопада 2012 року по 29 липня 2020 року та трьох відсотків річних за період з 29 жовтня 2012 по 29 липня 2020 року суд зазначає, що зобов`язання з повернення коштів у цей період у відповідача перед позивачем не було, оскільки позивач була власником придбаного з прилюдних торгів будинку по 29 липня 2020 року (набрання законної сили постановою Верховного Суду про визнання прилюдних торгів недійсними) та використовувала його у власних інтересах та на свій розсуд.

Ухвалюючи рішення про відмову у позові в повному обсязі, суд першої інстанції не врахував зазначеного вище, а тому дійшов помилкового висновку, що у відповідача зобов`язання щодо повернення коштів настало лише з часу звернення до примусового виконання постанови Верховного Суду від 21 червня 2023 року.

Відповідно до п.п.1,3,4ч.1ст.376 ЦПК України підставами для скасування оскаржуваного рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясуванняобставин,що маютьзначення длясправи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню(ч.2 ст.376 ЦПК України).

Відповідно доч.1ст.141ЦПК приухваленні рішеннясуд проводитьрозподіл судовихвитрат.Судовий збірпокладається насторони пропорційнорозміру задоволенихпозовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За подання позовної заяви позивач оплатила судовий збір в розмірі 4114,56 грн., відтак пропорційно до задоволених позовних вимог з відповідача слід стягнути 755,80 грн. сплаченого судового збору.

За подання апеляційної скарги підлягав сплаті судовий збір в розмірі 6171,84 грн., однак суд звільнив позивачку від сплати судового збору у зв`язку з скрутним матеріальним становищем, а тому з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог в розмірі 1133,70 грн.

Щодо інших судових витрат, зокрема витрат на правничу допомогу.

У позовній заяві позивач зазначила, що витрати на правничу допомогу орінтовно становитимуть 20000 грн.

Відповідно до ч.1 ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Матеріали справи не містять доказів того, що позивачу у суді першої інстанції надавалася правнича допомога адвокатом, а тому підстав для стягнення зазначеної суми немає.

Щодо правової допомоги в апеляційній інстанції, суд повертає заяву подану адвокатом Кінаш Д.В. 21 жовтня 2024 року, оскільки така підписана особою, яка не має повноважень, про що зазначалося вище.

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч.5ст.268 ЦПК України).

Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п. 2;376 ч.1 п.1,3,4, ч.2; 383; 384; 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 28 березня 2024 року скасувати.

Ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути зСихівського відділудержавної виконавчоїслужби умісті ЛьвовіЗахідного міжрегіональногоуправління Міністерстваюстиції (ЄДРПОУ35009295)в користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 )суму інфляційних втрат за період з 29 липня 2020 року по 31 грудня 2023 року в сумі 62889,50 грн. та три відсотки річних за період з 29 липня 2020 року по 15 січня 2024 року в розмірі 12690,00 грн., а всього 75579,50 грн.(сімдесят п`ять тисяч п`ятсот сімдесят дев`ять грн.. 50 коп.).

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Сихівського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (ЄДРПОУ 35009295) в користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 755,80 грн. (сімсот п`ятдесят п`ять грн.80 коп.) сплаченого судового збору за подання позовної заяви.

Стягнути з Сихівського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (ЄДРПОУ 35009295) в дохід держави 1133,70 грн. (одну тисячу сто тридцять три грн.,70 коп. )судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстнції.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в порядку, визначеному ст. ст. 389-391 ЦПК України.

Повний текст постанови складений 01 листопада 2024 року.

Головуюча суддя Ю.Р. Мікуш

Судді: Т.І. Приколота

Р.В. Савуляк