Рішення

від 07.11.2024 по справі 420/25512/24

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/25512/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Самойлюк Г.П., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України) про визнання протиправним та скасування рішення, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення старшого інспектора ПК віпс (тип А) Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), старшого лейтенанта ОСОБА_2 від 20 травня 2024 року № 1459 про відмову в перетині державного кордону України, ухвалене щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України) надати дозвіл на перетин державного кордону України в умовах воєнного стану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у зв`язку з наявністю в нього відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п.1 ч.1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 року (не підлягають призову на військову службу під час мобілізації заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, і перебувають на спеціальному військовому обліку) та на підставі п.2 ч.1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 року (не підлягають призову на військову службу під час мобілізації визнані в установленому порядку особами з інвалідністю або відповідно до висновку військово-лікарської комісії тимчасово непридатними до військової служби за станом здоров`я на термін 6-12 місяців (з наступним проходженням військово-лікарської комісії).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем протиправно відмовлено в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку, у зв`язку з відсутністю підстав на право перетинання державного кордону та не поданням документів, що підвереджують (надають) підставу для виїзду за кордон, оскільки, на переконання позивача, всі необхідні документи, передбачені постановою Кабінету Міністрів України №57 від 27.01.1995, останнім було подано відповідачу при намірі перетнути держаний кордон України.

Позивач зазначив, що оскаржуване рішення не вмотивовано жодним чином, натомість містить посилання на нормативно-правовий акт без зазначення конкретних статей/пунктів.

Ухвалою від 16.08.2024 року відкрито провадження по справі та визначено, що справа буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (ст. 262 КАС України); встановлено, що справа буде розглянута судом на підставі ст.262 КАС України у межах строків, визначених ст.258 КАС України та з урахуванням встановлених сторонам строків для подання заяв по суті.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву від 02.09.2024 року, в якому в обґрунтування правової позиції зазначено, що п.3 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» постановлено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".

Крім того ч.2 ст. 3 Закону № 3857 передбачено, що правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.

Порядок перетинання громадянами України державного кордону визначений Правилами перетинання державного кордону України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідач зазначає, що крім паспорту громадянина України для виїзду за кордон, позивач для проходження прикордонного контролю надав належним чином посвідчену копію Наказу Міністерства економіки України № 9418 від 15 квітня 2024 року, оригінал витягу з Наказу від 25 квітня 2024 року, посвідчення про відрядження та військово-обліковий документ у вигляді Тимчасового посвідчення військовозобов`язаного серії НОМЕР_3 .

Водночас, дані документи свідчать лише про наявність у позивача права на відстрочку від мобілізації під час воєнного стану, та непридатність до військової служби, що не є тотожним наявності права на перетин кордону з урахуванням встановлених обмежень.

Посвідчення про відрядження, яке видано ОСОБА_1 керівником ТОВ «СИСТЕМОЙЛІНЖЕНЕРІНГ» не надає позивачу права на перетинання кордону. Відповідачем зазначено, що слід також критично оцінювати інші документи, які надані позивачем, зокрема копію наказу Міністерства економіки України від 15 квітня 2024 року № 9418 «Про бронювання військовозобов`язаних за ТОВ "ПОЛТАВСЬКА БУРОВА КОМПАНІЯ", ПРАТ "КІРОВОГРАДОБЛЕНЕРГО", ТОВ "СИСТЕМОЙЛІНЖЕНЕРІНГ", ТОВ "СЕРТІСЦЕНТР", ТОВ "ІНГАЗ"», оскільки дана паперова копія електронного документа завірена не Міністерством економіки України, а самим підприємством «СИСТЕМОЙЛІНЖЕНЕРІНГ», де ймовірно працює позивач.

З огляду на те, що наказ Міністерства економіки України від 15 квітня 2024 року № 9418 є електронним документом, оскільки містить електронні реквізити підписувача, створеним в установі «Міністерство економіки України», підприємство «СИСТЕМОЙЛІНЖЕНЕРІНГ» не має права засвідчувати копії електронного документу, оскільки не створювали даний документ. Таким чином, у посадової особи в/ч НОМЕР_1 не було можливості перевірити даний документ на достовірність і остаточно встановити наявність у позивача дійсної броні під час дії воєнного стану.

В свою чергу, під час перевірки облікових даних позивача в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, виявилось, що дані позивача щодо наявності відстрочки від призову під час мобілізації або бронювання станом на 20 травня 2024 року відсутні, що унеможливило остаточно встановити наявність підстав для перетинання державного кордону. Натомість, в даному реєстрі містилась інформація про те, що позивач перебуває на військовому обліку як військовозобов`язаний, що, в свою чергу, створювало розбіжність між наданими паперовими документами та даними з реєстру.

Як вбачається з Тимчасового посвідчення військовозобов`язаного серії НОМЕР_3 , позивача визнано непридатним до військової служби, але не виключено з військового обліку, всупереч підпункту 3 частини 6 статті 36 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» № 2232-XII.

Крім того, з наданих позивачем документів, зокрема з Тимчасового посвідчення військовозобов`язаного серії НОМЕР_3 , не вбачається належність позивача до категорії осіб, які не підлягають призову. Так, у військово-обліковому документі позивача міститься дві відмітки відмітка про взяття позивача на військовий облік від 16 червня 2022 року та відмітка про відстрочку від призову під час мобілізації на підставі абзацу 3 частини 1 статті 23 Закону України № 3543-XII.

Як встановлено з матеріалів справи, позивач намагався перетнути державний кордон 20 травня 2024 року, тобто після набрання чинності Законом України № 3633-IX, який змінив підстави для надання відстрочки та передбачив необхідність уточнити військово-облікові дані, в тому числі надав можливість позивачу оновити відмітку про відстрочку від призову під час мобілізації.

З огляду на наведене в позовній заяві, позивач заздалегідь знав про те, що відмітка щодо відстрочки від призову під час мобілізації не відповідає вимогам законодавства, чинного на момент виникнення спірних відносин, а тому повинен був передбачити те що йому може бути відмовлено в перетинанні державного кордону. Також, наданий військово-обліковий документ не містив в собі інформації про виключення з військового обліку на підставі непридатності позивача до військової служби.

Отже, станом на момент перевірки документів, позивач: - перебував на військовому обліку як військовозобов`язаний; - не привів відмітки в військово-обліковому документі у відповідність із положеннями чинного законодавства, всупереч положенням Законів України № 3543- XII та № 2232-XII ; - не надав жодного документа, який би однозначно свідчив про наявність у позивача права на перетинання державного кордону під час дії правового режиму воєнного стану, або документу про належність до категорії осіб, які мають таке право у відповідності до пунктів 21 - 214 Правил № 57; - не вжив заходів, передбачених частиною 10 статті 1Закону № 2232-XII щодо уточнення військово-облікових даних, внаслідок чого в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів були відсутні дані позивача щодо відстрочки від призову під час мобілізації або бронювання.

Відтак, позивачем не було надано при перетині кордону документів, які б надавали йому право на перетин державного кордону, тому рішення відповідача є правомірним, а отже відсутні підстави для задоволення позову.

Ухвалою від 30.09.2024 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду відмовлено.

Визнано неповажними зазначені ОСОБА_1 в заяві причини пропуску строку звернення до суду з даним позовом. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України про визнання протиправним та скасування рішення - залишено без руху.

Запропоновано позивачу протягом п`яти днів з дня отримання ухвали надати до суду заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду та докази на підтвердження поважності причин його пропуску.

Ухвалою від 16.10.2024 року поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду з цим позовом. Продовжено розгляд справи №420/25512/24.

Відповідно до п.10 ч.1 ст.4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відтак, справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є громадянином України.

Позивач 20.05.2024 року прибув до міжнародного автомобільного пункту пропуску «Старокозаче» для перетинання державного кордону на виїзд з України.

Позивачем під час здійснення прикордонного контролю були надані наступні документи: паспорт громадянина України для виїзду за кордон, копія Наказу Міністерства економіки України № 9418 від 15 квітня 2024 року, оригінал витягу з Наказу від 25 квітня 2024 року, посвідчення про відрядження та військово-обліковий документ у вигляді Тимчасового посвідчення військовозобов`язаного серії НОМЕР_3 .

20.05.2024 року старшим лейтенантом групи віпс (тип А) впс « ІНФОРМАЦІЯ_4 » ОСОБА_3 , як уповноваженою службовою особою підрозділу охорони державного кордону, прийнято рішення №1459 про відмову у перетинанні державного кордону на виїзд з України громадянину України ОСОБА_1 .

Згідно даного рішення, громадянину України ОСОБА_4 відмовлено у перетинанні державного кордону на виїзд з України на підставі Закону України «Про порядок виїзду з України та в`їзду в Україну громадян України», Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених ПКМУ №57 від 27.01.1995 року.

Вказаним рішенням також роз`яснено, що воно може бути оскаржене до НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України.

Не погодившись з прийнятим рішенням № 1459 про відмову в перетинанні державного кордону України, позивачем подана скарга від 31.05.2024 року до Адміністрації Державної прикордонної служби України з проханням:

- скасувати рішення № 1459 про відмову в перетинанні державного кордону України.

Листом №02.03/35992-24-Вих від 05.06.2024 року АДПСУ повідомила, що скаргу надіслано за належністю до начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України. НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України надав відповідь на скаргу за №02.3/10819-24-Вих від 07.06.2024 року, мотивуючи відмову в перетині кордону Позивачу тим, що на паспортний контроль Позивач надав тимчасове посвідчення військовозобов`язаного серії НОМЕР_3 з відміткою ІНФОРМАЦІЯ_5 на підставі абз. 3 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»: 3) жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці, а прямував з документами відповідно до п.2-6 ПКМУ від 27.01.1995 №57 «Про затвердження правил перетинання державного кордону громадянами України», п.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 року: п.1. Не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані: пп 1)заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, і перебувають на спеціальному військовому обліку.

Представник Позивача повторно звернувся до Адміністрації Державної прикордонної служби України (лист вих.№ 1ал/0527 від 14.06.2024 року), та з урахуванням відповіді НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України за №02.3/10819-24-Вих від 07.06.2024 року, просив скасувати Рішення № НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України №1459 про відмову в перетинанні державного кордону України від 20 травня 2024 року.

Адміністрація Державної прикордонної служби України (лист №02.3/39549-24-Вих- від 19.06.2024 року) повідомила щодо незгоди з Рішенням НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України, прийнятого за результатами розгляду скарги позивача від 31.05.2024 року за вих. №1 ам/0524, в цій частині її надіслано за належністю до начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 .

ІНФОРМАЦІЯ_7 (лист №02.03/Т-163/155 від 24.06.2024 року) надало відповідь, відповідно до якої, порушень вимог законодавства з питань прийняття рішення про відмову в перетинанні державного кордону України від 20.05.2024 року, прийнятого відносно Позивача уповноваженими посадовими особами Державної прикордонної служби України в пункті пропуску «Старокозаче» не виявлено.

Не погодившись з рішенням про відмову в перетині державного кордону, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Зазначене кореспондується також з положеннями ст. 1 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 №3857-XII. При цьому вказаною статтею також передбачено, що на громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов`язки.

Відповідно до ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Воєнний стан в розумінні положень ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VIII - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України (ст. 2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, зокрема, встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.

Отже, право особи на вільний перетин державного кордону України, згідно з положеннями Конституції України та законодавчих норм, може бути обмежено в умовах воєнного стану.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який затверджений Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ІХ.

Пунктом 3 вказаного вище Указу у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені ч. 1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

В подальшому воєнний стан був продовжений Указами Президента України ,який діє і на теперішній час.

Указом Президента України від 24.02.2022 року №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Отже, враховуючи те, що станом на час виникнення спірних у даній справі відносин в Україні діяв воєнний стан та було оголошено загальну мобілізацію, а тому конституційне право громадян України на вільне залишення території України обмежувалось законодавством.

Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закон України "Про прикордонний контроль".

Загальний порядок перетину державного кордону України визначений постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 № 57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України».

Так, згідно п. 2 Правил у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.

Постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2022 №1044 «Про внесення змін до Правил перетинання державного кордону громадянами України» внесено зміни до Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 № 57.

Відповідно до правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 № 57, у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.

Відповідно до абз. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані визнані в установленому порядку особами з інвалідністю або відповідно до висновку військово-лікарської комісії тимчасово непридатними до військової служби за станом здоров`я на термін до шести місяців (з наступним проходженням військово-лікарської комісії).

Відповідно до ч. 9 ст. 1 Закону № 2232 військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави.

З аналізу наведених норм суд дійшов висновку, що перетинати державний кордон України в умовах воєнного стану мають право, зокрема, особи з інвалідністю за наявності посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або пенсійного посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю, в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідки для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики.

Частинами 1, 3 ст. 14 Закону України «Про прикордонний контроль» від 05.11.2009 №1710-VI встановлено, що іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в`їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.

Особа, якій відмовлено у перетинанні державного кордону, має право оскаржити відповідне рішення згідно із Законом України "Про звернення громадян" або до суду. Оскарження зазначеного рішення не зупиняє його дії. Оскаржене рішення може бути скасовано чи змінено начальником органу охорони державного кордону або скасовано та визнано нечинним судом.

Так, судом встановлено та не заперечується відповідачем, що при намірі перетнути державний кордон України позивач пред`явив інспектору прикордонного контролю в пункті пропуску «Старокозаче» паспорт громадянина України для виїзду за кордон, копію Наказу Міністерства економіки України № 9418 від 15 квітня 2024 року, оригінал витягу з Наказу від 25 квітня 2024 року, посвідчення про відрядження та військово-обліковий документ у вигляді Тимчасового посвідчення військовозобов`язаного серії НОМЕР_3 .

Судом встановлено, що відповідачем, в якості підстави для відмови в перетині державного кордону зазначено Закон України «Про порядок виїзду з України та в`їзду в Україну громадян України», Правила перетинання державного кордону громадянами України, затверджених ПКМУ №57 від 27.01.1995 року без конкретного посилання на статті та пункти нормативно-правових актів.

Проте, відповідно до Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови.

Частиною 5 ст.242 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В силу приписів ч.5 ст.242 КАС України суд застосовує до спірних правовідносин практику Верховного Суду викладену у постанові від 5 березня 2020 року у справі №640/467/19, в якій зазначено, що загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб`єктом владних повноважень конкретних підстав прийняття (фактичних і юридичних) таких актів, а також переконливих і зрозумілих мотивів їх прийняття.

Суд зазначає, що не наведення мотивів прийнятих рішень не дає змоги суду встановити дійсні підстави та причини, за яких цей орган дійшов саме таких висновків, надати їм належну правову оцінку, та встановити законність, обґрунтованість, пропорційність прийнятого рішення.

Питання тлумачення та застосовування національного законодавства є, перш за все, компетенцією національних органів влади. Проте Суд повинен перевірити, чи породжує спосіб тлумачення та застосування національного законодавства наслідки, що відповідають принципам Конвенції, як вони тлумачаться у світлі практики Суду (п.41 рішення Європейського Суду з прав людини по справі «Будченко проти України», рішення у справі «Скордіно проти Італії»

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини закон має відповідати якісним вимогам, насамперед вимогам «доступності», «передбачуваності» та «зрозумілості»; громадянин повинен мати змогу отримати адекватну інформацію за обставин застосування правових норм у конкретному випадку; норма не може розглядатися як «закон», якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку; громадянин повинен мати можливість передбачити, наскільки це розумно за конкретних обставин, наслідки, до яких може призвести певна дія.

Суд вважає, що відсутність в оскаржуваному рішенні мотивів його прийняття позбавляє взагалі можливості позивача навести аргументи щодо їх неправомірності. Акт індивідуальної дії не відповідає вимогам обґрунтованості та вмотивованості. Проте саме невідповідність акту індивідуальної дії вимогам обґрунтованості та вмотивованості призводить до його протиправності. Вказана правова позиція викладена в постановах Верховного Суду (від 04.12.2018 року по справі №821/1173/17, від 09.07.2019 року у справі №140/2093/18).

Враховуючи вищевикладене, суд погоджується з доводами позивача щодо невмотивованості оскаржуваного рішення про відмову в перетині державного кордону.

Проте, судом під час розгляду справи встановлено, що у військово-обліковому документі позивача міститься дві відмітки відмітка про взяття позивача на військовий облік від 16 червня 2022 року та відмітка про відстрочку від призову під час мобілізації на підставі абзацу 3 частини 1 статті 23 Закону України № 3543-XII .

Проте, відмітка про відстрочку від призову під час мобілізації на підставі абзацу 3 частини 1 статті 23 Закону України № 3543-XII не містить дати проставлення такої відстрочки, що унеможливлює встановити наявність даної відстрочки відповідно до редакції Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», чинній на момент виникнення спірних відносин.

Як встановлено з матеріалів справи, позивач намагався перетнути державний кордон 20 травня 2024 року, тобто після набрання чинності Законом України № 3633-IX, який змінив підстави для надання відстрочки та передбачив необхідність уточнити військово-облікові дані, проте позивачем не вжито заходів, передбачених частиною 10 статті 1Закону № 2232-XII щодо уточнення військово-облікових даних.

Також, суд приймає до уваги доводи відповідача, що під час перевірки облікових даних позивача в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, виявилось, що даних позивача щодо наявності відстрочки від призову під час мобілізації або бронювання станом на 20 травня 2024 року не містилось, що унеможливило остаточно встановити наявність підстав для перетинання державного кордону. Натомість, в даному реєстрі містилась інформація про те, що позивач перебуває на військовому обліку як військовозобов`язаний, що, в свою чергу, створювало розбіжність між наданими паперовими документами та даними з реєстру.

Пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами. Пропуск транспортних засобів, вантажів через державний кордон здійснюється після проходження всіх передбачених законом видів контролю на державному кордоні (частина третя статті 6 Закону України «Про прикордонний контроль»).

Відповідно до пункту 10 Правил № 57 пропуск громадян через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами підрозділу охорони державного кордону.

У абзацах 1-3 пункту 12 Правил № 57 визначено, що для здійснення прикордонного контролю громадяни подають уповноваженим службовим особам підрозділу охорони державного кордону паспортні, а у випадках, передбачених законодавством, і підтверджуючі документи без обкладинок і зайвих вкладень.

Паспортні та підтверджуючі документи громадян, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами підрозділу охорони державного кордону з метою встановлення їх дійсності та належності громадянину, який їх пред`являє. У ході перевірки документів під час виїзду з України з`ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасового обмеження громадянина у праві виїзду за кордон.

Указані положення Правил № 57 кореспондуються з положеннями частин першої-третьої статті 7 Закону України «Про прикордонний контроль», за якими паспортні та інші документи громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі. При цьому, з`ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасової відмови особі у перетинанні державного кордону.

У ході перевірки документів уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України використовують технічні засоби контролю для пошуку ознак підробки у документах, здійснюють пошук необхідної інформації у базах даних Державної прикордонної служби України, а також за результатами оцінки ризиків проводять опитування осіб, які прямують через державний кордон. Уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України з урахуванням результатів оцінки ризиків можуть проводити повторну перевірку документів осіб, які перетинають державний кордон.

Згідно з пунктом 26 Правил № 57 виїзд транспортних засобів, що перетинають державний кордон, з пункту пропуску також здійснюється тільки з дозволу уповноважених службових осіб підрозділу охорони державного кордону.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що за результатами дослідження повноти та достатності наданих позивачем документів для виїзду за кордон в умовах воєнного стану, уповноважені особи органу Державної прикордонної служби обґрунтовано виходили з того, що їх сукупність не підтверджує право на перетин державного кордону.

Крім того відповідно до правової позиції Верховного суду, викладеної у постанові від 23 грудня 2021 року у справі №480/4737/19, ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.

Тобто, адміністративний суд, використовуючи всі надані йому процесуальним законом повноваження, з урахуванням фактичних обставин справи та положень законодавства, зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав позивача, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій з боку відповідача - суб`єкта владних повноважень; ефективний спосіб захисту повинен забезпечити негайне поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам, призводити до потрібних (бажаних) позивачу результатів (наслідків); ухвалення судами рішень, які безпосередньо не призводять до необхідних змін в обсязі прав позивача або не гарантують забезпечення примусового виконання судового рішення, не відповідає змісту цього поняття.

Із питанням щодо забезпечення ефективності судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві безпосередньо пов`язане питання щодо меж розгляду судами позовних вимог, апеляційної чи касаційної скарг, зокрема, право суду самостійно, з виходом за межі позовних вимог або вимог апеляційної чи касаційної скарг, застосовувати найбільш ефективний за даних обставин спосіб захисту прав позивача.

Як зазначено позивачем у позові, ОСОБА_1 поїхав до іншого пропускного пункту «Паланка-Маяки-Удобне», де перетнув кордон того ж дня.

Отже суд вважає за необхідне зазначити, що оскаржуване рішення має разовий характер і вичерпало свою дію фактом його виконання, і не можуть бути відновлені жодними юридичними наслідками. Спірне рішення, окрім зазначених в ньому обставин, не має безпосереднього впливу, наслідкового зв`язку на подальші та інші суб`єктивні права та обов`язки позивача, тому у разі пред`явлення особою документів, які надають право на перетин державного кордону на виїзд з України, оскаржуване рішення жодним чином не створить перешкод для такого перетину за наявності на те законних підстав.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 18.04.2024 року у справі №260/3528/22.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що суд відмовляє у задоволенні позовних вимог, судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача не стягується.

Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.ст.293, 295 КАС України.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.255 КАС України.

Суддя Самойлюк Г.П.

.