Постанова

від 26.12.2024 по справі 420/25512/24

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 грудня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/25512/24

Головуючий в 1 інстанції: Самойлюк Г.П.

Дата і місце ухвалення 07.11.2024 р., м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді доповідача Шеметенко Л.П.

судді Градовського Ю.М.

судді Турецької І.О.

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2024 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2024 року до суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України), в якому позивач просив суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення старшого інспектора ПК віпс (тип А) Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України), старшого лейтенанта ОСОБА_2 від 20 травня 2024 року № 1459 про відмову в перетині державного кордону України, ухвалене щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України) надати дозвіл на перетин державного кордону України в умовах воєнного стану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з наявністю в нього відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п.1 ч.1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 року (не підлягають призову на військову службу під час мобілізації заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, і перебувають на спеціальному військовому обліку) та на підставі п.2 ч.1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 року (не підлягають призову на військову службу під час мобілізації визнані в установленому порядку особами з інвалідністю або відповідно до висновку військово-лікарської комісії тимчасово непридатними до військової служби за станом здоров`я на термін 6-12 місяців (з наступним проходженням військово-лікарської комісії).

Доводи позовної заяви ґрунтувались на тому, що відповідачем протиправно відмовлено ОСОБА_1 в перетинанні державного кордону України, при цьому, в оскаржуваному рішенні про відмову в перетинанні державного кордону України не вказано причину відмови, конкретного документу або переліку документів, які він не надав, але мав надати, та не вказано підставу, передбачену статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», яка б перешкоджала ОСОБА_1 перетнути державний кордон України.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2024 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушенням судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення повністю та ухвалити нове рішення по справі, яким задовольнити адміністративний позов.

В обґрунтування оводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що на момент виникнення спірних правовідносин ОСОБА_1 мав дві документально підтверджені підстави для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, всі документи було надано працівникам прикордонної служби, а рішення суду не містить чіткого переліку документів, які мав би надати ОСОБА_1 для підтвердження свого права на перетин державного кордону України. Апелянт також наголошує на тому, що рішення про відмову ОСОБА_1 в перетинанні державного кордону України як акт індивідуальної дії не відповідає вимогам обґрунтованості та вмотивованості, а тому є протиправним. Крім того, апелянт зазначає, що для ефективного поновлення прав позивача необхідно зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України) надати дозвіл на перетин державного кордону України в умовах воєнного стану ОСОБА_1 , оскільки в подальшому при перетині кодону в цьому ж самому пункті пропуску йому можуть знову неодноразово протиправно відмовляти.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянином України.

Позивач 20.05.2024 року прибув до міжнародного автомобільного пункту пропуску «Старокозаче» для перетинання державного кордону на виїзд з України.

Позивачем під час здійснення прикордонного контролю були надані наступні документи: паспорт громадянина України для виїзду за кордон, копія Наказу Міністерства економіки України № 9418 від 15 квітня 2024 року, оригінал витягу з Наказу від 25 квітня 2024 року, посвідчення про відрядження та військово-обліковий документ у вигляді Тимчасового посвідчення військовозобов`язаного серії НОМЕР_3 .

20.05.2024 року старшим лейтенантом групи віпс (тип А) впс « ІНФОРМАЦІЯ_3 » ОСОБА_3 , як уповноваженою службовою особою підрозділу охорони державного кордону, прийнято рішення №1459 про відмову у перетинанні державного кордону на виїзд з України громадянину України ОСОБА_1 .

Згідно даного рішення, громадянину України ОСОБА_4 відмовлено у перетинанні державного кордону на виїзд з України на підставі Закону України «Про порядок виїзду з України та в`їзду в Україну громадян України», Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених ПКМУ №57 від 27.01.1995 року.

Вказаним рішенням також роз`яснено, що воно може бути оскаржене до НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України.

Не погодившись з прийнятим рішенням № 1459 про відмову в перетинанні державного кордону України, позивачем подана скарга від 31.05.2024 року до Адміністрації Державної прикордонної служби України з проханням:

- скасувати рішення № 1459 про відмову в перетинанні державного кордону України.

Листом №02.03/35992-24-Вих від 05.06.2024 року Адміністрація Державної прикордонної служби України повідомила, що скаргу надіслано за належністю до начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України. НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України надав відповідь на скаргу за №02.3/10819-24-Вих від 07.06.2024 року, мотивуючи відмову в перетині кордону позивачу тим, що на паспортний контроль позивач надав тимчасове посвідчення військовозобов`язаного серії НОМЕР_3 з відміткою ІНФОРМАЦІЯ_4 на підставі абз. 3 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»: 3) жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці, а прямував з документами відповідно до п.2-6 ПКМУ від 27.01.1995 №57 «Про затвердження правил перетинання державного кордону громадянами України», п.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 року: п.1. Не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані: пп 1) заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, і перебувають на спеціальному військовому обліку.

Представник позивача повторно звернувся до Адміністрації Державної прикордонної служби України (лист вих.№ 1ал/0527 від 14.06.2024 року), та з урахуванням відповіді НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України за №02.3/10819-24-Вих від 07.06.2024 року, просив скасувати Рішення № НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України №1459 про відмову в перетинанні державного кордону України від 20 травня 2024 року.

Адміністрація Державної прикордонної служби України (лист №02.3/39549-24-Вих- від 19.06.2024 року) повідомила щодо незгоди з Рішенням НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України, прийнятого за результатами розгляду скарги позивача від 31.05.2024 року за вих. №1 ам/0524, в цій частині її надіслано за належністю до начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 .

ІНФОРМАЦІЯ_6 (лист №02.03/Т-163/155 від 24.06.2024 року) надало відповідь, відповідно до якої, порушень вимог законодавства з питань прийняття рішення про відмову в перетинанні державного кордону України від 20.05.2024 року, прийнятого відносно позивача уповноваженими посадовими особами Державної прикордонної служби України в пункті пропуску «Старокозаче» не виявлено.

Не погодившись з рішенням про відмову в перетині державного кордону, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції, вирішуючи справу, погодився із доводами позивача щодо невмотивованості оскаржуваного рішення про відмову в перетині державного кордону, проте, зазначив, що за результатами дослідження повноти та достатності наданих позивачем документів для виїзду за кордон в умовах воєнного стану, уповноважені особи органу Державної прикордонної служби обґрунтовано виходили з того, що їх сукупність не підтверджує право на перетин державного кордону. Крім того, за висновками суду, оскаржуване рішення має разовий характер і вичерпало свою дію фактом його виконання, і не може бути відновлене жодними юридичними наслідками. Спірне рішення, окрім зазначених в ньому обставин, не має безпосереднього впливу, наслідкового зв`язку на подальші та інші суб`єктивні права та обов`язки позивача, тому, у разі пред`явлення особою документів, які надають право на перетин державного кордону на виїзд з України, оскаржуване рішення жодним чином не створить перешкод для такого перетину за наявності на те законних підстав.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку та надаючи оцінку рішенню суду першої інстанції в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Тобто, судовий контроль за реалізацією суб`єктами владних повноважень їхніх повноважень здійснюється за визначеними частиною другою статті 2 КАС України критеріями, і якщо суд установить, що діяльність органу державної влади не відповідає хоча б одному із визначених критеріїв, це може бути підставою для задоволення позову щодо оскарження відповідних дій (бездіяльності) чи рішення, якщо така діяльність порушує права, свободи та інтереси позивача.

Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закону України «Про прикордонний контроль» від 05.11.2009 №1710-VI (далі - Закон №1710-VI).

Частиною першої статті 2 Закону №1710-VI передбачено, що прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.

Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 3 Закону №1710-VI під час прикордонного контролю посадові та службові особи Державної прикордонної служби України здійснюють свої повноваження в межах, передбачених Конституцією України, цим Законом, Законом України «Про Державну прикордонну службу України», іншими актами законодавства України, а також міжнародними договорами України.

За приписами частини першої статті 14 Закону №1710-VI громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України", відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови.

Форма рішення про відмову у перетинанні державного кордону України, затверджена наказом МВС України від 05.06.2023 № 457. Так, у рішенні, поміж іншого, зазначається причина відмови іноземцю, особі без громадянства або громадянину України в перетинанні державного кордону України із зазначенням підстав та строків тимчасового обмеження громадянина України у праві на виїзд з України або рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцю, особі без громадянства в разі наявності в базах даних Державної прикордонної служби України відомостей про таке обмеження.

Обґрунтовуючи відмову в перетинанні державного кордону, відповідач у спірному рішенні від 20.05.2024 року зазначив, що ОСОБА_4 відмовлено у перетинанні державного кордону на виїзд з України на підставі Закону України «Про порядок виїзду з України та в`їзду в Україну громадян України», Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених ПКМУ №57 від 27.01.1995 року.

У контексті зазначеного, колегія суддів зауважує, що рішення про відмову в перетинанні державного кордону України є актом індивідуальної дії, головною рисою якого є його конкретність (гранична чіткість), а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб`єктом адміністративного права, який видає такий акт; розв`язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата, конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами; чітка відповідність такого акта нормам чинного законодавства.

Також загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб`єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

Сталою є позиція Верховного Суду, що вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб`єкта владних повноважень. І навпаки, ненаведення мотивів прийнятих рішень «суб`єктивізує» акт державного органу і не дає змоги суду встановити дійсні підстави та причини, з яких цей орган дійшов саме таких висновків, надати їм правову оцінку, та встановити законність, обґрунтованість, пропорційність рішення (постанови Верховного Суду від 18.09.2019 у справі №826/6528/18, від 10.04.2020 у справі №819/330/18, від 10.01.2020 у справі №2040/6763/18).

Повертаючись до обставин у цій справі, в оскарженому рішенні про відмову позивачу в перетинанні державного кордону, відповідач лише покликався на Закон України «Про порядок виїзду з України та в`їзду в Україну громадян України» та Правила перетинання державного кордону громадянами України, проте не зазначив конкретну норму законодавства, на підставі якої позивачу було обмежено виїзд з України.

Також, спірне рішення не визначає, які документи позивач повинен був надати і не надав на паспортний контроль для дотримання умови, за якої реалізується наявне в позивача право виїзду за кордон, у зв`язку з чим було відмовлено в перетинанні державного кордону.

З огляду на вказане, рішення посадової особи Військової частини НОМЕР_1 від 20.05.2024 не відповідає критеріям обґрунтованості, вмотивованості, чіткості та зрозумілості акта індивідуальної дії та породжує його неоднозначне трактування, що протиправно втручається на можливість реалізації конституційного права позивача вільно залишати територію України, а отже є протиправним та підлягає скасуванню.

При цьому, колегія суддів враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного суду від 12 листопада 2024 року (справа № 380/11916/22), які відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 КАС України, підлягають врахуванню судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Водночас, дійшовши вірного висновку про невмотивованість оскаржуваного рішення про відмову в перетині державного кордону, що є підставою для визнання його протиправним та скасування, суд першої інстанції помилково вдався до аналізу дослідження повноти та достатності наданих позивачем документів для виїзду за кордон в умовах воєнного стану.

Разом з тим, щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача надати позивачу дозвіл на перетин державного кордону України в умовах воєнного стану у зв`язку з наявністю в нього відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, колегія суддів зазначає наступне.

У постанові від 05.09.2018 у справі №826/9727/16 Верховний Суд аналізував застосування пункту 4 частини другої статті 245 КАС України і дійшов висновку, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення чи вичинити дії на користь позивача, за сукупності наступних умов: 1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача; 2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача; 3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів; 4) прийняття рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Разом з тим, суд зазначає, що такий спосіб захисту, як зобов`язання вчинити конкретні дії, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.

Так, оскаржуване рішення має разовий характер і вичерпало свою дію фактом його виконання, і не може бути відновлено жодними юридичними наслідками. Спірне рішення, окрім зазначених в ньому обставин, не має безпосереднього впливу, наслідкового зв`язку на подальші та інші суб`єктивні права та обов`язки позивача, тому у разі пред`явлення особою документів, які надають право на перетин державного кордону на виїзд з України, оскаржуване рішення жодним чином не створить перешкод для такого перетину за наявності на те законних підстав.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 18.04.2024 року у справі №260/3528/22.

Більш того, як зазначено у позовній заяві, після відмови у перетині кордону ОСОБА_1 поїхав до іншого пропускного пункту «Паланка-Маяки-Удобне», де перетнув кордон того ж дня. Таким чином, попри протиправність оскаржуваного у межах даної справи рішення, право на перетин кордону позивачем було реалізовано у той же день.

Обґрунтовуючи наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у цій частині, апелянт вказує, що в подальшому при перетині кордону в цьому ж самому пункті пропуску позивачу можуть знову неодноразово протиправно відмовляти у перетині державного кордону України.

Водночас, адміністративний суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.

Верховний Суд неодноразово та послідовно наголошував на тому, що резолютивна частина судового рішення не повинна містити приписів, які прогнозують можливі порушення з боку відповідача - суб`єкта владних повноважень та зобов`язання його до вчинення чи утримання від вчинення певних дій на майбутнє.

Вказана правова позиція знайшла своє відображення, зокрема, у постановах від 4 березня 2020 року по справі №653/2554/17, від 4 березня 2020 року по справі №750/11948/17 та від 10 грудня 2019 року по справі №808/4131/16.

Враховуючи те, що судовому захисту підлягає тільки порушене на момент звернення до суду право позивача, яке в даній справі відновлюється шляхом визнання протиправним та скасування рішення про відмову в перетині державного кордону України, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у вказаній частині, та, як наслідок наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову.

Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст. 317 КАС України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

На підставі наведеного у сукупності, оскільки судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню із прийняттям нового судового рішення про часткове задоволення позову.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до положень частини 1, 3 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Так, як встановлено судом апеляційної інстанції, під час подання адміністративного позову до суду першої інстанції позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 968,96 грн. За подання апеляційної скарги було сплачено судовий збір у розмірі 1453,44 грн. Таким чином, з урахуванням часткового задоволення позовних вимог та вимог апеляційної скарги, загальний розмір судових витрат у вигляді судового збору, що підлягають відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, пропорційно до розміру задоволених вимог складає 1211,20 грн.

Керуючись ст.ст. 139, 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2024 року скасувати та прийняти нове судове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення старшого інспектора ПК віпс (тип А) Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України), старшого лейтенанта ОСОБА_2 від 20 травня 2024 року № 1459 про відмову в перетині державного кордону України, ухвалене щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України) ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ) судові витрати у розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення постанови в повному обсязі безпосередньо до Верховного Суду.

Судове рішення складено у повному обсязі 26.12.2024 р.

Суддя доповідач: Л.П. Шеметенко

Суддя: Ю.М. Градовський

Суддя: І.О. Турецька