Постанова

від 12.11.2024 по справі 340/9410/23

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

12 листопада 2024 року м. Дніпросправа № 340/9410/23

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Семененка Я.В. (доповідач),

суддів: Бишевської Н.А., Добродняк І.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Поспєлової А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі апеляційні скарги Державної служби України з питань праці, Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, Управління Держпраці у Кіровоградській області

на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2024 року (суддя Петренко О.С.) у справі №340/9410/23 за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з питань праці, Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, Управління Держпраці у Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії, -

встановиВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в якому просив:

1) визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби України з питань праці №126-КТ від 09.10.2023 "Про звільнення ОСОБА_2 ";

2) зобов`язати Державну службу України з питань праці поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Управління Держпраці у Кіровоградській області;

3) стягнути з Управління Держпраці у Кіровоградській області на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що його було звільнено з займаної посади на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" - у зв`язку з ліквідацією Управління Держпраці у Кіровоградській області. Позивач наголошував, що фактично відбулась не ліквідація, а реорганізація державного органу, оскільки усі функції та завдання Управління Держпраці у Кіровоградській області було передано новоствореному органу - Південно-Східному міжрегіональному управлінню Державної служби з питань праці, куди також переведено майже усіх працівників Управління Держпраці у Кіровоградській області та передано усе майно зазначеного управління. З цих підстав позивач вказував на те, що зазначений орган є правонаступником ліквідованого, а йому повинні були запропонувати рівнозначну посаду у новоствореному органі або ж одразу перевести його на таку посаду, оскільки він має переважне право на працевлаштування. Але жодних посад в Південно-Східному міжрегіональному управлінні Державної служби з питань праці йому запропоновано не було. Вважав своє звільнення незаконним та просив поновити його на посаді начальника Управління Держпраці у Кіровоградській області.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2024 року позов задоволено.

За наслідками розгляду справи судом першої інстанції зроблено такі висновки.

Суд дійшов висновку про те, що у спірному випадку мала місце не ліквідація, а реорганізація територіальних органів служби з питань праці зі створенням нових

міжрегіональних управлінь служби з питань праці. Такий висновок суд обгрунтував, зокрема, тим, що завдання і функції Управління Держпраці у Кіровоградській області були передані новоутвореному міжрегіональному територіальному органу Держпраці - Південно-Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці.

Суд дійшов висновку про те, що у такому випадку Державна служба України з питань праці, одночасно з попередженням про звільнення, була зобов`язана запропонувати позивачу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професії підготовки та професійних компетентностей.

Суд встановив, що позивачу після повідомлення про наступне звільнення пропонувався перелік вакантних посад, але суд зазначив, що Державною службою з питань праці не доведено належними та допустимими доказами того, що позивачу перед звільненням було запропоновано усі вакантні рівнозначні посади державної служби або, як виняток, нижчі посади державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей позивача, які були відкриті в Держпраці та його територіальних органах (у тому числі у новоствореному Південно-Східному міжрегіональному управлінні Державної служби з питань праці) на час звільнення позивача.

З цих підстав, суд дійшов висновку про недотримання Державною службою з питань праці вимог частини 3 ст. 87 Закону № 889-VIII, що і стало підставою для задоволення позову.

Не погодившись з рішенням суду, відповідачі подали апеляційні скарги, в яких посилаючись на порушення судом норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просять рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову. Апеляційні скарги фактично обгрунтовані незгодою з висновками суду першої інстанції про те, що у спірному випадку мала місце реорганізація, а не ліквідація територіальних органів Держпраці. За позицією відповідачів у спірному випадку мала місце саме ліквідація таких органів, що прямо передбачено постановою КМУ №14 від 12.01.2022 «Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці». З цих підстав, як зазначають відповідачі, оскільки Управління Держпраці у Кіровоградській області припинило свою діяльність внаслідок ліквідації, то відсутні підстави стверджувати про обов`язок суб`єкта призначення пропонувати позивачу вакантні посади задля його працевлаштування. Крім цього, Державна служба України з питань праці звертає увагу на те, що позивачу був запропонований перелік вакантних посад, суб`єктом призначення стосовно яких є Державна служба України з питань праці.

Перевіривши, в межах доводів апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що відповідно до наказу Держпраці від 21.07.2020 №59-КТ ОСОБА_1 призначено на посаду начальника Управління Держпраці у Кіровоградській області, що підтверджено даними трудової книжки позивача (т.1 а.с. 16).

Наказом Держпраці №15 від 17.01.2022 на виконання постанови Кабінету Міністрів України №14 від 12.01.2022 "Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці" визначено ліквідувати як юридичну особу публічного права Управління Держпраці у Кіровоградській області (т.1 а.с. 17). Цим же наказом створено ліквідаційну комісію.

Наказом №44-КТ від 08.03.2023 ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Управління Держпраці у Кіровоградській області відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" у зв`язку з ліквідацією Управління Держпраці у Кіровоградській області (т.1 а.с. 16).

Вказаний наказ був оскаржений ОСОБА_1 в судовому порядку.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13.07.2023 в справі №340/1765/23, ОСОБА_1 поновлений на посаді начальника управління Держпраці у Кіровоградській області з 09.03.2023 (т.1 а.с.16). Рішення суду фактично мотивовано не дотримання суб`єктом призначення процедури вивільнення працівника у випадку реорганізації державного органу

14.08.2023 року відповідно до наказу № 15 від 17.01.2022 року позивача було попереджено про звільнення з посади у зв`язку із прийняттям Постанови КМУ № 14 від 12.01.2022 року "Про деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці" (т.1 а.с.14).

Одночасно з попередженням позивачу було надіслано перелік вакантних посад державної служби керівного складу міжрегіональних територіальних органів на апарату Держпраці.

Наказом №126-КТ від 09.10.2023 року позивача було звільнено з посади начальника Управління Держпраці у Кіровоградській області з 09.10.2023 року у зв`язку із ліквідацією державного органу, відповідно до п.1-1 ч.1 ст. 87 Закону України "Про державну службу" (т.1 а.с.13,96).

Не погоджуючись з вказаним наказом, позивач звернувся з позовом до суду.

За наслідками перегляду справи суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.

Так, спірним у цій справі, насамперед, є питання припинення діяльності Управління Держпраці у Кіровоградській області, керівником якого був позивач, а саме чи припинило Управління свою діяльність внаслідок ліквідації чи внаслідок реорганізації органів Держпраці. Встановлення вказаних обставин є визначальним в частині правових наслідків для державних службовців, які працювали в державному органі, що припиняє свою діяльність. Виходячи з положень ст.87 Закону України «Про державну службу» у разі реорганізації державного органу державному службовцю повинно бути запропоновано рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби, і лише у випадку відсутності можливості запропонувати такі посади або у випадку відмови державного службовця від запропонованих посад такий державний службовець може бути звільнений.

У спірному випадку встановлено, що підставою для прийняття рішення про звільнення позивача, реалізованого спірним наказом, слугувала постанова КМ України № 14 від 12.01.2022 року, якою вирішено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби з питань праці, у тому числі - Управління Держпраці у Кіровоградській області.

З посиланням на вказану постанову КМУ відповідачі стверджують про те, що у спірному випадку відбулася саме ліквідація Управління Держпраці у Кіровоградській області, оскільки це прямо передбачено рішенням Уряду.

Надаючи оцінку таким твердженням відповідачів, суд першої інстанції, з урахуванням чисельних висновків Верховного Суду, які стосуються правонаступництва у сфері управлінської діяльності органів державної влади, ліквідації державного органу як юридичної особи публічного права, правильно виходив з того, що ліквідація юридичної особи публічного права, на відміну від ліквідації юридичних осіб приватного права, має певні особливості, що обумовлені відмінностями в їхньому правовому статусі.

Правонаступництво у сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) передбачає повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) до іншого або внаслідок припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції.

Ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою.

У цьому акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їхньої передачі іншим органам виконавчої влади.

Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то саме посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім.

Тобто, для вирішення питання про те, що саме мало місце - ліквідація юридичної особи публічного права чи її реорганізація, необхідно надати оцінку правовому акту, який став підставою ліквідації, зокрема на предмет того, чи припинено виконання функцій ліквідованого органу, чи покладено виконання цих функцій на інший державний орган виконавчої влади.

Отже, ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган мова йде фактично про його реорганізацію.

У спірному випадку встановлено, що у постанові Кабінету Міністрів України №14 від 12.01.2022 року "Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці", як у розпорядчому акті органу державної влади, не наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій Державної служби з питань праці або передачі їх іншим органам виконавчої влади. Натомість, передбачено об`єднання (злиття) кількох територіальних органів з питань праці, що припиняються, в новий (міжрегіональний) територіальний орган з питань праці, повноваження якого поширюються на декілька адміністративно-територіальних одиниць (областей).

Пунктом 3 вказаної Постанови серед іншого визначено, що територіальні органи Державної служби з питань праці, які ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови, продовжують здійснювати повноваження та функції, покладені на зазначені органи, до завершення здійснення заходів, пов`язаних з утворенням міжрегіональних територіальних органів Державної служби з питань праці і прийняттям рішення про можливість забезпечення здійснення такими органами повноважень та функцій територіальних органів, що ліквідуються. Таке рішення приймається Державною службою з питань праці після здійснення заходів, пов`язаних із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань даних про міжрегіональні територіальні органи Державної служби з питань праці, що утворені згідно з пунктом 2 цієї постанови, затвердження положень про них, структур, штатних розписів, кошторисів та заповненням 30 відсотків вакансій.

В свою чергу, відповідно до Положення про Південно-Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці, затвердженого наказом Державної служби з питань праці від 23.09.2022 року № 167, та Положення про управління Держпраці у Кіровоградській області, основними завданнями цих управлінь є: реалізація державної політики у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Отже, як правильно зазначив суд першої інстанції, завдання і функції Управління Держпраці у Кіровоградській області були передані новоутвореному міжрегіональному територіальному органу - Південно-Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці.

Встановивши такі обставини справи, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що у спірному випадку фактично мала місце не ліквідація, а реорганізація органів служби з питань праці зі створенням нових міжрегіональних управлінь служби з питань праці.

Підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення у відповідності до ч. 1 ст. 87 Закону № 889-VIII є:

1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу;

1-1) ліквідація державного органу;

2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування;

3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності;

4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.

Відповідно до ч. 3 ст. 87 Закону № 889-VIII суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому, враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

У відповідності до пункту 1 частини першої цієї статті державний службовець звільняється у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.

Враховуючи наведені положення норм права, а також встановленні обставини припинення діяльності Управління Держпраці у Кіровоградській області, суд апеляційної інстанції погоджується і з висновком суду першої інстанції про те, що у суб`єкта призначення, у даному випадку Державної служби України з питань праці, був наявний обов`язок, одночасно з попередженням про звільнення, запропоновувати позивачу іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що одночасно з повідомленням про наступне звільнення позивачу бу запропонований перелік вакантних посад (т.1 а.с.74-77). Вказаний перелік вакантних посад передбачав посаду першого заступника начальника Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці, а також інші посади державної служби в апараті Державної служби України з питань праці.

В той же час, вказуючи на не дотримання Державною службою України з питань праці вимог ч.3 ст.87 Закону № 889-VIII, суд першої інстанції зазначив, що Державною службою з питань праці не доведено належними та допустимими доказами того, що позивачу перед звільненням було запропоновано усі вакантні рівнозначні посади державної служби або, як виняток, нижчі посади державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей позивача, які були відкриті в Держпраці та його територіальних органах (у тому числі у новоствореному Південно-Східному міжрегіональному управлінні Державної служби з питань праці) на час звільнення позивача.

Надаючи оцінку такому висновку суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що положення ч.3 ст.87 Закону № 889-VIII не передбачають обов`язку суб`єкта призначення запропонувати державному службовцю усі посади державної служби, які є вакантними в центральному органі виконавчої влади та його територіальних підрозділах на час попередження державного службовця про звільнення. Навпаки, у вказаній нормі права йдеться про обов`язок суб`єкта призначення запропонувати державному службовцю посаду, а не усі вакантні посади.

У спірному випадку позивачу запропоновано, зокрема, посаду першого заступника начальника Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці, яка за суб`єктом призначення, процедурою призначення є аналогічною посаді начальника Управління. Відповідно до ст.6 Закону № 889-VIII посада першого заступника начальника Управління як і посада начальника Управління віднесені до однієї категорії посад державної служби категорія «Б».

Позивачем не було надано доказів, а судом не встановленого того, що на час звільнення позивача, в інших територіальних органах Держпраці були наявні вакантні саме посади начальника Управління.

При цьому, встановлені обставини справи свідчать про те, що в новоствореному міжрегіональному управлінні - Південно-Східному міжрегіональному управлінні Державної служби з питань праці, на час попередження про звільнення та звільнення позивача, посади начальника Управління та заступників начальника Управління не були вакантними (т.1 а.с.187-191).

З`ясовуючи позицію позивача стосовно не прийняття запропонованих вакантних посад, судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем не було прийнятті запропоновані пропозиції через не зазначення суб`єктом призначення усіх істотних умов праці на запропонованих посадах. Як зазначив представник позивача в судовому засіданні, такий обов`язок суб`єкта призначення обумовлений вимогами ст.43 Закону № 889-VIII.

З приводу таких аргументів представника позивача суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити те, що ст.43 Закону № 889-VIII визначено обов`язки керівника державної служби у випадку зміни істотних умов державної служби, але у спірному випадку предметом спору є не зміна істотних умов праці позивача, а його звільнення. При цьому, положення Закону № 889-VIII не визначають такого обов`язку суб`єкта призначення, при пропозиції вакантної посади, як повідомлення державного службовця, який звільняється зі служби, про умови праці на запропонованій вакантній посаді. З цього приводу слід зазначити і те, що у випадку зацікавленості позивача у працевлаштування на запропонованій вакантній посаді останній не був побавлений можливості звернутися до суб`єкта призначення з метою з`ясування умов праці на запропонованій посаді. Враховує суд апеляційної інстанції і те, що позивач, працюючи на посаді начальника Управління, безумовно був обізнаний про істотні умови роботи на посаді першого заступника начальника Управління.

Підсумовуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав стверджувати про не дотримання суб`єктом призначення вимог ч.3 ст.87 Закону № 889-VIII.

У свою чергу, як зазначено вище, відмова державного службовця від переведення на запропоновану посаду, є підставою для звільнення такого державного службовця.

Отже, за встановлених обставин суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для висновку про неправомірність звільнення позивачу у спірному випадку.

З цих підстав суд апеляційної інстанції вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову.

На підставі викладеного, керуючись п.2 ч.1 ст.315, ст.ст.317, 321, 322, 325 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Державної служби України з питань праці, Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, Управління Держпраці у Кіровоградській області задовольнити.

Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2024 року у справі №340/9410/23 скасувати та прийняти нову постанову.

В задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки. передбачені ст..ст.328. 329 КАС України.

Вступну та резолютивну частину проголошено 12.11.2024

Повне судове рішення складено 13.11.2024

Головуючий - суддяЯ.В. Семененко

суддяН.А. Бишевська

суддяІ.Ю. Добродняк