Ухвала

від 14.01.2025 по справі 340/9410/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

14 січня 2025 року

м. Київ

справа №340/9410/23

адміністративне провадження №К/990/48028/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Єресько Л.О.,

суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,

перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Гура Костянтин Вікторович, на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з питань праці, Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, Управління Держпраці у Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), в інтересах якого діє адвокат Гура Костянтин Вікторович, звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної служби України з питань праці, Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці та Управління Держпраці у Кіровоградській області, у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби України з питань праці № 126-КТ від 09.10.2023 «Про звільнення ОСОБА_1 »;

- зобов`язати Державну службу України з питань праці поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Управління Держпраці у Кіровоградській області;

- стягнути з Управління Держпраці у Кіровоградській області на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішенням від 05.09.2024 Кіровоградського окружного адміністративного суду адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено:

- визнано протиправним та скасовано наказ Державної служби України з питань праці № 126-КТ від 09.10.2023 «Про звільнення ОСОБА_1 »;

- поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Управління Держпраці у Кіровоградській області з 10.10.2023;

- стягнено з Управління Держпраці у Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 10.10.2023 по 05.09.2024 у сумі 121 163,42 грн;

- рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку у межах суми 11 199,98 грн звернено до негайного виконання.

Державна служба України з питань праці, Південно-Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці, Управління Держпраці у Кіровоградській області, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, звернулися до Третього апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою.

Постановою від 12.11.2024 Третього апеляційного адміністративного суду задоволено апеляційні скарги Державної служби України з питань праці, Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, Управління Держпраці у Кіровоградській області. Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 05.09.2024 скасовано та прийнято нову постанову, якою відмовлено у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1

ОСОБА_1 , не погодившись з рішенням апеляційного суду, звернувся до Верховного Суду із цією касаційною скаргою.

У зв`язку з перебуванням у відпустці судді Єресько Л.О. (наказ від 17.12.2024 № 992/0/52-24), питання щодо відкриття касаційного провадження вирішується колегією суддів в перший робочий день по виходу судді з відпустки.

Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

Так, приписами пунктів 1-4 частини четвертої статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Підставою для подання касаційної скарги є пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного суду, крім випадку наявності постанови Верховного суду про відступлення від такого висновку.

Так, скаржник зазначає, що апеляційний суд застосував норму права без урахування висновків викладених у постановах Верховного суду щодо застосування частини першої статті 235 КЗпП України до подібних правовідносин висловлено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20.01.2021 у справі № 640/18679/18, від 20.01.2021 у справі № 804/958/16, 11.02.2021 у справі № 640/21065/18, 31.05.2021 у справі № 0840/3202/18, 06.07.2021 у справі № 640/3456/20, 06.07.2021 у справі № 640/1627/20 відповідно до якої: «… Ураховуючи приписи частини першої статті 235 КЗпП України, на орган, що розглядає трудовий спір, у разі з`ясування того, що звільнення працівника відбулось незаконно, покладається обов`язок поновлення такого працівника на попередній роботі. Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту прав, ніж зазначений в частині першій статті 235 КЗпП України, а отже, установивши, що звільнення відбулося із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі».

Умовою для перегляду судом касаційної інстанції судових рішень в адміністративних справах з указаної підстави є їхня невідповідність викладеному у постанові Верховного Суду висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

Обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Обов`язковим є взаємозв`язок усіх чотирьох умов між собою.

Невідповідність правозастосовному висновку Верховного Суду (висловленому за наслідками розгляду (іншої) справи у касаційному порядку) матиме місце тоді, коли суд (суди) попередніх інстанцій, розглядаючи справу за схожих предмета спору, підстав позову, обставин справи та правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо суті заявлених вимог, застосувавши норму права по-іншому, аніж це роз`яснив суд касаційної інстанції (в іншій подібній справі).

Водночас для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин Велика Палата Верхового Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 конкретизувала, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункти 38-39 постанови від 12.10.2021).

Також Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що з метою оцінювання правовідносин на предмет подібності суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії.

З-поміж цих критеріїв змістовний (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт.

Самі по собі предмет позову та сторони справи можуть не допомогти встановити подібність правовідносин за жодним із критеріїв. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об`єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (наприклад, коли позивач або відповідач неналежний). Тому порівняння сторін справи не обов`язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб`єктами спірних правовідносин (пункти 96-98 постанови від 12.10.2021).

Обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності не можна визнати як подібність правовідносин.

Під час оцінки доцільності посилання на постанови Верховного Суду на які посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.

У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.

Висновки, викладені у постановах Верховного Суду, перебувають у нерозривному зв`язку з обсягом встановлених обставин у кожній конкретній справі окремо. Тому адміністративні суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи.

Суд відхиляє посилання скаржника на неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування статті 235 КЗпП України, викладених у справах №№ 640/18679/18, 804/958/16, 640/21065/18, 0840/3202/18, 640/3456/20, 640/1627/20 щодо застосування статті 235 КЗпП України, оскільки такі висновки стосуються інших фактичних обставин справи.

Скаржник наводить лише цитату з постанови Верховного Суду у вказаних справах. У касаційній скарзі не наведено аргументів подібності правовідносин у справі, рішення у якій ним оскаржуються, до правовідносин у справах, у яких Верховним Судом сформовано висновки щодо застосування норми права.

При цьому необхідно виходити з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.

Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судом попередньої інстанції у цій справі норм права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

Мотиви, наведені представником скаржника, із загальним посиланням на правові позиції Верховного Суду висловлені у подібній категорії справ, за відсутності належного обґрунтування, не є підставою для перегляду судових рішень у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки доводи ОСОБА_1 зводяться лише до наведення цитати із постанови Верховного Суду, без взаємозв`язку з обставинами цієї справи, що мають певні відмінності.

Таке формальне посилання на інші постанови Верховного Суду не може вважатись належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки заявник не обґрунтував подібності правовідносин в інших справах, на які він посилається.

У тексті касаційної скарги, серед іншого, містяться посилання на постанови Верховного Суду від 18.07.2018 у справі № 821/3514/15-а. Проте, оскільки такі посилання наведені без взаємозв`язку із конкретним підпунктом частини четвертої статті 328 КАС України Суд не бере такі до уваги.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Слід зазначити, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) у чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Обов`язковим є взаємозв`язок усіх чотирьох умов.

Суд зазначає, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України в касаційній скарзі зазначається норма права (з посиланням на статтю, частину, абзац тощо), яку суд апеляційної інстанції застосував в оскаржуваному судовому рішенні; висновок щодо застосування цієї норми права в оскаржуваному судовому рішенні; висновок щодо її застосування у постанові Верховного Суду із зазначенням дати її прийняття та номеру справи; обґрунтування подібності правовідносин у справі, що розглядається, та у справі, в якій Верховний Суд виклав свій висновок.

Посилаючись на неврахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, заявник не наводить обґрунтування, які б свідчили про подібність правовідносин у цій справі та у справах, у яких Верховним Судом були зроблені висновки; а посилання на постанови Верховного Суду, наведені безпідставно, хаотично та не мають взаємозв`язку з висновками судів в оскаржуваних судових рішеннях.

Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.

З огляду на викладене, Суд відхиляє посилання скаржника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Доводи касаційної скарги фактично, зводяться до переоцінки встановлених судом апеляційної інстанції обставин та досліджених ними доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України.

Обмеження переліку судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судом першої та апеляційної інстанції, та/або переоцінювати їх.

Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються з ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Європейський Суд з прав людини в ухвалі від 09.10.2018 щодо неприйнятності заяви у справі Azyukovska v. Ukraine, № 26293/18), в якій заявницею оскаржувалася відмова суду касаційної інстанції у відкритті касаційного провадження у зв`язку з віднесенням справи до категорії справ незначної складності, указав, що застосування критерію малозначності у цій справі було передбачуваним, справа розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах «Levages Prestations Services v. France» від 23.10.1996, № 21920/93; «Brualla Gomes de la Torre v. Spain» від 19.12.1997, № 26737/95).

На підставі викладеного, Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

З аналізу доводів касаційної скарги слідує, що скаржник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями КАС України могли б вимагати касаційного розгляду цієї справи.

Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення натомість в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а надалі саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).

Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.

За таких обставин, відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням скаржнику строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги відповідно до кількості учасників справи.

На підставі викладеного, керуючись статтями 169, 329, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Гура Костянтин Вікторович, на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з питань праці, Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, Управління Держпраці у Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії - залишити без руху.

Надати скаржнику строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, зазначених у мотивувальній частині ухвали.

Недоліки необхідно усунути шляхом подання до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду:

1) уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги відповідно до кількості учасників справи.

Роз`яснити скаржнику, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в частині невиконання вимог статті 330 КАС України касаційна скарга буде повернута.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

Л.О. Єресько

А.Г. Загороднюк

В.М. Соколов

Судді Верховного Суду