Ухвала

від 15.11.2024 по справі 2-502/10

ОЛЕКСАНДРІЙСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №: 2-502/10

провадження №: 4-с/398/1/24

УХВАЛА

Іменем України

"15" листопада 2024 р. Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області у складі:

головуючого судді Молонової Ю.В.,

при секретарі Борозні Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Олександрія цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Центральний відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), на дії державного виконавця,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на дії державного виконавця.

В обґрунтування скарги зазначає, що вона є власником квартири АДРЕСА_1 . Заочним рішенням суду від 06.07.2010 з неї на користь ОСОБА_2 стягнуто 10000 грн. майнової шкоди, 1500 грн. моральної шкоди, 357 грн. судових витрат. Виконавчий лист направлено до Центрального ВДВС у м. Миколаєві. Крім цього, у відділі перебували інші виконавчі провадження про стягнення з неї заборгованості. Станом на 18.11.2016 заборгованість погашена, виконавчі провадження щодо неї відсутні. Після звернення до відділу ДВС з метою зняття обтяження з її майна, отримала лист від 24.05.2019, яким її повідомили про неможливість припинення арешту у зв`язку із знищенням матеріалів ВП на підставі закінчення строку зберігання. Ухвалою Олександрійського міськрайонного суду від 05.08.2021 задоволено її заяву та скасовано арешт квартири АДРЕСА_2 , ВП №31034289. Листом Центрального ВДВС її повідомлено, що здійснення заходів щодо припинення (виключення) обтяжень №13498635 та №13498561 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі ухвали суду від 05.08.2021 не виявляється можливим, оскільки вказаним обтяженням арешт накладено на «все нерухоме майно», а рішення суду постановлено скасувати арешт квартири АДРЕСА_1 . Звертає увагу, що виконавче провадження завершено, тобто відсутні підстави для продовження обтяження. Однак, у зв`язку з тим, що матеріали виконавчого провадження знищено, а тому вимушена звернутися до суду.

В своємувідзиву представникДВС зазначає,що навиконанні уЦентральному ВДВСм.Миколаїв ГТУЮу Миколаївськійобласті перебуваловиконавче провадження№31034289з виконаннявиконавчого листаОлександрійського міськрайонногосуду Кіровоградськоїобласті №2-502/2010,виданого 06.10.2010про стягненняборгу 12399грн.на користь ОСОБА_2 .Виконавче провадженнявідкрито 03.02.2012.24.09.2012винесено постановупро арештмайна боржниката оголошеннязаборони найого відчуження,якою накладеноарешт навсе нерухомемайно,окрім квартири АДРЕСА_1 ,відомості прообтяження внесенодо Державногореєстру обтяженьрухомого майна.Арешт майнаборжника застосовуєтьсядля забезпеченняреального виконаннярішення.20.11.2015державним виконавцемвиконавчий листбуло повернутона підставіп.2ст.47ЗУ «Провиконавче провадження».Оскільки приповерненні виконавчогодокумента стягувачузгідно п.2ст.47Закону йомунадано правона повторнепред`явлення виконавчогодо виконання,арешти,накладені привиконанні виконавчогопровадження,не знімаються. Станом на 17.10.2024 до Відділу не надходили документи про сплату ОСОБА_1 перед стягувачем ОСОБА_2 боргу в розмірі 12399 грн. та на депозитний рахунок Відділу на надходили кошти. Підстав для скасування арешту, накладеного при виконанні виконавчого провадження №31034289 з виконання виконавчого листа виданого Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 06.10.2010 за №2-502/2010, немає. У зв`язку з чим просить у задоволенні скарги відмовити.

Заявник в судове засідання не з`явилася, направила до суду заяву про розгляд скарги без її участі.

Представник заінтересованої особи у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, будь яких заяв чи клопотань до суду не надходило.

Вивчивши матеріали справи, надані сторонами докази, суд встановив наступне.

Заочним рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 06.07.2010 року, справа №2-502/10, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 10000 грн. майнової шкоди, 1500 грн. моральної шкоди та 357 грн. судових витрат, всього 11857 грн. (а.с.5).

Згідно з копією заяви ОСОБА_2 від 17.10.2020, посвідченої ОСОБА_3 , приватним нотаріусом Олександрійського міського нотаріального округу, він повідомляє, що гроші в сумі 11857 грн. від ОСОБА_1 отримав, претензій не має (а.с.6).

Відповідно до копії Договору купівлі-продажу від 23.02.2016 року, посвідченого Ласурія С.А., приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу, зареєстровано в реєстрі за №111, ОСОБА_1 належить квартира АДРЕСА_1 (а.с.7-8).

Згідно з копією повідомлення від 24.05.2019 № 23166, Центральний відділ ДВС м. Миколаєва, повідомив ОСОБА_4 , що на виконанні у відділі перебувало виконавче провадження №31034289 з примусового виконання виконавчого листа Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 06.10.2010 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 боргу в сумі 12399,00 грн. Виконавче провадження №31034289 звершено 20.11.2015 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 ЗУ «Про виконавче провадження». Матеріали вказаного виконавчого провадження знищено у зв`язку із закінченням строку зберігання. Підстави завершення вказаного виконавчого провадження не передбачають зняття арешту з майна боржника (а.с.9).

Відповідно до копії ухвали Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 05.08.2021, справа 2-502/10, зобов`язано Центральний відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) скасувати арешт нерухомого майна та оголошення заборони на його відчуження, а саме квартири АДРЕСА_1 , у виконавчому провадженні №31034289, у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про арешт нерухомого майна та оголошення заборони на його відчуження серія та номер 31034289, виданий 24.09.2012 року (а.с.10-12).

Згідно з копією заяви про виконання рішення суду від 21.08.2021, ОСОБА_1 звернулась до Центрального ВДВС у місті Миколаєві з проханням скасувати арешт нерухомого майна та оголошення заборони на його відчуження на підставі ухвали Олександрійського міськрайонного суду віл 05.08.2021 (а.с.13).

Згідно з копією повідомлення від 23.09.2021 № 55497, Центральний відділ ДВС м. Миколаєва, повідомив ОСОБА_1 , що здійснення заходів щодо припинення (виключення) обтяжень №13498635 та №13498561 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі ухвали Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 05.08.2021 року, справа №2-502/10 не виявляється можливим, оскільки вказаними обтяженнями арешт накладено на все нерухоме майно, а рішенням суду постановлено скасувати арешт квартири АДРЕСА_1 (а.с.14).

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 30.09.2021 №277421740, стосовно об`єкта нерухомого майна, наявна інформація про державну реєстрацію обтяжень №13498635 про арешт на все нерухоме майно, окрім квартири АДРЕСА_1 (а.с.17-18).

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 30.09.2021 №277422071, стосовно ОСОБА_1 , наявна інформація: про державну реєстрацію обтяжень №13498635 про арешт на все нерухоме майно, окрім квартири АДРЕСА_1 ; про державну реєстрацію обтяжень №13498561 (спеціальний розділ) про арешт на все нерухоме майно, окрім квартири АДРЕСА_1 (а.с.19-20).

Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до частин другої, третьої статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказував у своїх рішеннях, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», № 18357/91, § 40).

Виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду й ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статями 6, 13 Конвенції.

Саме такий принцип застосовує ЄСПЛ у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання судових рішень є невід`ємною частиною судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь-якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи.

ЄСПЛ неодноразово наголошував у своїх рішеннях, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень (рішення у справах «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року, «Ясіун`єне проти Литви» від 06 березня 2003 року, «Руйану проти Румунії» від 17 червня 2003 року, «Півень проти України» від 29 червня 2004 року).

Існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов`язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для «законного сподівання» на виплату такої заборгованості і становить «майно» цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу (рішення ЄСПЛ у справі «Агрокомплекс проти України» від 25 липня 2013 року).

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції.

Згідно з частиною п`ятою статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Частиною першою статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх в добровільному порядку, на час видачі виконавчого листа від 06.10.2010 року № 2-502/10 та пред`явлення його до виконання були врегульовані Законом № 606-XIV, який втратив чинність 05 жовтня 2016 року.

За змістом статті 11 Закону № 606-XIV державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом. Державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Відповідно до частини першої статті 30 Закону № 606-XIV державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із статтею 48 цього Закону.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з`ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані за безпосередньої участі боржника).

Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону (частина п`ята статті 47 Закону № 606-XIV).

Пунктом 8 частини першої статті 49 Закону № 606-XIV передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Згідно з частиною другою статті 50 Закону № 606-XIV у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Отже, з огляду на наведені норми Закону № 606-XIV, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, виконавче провадження не є закінченим.

Оскільки повернення виконавчого листа з підстав, передбачених пунктом 5 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV, не позбавляє стягувача права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону, тому на час повернення виконавчого листа стягувачу у державного виконавця були відсутні передбачені Законом підстави для зняття арешту з майна боржника.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 березня 2020 року у справі № 817/928/17 (адміністративне провадження № К/9901/20268/18) зазначено про те, що як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав, законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного виконавця не проводяться.

Згідно з положеннями статті 41 Конституції України та статті 321 Цивільного кодексу України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні. Право приватної власності є непорушним.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

В постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 липня 2021 року у справі № 2-356/12 (провадження № 61-5972св19), від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20 (провадження № 61-1980св21), від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15-ц (провадження № 61-18160св19), від 26 січня 2022 року у справі № 127/1541/14-ц (провадження № 61-2829св21), в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 січня 2023 року у справі № 127/1547/14-ц (провадження № 61-12997св21), в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2023 року у справі № 2-3600/09 (провадження № 61-12406св21) викладено правовий висновок про те, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Відповідно до частини першої статті 22 Закону № 606-XIV виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання в такі строки: 1) посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців; 2) інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом.

05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII).

Згідно з пунктом 5 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.

Тлумачення пункту 5 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII свідчить, що положення цього Закону застосовуються лише до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання за якими не сплив на час набрання чинності цим Законом. Вказаним пунктом Закону не передбачено зворотної дії в часі і можливості застосування норм цього Закону до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання яких сплив на час набрання ним чинності.

Відповідно до пункту 7 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом 05 жовтня 2016 року виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

За частиною першою, другою, пунктом 1 частини четвертої статті 12 Закону № 1404-VIII виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років. Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття. Строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Враховуючи викладене,оскільки виконавчийлист від06.10.2010року №2-502/2010,на підставіякого відкритовиконавче провадження№ 31034289про стягненняз ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошових коштіву розмірі12399,00грн.,було повернутостягувану 20.11.2015,то повторнопред`явитийого довиконання стягувачміг устрок до20.11.2018року.Крім того,в матеріалахсправи наявнанотаріально посвідченазаява ОСОБА_2 від 17.10.2019про те,що вінотримав від ОСОБА_1 гроші усумі 11857грн.,стягнуті заочнимрішенням судувід 06.07.2010у справі2-502/10.Таким чином,продовження обтяженнянерухомого майна ОСОБА_1 є необ`єктивнимта безпідставним.

Відповідно до ч.2 ст.451 ЦПК України, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

При таких обставинах, суд приходить до висновку, що скарга ОСОБА_5 є обґрунтованою, доведеною та такою, що підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 447-453 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Скаргу ОСОБА_1 , заінтересована особа: Центральний відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), на дії державного виконавця задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо не зняття арешту з нерухомого майна та оголошення заборони на його відчуження, яке належить ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Зобов`язати Центральний відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), зняти арешт із всього нерухомого майна та оголошення заборони на його відчуження, яке належить ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Зобов`язати Центральний відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), виключити відомості з Єдиного реєстру боржників (та раніше діючих реєстрів боржників) ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Ухвала може бути оскаржена до Кропивницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в п`ятнадцятиденний строк з дня її проголошення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду якщо апеляційна скарга подана протягом 15 днів з дня вручення ухвали.

Суддя Ю.В. Молонова