ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 листопада 2024 рокуЛьвівСправа № 260/3131/24 пров. № А/857/20600/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
Головуючого судді Ніколіна В.В.,
суддів Гінди О.М., Матковської З.М.,
за участі секретаря судового засідання Прачук І.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Львівської митниці на додаткове рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 липня 2024 року (суддя Іванчулинець Д.В., м. Ужгород, повний текст рішення складено 02 серпня 2024 року) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РІВІС" до Львівської митниці про визнання дії та бездіяльності протиправними,-
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «РІВІС» у квітні 2024 року звернулося до суду з адміністративним позовом до Львівської митниці, в якому просило: скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2024/100107/2 від 21.02.2024 року; визнати протиправною картку відмови Львівської митниці Держмитслужби в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA209230/2024/000582 від 21.02.2023 року та скасувати її.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 червня 2024 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано рішення Львівської митниці «Про коригування митної вартості товарів» за №UA209000/2024/100107/2 від 21.02.2024 року. Визнано протиправним та скасовано картку відмови в прийняті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення за №UA209230/2024/000582 від 21.02.2024 року.
11 липня 2024 року до Закарпатського окружного адміністративного суду надійшла заява від представника позивача про ухвалення додаткового рішення згідно якого останній просив суд стягнути витрати на правову допомогу у справі №260/3131/24 в розмірі 7000,00 грн.
Додатковим рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 липня 2024 року заяву представника позивача про ухвалення додаткового рішення у справі задоволено частково. Стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівіс» за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3500,00 грн. (три тисячі п`ятсот гривень 00 копійок) та витрати по сплаті судового збору у розмірі 6056,00 грн. (шість тисяч п`ятдесят шість гривень 00 копійок). У задоволенні решти частини клопотання представника позивача відмовлено.
Не погодившись із додатковим рішенням суду першої інстанції, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати додаткове рішення, та ухвалити нове яким зменшити суму витрат на правничу допомогу. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що розмір витрат на правову допомогу має бути співмірним та обґрунтованим. Зазначає, що дана категорія справ є справами незначної складності та по них є стала судова практика.
Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторони, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Згідно з частиною третьою статті 132 цього Кодексу до витрат, пов`язаних із розглядом справи належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Отже, витрати на професійну правничу допомогу входять до складу судових витрат.
Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга статті 134 КАС України). Склад та обсяг судових витрат визначено у частині третій статті 134 КАС України, згідно з якою для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина третя статті 134 КАС України).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України). Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п`ята статті 134 КАС України).
У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 КАС України).
Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).
У відповідності до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.
Отже, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації, понесених у зв`язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Як підтверджується матеріалами справи, позивач, обґрунтовуючи понесені витрати на правову допомогу, подав до суду: договір про надання правової допомоги від 08.12.2023 р., рахунок від 26.02.2024 р., акт про виконання робіт від 12.03.2023 р., документи про оплату вартості отриманої позивачем правничої допомоги та детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснення ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги а саме: платіжна інструкція № 116 від 26 лютого 2024 року.
З наданих доказів, зокрема з акту про виконання робіт №17/с від 12.03.2023 р. вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Рівіс» оплатило адвокатському бюро «Литвин та партнери» кошти за надання професійної правової допомоги щодо оскарження рішення про коригування митної вартості №UA209000/2024/100107/2 за митною декларацією 24UA209230016597U9 в загальній сумі 20000,00 грн., з яких: досудове врегулювання спору 13000,00 грн.; послуги надання правової інформації, консультації і роз`яснень з правових питань 1500,00 грн.; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру 2000,00 грн.; вартість послуг пов`язаних з збором доказів 1000,00 грн.; гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу 2000,00 грн.; поштова кореспонденція 500,00 грн. Однак, представник позивача у заяві про розподіл судових витрат від 11.07.2024 року просив не враховувати оплату за досудове врегулювання спору до відшкодування витрат на правничу допомогу. Таким чином, загальна сума, яку просив стягнути представник позивача в якості відшкодування витрат на правову допомогу, складала 7000,00 грн.
Варто зазначити, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі №362/3912/18, від 30 вересня 2020 року у справі №201/14495/16-ц.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/WestAllianceLimited проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лавентс проти Латвії від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України , від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України , від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України , від 30 березня 2004 року у справі Меріт проти України зазначено, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 вересня 2019 року у справах №810/3806/18, №810/2816/18, №810/3806/18, від 22 листопада 2019 року у справі №810/1502/18.
З аналізу вищевказаних правових норм можна дійти висновку, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Слід, що дана справа є справою незначної складності та сума зазначена в договорі є неспівмірною із часом, який може бути витрачено адвокатом на виконання відповідних послуг. Також, судом першої інстанції враховано відомості Єдиного державного реєстру судових рішень http://reestr.court.gov.ua, за даними яких мають місце оприлюднення численних судових рішень судів різних інстанцій з аналогічного предмету спору та аналогічними мотивами тим, що приведені у адміністративному позові позивача, що спрощувало роботу адвоката при підготовці даного адміністративного позову.
Аналізуючи зміст заяви представника позивача про ухвалення додаткового рішення, а також дослідивши докази, які були подані на підтвердження понесення позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним ст.ст.19, 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що судові витрати позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 3500,00 грн є реальними, підтвердженими матеріалами справи, а тому підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів.
Отже, за результатами розгляду апеляційної скарги відповідача колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне додаткове рішення, яким задовольнив заяву позивача про стягнення на його користь витрат на професійну правничу допомогу в сумі 3500 грн.
В підсумку, апеляційний суд переглянув оскаржуване додаткове рішення суду і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.
Міркування і твердження апелянта не спростовують правильності правових висновків цього рішення, у зв`язку з чим апеляційна скарга на додаткове рішення суду не підлягає задоволенню.
Згідно із статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що додаткове рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги відповідача колегією суддів не встановлено.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.
Керуючись ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Львівської митниці залишити без задоволення, а додаткове рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 липня 2024 року у справі №260/3131/24 без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя В. В. Ніколін судді О. М. Гінда З. М. Матковська Повне судове рішення складено 08.11.24
Суд | Восьмий апеляційний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 05.11.2024 |
Оприлюднено | 19.11.2024 |
Номер документу | 123057587 |
Судочинство | Адміністративне |
Категорія | Справи з приводу реалізації державної політики у сфері економіки та публічної фінансової політики, зокрема щодо митної справи (крім охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності); зовнішньоекономічної діяльності; спеціальних заходів щодо демпінгового та іншого імпорту, у тому числі щодо визначення митної вартості товару |
Адміністративне
Восьмий апеляційний адміністративний суд
Ніколін Володимир Володимирович
Адміністративне
Восьмий апеляційний адміністративний суд
Ніколін Володимир Володимирович
Адміністративне
Восьмий апеляційний адміністративний суд
Ніколін Володимир Володимирович
Адміністративне
Восьмий апеляційний адміністративний суд
Ніколін Володимир Володимирович
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні