Ухвала

від 12.11.2024 по справі 440/9716/21

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

12 листопада 2024 року

Київ

справа № 440/9716/21

адміністративне провадження № К/990/41636/24

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Гімона М.М., перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.11.2021 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 25.09.2024 у справі № 440/9716/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОП ОІЛ СЕРВІЗ КОМПАНІ" до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

30.10.2024 до суду надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у Полтавській області (далі - ГУ ДПС, скаржник), направлена до суду через підсистему «Електронний суд» 30.10.2024.

Під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.

Системний аналіз частини четвертої статті 328 КАС України і пункту 4 частини другої статті 330 КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

Обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пунктів 1 - 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі:

- 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга) (для пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України)

- 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції; 2) постанову Верховного Суду, у якій викладено висновок щодо правильного застосування норми права, від якого належить відступити; 3) вмотивоване обґрунтування необхідності такого відступу; 4) висновок, який на думку скаржника відповідає правильному тлумаченню і застосуванню цієї норми (для пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України);

- 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; 2) висновок апеляційного суду, який на переконання скаржника є неправильним; 3) у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права; 4) як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися (для пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України).

Крім того, при поданні касаційної скарги на підставі пунктів 1-3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначені скаржником норми права, які на його переконання неправильно застосовано судами, повинні врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову та/або заперечень сторін (наприклад, з точки зору порушення їх позивачем/відповідачем).

Також обов`язковою умовою при оскарженні судових рішень на підставі пунктів 1 і 2 частини четвертої статті 328 КАС України є подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга).

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

При цьому, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінку судами їх сукупності не можна вважати подібністю правовідносин.

Перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній міститься посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України. ГУ ДПС зазначає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували пункти 198.2, 198.6 статті 198, пункт 201.12 статті 201, пункт 200.1 статті 200 ПК України (завищення податкового кредиту сформованого на підставі тимчасової митної декларації) і не врахували висновків Верховного Суду з питання їх правильного застосування, викладених у постановах від 06.03.2018 у справі №2а-1908/12/1370, а також висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 23.06.2015 у справі №2а-18022/12/2670. ГУ ДПС доводить, що тимчасова або неповна декларація не є завершальним документом, її подання не є фактом завершення декларування, а передбачає лише спрощений порядок випуску товарів у вільний обіг, що означає відсутність у платника податків права на формування податкового кредиту на підставі тимчасової декларації.

Однак, у постанові від 06.03.2018 у справі №2а-1908/12/1370 Верховний Суд висловив позицію, яка ідентична тій, що викладена Верховним Судом України у постанові від 23.06.2015 у справі №2а-18022/12/2670, і стосується застосування норм Митного кодексу України в редакції, яка втратила чинність 01.06.2012.

Водночас, у постановах від 22.04.2021 у справі № 640/19498/19, від 01.06.2021 у справі №640/9167/20, від 11.04.2022 у справі № 640/5652/19 Верховний Суд аналізував норми МК України, в редакції, чинній після 01.06.2012, а також норми ПК України і сформулював висновок про те, що з моменту подання платником податків тимчасової митної декларації для митного оформлення ввезених на митну територію України товарів у останнього виникають відповідні податкові зобов`язання зі сплати ПДВ, але після сплати цього податку до бюджету платник податків набуває право на віднесення таких сум до податкового кредиту відповідного періоду. Таке розуміння норм ПК України відповідає характеру і змісту правового регулювання податку на додану вартість та суті його адміністрування, оскільки право на податковий кредит перебуває у прямій залежності саме від факту сплати відповідної суми ПДВ до бюджету, а не від стадії або завершення митних процедур. При цьому тимчасова митна декларація (як один із видів митних декларацій), оформлена відповідно до вимог законодавства, є належним документом, що посвідчує право на віднесення сплачених сум ПДВ до податкового кредиту на відповідний період, оскільки вона підтверджує фактичну сплату суми податку до відповідного бюджету. Виключно Податковим кодексом України визначаються правила оподаткування податком на додану вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України. За положеннями цього Кодексу у разі ввезення товарів на митну територію України право платника податку на віднесення фактично сплачених сум податку на додану вартість на погашення податкових зобов`язань до складу податкового кредиту виникає «на підставі митних декларацій» та не поставлено у залежність від процедури завершення митного оформлення. Платник податку відображає податковий кредит в декларації з податку на додану вартість на підставі належно оформлених ТМД, які містять електронний підпис і штамп митного органу, який здійснив випуск ввезених товарів у вільний обіг.

Отже, посилання скаржника на висновок Верховного Суду України і Верховного Суду, ухвалені з питання застосування норм права в редакціях, які не діяли на момент виникнення спірних у цій справі правовідносин, не може вважатися належними і достатніми для відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Крім того, у касаційній скарзі наводяться доводи незгоди із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність у цій справі обставин, які зумовлюють виникнення у позивача обов`язку, встановленого підпунктом «г» пункту 198.5 статті 198 ПК України. Однак, такі наведені безвідносно до висновків судів попередніх інстанцій і не обумовлені посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України.

Усталеною є позиція Верховного Суду про те, що вимогам касаційної скарги щодо скасування судових рішень і ухвалення нового про відмову в позові має кореспондувати викладення у касаційній скарзі підстав для оскарження судових рішень у взаємозв`язку із усіма висновками, які стали підставою для задоволення позову. Тобто, вимоги касаційної скарги мають бути сформульовані і відповідати їх безпосередньому обґрунтуванню.

Касаційна скарга має містити обґрунтування неправильного застосування судами норм матеріального права та/або порушення норм процесуального права послідовне у взаємозв`язку із усіма висновками судів попередніх інстанцій, які стали підставою для задоволення позову та обов`язковим посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України (з наведенням обов`язкових умов у їх взаємозв`язку, передбачених для відповідної підстави).

Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).

Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

За таких обставин, касаційна скарга Головного управління ДПС у Полтавській області підлягає поверненню як така, що не містить підстав касаційного оскарження рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.11.2021 та постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 25.09.2024.

Додатково, враховуючи висновки об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладені у постанові від 11.09.2024 у справі № 440/14831/23, суд вважає за необхідне звернути увагу, що до поданої касаційної скарги не долучено документів, передбачених статтею 55 КАС України, на підтвердження повноважень особи, яка підписала касаційну скаргу, діяти від імені скаржника в порядку самопредставництва відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту).

На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.11.2021 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 25.09.2024 у справі № 440/9716/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОП ОІЛ СЕРВІЗ КОМПАНІ" до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - повернути скаржнику.

Копію даної ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.

Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя М.М. Гімон