Постанова

від 13.11.2024 по справі 383/1645/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 383/1645/23

провадження № 61-12645св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , приватне сільськогосподарське підприємство «Шевченка»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу приватного сільськогосподарського підприємства «Шевченка» на постанову Кропивницького апеляційного суду від 13 серпня 2024 рокуу складі колегії суддів: Голованя А. М., Дуковського О. Л., Дьомич Л. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , приватного сільськогосподарського підприємства «Шевченка» (далі - ПСП «Шевченка») про скасування державної реєстрації речових прав та визнання договору оренди земельної ділянки недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що 12 березня 2020 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір оренди землі, за умовами якого останній передав йому у строкове платне користування земельну ділянку, площею 6,7867 га, кадастровий номер 3520883200:02:000:0365, сільськогосподарського призначення, розташовану на території Витязівської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області, строком на 49 років. Право оренди було зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Позивач зазначав, що у квітні 2020 року він мав намір провести весняно-польові роботи на орендованій земельній ділянці. Коли він прибув до місця розташування земельної ділянки, виявив, що вона обробляється іншими, невідомими йому, особами.

21 квітня 2020 року він звернувся до державного реєстратора речових прав з метою одержання інформації про земельну ділянку та зареєстровані на неї права. Із інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно йому стало відомо, що 20 березня 2020 року державним реєстратором Рівнянської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області Манташяном Р. А. було зареєстроване інше речове право оренди на вищевказану земельну ділянку на підставі договору оренди від 20 березня 2020 року б/н, укладеного між ОСОБА_2 та ПСП «Шевченка». Крім того, цього самого дня було зареєстроване припинення його, ОСОБА_1 , право оренди на вказану земельну ділянку на підставі укладеної 20 березня 2020 року між ним та ОСОБА_2 угоди про розірвання договору оренди земельної ділянки від 12 березня 2020 року.

Позивач зазначав, що будь-якої угоди щодо припинення договору оренди землі від 12 березня 2020 року між ним та ОСОБА_2 не укладалося, до державного реєстратора щодо припинення права оренди землі він не звертався. За наслідками вчинення вищевказаних дій, які мають ознаки кримінального правопорушення, за його заявою було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Наразі досудове розслідування триває.

Пізніше йому стало відомо про те, що ОСОБА_2 та ПСП «Шевченка» було зареєстровано припинення договору оренди земельної ділянки від 20 березня 2020 року на підставі укладеної між ними додаткової угоди про розірвання договору оренди від 05 квітня 2023 року. Крім того, цього самого дня (05 квітня 2023 року) між ОСОБА_2 та ПСП «Шевченка» укладено новий договір оренди спірної земельної ділянки строком на 49 років, державну реєстрацію якого було проведено 16 травня 2023 року.

Позивач вважав, що оскільки укладений між ним та ОСОБА_2 договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3520883200:02:000:0365 є чинним та діючим, не визнаний нікчемним або недійсним у судовому порядку, то укладення 05 квітня 2023 року між ОСОБА_2 та ПСП «Шевченка» договору оренди цієї самої земельної ділянки перешкоджає йому як первинному орендареві реалізувати своє право користування спірною земельною ділянкою. Цей договір укладено відповідачами всупереч нормам чинного законодавства, під час існування чинного договору оренди тієї самої земельної ділянки, укладеного 12 березня 2020 року між ним та ОСОБА_2 .

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просив суд:

- скасувати державну реєстрацію припинення речового права - права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3520883200:02:000:0365, площею 6,7867 га, що здійснена державним реєстратором Рівнянської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області Манташяном Р. А. на підставі угоди про розірвання договору оренди земельної ділянки від 20 березня 2020 року б/н, видавник ОСОБА_2 / ОСОБА_1 , індексний номер рішення 51715973;

- визнати договір оренди земельної ділянки від 05 квітня 2023 року з кадастровим номером 3520883200:02:000:0365, площею 6,7867 га, укладений між ПСП «Шевченка» та ОСОБА_2 , недійсним;

- скасувати державну реєстрацію речового права - права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3520883200:02:000:0365, площею 6,7867 га, що здійснена державним реєстратором виконавчого комітету Новоукраїнської міської ради Кіровоградської області Фортинською Т. В. на підставі договору оренди земельної ділянки від 05 квітня 2023 року, про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис за номером 50341445, припинивши речове право - право оренди земельної ділянки, кадастровий номер 3520883200:02:000:0365, площею 6,7867 га.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 26 лютого 2024 року у складі судді Адаменко І. М. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції виходив із того, що 20 березня 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено угоду про розірвання договору оренди землі від 12 березня 2020 року. Судом не встановлено порушень закону при укладенні цієї угоди та при державній реєстрації припинення речового права. Самі по собі доводи позивача про те, що він не підписував цю угоду та не виявляв свого волевиявлення на її укладення не підтверджуються належними та допустимими доказами. При цьому, позивач клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи не заявляв. Отже, на час укладення між ОСОБА_2 та ПСП «Шевченка» договору оренди земельної ділянки від 05 квітня 2023 року та державної реєстрації права оренди вказаної земельної ділянки за ПСП «Шевченка», позивач вже не мав права користування цією земельною ділянкою, а тому цей договір не порушує його права та законні інтереси. Таким чином, позивачем не доведено належними та допустимими доказами обставин порушення відповідачами його прав користування спірною земельною ділянкою, а тому позов задоволенню не підлягає.

Суд першої інстанції послався на відповідні правові висновки Верховного Суду України та Великої Палати Верховного Суду.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 13 серпня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 26 лютого 2024 року скасовано. Позов ОСОБА_1 задоволено.

Скасовано державну реєстрацію припинення речового права - права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3520883200:02:000:0365, площею 6,7867 га, що здійснена державним реєстратором Рівнянської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області Манташяном Р. А. на підставі угоди про розірвання договору оренди земельної ділянки від 20 березня 2020 року б/н, видавник ОСОБА_2 / ОСОБА_1 , індексний номер рішення 51715973.

Визнано договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3520883200:02:000:0365, площею 6,7867 га, що укладений 05 квітня 2023 року між ПСП «Шевченка» та ОСОБА_2 , недійсним.

Скасовано державну реєстрацію речового права - права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3520883200:02:000:0365, площею 6,7867 га, що здійснена державним реєстратором виконавчого комітету Новоукраїнської міської ради Кіровоградської області Фортинською Т. В. на підставі договору оренди земельної ділянки від 05 квітня 2023 року, про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис номер 50341445, припинивши речове право - право оренди земельної ділянки кадастровий номер 3520883200:02:000:0365, площею 6,7867 га.

Скасовуючи рішення районного суду та задовольняючи позов ОСОБА_1 , апеляційний суд виходив із того, що позивачем разом із позовом було подано клопотання, в якому він просив суд з метою проведення відповідної експертизи витребувати у ОСОБА_2 оригінал угоди від 20 березня 2020 року про розірвання договору оренди землі від 12 березня 2020 року, оскільки у державного реєстратора наявна лише копія цієї угоди у електронній формі, на підставі якої експертизу провести неможливо. Ухвалою суду першої інстанції від 20 жовтня 2023 року зазначене клопотання позивача про витребування доказів задоволено. Витребувано від ОСОБА_2 оригінал угоди від 20 березня 2020 року про розірвання договору оренди землі від 12 березня 2020 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 щодо земельної ділянки, кадастровий номер 3520883200:02:000:0365, площею 6,7867,7 га, розташованої на території Витязівської сільської ради Кропивницького (Бобринецького) району Кіровоградської області.

Проте, ОСОБА_2 не надано суду цього документа, а його представник у судовому засіданні зазначив, що він у нього відсутній, оскільки був повернутий ОСОБА_2 .

У зв`язку з ненаданням ОСОБА_2 оригіналу угоди від 20 березня 2020 року про розірвання договору оренди землі від 12 березня 2020 року та відсутністю такої у позивача, апеляційний суд вважав, що ОСОБА_2 не спростовано доводи позивача про неукладення та непідписання ним цієї угоди від 20 березня 2020 року про розірвання договору оренди землі від 12 березня 2020 року і не доведено законності державної реєстрації цього правочину (частина десята статті 84, стаття 109 ЦПК України).

Оскільки ОСОБА_2 не спростовано доводів позивача про неукладення ним оспорюваної угоди, то апеляційний суд вважав встановленими обставини неукладення цього правочину та наявність правових підстав для скасування його державної реєстрації для відновлення порушеного права позивача.

Отже, договір оренди землі від 12 березня 2020 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , відповідно до умов якого ОСОБА_2 передав ОСОБА_1 у строкове платне користування земельну ділянку, площею 6,7867 га, кадастровий номер 3520883200:02:000:0365, строком на 49 років, є дійсним. Відомостей щодо розірвання, скасування чи припинення дії вказаного договору оренди землі немає.

Разом із тим, 20 березня 2020 року, тобто під час чинності вищевказаного договору оренди землі від 12 березня 2020 року, між ОСОБА_2 та ПСП «Шевченка» укладено договір оренди тієї самої земельної ділянки, площею 6,7867 га, кадастровий номер 3520883200:02:000:0365, а 05 квітня 2023 року між ними укладено новий договір оренди цієї земельної ділянки.

Оскільки одна і та сама земельна ділянка не може бути одночасно об`єктом оренди двох договорів, укладених із різними орендарями, наявні правові підстави для визнання оспорюваного договору оренди землі, укладеного 05 квітня 2023 року між ОСОБА_2 та ПСП «Шевченка» недійсним, так як він укладений у період дії попереднього договору, укладеного 12 березня 2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Апеляційний суд послався на відповідні правові висновки Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ПСП «Шевченка», посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати, а рішення районного суду залишити в силі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 вересня 2024 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Бобринецького районного суду Кіровоградської області. Підставами відкриття касаційного провадження зазначено пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

У жовтні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 жовтня 2024 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ПСП «Шевченка» про скасування державної реєстрації речових прав та визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, за касаційною скаргою ПСП «Шевченка» на постанову Кропивницького апеляційного суду від 13 серпня 2024 рокупризначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ПСП «Шевченка» мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про задоволення позову, оскільки не врахував, що позивачем не спростовано презумпцію правомірності правочину. Оспорювана угода від 20 березня 2020 року про розірвання договору оренди землі від 12 березня 2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є укладеною та зареєстрованою, а позивачем зазначеного не спростовано. З моменту укладення вищевказаної угоди минуло три роки, вона була виконана одразу після її реєстрації і у ОСОБА_2 відсутній обов`язок її зберігати, про що ОСОБА_2 повідомив апеляційному суду. При цьому, позивачем клопотання про проведення судової почеркознавчої експертизи не заявлялося, а тому підстав вважати, що ОСОБА_2 ухилявся від проведення такої немає.

ПСП «Шевченка» при укладенні договору оренди не порушувало прав інших осіб, оскільки жодні обтяження земельної ділянки були відсутні.

Крім того, апеляційний суд не надав оцінки пропуску позивачем строку позовної давності, про застосування якого заявило ПСП «Шевченка» у суді першої інстанції.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У жовтні до Верховного Суду надійшов відзив представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на касаційну скаргу ПСП «Шевченка», в якому зазначено, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, а доводи касаційної скарги - безпідставними. Саме ОСОБА_2 повинен був спростувати доводи ОСОБА_1 про неукладення угоди від 20 березня 2020 року про розірвання договору оренди землі від 12 березня 2020 року, чого він не зробив. Апеляційний суд вірно встановив, що ОСОБА_1 просив витребувати від ОСОБА_2 оригінал оспорюваної угоди з метою проведення у подальшому відповідної експерти, оскільки у державного реєстратора була наявна лише електрона копія цього документу. Проте, ОСОБА_2 ухилявся від надання такої і про причини неможливості подання оригіналу угоди суду не повідомляв. Тому апеляційним судом вірно застосовано наслідки ухилення від подання доказів, передбачені положеннями частини десятої статті 84 ЦПК України.

Щодо доводів ПСП «Шевченка» про пропуск позивачем строку позовної давності, то такі не заслуговують на увагу, оскільки 02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (КОВІД-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (КОВІД-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Законом України від 15 березня 2022 № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України було доповнено пунктом 19 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії».

Отже, строк позовної давності в силу положень пунктів 12, 19 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України продовжено на строк дії карантину та воєнного стану.

Таким чином, позовна давність для пред`явлення позовних вимог у цій справі станом на день звернення до суду не спливла, її перебіг був зупинений до кінця дії карантину, який був введений з 20 березня 2020 року та продовжувався до 30 червня 2023 року. Після припинення дії карантину строк, що залишився до кінця спливу позовної давності, продовжується на строк дії воєнного стану в Україні.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_2 на праві приватної власності належить земельна ділянка з кадастровим номером 3520883200:02:000:0365, площею 6,7867 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Витязівської сільської ради Кропивницького (Бобринецького) району Кіровоградської області, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, від 19 вересня 2019 року, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 21 квітня 2020 року № 207143834 (т. 1, а. с. 27-28).

12 березня 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір оренди землі, згідно з умовами якого ОСОБА_2 передав ОСОБА_1 в строкове платне користування земельну ділянку, площею 6,7867 га, кадастровий номер 3520883200:02:000:0365, розташовану на території Витязівської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області, строком на 49 років (т. 1, а. с. 22).

Державним реєстратором Новоградівської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області Пономарьовою Л. Б. рішенням від 18 березня 2020 року, індексний номер 51667873, зареєстровано право оренди земельної ділянки за ОСОБА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 18 березня 2020 року № 204526878 (т. 1, а. с. 23).

20 березня 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено угоду про розірвання вказаного договору оренди землі. 20 березня 2020 року державним реєстратором Рівненської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області Манташяном Р. А. зареєстровано припинення речового права, індексний номер рішення 51715973 (т. 1, а. с. 24).

20 березня 2020 року між ОСОБА_2 та ПСП «Шевченка» укладено інший договір оренди земельної ділянки, площею 6,7867 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 3520883200:02:000:0365 (т. 1, а. с. 25).

Відповідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 20 березня 2020 року № 204881668, реєстрація права оренди ПСП «Шевченка» земельної ділянки з кадастровим номером 3520883200:02:000:0365 проведена 20 березня 2020 року державним реєстратором Рівнянської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області Манташяном Р. А., номер запису 36029304 (т. 1, а. с. 26).

05 квітня 2023 року між ОСОБА_2 та ПСП «Шевченка» укладено новий договір оренди земельної ділянки, площею 6,7867 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 3520883200:02:000:0365, яка розташована на території Витязівської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області, строком на 49 років (т. 1, а. с. 29-32).

05 квітня 2023 року державним реєстратором виконавчого комітету Новоукраїнської міської ради Кіровоградської області Фортинською Т. В. зареєстровано право оренди вказаної земельної ділянки з кадастровим номером 3520883200:02:000:0365, площею 6,7867 га, про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис номер 50341445, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 12 жовтня 2023 року за № 350124486 (т. 1, а. с. 33-34).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Надаючи правову оцінку встановленим судами обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У частинах першій та другій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частинами першою та другою статті 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, є Закон України «Про оренду землі».

Частиною першою статті 4, частиною першою статті 5 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи. Орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку (частина перша статті 16 Закону України «Про оренду землі»).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність (частина перша статті 206 ЦК України).

Частиною першою статті 210 ЦК України передбачено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Згідно з частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (укладення угоди від 20 березня 2020 року про розірвання договору оренди земельної ділянки) договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, обґрунтовуючи позовні вимоги про скасування проведеної 20 березня 2020 року державної реєстрації угоди від 20 березня 2020 року б/н про розірвання договору оренди землі від 12 березня 2020 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , індексний номер 51715973, позивач посилався на те, що він не підписував цієї угоди, до державного реєстратора щодо припинення права оренди землі не звертався, тому ця угода є неукладеною, а державна реєстрація - незаконною. При цьому, позивач просив суд витребувати від ОСОБА_2 оригінал оспорюваної угоди з метою проведення у подальшому відповідної експерти, оскільки в нього така відсутні, так як він її не укладав, а у державного реєстратора наявна лише копія цього документа в електронній формі.

Відповідно до абзацу першого частини першої, абзацу першого частини другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (частина перша статті 216 ЦК України).

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, якими передбачено право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, у чому полягає порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Частиною першою статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, а також запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків (пункти 4, 5 частини п`ятої статті 12 ЦПК України).

Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження №14-400цс19.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, провадження № 61-31595св18).

Згідно з частинами першою, третьою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Частинами першою, третьою, шостою, сьомою-десятою статті 84 ЦПК України передбачено, що учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази. Будь-яка особа, у якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду.

Особи, які не мають можливості подати доказ, який витребовує суд, або не мають можливості подати такий доказ у встановлені строки, зобов`язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п`яти днів з дня вручення ухвали.

У разі неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, а також за неподання таких доказів з причин, визнаних судом неповажними, суд застосовує до відповідної особи заходи процесуального примусу, передбачені цим Кодексом.

Притягнення винних осіб до відповідальності не звільняє їх від обов`язку подати витребувані судом докази.

У разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, - також залишити позовну заяву без розгляду.

Суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності (частина перша статті 103 ЦПК України).

Відповідно до положень пункту 1.1 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5, для проведення почеркознавчих досліджень рукописних записів та підписів надаються оригінали документів.

У разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні (стаття 109 ЦПК України).

Судом установлено, що позивачем вживалися заходи щодо отримання оригіналу спірної угоди від 20 березня 2020 року б/н про розірвання договору оренди землі від 12 березня 2020 року з метою проведення відповідної експерти, а саме заявлялося клопотання про витребування доказів. При цьому, позивач зазначав, що у нього відсутня вказана угода від 20 березня 2020 року, оскільки він її не укладав, а у державного реєстратора наявна лише копія цієї угоди в електронній формі, з якої вбачається, що для реєстрації припинення права оренди державному реєстратору подавалася ця угода представником ОСОБА_2 - ОСОБА_4 (т. 1, а. с. 7, 13-15, 99-102).

Ухвалою Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 20 жовтня 2023 року зазначене клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів задоволено. Витребувано від ОСОБА_2 оригінал угоди від 20 березня 2020 року про розірвання договору оренди землі від 12 березня 2020 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 щодо земельної ділянки, кадастровий номер 3520883200:02:000:0365, площею 6,7867,7 га, розташованої на території Витязівської сільської ради Кропивницького (Бобринецького) району Кіровоградської області. Зазначено, що строк, в який необхідно надати витребувані докази, протягом п`яти днів. Роз`яснено, що будь-яка особа, у якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду. Особи, які не мають можливості подати доказ, який витребовує суд, або не мають можливості подати такий доказ у встановлені строки, зобов`язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п`яти днів з дня вручення ухвали. У разі неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, а також за неподання таких доказів з причин, визнаних судом неповажними, суд застосовує до відповідної особи заходи процесуального примусу, передбачені ЦПК України.

Проте, ОСОБА_2 не надано суду цього документа, а його представник ОСОБА_4 у судовому засіданні зазначив, що він у нього відсутній, оскільки був повернутий ОСОБА_2

ОСОБА_2 апеляційному суду повідомив, що не зберіг угоду від 20 березня 2020 року про розірвання договору оренди землі від 12 березня 2020 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , оскільки з моменту її укладення минуло три роки, вона була виконана одразу після її реєстрації і у нього відсутній обов`язок її зберігати.

За таких обставин, узв`язку з ненаданням ОСОБА_2 оригіналу угоди від 20 березня 2020 року про розірвання договору оренди землі від 12 березня 2020 року та відсутністю такої у позивача, який зазначав, що її не підписував, апеляційний суд обґрунтовано виходив із того, що ОСОБА_2 не спростовано доводів позивача про неукладення та непідписання ним цієї угоди від 20 березня 2020 року про розірвання договору оренди землі від 12 березня 2020 року і не доведено законності державної реєстрації цього правочину.

Протилежний підхід до застосування статті 109 ЦПК України є неможливим, так як порушує права позивача, який не може бути позбавлений доводити обґрунтованість свого позову.

Таким чином, доводи касаційної скарги ПСП «Шевченка» про те, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що він не підписував спірну угоду від 20 березня 2020 року про розірвання договору оренди землі від 12 березня 2020 року, є безпідставними, ці обставини від нього не залежали.

Оскільки ОСОБА_2 не спростовано доводів позивача про неукладення ним спірної угоди від 20 березня 2020 року, то Верховний Суд погоджується із висновками апеляційного суду про неукладення цього правочину та наявність правових підстав для скасування його державної реєстрації для реального відновлення порушеного права позивача.

Отже, договір оренди землі від 12 березня 2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , відповідно до умов якого ОСОБА_2 передав ОСОБА_1 у строкове платне користування земельну ділянку, площею 6,7867 га, кадастровий номер 3520883200:02:000:0365, строком на 49 років, є укладеним. Відомостей щодо розірвання, скасування чи припинення дії вказаного договору оренди землі немає.

Відповідно до частини першої статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам, іноземцям і особам без громадянства, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам. Строк оренди земельної ділянки не може перевищувати 50 років.

Згідно зі статтею 95 ЗК України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об`єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди. Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Положення статті 27 Закону України «Про оренду землі» передбачають, що орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

Орендар в установленому законом порядку має право витребувати орендовану земельну ділянку з будь-якого незаконного володіння та користування, на усунення перешкод у користуванні нею, відшкодування шкоди, заподіяної земельній ділянці громадянами і юридичними особами України, іноземцями, особами без громадянства, іноземними юридичними особами, у тому числі міжнародними об`єднаннями та організаціями.

Відповідно до статті 141 ЗК України підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії.

Відповідно до частини п`ятої статті 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Згідно зі статтею 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Разом із тим, 20 березня 2020 року між ОСОБА_2 та ПСП «Шевченка» укладено договір оренди тієї самої земельної ділянки, площею 6,7867 га, кадастровий номер 3520883200:02:000:0365, а 05 квітня 2023 року між ними укладено новий договір оренди цієї самої земельної ділянки.

Одночасне існування державної реєстрації кількох прав оренди на одну і ту саму земельну ділянку суперечить вимогам закону, який спрямований на забезпечення визнання та захисту державою речових та інших прав, які підлягають державній реєстрації, та призводить до порушення права позивача як орендаря.

Вказані правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 587/2331/16-ц, провадження№ 14-411цс19, від 09 жовтня 2019 року у справі № 387/1095/17, провадження № 14-414цс19, від 20 листопада 2019 року у справі № 669/930/16-ц, провадження № 14-486цс19, від 15 січня 2020 року у справі № 587/2326/16-ц, провадження № 14-442цс19; постановах Верховного Суду від 22 листопада 2022 року у справі № 394/1030/19, провадження № 61-8430св21, від 05 січня 2023 року у справі № 342/1026/21, провадження № 61-6886св22, від 20 лютого 2023 року у справі № 342/1025/21, провадження № 61-6885св22, на які вірно послався апеляційний суд.

Оскільки одна і та сама земельна ділянка не може бути одночасно об`єктом оренди двох договорів, укладених між різними орендарями, тому наявні правові підстави для визнання оспорюваного договору оренди землі, укладеного 05 квітня 2023 року між ОСОБА_2 та ПСП «Шевченка», недійсним, так як він укладений у період дії попереднього договору, укладеного 12 березня 2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Отже, встановивши вищевказані об`єктивні обставини, апеляційний суд дійшов правильного висновку про задоволення позову.

Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, а в основному зводяться до невірного тлумачення норм матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах.

Щодо позовної давності

У касаційній скарзі ПСП «Шевченка» зазначає, що апеляційний суд належно не мотивував своє судове рішення, так як не надав оцінки пропуску позивачем строку позовної давності, про застосування якого заявило ПСП «Шевченка» у суді першої інстанції.

Зазначене дійсно є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) щодо вмотивованості судового рішення.

Для забезпечення реалізації права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції, Верховний Суд усуває цей недолік і зазначає таке.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.

Розділ ХІІ «Прикінцеві положення» ЦПК України доповнено пунктом 3 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину».

Надалі, з метою удосконалення норм ГПК України, ЦПК України, КАС України в частині перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), Верховна Рада України ухвалила Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», в якому зокрема зазначено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 3 розділу XII «Прикінцеві положення» ЦПК України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Отже, у пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають відповідні строки, у тому числі передбачені положеннями статті 257 ЦК України. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)».

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби СОVID-19, відмінено з 24 год 00 хв 30 червня 2023 року.

Законом України від 15 березня 2022 № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України було доповнено пунктом 19 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії».

Отже, строк позовної давності в силу положень пунктів 12, 19 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України продовжено на строк дії карантину та воєнного стану в Україні.

Таким чином, позовна давність для пред`явлення позовних вимог у цій справі станом на день звернення позивача до суду (жовтень 2023 року) не спливла, її перебіг був зупинений до кінця дії карантину, який був введений з 12 березня 2020 року та продовжувався до 30 червня 2023 року. Після припинення дії карантину строк, що залишився до кінця спливу позовної давності, продовжується на строк дії воєнного стану в Україні.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного сільськогосподарського підприємства «Шевченка» залишити без задоволення.

Постанову Кропивницького апеляційного суду від 13 серпня 2024 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець