Постанова
від 07.11.2024 по справі 917/730/22
СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2024 року м. Харків Справа № 917/730/22

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Здоровко Л.М., суддя Пуль О.А.

за участі секретаря судового засідання Садонцевої Л.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Бактибаєва Аскара Токтогуловича (вх.№2001 П/2) на рішення Господарського суду Полтавської області від 08.12.2022 у справі № 917/730/22 (прийняте у приміщенні Господарського суду Полтавської області суддею Киричук О.А., повний текст складено та підписано 19.12.2022)

за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця", м.Київ, в особі філії "Вокзальна компанія" Акціонерного товариства "Українська залізниця", м.Київ,

до Фізичної особи - підприємця Бактибаєва Аскара Токтогуловича, м.Полтава,

про стягнення 101903,70 грн та звільнення орендованого майна,

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі філії "Вокзальна компанія" акціонерного товариства "Українська залізниця" звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом до Фізичної особи - підприємця Бактибаєва Аскара Токтогуловича (далі ФОП Бактибаєв А. Т.) про стягнення 101903,70 грн заборгованості по договору оренди № 498/05-Н та звільнення орендованого майна - частину нежитлового приміщення в холі вокзалу за адресою пл. Слави, 1, м. Полтава, площею 2,26 кв.м.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач як орендар після закінчення строку дії договору оренди не повернув майно позивачу як орендодавцю, і при цьому з травня 2020 року орендар припинив сплачувати неустойку. Заборгованість орендаря перед орендодавцем зі сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати станом на 30 червня 2022 року складає 101903,70 грн.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 08.12.2022 у справі №917/730/22 позов задоволено повністю. Зобов`язано фізичну особу - підприємця Бактибаєва Аскара звільнити орендоване майно - частину нежитлового приміщення в холі вокзалу за адресою пл.Слави, 1, м.Полтава, площею 2,26 кв.м. Стягнуто з фізичної особи- підприємця Бактибаєва Аскара Токтогуловича на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Вокзальна компанія" акціонерного товариства "Українська залізниця" заборгованість в сумі 101903, 70 грн, витрати по сплаті судового збору в сумі 4962,00 грн.

Вказане рішення суду мотивоване тим, що у зв`язку з переходом права власності на майно, яке є об`єктом оренди, в силу вимог закону, відбулася заміна сторони у зобов`язанні, внаслідок чого до ПАТ "Укрзалізниця" в особі філії "Пасажирська компанія" ПАТ "Укрзалізниця" перейшли права та обов`язки Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавської області - орендодавця за договором оренди від 28 листопада 2005 року № 498/05-Н; враховуючи наявність в матеріалах справи оригіналу додаткового договору від 30 січня 2018 року, який містить підписи як позивача, так і відповідача, та відсутність клопотання відповідача про проведення судом судової експертизи для спростування факту підписання ним додаткового договору від 30 січня 2018 року, суд дійшов висновку про належність в якості доказу такого додаткового договору, а також доведеність обставини щодо наявності у позивача, як орендодавця за договором оренди від 28 листопада 2005 року № 498/05-Н, права бути позивачем у даній справі. За висновками суду першої інстанції, оскільки відповідач в порушення своїх зобов`язань з повернення орендованого майна шляхом звільнення після закінчення строку користування не виконав, отже, існують усі правові підстави для задоволення позовних вимог в частині вимог про зобов`язання відповідача звільнити орендоване майно - частину нежитлового приміщення в холі вокзалу за адресою пл. Слави, 1, м. Полтава, площею 2,26 кв.м. Також, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення з відповідача заборгованості по сплаті неустойки у розмірі подвійної орендної плати станом на 30 червня 2022 року у розмірі 101903,70 грн відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України, оскільки орендар після закінчення строку дії договору оренди не повернув майно орендодавцю.

Фізична особа - підприємець Бактибаєв Аскар Токтогулович з рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Полтавської області від 08.12.2022 у справі №917/730/22 скасувати, ухвалити нове судове рішення у справі №917/730/22, яким у задоволенні позовних вимог АТ "Укрзалізниця" - відмовити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається, зокрема, на таке:

- позивачем не доведено факт перебування орендованого відповідачем майна у власності АТ "Українська залізниця" та набуття позивачем прав і обов`язків орендодавця щодо цього майна за договором від 28 листопада 2005 року №498/05-Н;

- заперечує факт укладання додаткових угод № ПК-ВОКПолтава/498/05-Н/Д2/18 від 30.01.2018, № ПК-Вок-Полтава-Півд/498/05-Н/Д2/18 від 23.05.2018, акту до них від 30.01.2018 та розрахунку орендної плати, які відповідач не підписував, а отже стверджує про безпідставність позовних вимог, які ґрунтуються на неукладених угодах;

- безпідставність висновку суду першої інстанції про закінчення строку дії договору № 498/05-Н 30.06.2018, що базується на додаткових угодах, які відповідач не укладав та не підписував. В цій частині вказує на те, що відповідно до п. 1 додаткової угоди № 5 від 02.02.2015 (остання підписана відповідачем редакція договору № 498/05-Н) сторони домовились продовжити термін дії договору на 2 роки 364 дні з дати його закінчення та викласти пункт 8.1 в такі редакції: договір діє по 27 січня 2018 року включно. Відтак, станом на день закінчення строку дії договору №498/05-Н діяли норми, згідно яких за відсутності письмової заяви орендодавця про небажання продовжувати договір оренди, він вважається пролонгованим (автоматично продовженим) на той самий термін, та на тих самих умовах. Така ж умова щодо автоматичної пролонгації терміну дії договору фіксується і в останній редакції самого договору №498/05-Н у пункті 8.5 згідно додаткової угоди № 4 від 12.05.2014;

- відсутність правової підстави для сплати неустойки у зв`язку з пролонгацією договору №498/05-Н відповідно до положень закону і договору.

Разом з тим, посилаючись на те, що для правильного вирішення справи по суті необхідним є встановлення обставин щодо підписання відповідачем додаткових угод № ПК-ВОКПолтава/498/05-Н/Д2/18 від 30.01.2018 та № ПК-Вок-Полтава-Півд/498/05-Н/Д2/18 від 23.05.2018, акту до них від 30.01.2018 та розрахунку орендної плати, заявником апеляційної скарги заявлено клопотання про призначення почеркознавчої експертизи. Вказане клопотання обґрунтовано тим, що під час розгляду справи у суді першої інстанції та у доводах апеляційної скарги відповідач послідовно заперечує факт укладення вказаних додаткових угод, оскільки дані угоди він не підписував; на підроблення підпису відповідача вказує той факт, що спірні додаткові угоди не містять печатки ФОП, відбиток якої наявний на усіх угодах, які укладено відповідачем; встановлення зазначеної обставини має вирішальне значення для правильного вирішення даної справи, оскільки саме зазначені додаткові угоди встановлюють строк дії основного договору № 498/05-Н, із настанням якого виникають підстави для стягнення з відповідача неустойки і звільнення спірного майна.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 01.04.2024 (колегія суддів: головуючий суддя Склярук О.І., суддя Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В.) апеляційну скаргу Фізичної особи -підприємця Бактибаєва Аскара Токтогуловича, на рішення Господарського Полтавської області у справі № 917/730/22 від 08.12.2022 задоволено частково. Рішення Господарського Полтавської області у справі №917/730/22 від 08.12.2022 - скасовано в частині стягнення з відповідача неустойки у розмірі 101903,70 грн. В цій частині прийнято нове рішення, яким стягнуто з Фізичної особи - підприємця Бактибаєва Аскара Токтогуловича на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Вокзальна компанія" Акціонерного товариства "Українська залізниця" заборгованість з плати неустойки в сумі 27981,20 грн. В решті рішення Господарського Полтавської області у справі № 917/730/22 від 08.12.2022 - залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції з урахуванням встановлених обставин припинення дії договору оренди з 27.01.2018 дійшов висновку про виникнення у відповідача обов`язку повернути орендоване майно позивачу саме з цієї дати. Апеляційний господарський суд не взяв до уваги доводи відповідача про автоматичне продовження строку дії договору оренди, зазначивши про те, що строк дії цього договору припинився саме 27.01.2018 у зв`язку з недосягненням сторонами згоди щодо зміни істотних умов договору. Водночас апеляційний суд самостійно обрахував та стягнув неустойку, розмір якої визначив на підставі додаткової угоди від 12.05.2014 № 4, згідно з якою орендна плата складає 538,10 грн на місяць з огляду на відсутність згоди між позивачем та відповідачем щодо встановлення згідно з додатковим договором від 30.01.2018 нового розміру орендної плати у сумі 1883,34 грн на місяць.

Постановою Верховного Суду від 17.07.2024 касаційні скарги фізичної особи-підприємця Бактибаєва Аскара Токтогуловича та Акціонерного товариства "Українська залізниця" задоволено частково. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 01.04.2024 у справі №917/730/22 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Східного апеляційного господарського сулу від 26.08.2024 у справі №917/730/22, зокрема, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи - підприємця Бактибаєва Аскара Токтогуловича (вх.№2001 П/2) на рішення Господарського суду Полтавської області від 08.12.2022 у справі № 917/730/22; призначено справу до розгляду на 26.09.2024 о 15:00 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду; встановлено позивачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу - до 11.09.2024, з доказами його надсилання апелянту, строк до 11.09.2024 для подання письмового ставлення щодо клопотання відповідача про долучення доказів (вх.№2772 від 13.03.2023), а саме заяви свідка ОСОБА_1 від 07.03.2023, копії заяви ОСОБА_2 до Полтавської обласної прокуратури про вчинення злочину від 02.03.2023 з додатками, копії заяви ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції Полтавської області про вчинення злочину від 02.03.2023 з додатками; встановлено учасникам справи строк для подання заяв, клопотань, тощо - до 11.09.2024.

11.09.2014 до суду апеляційної інстанції через підсистему "Електронний суд" від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (11831), в якому останній заперечує проти наведених відповідачем доводів, зазначивши, зокрема, таке:

- Верховним Судом у постанові від 17.07.2024 у даній справі висловлена позиція щодо перебування орендованого відповідачем майна у власності АТ "Українська залізниця" та реєстрації права власності на нього за позивачем;

- два екземпляра додаткового договору від 30 січня 2018 року № ПК-ВокПолтава/498/05-Н/Д1/18 та додаткового договору від 23 травня 2018 року № ПК-Вок-Полтава/498/05-Н/Д2/18 з ПАТ "Укрзалізниця" в особі філії "Пасажирська компанія" ПАТ "Укрзалізниця" до договору оренди від 28 листопада 2005 року № 498/05-Н, були надані для підписання ФОП Бактибаєву А.Т., який особисто повернув орендодавцю підписані додаткові договори без печатки. Враховуючи приписи ч. 1, 3 ст. 58-1 ГК України вказані додаткові договори були прийняті орендодавцем без відбитка печатки;

- правовідносини між сторонами як орендодавця та орендаря існували з 01.12.2015 року та були письмово закріплені у додатковому договорі № ПК-ВОКПолтава/498/05-Н/Д2/18 від 30.01.2018. Оплата відповідачем з грудня 2015 року орендної плати новому орендодавцю, на нові рахунки, у новому розмірі та порядку додатково підтверджує обізнаність його про такі зміни до договору оренди ще до 30.01.2018 та підтверджує виконання ним договору оренди в редакції додаткового договору № ПК-ВОК-Полтава/498/05-Н/Д2/18 від 30.01.2018;

- до 30 червня 2018 року відповідач сплачував позивачу орендну плату у визначеному сторонами розмірі 1883,34 грн без ПДВ (разом з ПДВ 2260,01 грн) на місяць, на розрахунковий рахунок нового орендодавця, зазначений у додатковому договорі № ПК-ВОК-Полтава/498/05-Н/Д2/18 від 30.01.2018, за рахунками, виставленими новим орендодавцем, отже дії відповідача були направлені саме на виконання договору оренди в редакції додаткового договору № ПК-ВОК-Полтава/498/05-Н/Д2/18 від 30.01.2018 року та додаткового договору № ПК-Вок-Полтава-Півд/498/05-Н/Д2/18 від 23.05.2018. Заборгованості з орендної плати станом на день закінчення строку дії договору оренди (30.06.2018) відповідач перед позивачем не мав, отже сторонами, станом на 30.06.2018 договір оренди в редакції додаткових договорів повністю виконаний, а відтак ці додаткові договори не можуть вважатися не укладеними;

- протягом одного місяця після закінчення строку дії договору відповідач був повідомлений про не продовження строку дії договору оренди; додаткова угода про продовження строку дії договору сторонами не укладалась, тому строк дії договору оренди 30 червня 2018 року закінчений.

20.09.2024 через підсистему "Електронний суд" до Східного апеляційного господарського від відповідача надійшли додаткові пояснення (вх. №12179), в яких відповідач наголошує на тому, що про непідписання відповідачем та неукладеність спірних угод свідчать наступні докази: висновок експерта Національного наукового центру "Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса" від 20.12.2023 №21151, заява свідка ОСОБА_1 від 07.03.2023.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.09.2024 у зв`язку з відпусткою судді Гребенюк Н.В., яка входила до складу колегії суддів, для здійснення розгляду судової справи № 917/730/22 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Здоровко Л.М., суддя Пуль О.А.

26.09.2024 через підсистему "Електронний суд" до Східного апеляційного господарського від позивача надійшли заперечення на додаткові пояснення відповідача, в яких він просить врахувати дані заперечення та відмовити відповідачу у задоволенні апеляційної скарги (вх. № 12417).

У судовому засіданні 26.09.2024 представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги, стверджував, що відповідач не підписував додаткові договори від 30.01.2018 та від 23.05.2018 до договору оренди нерухомого майна № 498/05-Н від 28.11.2005, що підтверджується, зокрема, висновком експерта № 21151 від 20.12.2023 за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи у справі №917/730/22. Натомість, представник позивача заперечував проти цих тверджень, посилаючись на фактичне виконання договору в повному обсязі, а також зазначив про те, що висновок експерта не є належним та допустимим доказом у цій справі. Просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги в повному обсязі.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 26.09.2024 оголошено перерву у судовому засіданні до 24 жовтня 2024 року о 12:30 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, м. Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, зал засідань №104, про що повідомлено сторін; викликано судового експерта Національного наукового центу "Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса" Міністерства юстиції України Смоліну Оксану Михайлівну (свідоцтво №771-23/Д, видане ЦЕКК при Міністерстві юстиції України від 14.12.2023, дійсне до 14.12.2026) в судове засідання, яке відбудеться 24 жовтня 2024 року, для надання пояснень щодо висновку експерта № 21151 від 20.12.2023 за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи у справі №917/730/22.

Проте, 17.10.2024 на електронну адресу суду апеляційної інстанції від Національного наукового центу "Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса" Міністерства юстиції України надійшов лист № 5003/16-9/24 від 17.10.2024, яким повідомлено, що судовий експерт Смоліна О. М. з 30.09.2024 не працює в ННЦ ІСЕ (наказ про звільнення від 24.09.2024 № 1190/07-02).

У судовому засіданні 24.10.2024 представник відповідача просив оголосити перерву у судовому засіданні з метою розшуку судового експерта Смоліної О.М. задля надання пояснень щодо висновку експерта № 21151 від 20.12.2023 за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи у справі №917/730/22. Крім того, під час з`ясування судом питання стосовно можливості відповідача Фізичної особи - підприємця Бактибаєва Аскара Токтогуловича прибути в судове засідання для відібрання у нього експериментальних зразків підпису представник відповідача адвокат Паркулаб Андрій Володимирович зазначив про необхідність часу для обговорення такої можливості з клієнтом, який наразі перебуває за кордоном.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 24.10.2024 оголошено перерву у судовому засіданні до 07 листопада 2024 року о 17:00 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду, про що повідомлено сторін. Викликано Фізичну особу - підприємця Бактибаєва Аскара Токтогуловича в судове засідання, яке відбудеться 07 листопада 2024 року о 17:00 годині, для відібрання в нього експерементальних зразків підпису з метою вирішення питання щодо призначення повторної судової почеркознавчої експертизи у справі у справі №917/730/22.

06.11.2024 до суду апеляційної інстанції через підсистему "Електронний суд" від представника відповідача надійшли додаткові пояснення (вх. № 14213), в яких зазначено про необхідність врахування пункту 1.4 Методичних рекомендацій у зв`язку з неможливістю пред`явлення експериментальних зразків через перебування відповідача з 22.02.2022 та на даний час в Республіці Єгипет, що обумовлене збройною агресією російської федерації проти України і суттєвими безпековими ризиками; наголошує, що повернення в Україну задля явки в судове засідання унеможливить виїзд відповідача до завершення воєнного стану, оскільки виїзд чоловіків від 18 до 60 років наразі заборонено, а неможливість виїзду з України після явки в суд є неприйнятною для відповідача, оскільки до кінця воєнного стану розлучить його із сім`єю і створить для нього суттєві безпекові ризики; вказує, що за сьогоднішніх умов приїзд в м. Харків з Республіки Єгипет, за відсутності авіасполучення, спричинить суттєві витрати коштів і часу, що є обтяжливим і наразі недоступним для відповідача. З цих підстав, у випадку прийняття рішення про проведення повторної експертизи наполягає на її проведенні за відсутності відповідача.

В судовому засіданні 07.11.2024 представник відповідача надав пояснення щодо можливості проведення почеркознавчої експертизи за відсутності виконавця. Позивач в свою чергу заявив клопотання про відмову відповідачу у визнанні обставин, у зв`язку з ухиленням відповідача в участі в експертизі в порядку ч. 4 ст. 102 ГПК України; вважає, що посилання відповідача на неможливість вдруге прибути у судове засідання у зв`язку з перебуванням за межами України, тим більш, враховуючи те, що саме відповідачем ініційовано призначення експертизи, результат якої в будь-якому разі не спростовує виконання ним договору оренди в редакції додаткових договорів, які він надав позивачу з саме такими підписами, є ухиленням відповідача від участі в експертизі.

У судових дебатах представник відповідача просив задовольнити апеляційну скаргу, скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позову. Представник позивача просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги в повному обсязі, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи та вимоги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила.

Як вбачається з матеріалів справи, 28 листопада 2005 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Полтавської області, як орендодавцем, та Приватним підприємцем Бактибаєвим Аскаром Токтогуловичем (далі відповідач, орендар) був укладений договір оренди № 498/05-Н (далі договір оренди), згідно з пунктом 1.1 якого орендарю в строкове платне користування було передано державне майно нежитлове приміщення в холі вокзалу площею 2,26 кв. м, розташоване за адресою: м. Полтава, вул. Площа Слави, 1 (далі майно), яке знаходиться на балансі вокзалу Полтава-Південна Південної залізниці (т.1, а.с.14-17).

За умовами пункту 2.4 договору в разі припинення цього договору майно повертається орендарем балансоутримувачу. Орендар повертає майно балансоутримувачу аналогічно порядку, встановленому при передачі майна орендарю цим договором. Майно вважається поверненим балансоутримувачу з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі.

Згідно з пунктом 3.1 договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку вересень 2005 року - 130 грн. Нарахування та сплата ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством.

У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або змін нього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, за погодженням з балансоутримувачем договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені ним договором (п.10.6 договору).

Строк договору оренди встановлено: з 28.11.2005 по 27.10.2006 (п.10.1 договору).

Факт передачі відповідачу в строкове платне користування орендованого майна підтверджується актом приймання-передачі майна, що належить до державної власності, який було складено та підписано сторонами договору оренди 28.11.2005 (т.1, а.с.21).

В подальшому між позивачем та відповідачем неодноразово було укладено додаткові угоди, які є невід`ємними частинами договору оренди, а саме: додаткову угоду №1 від 06.07.2009, додаткову угоду № 2 від 06.08.2010, додаткову угоду № 3 від 23.05.2011, додаткову угоду № 4 від 12.05.2014, додаткову угоду № 5 від 02.02.2015, якими, зокрема, вносились зміни в частині розміру орендної плати та порядку розрахунків, строку дії договору оренди тощо.

Так, у додатковій угоді № 4 від 12.05.2014 до договору оренди від 28 листопада 2005 року № 498/05-н сторони домовились викласти договір оренди №498/05-н від 28.11.2005 (надалі за текстом - договір) в новій редакції (т.1, а.с.29-34).

Розділом 1 договору (в редакції додаткової угоди № 4 від 12.05.2014) визначено предмет договору: орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне майно - частину нежитлового приміщення в холі вокзалу, реєстровий номер (об`єкт оренди), що знаходиться за адресою: м. Полтава, пл. Слави, 1, загальною площею 2,26 кв.м; вартість об`єкта оренди визначена згідно з висновком про вартість станом на 30 березня 2014 року і становить відповідно 16143,00 грн. Об`єкт оренди знаходиться на балансі Відокремленого підрозділу "Вокзал Полтава-Південна" Державного підприємства "Південна залізниця" (далі по тексту - балансоутримувач).

За умовами пункту 2.1 договору (в редакції додаткової угоди № 4 від 12.05.2014) передача об`єкта оренди у користування орендаря здійснюється одночасно з підписанням сторонами договору та оформлюється актом приймання - передачі, який є невід`ємною частиною цього договору. В акті приймання - передачі вказується вартісна характеристика об`єкта оренди на момент передачі майна орендарю.

Згідно з пунктом 2.2 договору (в редакції додаткової угоди № 4 від 12.05.2014) в разі припинення цього договору об`єкт оренди повертається орендарем балансоутримувачу аналогічно порядку, встановленому при передачі майна орендарю цим договором. Повернення об`єкта оренди здійснюється в останній день терміну дії цього договору та оформлюється актом приймання - передачі, який є невід`ємною частиною цього договору. Обов`язок по складанню акта приймання- передачі покладається на сторону, яка передає об`єкт оренди іншій стороні.

У пункті 3.1 договору (в редакції додаткової угоди № 4 від 12.05.2014) передбачено, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінетом Міністрів України 04.10.1995 №786 зі змінами (далі - методикою) і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку березень 2014 року 538,10 грн. Нарахування та сплата ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку визначеному чинним законодавством.

Орендна плата за кожен наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Оперативна інформація про індекси інфляції, розраховані Державною службою статистики України, розміщується на веб - сайті Фонду державного майна України (п.3.2 договору у відповідній редакції).

Згідно з пунктом 3.3 договору (в редакції додаткової угоди № 4 від 12.05.2014) орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 70% та 30% щомісяця не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним місяцем з урахуванням щомісячного індексу інфляції відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж: 70 відсотків орендної плати - до державного бюджету на рахунок, що відкривається на ім`я територіальних органів Державного казначейства; 30 відсотків орендної плати - балансоутримувачу.

Розмір орендної плати переглядається на вимогу однієї із сторін у разі зміни Методики її розрахунку, істотної зміни стану об`єкта оренди з незалежних від сторін причин та в інших випадках, передбачених чинним законодавством (п.3.4).

Строк дії договору 11 (одинадцять) місяців. Договір діє до 28 січня 2015 включно (п.8.1).

За умовами пункту 8.3 договору (в редакції додаткової угоди № 4 від 12.05.2014) зміни та доповнення до цього договору допускаються за взаємної згоди сторін. Проект змін та доповнень, що пропонується внести, розглядаються сторонами протягом 20 календарних днів з дати отримання його іншою стороною.

Згідно з пунктом 8.3.1 договору (в редакції додаткової угоди № 4 від 12.05.2014) у випадку відмови орендаря від перегляду розміру орендної плати на вимогу орендодавця, або порушення орендарем строку розгляду проекту змін та доповнень, передбачених пунктами 3.4, 8.3 договору, сторони звільняються від виконання зобов`язань за даним договором і договір вважається припиненим з дати наступного дня після закінчення строку розгляду проекту змін та доповнень з одночасним поверненням орендованого майна у відповідності до п. 2.2., п. 3.9. Договору .

Відповідно до пункту 8.5 договору (в редакції додаткової угоди № 4 від 12.05.2014) у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором з врахуванням змін у законодавстві. Зазначені дії оформляються додатковою угодою, яка є невід`ємною частиною договору.

За умовами пункту 8.6 договору (в редакції додаткової угоди № 4 від 12.05.2014) реорганізація орендодавця не є підставою для зміни або припинення чинності цього договору.

Згідно з пунктом 8.7 договору (в редакції додаткової угоди № 4 від 12.05.2014) після закінчення строку цього договору орендар, який належним чином виконував свої обов`язки, має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін, крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника.

За умовами пункту 9.1 договору (в редакції додаткової угоди № 4 від 12.05.2014) дія цього договору припиняється, зокрема, внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням суду; внаслідок умов, передбачених п.8.3.1 договору.

Відповідно до пункту 10.2 договору (в редакції додаткової угоди № 4 від 12.05.2014) у разі припинення або розірвання цього договору майно протягом останнього дня дії договору повертається орендарем балансоутримувачу. У разі, якщо Орендар затримав повернення майна, він несе ризик його випадкового знищення або випадкового пошкодження.

Також сторонами складено зміни № 1 від 12.05.2014 до акту приймання - передачі нерухомого майна, що є державною власністю до договору оренди від 28 листопада 2005 року № 498/05-н, в яких сторони домовились акт приймання передачі нерухомого майна до договору оренди від 28.11.2005 № 498/05-н викласти в новій редакції, а саме: орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування держави майно частину нежитлового приміщення в холі вокзалу, площею 2,26 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Полтава, пл. Слави, 1, вартість якої визначена згідно звіту з незалежної оцінки станом на 30 березня 2014 року і становить відповідно 16143,00 грн; об`єкт оренди знаходиться на балансі Відокремленого підрозділу "Вокзал Полтава-Південна" Державного підприємства "Південна залізниця".

Згідно зі змінами № 3 до розрахунку плати за базовий місяць (березень 2014 року) оренди державного майна, що знаходиться за адресою: м. Полтава, пл. Слави 1, до договору оренди від 28 листопада 2005 року № 498/05-н орендна плата за базовий місяць оренди (березень 2014 року) становить 538,10 грн: 70% - 376,67 грн, 30% -161,43 грн (т.1, а.с. 36).

У додатковій угоді № 5 від 02.02.2015 до договору оренди від 28 листопада 2005 року № 498/05-н нерухомого майна, що є державною власністю, сторони домовились продовжити термін дії договору на 2 роки 364 дні з дати його закінчення і викласти п. 8.1 Розділу 8 "Строк дії та умови зміни договору" в наступній редакції: "8.1. Договір діє по 27 січня 2018 року включно" (т.1, а.с.37).

У зв`язку з утворенням Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі ПАТ "Укрзалізниця") відповідно до Закону України від 23.02.2012 № 4442-VI "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 № 200 "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" орендодавцем з 01 грудня 2015 року за договором оренди стало ПАТ "Укрзалізниця".

Судом першої інстанції встановлено, що на виконання рішення правління ПАТ "Укрзалізниця" від 31.01-01.02.2017 (протокол № Ц-57/8 Ком.т.) відбулось перепідпорядкування структурного підрозділу "Вокзал станції Полтава-Південна" регіональної філії "Південна залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" шляхом приєднання його до філії "Пасажирська компанія" ПАТ "Укрзалізниця" як виробничого підрозділу вокзал станції Полтава-Південна філії "Пасажирська компанія" ПАТ "Укрзалізниця".

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 31.10.2018 № 938 "Деякі питання акціонерного товариства "Українська залізниця" Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" перейменоване в Акціонерне товариство "Українська залізниця" (далі АТ "Укрзалізниця").

Відповідно до рішення наглядової ради АТ "Укрзалізниця" від 11.10.2019 (протокол № А-10/16-19 Ком.т.) 14.05.2020 створена філія "Вокзальна компанія" АТ "Укрзалізниця" та вокзал станції Полтава-Південна увійшов до структури філії "Вокзальна компанія" АТ "Укрзалізниця" як виробничий підрозділ філії "Вокзальна компанія" АТ "Укрзалізниця".

Судом першої інстанції також було встановлено, що об`єкт оренди обліковується на балансі позивача, а саме виробничого підрозділу вокзал станції Полтава-Південна філії "Вокзальна компанія" АТ "Укрзалізниця", що підтверджується наданою до позову копією інвентарної картки обліку основних засобів.

У матеріалах справи міститься додатковий договір від 30.01.2018 № ПК-Вок-Полтава/498/05-Н/Д1/18 до договору оренди, за змістом якого було змінено орендодавця, розмір орендної плати та строк дії договору (т.1, а.с.38).

Відповідно до пункту 1 додаткового договору від 30.01.2018 встановлено, що орендодавцем майна, визначеного у договорі оренди, є ПАТ "Укрзалізниця".

Згідно з пунктом 3.1 договору оренди (в редакції додаткового договору від 30.01.2018) орендна плата з 01.01.2018 становить 1883,34 грн без ПДВ на місяць.

Відповідно до пункту 3.3 договору оренди (в редакції додаткового договору від 30.01.2018), орендна плата 100 % перераховується на розрахунковий рахунок Балансоутримувача не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним. Одержувач коштів - виробничий підрозділ вокзал станції Полтава- Південна філії "Пасажирська компанія" публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", код ЄДРПОУ одержувача - 41022900, банк одержувача - ТВБВ № 10016/0112 філії - Полтавське обл. упр. АТ "Ощадбанк", МФО 331467 № рахунку 26005300957978.

Строк дії договору оренди: з 28.01.2018 по 31.03.2018 включно (пункт 8.1 договору оренди в редакції додаткового договору від 30.01.2018).

Також до матеріалів справи додано додаток №1 до цього додаткового договору Розрахунок плати за базовий місяць оренди майна, що обліковується на балансі вокзалу станції Полтава- Південна філії "Пасажирська компанія" ПАТ "Українська залізниця"; додаток №2 акт приймання-передачі в оренду нерухомого (або іншого) майна (т.1, а.с. 39-40).

Крім того, в матеріалах справи міститься додатковий договір від 23.05.2018 № ПК-Вок-Полтава/498/05-Н/Д2/18, в якому визначений новий строк дії договору, а саме до 30.06.2018 включно (т.1, а.с.41).

В матеріалах справи наявний лист-повідомлення філії "Пасажирська компанія" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" від 31.05.2018 № 259 про закінчення та не продовження строку дії договору оренди. Лист-повідомлення був надісланий поштою та наданий особисто орендарю 27.07.2018 (т.1, а.с.43).

В матеріалах справи також наявний лист філії "Пасажирська компанія" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" від 17.07.2018 № 342 про закінчення строку дії договору оренди та нарахування неустойки за неповернення майна після закінчення строку дії договору оренди. Лист орендарем був отриманий 27.07.2018 особисто (т.1, а.с.44).

У листі виробничого підрозділу вокзалу станції Полтава-Південна філії "Пасажирська компанія" публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" від 24.10.2018 зазначено про те, що відповідними додатковими договорами до договору оренди продовжувався строк його дії. Додатковим договором від 30.01.2018 до договору оренди орендодавцем було визначено ПАТ "Укрзалізниця" в особі філії "Пасажирська компанія", балансоутримувачем - виробничий підрозділ вокзал станції Полтава-Південна філії "Пасажирська компанія". Додатковою угодою до додаткового договору від 23.05.2018 встановлений строк дії договору оренди по 30.06.2018 включно. З посиланням на пункт 13 Порядку розпорядження майном публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22.11.2017 №1054, запропоновано відповідачу після прийняття правлінням ПАТ "Укрзалізниця" рішення про передачу в оренду нерухомого майна та розміщення пропозицій щодо оренди нерухомого майна ПАТ "Укрзалізниця" на електронних майданчиках взяти участь в електронних аукціонах. Зазначено, що у разі не звільнення орендарем орендованого майна неможливо розмістити інформацію стосовно зазначеного об`єкта на електронних майданчиках для проведення електронних аукціонів. Також, посилаючись на пункт 2.2 та пункт 9.1.1 додаткової угоди №4 до договору, листи від 31.05.2018 №259, від 17.07.2018 №342, зважаючи на не звільнення орендованого приміщення, балансоутримувач вимагав невідкладно, до 31.10.2018 звільнити орендоване приміщення та повернути його балансоутримувачу відповідно до акту приймання-передачі. Вказаний лист надісланий засобами поштового зв`язку та отриманий відповідачем 29.10.2018 (т.1, а.с.46).

Посилаючись на те, що додаткова угода про продовження строку дії договору оренди сторонами не укладалась, а тому, на переконання позивача, у зв`язку із закінченням строку дії договору оренди у відповідача виник обов`язок щодо повернення орендованого майна. Проте відповідач орендоване майно не повернув, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції спростував доводи відповідача про те, що додатковий договір від 30.01.2018 не підписаний відповідачем, а сам додатковий договір є сфальсифікованим з огляду на його повне виконання відповідачем (а саме здійснення оплати орендної плати та відсутності заборгованості відповідача з орендної плати станом на 30 червня 2018 року), а також з урахуванням наступного підписання між сторонами додаткового договору від 23.05.2018 та факту користування відповідачем об`єктом оренди, сплати орендної плати, ведення листування з позивачем.

Під час апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції судовою колегію за клопотанням відповідача у справі було призначено почеркознавчу експертизу, згідно з висновками якої, підписи, зокрема, на додатковому договорі від 30 січня 2018 року № ПК-Вок-Полтава/498/05-Н/Д1/18 з ПАТ "Укрзалізниця" в особі філії "Пасажирська компанія" ПАТ "Укрзалізниця" до договору оренди, укладеного між ФОП Бактибаєвим А. Т. та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Полтавської області, виконано не відповідачем у справі.

Судова колегія не взяла зазначений висновок до уваги, оскільки експериментальні зразки підпису ОСОБА_2 не було відібрано саме судом у зв`язку з відсутністю ОСОБА_2 на території України. Зазначені зразки було надано представником відповідача до Східного апеляційного господарського суду разом з іншими документами, в яких, на думку представника відповідача, містяться вільні зразки підпису ОСОБА_2 . Ця обставина взагалі не знайшла відображення в експертному висновку.

Апеляційний суд не прийняв як належний доказ зміни розміру орендної плати та встановлення нового строку дії договору оренди надані до матеріалів справи додатковий договір від 30.10.2018 та додатковий договір від 23.05.2018, внаслідок чого дійшов висновку, що договір оренди припинив свою дію 27.01.2018 у зв`язку з недосягненням між сторонами згоди щодо істотних умов цього договору, внаслідок чого у відповідача виник обов`язок повернути орендоване майно позивачу.

При цьому апеляційний суд спростував твердження позивача про фактичне виконання відповідачем умов додаткового договору від 30.10.2018, зокрема про те, що відповідач своїми діями, а саме сплатою неустойки, підтвердив існування (підписання) між позивачем та відповідачем вище зазначених додаткових договорів від 30.01.2018 та 23.05.2018, оскільки судова колегія, дослідивши матеріали справи, встановила, що доказів про сплату відповідачем орендної плати саме у розмірі 1883,34 грн, який встановлений додатковим договором від 30.10.2018, матеріали справи не містять.

Направляючи справу на новий розгляд Верховний Суд у постанові від 17.07.2024 у даній справі вказав на те, що при новому розгляді справи мають бути встановлені обставини щодо укладеності додаткових договорів від 30.01.2018 та від 23.05.2018 до договору оренди нерухомого майна від 28.11.2005.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги виходячи з наступного.

Згідно з статтею 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звертатися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, є зокрема, договори та інші правочини.

За приписами статей 626 - 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із частиною першою статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Аналогічний за змістом припис містить частина перша статті 193 Господарського кодексу України.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором найму (оренди) нерухомого майна, правовідносини за яким регулюються параграфом 1 глави 58 Цивільного кодексу України, параграфом 5 глави 30 Господарського кодексу України,

Частинами першою, третьою, шостою статті 283 Господарського кодексу України встановлено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності. Об`єктом оренди може бути, зокрема, нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення). До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Загальними положеннями про найм (оренду) передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди) (стаття 759 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 760 Цивільного кодексу України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом.

Відповідно до приписів статті 761 Цивільного кодексу України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Частиною першою, четвертою, п`ятою, шостою статті 762 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Відповідно до частини першої статті 286 Господарського кодексу України орендна плата це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі (ч. 4 ст. 286 ГК України).

Частинами 1, 3 статті 763 Цивільного кодексу України передбачено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором. Законом можуть бути встановлені максимальні (граничні) строки договору найму окремих видів майна. Якщо до спливу встановленого законом максимального строку найму жодна із сторін не відмовилася від договору, укладеного на невизначений строк, він припиняється зі спливом максимального строку договору. Договір найму, строк якого перевищує встановлений законом максимальний строк, вважається укладеним на строк, що відповідає максимальному строку.

За змістом статті 764 Цивільного кодексу України якщо наймач продовжує володіти та/або користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Частиною 4 статті 284 Господарського кодексу України передбачено, що строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Відповідно до положень статті 795 Цивільного кодексу України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Отже законодавець передбачив загальне правило, за яким визначається як початок, так і припинення договірних правовідносин з оренди будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини). Фактом початку та відповідно припинення правовідносин є підписання акта приймання-передачі нерухомого майна як від орендаря до орендодавця, так і від орендодавця до орендаря. Сторони можуть установити й інший момент відліку строку, однак цю обставину вони повинні узгодити та викласти у договорі оренди.

Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 127/14633/16-ц.

Як вже було встановлено вище та визнається сторонами, між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Полтавської області, як орендодавцем, та Приватним підприємцем Бактибаєвим Аскаром Токтогуловичем (далі відповідач, орендар) був укладений договір оренди № 498/05-Н від 28.11.2005 (далі договір оренди), за умовами якого в редакції (в редакції додаткової угоди № 4 від 12.05.2014) орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне майно - частину нежитлового приміщення в холі вокзалу, реєстровий номер (об`єкт оренди), що знаходиться за адресою: м. Полтава, пл. Слави, 1, загальною площею 2,26 кв.м; вартість об`єкта оренди визначена згідно з висновком про вартість станом на 30 березня 2014 року і становить відповідно 16143,00 грн. Об`єкт оренди знаходиться на балансі Відокремленого підрозділу "Вокзал Полтава-Південна" Державного підприємства "Південна залізниця" (далі по тексту - балансоутримувач).

У додатковій угоді № 5 від 02.02.2015 до договору оренди від 28 листопада 2005 року № 498/05-н нерухомого майна, що є державною власністю, сторони домовились продовжити термін дії договору на 2 роки 364 дні з дати його закінчення та викласти п. 8.1 Розділу 8 "Строк дії та умови зміни договору" в наступній редакції: "8.1. Договір діє по 27 січня 2018 року включно".

В даному випадку з позовом про звільнення орендованого приміщення та сплату неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування майном звернулось - Акціонерне товариство "Українська залізниця", м.Київ, в особі філії "Вокзальна компанія" Акціонерного товариства "Українська залізниця".

Так, в обґрунтування позовних вимог позивач посилався на обставини припинення орендних правовідносин за спірним договором оренди № 498/05-Н від 28.11.2005. На підтвердження своїх доводів посилався на умови договору оренди № 498/05-Н від 28.11.2005 в редакції, зокрема, додаткових договорів від 30.01.2018 № ПК-Вок-Полтава/498/05-Н/Д1/18, від 23.05.2018 № ПК-Вок-Полтава/498/05-Н/Д2/18, лист-повідомлення філії "Пасажирська компанія" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" від 31.05.2018 № 259 про закінчення та не продовження строку дії договору оренди, лист філії "Пасажирська компанія" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" від 17.07.2018 № 342 про закінчення строку дії договору оренди та нарахування неустойки за не повернення майна після закінчення строку дії договору оренди.

Заперечуючи проти цих тверджень відповідач в апеляційній скарзі вказував, зокрема, на недоведеність набуття позивачем права власності на предмет оренди, відповідно, прав орендодавця щодо спірного майна та прав на даний позов.

Щодо перебування орендованого відповідачем майна у власності АТ "Українська залізниця" та реєстрації права власності на нього за позивачем.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами у справі на час укладення договору оренди № 498/05-Н від 28.11.2005 орендоване майно, розташоване за адресою: м. Полтава, вул. Площа Слави, 1, перебувало у державній власності.

У справі, що переглядається, підлягає застосуванню спеціальне законодавство, яке визначає правовий режим майна АТ "Українська залізниця".

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 № 200 "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" утворено Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця", 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності на базі Державної адміністрації залізничного транспорту, підприємств та установ залізничного транспорту загального користування.

Згідно з пунктом 2 вказаної Постанови статутний капітал Товариства формується шляхом внесення до нього, серед іншого, майна Укрзалізниці, підприємств, зазначених у додатку № 1, крім майна, яке закріплюється за товариством на праві господарського відання згідно із Законом України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", та іншого майна, яке відповідно до законодавства не може бути включене до статутного капіталу.

Відповідно до відомостей з Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 21.10.2015 відбулась державна реєстрація позивача АТ "Укрзалізниця".

Законом України "Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" встановлено, що:

- майно залізничного транспорту загального користування майно, у тому числі об`єкти інфраструктури, що належать Державній адміністрації залізничного транспорту України, підприємствам, установам та організаціям залізничного транспорту загального користування, зокрема будівлі, споруди, об`єкти незавершеного будівництва, об`єкти соціальної сфери, транспортні засоби, обладнання, устаткування, інвентар, інші матеріальні цінності та нематеріальні активи, цінні папери, корпоративні права держави, право постійного користування земельними ділянками, а також інші майнові права, включаючи права на об`єкти інтелектуальної власності, кошти, у тому числі в іноземній валюті. До об`єктів соціальної сфери належать структурні підрозділи підприємств, установ та організацій залізничного транспорту загального користування з питань охорони здоров`я, відпочинку, торгівлі, громадського харчування, фізичної культури та спорту, професійної підготовки (пункт 1 частини першої статті 1 Закону);

- акції господарських товариств, внесені до статутного капіталу Товариства, є його власністю (частина третя статті 5 Закону);

- магістральні залізничні лінії загального користування та розміщені на них технологічні споруди, передавальні пристрої, що безпосередньо використовуються для забезпечення процесу перевезень, а саме: залізничні станції та колії загального користування, тягові підстанції, контактна мережа та інші пристрої технологічного електропостачання, системи сигналізації* централізації, блокування та управління рухом поїздів, об`єкти і майно, призначені безпосередньо для виконання аварійно-відновлювальних робіт, є державною власністю та закріплюються за Товариством на праві господарського відання (частина перша статті 10 Закону);

- товариство не може відчужувати, передавати в користування, оренду, лізинг, концесію, управління, заставу, безоплатне користування, вносити до статутного (складеного) капіталу суб`єктів господарювання майно, зазначене в частині першій цієї статті, та вчиняти щодо нього інші правочини, наслідком яких може бути відчуження такого майна. Таке майно не підлягає приватизації, продажу під час провадження у справі про банкрутство, на нього не може бути звернене стягнення за рішенням суду, накладено арешт (частина друга статті 10 Закону).

Крім того, відповідно до частини четвертої статті 2 зазначеного Закону статут Товариства затверджується Кабінетом Міністрів України. Відповідно до пункту 21 статуту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 № 735 у первісній редакції, товариство має у власності акції господарських товариств, внесені до його статутного капіталу, та інше майно, набуте ним на підставах, що не заборонені законодавством. Відповідно до пункту 21 статуту у чинній редакції Товариству на праві приватної власності належать акції господарських товариств, майно, що внесені до його статутного капіталу, та інше майно, набуте ним на підставах, що не заборонені законодавством, крім майна, закріпленого за товариством на праві господарського відання.

Слід також мати на увазі особливості режиму майна, розташованого на тимчасово окупованій території та території проведення антитерористичної операції, визначені постановою Кабінету Міністрів України від 12.11.2014 № 604 "Деякі питання інвентаризації майна підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, яке розміщене на тимчасово окупованій території та території проведення антитерористичної операції".

В даному випадку підлягають застосуванню висновки, сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 910/5953/17 (провадження № 12-98гс19), зокрема щодо правового режиму майна AT "Українська залізниця" та його правонаступництва.

Так, відповідно до висновків, сформульованих у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 910/5953/17 (провадження № 12-98гс19, пункт 45), Укрзалізниця володіє майном на двох правових режимах:

- на праві власності (майно передане до статутного капіталу);

- на праві повного господарського відання (майно, що знаходиться на тимчасово окупованих територіях та в зоні АТО, тобто майно, яке вибуло із фактичного володіння держави; майно, що залишається у державній власності і щодо якого встановлені певні обмеження щодо розпорядження для AT "Укрзалізниця").

Отже, ПАТ "Укрзалізниця" майно належить як на праві власності, так і на праві господарського відання. При цьому за загальним правилом майно належить Укрзалізниці на праві власності. На праві господарського відання ПАТ "Укрзалізниця" належить лише майно, визначене спеціальними нормами (зокрема, вказане в частині першій статті 10 Закону України "Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування").

Крім того, відповідно до висновків, сформульованих у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 910/5953/17 (провадження № 12-98гс19, пункт 57), враховуючи, що відповідно до частини шостої статті 2 Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" товариство є правонаступником усіх прав і обов`язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту, правонаступництво не пов`язується з державною реєстрацією припинення підприємства залізничного транспорту, а кредиторам не надавалося право вимагати дострокового виконання вимог у порядку, передбаченому статтею 107 Цивільного кодексу України, тобто всі їхні вимоги перейшли в повному обсязі до AT "Укрзалізниця", датою виникнення універсального правонаступництва AT "Укрзалізниця" щодо підприємств залізничної галузі, які припиняються шляхом злиття, слід вважати дату його державної реєстрації 21 жовтня 2015 року.

Так, статтею 2 Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" передбачено особливості утворення Товариства, зокрема, воно утворюється як публічне акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, на базі Державної адміністрації залізничного транспорту України, а також підприємств, установ та організацій залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття (далі - підприємства залізничного транспорту); його статут затверджується Урядом; його засновником є держава в особі Уряду; воно є правонаступником усіх прав і обов`язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту.

Відповідно до частини другої статті 5 вказаного Закону переоформлення правовстановлюючих документів на об`єкти нерухомого майна, внесені до статутного капіталу Товариства, здійснюється протягом двох років з дня його державної реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухоме майно, внесене до статутного капіталу Товариства, здійснюється на підставі передавального акта та акта оцінки майна залізничного транспорту, внесеного до його статутного капіталу. Передавальний акт та/або акт оцінки майна залізничного транспорту є документами, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на майно, внесене до статутного капіталу Товариства.

З аналізу вимог статті 5 Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" випливає наявність у Товариства обов`язку переоформити правовстановлюючі документи на об`єкти нерухомого майна, внесені до його статутного капіталу, протягом двох років з дня його державної реєстрації.

Водночас Закон України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" не обумовлює факт переходу від підприємств залізничного транспорту до Товариства як правонаступника усіх прав та обов`язків на відповідне нерухоме майно фактом вчинення ним дій з переоформлення правовстановлюючих документів на таке майно, а також не пов`язує момент переходу зазначених прав до Товариства з моментом реєстрації за ним таких прав.

Закон України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" не передбачає залишення певних прав щодо зазначеного майна (управління, розпорядження) у підприємств залізничного транспорту до їх переоформлення Товариством, а також не встановлює правових наслідків невиконання Товариством зазначеного обов`язку протягом установленого строку, зокрема у вигляді припинення його прав щодо відповідного нерухомого майна чи повернення учасників правовідносин правонаступництва у попередній стан з обов`язком повернення відповідного майна підприємствам залізничного транспорту тощо.

Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 5 вказаного Закону документами, які підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на майно, внесене до статутного капіталу Товариства, є передавальний акт та/або акт оцінки майна залізничного транспорту.

При цьому Акціонерне товариство "Українська залізниця" набуло право власності на майно залізничного транспорту з підстав правонаступництва внаслідок реорганізації (злиття) підприємств залізничного транспорту відповідно до закону, що є окремою підставою виникнення прав та обов`язків згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України.

Відтак, приймаючи рішення про утворення Акціонерного товариства "Українська залізниця" шляхом реорганізації (злиття) підприємств залізничного транспорту та встановлюючи його правонаступництво щодо всього майна, усіх прав та обов`язків зазначених підприємств, держава тим самим фактично висловила своє волевиявлення щодо переходу до Товариства права власності на відповідне майно, передане державою до його статутного капіталу, у тому числі права самостійно виступати орендодавцем такого майна.

Така позиція висловлена неодноразово Верховним Судом, зокрема, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 21.02.2020 у справі № 918/792/18 у постанові Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 904/5881/18, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі N 910/5953/17.

Виходячи з викладеного, невчинення позивачем дій щодо переоформлення правовстановлюючих документів на об`єкти нерухомого майна, внесені при його створенні до статутного капіталу, не може бути підставою для висновку про відсутність переходу до нього відповідних речових прав від підприємств залізничного транспорту, які мають бути припиненими внаслідок такої реорганізації.

Відповідно до статті 15 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що у разі зміни власника майна, переданого в оренду, до нового власника переходять права і обов`язки за договором оренди.

Частиною першою статті 761 Цивільного кодексу України передбачено, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Відповідно до частини першої статті 770 Цивільного кодексу України у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов`язки наймодавця.

Також, враховуючи умови пунктів 9.1, 10.1 договору (в редакції додаткової угоди № 4 від 12.05.2014) реорганізація орендодавця або перехід права власності на орендоване майно третім особам не визначено підставою для зміни або припинення чинності цього договору, а відтак він зберігав свою чинність для нового власника орендованого майна (його правонаступника).

Таким чином, з огляду на входження орендованого майна до статутного капіталу ПАТ "Укрзалізниця" товариства, яке створене внаслідок проведеної корпоратизації підприємств залізничного транспорту та ДАЗТ "Укрзалізниця", в силу статті 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", який діяв станом на час утворення Залізниці, Фонд державного майна України та його територіальні відділення втратили право виступати орендодавцями щодо майна новоутвореного товариства.

Відтак, ПАТ "Укрзалізниця" набуло право власності на спірне майно, а відтак, і стало орендодавцем за договором оренди з 21 жовтня 2015 року та до нього перейшли відповідні права та обов`язки Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавської області.

В разі універсального правонаступництва правонаступник набуває право власності на нерухоме майно, яке належало правопопереднику, незалежно від того, чи було раніше зареєстроване право власності за правопопередником, чи ні, та незалежно від того, чи зареєстроване право власності за правонаступником. Протилежний підхід призвів би до вочевидь нерозумного результату.

Відповідно до частини другої статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" речові права на нерухоме майно, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають, змінюються та припиняються з моменту такої реєстрації. Доки власник не зареєструє за собою право власності на нерухоме майно, він не може наділити іншу особу похідним від права власності речовим правом.

Водночас відповідно до пункту 2 частини першої статті 4 зазначеного Закону до речових прав на нерухоме майно, похідних від права власності, належить, зокрема, право користування (найму, оренди) будівлею або іншою капітальною спорудою (їх окремою частиною), що виникає на підставі договору найму (оренди) будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки. Тому право оренди будівлею або іншою капітальною спорудою (їх окремою частиною) на строк менш як три роки не є речовим правом і не підлягає державній реєстрації. Право, яке набувається за договором про користування будівлею або іншою капітальною спорудою (їх окремою частиною), укладеним на строк не менш як три роки, є зобов`язальним правом, яке виникає безпосередньо на підставі такого договору. Тому відсутність державної реєстрації права власності на нерухоме майно не є перешкодою для укладення відповідного договору і виникнення права оренди. Тим більше відсутність такої реєстрації не є перешкодою власнику нерухомого майна для укладення додаткових договорів до раніше укладеного договору оренди.

Отже, позивач був вправі укладати додаткові договори від 30.01.2018 та від 23.05.2018. В свою чергу, відповідач у разі закінчення строку дії договору оренди зобов`язаний повернути майно саме позивачу.

Наведені висновки викладені у постанові Верховного Суду від 17.07.2024 у даній справі.

Спірним під час вирішення даного спору про стягнення заборгованості зі сплати неустойки у розмірі подвійної плати та звільнення орендованих приміщень є питання щодо припинення правовідносин сторін за договором оренди з огляду на твердження відповідача про неукладення ним додаткових договорів та автоматичну пролонгацію договору оренди (в редакції додаткової угоди № 4 від 12.05.2014).

Щодо визнання додаткових договорів неукладеними та тверджень відповідача про відсутність волевиявлення на їх укладення, судова колегія зазначає таке.

Відповідно до частини сьомої статті 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За загальним правилом, встановленим статтею 638 Цивільного кодексу України (положення якої кореспондуються з частинами 1, 2 статті 180 Господарського кодексу України), договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

При цьому за змістом частини 1 статті 641 і частин 1, 3 статті 642 Цивільного кодексу України пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття, тоді як відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

З моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції договір є укладеним (частина 1 статті 640 Цивільного кодексу України). Натомість відповідь про згоду укласти договір на інших, ніж було запропоновано, умовах є відмовою від одержаної пропозиції і водночас новою пропозицією особі, яка зробила попередню пропозицію (стаття 646 Цивільного кодексу України).

У разі ж якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України (частина 8 статті 181 Господарського кодексу України, у редакції чинній на час укладення додаткових договорів).

Відповідно до положень статті 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Зокрема, частиною 1 статті 693 зазначеного Кодексу встановлені вимоги до письмової форми договору найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини).

Згідно з частиною 2 статті 184 Господарського кодексу України укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу, за змістом якої господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Зокрема, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) або уповноваженими на те особами (частини 2, 4 ст. 207 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду (зокрема у постанові від 26.10.2022 у справі №227/3760/19-ц, на яку посилається Відповідач) зауважила, що слід відрізняти правочин як вольову дію суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів, від письмового тексту правочину як форми вчинення правочину та способу зовнішнього прояву та фіксації волевиявлення особи. Зокрема, виконання правочину його учасниками може бути способом волевиявлення до вчинення правочину, відповідно до його суттєвих умов, передбачених законодавством.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (провадження №14-144цс18) зроблено правовий висновок про те, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами.

Відповідно, якщо буде доведено, що спірний договір його сторонами виконується, це виключає кваліфікацію договору як неукладеного. Зазначена обставина також виключає можливість застосування до спірних правовідносин частини восьмої статті 181 ГК України (чинна до внесення змін Законом № 738-IX від 19.06.2020), відповідно до якої визнання договору неукладеним (таким, що не відбувся) може мати місце на стадії укладання господарського договору, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних його умов, а не за наслідками виконання договору сторонами (пункт 22 постанови Верховного Суду від 11.10.2018 у справі № 922/189/18). Аналогічної правової позиції також дійшов Верховний Суд України в постановах від 23.09.2015 у справі № 914/2846/14 та від 06.07.2016 у справі № 914/4540/14.

Відповідно до частини першої статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

За положеннями статті 188 Господарського кодексу України розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

У статті 654 Цивільного кодексу України унормовано, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Так, за умовами пункту 8.3 договору (в редакції додаткової угоди № 4 від 12.05.2014) зміни та доповнення до цього договору допускаються за взаємної згоди сторін. Проект змін та доповнень, що пропонується внести, розглядаються сторонами протягом 20 календарних днів з дати отримання його іншою стороною.

При цьому, згідно з пунктом 8.3.1 договору (в редакції додаткової угоди № 4 від 12.05.2014) у випадку відмови орендаря від перегляду розміру орендної плати на вимогу орендодавця, або порушення орендарем строку розгляду проекту змін та доповнень, передбачених пунктами 3.4, 8.3 договору, сторони звільняються від виконання зобов`язань за даним договором і договір вважається припиненим з дати наступного дня після закінчення строку розгляду проекту змін та доповнень з одночасним поверненням орендованого майна у відповідності до п. 2.2., п. 3.9. договору.

У договорі оренди від 28.11.2005 № 498/05-Н сторони також передбачили можливість внесення змін до договору лише за згодою сторін. При цьому, виходячи з наведених умов та фактичних правовідносин сторін протягом строку дії договору, внесення змін до договору в частині строку його дії та продовження такого договору оформлюється додатковою угодою.

Матеріали справи містять оригінал додаткового договору від 30.01.2018 № ПК-Вок-Полтава/498/05-Н/Д1/18 до договору оренди, за змістом якого було змінено орендодавця, розмір орендної плати та строк дії договору.

Крім того, в матеріалах справи міститься оригінал додаткового договору від 23.05.2018 № ПК-Вок-Полтава/498/05-Н/Д2/18, в якому визначений новий строк дії договору, а саме до 30.06.2018 включно.

Відповідач стверджує, що він не підписував додаткові договори від 30.01.2018 та від 23.05.2018 до договору оренди нерухомого майна № 498 /05-Н від 28.11.2005.

Позивач вважає, що незалежно від того, підписував чи ні відповідач додаткові договори, волевиявлення відповідача було направлено на виконання договору оренди в редакції додаткового договору від 30.01.2018, тобто він їх схвалив, що підтверджується тим, що відповідач здійснював сплату орендної плати відповідно до їх умов.

Разом з цим, з метою з`ясування питання про те, чи мало місце волевиявлення відповідача на укладення додаткових договорів від 30.01.2018 № ПК-Вок-Полтава/498/05-Н/Д1/18 та від 23.05.2018 № ПК-Вок-Полтава/498/05-Н/Д2/18 до договору оренди шляхом їх особистого скріплення власним підписом, під час первісного апеляційного перегляду даної справи апеляційним судом було призначено почеркознавчу експертизу, згідно з висновками якої підписи, зокрема, на додатковому договорі від 30.01.2018 виконано не відповідачем у справі.

Водночас апеляційний господарський суд не взяв цей висновок до уваги, пославшись на те, що експериментальні зразки підпису ОСОБА_2 не було відібрано саме судом у зв`язку з відсутністю ОСОБА_2 на території України. Зазначені зразки було надано представником відповідача до Східного апеляційного господарського суду разом з іншими документами, в яких, на думку представника відповідача, містяться вільні зразки підпису ОСОБА_2 . Ця обставина взагалі не знайшла відображення у експертному висновку.

Колегія суддів враховує, що апеляційний суд в ухвалі від 11.09.2023 вказав, що зважаючи на повідомлення представника відповідача щодо неможливості прибуття відповідача по цій справі у судове засідання задля відбору експериментальних зразків підпису та почерку, у зв`язку з його перебуванням з 22.02.2022 в Арабській Республіці Єгипет з безпекових та сімейних обставин, судова колегія апеляційного суду не вбачає за можливе задовольнити клопотання експерта в частині відбору експериментальних зразків підпису з урахуванням всіх варіантів від ОСОБА_2 та його почерку у вигляді рукописного запису " ОСОБА_3 , виконані на лінованих аркушах паперу, наданих в оригіналах та оформлених відповідно до пункту 1.4 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5 (зі змінами та доповненнями).

Дослідивши наданий на виконання ухвали суду від 11.05.2023 висновок експерта № 21151 від 20.12.2023 за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи у справі №917/730/22, складений судовим експертом Національного наукового центу "Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса" Міністерства юстиції України Смоліною Оксаною Михайлівною, судова колегія зазначає таке.

Так, зі змісту вказаного висновку експерта вбачається, що до ННЦ "ІСЕ ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса" надійшли вільні, умовно-вільні зразки підпису та почерку ОСОБА_2 , а також експериментальні зразки підпису ОСОБА_2 ; клопотання експерта у повному обсязі не виконано, тому питання і вирішувались у межах наданого порівняльного матеріалу; досліджені документи та зразки відмічені відбитками штампів Національного наукового центу "Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса": "ННЦ "ІСЕ" Досліджуваний документ" та "ННЦ "ІСЕ" Зразок" (т.4, а.с.42-54).

Водночас, як вбачається з матеріалів справи судовим експертом під час проведення експертизи залишилось поза увагою наведені судом апеляційної інстанції обставини, не надано їм жодної оцінки та враховані надані відповідачем в якості експериментальних зразків підпису документи, які не були відібрані судом, що підтверджується відповідними відбитками штампів "ННЦ "ІСЕ" Зразок" (т.4, а.с.142-172).

Судова колегія враховує, що згідно з пунктом 1.3 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України 08.10.1998 № 53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 26.12.2012 №1950/5) (далі Методичні рекомендації), для проведення досліджень орган (особа), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), повинен(на) надати експерту вільні, умовно-вільні та експериментальні зразки почерку (цифрових записів, підпису) особи, яка підлягає ідентифікації. Вільними зразками є рукописні тексти, рукописні записи (літерні та цифрові), підписи, достовірно виконані певною особою до відкриття кримінального провадження, провадження у справах про адміністративні правопорушення, цивільних, адміністративних чи господарських справах і не пов`язані з їх обставинами; умовно-вільними є зразки почерку та (або) підпису, виконані певною особою до відкриття провадження у справі, але пов`язані з обставинами цієї справи або виконані після відкриття провадження у справі та є як пов`язаними зі справою, так і не пов`язаними з її обставинами; експериментальні зразки почерку та (або) підпису, що виконані за завданням органу (особи), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), у зв`язку з призначенням такої експертизи.

Перед приєднанням вільних та умовно-вільних зразків до матеріалів справи орган (особа), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), має пред`явити їх особі, яка підлягає ідентифікації. У документі, що є підставою для проведення експертизи, орган (особа), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), зобов`язаний (зобов`язана) зазначити документи, у яких містяться вільні, умовно-вільні зразки почерку та (або) підпису особи. У разі неможливості пред`явити зазначені зразки (смерть виконавця, від`їзд тощо) як зразки слід надавати документи або інші папери, на яких рукописні тексти (підписи) достовірно виконані особою, щодо якої ставиться питання з ідентифікації її як виконавця досліджуваного рукопису (наприклад, заяву про отримання паспорта (форма N 1), паспорт, різного роду посвідчення, на яких є власноручний підпис, тощо) (пункт 1.4 розділу І Науково-методичних рекомендацій).

Також пунктом 1.6 наведених Методичних рекомендацій визначається порядок та спосіб відібрання експериментальних зразків почерку.

Відповідно до пункту 1.7 Методичних рекомендацій експериментальні зразки посвідчуються органом (особою), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта). У посвідчувальному написі зазначаються прізвище, ім`я та по батькові виконавця, а також особливості зразка (написані лівою рукою, спеціальним шрифтом тощо).

Як вільні, так і експериментальні зразки буквеного або цифрового письма бажано надавати не менше ніж на 15 аркушах. Чим коротший досліджуваний текст (запис), тим більша потреба у вільних зразках. Вільні зразки підпису надаються по змозі не менше ніж на 15 документах, експериментальні - у кількості не менше 5 - 8 аркушів (пункт 1.8 розділу І Науково-методичних рекомендацій).

З наведеного вбачається, що експериментальні зразки почерку можуть відбиратися у особи органом, який призначив експертизу, оскільки в іншому випадку перевірити спосіб виконання тексту (підписів), умов, за якими виконувались текст (підпис) не можливо, як й не можливо встановити особу, яка надіслала зразки почерку поштою.

Відповідно до методики проведення експертиз об`єкти, що надходять на дослідження, поділяються на дві групи:

- об`єкти, що ідентифікують (досліджуваний (спірний) об`єкт);

- об`єкти, за допомогою яких ідентифікують (зразки почерку, підпису). Зразки почерку (підпису) поділяються на: вільні - тексти (підписи), виконані особою самостійно, власноручно, до виникнення кримінальної (цивільної) справи і не у зв`язку зі справою, за якою проводиться експертиза, коли виконавець не припускав, що вони можуть бути використані як порівняльний матеріал при проведенні експертизи; умовно-вільні - тексти (підписи), виконані особою після порушення кримінальної (цивільної) справи, переважно пов`язані з даною справою, але не спеціально для експертизи (наприклад, пояснення у справі, власноручно написані показання, скарги тощо); експериментальні - тексти (підписи), що виконуються особою під диктування (для текстів) чи самостійно у присутності особи, яка здійснює відібрання порівняльних зразків спеціально для експертизи; такі зразки поділяються на: звичайні - для відбору яких не створюються спеціальні умови; спеціальні - для відбору яких штучно створюються умови, максимально наближені до умов виконання рукопису, що підлягає дослідженню.

Матеріали для порівняння в почеркознавчій експертизі - це зразки почерку (підпису) ймовірного виконавця рукопису, що досліджується, в різних документах, які надані на експертизу.

Інформація, яку несуть зразки для порівняльного дослідження об`єктивна, відображає існуючі зв`язки, не є речовими доказами, але мають самостійне значення виступаючи об`єктами, які повинні сприяти дослідженню почерку особи, для встановлення обставин, які мають значення для провадження.

До основних вимог, які необхідно виконувати при підборі порівняльного матеріалу - зразків, належать достатність та достовірність.

Достатність - з точки зору якості та кількості. 3іставлюваність матеріалів для порівняння в почеркознавчій експертизі - якість зразків почерку (підпису) ймовірного виконавця рукопису, який досліджується, що полягає у відповідності порівняльного матеріалу рукопису, що надійшов на дослідження, за мовою, видом документа, його змістом, часом та умовами виконання. Співставлення зразків є необхідною передумовою проведення глибокого та всебічного порівняльного дослідження в процесі ідентифікації. Достатня кількість зразків означає такий їхній обсяг, який би забезпечував можливість повного та всебічного співставлення усіх ознак, які містяться у рукописі (підписі).

Достовірність матеріалів для порівняння в почеркознавчій експертизі - безперечність походження рукописів від осіб, в якості зразків почерку (підпису) яких вони направлені на експертизу. Забезпечується слідчим або судом шляхом здійснення установленої законом процедури, яка дозволяє переконатися у безперечній належності зразків почерку певній особі.

Достовірність вільних і в ряді випадків умовно-вільних зразків забезпечується шляхом пред`явлення відповідних рукописів особам, від імені яких вони значаться або належність яким припускається; достовірність експериментальних зразків - виконанням відповідних рукописів конкретною особою в присутності слідчого або суду.

Відповідно до частин першої, другої статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За приписами статті 104 ГПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Колегія суддів вважає, що експертне дослідження, за результатами якого складено висновок експерта № 21151 від 20.12.2023 за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи у справі №917/730/22, було проведене, зокрема, без відібрання у встановленому порядку експериментальних зразків підпису відповідача Фізичної особи - підприємця Бактибаєва Аскара Токтогуловича, а натомість взято до уваги як такі долучені представником відповідача до суду відповідні зразки за відсутності можливості ідентифікувати особу, яка їх надала (т.3, а.с.111-112), що не відповідає вищевказаним положенням Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, та є підставою для визнання такого висновку недопустимим та неналежним доказом по справі.

Верховний Суд у постанові від 17.07.2024 у даній справі зазначив про таке:

"92. В свою чергу, відповідач зазначає, що суд апеляційної інстанції при призначенні експертизи самостійно визначив, що її необхідно проводити за переданими представником відповідача експериментальними зразками, а не поставив питання перед відповідачем про його особисту участь у проведенні експертизі виключно через безпосередню явку до приміщення суду з метою відібрання судом зразків підпису Бактибаєва А. Т.

94. Відповідно до частини четвертої статті 102 ГПК України у разі ухилення учасника справи від подання суду на його вимогу необхідних для проведення експертизи матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, що перешкоджає її проведенню, суд залежно від того, яка особа ухиляється, а також яке ця експертиза має значення, може визнати встановленою обставину, для з`ясування якої експертиза була призначена, або відмовити у її визнанні.

95. Тобто апеляційний суд з урахуванням положень частини четвертої статті 13 ГПК України мав надати відповідачу можливість діяти альтернативно: або з`явитися до суду з метою відбору експериментальних зразків підпису, або нести ризик процесуальних наслідків невчинення процесуальних дій (неявки до суду), передбачених частиною четвертою статті 102 ГПК України. Натомість суд апеляційної інстанції в ухвалі від 11.09.2023 залишив відповідне клопотання експерта щодо відбору експериментальних зразків підпису від ОСОБА_2 без задоволення та ухвалив здійснювати судову експертизу за переданими представником відповідача експериментальними зразками.

96. Водночас положеннями статті 107 ГПК України передбачено, що якщо висновок експерта є неповним або неясним, за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи суд може призначити додаткову експертизу, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам). За наявності сумнівів у правильності висновку експерта (необґрунтованість, суперечність з іншими матеріалами справи тощо) за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи суд може призначити повторну експертизу, доручивши її проведення іншим експертам.

97. Колегія суддів зазначає, що додаткова експертиза призначається після розгляду судом висновку первинної експертизи, коли з`ясується, що усунути неповноту або неясність висновку шляхом допиту експерта неможливо. Неясним вважається висновок, який нечітко викладений або має невизначений, неконкретний характер.

98. Повторна експертиза призначається, коли є сумніви у правильності висновку експерта, пов`язані з його недостатньою обґрунтованістю чи з тим, що він суперечить іншим матеріалам справи, а також за наявності істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи.

99. Висновок визнається неповним, коли експерт не дав вичерпних відповідей на порушені перед ним питання, у зв`язку з чим суд має обговорити питання про призначення додаткової або повторної експертизи залежно від обставин справи".

З огляду на викладене, направляючи справу на новий розгляд Верховний Суд у постанові від 17.07.2024 у даній справі вказав на те, що фактично визнавши висновок експертизи неповним та сумнівним (з урахуванням того, що в ньому не було відображено обставини надання експерту для дослідження експериментальних зразків підпису ОСОБА_2 , які не були відібрані саме судом), суд апеляційної інстанції не вніс на обговорення сторін ані питання про допит експерта з метою усунення такої неповноти, ані питання про призначення у справі повторної або додаткової експертизи, що надало б можливість усунути неповноту розгляду справи.

За приписами частини першої статті 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

З цих підстав, ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 26.09.2024 викликано судового експерта Національного наукового центу "Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса" Міністерства юстиції України Смоліну Оксану Михайлівну (свідоцтво №771-23/Д, видане ЦЕКК при Міністерстві юстиції України від 14.12.2023, дійсне до 14.12.2026) в судове засідання 24 жовтня 2024 року для надання пояснень щодо висновку експерта № 21151 від 20.12.2023 за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи у справі №917/730/22.

Проте, на адресу суду від Національного наукового центу "Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса" Міністерства юстиції України надійшов лист № 5003/16-9/24 від 17.10.2024, яким повідомлено, що судовий експерт Смоліна О. М. з 30.09.2024 не працює в ННЦ ІСЕ (наказ про звільнення від 24.09.2024 № 1190/07-02).

Враховуючи вказівки Верховного Суду, зважаючи на неможливість допиту судового експерта щодо його висновку № 21151 від 20.12.2023 за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи у справі №917/730/22, ухвалою суду апеляційної інстанції від 24.10.2024 викликано Фізичну особу - підприємця Бактибаєва Аскара Токтогуловича в судове засідання, яке відбудеться 07 листопада 2024 року, для відібрання в нього експериментальних зразків підпису з метою вирішення питання щодо призначення повторної судової почеркознавчої експертизи у справі у даній справі.

Однак, відповідачем не було виконано вимоги ухвали суду від 24.10.2024 (відповідач не з`явися в судове засідання).

У письмових поясненнях (вх. № 14213 від 06.11.2024) представник відповідача зазначив про необхідність врахування пункту 1.4 Методичних рекомендацій у зв`язку з неможливістю пред`явлення експериментальних зразків через перебування відповідача з 22.02.2022 та на даний час в Республіці Єгипет, що обумовлене збройною агресією російської федерації проти України і суттєвими безпековими ризиками; наголошує, що повернення в Україну задля явки в судове засідання унеможливить виїзд відповідача до завершення воєнного стану, оскільки виїзд чоловіків від 18 до 60 років наразі заборонено, а неможливість виїзду з України після явки в суд є неприйнятною для відповідача, оскільки до кінця воєнного стану розлучить його із сім`єю і створить для нього суттєві безпекові ризики; вказує, що за сьогоднішніх умов приїзд в м. Харків з Республіки Єгипет, за відсутності авіасполучення, спричинить суттєві витрати коштів і часу, що є обтяжливим і наразі недоступним для відповідача. З цих підстав, у випадку прийняття рішення про проведення повторної експертизи наполягає на її проведенні за відсутності відповідача.

Наведені обставини щодо можливості проведення почеркознавчої експертизи за відсутності виконавця також були зазначені представником відповідача в судовому засіданні 07.11.2024. При цьому зазначено про відсутність в нього відповідного клопотання про проведення повторної почеркознавчої експертизи.

Як вбачається з постанови суду касаційної інстанції відповідач вказував на те, що суд апеляційної інстанції не поставив питання перед відповідачем про його особисту участь у проведенні експертизі виключно через безпосередню явку до приміщення суду з метою відібрання судом зразків підпису ОСОБА_2 .

Водночас, посилаючись вдруге на неможливість відповідача прибути у судове засідання у зв`язку з перебуванням за межами України, тим більш, враховуючи те, що саме відповідачем ініційовано призначення експертизи, та фактичною відмовою від виконання вимог суду відповідач проявив суперечливу поведінку, яка розходиться з його попередньою поведінкою під час розгляду справи та проявленою ініціативою щодо проведення експертизи в суді апеляційної інстанції.

Як вже було зазначено, відповідно до вимог п.п. 1.1., 1.3. Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 р. №53/5 (далі - Рекомендації) для проведення досліджень орган, який призначив експертизу, повинен надати експерту вільні, умовно-вільні та експериментальні зразки почерку (підпису) особи, яка підлягає ідентифікації.

Щодо посилання представника відповідача на пункт 1.4 зазначених Методичних рекомендацій, то з наданих представником відповідача документів для проведення первинної експертизи лише один документ (а саме заповіт від 30.08.2016 (нотаріальний бланк серії НВХ 397773) відповідає наведеним умовам, інших документів, з яких можна було б достовірно встановити, що підписи виконані особою, щодо якої ставиться питання з ідентифікації її як виконавця досліджуваного рукопису, до матеріалів справи додано не було; під час нового розгляду апеляційним судом справи та з`ясування наведених обставин, зокрема, щодо проведення повторної почеркознавчої експертизи та виклику відповідача, ухилившись від виконання вимог ухвали суду відповідач натомість не надав відповідних документів, що дозволили б ідентифікувати виконавця, а представник відповідача зазначив про відсутність з боку відповідача відповідного клопотання про призначення повторної почеркознавчої експертизи.

Отже, на переконання апеляційного господарського суду, вказана поведінка відповідача, що полягає у бездіяльності та ухиленні від виконання ухвал суду і клопотань судового експерта, перешкоджала належному проведенню первинної експертизи з метою встановлення фактичних обставин справи щодо підписання/непідписання додаткових договорів до договору ОСОБА_2 , а також проведення повторної почеркознавчої експертизи у даній справі задля усунення сумнівів у правильності висновку експерта.

Згідно з частиною 4 статті 102 ГПК України у разі ухилення учасника справи від подання суду на його вимогу необхідних для проведення експертизи матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, що перешкоджає її проведенню, суд залежно від того, яка особа ухиляється, а також яке ця експертиза має значення, може визнати встановленою обставину, для з`ясування якої експертиза була призначена, або відмовити у її визнанні.

Таким чином, враховуючи приписи п.4 ст. 102 ГПК України, а також той факт, що відповідачем не було виконано вимоги ухвали суду, що перешкоджає проведенню експертизи з метою встановлення факту дійсності чи недійсності підпису відповідача на документах, на які посилається позивач, колегія суддів відмовляє відповідачу у визнанні обставин щодо не підписання ним додаткових договорів від 30.01.2018 № ПК-Вок-Полтава/498/05-Н/Д1/18 та від 23.05.2018 № ПК-Вок-Полтава/498/05-Н/Д2/18 до договору оренди, акту від 30.01.2018 та розрахунку орендної плати.

Щодо посилання відповідача на відсутність на вказаних додаткових угодах його печатки.

Згідно з абзацом 3 частини другої статті 207 ЦК України, що був чинним станом на момент укладення договору оренди в редакції додаткової угоди № 4 від 12.05.2014, було передбачено, що обов`язковість скріплення правочину печаткою може бути визначена за письмовою домовленістю сторін.

Відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо використання печаток юридичними особами та фізичними особами - підприємцями" від 23.03.2017 № 1982-VIII, що набрав чинності 19.07.2017, виключено абзац 3 щодо обов`язковості скріплення правочину печаткою.

Цим Законом статтю 58-1 ГК України викладено в такій редакції:

"1. Суб`єкт господарювання має право використовувати у своїй діяльності печатки. Використання суб`єктом господарювання печатки не є обов`язковим.

2. Відбиток печатки не може бути обов`язковим реквізитом будь-якого документа, що подається суб`єктом господарювання до органу державної влади або органу місцевого самоврядування. Копія документа, що подається суб`єктом господарювання до органу державної влади або органу місцевого самоврядування, вважається засвідченою у встановленому порядку, якщо на такій копії проставлено підпис уповноваженої особи такого суб`єкта господарювання або особистий підпис фізичної особи - підприємця. Орган державної влади або орган місцевого самоврядування не вправі вимагати нотаріального засвідчення вірності копії документа у разі, якщо така вимога не встановлена законом.

3. Наявність або відсутність відбитка печатки суб`єкта господарювання на документі не створює юридичних наслідків.

4. Виготовлення, продаж та/або придбання печаток здійснюється без одержання будь-яких документів дозвільного характеру".

Відтак, на час укладення додаткових договорів ні умовами чинного законодавства, ні умовами договору оренди не було передбачено обов`язковість скріплення їх печатками, а отже наявність/відсутність відбитка печатки відповідача на документі не створює юридичних наслідків та не впливає на встановлення обставини щодо укладення/не укладення додаткових договорів.

Також, на підтвердження обставин щодо не підписання додаткових договорів від 30.01.2018 № ПК-Вок-Полтава/498/05-Н/Д1/18 та від 23.05.2018 № ПК-Вок-Полтава/498/05-Н/Д2/18 до договору оренди відповідачем додано до матеріалів справи нотаріально посвідчену заяву свідка ОСОБА_1 від 07.03.2023.

Зі змісту вказаної заяви вбачається, що ОСОБА_1 цією заявою стверджує, що 13 березня 2018 року до неї звернулась робітниця ФОП Бактибаєва А.Т., котра працювала в нього в торговому приміщенні, розташованому за адресою АДРЕСА_1 (в фойє вокзалу Полтава-Південна); робітниця повідомила їй наступне: "Працівники вокзалу Полтава-Південна принесли і залишили Додатковий договір від 30.01.2018, розрахунок до нього і акт приймання-передачі. Просили підписати минулою датою, при цьому погрожуючи що вимкнуть електроживлення цього торгового приміщення, якщо з боку ФОП Бактибаєва А.Т. не буде стояти три підписи та обов`язково три відтиски печатки ОСОБА_2 ". Також в заяві нею зазначено про неможливість це зробити, оскільки на той час ОСОБА_2 відлетів до Єгипту, і печатку забрав з собою, при огляді цього додаткового договору вона побачила, що з боку ОСОБА_2 нічого не було, оглянувши все це вона вирішила не підписувати ці документи. Крім того, в заяві зазначено, що в червні випадок повторився з іншими паперами, а саме: додатковий договір від 23.05.2018, проте на той час ОСОБА_2 також відлетів у Таїланд і печатку забрав з собою; переглянувши цей додатковий договір вона також побачила, що з боку ОСОБА_2 підпис і печатка не стояли, та теж відмовилась його підписувати.

Під час первісного розгляду даної справи апеляційний суд фактично дійшов висновку, що додаткові договори не укладались, зазначивши про те, що до матеріалів справи відповідачем додано заяву свідка ОСОБА_4 , в яких викладаються обставини отримання вище зазначених додаткових договорів та відсутність на них підпису відповідача.

Направляючи справу на новий розгляд Верховний Суд а постанові від 17.07.2024 у даній справі вказав на те, що суд апеляційної інстанції взагалі не дослідив заяву свідка, не відобразив її зміст у постанові, не пояснив, які обставини заява підтверджує, та чому суд дійшов висновку про достатню вірогідність цієї заяви як доказу; на порушення частин 1, 2 статті 89 ГПК України суд апеляційної інстанції, розглянувши заяву свідка без його виклику для допиту у судове засідання, не надав позивачу можливість додатково надати власні докази, які спростовують заяву свідка, та відповідні заперечення, що є порушенням права на справедливий судовий розгляд (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Досліджуючи вказану заяву свідка на виконання вказівок суду касаційної інстанції судова колегія зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 87 ГПК України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, або які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб.

На підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Законом можуть бути визначені інші обставини, які не можуть встановлюватися на підставі показань свідків уваги (ч. 2 статті 87 ГПК України).

Показання свідка, що ґрунтуються на повідомленнях інших осіб, не беруться судом до уваги (ч. 3 статті 87 ГПК України).

Статтею 88 ГПК України передбачено, що показання свідка викладаються ним письмово у заяві свідка. У заяві свідка зазначаються ім`я (прізвище, ім`я та по батькові), місце проживання (перебування) та місце роботи свідка, поштовий індекс, реєстраційний номер облікової картки платника податків свідка за його наявності або номер і серія паспорта, номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти (за наявності), обставини, про які відомо свідку, джерела обізнаності свідка щодо цих обставин, а також підтвердження свідка про обізнаність із змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань та про готовність з`явитися до суду за його викликом для підтвердження своїх свідчень. Підпис свідка на заяві посвідчується нотаріусом. Не вимагається нотаріальне посвідчення підпису сторін, третіх осіб, їх представників, які дали згоду на допит їх як свідків.

В судовому засіданні 07.11.2024 під час з`ясування обставин щодо особи ОСОБА_1 та її зв`язку зі спірними правовідносинами, представник відповідача зазначив, що вказана особа була працівником відповідача. Проте відповідні докази відсутні як в матеріалах справи, так й про відповідні обставини не зазначено в заяві свідка.

У заяві свідка зазначено про те, що ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем, проте обставин щодо місця її роботи не зазначено, як й не зазначено підстав для отримання нею переданих для підпису відповідачу документів, так й наявності повноважень на їх підписання замість нього.

Водночас, свідок не може свідчити про ті обставини, які відбувались поза його присутності. Зі змісту заяви свідка судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 викладені, зокрема, обставини зі слів іншої невстановленої особи - робітниці ФОП Бактибаєв А.Т., а тому, на підставі ч.4 ст.87 ГПК України, не беруться судом до уваги.

До того ж, викладені в заяві свідка обставини щодо отримання іншою особою таких документів як додатковий договір від 30.01.2018, розрахунок до нього та акт приймання-передачі, додатковий договір від 23.05.2018 за відсутності на них підпису відповідача, взагалі не містять посилання ні на спірний договір оренди, не зазначено про те, що наведені документи стосувались спірного орендованого приміщення, а також відсутні відомості про ідентичність цих документів тим, на які посилається позивач в межах даного спору.

При цьому, в заяві свідка зазначено про відсутність відповідача в країні на час надання працівниками вокзалу документів для підпису. Проте, відповідачем доказів на підтвердження цих обставин не додано (напр. копії закордонного паспорту тощо).

Заява свідка є доказом, який за умови дотримання вимог процесуального закону щодо її форми, підлягає оцінці в сукупності з іншими доказами у справі відповідно до статті 86 ГПК України. Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №911/1382/18, від 24.03.2020 у справі №904/1975/19.

Водночас, як вбачається з наявних в матеріалах справи листів Філії "Пасажирська компанія" ПАТ "Укрзалізниця" від 31.05.2018 № 259, від 17.07.2018 №342, листів виробничого підрозділу вокзалу станції Полтава-Південна філії "Пасажирська компанія" ПАТ "Укрзалізниця" від 24.10.2018 №525, від 18.05.2020 №137, від 04.08.2020 №235, листів виробничого підрозділу вокзалу станції Полтава-Південна філії "Вокзальна компанія" АТ "Укрзалізниця" від 03.02.2021 №63, від 07.04.2021 №224, від 18.06.2021 №418, було неодноразово викладено обставини щодо укладення сторонами додаткових договорів від 30.01.2018 та від 23.05.2018 до договору оренди, повідомлення відповідача про не продовження договору оренди та необхідність звільнення орендованого приміщення, закінчення терміну дії договору 30.06.2018 (т.1, а.с.43-46, т.3, а.с. 3-18).

Вказані листи було вручено відповідачу особисто або доставлено через засоби поштового зв`язку, про що свідчать його відмітки з датою отримання та не заперечувалось під час розгляду даної справи.

При цьому, матеріали справи не містять жодних заперечень/листів надісланих на адресу позивача стосовно укладення цих додаткових угод, необізнаності відповідача щодо їх існування або підписання.

Також, матеріали справи містять виставлені позивачем рахунки-фактури за липень 2018 року - грудень 2022 року, в яких після червня 2018 року за кожен місяць нараховано розмір неустойки у розмірі подвійної оплати за користування майном у сумі 3931,24 грн (т.3, а.с.17-72). Згідно наявних в матеріалах справи виписок по рахунку відповідачем сплачувались такі рахунки, однак з призначенням платежу як передоплата за договором та в інших сумах (т.3, а.с.73-83).

Як зазначено в постанові Верховного Суду у даній справі встановлення факту виконання підпису на додаткових договорах не відповідачем не є безумовним доказом того, що договори не були укладені. Якщо буде встановлено, що, як стверджує позивач, відповідач сам надав позивачу підписані зі свого боку додаткові договори, то це може свідчити про бажання відповідача заздалегідь недобросовісно створити підстави для заперечення проти укладеності договорів.

Отже, отримання листів від позивача особисто відповідачем протягом 2018-2021 років, та не повідомлення його про начебто не укладення (не підписання) з позивачем додаткових договорів, додатково підтверджує про обізнаність відповідача про їх укладення.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Аналіз змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Одночасно статтею 86 цього Кодексу передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та інші проти Швеції" зазначив, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей"…Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Крім того у пунктах 1-3 частини 1 статті 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, питання, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Даний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 05 грудня 2023 року у справі № 920/659/22.

Враховуючи наведену вище сутність принципу змагальності сторін та стандарту доказування "вірогідності доказів", вирішуючи спір у цій справі, суд апеляційної інстанції враховуючи наведені вище норми процесуального закону та оцінивши належність та допустимість кожного доказу окремо і у сукупності, врахувавши стандарт доказування "вірогідності доказів", дійшов висновку про недоведеність відповідачем факту не укладення додаткових договорів від 30.01.2018 № ПК-Вок-Полтава/498/05-Н/Д1/18 та від 23.05.2018 № ПК-Вок-Полтава/498/05-Н/Д2/18, оскільки більш вірогідними є обставини щодо їх укладення сторонами та обізнаності відповідача з такими договорами.

Щодо твердження апелянта про автоматичне продовження договору оренди (в редакції додаткової угоди № 4 від 12.05.2014 та з урахуванням додаткової угоди № 5 від 02.02.2015), судова колегія зазначає таке.

Так, частиною першою статті 763 ЦК України встановлене загальне правило, за яким договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Аналогічні за змістом положення містить частина четверта статті 284 ГК України, відповідно до якої строк договору оренди визначається за погодженням сторін.

Закінчення строку, на який було укладено договір оренди, є однією з підстав його припинення (частина четверта статті 291 ГК України).

Виняток з наведеного правила передбачений частиною першою статті 764 ЦК України, за змістом якої у разі якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Також, відповідно до частини четвертої статті 284 ГК України у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Отже, норми статті 764 ЦК України та частини четвертої статті 284 ГК України визначають можливість продовження договору оренди на той самий термін і на тих самих умовах. При цьому для такого автоматичного продовження договору оренди передбачена особливість - відсутність заяви (повідомлення) однієї зі сторін про припинення чи зміну умов договору протягом місяця після закінчення терміну його дії.

Відсутність такого заперечення як в силу статті 764 ЦК України, так і частини четвертої статті 284 ГК України може мати прояв у "мовчазній згоді" і в такому випадку орендар саме в силу закону може розраховувати, що договір оренди вважається поновленим/продовженим на строк, який був раніше встановлений договором.

У контексті наведеного заява орендодавця про припинення договору оренди за закінченням строку договору є одностороннім правочином, який відображає волевиявлення орендодавця в орендних правовідносинах, що не потребує узгодження з орендарем в силу прямої норми закону, і є підставою для припинення відповідних зобов`язальних правовідносин.

Повідомлення орендодавцем орендаря про припинення договору є юридично значимою дією, яка засвідчує наявність такого волевиявлення та забезпечує своєчасну обізнаність з ним іншої сторони, а тому є передумовою для настання обумовлених таким одностороннім правочином наслідків також для іншої особи за правилами абзацу 3 частини третьої статті 202 ЦК України.

У наведених висновках суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 19.05.2020 у справі № 910/719/19 (провадження № 12-18гс20), а також до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 01.06.2021 у справі № 916/2197/20 з посиланням на відповідні висновки Великої Палати Верховного Суду також в постанові від 19.05.2020 у справі № 910/719/19.

Оскільки зазначеними нормами визначено загальні умови, за яких договір оренди вважається пролонгованим на строк, який був раніше встановлений, і на тих самих умовах, що були передбачені договором, то для продовження дії договору не вимагається обов`язкового укладення нового договору або внесення змін до нього.

Правове регулювання процедури припинення орендних правовідносин, наведене у статті 764 Цивільного кодексу України, спрямовано на досягнення справедливого балансу між правом орендодавця, як власника майна, володіти, користуватися та розпоряджатися майном на власний розсуд і правом орендаря очікувати на стабільність та незмінність його майнового становища. У контексті наведених вище норм настання наслідків у виді припинення чи продовження договору є пов`язаним із дотриманням сторонами орендних правовідносин добросовісної та послідовної поведінки, обумовленої змістом укладеного договору, положеннями господарського законодавства, а також усталеними звичаями ділового обороту та документообігу.

Як вже було зазначено, відповідно до пункту 8.5 договору (в редакції додаткової угоди № 4 від 12.05.2014) у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором з врахуванням змін у законодавстві. Зазначені дії оформляються додатковою угодою, яка є невід`ємною частиною договору.

Судова колегія зазначає, що відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом пункту 8.5 договору оренди підставою для пролонгації договору оренди є, по-перше, відсутність заяви однієї із сторін про припинення цього договору, а по-друге, оформлення продовження договору оренди на той самий строк і на тих самих умовах шляхом укладення додаткової угоди як невід`ємної частини цього договору, що відповідає загальним правилам цивільного та господарського законодавства і виключає підстави вважати договір оренди автоматично пролонгованим.

Наведена правова позиція викладена також у постановах Верховного Суду від 05.06.2019 у справі №910/6828/18, від 13.06.2018 у справі №910/15540/16 та від 12.04.2018 у справі №911/1654/17.

З огляду на те, що у пункті 8.5 договору оренди сторони за взаємною згодою визначили однією із передумов його пролонгації укладення додаткової угоди про продовження договору оренди на той самий строк і на тих самих умовах, та зважаючи на відсутність у матеріалах справи доказів визнання зазначеного пункту договору недійсним у відповідній частині (презумпцію правомірності правочину згідно зі статтею 204 ЦК України), колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про припинення дії договору оренди у зв`язку з не укладенням між сторонами відповідної додаткової угоди.

При цьому, судова колегія зазначає, що в цій частині посилання скаржника на неукладення додаткових договорів від 30.01.2018 та 23.05.2018 не має вирішального значення, оскільки за взаємною згодою сторін погоджено вищенаведені умови договору щодо необхідності оформлення продовження договору оренди саме шляхом укладення додаткової угоди, а тому твердження апелянта про автоматичне продовження договору оренди на 2 роки 364 дні після закінчення строку його дії 27.01.2018, визначеного в редакції додаткової угоди № 5 від 02.02.2015, не відповідають умовам договору та фактичним правовідносинам сторін за договором, а отже відхиляються судом апеляційної інстанції як безпідставні.

При цьому, наведене додатково свідчить про те, що більш вірогідним є обставини щодо укладення додаткових договорів від 30.01.2018 та 23.05.2018, якими було продовжено строк дії договору оренди, оскільки матеріали справи не містять доказів звернення відповідача до позивача після 27.01.2018 з вимогами щодо оформлення правовідносин з продовження договору оренди шляхом укладення додаткової угоди, у тому числі в судовому порядку.

Водночас матеріали справи містять лист-повідомлення філії "Пасажирська компанія" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" від 31.05.2018 № 259 про закінчення та не продовження строку дії договору оренди, який надісланий поштою та наданий особисто орендарю 27.07.2018 (т.1, а.с.43). Крім того, у листі філії "Пасажирська компанія" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" від 17.07.2018 № 342 повідомлено відповідача про закінчення строку дії договору оренди та нарахування неустойки за неповернення майна після закінчення строку дії договору оренди (т.1, а.с.44).

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає правильним висновок суду першої інстанції про припинення дії договору оренди від 27.11.2005 № № 498/05-Н з 30.06.2018 у зв`язку з неукладенням між сторонами відповідної додаткової угоди, який (висновок) обґрунтовано покладено в основу оскаржуваного судового рішення в частині задоволення позовних вимог про зобов`язання звільнити орендоване майно та сплату неустойки.

Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму ЦК України.

Частиною першою статті 785 ЦК України передбачено, що в разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Тобто, із закінченням строку договору найму (оренди), на який його було укладено та за наявності заперечень наймодавця щодо подальшого користування наймачем майном, договір є припиненим, що, у свою чергу, означає припинення дії (чинності) для сторін всіх його умов, а їх невиконання (невиконання окремих його умов) протягом дії договору є невиконанням зобов`язання за цим договором, що має відповідні наслідки (настання відповідальності за невиконання чи неналежне виконання обов`язків під час дії договору тощо), однак не зумовлює продовження дії (чинність) договору в цілому або тих його умов, що не були виконані (неналежно виконані) стороною (сторонами).

Із встановлених обставин справи вбачається, що після закінчення строку дії договору оренди, відповідач не повернув позивачу майно з орендного користування.

Після спливу строку дії договору невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною 2 статті 785 ЦК України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.

Так, частина друга статті 785 ЦК України передбачає, що якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.

Неустойка за цією нормою має спеціальний правовий режим, який обумовлений тим, що зобов`язання наймача (орендаря) з повернення об`єкта оренди є майновим і виникає після закінчення дії договору. Наймодавець (орендодавець) у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші ефективні засоби впливу задля виконання відповідного зобов`язання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.

До предмета доказування при вирішенні спорів щодо стягнення неустойки в порядку частини другої статті 785 ЦК України як подвійної плати за користування орендованим майном після спливу строку дії договору оренди входять обставини, пов`язані з невжиттям орендарем належних заходів щодо повернення орендодавцю об`єкта оренди за наслідком припинення орендних правовідносин, за відсутності умов, які би перешкоджали орендарю вчасно повернути майно орендодавцю у визначений договором оренди строк; умисним ухиленням орендаря від обов`язку щодо повернення орендодавцю об`єкта оренди; утриманням орендованого майна у володінні орендаря та перешкоджанням орендарем у доступі орендодавця до належного йому об`єкта оренди; відсутністю з боку орендодавця бездіяльності та невчиненням ним дій, спрямованих на ухилення від обов`язку прийняти орендоване майно від орендаря та оформити повернення наймачем орендованого майна. Обставини вчинення орендарем дій з повернення орендованого майна та відсутність у нього умислу на ухилення від повернення об`єкта оренди виключають можливість застосування орендодавцем до орендаря відповідальності у вигляді неустойки в порядку частини другої статті 785 ЦК України. Аналогічна за змістом правова позиція наведена, зокрема, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.12.2019 у справі № 910/20370/17 та постанові Верховного Суду від 19.07.2023 у справі № 924/746/22.

Отже, за змістом статті 785 ЦК України, яка визначає обов`язки наймача у разі припинення договору найму, суд у разі звернення з позовною заявою про повернення орендованого майна та стягнення неустойки зобов`язаний встановити факт як припинення дії договору оренди, так і факт користування/володіння річчю, яка є предметом договору оренди поза межами дії договору без наявності на те правових підстав.

Враховуючи, що 31.05.2018 позивач звернувся до відповідача з вимогою про повернення орендованого майна, в якій висловив заперечення стосовно подальшого продовження орендних правовідносин та заявив про припинення договору оренди від 27.11.2005 № № 498/05-Н з 01.07.2018, матеріали справи не містять доказів повернення відповідачем нерухомого майна у відповідності до приписів частини 2 статті 795 ЦК України або вчинення ним дій на таке повернення та ухилення орендодавця від прийняття об`єкта оренди, спірний договір припинений з липня 2018 року, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для стягнення неустойки, заявленої у порядку частини другої статті 785 ЦК України, з травня 2020 року по червень 2022 року у загальному розмірі 101903,70 грн, яка розрахована виходячи з орендної плати за місяць в розмірі 1965,62 грн без ПДВ з урахуванням індексу інфляції (т.1, а.с.12-13).

При цьому, до суду першої інстанції відповідачем не було заявлено будь-яких заперечень на розрахунок позивача суми неустойки. Доводи апеляційної скарги також не стосуються правильності розрахунків позивача та висновків місцевого господарського суду щодо їх обґрунтованості, а тому у відповідності до вимог статті 269 ГПК України судом апеляційної інстанції не переглядається.

За таких обставин, встановивши неповернення відповідачем об`єкта оренди після припинення дії договору оренди, яке відбулося виключно з вини самого орендаря (відповідача), який добровільно не повернув цей об`єкт оренди позивачу, а продовжив користування орендованим майном, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відхилення доводів відповідача щодо продовження орендних відносин та підставність позовних вимог про зобов`язання відповідача звільнити орендоване нерухоме майно позивача та стягнення з відповідача неустойки нарахованої відповідно до частини 2 статті 785 ЦК України.

Наведене свідчить, що доводи скаржника про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, у зв`язку з чим колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення господарського суду.

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оскаржуване рішення відповідає вимогам статті 236 ГПК України, а тому відсутні підстави для його скасування.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення господарського суду - без змін.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 269, 270, п. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Бактибаєва Аскара Токтогуловича залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 08.12.2022 у справі № 917/730/22 залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження до Верховного Суду передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 18.11.2024.

Головуючий суддя Я.О. Білоусова

Суддя Л.М. Здоровко

Суддя О.А. Пуль


Суд	Східний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення	07.11.2024
Оприлюднено	20.11.2024
Номер документу	123079805
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі) про державну власність щодо оренди

Киричук О.А.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 07.11.2024 по справі 917/730/22СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —917/730/22

Постанова від 07.11.2024

Постанова
від 07.11.2024 по справі 917/730/22
СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД