Постанова

від 15.11.2024 по справі 922/4069/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2024 року

м. Київ

cправа № 922/4069/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Жайворонок Т. Є. - головуючої, Бенедисюка І. М., Ємця А. А.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інженерно-технологічний центр "Технополіс"»

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.09.2024

(у складі колегії суддів: Здоровко Л. М. (головуючий), Білоусова Я. О., Попков Д. О.)

за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Інженерно-технологічний центр "Технополіс"» на дії приватного виконавця

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інженерно-технологічний центр "Технополіс"»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «НПП Флайтех»

про витребування майна,

УСТАНОВИВ:

У липні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Інженерно-технологічний центр "Технополіс"» (далі - заявник, стягувач, ТОВ ІТЦ «Технополіс») звернулось до господарського суду з заявою про встановлення контролю за виконанням рішення суду, в якій просило:

- визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця Підгірного Олексія Сергійовича (далі - приватний виконавець) про зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 (далі - ВП № НОМЕР_1) від 24.07.2024;

- зобов`язати приватного виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання відповідного судового рішення відновити ВП № НОМЕР_1 та невідкладно вчинити виконавчі дії, передбачені ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII).

Заява мотивована тим, що рішення (дії) приватного виконавця щодо зупинення ВП № НОМЕР_1 через відкриття справи № 922/1792/24 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «НПП Флайтех» (далі - боржник, ТОВ «НПП Флайтех») є неправомірними, оскільки спір по суті у даній справі мав немайновий характер з огляду на те, що ухвалено витребувати від боржника належне стягувачу на праві власності майно та повернути його, тобто боржника зобов`язано вчинити певні дії, тому відповідне рішення суду підлягає виконанню як рішення немайнового характеру за правилами ст. 63 Закону № 1404-VIII.

Господарський суд Харківської області ухвалою від 06.08.2024 скаргу стягувача задовольнив повністю. Визнав протиправною та скасував постанову приватного виконавця про зупинення вчинення виконавчих дій у ВП № НОМЕР_1 від 24.07.2024. Зобов`язав приватного виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання відповідного судового рішення відновити ВП № НОМЕР_1 та невідкладно вчинити виконавчі дії, передбачені ст. 63 Закону № 1404-VIII.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що майно належить на праві власності стягувачу, а вимоги за виконавчим документом (наказом суду) є немайнового характеру, адже зобов`язують боржника вчинити певні дії - повернути стягувачу його майно, тому мораторій на задоволення вимог кредиторів, введений в межах справи про банкрутство, не поширюється на виконання таких вимог і процедура банкрутства не зупиняє виконання судового рішення про повернення майна, що свідчить про протиправність постанови приватного виконавця про зупинення вчинення виконавчих дій у ВП № НОМЕР_1 від 24.07.2024.

Також за висновками місцевого господарського суду в межах ВП № НОМЕР_1 переходу права власності не відбувається, оскільки право власності на майно належить стягувачу, тому виконання судового рішення у цій справі має здійснюватися в порядку виконання рішень немайнового характеру за ст. 63 Закону № 1404-VIII.

Східний апеляційний господарський суд у постанові від 25.09.2024 ухвалу суду першої інстанції від 06.08.2024 скасував. Справу № 922/4069/23 направив для розгляду до Господарського суду Харківської області в межах справи № 922/1792/24 про банкрутство ТОВ «НПП Флайтех».

Апеляційний суд виходив з того, що положення ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) передбачають, що у межах справи про банкрутство розглядаються і «спори щодо інших вимог до боржника», тому в разі оскарження дій приватного виконавця, які стосуються виконання судового рішення, ухваленого у спорі за участю боржника, така скарга підлягає розгляду судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство № 922/1792/24 стосовно боржника, відповідно, скарга позивача на рішення (дії) приватного виконавця прийнята та розглянута судом в межах цієї справи № 922/4069/23 з порушенням правил підсудності.

При цьому суд апеляційної інстанції врахував правові висновки Верховного Суду, зокрема, у постанові від 13.04.2023 у справі № 910/21981/16.

У поданій касаційній скарзі ТОВ ІТЦ «Технополіс», посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме ст. 339 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та ст. 7 КУзПБ, а також на наявність підстав касаційного оскарження за п. 2, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, просить скасувати постанову апеляційного суду від 25.09.2024, а ухвалу суду першої інстанції від 06.08.2024 - залишити в силі.

За доводами касаційної скарги положення ч. 2 ст. 7 КУзПБ передбачають концентрацію спорів майнового характеру. Натомість у цій справі спір мав немайновий характер, адже боржника зобов`язано вчинити певні дії - повернути стягувачу належне йому на праві власності майно, і виконання такого рішення має відбуватись за правилами ст. 63 Закону № 1404-VIII в межах ВП № НОМЕР_1. Подана заявником скарга стосувалася виключно процедурних питань, прийнятих приватним виконавцем, і до майна боржника не має відношення. В межах цієї справи і стадії між стягувачем та боржником немає жодних спорів, адже вони вже вирішенні під час розгляду справи № 922/4069/23 по суті, а в межах виконання судового рішення у цій справі забезпечується задоволення виключно індивідуального інтересу стягувача про повернення майна у фактичне володіння, право власності на яке ніколи боржнику не переходило.

Верховний Суд ухвалою від 18.10.2024 відкрив касаційне провадження у даній справі з підстави, передбаченої абз. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Відповідач та приватний виконавець не скористались своїм правом на подачу відзиву на касаційну скаргу.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

У ч. 1 ст. 300 ГПК України визначено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Отже, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови апеляційного суду, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, якою суд скасував ухвалу суду першої інстанції про задоволення скарги на рішення (дії) приватного виконавця, а справу № 922/4069/23 направив для розгляду до місцевого господарського суду в межах справи № 922/1792/24 про банкрутство ТОВ «НПП Флайтех».

Суди попередніх інстанцій встановили, що на розгляді господарських судів перебувала справа № 922/4069/23 за позовом ТОВ ІТЦ «Технополіс» про витребування від ТОВ «НПП Флайтех» токарного обробляючого центру Emcoturn S65 з системою керування Siemens 828D та повернення його ТОВ ІТЦ «Технополіс».

Господарський суд Харківської області у рішенні від 19.12.2023 позов задовольнив повністю. Вирішив витребувати у ТОВ «НПП Флайтех» та повернув ТОВ ІТЦ «Технополіс» за рахунок ТОВ «НПП Флайтех» токарний обробляючий центр Emcoturn S65 з системою керування Siemens 828D. Стягнув з ТОВ «НПП Флайтех» на користь ТОВ ІТЦ «Технополіс» судові витрати.

Східний апеляційний господарський суд у постанові від 27.12.2024 рішення суду першої інстанції скасував, прийняв нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Верховний Суд у постанові від 21.05.2024 постанову суду апеляційної інстанції від 27.12.2023 скасував, а рішення місцевого господарського суду від 19.12.2023 залишив в силі. Стягнув з ТОВ «НПП Флайтех» на користь ТОВ ІТЦ «Технополіс» судові витрати.

У постанові суд касаційної інстанції, серед іншого, дійшов висновку, що токарний обробляючий центр є власністю ТОВ ІТЦ «Технополіс», оскільки ТОВ «НПП Флайтех» повну вартість цього обладнання не сплатило, а за умовами договору поставки право власності на обладнання переходить від постачальника до покупця з моменту повної оплати суми договору. За встановлених обставин відмови ТОВ ІТЦ «Технополіс» від договору поставки, Суд виснував, що ТОВ «НПП Флайтех» зобов`язане повернути устаткування на підставі ч. 2 ст. 695 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за вимогою ТОВ ІТЦ «Технополіс» як власника.

18.06.2024 суд першої інстанції видав судові накази на примусове виконання рішення суду першої інстанції від 19.12.2023 та постанови Верховного Суду від 21.05.2024, стягувачем за якими є ТОВ ІТЦ «Технополіс», а боржником - ТОВ «НПП Флайтех».

15.07.2024 приватний виконавець виніс постанову про відкриття ВП № НОМЕР_1 з виконання наказу від 18.06.2024 про витребування у ТОВ «НПП Флайтех» та повернення ТОВ ІТЦ «Технополіс» за рахунок ТОВ «НПП Флайтех» токарного обробляючого центру.

22.07.2024 приватний виконавець у присутності представника стягувача склав акт, в якому зазначив, що прибувши за відомим стягувачу місцезнаходженням майна: м. Харків, вул. Переяславська, 23, невстановлена виконавцем особа повідомила, що предмет виконання судового рішення відсутній, що унеможливило виконання судового наказу.

24.07.2024 приватний виконавець виніс постанову про зупинення вчинення виконавчих дій у ВП № НОМЕР_1, оскільки встановив, що Господарський суд Харківської області в ухвалі від 09.07.2024 відкрив провадження у справі № 922/1792/24 про банкрутством ТОВ «НПП Флайтех».

Не погодившись з рішенням (діями) приватного виконавця щодо винесення постанови про зупинення вчинення виконавчих дій у ВП № НОМЕР_1 від 24.07.2024, ТОВ ІТЦ «Технополіс» звернулось до суду із цією заявою (скаргою) в порядку ст. 339 ГПК України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до п. 1 ч. 1, ч. 5 ст. 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення та виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

Водночас згідно з п. 4 ч. 1 ст. 34 Закону № 1404-VIII виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі відкриття господарським судом провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) боржника, якщо відповідно до закону на вимогу стягувача поширюється дія мораторію, запровадженого господарським судом. Виконавець не зупиняє вчинення виконавчих дій у разі перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника).

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (ч. 1 ст. 74 Закону № 1404-VІІІ).

Згідно зі ст. 339 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Отже, одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби.

У постанові від 13.04.2023 у справі № 910/21981/16 Верховний Суд зазначив, що провадження у справах про банкрутство є однією з форм господарського процесу, тому в його межах повинні виконуватися завдання господарського судочинства та досягатися його мета - ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

За правилами предметної юрисдикції господарських судів у п. 8 ч. 1 ст. 20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство. Такі справи розглядаються господарським судом за місцезнаходженням боржника (ч. 13 ст. 30 цього Кодексу).

Отже, процесуальний закон встановив імперативне правило виключної підсудності справ про банкрутство та справ у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство.

З моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника.

Провадження у справах про банкрутство об`єктивно формується на засадах конкуренції кредиторів. Дотримання цього принципу забезпечується, зокрема, концентрацією судових спорів, стороною яких є боржник, у межах справи про його банкрутство відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 20 ГПК України та кореспондуючими цій нормі правилами ст. 7 КУзПБ.

Відповідно до ч. 1, абз. 1 ч. 2 ст. 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

У ч. 3 ст. 7 КУзПБ встановлено правило, за яким матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство, надсилаються до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї справи.

Отже, розгляд усіх майнових спорів, а також спорів щодо інших вимог до боржника, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і лише господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи.

Системний аналіз змісту приписів ст. 7 КУзПБ у сукупності із зазначеними нормами ГПК України щодо предметної та територіальної юрисдикції (підсудності) свідчить, що принцип концентрації в межах справи про банкрутство всіх спорів, у яких стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна є універсальним і норми ГПК України чи КУзПБ не встановлюють винятків із цього правила.

Цей підхід є дієвим механізмом забезпечення реалізації принципу конкурсного імунітету, а також судового контролю у відносинах неплатоспроможності та банкрутства, за яким усі рішення чи дії, що можуть вплинути на майнові активи боржника, мають бути підконтрольні суду, що здійснює провадження у справі про банкрутство.

Такі рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, що безпосередньо або опосередковано впливатимуть на майнові активи боржника, можуть відбуватися, зокрема, у виконавчих провадженнях, стороною яких є боржник, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство.

Аналізуючи сутність судового контролю за виконанням судових рішень, підставою для здійснення якого є звернення сторони виконавчого провадження, яка вважає, що відповідним рішенням (дією, бездіяльністю) виконавця порушено її права, Верховний Суд виснував, що питання, яке є предметом розгляду суду під час судового контролю за виконанням судових рішень, має усі характерні ознаки спору, оскільки постає як стан невизначеності у правах та обов`язках її учасників, що має бути усунутий судовим рішенням.

Та обставина, що спір цей є суто процесуальним, особливого значення в розглядуваному контексті не має. Адже за змістом ч. 1 ст. 7 КУзПБ саме господарський суд, що здійснює провадження у справі про банкрутство, розглядає спори, стороною яких є боржник, причому ч. 2 цієї статті конкретизує, що до таких спорів, зокрема, належать спори щодо інших вимог до боржника, тобто спори, які тим чи іншим чином стосуються інших вимог до боржника.

Отже, у разі оскарження, зокрема, рішення (дій) виконавця, які стосуються примусового виконання за рішеннями у спорах, стороною яких є боржник у справі про банкрутство, які були вирішені поза межами справи про банкрутство до введення в дію КУзПБ або з інших причин, така скарга (заява) підлягає розгляду судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.

При цьому Верховний Суд наголосив, що господарським судам слід ураховувати у системному взаємозв`язку ст. 339, 340 ГПК України та ст. 7 КУзПБ, керуючись пріоритетом приписів спеціального закону - КУзПБ, а також закріпленими у цьому законі принципами концентрації всіх спорів, стороною яких є боржник, у межах справи про банкрутство та судового контролю у відносинах банкрутства (неплатоспроможності).

У справі, яка розглядається, суди попередніх інстанцій з`ясували, що в провадженні Господарського суду Харківської області перебуває справа № 922/1792/24 про банкрутство ТОВ «НПП Флайтех». В ухвалі від 09.07.2024 у вказаній справі, крім відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ «НПП Флайтех», суд, зокрема, постановив ввести мораторій на задоволення вимог кредиторів, заборонити стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, а також у разі виконання рішень у немайнових спорах, ввести процедуру розпорядження майном та призначив арбітражного керуючого.

15.07.2024 приватний виконавець виніс постанову про відкриття ВП № НОМЕР_1 з виконання судового наказу у справі № 922/4069/23, а 24.07.2024 шляхом прийняття відповідної постанови зупинив вчинення виконавчих дій з огляду на відкриття провадження у справі № 922/1792/24 про банкрутство ТОВ «НПП Флайтех».

Отже, станом на дату ухвалення рішення у справі № 922/4069/23 ТОВ «НПП Флайтех» не перебувало в процесі визнання банкрутом, однак на дату прийняття приватним виконавцем постанови від 15.07.2024 про відкриття ВП № НОМЕР_1 стосовно боржника у справі № 922/4069/23 уже була порушена справа про банкрутство № 922/1792/24 та введено мораторій на задоволення кредиторських вимог як майнових, так і немайнових.

Стягувач звернувся до суду зі скаргою на рішення (дії) приватного виконавця у ВП № НОМЕР_1, зокрема, щодо прийняття постанови про зупинення вчинення виконавчих з примусового виконання судового рішення у справі № 922/4069/23 про витребування із володіння боржника майна (токарного обробляючого центру) та зобов`язання передати його стягувачу, який є власником цього майна.

Одночасне зазначення у судовому рішенні (виконавчому документі) про задоволення вимог про витребування із володіння іншої особи майна та зобов`язання передати його власнику не може свідчити про те, що таке рішення підлягає виконанню як рішення немайнового характеру, оскільки виконання такого рішення передбачає вчинення державним чи приватним виконавцем дій щодо вилучення такого майна у боржника та передачу його стягувачу, а не обмежується лише діями виконавця щодо перевірки виконання рішення боржником.

Отже, спір про витребування майна (рухомого, нерухомого) з чужого незаконного володіння та зобов`язання передати його власнику є майновим спором, а тому відповідне рішення підлягає примусовому виконанню як рішення майнового характеру (за правилами ст. 60, а не ст. 63 Закону № 1404-VІІІ) (такі висновки наведені Верховним Судом у постановах від 24.06.2021 у справі № 914/2614/13, від 30.06.2021 у справі № 201/12569/16), що спростовує протилежні доводи касаційної скарги.

З огляду на викладене, а також на позицію Верховного Суду у постанові від 13.04.2023 у справі № 910/21981/16, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що заява (скарга) стягувача на рішення (дії) приватного виконавця, подана в межах справи № 922/4069/23, підлягає розгляду господарським судом, у провадженні якого перебуває справа № 922/1792/24 про банкрутство боржника - ТОВ «НПП Флайтех» згідно з правилами юрисдикції (підсудності), передбачених п. 8 ч. 1 ст. 20, ч. 13 ст. 30 ГПК України та ст. 7 КУзПБ.

Підсумовуючи викладене, враховуючи аргументи касаційної скарги, Суд не вбачає в діях суду апеляційної інстанції порушень ст. 339 ГПК України, ст. 7 КУзПБ при прийнятті оскаржуваної постанови, що виключає можливість задоволення касаційної скарги ТОВ ІТЦ «Технополіс».

Колегія суддів відхиляє посилання скаржника на наявність підстав касаційного оскарження постанови апеляційного суду за п. 2, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, оскільки відповідно до абз. 6 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у п. 2 ч. 1 цієї статті (ухвали суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку) є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Наведені доводи скаржника ґрунтуються на помилковому ототожненні підстав касаційного оскарження, передбачених ч. 2 ст. 287 ГПК України, яка стосується виключно випадків оскарження судових рішень, зазначених у п. 1, 4 ч. 1 цієї статті (передусім оскарження рішення суду першої інстанції по суті спору після його апеляційного перегляду), та підстав касаційного оскарження судових рішень, зазначених у п. 2 ч. 1 цієї статті, що врегульовані окремо.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

За змістом ч. 1 ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, суд касаційної інстанції, переглянувши оскаржувану постанову апеляційного суду в межах вимог та доводів касаційної скарги ТОВ ІТЦ «Технополіс», дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції від 25.09.2024 - без змін, у зв`язку із чим судовий збір, сплачений за розгляд справи в суді касаційної інстанції, покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інженерно-технологічний центр "Технополіс"» залишити без задоволення.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.09.2024 у справі № 922/4069/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т. Є. Жайворонок

Судді: І. М. Бенедисюк

А. А. Ємець